Постанова

від 07.11.2024 по справі 904/1986/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1986/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 (суддя Мельниченко І.Ф.)

у справі № 904/1986/22

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1"

до відповідача-1 Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

відповідача- 2 Дніпровської міської ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2 - Виконавчий комітет Дніпровської міської ради

про визнання недійсними договору купівлі-продажу та свідоцтв про право власності, скасування реєстрації права власності та усунення позивачеві перешкод у доступі і користуванні допоміжними приміщеннями

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 14.07.2022 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Дніпровської міської ради (з урахуванням заяви від 05.09.2023 про зміну предмету позову) про:

1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №667/н від 12 червня 1998 року, що був укладений між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (Продавець) в особі його Голови Дрона С. Є. та ОСОБА_1. (Покупець), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. за реєстровим № 2084;

2) визнання недійсним Свідоцтва про право власності на 57/100 ч. приміщення магазину від 24 жовтня 2000 року, яке посвідчує, що в житловому будинку літ. А 4 вбудоване приміщ. магазину - прим. №1 (поз. 1,2); прим. 2 (поз. 1-3); коридор І1-3 загальн. площею 89,5 м2, який розташований в місті Дніпропетровську по вул. Гоголя за № 1, дійсно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, яке видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та зареєстроване в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим № НОМЕР_1 (замість договору купівлі-продажу від 18.03.97);

3) визнання недійсним Свідоцтва про власність за реєстраційним № 1496 від 26.06.98 в житловому будинку А-4 на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м; сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-3 загальною площею 12,7 кв. м - загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м за адресою: вул. Гоголя, 1, видане Комітетом комунального майна ДМР м. Дніпропетровська ОСОБА_1, відповідно до розпорядження № 598рр від 08.06.98 та договору купівлі-продажу № 667/Н від 12.06.1998;

4) скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1, приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за відповідачем по справі - ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101;

5) усунення Позивачеві перешкод з боку Відповідача ОСОБА_1. у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4: у підвалі сходовою клітиною І-1 заг. площею 13,7 кв.м, приміщенням № X - загальною площею по підвалу 107,8 кв.м; на першому поверсі приміщенням І1-3 загальною площею 12,7 кв.м шляхом надання безперешкодного доступу до вищевказаних приміщень та демонтажу незаконно зведених стін до цих приміщень: у підвалі до сходової клітини І-1 та приміщення № X; на першому поверсі до приміщення І1-3, яке є наскрізним проходом з двору будинку до проспекту Д. Яворницького для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення; відновити у підвалі зруйновану сходову клітину І-1 заг. площею 13,7 кв.м.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" про визнання недійсними договору купівлі-продажу нежитлового приміщення № 667/н від 12.06.1998 та свідоцтв про право власності № 1496 від 20.06.1998 та від 24.10.2000 за реєстровим № НОМЕР_1; скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1; та усунення позивачеві з боку ОСОБА_1 перешкод у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у справі № 904/1986/22, постановити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- допоміжні приміщення «лестничная клетка общей площадью 13.19 кв.м и подвальное помещение общей площадью 53.85 кв. м по адресу: ул. Гоголя, 1», передані у комунальну власність міста Дніпропетровська за актом приймання-передачі № 1463 від 22.12.1997 року від Державного підприємства «Житлово-комунальне об`єднання УЖКГ Дніпропетровської облдержадміністрації» Представництву фонду державного майна м. Дніпропетровська, розпорядженням міського голови були підготовлені до продажу незаконно. Вищевказані приміщення за адресою м. Дніпро (Дніпропетровськ) вулиця Гоголя, 1 на момент укладення оспорюваного договору відносились до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку і їх статус не було змінено;

- у вересні 2021 року Позивач дізнався, що Відповідач, попри заборону Загальними зборами ОСББ «Гоголевський-1» проведення реконструкції, все ж таки провів її - «реконструкцію» магазину, приміщень № 1, 2, 11-3 та приміщення X, внаслідок чого площа приміщень збільшилась до 197,3 кв. м. Абсолютно очевидно, що неможливо шляхом реконструкції збільшити площу приміщень у багатоквартирному будинкові з 89,5 кв, м до 197,3 кв. м. Жодних прибудов до багатоквартирного будинку Відповідач також не здійснював;

- договір купівлі-продажу № 667/Н від 12 червня 1998 року напряму стосується прав та інтересів співвласників багатоквартирного будинку. Позивач діє в інтересах саме співвласників, тому у суду не було підстав фактично не розглядати позовні вимоги по суті. Тобто суд не дослідив правову природу та статус спірного майна та не встановив незаконність віднесення допоміжних приміщень до нежитлових приміщень при заключенні договору купівлі-продажу, а вважає їх самостійним об`єктом нерухомого майна. Спірне майно не могло бути предметом відповідного договору, тому що є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку;

- Господарський суд Дніпропетровської області прийшов до висновків про те, що спірні приміщення не мають статусу допоміжних у зв`язку з тим, що вони стали окремим об`єктом цивільних прав. Проте дане твердження також є абсолютно помилковим, оскільки приналежність приміщень до допоміжних визначається їх правовим статусом, їх технічним та конструктивним призначенням. Не може сходова клітина в під`їзді багатоповерхового будинку втратити статус допоміжного приміщення внаслідок її продажу;

- сторони означеного договору уклали його відносно виключно допоміжних приміщень будинку літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 для того, щоб поєднати в одне ціле дві однокімнатні квартири №№ 1,2 загальною площею (37,9 + 37,0) 74,9 кв. м між собою за рахунок приєднання до них частини тамбуру сходової клітки, і таким чином одержати єдиний вихід назовні - до проспекту К. Маркса, без чого створити бажаний магазин загальною площею 89,5 кв.м було неможливо;

- усі приміщення, що є предметом спірного договору, мають статус допоміжних приміщень, тому що проектувались, будувались та використовувались за призначенням, як допоміжні, проте висновки експерта судом першої інстанції були проігноровані повною мірою та при винесенні рішення не враховувалися;

- означене нерухоме майно на момент продажу не належало продавцеві та не могло належати Продавцеві (Департаменту комунальної власності Дніпропетровської міської ради) в силу закону, а саме вищевказаних норм права;

- Позивачем обрано вірний спосіб захисту своїх прав, а саме послідовне визнання недійсними свідоцтв на право власності та скасування державної реєстрації права власності;

- допоміжні приміщення, якими зокрема є сходові клітини що призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку не підлягають приватизації не можуть бути поділені та виділені співвласнику у багатоквартирному житловому будинку;

- власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

13.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення - без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

21.02.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 07.11.2024 приймали участь представники позивача (апелянта) та відповідачів.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представники апелянта підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

Представники відповідачів заперечили проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзивах, наполягали на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.06.1998 Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (далі - Продавець) в особі його Голови Дрона С. Є. та Фізичною особою ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В. за реєстровим № 2084, відповідно до пункту 1.1. якого Продавець продав, а Покупець купив у жилому будинку А-4 нежилі приміщення: в підвалі приміщення № Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв.м, сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв.м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв.м в житловому будинку А-4 за адресою: м. Дніпропетровськ (Дніпро), вул. Гоголя, 1.

Згідно з пунктом 1.3. вказаного договору Покупець набув права власності на предмет відчуження відповідно до чинного на той час законодавства України.

26 червня 1998 року комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради було видано свідоцтво про право власності № 1496 на нежитлові приміщення у будинку № 1 по вул. Гоголя у м. Дніпропетровську, зокрема: у підвалі приміщення № Х загальною площею 39,9 кв.м; сходова клітина І-1 загальною площею 13,7 кв.м; приміщення І-3 на першому поверсі площею 12,7 кв.м, загальною площею 66,3 кв.м (т. 1 а.с. 11).

24 жовтня 2000 року Дніпропетровською міською радою ОСОБА_1. видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 на 57/100 частин приміщення магазину. Відповідно до вказаного свідоцтва ОСОБА_1. отримав у власність, крім частини приміщення магазину (колишня квартира), також частину нежитлових приміщень підвалу та коридору, загальною площею 89,5 кв. м.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 73344175 від 18.11.2016 вбачається, що ОСОБА_1. на підставі Свідоцтва про право власності від 24.10.2000, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить 57/100 частин приміщення магазину (номер запису про право власності 17505280), та на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2016, серія та номер 1379 (номер запису про право власності 16971795), 43/100 частини вказаного приміщення магазину, загальною площею 89,5 кв.м, за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1.

Як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16.06.2016 було зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" за адресою: 49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1.

Відповідно до акта прийняття-передачі об`єкта в управління з управління від 23.08.2016, будинок за адресою: вул. Гоголя, буд. 1, КВЖРЕП Жовтневого району передано в управління ОСББ "Гоголевський-1".

У період з 2018 по 2021 ОСОБА_1. було здійснено реконструкцію магазина-приміщення.

Так, за замовленням ОСОБА_1. відповідно до робочого проекту "Реконструкція магазину з приєднанням нежитлового приміщення, як технічне за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1", виконаним ТОВ "Проект Сіті Центр", розпочато реконструкцію магазину (прим. 1, 2, 11-3) з приєднанням нежитлового приміщення Х по вул. Гоголя, буд. 1, м. Дніпро (том 1 а.с. 243-248)

Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, ДП 061182671567 від 24.09.2018, зареєстровано Центром надання адміністративних послуг м. Дніпро за № 301029-064743-321-04-2018 від 25.09.2018.

Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано управлінням державного будівельного контролю Дніпровської міської ради 23 лютого 2021 №ДП101210223540, та Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра вх. №301003-003587-321-64ДН 25 лютого 2021.

Згідно з Технічним паспортом на групу нежитлових приміщень № 1 по вул. Гоголя, буд. 1 в м. Дніпрі від 03.02.2021, в результаті проведеної відповідачем реконструкції магазину-приміщення, в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м. на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х (том 2 а.с. 24-28)

10.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно зазначеного магазину-приміщення в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м. на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х. Вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно унікальний реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 804061412101.

12.03.2021 на підставі поданої відповідачем Декларації про готовність об`єкта в експлуатацію серії ДП № 101210223540, виданою Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. внесено зміни до права власності на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х, (том 1, а.с. 68).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує про те, що договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 667/н від 12.06.1998 сторонами укладено виключно відносно допоміжних приміщень будинку, який знаходиться за адресою: м. Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 1.

Вказане нерухоме майно, на момент продажу, на думку позивача, не належало та не могло належати продавцеві, а позивач, власник спірного майна, позбавлений можливості реалізувати своє право власності на нього.

Вказані обставини і стали причиною виникнення спору у даній справі.

За результатом розгляду справи господарським судом встановлено, що в даному випадку йдеться про оскарження договору, який було укладено (у 1998 році) до фактичного утворення позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 16.06.2016), що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення таким договором прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків.

Установивши, що спірний договір не порушує прав позивача, господарський суд не вбачав підстав для перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства, зважаючи, що відсутність порушення прав та законних інтересів ОСББ "Гоголевський-1" цим правочином є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 12.06.1998 (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

З огляду на відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 667/н від 12.06.1998, суд не знайшов підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання недійсними Свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, які є похідними вимогами від вимоги про визнання договору недійсним.

Також, суд виснував, що скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. При викладених обставинах, зажаючи про те, що позовна заява не містить вимог про визнання права власності, у суду відсутні підстави для задоволення зазначених вище вимог позивача.

Крім того, суд дійшов висновку, що приміщення, придбані ОСОБА_1. за договором № 667/н від 12.06.1998 року, не мали статусу допоміжних приміщень. Надані відповідачем докази свідчать про те, що власником спірного майна є перший відповідач - ОСОБА_1. З огляду на що суд не знайшов підстав і для задоволення позовних вимог про усунення Позивачеві перешкод з боку Відповідача ОСОБА_1. у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від 14.07.2022 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Дніпровської міської ради (з урахуванням заяви від 05.09.2023 про зміну предмету позову) про:

1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна №667/н від 12 червня 1998 року, що був укладений між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (Продавець) в особі його Голови Дрона С. Є. та ОСОБА_1. (Покупець), посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. за реєстровим № 2084;

2) визнання недійсним Свідоцтва про право власності на 57/100 ч. приміщення магазину від 24 жовтня 2000 року, яке посвідчує, що в житловому будинку літ. А 4 вбудоване приміщ. магазину - прим. №1 (поз. 1,2); прим. 2 (поз. 1-3); коридор І1-3 загальн. площею 89,5 м2, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, яке видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та зареєстроване в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим № НОМЕР_1 (замість договору купівлі-продажу від 18.03.97);

3) визнання недійсним Свідоцтва про власність за реєстраційним № 1496 від 26.06.98 в житловому будинку А-4 на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м; сходова клітка І-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-3 загальною площею 12,7 кв. м - загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м за адресою: вул. Гоголя, 1, видане Комітетом комунального майна ДМР м. Дніпропетровська ОСОБА_1, відповідно до розпорядження № 598рр від 08.06.98 та договору купівлі-продажу № 667/Н від 12.06.1998;

4) скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за відповідачем по справі - ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 804061412101;

5) усунення Позивачеві перешкод з боку Відповідача ОСОБА_1. у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями в житловому будинку літ. А-4: у підвалі сходовою клітиною І-1 заг. площею 13,7 кв.м, приміщенням № X - загальною площею по підвалу 107,8 кв.м; на першому поверсі приміщенням І1-3 загальною площею 12,7 кв.м шляхом надання безперешкодного доступу до вищевказаних приміщень та демонтажу незаконно зведених стін до цих приміщень: у підвалі до сходової клітини І-1 та приміщення № X; на першому поверсі до приміщення І1-3, яке є наскрізним проходом з двору будинку до проспекту Д. Яворницького для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення; відновити у підвалі зруйновану сходову клітину І-1 заг. площею 13,7 кв.м.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення № 667/н від 12.06.1998, який укладено Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (Продавець) та ОСОБА_1. (Покупець), (посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С.В. за реєстровим № 2084) обґрунтовано тим, що сторони означеного договору його уклали виключно відносно допоміжних приміщень будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Укладення договору купівлі-продажу допоміжних приміщень, вказує позивач, було вчинено протиправно, оскільки вказане нерухоме майно на момент продажу не належало та не могло належати продавцеві (Департаменту комунальної власності Дніпропетровської міської ради) в силу закону.

В обгрунтування вимоги щодо визнання недійсними Свідоцтв про право власності від 26.06.1998 та від 24.10.2000, позивач вказує про те, що у зв`язку з існуванням документів, що посвідчують право власності за іншою особою - ОСОБА_1., він позбавлений можливості реалізувати своє право власності на спірне майно, а отже, останній вважає, що інтереси позивача підлягають захисту саме шляхом визнання як договору, так і вказаних свідоцтв, - недійсними.

Вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) щодо скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна: магазин - приміщення, загальною площею 197,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, І1-3, X, номери записів про право власності: № 17505280 та № 16971795 за відповідачем по справі - ОСОБА_1 із закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №804061412101, позивач обґрунтовує проведенням першим відповідачем реконструкції магазину попри заборону, та вказує, посилаючись на норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», про обов`язок державного реєстратора, зокрема, здійснювати перевірку документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Вимоги щодо усунення перешкод позивачеві з боку відповідача (ОСОБА_1.) у постійному доступі і користуванні допоміжними приміщеннями, позивач обґрунтовує тим, що на даний час мешканці будинку позбавлені можливості користуватися на першому поверсі - наскрізним проходом через під`їзд, частиною сходової клітки І1-3, підвалом X, що розташовані у першому під`їзді та сходовою кліткою І-1 до підвалу в даному під`їзді, для здійснення обслуговування мереж тепло-, електро-, водопостачання, водовідведення.

Крім того, позивач посилається на висновок судового експерта Ткаленко О.М. № 14/23 від 17.05.2023 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, в якому зазначено, що весь підвал Х; в підвалі приміщення Х-1, Х-2, Х-3, Х-4, Х-5, Х-6 загальною площею 39,9 кв.м, в підвалі сходова клітина І-1 площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення І1-1, І1-2, І1-3 - є допоміжними приміщеннями житлового будинку літ. А-4 по вул. Гоголя, № 1, м. Дніпро (колишня назва м. Дніпропетровськ), які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, зокрема територіальна громада міста Дніпра. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Частиною 2 ст. 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

В свою чергу, статтею 327 ЦК України унормовано, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, в тому числі житловий фонд, нежитлові приміщення та інше майно, майнові права, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

За Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року № 14-рп/2011, положення пункту 2 статгі 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року по справі № 4-рп/2004, про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків):

1.1 «Допоміжні приміщення (підвали, сараї, комірки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання багатоквартирного будинку, вступу до нього.

1.2. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

1.3. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності».

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у багатоквартирних житлових будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежитловими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, в житловий фонд не входять (ч. 3 ст. 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх жителями право власності у останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19).

Згідно ст. 1 Закону України № 2482-ХІ1 «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Натомість відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року зазначено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Отже, законом не передбачено, що після приватизації квартир до утворення зазначеного об`єднання допоміжні приміщення залишаються в комунальній власності.

Рішенням КСУ від 02.03.2004 у справі №4-рп/2004 визначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення ОСББ, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Тобто власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1 є співвласниками підвалів, сходів та сходових клітин цього багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Судом встановлено, що Актом приймання-передачі 22.12.1997 року за №1463 Державне підприємство «Житлово-комунальне об`єднання УЖКГ Дніпропетровської облдержадміністрації» передало Представництву фонду державного майна м. Дніпропетровська «лестничную клетку общей площадью 13.19 кв.м и подвальное помещение общей площадью 53.85 кв. м по адресу: ул. Гоголя, 1».

« 26 грудня 1997 року між Державним підприємством «Житлово- комунальне об`єднання Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації» та ТОВ «Савой», засновниками якого є Мороз О.І. та ОСОБА_1 , було укладено договір оренди спірних нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 , зокрема: підвального приміщення № X загальною площею 39.9 кв. м; сходової клітини 1-1 загальною площею 13,7 кв. м; приміщення 1-3 на першому поверсі площею 12,7 кв. м».

Наведені обставини встановлено у постанові Верховного суду від 04.08.2021 у справі № 201/11206/17 (провадження № 61-432св21) (абз. 4 стор. 2).

Розпорядженням міського голови Дніпропетровської міської ради № 598рр від 08.06.98 р. «Про доцільність продажу нежитлових приміщень будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 » зазначено:

«Розглянувши прохання гр. ОСОБА_1 про продаж нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_2 ...

1. Комітету комунального майна м. Дніпропетровська прийняти передані у комунальну власність міста приміщення будинку АДРЕСА_2 загальною площею 66.3 кв. м відповідно до акта від 22.12,97.

2. Міжміському бюро технічної інвентаризації провести перереєстрацію власності за місцевими радами.

3. Визнати за доцільне продаж нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_2 загальною площею 66.3 кв. м.

4. Комітету комунального майна міста Дніпропетровська укласти на користь міської ради договір купівлі-продажу нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_2 загальною площею 66.3 кв. м з ОСОБА_1 »...

12 червня 1998 року між Комітетом комунального майна Дніпропетровської міської ради (Продавець) в особі його Голови Дрона С.Є. та ОСОБА_1. (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №667/н, відповідно до чинного законодавства та розпорядження міського голови від 08.06.98 № 598рр, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Олійник С. В. за реєстровим № 2084.

Відповідно до пункту 1.1. вказаного договору, Продавець продав, а Покупець купив у жилому будинку А-4 нежилі приміщення: в підвалі приміщення №Х (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м, сходова клітина I-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення Ґ-3 площею 12,7 кв. м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п. 1.3. вказаного договору, право власності на відчужений об`єкт переходить до Покупця відповідно до чинного законодавства України.

На підставі даного договору купівлі-продажу № 667/Н від 12.06.1998 р. та розпорядження № 598рр від 08.06.98 Комітетом комунального майна ДМР м. Дніпропетровська ОСОБА_1 було видане Свідоцтво про власність за реєстраційним № 1496 від 26.06.98 в житловому будинку А-4 на нежитлові приміщення: в підвалі приміщення № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м; сходова клітка 1-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення 11-3 загальною площею 12,7 кв. м - загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому на підставі рішень виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1779 від 29 вересня 1998 року та № 2617 від 19 жовтня 2000 року, виконкомом Дніпропетровської міської ради видане свідоцтво про право власності на 57/100 ч. приміщення магазину від 24 жовтня 2000 року, яке посвідчує, що в житловому будинку літ. А 4 вбудоване приміщ. магазину - прим. №1 (поз. 1, 2); прим. 2 (поз. 1-3); коридор 11-3 загальн. площею 89,5 кв.м, який розташований в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, видане виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради та зареєстроване в ДМБТІ в реєстровій книзі 16НФ за реєстровим № НОМЕР_1.

Відповідно до Технічного паспорту від 29 травня 2018 року нерухоме майно у підвалі складається з нежитлових приміщень: приміщення № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м, сходова клітка 1-1 загальною площею 13,7 кв. м, загальною площею по приміщенням № X, 1-1 53,6 кв. м, в підвалі в житловому будинку літ. А-4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Зарею Н.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 1379, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у власність 43/100 частин вказаного магазину-приміщення № 1 (поз. 1-2), № 2 (поз. 1-3), загальною площею 89,5 кв. м, ганок літ. а, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, АДРЕСА_3 .

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №73344175 від 18 листопада 2016 року вбачається, що ОСОБА_1. на підставі Свідоцтва про право власності від 24 жовтня 2000 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить 57/100 частин приміщення магазину (номер запису про право власності 17505280), та на підставі договору купівлі-продажу від 17 жовтня 2016 року, серія та номер 1379 (номер запису про право власності 16971795), 43/100 частини вказаного приміщення магазину, загальною площею 89,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, АДРЕСА_3 .

Відповідно до Технічного паспорту на магазин-приміщення № 1, 2, І1-3 від 29 травня 2018 року, вказаний об`єкт нерухомості складається в цілому з магазина-приміщення № 1 (поз. 1-2), № 2 (поз. 1, 2, 3), І1-3 загальною площею 89,5 кв. м., на першому поверсі в будинку літ. А-4, ганок літ. а, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані нежитлові приміщення знаходяться у володінні ОСОБА_1

10.06.2020 р. відбулись загальні збори ОСББ «Гоголевський-1» за адресою: АДРЕСА_1 , на яких було вирішено:

1. Заборонити власнику ОСОБА_1 проводити реконструкцію приміщення № X (поз. 1-6) у підвалі загальною площею 39.9 кв.м, сходової клітини 1-1 загальною площею 13,7 кв.м; на першому поверсі приміщення II- 3 площею 12.7 м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв.м, які є допоміжними приміщеннями у будинку А- 4 по АДРЕСА_1 .

2. Звернутись до Дніпровського апеляційного суду про скасування заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.09.2018 року по справі № 201/11206/17 в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на приміщення №Х(поз. 1-6) у підвалі загальною площею 39.9 кв. м, сходової клітини 1-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення 11-3 площею 12.7 м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м, які є допоміжними приміщеннями у житловому будинку А- 4 по АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу № 667/Н від 12.06.1998 р. нерухомого майна: у підвалі приміщення № X (поз.1- 6) загальною площею 39.9 кв. м, сходової клітини 1-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення II- 3 площею 12.7 м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м, які є допоміжними приміщеннями у житловому будинку А- 4 по АДРЕСА_1 та скасувати свідоцтво про власність регістраційний № 1496 від 26.06.1998 р. на означене майно.

Копія підсумків голосування, згідно Протоколу № 9 Загальних зборів ОСББ «Гоголевський-1» за адресою: АДРЕСА_1 від 10 червня 2020 р. була направлена рекомендованим листом з повідомленням та описом 31.08.2020 р. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4

У вересні 2021 року Позивач дізнався, що Відповідач, попри заборону Загальними зборами ОСББ «Гоголевський-1» проведення реконструкції, все ж таки провів її - «реконструкцію» магазину, приміщень № 1, 2, І1-3 та приміщення X, внаслідок чого площа приміщень збільшилась до 197,3 кв. м.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, зокрема, дійшов висновку, що приміщення, придбані ОСОБА_1 за договором № 667/н від 12.06.1998 року, не мали статусу допоміжних приміщень.

Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком, позаяк враховуючи найменування, статус, розташування та загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень: «лестничная клетка общей площадью 13.19 кв.м и подвальное помещение общей площадью 53.85 кв. м по адресу: ул. Гоголя, 1», останні є саме допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку і їх статус не було змінено.

Більше того, згідно договору купівлі-продажу нежилого приміщення №667/н від 12.06.1998 року у власність ОСОБА_1. було передано нежитлові приміщення: в підвалі приміщення № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м, які в інвентаризаційній справі за цільовим призначенням іменуються "сарай" (інвентаризаційна справа стор. 72), а в експлікації КП ДМБТ1 (Форма № 6-6) перейменовані у "помещ.," тобто приміщення; сходова клітка 1-1 загальною площею 13,7 кв. м в експлікації КП ДМБТІ (Форма № 6-6) теж зазначена "лест. кл"; на першому поверсі приміщення І1-3 загальною площею 12,7 кв. м. в інвентаризаційній справі за цільовим призначенням іменується "тамбур (Форма № 11), який, як зазначає позивач, слугував всім мешканцям будинку наскрізним виходом з двору житлового будинку до проспекту К.Маркса (наразі пр. Д. Яворницького).

Також, згідно інвентаризаційної справи (Форма № 11), копія витягу з якої міститься у матеріалах справи, та копії відповіді КП "Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради на запит ОСББ "Гоголевський-1" за № 13 від 16.04.2020 р.) приміщення Ґ-35 на першому поверсі складало 2 кв. м., а площу у 12,7 кв. м. остаточно набуло шляхом приєднання до "тамбуру" частини "сходової клітки" за позначкою І1-2 загальною площею 23,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто сторони оспорюваного договору уклали його відносно виключно допоміжних приміщень будинку літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 з метою подальшого поєднання в одне ціле двох однокімнатних квартир №№ 1, АДРЕСА_5 загальною площею (37,9 + 37,0) 74,9 кв. м між собою за рахунок приєднання до них частини тамбуру сходової клітки та створення магазину загальною площею 89,5 кв.м.

Судом встановлено, що по заяві Позивача було проведено судову будівельно-технічну експертизу від 27.04.2023 р., відповідно до документів, наданих КП «ДМБТІ» ДМР з інвентаризаційної справи з додатками копій поверхових планів підвалу та 1 поверху, з журналом внутрішніх обмірів та експлікації оспорюваних приміщень (Форма № 1, Форма № 11, Форма № 6-6); копією Інвентаризаційної справи з додатками копій поверхових планів підвалу та 1 поверху, з журналом внутрішніх обмірів і підрахунку площ приміщень будови, розроблену Дніпропетровським обласним інвентаризаційним бюро (Форма № 11, Форма № 72) 27.05.1958 р. та ін. документами, які на момент введення будинку в експлуатацію визначали правовий статус оспорюваних приміщень.

За результатом проведення експертизи судовий експерт склав висновок № 14/23 від 17.05.2023, згідно якого:

1. На основі аналізу наданої на дослідження документації та визначень з державних будівельних норм встановлено, що: весь підвал X; в підвалі приміщення Х-І, Х-2, Х-3, Х-4, Х-5, Х-6 загальною площею 39,9 кв. м, в підвалі сходова клітина 1-1 площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-1, І1-2, І1-3 - є допоміжними приміщеннями житлового будинку літ. А-4 по вул. Гоголя, №1, м. Дніпро (колишня назва м. Дніпропетровськ), Дніпропетровської області, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Тобто на підставі дослідженої та проаналізованої документації, що визначала правовий статус оспорюваних приміщень, експерт виснував, що усі приміщення, що є предметом спірного договору, мають статус допоміжних приміщень, тому що проектувались, будувались та використовувались за призначенням, як допоміжні.

Проте судом першої інстанції вказані висновки не були враховані взагалі, їм не було надано жодної правової оцінки в контексті спірних правовідносин.

В той же час, відповідач-1 вважав такий висновок неналежним та недопустимим доказом, вказуючи про те, що дана судова експертиза носить сугубо документарний характер та виконана відповідно до наданих лише однією стороною господарського спору документів.

Щодо цього колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Слід наголосити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16 (910/21036/20) та від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20 (904/8245/21).

Так, висновок судового експерта Ткаченко О.М. № 14/23 від 17.05.2023 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи наданий позивачем як стороною у справі відповідно до статті 101 ГПК України, якою визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Необхідно наголосити, що порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

В свою чергу, відповідно до положень ГПК України та Закону України «Про судову експертизу» висновок експерта у господарській справі може бути наданий державною спеціалізовано установою, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про судову експертизу» (див постанови Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 25.02.2021 у справі № 910/1668/19, від 20.04.2023 у справі № 910/4542/20).

Враховуючи, що надані прокурором висновки експерта, виготовлені особою, що має кваліфікацію судового експерта, яка повідомлена про кримінальну відповідальність, з урахування вимог статті 101 ГПК України та Закону України «Про судову експертизу» такі є доказами в господарському процесі.

При цьому алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №923/560/17).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (постанова Верховного суду від 15.07.2021 у справі №904/1604/19).

Більше того, у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЩІК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Як свідчать встановлені обставини, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не виконав вимог процесуального закону та не зазначив в мотивувальній частині рішення про відхилення доказів позивача, мотиви їх відхилення тощо.

Натомість колегія суддів приймає до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18:

« 34. Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

37. ...3 огляду на те, що з наявних у справі первинних документів вбачається приналежність спірних приміщень до допоміжних багатоквартирного будинку їх фактичне самовільне переобладнання іншими особами з метою використання за іншим функціональним призначенням не змінює правового статусу цих приміщень.

38. ... оскільки наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

40. Натомість у даній справі відсутні докази того, що спірні приміщення будувалися не як допоміжні приміщення, а як інші приміщення багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто € самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

41. Щодо безпосередньо реєстрації за відповідачем права комунальної власності на спірні приміщення, то свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, а видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.»

43. Спірні свідоцтва, які посвідчують право власності на спірні приміщення за відповідачем, самі по собі не змінюють їх правового статусу за умови встановлення у справі належності цих приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку. Отже, позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку в силу закону».

В свою чергу, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказано, що «…на відміну від допоміжного приміщення будинку, тобто приміщення, призначеного для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитлове приміщення (група нежитлових приміщень) будинку - сукупність нежитлових приміщень, які мають сполучення між собою та окремий вихід на сходову клітку, коридор або земельну ділянку чи прилеглу територію і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. У житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо). У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК УРСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає. Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Отже, чинним законодавством України встановлено загальне правило (своєрідну презумпцію) наявності у всіх нежитлових приміщень багатоквартирного житлового будинку правового режиму допоміжних приміщень, а як виняток, лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення - для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Цілком очевидно, що виходячи з такої презумпції та з врахуванням принципу змагальності сторін, лише позивач не повинен доводити режим спірних приміщень як допоміжних, а навпаки, передусім відповідач-2, який є їх останнім набувачем, має довести винятковий режим спірних приміщень як ізольованих приміщень в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду та є самостійним об`єктом нерухомого майна, оскільки зі стадії проектування, тобто з самого початку вони будувалися з іншим цільовим призначенням - для потреб непромислового характеру».

Враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд доходить обґрунтованого висновку, підтвердженого матеріалами справи, що більш вірогідними видаються обставини того, що спірне майно, а саме: частина підвалу № X (поз. 1-6) загальною площею 39,9 кв. м, сходова клітина 1-1 загальною площею 13,7 кв. м; на першому поверсі приміщення І1-3 площею 12,7 кв. м, загальною площею по об`єкту 66,3 кв. м в житловому будинку А-4 по вул. Гоголя, буд. 1 в м. Дніпро є саме допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та є спільною сумісною власністю усіх співвласників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку відповідно до п. 2 ст. 382 ЦК України, аніж протилежні твердження відповідачів, покладені в основу оскаржуваного рішення, що такі не мають статусу допоміжних приміщень, а є нежитловими приміщеннями.

Переконливість висновків щодо статусу спірних об`єктів зумовлена тим, що такі проектувались, будувались та вводились в експлуатацію саме як допоміжні приміщення, що підтверджується поверховими планами будинку та журналом внутрішніх обмірів і підрахунку площ приміщень Інвентаризаційної справи по домоволодінню, яку було розроблено Дніпропетровським обласним інвентаризаційним бюро і передано Міністерству Чорної Металургії, в управлінні якого перебував будинок за Актом передачі від 27.05.1958 р. Копії поверхових планів підвалу і першого поверху та журналів внутрішніх обмірів і підрахунку площ приміщень з цієї Інвентаризаційної справи по домоволодінню (Форма № 72, Форма № 11) містяться в матеріалах справи. Про це також свідчить висновок судового експерта № 14/23 від 17.05.2023, який у сукупності з наведеними доказами та змістом прийнятих щодо спірного майна рішень та вчинених договорів, обставини яких наводилися вище по тексту постанови, підтверджує статус допоміжних приміщень, що не спростовано відповідачами.

При цьому апеляційний суд відхиляє заперечення останніх щодо неправильно визначеного правового регулювання статусу нерухомого майна на момент продажу, оскільки віднесення приміщень, у тому числі підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку, до допоміжних приміщень станом на 1998 рік передбачалось наказом Держжитлокомунгоспу України від 05 квітня 1996 року № 28/389 «Про затвердження Типового статуту об`єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку» (втратив чинність на підставі наказу Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 листопада 2003 року № 189/2040).

Також, на час укладення договору купівлі-продажу діяла постанова КМУ від 31 липня 1995 р. N 588, додаток до якої визначав перелік майна, що може перебувати у загальному користуванні, п. 5 якого визначає, що до загального майна відносяться - холи, коридори, вітальні, сходи, сходові клітини, сходові площадки, підвали.

Крім того згідно ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції від 17.12.1997 року) було передбачено, що «власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і при будинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають».

Як вже було зазначено, «лестничная клетка общей площадью 13.19 кв.м и подвальное помещение общей площадью 53.85 кв. м по адресу: ул. Гоголя, 1», є саме допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку і рішенням місцевої Ради їх статус не було змінено - майно передавалось у власність, як частина сходової клітки І1-3, частина підвалу X (поз. 1-6) та сходова клітка 1-1 до підвалу.

За наявності у них статусу допоміжних приміщень вони перебувають у спільній власності всіх власників багатоквартирного будинку в силу закону, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17.

Варто наголосити, що діяльність органів державної та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує органів державної влади у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Отже, відсутність законодавчо визначеної заборони на вчинення певних дій не надає права органам державної та виконавчої влади, органам місцевого самоврядування вчиняти такі дії.

У цих висновках апеляційний суд звертається до постанови Верховного Суду від 03.09.2024 у справі № 907/358/20.

Тобто передача у комунальну власність міста Дніпропетровська за актом приймання-передачі № 1463 від 22.12.1997 року від Державного підприємства «Житлово-комунальне об`єднання УЖКГ Дніпропетровської облдержадміністрації» Представництву фонду державного майна м. Дніпропетровська була здійснена всупереч приписами ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року, за якими орган місцевого самоврядування не мав права та повноважень без згоди співвласників багатоквартирного будинку - власників приватизованих квартир - продавати, здавати в оренду або вирішувати питання перебудови, надбудови, добудови до нього споруд, забудови сходових клітин та ввізних, виїзних брам, облаштування на фасадах будинків спеціального технічного обладнання промислового призначення тощо, за винятком проведення ремонтних робіт згідно із законодавством.

В свою чергу, оскільки в силу Закону означене нерухоме майно на момент продажу не належало та не могло належати продавцеві (Департаменту комунальної власності Дніпропетровської міської ради), останній не міг розпоряджатися ним, в тому числі, шляхом відчуження на користь ОСОБА_1.

Отже, право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 було порушено внаслідок ряду правочинів з відчуження спірного майна та проведення реєстрацій прав на нього, погоджуючись в цій частині з доводами апелянта.

Господарським судом також помилково зазначено, що в даному випадку йдеться про оскарження договору, який було укладено (у 1998 році) до фактичного утворення позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" (дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про проведення державної реєстрації юридичної особи - 16.06.2016), що, у свою чергу, унеможливлює висновок про порушення таким договором прав позивача, позаяк юридична особа до її створення не могла мати жодних прав та обов`язків.

Так, як вбачається з Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16.06.2016 було зареєстровано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" за адресою: 49044, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1. Відповідно до акта прийняття-передачі об`єкта в управління з управління від 23.08.2016, будинок за адресою: вул. Гоголя, буд. 1, КВЖРЕП Жовтневого району передано в управління ОСББ "Гоголевський-1".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 у справі № 910/11948/18 вказано, що «ОССБ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання. Водночас, інтереси об`єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об`єднання. З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом. Реальний захист прав співвласників будинку в певних випадках потребує звернення до суду. Невизнання за Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) самостійного права на звернення до суду в інтересах членів призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання (див. також постанову Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 815/219/17).

Верховний Суд послався на рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії», де зазначено, що «... в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів…».

За ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Застосовуючи практику ЄСПЛ у контексті обставин справи, апеляційний суд зазначає, що ОСББ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язані із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання, а тому ОСББ може звертатися до суду в інтересах своїх членів.

Таким чином, висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач не є особою, права якої порушуються оспорюваним правочином, - є помилковими та такими, що не узгоджуються з наведеними законодавчими нормами та практикою Європейського суду з прав людини як джерела права». Не взявши до уваги наведених висновків Верховного Суду, господарський суд надто формалізовано підійшов до встановлення обставин наявності / відсутності порушеного права Позивача й відповідно його можливості оскаржувати договір купівлі-продажу нерухомого майна №667/н від 12 червня 1998 року, позаяк не врахував, що позов у цій справі подано на захист права власності співвласників будинку, а не ОСББ, як окремої юридичної особи.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду щодо ОСББ, як належного суб`єкта звернення, викладеною у постановах від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19 та від 31.10.2024 у справі № 522/22450/13-ц.

Також, суд відхиляє заперечення ФОП ОСОБА_1. про те, що даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів, як необгрунтовані, виходячи з такого.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі №826/836/17 (провадження № 11-321апп19): «приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Частиною 1 ст. 1 ГПК України, чинного на час звернення позивача до суду, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у чинній редакції) правилами господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки спір у даній справі виник відносно нерухомого майна, усунути перешкоди в користуванні яким, зокрема, просив позивач, оспорюючи при цьому належність права власності на таке майно за ФОП ОСОБА_1., враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при викладених обставинах, даний спір відноситься до компетенції господарських судів України.

Такий висновок суду узгоджується з чинними положеннями процесуального законодавства, які визначають юрисдикцію судів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у визначенні юрисдикції спору наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 815/219/17 (провадження № 11-320апп19).

Водночас, варто зауважити, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України).

Ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а також в постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 461/5771/17, від 15.03.23 у справі № 725/1824/20, від 15.03.23 у справі № 336/665/19.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказала на те, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).

Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12).

Позивач у даній справі зазначає, що визнання права власності за відповідачем-1 на приміщення підвалів, де розташоване технічне обладнання будинку (стояки теплопостачання та водопостачання, водовідведення, сходи до підвалу), унеможливлює належне технічне обслуговування та утримання багатоквартирного будинку ОСББ «Гоголевський-1», порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, їх законні інтереси та є незаконним з боку суб`єкта владних повноважень.

Тобто за твердженням позивача, право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, інтереси яких представляє ОСББ «Гоголевський-1», були порушені внаслідок набуття права власності на спірні об`єкти ОСОБА_1.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову господарський суд зазначив, що приміщення, придбані ОСОБА_1. за договором № 667/н від 12.06.1998 року, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час не існують, з огляду на те, що право власності стосовно них, як окремий об`єкт нерухомості, припинено на підставі поданих ОСОБА_1. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно документів, визначених статтею 18 Закону України ''Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що призвело до внесення змін про право власності на об`єкт нерухомого майна - магазин- приміщення, загальною площею 197,3 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_6 , 2, АДРЕСА_3 .

Колегія суддів зауважує, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Віндикаційному позову притаманні такі ознаки: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

У п. 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1-3 ст. 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння. Негаторний позов характеризується такими ознаками: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Однак у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. також постанову 18.01.2023 у справі № 488/2807/17).

Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 у справі № 5013/458/11 зауважив, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві.

Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст. 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що власник може подати позов про витребування майна, якщо втратив володіння цим майном (але має право власності, включно з правом володіння).

Крім того, як зазначила у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими можна підтвердити, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови). Факт володіння нерухомим майном можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 90 постанови).

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

За змістом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження №12-25гс21) метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (пункт 37 постанови).

Судом встановлено, що з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 73344175 від 18.11.2016 вбачається, що ОСОБА_1. на підставі Свідоцтва про право власності від 24.10.2000, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, належить 57/100 частин приміщення магазину (номер запису про право власності 17505280), та на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2016, серія та номер 1379 (номер запису про право власності 16971795), 43/100 частини вказаного приміщення магазину, загальною площею 89,5 кв.м, за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, 1.

У період з 2018 по 2021 ОСОБА_1 було здійснено реконструкцію магазина-приміщення.

Так, за замовленням ОСОБА_1 відповідно до робочого проекту "Реконструкція магазину з приєднанням нежитлового приміщення, як технічне за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1", виконаним ТОВ "Проект Сіті Центр", розпочато реконструкцію магазину (прим. 1, 2, І1-3) з приєднанням нежитлового приміщення Х по вул. Гоголя, буд. 1, м. Дніпро (т. 1 а.с. 243-248).

Повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано в Управлінні державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, ДП 061182671567 від 24.09.2018, зареєстровано Центром надання адміністративних послуг м. Дніпро за № 301029-064743-321-04-2018 від 25.09.2018.

Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстровано управлінням державного будівельного контролю Дніпровської міської ради 23 лютого 2021 №ДП101210223540, та Центром надання адміністративних послуг м. Дніпра вх. №301003-003587-321-64ДН 25 лютого 2021.

Згідно з Технічним паспортом на групу нежитлових приміщень № 1 по вул. Гоголя, буд. 1 в м. Дніпрі від 03.02.2021, в результаті проведеної відповідачем реконструкції магазину-приміщення, в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м. на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, І1-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, І1-3, Х (т. 2 а.с. 24-28)

10.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно зазначеного магазину-приміщення в розділі "Інформація про зміни об`єкта нерухомого майна" зареєстровано відповідні зміни, якими змінено загальну площу з 89,5 кв.м. на 197,3 кв.м та адресу місцезнаходження - з Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3 на Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х. Вказаному об`єкту нерухомого майна присвоєно унікальний реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 804061412101.

12.03.2021 на підставі поданої відповідачем Декларації про готовність об`єкта в експлуатацію серії ДП № 101210223540, виданою Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Дніпровської міської ради, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. внесено зміни до права власності на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м., розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х, (т. 1 а.с. 68).

Тобто внаслідок переобладнання та реконструкції спірні допоміжні приміщення будинку № 1 по вул. Гоголя в м. Дніпрі увійшли до складу новоствореного об`єкту нерухомого майна - магазину-приміщення відповідної конфігурації, загальною площею 197,3 кв.м.

Водночас, в апеляційній скарзі позивач стверджує, що ним обрано вірний спосіб захисту своїх прав, а саме послідовне визнання недійсними свідоцтв на право власності та скасування державної реєстрації права власності.

Варто наголосити, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Тож задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 26.07.2023 у справі № 906/986/21, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 71, 76), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16.09.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 101, 103), від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20).

Апеляційний суд також зазначає, що положеннями ч. 5 ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.

За змістом ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття 36 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва), реєструвати або повертати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

При цьому відповідно до частини 9 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

Отже, зареєструвавши декларацію серії ДП № 101210223540 про готовність до експлуатації об`єкта - магазину-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м. за адресою: м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 1, приміщення 1, 2, 11-3, Х, Управління державного будівельного контролю Дніпровської міської ради та Центр надання адміністративних послуг м. Дніпра діяли як суб`єкти владних повноважень, та в силу покладених на них законом обов`язків та повноважень мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

12.03.2021 на підставі поданої відповідачем-1 Декларації про готовність об`єкта в експлуатацію, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Джурук Н.В. внесено зміни до права власності ОСОБА_1. на об`єкт нерухомого майна - магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1, 2, 11-3, Х.

Таким чином, під час розгляду цієї справи апеляційним судом встановлено, що спірні приміщення вибули із власності позивача, право власності на них було зареєстроване за іншою особою (відповідачем-1), з яким у позивача не існує жодних юридичних відносин; в подальшому згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДП № 101210223540 спірні допоміжні приміщення було переобладнано/реконструйовано та зареєстровано як магазин-приміщення, загальною площею 197,3 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 804061412101); в результаті за відповідачем-1 зареєстровано право власності на вказаний новостворений об`єкт нерухомого майна, а тому належним та ефективним способом захисту прав у спірних правовідносинах є подання віндикаційного позову.

В цьому контексті важливо відмітити, що скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (постанова Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 907/726/20).

За наявності фактичного володіння спірним майном та зареєстрованого на нього права власності за відповідачем-1, будь-які інші способи захисту, як-то негаторний позов, не призведуть до дієвого захисту прав, та додатково вимагатимуть вчинення інших дій для відновлення становища, що існувало до порушення.

Апеляційний суд звертає увагу, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Колегія суддів наголошує, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

Відтак, слід погодитися з висновком господарського суду про відмову у позові, однак за інших підстав (обрання неправильного (неналежного та неефективного способу захисту).

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими та підтвердженими відповідними доказами, проте не впливають на результат вирішення спору, не спростовують правильного по суті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у справі № 904/1986/22, але оскільки останнє прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, його належить змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишається без змін.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на результат розгляду апеляційної скарги та вирішення справи, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у справі № 904/1986/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у справі №904/1986/22 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2023 у справі № 904/1986/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Гоголевський-1".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 05.12.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко