Рішення

від 09.12.2024 по справі 759/20673/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/20673/24

пр. № 2/759/6216/24

09 грудня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного видавництва «Преса України», Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права на приватизацію та зобов`язання здійснити приватизацію, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Державного видавництва «Преса України», Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просить визнати за нею право на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати Святошинську районну у м. Києві державну адміністрацію провести приватизацію за відсутності ордера на житлове приміщення на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а Державне видавництво «Преса України» здійснити для цієї приватизації всі необхідні дії та надати всі необхідні документи.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є непрацездатною особою, проживає та зареєстрована разом зі своєю дочкою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану квартиру позивачу та її дочці було надано у користування 15.12.1995 року та за клопотанням заступника директора Державного видавництва «Переса України» у 2005 році проведено реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_2 . Позивач вказує, що зазначене нерухоме майно перебуває у власності Державного видавництва «Преса України» та належить до державного житлового фонду, згідно Статуту Державного видавництва «Преса України» - власником його майна є Українська держава, а підприємство розпоряджається цим майном на прав повного громадянського відання. Відповідно до положень Колективного договору Державного видавництва «Преса України» (додаток 9) після закінчення 10 - річного терміну житло може бути передане працівникові в особисту власність, якщо воно на той час буд відповідати його потребі. ОСОБА_1 вказує, що пропрацювала у Видавництві більше 31 року та була звільнена 31.05.2011 року. Оскільки на момент звільнення вирішити питання щодо приватизації займаного нею житла не вдалося, вона продовжила проживати у ньому по договору найму. Позивач вказує, що неодноразово письмово зверталася до видавництва з проханнями звернутися до Святошинської районної адміністрації з проханням видати ордер на вказану квартиру зі зняттям з квартирного обліку з подальшою можливістю приватизації цього житла. Звернення містяться у Державного виробництва «Преса України». Позивач вказує на те, що вона вселена законно в квартиру, незаконність її проживання у спірній квартирі ніким не встановлена, проте оскільки нею не отримано ордеру на вказану квартиру, на сьогоднішній день у неї виникли перешкоди у реалізації свого права на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Горбенко Н. О.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено у справі підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація зазначила, що заперечує проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки відсутність належного ордера, а також інших документів, що засвідчують її право на дане житло, свідчить про необґрунтованість позову. Звернула увагу на те, що спірне житло перебуває у власності Державного видавництва «Преса України». Правові основи приватизації державного житлового фонд, його подальшого використання й утримання зазначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положенні про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень в гуртожитках у власність громадян, згідно яких така приватизація здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації за заявою громадянина, який постійно проживає у житловому приміщенні, з доданими до неї документами, згідно переліку. Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні держаних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватися у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування. Вирішення питання щодо приватизації житла держаного житлового фонду належить до компетенції відповідним державним місцевим адміністраціям і органам місцевого самоврядування у встановленому законом порядку. Звернуто увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 року у справі №759/14670/16-ц.

Державне видавництво «Преса України» у відзиві на позовну заяву вказало, що заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 . Згідно статуту видавництва у редакції 1995 року, наданого позивачем, власником майна є Українська держава, а підприємство розпоряджається цим майном на праві повного громадянського відання, визначеного Законом України «Про власність». Проте згідно Статуту видавництва у редакції 2016 року (п. 5.4, 5.5, 5.6) останнє не має право передавати безоплатно належне йому майно іншим юридичним особам чи громаддям, крім випадків, передбачених законом та за погодженням Органом управління майном. Відтак квартира АДРЕСА_2 , перебуває у власності держави Україна в особі Державного управління справами та перебуває у Державного видавництва «Преса України» Державного управління справами на праві господарського відання. Відповідач вказує, що спірна квартира була передана позивачу у тимчасове користування за договором найму квартири № 3 від 15.12.1995, який у подальшому припинив свою дію у зв`язку із укладеним договором найму №3/1 від 15.10.2010 року, який є безстроковим. Позивач разом з дочкою була зареєстрована у квартирі за клопотанням Державного виробництва «Преса України». При цьому вирішення питання щодо приватизації житла держаного житлового фонду належить до компетенції відповідним державним місцевим адміністраціям і органам місцевого самоврядування у встановленому законом порядку. Звернуто увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 року у справі №759/14670/16-ц.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення судового засідання з причин перебування за межами міста Києва та Київської області у відрядженні через участь в іншому засіданні. Суд, дослідивши обґрунтування клопотання представника позивача, не бере їх до уваги, у зв`язку з тим, що судове засідання призначено на 09 грудня 2024 року, про що представник позивача повідомлений належним чином. Надані докази про участь в іншій справи призначеної на 10 грудня 2024 року не є перешкодою з`явитися до Святошинського районного суду міста Києва на 09 грудня 2024 року.

Представник відповідача Державного виробництва «Преса України» у судове засідання не з`явився, подавши до суду заяву про розгляд справи без його участі. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за необґрунтованістю.

Представник Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином у відповідності до вимог закону, про причини своєї неявки суд не повідомляли.

За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України).

Зважаючи на те, що відповідачі належним чином повідомлені про судове засідання, подали до суду відзив на позовну заяву, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК УКраїни у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статей 4, 5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 12, 13, 81 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень частини 1-4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_2 з 15 грудня 1995 року.

Власником квартирі АДРЕСА_2 є Державне видавництво «Преса України» відповідно до договору купівлі - продажу нерухомості від 09.10.1995 року.

У квартиру позивач вселилася на підставі договору найму житлового приміщення №3 від 15.12.1995, укладеного між Державним видавництвом «Преса України» та ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 13.10.2005 року разом з дочкою ОСОБА_2 на підставі клопотання заступника директора Державного видавництва «Преса України» від 15.06.2005 року №102.967-к.

15 жовтня 2010 року між ОСОБА_1 та Державним видавництвом «Преса України» було укладено договір найму житлового приміщення № 3/1, згідно умов якого наймодавець надав наймачу в постійне користування (найм) квартиру АДРЕСА_2 . Договір є безстроковим. З моменту його підписання сторонами договір найму житлового приміщення № 3 від 15.12.1995 припинив свою дію.

Згідно довідки від 13.11.2023 року № 436 ОСОБА_1 за період реєстрації з 13.10.2005 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 участі у приватизації цієї квартири не брала, право на приватизацію державного житла за цією адресою не використала.

Відповідно до довідки, виданої Святошинською районною у місті Києві державною адміністрацією 19.12.2023 року № 23/967 ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку з 18.01.1980 року у складі сім`ї з двох осіб: ОСОБА_1 , 1963 року народження, ОСОБА_2 , 1998 року народження. Порядок забезпечення житлом: загальна черга, облікова справа №35496.

Позивач просить задовольнити її вимоги, посилаючись на порушення відповідачами її житлових прав, оскільки відмова у видачі ордеру позбавляє її права на приватизацію житла в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до пункту 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень частини 1 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до пункту третього статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Згідно з пунктом десятим статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону, а саме не підлягають приватизації: квартири - музеї; квартири (будинки), розташовані на території закритих військових поселень, підприємств, установ і організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків- пам`ятників садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають у аварійному стані; квартири, віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.

Аналогічну норму місить пункт 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396.

Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.

При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 15 Житлового кодексу України, до компетенції виконавчих комітетів районних, міських, районних у містах рад народних депутатів віднесено видача ордерів на жилі приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Тобто, відповідно до ст. 58 ЖК Української РСР, єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду, ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування, до компетенції якого входить вирішення питань, пов`язаних із наданням житлових приміщень.

Відповідно до пунктів 69, 70, 72 розділу IV Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11.12.1984 № 470, ордер на жиле приміщення видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів та є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, дійсний протягом 30 днів.

Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера.

При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктами 2 і 5 статті 2 цього Закону.

Відповідно до пункту 17 Положення № 396 громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Пунктом 18 Положення затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Серед них має бути і копія ордера про надання жилої площі, а також документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

Також, відповідно до ст.61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ч.9 ст.8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Судом встановлено, що Державне видавництво «Преса України» підпорядковане Державному управлінню справами, є власником квартири АДРЕСА_2 , а також є наймодавцем згідно договору найму від 15.1.2010 №3/1 року, відповідно до умов якого квартира надана позивачу у постійне користування безстроково.

Судом також встановлено, що спірна квартира не передавалась у комунальну власність органу місцевого самоуправління.

Разом з тим, здійснення приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування державного житлового фонду, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управління державних підприємств, організацій та установ, відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», можливо лише після передачі за їх бажанням у комунальну власність за місцем розташування будинків.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження передачі спірної квартири у комунальну власність.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що єдиною підставою для вселення є ордер. Однак житловою комісією не приймалось рішення про надання ОСОБА_1 житлової площі, а власником об`єкта нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 є держава в особі Державного управління справи та перебуває у Державному видавництві «преса України» Державного управління справами на господарському віданні, і саме це управління має вирішувати питання надання ОСОБА_1 ордеру на дану квартиру, можливості її приватизації.

Що стосується позовних вимог про визнання права на приватизацію квартири, то суд виходить з наступного.

З системного аналізу норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, вбачається, що вказаними нормативно-правовими актами визначена певна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян. Вказана процедура здійснюється лише визначеними на те органами, і лише вони визначають питання чи має громадянин права на приватизацію згідно наданого пакету документів.

Суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові ВСУ від 05.08.2019 року за № 761/28893/16-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18).

Позовні вимоги про визнання права на приватизацію квартири не є належним способом захисту прав позивача, оскільки суд, в даному випадку, не наділений правом приймати рішення щодо приватизації житла за вищенаведеними в рішенні нормами права.

Суд зауважує, що порядок вселення позивача до спірної квартири та її право користування нею не оспорюється сторонами по справі. Фактично з обґрунтувань позову вбачається, що між сторонами виник спір щодо приватизації спірної квартири, при цьому матеріали справи не містять доказів звернення позивача саме до відповідачів з питань отримання ордеру на спірну квартиру та здійснення дій щодо її подальшої приватизації.

Відтак, відсутні підстави вважати, що відповідачами порушується право позивача на приватизацію спірного житла, в зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 1 ст. 82 ЦПК України визначає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають як такі, що не доведені належними та допустимими доказами та суперечать наведеним вимогам закону.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного видавництва «Преса України», Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права на приватизацію та зобов`язання здійснити приватизацію - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Н.О. Горбенко