ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2120/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,
за участю представників:
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" - Горбач А.М.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" - Цубенко Є.Л.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024, прийняте суддею Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст складено 09.09.2024,
у справі №916/2120/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т"
про стягнення 430 808,40 грн
ВСТАНОВИВ:
У травні 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 430808,40 грн, з яких: 311612,40 грн пені та 119196 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) №4600005634 від 11.02.2022, а саме: недотриманням Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" встановленого вказаним договором строку поставки товару.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 20.05.2024 відкрито провадження у справі №916/2120/24.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2120/24 (суддя Малярчук І.А.) частково задоволено позов; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 59598 грн 7% штрафу та 893,97 грн судового збору; у решті позовних вимог відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 відповідач не мав можливості здійснити поставку товару, виробленого Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н", у зв`язку із окупацією міста Херсон, а тому строк виконання відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) №4600005634 від 11.02.2022 повинен відліковуватися з моменту деокупації Херсонської міської територіальної громади (11.11.2022), внаслідок чого, з урахуванням узгодженого сторонами 60-денного терміну поставки товару, відповідна поставка мала відбутися в строк до 12.01.2023, проте не була здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" в межах цього строку, що свідчить про прострочення виконання ним прийнятих на себе зобов`язань. З огляду на викладене, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 311612,40 грн пені, нарахованої за період з 13.04.2022 по 12.10.2022, тобто за період, коли зобов`язання з поставки не могло бути виконане, та, встановивши правомірність нарахування штрафу у заявленому до стягнення розмірі, врахував наявність правових підстав для його зменшення на 50%, внаслідок чого задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 59598 грн штрафу.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2120/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 311612,40 грн пені і 59598 грн штрафу скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що неможливість виконання своїх зобов`язань контрагентом відповідача не може вважатися обставиною непереборної сили, тим більше, що виробничі потужності такого контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" наявні у місті Миколаїв, а не у місті Херсон, і, укладаючи договір, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" гарантувало, що товар вже є у нього в наявності, а відтак, беручи до уваги не подання останнім жодного належного доказу вжиття ним усіх можливих заходів для виконання зобов`язань, прийнятих на себе за договором про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) №4600005634 від 11.02.2022, висновок місцевого господарського суду про неможливість здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" обумовленої вищенаведеним договором поставки товару позивачу є помилковим. Крім того, апелянт стверджує про те, що відповідачем не було своєчасно повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин з наданням відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, а також про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та неналежним чином досліджено його майновий стан, що призвело до безпідставного зменшення заявленого до стягнення штрафу на 50%.
У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 28.10.2024 (вх.№3661/24/Д2 від 28.10.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" просить у задоволені апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2120/24 відмовити у повному обсязі. Зокрема, відповідач посилається на відсутності у сторін можливості змінити предмет закупівлі після укладення договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) №4600005634 від 11.02.2022, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" гарантувало наявність у нього права власності на товар не на момент укладення цього договору, а на момент здійснення поставки (передачі) товару позивачу. Відповідач також зауважує на належному і своєчасному повідомленні Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про настання форс-мажорних обставин, а також на тому, що порушення зобов`язань з поставки товару відбулося внаслідок обставин непереборної сили, які підтверджені наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами. Крім того, на переконання відповідача, місцевий господарський суд, керуючись правом, наданим йому чинним законодавством, правомірно зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу на 50%.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 14.10.2024 у справі №916/2120/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 30.10.2024 призначено дану справу до розгляду на 04.12.2024 о 10:30.
У судовому засіданні 04.12.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" висловив заперечення проти її задоволення.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", а саме: копії бухгалтерської довідки від 26.06.2024 та звіту про фінансові результати за 2022 рік, до уваги колегією суддів не беруться та до розгляду не приймаються, оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, адже апеляційний перегляд повинен здійснюватися з урахуванням тих документів, які були наявні у матеріалах справи на час постановлення оскаржуваного судового рішення і які суд першої інстанції мав можливість дослідити та оцінити. При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що апелянтом взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи доказів, поданих ним разом зі своєю апеляційною скаргою, та врахування їх при апеляційному розгляді справи №916/2120/24.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2022 за результатами проведення процедури публічної закупівлі №UA-2021-11-25-003450-с між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" ("Покупець") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" ("Постачальник") укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) №4600005634 (далі - договір №4600005634 від 11.02.2022), за умовами пунктів 1.1-1.3 якого Постачальник зобов?язується у визначений цим договором строк передати у власність Покупця підіймально-транспортувальне обладнання (полотнище, стропи; далі - "товари"), зазначені в специфікації, яка наведена у додатку 1 до цього договору, а Покупець зобов?язується прийняти і оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товарів, одиниця виміру, ціна за одиницю, строк поставки, місце поставки, інші умови зазначаються у специфікації. Постачальник гарантує, що товари належать йому на праві власності, не перебувають під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань.
Ціна цього договору становить 1702800 грн, у тому числі ПДВ - 283800 грн. Ціна за одиницю товару наведена у специфікації (пункти 3.1, 3.3 договору №4600005634 від 11.02.2022).
Відповідно до пункту 4.1, 4.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 розрахунки здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, зазначений у розділі 15 цього договору, на умовах, визначених цим договором. Покупець зобов?язаний оплатити вартість переданих товарів не раніше 20 (двадцяти) та не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки.
В силу пунктів 5.1, 5.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 Постачальник зобов?язується передати Покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до специфікації. Покупець залишає за собою право змінити місце поставки товару, про що сторони складають додаткову угоду. Постачальник повинен одночасно з товаром передати Покупцю документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до цього договору та чинного законодавства України. Відвантаження Постачальником не вказаних у специфікації товарів не допускається. Відвантажені постачальником з порушенням цього пункту товари не підлягають оплаті Покупцем. Покупець має право не приймати товар у випадку несвоєчасної поставки товару Постачальником.
Згідно з пунктами 5.8, 5.13 договору №4600005634 від 11.02.2022 датою поставки товарів за цим договором є прийняття Покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту 5.13 цього договору та передача Постачальником Покупцю в повному обсязі наступних документів: видаткової накладної; документу про підтвердження якості товарів на кожну одиницю (або партію) товару: паспорт на товар; документу про підтвердження гарантійних зобов?язань виробника на товар; інструкції з експлуатації товарів; товарно-транспортної накладної; рахунку-фактури. Приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється на підставі акту приймання товарів за кількістю та якістю.
У підпункті 6.3.1 пункту 6.3 договору №4600005634 від 11.02.2022 визначено, що Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором.
За умовами пункту 7.4 договору №4600005634 від 11.02.2022 за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) календарних днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено. Сплата пені та/або штрафу не звільняє Постачальника від виконання зобов?язань за цим договором.
Жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об?єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами договору, а саме: загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокаду, революцію, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України або уповноваженим органом країни виробника товару (відповідний документ повинен бути належним чином легалізовано на території України (наприклад, шляхом проставлення апостилю, легалізовано в консульській установі України в державі, де відбулися обставини непереборної сили) та мати нотаріально засвідчений переклад на українську мову), експропріацію, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізицію, громадську демонстрацію, блокаду, страйк, аварію, протиправні дії третіх осіб, пожежу, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборону (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Сторони протягом 10 (десяти) календарних днів повинні сповістити одна одну про початок обставин непереборної сили (форс-мажора) у письмовій формі. Повідомлення про початок дії обставин непереборної сили (форс-мажора) та строк їх дії підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та/або відповідним документом виданим уповноваженим органом країни виробника товару, де виникли дані обставини. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї зі сторін про неможливість виконання прийнятих за даним договором зобов?язань внаслідок дії обставин непереборної сили та/або не надання сертифікату Торгово-промислової палати України/відповідного документу уповноваженого органу країни виробника товару, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов?язань. Сторони дійшли згоди, що при настанні обставин непереборної сили виконання зобов?язань за цим договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин. Якщо обставини непереборної сили безперервно триватимуть понад 90 (дев`яносто) календарних днів, кожна із сторін матиме право в односторонньому порядку розірвати договір, письмово повідомивши про це іншу сторону не пізніше ніж за 20 (двадцять) календарних днів до очікуваної дати розірвання (пункти 8.1-8.5 договору №4600005634 від 11.02.2022).
Положеннями пунктів 12.1, 12.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.06.2022, а в частині розрахунків - до їх повного погашення. Закінчення терміну (строку) дії цього договору не звільняє сторони від виконання обов`язків, взятих на себе за цим договором, та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
У пункті 14.9 договору №4600005634 від 11.02.2022 узгоджено, що будь-які повідомлення за цим договором мають юридичну силу, якщо вони викладені письмово і направлені іншій стороні на її адресу, зазначену в розділі 15 договору, рекомендованим або цінним листом (з описом вкладення) з повідомленням про вручення або доведені до відома іншої сторони кур`єром під розписку та/або на електронну адресу, зазначену у пункті 14.12 цього договору.
Додатком №1 до договору №4600005634 від 11.02.2022 є специфікація, в якій зазначені наступні відомості: найменування товару (полотнище, стропи); загальна кількість товару; місце поставки (відвантажувальні реквізити, поштова адреса місця поставки); загальна вартість товару (1702800 грн з ПДВ); гарантійний строк (12 місяців з дати поставки); строк поставки (60 календарних днів з дати укладення договору); виробник товару (Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н"). Додатком №2 до договору №4600005634 від 11.02.2022 є технічні та якісні характеристика товарів.
02.03.2022 на виконання вимог пункту 8.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 відповідач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" з повідомленням №01-03/22-2 від 01.03.2022 про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у вигляді військової агресії проти України, що стала підставою введення воєнного стану з 05 год 30 хв 24.02.2022, внаслідок чого виконання зобов`язань Постачальником перед Покупцем за договором №4600005634 від 11.02.2022 в період дії зазначених обставин є неможливим.
Вищенаведене повідомлення було надіслане каналами електронного зв`язку на електронну адресу позивача (prisyazhnyuk-av@tsoua.com), яка зазначена для здійснення комунікації у пункті 14.12 договору №4600005634 від 11.02.2022, а також на інші відомі відповідачу електронні адреси працівників позивача, з якими відбувалась взаємодія щодо укладення та виконання вказаного договору, а саме: lytvynenko-ua@tsoua.com (начальник відділу організації та проведення закупівель товарів, зазначений у тендерній документації), ovchinikova-ov@tsoua.com, efimov-vv@tsoua.com (заступник начальника відділу організації та проведення закупівель товарів).
В адресованій відповідачу претензії №ТОВВИХ-23-63 від 04.01.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", посилаючись на невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" прийнятих на себе зобов`язань зі своєчасної поставки товару на підставі договору №4600005634 від 11.02.2022, вимагало терміново сплатити грошові кошти у загальній сумі 430808,40 грн, з яких: 311612,40 грн пені та 119196 грн штрафу.
За результатами опрацювання вищенаведеної претензії Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" надало відповідь №07-03/2023 від 07.03.2023, в якій зазначило про те, що останнє вжило всіх необхідних організаційних заходів, необхідних для виконання умов договору №4600005634 від 11.02.2022, а саме: мало чинний договір поставки №05-01/22 від 05.01.2022, укладений з виробником товару - Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н", та специфікацію №2 від 21.02.2022 до цього договору на поставку тієї самої номенклатури та кількості товару, які передбачені специфікацією (додаток 1) до укладеного між сторонами договору №4600005634 від 11.02.2022, проте Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" не виконало прийняті на себе зобов`язання внаслідок наявності форс-мажорних обставин у вигляді введення воєнного стану та тимчасової окупації частини території України, у тому числі і міста Херсон, в якому розташовані виробничі потужності (цех та склад готової продукції) даного товариства. З огляду на викладене, відповідач наголосив на тому, що невиконання умов договору №4600005634 від 11.02.2022 стало наслідком дії обставин непереборної сили, які підтверджуються відповідними сертифікатами Одеської регіональної торгово-промислової палати України та про які Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" повідомило позивача 01.03.2022, а тому відсутні підстави для задоволення претензії шляхом сплати штрафних санкцій у загальній сумі 430808,40 грн.
Зокрема, до даної відповіді на претензію №07-03/2023 від 07.03.2023 відповідачем було додано:
-сертифікат Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-23-0832 від 21.02.2023, яким на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України №44(5) від 18.12.2014 (зі змінами та доповненнями) засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні; тимчасової окупації, оточення (блокування), ведення бойових дій на території Херсонського району Херсонської області для Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" щодо обов`язку (зобов`язання) з поставки товару за договором №05-01/22 від 05.01.2022, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" (період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24.02.2022, дата закінчення - тривають на 17.02.2023);
-сертифікат Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-23-1129 від 07.03.2023, яким на підставі статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України №44(5) від 18.12.2014 (зі змінами та доповненнями) засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні; тимчасової окупації, оточення (блокування), ведення бойових дій на території Херсонського району Херсонської області для Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" щодо обов`язку (зобов`язання) з поставки товару за договором №4600005634 від 11.02.2022, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 24.02.2022, дата закінчення - тривають на 07.03.2023).
У матеріалах справи також містяться:
-оформлені Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" паспорти на полотнища і стропи, які мали бути поставлені позивачу на виконання договору №4600005634 від 11.02.2022;
-договір поставки №05-01/22 від 05.01.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" ("Постачальник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" ("Покупець"), за умовами пунктів 1.1, 4.1 якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця продукцію, визначену у цьому договорі ("продукція", "товар"), а Покупець прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, що викладені у додатках (специфікаціях) до цього договору, які є невід`ємною частиною договору, при цьому поставка товару здійснюється партіями відповідно до специфікації та видаткових накладних на умовах, погоджених сторонами, в термін не пізніше 30 календарних днів з моменту оформлення відповідної специфікації, якщо інше не передбачено специфікацією до договору або сторони між собою не домовилися про інше;
-специфікація №2 від 21.02.2022 до вищенаведеного договору №05-01/22 від 05.01.2022 на поставку полотнищ та строп за номенклатурою та кількістю, що відповідають відомостям, вказаним у специфікації, яка виступає додатком №1 до укладеного між сторонами договору №4600005634 від 11.02.2022;
-лист Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" №37/22 від 01.03.2022, яким відповідача повідомлено про те, що у зв`язку з воєнною агресією на території України, постійними обстрілами, загрозою окупації частини території України (зокрема, Миколаївської та Херсонської областей) та тимчасовим припинення роботи даного підприємства подальше виконання останнім укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" договору №05-01/22 від 05.01.2022 є неможливим до закінчення в Україні режиму воєнного стану;
-претензія Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" №24-03/22 від 24.03.2022, в якій відповідач вимагав від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" здійснити поставку товару, передбаченого специфікацією №2 від 21.02.2022 до договору №05-01/22 від 05.01.2022, протягом десяти днів з моменту отримання даної претензії;
-відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" №2/6 від 28.03.2022 на претензію, в якій останнє просило вважати договір №05-01/22 від 05.01.2022 розірваним у зв`язку з неможливістю виконання зобов`язань за ним внаслідок наявності форс-мажорних обставин у вигляді введення воєнного стану та тимчасової окупації частини території України, у тому числі і міста Херсон, в якому за адресою: вул. Філатова, 42, прим. №1 розташовані виробничі потужності (цех та склад готової продукції) Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н", у зв`язку з чим останнє не лише не має можливості продовжувати виготовлення продукції, а й здійснити вивезення вже готових виробів на виконання перед відповідачем зобов`язань за вказаним договором поставки;
-договір суборенди нежитлового приміщення №2201-01 від 03.01.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" ("Орендар") та Фізичною особою-підприємцем Левченком Олексієм Петровичем ("Орендодавець"), відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування для виробничого призначення нежитлові приміщення за адресою: м. Херсон, вул. Філатова, 42, прим. №1;
-акт передачі-прийому об`єкта оренди б/н від 03.01.2022, на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" на виконання договору суборенди нежитлового приміщення №2201-01 від 03.01.2022 прийняло в тимчасове користування нежитлові приміщення за адресою: м. Херсон, вул. Філатова, 42, прим. №1.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у загальному розмірі 430808,40 грн, з яких: 311612,40 грн пені та 119196 грн штрафу, нарахованих у зв`язку з порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" узгоджених сторонами строків поставки товару за договором №4600005634 від 11.02.2022.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що у період з 01.03.2022 по 11.11.2022 відповідач не мав можливості здійснити поставку товару, виробленого Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н", у зв`язку із окупацією міста Херсон, а тому строк виконання відповідачем зобов`язань за договором №4600005634 від 11.02.2022 повинен відліковуватися з моменту деокупації Херсонської міської територіальної громади. З огляду на викладене, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 311612,40 грн пені, нарахованої за період 13.04.2022 по 12.10.2022, тобто за період, коли зобов`язання з поставки не могло бути виконане, та, встановивши правомірність нарахування штрафу у заявленому до стягнення розмірі, врахував наявність правових підстав для його зменшення на 50%, внаслідок чого задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 59598 грн штрафу.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №4600005634 від 11.02.2022 є договором поставки.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.
Отже, договір №4600005634 від 11.02.2022 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
В силу узгоджених сторонами умов договору №4600005634 від 11.02.2022 відповідач прийняв на себе зобов`язання своєчасно поставити позивачу підіймально-транспортувальне обладнання (полотнище, стропи), зазначені у специфікації.
Укладаючи договір, сторони останнього мають право очікувати на те, що все, що обумовлено укладеним між ними правочином, буде виконано контрагентом зацікавленої сторони. Зазначене випливає з норми статті 629 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а також відповідає загальноприйнятому принципу pacta sunt servanda.
Між тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи та не заперечується сторонами, відповідачем не було здійснено поставку позивачу обумовленого договором №4600005634 від 11.02.2022 товару в межах вказаного у специфікації строку (60 календарних днів з дати укладення договору).
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.
Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов`язання.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Таким чином, до боржника, який порушив господарське зобов`язання, можливе застосування штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.
Судом апеляційної інстанції враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
Пунктом 7.4 договору №4600005634 від 11.02.2022 передбачено, що за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад 30 (тридцять) календарних днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" узгоджених сторонами строків поставки товару за договором №4600005634 від 11.02.2022, позивач нарахував відповідачеві та заявив до стягнення у даній справі неустойку у загальному розмірі 430808,40 грн, з яких: 311612,40 грн пені за період 13.04.2022-12.10.2022 та 119196 грн штрафу (7% від вартості непоставленого товару).
Між тим, апеляційним господарським судом враховується, що за умовами пунктів 8.1, 8.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 жодна зі сторін не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких умов цього договору у разі настання надзвичайних та невідворотних обставин, що об?єктивно унеможливлюють виконання зобов?язань, передбачених умовами договору (зокрема, у разі загрози війни, збройного конфлікту або серйозної погрози такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, блокади, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальну військову мобілізацію, військові дії, оголошену та неоголошену війну, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, вторгнення, блокади тощо). Дія обставин непереборної сили повинна бути підтверджена сертифікатом Торгово-промислової палати України.
Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов`язань.
Сам по собі факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 22.06.2022 у справі №904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.
При цьому колегією суддів враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
У зв`язку з військовою агресією Російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Вказаний указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України №2102-IX від 24.02.2022. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу.
Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.
Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан також не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22.
Колегія суддів наголошує, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та роздруківка якого наявна у матеріалах справи, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 07.06.2023 у справі №912/750/22 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22.
Поряд з цим, відповідачем до місцевого господарського суду було подано сертифікати Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-23-0832 від 21.02.2023 та №5100-23-1129 від 07.03.2023, якими засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні; тимчасова окупація, оточення (блокування), ведення бойових дій на території Херсонського району Херсонської області, що, в свою чергу, унеможливило для Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" виконання обов`язку (зобов`язання) з поставки товару за договором №05-01/22 від 05.01.2022 (період дії форс-мажорних обставин: дата настання - 24.02.2022, дата закінчення - тривають на 17.02.2023), а для Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" - виконання обов`язку (зобов`язання) з поставки товару за договором №4600005634 від 11.02.2022 (період дії форс-мажорних обставин: дата настання - 24.02.2022, дата закінчення - тривають на 07.03.2023).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що вищенаведені сертифікати Одеської регіональної торгово-промислової палати є належними у розумінні процесуального закону доказами на підтвердження існування форс-мажорних обставин у сукупності, зокрема, з тим, що у пункті 8.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 сторони домовилися вважати такий сертифікат достатнім доказом існування форс-мажорних обставин.
Таким чином, військова агресія Російської Федерації проти України, зокрема, постійні ракетно-бомбові обстріли Херсонської, Миколаївської та Одеської областей (особливо в перші місяці після вторгнення агресора), зумовили існування об`єктивної неможливості безпечно вивезти відповідне майно та своєчасно поставити його Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України".
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів наголошує на тому, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на спростування обставин, які стали підставою для видачі Одеською регіональною торгово-промисловою палатою сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин №5100-23-0832 від 21.02.2023 та №5100-23-1129 від 07.03.2023, у зв`язку з чим, беручи до уваги визначені процесуальним законом стандарти доказування, у суду відсутні підстави критично оцінювати зазначені сертифікати, тим більше, що саме сертифікати Торгово-промислової палати України визначені сторонами у пункті 8.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 в якості належного та достатнього підтвердження існування обставин непереборної сили.
Посилання скаржника те, що відповідачем не було своєчасно повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин з наданням відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України, спростовуються наявним у матеріалах справи повідомленням Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" №01-03/22-2 від 01.03.2022, яким позивача на виконання вимог пункту 8.2 договору №4600005634 від 11.02.2022 з дотриманням узгодженого сторонами десятиденного строку було повідомлено про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), при цьому вказане повідомлення було надіслане каналами електронного зв`язку на електронну адресу позивача (prisyazhnyuk-av@tsoua.com), яка зазначена у пункті 14.12 договору №4600005634 від 11.02.2022 та в силу пункту 14.9 цього договору може бути використана для комунікації з приводу виконання зобов`язань за даним договором.
Факт отримання повідомлення Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" №01-03/22-2 від 01.03.2022 про виникнення форс-мажорних обставин на електронну адресу позивачем за допомогою доказів не спростований. Більше того, у поданій до суду першої інстанції відповіді на відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" не виловив заперечень проти надіслання відповідачем та, як наслідок, одержання позивачем каналами електронного зв`язку зазначеного повідомлення.
Поряд з цим, потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до Торгово-промислової палати України за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання, у зв`язку з чим такий сертифікат може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 12.09.2024 у справі №910/14950/23.
За таких обставин, ототожнення позивачем моменту повідомлення про виникнення форс-мажорних обставин з моментом отримання сертифікату Торгово-промислової палати України є помилковим.
Твердження скаржника про те, що не вважається обставиною непереборної сили недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не спростовують тієї обставини, що сертифікатами Одеської регіональної торгово-промислової палати засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) у вигляді військової агресії Російської Федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні, та тимчасового оточення (блокування) місцевості, де знаходився товар, а не у вигляді невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХОСНАСТКА-Н" своїх зобов`язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т".
Решта доводів апелянта щодо місця розташування виробника товару, гарантування наявності у постачальника права власності на товар на момент укладення договору №4600005634 від 11.02.2022 та можливості зміни предмету закупівлі до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки не спростовують висновку щодо доведеності відповідачем факту існування форс-мажорних обставин за допомогою достатнього за погодженням сторін доказу - сертифікату Одеської регіональної торгово-промислової палати.
Водночас Південно-західним апеляційним господарським судом враховується, що відповідно до пункту 8.4 договору №4600005634 від 11.02.2022 при настанні обставин непереборної сили виконання зобов?язань за цим договором продовжується на строк, відповідний строку дії вказаних обставин.
Як зазначалося вище, відповідачем за допомогою сертифікату Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-23-1129 від 07.03.2023 підтверджено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 24.02.2022 по 07.03.2023.
При цьому доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" прийнятих на себе за договором №4600005634 від 11.02.2022 зобов`язань з поставки товару після 07.03.2023 до суду першої інстанції не було, у зв`язку з чим Господарський суд Одеської області, хоча і помилково визначив момент початку прострочення з 12.01.2023, не врахувавши документальне підтвердження продовження існування обставин непереборної сили станом на 07.03.2023, проте все ж дійшов правильного висновку про наявність самого прострочення, що є підставою для нарахування відповідачеві передбачених пунктом 7.4 даного договору штрафних санкцій.
Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені, колегія суддів вбачає, що періодом нарахування останньої визначено 13.04.2022-12.10.2022, тобто період часу, коли діяли обставини непереборної сили і, як наслідок, виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару було продовжено, а тому місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 311612,40 грн пені з підстав передчасності її нарахування.
Поряд з цим, враховуючи прострочення поставки товару понад 30 календарних днів після спливу підтвердженого сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-23-1129 від 07.03.2023 періоду дії форс-мажору, Південно-західний апеляційний господарський суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок штрафу, погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування штрафу у розмірі 119196 грн штрафу (7% від вартості непоставленого товару).
Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення 119196 грн штрафу, місцевий господарський суд зменшив його розмір до 59598 грн, тобто на 50%.
Зменшуючи розмір штрафних санкцій, Господарський суд Одеський області врахував співвідношення розміру штрафу з наслідками порушення зобов`язань, причини невиконання відповідачем зобов`язань та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.
Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.
Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).
Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.
Відтак, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.
За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги причини несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №4600005634 від 11.02.2022 (зокрема, обставини непереборної сили, які зазначені у поданих відповідачем сертифікатах Одеської регіональної торгово-промислової палати і при цьому не спростовані позивачем) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належного до сплати штрафу на 50% (з 119196 грн до 59598 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХІНКОМ-Т" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки стягнення з відповідача суми штрафу, зменшеної на 50%, компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням останнім строків поставки товару, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафу у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 04.09.2024 у справі №916/2120/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.09.2024 у справі №916/2120/24 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 09.12.2024.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 04.12.2024 |
Оприлюднено | 12.12.2024 |
Номер документу | 123632145 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Таран С.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні