Постанова

від 14.11.2024 по справі 910/18250/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2024 р. Справа№ 910/18250/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Доманської М.Л.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін відповідно до протоколу с/з від 14.11.2024

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року

у справі №910/18250/16 (суддя Чеберяк П.П.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

до Приватного акціонерного товариства "Індбуд"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16 заяву ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником задоволено; замінено ТОВ "Сейм-93" його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард"; заяву ТОВ "Аудиторська компанія Гапоненко Роман і партнери" про заміну сторони правонаступником в частині кредиторських вимог в сумі 95425,23 грн. задоволено; замінено ТОВ "Юфітекс" в частині кредиторських вимог в сумі 95425,23 грн. його правонаступником - ТОВ "Аудиторська компанія Гапоненко Роман і партнери".

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Юфітекс" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16 в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "ВБК Візард".

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2024 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді: Копитова О.С., Отрюх Б.В.

16.08.2024 головуючим суддею Поляковим Б.В. заявлено самовідвід у справі №910/18250/16, який мотивовано наявністю обставин, які виключають можливість участі вказаного судді у розгляді даної апеляційної скарги, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 16.08.2024 року вказану заяву про самовідвід у справі №910/18250/16 задоволено, а матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ГПК України.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/18250/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., судді: ОСОБА_1., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 27.08.2024 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/18250/16, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18250/16.

05.09.2024 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/18250/16/5069/24 від 04.09.2024 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Слід зазначити, що суддя ОСОБА_1. з 06.09.2024 по 10.09.2024 перебував на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 справі №910/18250/16 залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі, а також доказів на підтвердження відправлення копії цієї скарги і доданих до неї документів всім учасникам провадження у справі, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

20.09.2024 року через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання ухвали від 11.09.2024 року надано докази сплати судового збору та докази на підтвердження відправлення копії апеляційної скарги всім учасникам провадження у справі.

Ухвалою суду від 25.09.2024 поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 14.11.2024 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому суду через систему "Електронний суд" відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ВБК Візард" просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

08.11.2024 року через систему "Електронний суд" від ТОВ "ВБК Візард" надійшло клопотання про доручення доказів до матеріалів справи.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2024 для розгляду справи №910/18250/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Доманська М.Л., Отрюх Б.В.

13.11.2024 року суддею Отрюхом Б.В. заявлено самовідвід у справі №910/18250/16, який мотивовано наявністю обставин, які виключають можливість участі вказаного судді у розгляді даної справи, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 13.11.2024 року заяву про самовідвід у справі задоволено; відведено суддю Отрюха Б.В. від розгляду даної справи, а матеріали справи №910/18250/16 передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ГПК України.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/18250/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., судді: Доманська М.Л., Сотніков С.В.

14.11.2024 року суддею Сотніковим С.В. заявлено самовідвід у справі №910/18250/16, який мотивовано наявністю обставин, які виключають можливість участі вказаного судді у розгляді даної справи, за наслідками розгляду якого ухвалою суду від 14.11.2024 року заяву про самовідвід у справі задоволено; відведено суддю Сотнікова С.В. від розгляду даної справи, а матеріали справи №910/18250/16 передано для здійснення визначення складу судової колегії у відповідності до положень ГПК України.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., судді: Доманська М.Л., Пантелієнко В.О.

Ухвалою суду від 14.11.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/18250/16 за апеляційною скаргою ТОВ "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року.

В судове засідання 14.11.2024 року з`явились представник скаржника та особисто ліквідатор ПрАТ "Індбуд" арбітражний керуючий Корольов В.В. Представником скаржника заявлено усний відвід суддів Доманської М.Л. та Пантелієнка В.О. від розгляду справи.

У зв`язку із необхідністю надання скаржнику часу для підготування заяви про відвід суддів у письмовій формі, колегією суддів за клопотанням скаржника оголошено перерву у справі.

Розглянувши після перерви в судовому засіданні вказану заяву про відвід суддів з наведених у них мотивів та заслухавши позиції присутніх представників учасників судового процесу з цього приводу, ухвалою суду від 14.11.2024 року визнано її необґрунтованою та відмовлено у її задоволенні.

Представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16 в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "ВБК Візард".

Ліквідатор ПрАТ "Інбуд" арбітражний керуючий Корольов В.В. проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Представники інших учасників провадження в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

14.11.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника скаржника та ліквідатора банкрута, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу суду першої інстанції від 15.07.2024 року в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою від 19.04.2017 року, перебуває справа №910/18250/16 про банкрутство ПрАТ "Індбуд", провадження у якій порушено ухвалою суду від 30.10.2016 року за заявами ТОВ "Київоздоббуд" та ТОВ "Основа". Повноваження ліквідатора банкрута виконує арбітражний керуючий Корольов В.В.

22.04.2024 ТОВ "ВБК Візард" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну сторони правонаступником, в якій, посилаючись на договір про відступлення права вимоги від 03.04.2024, просило суд замінити кредитора у справі №910/18250/16 - ТОВ "Сейм-93", грошові вимоги якого до боржника ПрАТ "Індбуд" визнано ухвалою суду від 13.03.2017 року, його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард".

На підтвердження заявлених вимог до заяви додано копію договору про відступлення права вимоги від 03.04.2024 та докази повідомлення боржника про заміну кредитора.

За наслідками розгляду поданої заяви, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі №910/18250/16, серед іншого, задоволено заяву ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником; замінено ТОВ "Сейм-93" його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард".

Судове рішення мотивовано наявністю підстав для задоволення заяви.

ТОВ "Юфітекс" з ухвалою суду в наведеній частині не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права.

За твердженням скаржника, в даному випадку відсутні підстави для заміни кредитора у зв`язку із відсутністю у ТОВ "Сейм-93" кредиторських вимог, про що було подано відповідну позовну заяву у справі №910/18250/16 (910/18131) про визнання зобов`язань ПрАТ "Інбуд" перед ТОВ "Сейм-93" припиненими, рішення у якій про відмову у позові станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали не набрало законної сили у зв`язку із її оскарженням в апеляційному порядку.

Крім того, як зазначає апелянт, місцевим господарським судом залишено поза увагою та не розглянуто клопотання ТОВ "Юфітекс" про зупинення провадження у справі №910/18250/16 щодо розгляду заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником.

Оскільки доводи та вимоги скаржника зводиться до незгоди з ухвалою суду в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником, то у відповідності до ст.269 ГПК України ухвала суду першої інстанції переглядається лише в цій частині.

В іншій частині ухвала місцевого господарського суду не переглядається.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення вказаної ухвали в оскаржуваній частині, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 512 ЦК України однією із підстав заміни кредитора у зобов`язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

В силу положень ст. 514 ЦК України до нового кредитори переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

За загальним правилом, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні, його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наставати в разі їх припинення з правонаступництвом. Припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто реорганізація юридичної особи, може проводитися у формі злиття, приєднання, поділу або перетворення.

Водночас процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв`язок матеріального і процесуального права. Для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі (у тому числі на стадії виконання судового рішення) необхідною умовою є наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). При універсальному правонаступництві до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов`язки. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. При частковому (сингулярному) правонаступництві, до правонаступника переходять тільки певні права та обов`язки кредитора.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Основою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. Виходячи з цього, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Вирішуючи питання про правонаступництво, суд досліджує обставини передачі прав кредитора новому кредитору та встановлює відповідність їх підставам, визначеним законодавством. У процесі дослідження цих обставин судом може бути встановлено недійсність передання кредитором своїх прав іншій особі (наприклад, нікчемність відповідного договору відступлення права вимоги).

Подібні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №910/11702/18.

Нормою ст. 43 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі. Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справі правонаступника, обов`язкові для нього там само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства та статей 512, 514 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що у справах про банкрутство на будь-якій стадії їх розгляду можливе сингулярне правонаступництво кредитора у разі вибуття чи заміни кредитора у зобов`язанні. В такому випадку господарський суд за заявою правонаступника або іншої учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони на будь-якій стадії провадження у справі її правонаступником. Разом з тим, заява правонаступника повинна містити виклад обставин, що обґрунтовують таке правонаступництво, розмір вимог нового кредитора із визначенням їх черговості та визначенням їх правової природи за укладеним договором відступлення прав вимоги (конкурсні, поточні, забезпечені або не забезпечені заставою майна боржника), з окремим виділенням суми неустойки (штрафу, пені), а суд має встановити дані обставини та обґрунтувати у своєму рішенні підстави відхилення або прийняття доводів та обставин, на які посилається правонаступник, зазначити розмір вимог, щодо яких здійснюється таке правонаступництво та їх черговість, оскільки за наслідком прийняття такого рішення вносяться зміни до затвердженого реєстру вимог кредиторів.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 13.03.2017 року затверджено реєстр вимог кредиторів ПрАТ "Індбуд" на загальну суму на загальну суму 19318313,39 грн., до якого в тому числі включено вимоги ТОВ "Сейм-93" на суму 4556924,95 грн. четвертої черги та 2 756,00 грн. першої черги.

В межах справи про банкрутство ПрАТ "Індбуд" вимоги ТОВ "Сейм-93" було погашено у розмірі 20 951,35 грн., у зв`язку із чим залишок даних вимог становить 4 535 982,60 грн.

03.04.2024 між ТОВ "Сейм-93" (первісний кредитор) та ТОВ "ВБК Візард" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, відступає, а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до ПрАТ "Інбуд", що належить кредитору на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/18250/16, станом на день укладання цього договору загальна сума заборгованості становить 4 535 982,60 грн., до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п.п. 1.1. - 1.3 Договору).

Згідно п. 3.1. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор та новий кредитор домовились, що відступлення права вимоги здійснюється за ціною 4 535 982,60 грн.

В пункті 4.3. договору про відступлення права вимого зазначено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Даний договір містить підписи сторін і скріплений відтисками їх печаток.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, з огляду на презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, вказаний вище договір наразі є чинний і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, оскільки докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а отже даний правочин є правомірним, законним та таким, що породжує взаємні права та обов`язкові до виконання зобов`язання.

Листом від 19.04.2024 боржника - ПрАТ "Індбуд" було повідомлено, що згідно договору про відступлення права вимоги б/н від 03.04.2024 право вимоги, що належить ТОВ "Сейм-93", відступлено на користь ТОВ "ВБК Візард".

З огляду на викладене вище, розглянувши заяву ТОВ "ВБК Візард", дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість поданої заяви, а тому правомірно її задовольнив та замінив ТОВ "Сейм-93" його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард".

При цьому колегією суддів відхиляються доводи апелянта про відсутність підстав для заміни кредитора у зв`язку із відсутністю у ТОВ "Сейм-93" кредиторських вимог, про що було подано відповідну позовну заяву у справі №910/18250/16(910/18131) про визнання зобов`язань ПрАТ "Інбуд" перед ТОВ "Сейм-93" припиненими, рішення у якій про відмову у позові станом на дату прийняття оскаржуваної ухвали не набрало законної сили у зв`язку із її оскарженням в апеляційному порядку, оскільки заміну кредитора у справі було здійснено за грошовими вимогами до боржника, що належали первісному кредитору на підставі ухвали господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/18250/16 про затвердження реєстру вимог кредиторів ПрАТ "Індбуд", яка станом на дату укладення договору про відступлення права вимоги (03.04.2024) та на день прийняття оскаржуваної ухвали (15.07.2024) є чинною та в установленому законом порядку не скасованою.

В свою чергу, існування невирішеного спору у справі №910/18250/16 (910/18131) не унеможливлює розгляд та не є в даному випадку підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну кредитора у справі правонаступником.

Твердження скаржника про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою та не розглянуто клопотання ТОВ "Юфітекс" про зупинення провадження у справі №910/18250/16 щодо розгляду заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником, апеляційним судом до уваги не беруться за наступних підстав.

Як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 року розгляд справи, в тому числі і заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником, призначено на 12 год. 40 хв. 15.07.2024 року.

Судове засідання, на якому прийнято оскаржувану наразі ухвалу суду, було розпочато о 12 год. 46 хв., що підтверджується відповідним протоколом.

Разом з тим, 15.07.2024, тобто в день судового засідання, представником ТОВ "ВКП "Автофургон" Гапоненком Р.І. через систему "Електронний суд" подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/18250/16 щодо розгляду заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником до вирішення справи №910/18250/16(910/18131) про визнання зобов`язань ПрАТ "Інбуд" перед ТОВ "Сейм-93" припиненими.

Твердження скаржника про те, що таке клопотання було подано саме ТОВ "Юфітекс" є безпідставним та не відповідає обставинам справи, оскільки було подано іншим кредитором - ТОВ "ВКП "Автофургон".

Дане клопотання зареєстровано канцелярією господарського суду міста Києва 15.07.2024 о 12 год. 43 хв., тобто за три хвилини до початку судового засідання, що на переконання суду апеляційної інстанції, є зловживанням представником ТОВ "ВКП "Автофургон" своїми процесуальними правами, оскільки останнє було обізнане про розгляд справи ще 27.05.2024 року.

Більш того, представник ТОВ "ВКП "Автофургон" Гапоненко Р.І. був присутній безпосередньо в судовому засіданні 15.07.2024 року, а тому не був позбавлений можливості наголосити на поданні ним в день судового засідання відповідного клопотання про зупинення провадження у справі. Замовчування відповідного факту, знаючи при цьому, що суд перейшов до розгляду по суті заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони правонаступником, також свідчить про недобросовісну поведінку представника ТОВ "ВКП "Автофургон".

Разом з тим, під час перегляду справи в апеляційному порядку судова колегія зазначає, що не розгляд судом першої інстанції відповідного клопотання при вирішенні питання про заміну сторони правонаступником не є підставою для скасування ухвали суду в оскаржуваній частині, оскільки це не порушило права учасників провадження у справі, в тому числі і ТОВ "Юфітекс", та, з рештою, не призвело до прийняття неправильного по суті судового рішення.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника, в тому числі щодо фіктивності ТОВ "ВБК Візард" та укладення договору відступлення з метою не виконання рішення суду у справі №910/18250/16(910/18131), судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ "Юфітекс" та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у даній справі в оскаржуваній частині, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Крім того, як встановлено судом, ТОВ "ВБК Візард" у відзиві на апеляційну скаргу у відповідності до ч. 8 ст.129 ГПК України, тобто до закінчення судових дебатів, було зроблено заяву про відшкодування судових витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, докази понесення яких та їх розміру останній зобов`язався подати протягом п`яти днів після ухвалення відповідного судового рішення по суті спору.

08.11.2024 року через систему "Електронний суд" та 13.11.2024 року нарочно ТОВ "ВБК Візард" подано до суду заяву про долучення доказів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій останній просить стягнути з ТОВ "Юфітекс" на користь ТОВ "ВБК Візард" 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження витрат на послуги адвоката ТОВ "ВБК Візард" надано Договір про надання правової допомоги №221710/2 від 17.10.2022, додаткову угоду №В-2509/1 від 25.09.2024 та Акт надання послуг №1/101024 від 10.10.2024 із визначеною у підсумку сумою 5 000 грн. за ознайомлення з апеляційною скаргою та складання, підготовку та подання відзиву на неї.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 126 ГПК України унормовано витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 4 статті 129 ГПК України).

Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 8 статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв`язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Стосовно вимог ТОВ "ВБК Візард" про стягнення з ТОВ "Юфітекс" витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини ТОВ "ВБК Візард" з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг ТОВ "ВБК Візард".

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Сторона має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою ТОВ "ВБК Візард" наданих йому послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг ТОВ "ВБК Візард" не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення статті 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку ТОВ "Юфітекс", від покладення на нього обов`язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки ТОВ "ВБК Візард" в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата ТОВ "ВБК Візард" послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення ТОВ "ВБК Візард" та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок ТОВ "Юфітекс".

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі №922/2685/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, згідно з статтею 74 ГПК України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі №922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі №922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.

Крім того, правомірність зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги з власної ініціативи суду за відсутності відповідного клопотання іншої сторони по справі також підтверджується постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №873/137/21.

Дослідивши матеріали справи, а також доданий до заяви опис наданих послуг, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, судом встановлено, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу 5000,00 грн. не є співмірним із: складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Так, наданий суду відзив на апеляційну скаргу містить в собі фактично три сторінки друкованого тексту. При цьому, представник заявника в судовому засіданні суду апеляційної інстанції участі не брав.

З наданих заявником доказів не вбачається та судом не встановлено, що витрати ТОВ "ВБК Візард" у розмірі 5000,00 грн. (враховуючи заявлені вимоги у справі №910/18250/16, що переглядається, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною.

За таких обставин, оцінивши витрати ТОВ "ВБК Візард" з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також часу, який міг би витратити адвокат на ознайомлення із апеляційною скаргою та підготовку відзиву на неї, як кваліфікований фахівець, враховуючи, що даний спір у справі не відноситься до категорії складних, оскільки процедура заміни сторони правонаступником є процесуальним процедурним питанням, а отже не потребувала затрати значного часу та великого обсягу юридичної і технічної роботи під час підготовки до розгляду, керуючись критеріями реальності та розумності понесених витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, судова колегія вважає справедливим та співрозмірним призначення відшкодування ТОВ "ВБК Візард" відповідних витрат у розмірі 2 000,00 грн. шляхом їх стягнення з ТОВ "Юфітекс".

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юфітекс" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 15.07.2024 року у справі №910/18250/16 в частині задоволення заяви ТОВ "ВБК Візард" про заміну сторони у справі - ТОВ "Сейм-93" його правонаступником - ТОВ "ВБК Візард" залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юфітекс" (04050, м.Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 77, оф. 609, код ЄДРПОУ 41526349) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВБК Візард" (18006, м.Черкаси, вул. Смілянська, 165 код ЄДРПОУ 39113731) 2 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи №910/18250/16.

4. Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

5. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 09.12.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді М.Л. Доманська

В.О. Пантелієнко