Постанова

від 09.12.2024 по справі 280/6382/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 280/6382/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року (суддя Семененко М.О.)

у справі №280/6382/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просила визнати вимогу про сплату боргу №Ф-19141-13У від 13.11.2020 щодо стягнення з позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виданої ГУ ДПС у Запорізькій області, протиправною та скасувати її.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, 08.09.2005 позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець, однак з квітня 2008 року працевлаштована як найманий працівник та підприємницької діяльності не здійснює. У зв`язку з наведеним вважає, що недоїмка з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період підприємницької діяльності з 2017 року нарахована контролюючим органом безпідставно, оскільки сплату страхових внесків за позивачку здійснював роботодавець.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції встановив, що за даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України позивачка у період, за який контролюючим органом нараховано недоїмку згідно з оскаржуваною вимогою (01.01.2017 31.10.2020), перебувала у трудових відносинах з Приватним підприємством «Запорізький науково-дослідний центр «Спадщина» (код ЄДРПОУ 39383577), яке сплачувало за позивачку єдиний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Скаржник наполягає на тому, що ним правомірно сформовано спірну вимогу через наявність у позивачки недоїмки з ЄСВ. Скаржник вважає, що робота за трудовим договором не виключає можливості здійснення особою підприємницької діяльності; зазначає, що у розумінні Закону №2464-VI позивачка, як фізична особа-підприємець є платником ЄСВ з 12.09.2005 по 09.08.2023. Також відповідач звертає увагу, що лише з січня 2021 року фізичні особи-підприємці, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе ЄСВ у місяці звітного періоду, за які роботодавцем сплачено страховий внесок за таких осіб. Позивачка з 09.02.2018 не здійснювала сплату ЄСВ, через що у неї наявна заборгованість у розмірі 37788,74 грн, докази сплати позивачкою ЄСВ за період 2018-2023 роки не подано. Також, скаржник зазначає, що позивачка пропустила строк звернення до суду щодо оскарження спірної вимоги.

Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець з 08.09.2005, перебуває на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області як платник єдиного внеску з 12.09.2005 за номером 08314-12445.

ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19141-13 від 13.11.2020, відповідно до якої станом на 31.10.2020 загальна сума боргу позивачки з єдиного внеску становить 35588,74 грн.

Заборгованість виникла у зв`язку з несплатою позивачкою як фізичною особою-підприємцем єдиного внеску за період 2017 рік ІІІ квартал 2020 року, який автоматично нарахований в інтегрованій картці платника єдиного внеску, а саме:

- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн (за 2017 рік);

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн (ІІІ квартал 2018 року).

- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн (І квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн (ІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.10.2019 в сумі 2 754,18 грн (ІІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2 754,18 грн (IV квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.04.2020 в сумі 2 078,12 грн (січень-лютий 2020 року);

- зі строком сплати 19.07.2020 в сумі 1 039,06 грн (червень 2020 року);

- зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3 178,12 грн (ІІІ квартал 2020 року).

При цьому контролюючий виходив з того, що оскільки у вказаний період позивачка доходів не отримувала, податкову звітність не подавала, єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивачки контролюючим органом нарахований у розмірі мінімального страхового внеску.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19141-13У від 13.11.2020, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

В даному випадку позиція відповідача щодо обов`язку сплати єдиного внеску ґрунтується на тому, що сам факт наявності в ЄДР відомостей про позивачку, як зареєстрованого суб`єкта підприємницької діяльності, незалежно від того чи фактично ним така діяльність здійснювалась, є підставою для сплати єдиного внеску на соціальне страхування.

Суд апеляційної інстанції вважає, що такі доводи відповідача відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні відносини, в той же час контролюючим органом не враховано, що в періоді, за які відповідачем визначена недоїмка зі сплати єдиного внеску, позивачка була найманим працівником, перебувала у трудових відносинах та отримувала заробітну плату, з якої роботодавцем здійснювалось нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивачку, що підтверджується сформованою органом Пенсійного фонду випискою з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування «Індивідуальні відомості про застраховану особу» (форма ОК-5), яка містить відомості про фактично отриманий позивачкою заробіток та сплату страхових внесків роботодавцем позивачки.

Суд зазначає, що такі обставини напряму впливають на обов`язок фізичної особи, яка зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності, сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За правилами ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску - абз. 1 п.3.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).

Таким чином, фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, на час виникнення спірних правовідносин Законом №2464-VI врегульовано не було.

В той же час системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці і необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене вище дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19).

В спірному випадку, як правильно встановлено судом першої інстанції, не спростовано відповідачем, позивачка у період, за який контролюючим органом нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску, перебувала у трудових відносинах з Приватним підприємством «Запорізький науково-дослідний центр «Спадщина» (код ЄДРПОУ 39383577), яке сплачувало за позивачку єдиний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць, що підтверджено даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Доказів того, що позивачка отримувала доходи від здійснення підприємницької діяльності з 2017 року по 3 квартал 2020 року, матеріали справи не містять.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно нараховано недоїмку з єдиного внеску позивачці за період з 2017 року по 3 квартал 2020 року, а тому при прийнятті спірної вимоги відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, у зв`язку із чим спірна вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Стосовно аргументів відповідача про порушення позивачкою строків звернення з позовом до суду.

Позиція відповідача полягає в тому, що спірна вимога може бути оскаржена в 10-ти денний строк, що прямо передбачено ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Надаючи оцінку таким аргументам відповідача, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Частина перша статті 122 КАС України визначає, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзаци восьмий, дев`ятий частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI).

За змістом преамбули Закону №2464-VI цей Закон може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.

Закон №2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.

Отже, платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону №2464-VI.

Відповідний правовий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі №580/3469/19.

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.

Вказана позиція сформована Верховним Судом в постанові від 05 березня 2021 року у справі №640/9172/20.

Таким чином, в питанні щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду з цим позовом є помилковим посилання відповідача на положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Крім того, суд враховує, що у спірному випадку сам відповідач зазначає, що до позивачки оскаржувана вимога не надійшла і була повернута поштовим органом відповідачу. У свою чергу, позивачка наполягала на тому, що про наявність спірної вимоги їй стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

За наведених обставин, враховуючи відсутність доказів, які підтверджують вручення позивачці спірної вимоги, є помилковим твердження відповідача про недотримання позивачкою строків оскарження вимоги в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року у справі №280/6382/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяІ.Ю. Добродняк

суддяН.А. Бишевська

суддяЯ.В. Семененко