Рішення

від 10.12.2024 по справі 757/26531/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/26531/24-ц

пр. 2-6718/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/26531/24-ц

учасники справи:

позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2»

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внесках по утриманню будинку та прибудинкової території, внесках на організацію охорони та безпеки будинку, -

представник позивача - адвокат Стригунов О. М.

представник відповідача - адвокат Литвиненко С. С.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» заборгованість по сплаті внесків на управління будинку, внеску на організацію охорони та безпеки будинку за період із лютого 2021 року по травень 2023 року у розмірі 385 845, 11 грн, індекс інфляції у розмірі 4 693, 28 грн, 3% річних у розмірі 12 933, 03 грн, а всього 403 471, 42 грн; судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що 25 вересня 2020 року у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» (далі - ОСББ «ІП-2»), про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців номер: 1000701020000089091.

28.09.2020 року правління ОСББ «ІП-2» прийняло рішення щодо відмови від подальшого користування житлово-комунальними послугами, що надаються ТОВ «ЖК «СЕРВІС ГРУП», починаючи з 01 грудня 2020 року, а саме:

1.1. Відмовитись від користування житлово-комунальними послугами, що надаються ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» співвласникам будинку, починаючи з 1 грудня 2020 року.

1.2. Голові Правління Гуцулу В.С. за 2 місяці (до 1 жовтня 2020 р.) повідомити ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» про розірвання індивідуальних договорів щодо надання житлово-комунальних послуг між співвласниками будинку та ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» з 1 грудня 2020 року.

Таким чином, фактичну діяльність із управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 ОСББ «ІП-2» розпочало з 01 грудня 2020 року.

На загальних зборах співвласників ОСББ «ІП-2», що відбулися 07.11.2020 року, був затверджений кошторис на 2020/2021 рік, а також затверджений перелік та розмір внесків.

Відповідно до Протоколу № 2 загальних зборів ОСББ «ІП-2» від 07.11.2020 року по питанню № 4 порядку денного «Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків співвласників на управління будинком» прийнято рішення затвердити: щомісячний внесок за управління будинком за 1 кв. м. у розмірі 11, 05 грн (п. 4.3. Протоколу, оплата щомісячних внесків здійснюється не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, у випадку оплати щомісячного внеску за управління будинком після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, та при наявності заборгованості за минулі періоди, такі прострочені внески сплачуються за тарифом.

Відповідно до Протоколу № 2 загальних зборів ОСББ «ІП-2» від 07.11.2020 року по питанню № 5 порядку денного «Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків співвласників по організації охорони та безпеки будинку» прийнято рішення затвердити: внесок на організацію охорони та безпеки будинку у розмірі 300 грн на місяць.

На загальних зборах співвласників ОСББ «ІП-2», що відбулися 16.01.2022 року, був затверджений кошторис на 2022/2023 рік, а також затверджений перелік та розмір внесків.

ОСОБА_1 є власником приміщення №209 загальною площею 509, 8 кв. м. та приміщення № 209А загальною площею 220, 7 кв. м. в багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Вказує, що відповідач не сплачував щомісячні внески на утримання будинку, внеску на організацію охорони та безпеки будинку, у зв?язку з чим у відповідача утворилась заборгованість станом на 12.06.2023 року (по травень 2023 року включно), яка становить: по приміщенню №209 - 266 054, 53 грн, в тому числі: заборгованість по внеску на управління будинку - 257 922, 39 грн, заборгованість по внеску на організацію охорони та безпеки будинку - 8 132, 14 грн; по приміщенню №209 А - 119 790, 58 грн, в тому числі: заборгованість по внеску на управління будинку - 111 658, 44 грн, заборгованість по внеску на організацію охорони та безпеки будинку - 8 132, 14 грн, а всього 385 845, 11 грн.

Крім того, відповідач як боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на підставі положень статті 625 ЦК України зобов`язаний сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової у розмірі 4 693, 28 грн та 3% річних у розмірі 12 933, 03 грн, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 220-221, т. 1).

Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того позивачем було направлено копію позовної заяви з додатками відповідачу. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 222, т. 1).

Відповідно до довідки ухвалу було доставлено до електронного кабінету позивача та його представника - 14.06.2024 року, на електронну пошту позивача ухвалу доставлено - 13.06.2024 року (а. с. 223-226, т. 1).

Представник відповідача - адвокат Литвиненко С. С. ознайомився з матеріалами справи 11.07.2024 року, отримав копію ухвали про відкриття провадження до електронного кабінету - 10.07.2024 року (а. с. 230, т. 1).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

11.09.2024 року від представника відповідача - адвоката Литвиненка С. С. надійшли пояснення на позовну заяву, у яких просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що відповідно до змісту розрахунку, початок нарахування заборгованості визначено датою 26.01.2021 року, проте відповідно до витягу з речових прав на нерухоме майно, який також додано позивачем до позовної заяви, зазначаються відомості про те, що нерухоме майно зареєстроване за відповідачем лише 26.01.2021 року, а тому і початок розрахунку мав застосовуватися з дати, наступної після відповідної події, а саме з 27.01.2024 року. Вказує, що в розумінні та тлумаченні норм чинного законодавства інфляційні втрати та нарахування 3% річних не є штрафною мірою відповідальності, а носять компенсаційний характер, а тому і не підлягають включенню їх до загального розміру заборгованості, а мають зазначатися окремо. Крім того, подана 07.06.2024 року позовна заява про стягнення внесків, не містить обґрунтувань, чому строки розрахунків заборгованості виходять за межі позовної давності. Також вважає надані позивачем розрахунки заборгованості не вірними. Разом із поясненнями заявлено клопотання про залишення позову без руху (а. с. 231-238, т. 1).

Згідно із ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що 25 вересня 2020 року у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 було зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців номер: 1000701020000089091 (а. с. 14-15).

Рішенням Установчих зборів ОСББ «ІП-2» 01.08.2020 року затверджено Статут ОСББ «ІП-2» (а. с. 71-80, т. 1).

28.09.2020 року правління ОСББ «ІП-2» прийняло рішення щодо відмови від подальшого користування житлово-комунальними послугами, що надаються ТОВ «ЖК «СЕРВІС ГРУП» починаючи з 01 грудня 2020 року, а саме:

1.1. Відмовитись від користування житлово-комунальними послугами, що надаються ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» співвласникам будинку, починаючи з 1 грудня 2020 року.

1.2. Голові Правління Гуцулу В.С. за 2 місяці (до 1 жовтня 2020 р.) повідомити ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» про розірвання індивідуальних договорів щодо надання житлово-комунальних послуг між співвласниками будинку та ТОВ «ЖК СЕРВІС ГРУП» з 1 грудня 2020 року (а. с. 82, т. 1).

Таким чином, фактичну діяльність із управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 , ІІ у місті Києві ОСББ «ІП-2» розпочало з 01 грудня 2020 року.

На загальних зборах співвласників ОСББ «ІП-2», що відбулися 07.11.2020 року, був затверджений кошторис на 2020/2021 рік, а також затверджений перелік та розмір внесків (а. с. 83-88, т. 1).

Відповідно до Протоколу № 2 загальних зборів ОСББ «ІП-2» від 07.11.2020 року по питанню № 4 порядку денного «Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків співвласників на управління будинком» прийнято рішення затвердити: щомісячний внесок за управління будинком за 1 кв. м. у розмірі 11, 05 грн (п. 4.3. Протоколу, оплата щомісячних внесків здійснюється не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, у випадку оплати щомісячного внеску за управління будинком після 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, та при наявності заборгованості за минулі періоди, такі прострочені внески сплачуються за тарифом.

Відповідно до Протоколу № 2 загальних зборів ОСББ «ІП-2» від 07.11.2020 року по питанню № 5 порядку денного «Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків співвласників по організації охорони та безпеки будинку» прийнято рішення затвердити: внесок на організацію охорони та безпеки будинку у розмірі 300 грн на місяць.

16.01.2022 року рішенням Загальних зборів ОСББ «ІП-2» 01.08.2020 року затверджено нову редакцію Статуту ОСББ «ІП-2» (а. с. 100-109, т. 1).

На загальних зборах співвласників ОСББ «ІП-2», що відбулися 16.01.2022 року, був затверджений кошторис на 2022/2023 рік, а також затверджений перелік та розмір внесків (а. с. 200-207, т. 1).

ОСОБА_1 є власником приміщення №209 загальною площею 509, 8 кв. м. та приміщення № 209А загальною площею 220, 7 кв. м. в багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 16-21, т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що ОСББ «ІП-2» забезпечує належне утримання будинку та прибудинкової території багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , Рішення загальних зборів ОСББ «ІП-2» у встановленому порядку не були визнані недійсними.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право: робити співвласникам попередження про порушення ними статутних або інших законних вимог і вимагати їх дотримання; вимагати відшкодування збитків, заподіяних спільному майну об`єднання з вини власника або інших осіб, які користуються його власністю; вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто означена стаття встановлює презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» до виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься: затвердження статуту об`єднання, внесення змін до нього; обрання членів правління об`єднання; питання про використання спільного майна; затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; попереднє (до їх укладення) погодження умов договорів, укладених на суму, що перевищує зазначену в статуті об`єднання, договорів, предметом яких є цінні папери, майнові права або спільне майно співвласників чи їх частина; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників; прийняття рішення про реконструкцію та ремонт багатоквартирного будинку або про зведення господарських споруд; визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та членів правління; визначення обмежень на користування спільним майном; обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем, прийняття рішення про передачу функцій з управління спільним майном багатоквартирного будинку повністю або частково асоціації; прийняття рішень про заснування інших юридичних осіб або участь у товариствах.

Частина 5 ст. 21 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлює, що для накопичення коштів на ремонт неподільного та загального майна і термінового усунення збитків, що виникли в результаті аварій чи непередбачених обставин, в обов`язковому порядку створюються ремонтний та резервний фонди об`єднання. Кошти цих фондів акумулюються на рахунку об`єднання у банківських установах і використовуються виключно за цільовим призначенням.

Частка в загальному обсязі обов`язкових платежів на утримання і ремонт неподільного та загального майна, в інших спільних витратах у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Відповідно до статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

При цьому, ч. 5 ст. 24 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що невикористання власником приміщень, що йому належить або відмова від користування неподільним та загальним майном не є підставою для звільнення власника від участі в спільних витратах на обслуговування і ремонт неподільного та загального майна в житловому комплексі.

Неможливість здійснення заходів з утримання будинку, через відмову відповідачів сплачувати внески до ремонтного фонду, порушує законні права та інтереси інших співвласників багатоквартирного будинку.

У разі відмови власника приміщення укладати договір або сплачувати обов`язкові платежі на утримання та ремонт неподільного майна та відповідної частки загального майна об`єднання має право звернення до суду для стягнення нарахованих платежів у судовому порядку (ч. 6 ст. 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

Відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником приміщення і, в свою чергу, співвласником будинку, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку однак не є членом цього об`єднання, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об`єднання наділено правом у разі не здійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів.

Саме такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 3-945гс15 та від 27 січня 2016 року № 3-1028гс15.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів; звертатися до суду в разі відмови співвласника відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим Законом та статутом об`єднання внески і платежі, у тому числі відрахування до резервного та ремонтного фондів.

Змістовний аналіз зазначених норм свідчить про те, що відповідачі в силу Закону є співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а відтак на нього покладається зобов`язання дотримуватися обов`язків співвласників багатоквартирного будинку, які утворили ОСББ «ІП 2» для належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

ОСОБА_1 , як власник нежитлових приміщень №209, №209А у будинку АДРЕСА_1 , зобов`язаний здійснювати оплату встановлених ОСББ платежів з утримання будинку та прибудинкової території.

Разом з тим, у поданих поясненнях представник відповідача заперечує позовні вимоги та наявність заборгованості, посилаючись на те, що відповідно до витягу з речових прав на нерухоме майно, який також додано позивачем до позовної заяви, зазначаються відомості про те, що нерухоме майно зареєстроване за відповідачем лише 26.01.2021 року, а тому і початок розрахунку мав застосовуватися з дати, наступної після відповідної події, а саме з 27.01.2024 року.

Щодо вказаного представником відповідача, то воно не відповідає дійсності, виходячи із наступного.

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна ОСОБА_1 набув право власності на нежитлове приміщення №209 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 734, 2 кв. м., на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, серії та номер: 200, виданого 02.02.2021 року (а. с. 20-21).

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна ОСОБА_1 набув право власності на нежитлове приміщення №209 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 503, 2 кв. м., на підставі Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 037/21, виданого 26.02.2021, видавник ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП», договору купівлі-продажу, серії та номер: 200, виданого 02.02.2021 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н. М. Дата та час реєстрації: 26.02.2021 16:17:54 (а. с. 16-17, т. 1).

Відповідно до інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна ОСОБА_1 набув право власності на нежитлове приміщення №209а за адресою: АДРЕСА_1 , площею 220, 7 кв. м., на підставі Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 037/21, виданого 26.02.2021, видавник ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП», договору купівлі-продажу, серії та номер: 200, виданого 02.02.2021 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Халявка Н. М. Дата та час реєстрації: 26.02.2021 16:24:30 (а. с. 16-17, т. 1).

Таким чином, 02.02.2021 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу набув права власності на нежитлове приміщення №209 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 734, 2 кв. м., яке в подальшому 26.02.2021 року Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 037/21, виданого 26.02.2021, видавник ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП», було поділено на нежитлове приміщення №209 площею 503, 2 кв. м. та нежитлове приміщення №209а площею 220, 7 кв. м.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Пункт 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року, справа №911/3594/17, провадження №12-234гс18, постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року, справа № 910/10987/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року, справа № 522/3999/23, провадження № 61-17469св23.

У відповідності з Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна від 18.06.2007 року №55 (чинної на момент поділу об`єкта нерухомого майна - 26.01.2021 року) об`єкти нерухомого майна, а також єдині майнові комплекси, що належать на праві власності і розташовані на одній земельній ділянці, можуть бути поділені на самостійні об`єкти нерухомого майна.

Відповідно до абз. 4 п. 54 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація права власності у зв`язку з поділом, виділом частки або об`єднанням закінченого будівництвом об`єкта проводиться за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про технічні характеристики закінчених будівництвом об`єктів (закінченого будівництвом об`єкта), утворених (утвореного) у результаті такого поділу, виділу частки або об`єднання, про прийняття їх (його) в експлуатацію (крім випадку, коли поділ, виділ частки або об`єднання здійснено не у зв`язку з реконструкцією, реставрацією або капітальним ремонтом (далі - реконструкція) закінченого будівництвом об`єкта) та про присвоєння їм (йому) адреси.

Підставою для поділу об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення на дві та більше окремих без втручання в несучі конструкції є висновок про технічну можливість поділу, який надають інженери з відповідними кваліфікаційними сертифікатами.

Таким чином, результатом поділу об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, є отримання витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно, яким підтверджуються права власника на кожну з новоутворених нежитлових приміщень, та в якому вже відображені нові технічні показники нових об`єктів нерухомості.

Так, на підставі Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 037/21, виданого 26.02.2021, видавник ТОВ «ПРОЕКТТЕХСЕРВІСГРУП», було нежитлове приміщення поділено №209 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 734, 2 кв. м., на нежитлове приміщення №209 площею 503, 2 кв. м. та нежитлове приміщення №209а площею 220, 7 кв. м.

Отже, оскільки державна реєстрація поділу вказаного приміщення відбулась 26.02.2021 року, то 26.01.2021 року ОСОБА_1 набув права власності на нежитлове приміщення №209 площею 503, 2 кв. м. та нежитлове приміщення №209а площею 220, 7 кв. м.

Таким чином, нараховування ОСОБА_1 внесків на управління будинку, внесків на організацію охорони та безпеки будинку на нежитлове приміщення №209 площею 503, 2 кв. м. та нежитлове приміщення №209а площею 220, 7 кв. м. здійснюється із дати набуття права власності - 26.02.2021 року.

При цьому, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження оплати внесків на управління будинку, внесків на організацію охорони та безпеки будинку за період із лютого 2021 року по травень 2023 року, а пояснення не містять жодних посилань на те, що ОСОБА_1 сплачував вказані внески після набуття права власності 02.02.2021 року на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення №209 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 734, 2 кв. м., ні після його поділу на два окремі об`єкти нерухомого майна 26.02.2021 року.

З врахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах заборгованість із платежів з утримання будинку та прибудинкової території та внесків відповідачів перед позивачем є обґрунтованою, а обов`язок відповідача оплачувати дані послуги випливає з вимог закону.

Суд звертає увагу на те, що доказів, які б спростовували факт надання та отримання вказаних послуг щодо майна відповідача, як і доказів невірності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості відповідача, відповідачем не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Суд вважає вірним розрахунок, наданий позивачем, а отже у відповідача перед позивачем наявна заборгованість із щомісячних внесків на утримання будинку, внесків на організацію охорони та безпеки будинку, якастановить: по приміщенню №209 - 266 054, 53 грн, в тому числі: заборгованість по внеску на управління будинку - 257 922, 39 грн, заборгованість по внеску на організацію охорони та безпеки будинку - 8 132, 14 грн; по приміщенню №209 А - 119 790, 58 грн, в тому числі: заборгованість по внеску на управління будинку - 111 658, 44 грн, заборгованість по внеску на організацію охорони та безпеки будинку - 8 132, 14 грн, а всього 385 845, 11 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу, суд зазначає наступне.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України, визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), а також у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/4878/16-ц (провадження №61- 1625св18).

Доказів виконання зобов`язання відповідачем перед позивачем матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц (14-465цс18).

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зробив аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.

У частині 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Щодо посилань відповідача, що в розумінні та тлумаченні норм чинного законодавства інфляційні втрати та нарахування 3% річних не є штрафною мірою відповідальності, а носять компенсаційний характер, а тому і не підлягають включенню їх до загального розміру заборгованості, а мають зазначатися окремо, то суд не бере їх до уваги, оскільки позивачем інфляційні втрати та нарахування 3% річних не включені в розмір загальної заборгованості, а зазначено окремо та надано їх окремий розрахунок.

Разом із тим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Згідно із п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

05.03.2022 року прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» № 206, якою установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Вказана постанова набрала чинності із дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

21.04.2023 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 року № 206 та викладено п. 1 вказаної постанови у наступній редакції: «1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі; стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 р. з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо)».

29.12.2023 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 року № 206 та викладено абз. 1 п. 1 вказаної постанови у наступній редакції: «Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285)».

Відповідно до п. 2.11. наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 22.12.2022 № 309, вся територія міста Києва: дата можливості виникнення бойових дій 24.02.2022, дата припинення можливості бойових дій 30.04.2022.

Таким чином, дія постанови Кабінету Міністрів України «Про Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 року № 206 (в редакції від 29.12.2023 року) не поширюється на дані правовідносини.

Згідно із розрахунком, наданим позивачем з відповідача на користь позивача слід стягнути 4 693,28 грн - інфляційний втрат та 12 933, 03 грн - 3 % річних.

Суд перевіривши розрахунок позивача, вважає його вірним. При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.

Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті внесків на управління будинку, внеску на організацію охорони та безпеки будинку за період із лютого 2021 року по травень 2023 року у розмірі 385 845, 11 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 693, 28 грн, 3 % річних у розмірі 12 933, 03 грн є обґрунтованими та доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, щодо позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Частиною 1 ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідачів у спорі, які заявляють про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року, справа № 369/6892/15-ц, постанові Великої Палата Верховного Суду від 14 червня 2023 року, справа №755/13805/16-ц, та постанові Великої Палата Верховного Суду від 18 січня 2023 року, справа № 488/2807/17.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України)

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Подібний правовий висновок також наведено в постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, в якій зазначено, що суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Також вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 359/861/19 (провадження № 61-17882св21).

Заява про застосування позовної давності повинна містить вичерпні обґрунтування щодо позовних вимог.

У відзиві на позов чи пояснення можливо викладати вичерпний зміст заяви про застосування строку позовної давності з відповідною прохальною частиною (у тому числі по тексту), а не лише здійснити загальне посилання на норми ст. 267 ЦК України чи посилання на сплив позовної давності.

Разом з тим, у поясненнях представника відповідача - адвоката Литвиненка С. С. щодо позовної давності тільки зазначено, що позовна заява про стягнення внесків, не містить обґрунтувань, чому строки розрахунків заборгованості виходять за межі позовної давності, однак суд не може розцінювати вказане твердження як заяву представника відповідача про застосування позовної давності.

Таким чином, оскільки ні відповідачем, ні його представником не було подано заяву про застосування позовної давності, у суду відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Щодо клопотання представника відповідача про залишення позову без руху, з підстав не зазначення у позовній заяві РНОКПП відповідача, то суд вважає його безпідставним та залишає без розгляду, оскільки вказані відомості були зазначені позивачем.

Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п. п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п. п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Згідно із ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не скористався можливістю подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, однак у поданих представником поясненнях зазначено, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу є завищеними.

Поряд з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, позивачем у прохальній частині позову заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу орієнтовний розмір якої становить 25 000, 00 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 19.05.2023 року, укладений між позивачем ОСББ «ІП 2» та адвокатом Стригуновим О. М. (а. с. 89-93, т. 1), ордер (а. с. 11, т. 1), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльність (а. с. 47-48, т. 1), додаткову угоду №1 від 19.05.2023 року до договору про надання правової допомоги від 19.05.2023 року (а. с. 93а, т. 1), акт приймання-передачі послуг №2 від 05.07.2023 року за договором про надання правової допомоги від 19.05.2023 року (а. с. 95, т. 1), акт приймання-передачі послуг №3 від 05.07.2023 року за договором про надання правової допомоги від 19.05.2023 року (а. с. 94, т. 1), рахунок на оплату послуг від 05.07. 2023 року у розмірі 5 000, 00 грн (а. с. 94а, т. 1), рахунок на оплату послуг від 05.07. 2023 року у розмірі 5 000, 00 грн (а. с. 95а, т. 1), акт приймання-передачі наданих послуг №2-3 від 12.08.2023 року за договором про надання правової допомоги від 19.05.2023 року (а. с. 70, т. 1), рахунок на оплату послуг від 12.08.2023 року у розмірі 1 850, 00 грн (а. с. 45, т. 1), додаткову угоду №2 від 19.05.2023 року до договору про надання правової допомоги від 01.05.2024 року (а. с. 93а, т. 1).

Відповідно до наданих актів приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги від 19.05.2023 року №2, №3, №2-3 загальна вартість наданих позивачу адвокатом Стригуновим О. М. послуг становить 11 850, 00 грн. Вказана вартість підтверджується також рахунками на оплату.

В жодному з документів, що підтвержують сплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, не містить суми 25 000, 00 грн, яка зазначена в позовній заяві.

Таким чином, вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із суми 11 850, 00 грн.

Разом з тим, згідно із акту приймання-передачі послуг №2 від 05.07.2023 року за договором про надання правової допомоги від 19.05.2023 року (а. с. 95, т. 1) позивачу були надані наступні послуги:

- консультація клієнта щодо передбачених чинним законодавством можливостей стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків по приміщенню №209 на користь ОСББ, у тому числі порядку та строків позовного провадження (30 хв., вартість 1 000, 00 грн);

- написання позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків по приміщенню №209 та додатків до неї, розрахунку боргу, індексу інфляції, 3 % річних, переведення додатків у електронну форму формату .pdf, відправка до суду через систему електронного суду (2 год., вартістю 4 000, 00 грн).

Згідно із акту приймання-передачі послуг №3 від 05.07.2023 року за договором про надання правової допомоги від 19.05.2023 року (а. с. 94, т. 1) позивачу були надані наступні послуги:

- консультація клієнта щодо передбачених чинним законодавством можливостей стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків по приміщенню №209-А на користь ОСББ, у тому числі порядку та строків позовного провадження (30 хв., вартість 1 000, 00 грн);

- написання позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків по приміщенню №209-А та додатків до неї, розрахунку боргу, індексу інфляції, 3 % річних, переведення додатків у електронну форму формату .pdf, відправка до суду через систему електронного суду (2 год., вартістю 4 000, 00 грн).

Разом з тим, суд зазначає, що представником позивача надано два окремі акти на приміщення №209 та приміщення №209-А, однак подана позовна заява стосується стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків по приміщенню №209 та №209-А, розрахунку боргу, індексу інфляції, 3 % річних, а отже наведення два окремих актів у яких дублюються надані послуги окремо, не відповідають критеріям реальності понесення даних витрат.

Також, враховує, що надання таких послуг як консультація клієнта щодо передбачених чинним законодавством можливостей стягнення з ОСОБА_1 заборгованості зі сплати внесків по приміщенню №209 та №209-А на користь ОСББ, у тому числі порядку та строків позовного провадження, хоча й виділені як окремі послуги, однак фактично охоплюються послугою з підготовки позовної заяви.

Перелік видів правової допомоги хоча і є невичерпним, однак виокремлення різних видів робіт, які поглинають або виключають чи дублюють одну і ту саму роботу і мають як наслідок аналогічні результати і при цьому має місце зазначення адвокатом надміру затраченого часу на такі роботи, суд вважає протиправними та вчиненими на шкоду іншій стороні.

Щодо акту приймання-передачі наданих послуг №2-3 від 12.08.2023 року за договором про надання правової допомоги від 19.05.2023 року (а. с. 70, т. 1), то відповідно до нього позивачу були надані наступні послуги:

- складення та відправка 12.08.2023 до ОСОБА_1 поштовим зв`язком з описом вкладення вимоги про погашення заборгованості зі сплати внесків за приміщення №209, №209-А (55 хв., вартістю 1 850, 00 грн).

Однак, суд бере до уваги, що зазначені послуги надавалися позивачу в досудовому порядку, тобто до звернення позивача із позовом ОСОБА_1 з відповідним позовом, рахунок на оплату послуг у розмірі 1 850, 00 грн датований 12.08.2023 року, а вказані послуги були надані позивачу за 10 місяців до звернення позивача із позовом до суду. Таким чином, суд приходить до висновку, що вказані витрати не належать до витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи, а отже не підлягають відшкодуванню.

Крім того, що спір, який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості із внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна ОСББ; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000, 00 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір в розмірі 4 841, 70 грн підлягає стягненню із відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 253, 256, 257, 261, 322, 328, 524, 533-535, 625 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 13, 17, 20, 21, 23, 24 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. ст. 2, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внесках по утриманню будинку та прибудинкової території, внесках на організацію охорони та безпеки будинку - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» заборгованості по сплаті внесків на управління будинку, внеску на організацію охорони та безпеки будинку за період із лютого 2021 року по травень 2023 року у розмірі 385 845, 11 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 693, 28 грн, 3 % річних у розмірі 12 933, 03 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2» судовий збір у розмірі 4 841, 70 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІП-2», адреса: вул. Іоанна Павла ІІ, 11, м. Київ, 01042, РНОКПП 43839156.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Г.О. Матійчук