Постанова

від 09.12.2024 по справі 300/6531/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/6531/24 пров. № А/857/23091/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Галицького районного суду Івано-Франківської області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову у справі №300/6531/24 за адміністративним позовом Галицького районного суду Івано-Франківської області до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи - ОСОБА_1 , Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції Микитин Н. М.,

дата ухвалення судового рішення 29 серпня 2024 року,

місце ухвалення судового рішення м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач Галицький районний суд Івано-Франківської області звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи - ОСОБА_1 , Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №198 від 22 серпня 2024 року в частині призову на військову службу мобілізації ОСОБА_1 , зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби.

Крім того позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що вчинення подальших мобілізаційних дій щодо ОСОБА_1 можуть спричинити негативні наслідки, як то переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини і, у випадку прийняття судом позитивного в частині вимог зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби таке унеможливить виконання рішення чи його виконання буде ускладненим. Зазначає, що переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини, при даному суб`єктному складі учасників справи, унеможливить виконання рішення, тому допустимим виходом є зберегти обставини у незмінному стані у спосіб забезпечення позову. Таким чином, вважає, що у цій справі існують підстави, визначені ч.2 ст.150 КАС України для вжиття заходів забезпечення позову. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Крім того, ОСОБА_1 подано заяву про приєднання до апеляційної скарги Галицького районного суду Івано-Франківської області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову у справі №300/6531/24. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Відзиви на апеляційну скаргу іншими учасниками справи подані не були. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи положення ст.312 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі фактично зводиться до зупинення дій наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану; крім того, прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 наказу, розпорядження щодо направлення ОСОБА_1 до іншої військової частини не охоплюються предметом позову в цій справі, тому зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Крім того, забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем (заявником) та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

Необхідно зазначити, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи наявна хоча б одна з передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин та оцінити чи не призведе застосований судом захід забезпечення позову до заподіяння ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти шляхом його застосування.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Як вбачається з матеріалів справи, Галицький районний суд Івано-Франківської області звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , треті особи - ОСОБА_1 , Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №198 від 22 серпня 2024 року в частині призову на військову службу мобілізації ОСОБА_1 , зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що 21 серпня 2024 року ОСОБА_1 завершив процедуру проходження медичного огляду, прибув до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання військово-облікового документу. Однак наказом №198 від 22 серпня 2024 року ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації до військової частини НОМЕР_1 , що в свою чергу, унеможливило реалізацію права позивача в частині забезпечення діяльності суду у спосіб бронювання працівників. На даний час ОСОБА_1 зарахований до особового складу відповідача - Військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, на думку заявника, вчинення подальших мобілізаційних дій щодо ОСОБА_1 можуть спричинити негативні наслідки, як то переміщення ОСОБА_1 до іншої військової частини і, у випадку прийняття судом позитивного в частині вимог зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 від проходження військової служби таке переміщення унеможливить виконання рішення чи його виконання буде істотно ускладненим. З врахуванням наведеного, позивач просить заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, у абзаці 1 п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2 вказано, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті, а тому забезпечуючи такий позов шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, прийнятим за результатом поданої представником заявника 28 квітня 2024 року позовної заяви, суд фактично нівелює прийняття відповідачами рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень.

При цьому, у разі забезпечення позову суд перешкоджатиме діям ІНФОРМАЦІЯ_1 і військової частини НОМЕР_1 у здійсненні відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі фактично зводиться до зупинення дії наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.

За змістом п.10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі фактично зводиться до зупинення дій наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану; крім того, прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 наказу, розпорядження щодо направлення ОСОБА_1 до іншої військової частини не охоплюються предметом позову в цій справі, тому зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.236, 242, 243, 246, 250, 302, 308, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Галицького районного суду Івано-Франківської області, до якої приєднався ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову у справі №300/6531/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш Повне судове рішення складено 09 грудня 2024 року.