Постанова

від 13.11.2024 по справі 904/9/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 року м.Дніпро

Справа № 904/9/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Мороза В.Ф.

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2024 року у справі №904/9/24 (суддя Татарчук В.О.)

за позовом Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)

до Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" (Дніпропетровська обл., м. Кам`янське)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне агентство водних ресурсів України (м. Київ)

про стягнення збитків,-

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) звернулась з позовною заявою до Акціонерного товариства "Дніпровська теплоелектроцентраль" про стягнення збитків в розмірі 666 173, 20 грн. та покладення на відповідача судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 08 по 20 січня 2020 року здійснено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, за результатом проведеної перевірки складено акт №20/3-10/20 від 20.01.2020. Перевіркою встановлено, що відповідачем згідно зі Звітом про використання води №2ТП-водгосп за 2018 рік перевищено встановлений дозволом ліміт забору води на 240800,00м3 у зв`язку з чим, державі завдано збитки в розмірі 666 173,20 грн.

Оскільки відповідач у добровільному порядку не відшкодував позивачу збитки, останній звернувся до суду з даною позовною заявою.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2024 року у даній справі в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд вказав про те, що надані позивачем докази в їх сукупності не доводять повного складу цивільного правопорушення, а саме - наявності вини відповідача, що є підставою для відмови в позові.

Суд зазначив, що дозвільний орган помилився у встановлених лімітах забору води та встановив ліміт менший, ніж той, що був у вихідних даних, наданих відповідачем дозвільному органу. Відповідач здійснював забір води в межах встановлених лімітів, які відповідач надав дозвільному органу для отримання дозволу, а тому в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення.

Не погодившись з рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду звернувся позивач. В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає наступні доводи:

- що в даній справі ключовим питанням є те ,чи був факт понадлімітного водокористування чи ні;

- у даному випадку достовірно встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач перевищив ліміт водокористування, встановлений дозволом;

- будь-яких зауважень, заперечень відповідача до дозвільного органу щодо встановлення ліміту водокористування матеріали справи не містять;

- рішення та дії дозвільного органу не оскаржувалися, тому відсутні підстави стверджувати про дотримання відповідачем умов дозволу.

Позивач наголошує, що Інспекція під час перевірки, добросовісно виконуючи свої функції, виявила факт понадлімітного водокористування, але суд звільнив відповідача від відповідальності, оскільки відповідач після перевірки отримав новий дозвіл. Але предметом спору є дотримання умов саме попереднього дозволу.

Скаржник просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не надав.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що Державною екологічною інспекцією у Дніпропетровській області у період з 08 по 20 січня 2020 року здійснено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання Акціонерним товариством "Дніпровська теплоелектроцентраль" вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

За результатом проведеного планового заходу складено акт №20/3-10/20 від 20.01.2020 року (а.с. 20-55 том 1).

Перевіркою встановлено, що підприємство отримало дозвіл на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.20217 року, виданий Державним агентством водних ресурсів України, з терміном дії до 18.07.2020 року. Мета водокористування: задоволення виробничих та питних і санітарно-гігієнічних потреб. Цим дозволом встановлено ліміт забору води з поверхневих джерел р. Дніпро - 2310,6 тис.м3/рік (а.с. 93-97 том 1).

Згідно зі Звітом про використання води форми №2ТП-водгосп за 2018 рік відповідачем забрано води з річки Дніпро в загальному об`ємі 2551,4тис.м3 (а.с. 76-79 том 1)

Під час перевірки посадовими особам інспекції встановлено, що відповідачем здійснювався наднормативний (з перевищенням встановлених у дозволі лімітів) забір води у 2018 році з річки Дніпро на 240,8тис.м3 (2551,4 2310,6=240,8).

Враховуючи викладене, позивачем проведено розрахунок розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в результаті порушення відповідачем законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Загальна сума збитків за перевищення у 2018 році встановленого у дозволі ліміту забору води становить 666 173,20грн, які обчислено за формулою 23 розділу IX Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року №389 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року за №767/16783 (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.06.2011 року №220, від 30.10.2015 року №367, від 16.02.2021 року №119).

З метою усунення вказаного порушення позивачем надано припис №4-732-3-3 від 21.01.2020 року (а.с. 57-62 том 1).

Позивачем на адресу відповідача з метою досудового врегулювання спору направлено претензію №4-3092-3-3 від 21.04.2022 року про відшкодування збитків, спричинених державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, у розмірі 666 173,20 грн. (а.с. 64-67 том 1).

Відповідач листом №395/11 від 03.03.2020 року повідомив позивача про те, що в ході планової перевірки підприємства екологічною інспекцією було виявлено неточність у дозволі на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17, який видано 18.07.2017 року, а саме - в дозволі, в таблиці Забір води всього, Державним агентством водних ресурсів України помилково не було зазначено передачу води із річки Дніпро вторинним водокористувачам КП Тепломережа, а зазначено лише на сторінці 3 в таблиці Інші характеристики спеціального водокористування. На підтвердження чого відповідач послався та надав позивачу лист №50/ДП/21-20 від 24.02.2020 року від Державного агентства водних ресурсів України, стосовно неточностей у дозволі та необхідності врахування обсягу передачі води вторинному водокористувачу (675,8тис.м3).

Також, повідомлено позивача, що AT Дніпровська ТЕЦ направило пакет документів для отримання нового дозволу на спеціальне водокористування (номер справи 301003-008675-348-01-2020) з коректним описом передачі води вторинним користувачам, а саме КП КМР Тепломережа (а.с. 100 том 1).

Як зазначає позивач, оскільки претензію інспекції про добровільну сплату збитків відповідач залишив без задоволення, позивач, враховуючи наведені вище обставини, звернувся до суду з даним позовом.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини наявності/відсутності складу цивільного правопорушення та завдання збитків.

На думку колегії суддів в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції обґрунтовано вказав на недоведеність позивачем підстав для задоволення позову, оскільки не доведена вина відповідача в спричиненні збитків, тобто, не доведено повний склад цивільного правопорушення.

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст.1166 Цивільного кодексу України, згідно з частинами першою та другою якої, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов`язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду.

Окрім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. А відтак, доводячи склад цивільного правопорушення у діях відповідача, позивач мав довести, що його поведінка була неправомірною та протиправною. Протиправною поведінкою є різновид правової поведінки, що характеризується як соціальне відхилення від норми, зловживання правом та правопорушенням. Протиправною поведінка вважається тоді, коли суб`єкт права свідомо порушує норму права.

Таким чином, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що для наявності підстав для відшкодування шкоди необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

За доводами позовної заяви позивач стверджував про спричинення відповідачем збитків внаслідок порушення ним природоохоронного законодавства, а саме: перевищення у 2018 році ліміту забору води з річки Дніпро, який було встановлено відповідачу дозволом на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.20217 року, виданим Державним агентством водних ресурсів України з терміном дії до 18.07.2020 року. (а.с. 93-97 том 1).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави.

Відповідно до ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Частиною першою статті 202 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища встановлено, що до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить: а) організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; щодо наявності дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, дотримання їх умов; г) пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.

Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 року №275, Державна екологічна інспекція України (далі - Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 року №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2020 року за №350/34633, Державна екологічна інспекція відповідної області (далі - Інспекція) є територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується. Інспекція є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується.

Повноваження Інспекції поширюються на територію Автономної Республіки Крим, відповідних областей, міст Києва та Севастополя, внутрішні морські води, територіальне море, виключну (морську) економічну зону України, континентальний шельф України та лимани.

Таким чином, Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) є уповноваженим державою органом на здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та звернення до суду з позовною заявою про стягнення завданих державі збитків, внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Позивачу надано право згідно з чинним законодавством здійснювати (проводити) заходи державного нагляду (контролю), у тому числі, юридичних осіб, щодо дотримання законодавства про використання та охорону земель.

За змістом ст. 5 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст.38 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно зі ст.40 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення; д) збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами. При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Статтею 68 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів; самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст. 69 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Приписами ч.1 ст. 149, ст.151 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 2 Водного кодексу України визначено, що завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

У відповідності до ст.3 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно зі ст. 1 Водного кодексу України водокористуванням є використання вод (водних об`єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об`єктів); використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

У відповідності до п.п. 1, 3, 9 ч.1 ст.44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані, зокрема, економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод; дотримуватись встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території; здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ст.ст.46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це збір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно з ч.ч.1.2 ст.49 Водного кодексу України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Відповідно до ст. 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п`яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно короткострокового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересованих водокористувачів здійснюється державними органами, що видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Статтями 110, 111 Водного кодексу України визначено, що порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року №389 та встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Пунктом 1.2 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього середовища від 20.07.2009 року №389 зі змінами, внесеними наказом Міністерства екології та природних ресурсів №367 від 13.10.2015 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та виявлення правопорушення) (далі - Методика) визначено, що ця Методика встановлює порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у разі, зокрема самовільного використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

Відповідно до пункту 9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року №389, - розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозволу на спеціальне водокористування або у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, здійснюється за формулою

Зсам = 5 Ч W Ч Тар (грн), де:

W - об`єм води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, м3;

Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн / 100 м3, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн / 10000 м3, води, яка входить до складу напоїв,- грн/м3). Для морської води та води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показників Район басейну річок Причорномор`я, Район басейну річок Приазов`я, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення.

Пунктом 9.2 Методики встановлено, що фактичний об`єм води, який використаний самовільно без дозволу на спеціальне водокористування або у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів, визначається на основі даних: первинного обліку водокористування, звіту про використання води за формою №2ТП-водгосп (річна), звітності за формою №7-гр (підземні води) (річна), податкової декларації з рентної плати за спеціальне використання води, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Відповідно до розрахунків позивача розмір збитків, заподіяних державі внаслідок перевищення встановлених відповідачу на 2018 рік у дозволі на спеціальне водокористування лімітів забору води з річки Дніпро склав 666 173,20 грн.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: збитків, протиправної поведінки, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Колегія суддів звертає увагу та те, що видача дозволів на спеціальне водокористування згідно п.9 ч.1 ст.16 Водного кодексу України належить до відання центрального органу в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 року №393, центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів, - є Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство).

Відповідно до ч.21 ст.49 Водного кодексу України у дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин.

Порядком видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №321 від 13.03.2002 року (далі - Порядок), визначено процедуру видачі юридичним і фізичним особам (водокористувачам) дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об`єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів).

Відповідно до п.3 Порядку дозволи видаються на підставі заяви водокористувача, в якій серед іншого зазначаються дані водокористувача (фізичної або юридичної особи), мета отримання дозволу або реквізити дозволу, який анулюється, місце здійснення спеціального водокористування (назва басейну, річки, водного об`єкта і його місцезнаходження).

До заяви додаються такі документи: обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування та водовідведення, опис та схема місць забору води та скидання зворотних вод, нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовину водні об`єкти із зворотними водами, з розрахунком на кожний скид окремо, затверджені індивідуальні технологічні нормативи використання питної води, які надають послуги з централізованого водопостачання/водовідведення, копія правовстановлюючих документів на водні об`єкти.

Судом встановлено, що підставою для видачі дозволу на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.2017 року стала заява відповідача, до якої надавались обґрунтовуючи документи з необхідними розрахунками та показниками з окремими позначеннями (балансові норми водоспоживання та водовідведення, обґрунтування потреби у воді з помісячним нормативним розрахунком водокористування і водовідведення, опис та схема місць забору води та скиду зворотних вод, нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами) (а.с. 144 том 1).

За змістом Нормативного розрахунку водокористування і водовідведення вбачається, що відповідачем для отримання дозволу зазначався показник індивідуальної балансової норми водоспоживання та водовідведення в загальному розмірі забору води з поверхневих вод річки Дніпро 2986,4тис.м3/рік, фактичний за попередній 2016 рік 2 677,7тис.м3/рік. Також зазначався показник використання води на власні потреби 2 310,6тис.м3/рік, для передачі вторинним водокористувачам у розмірі 675,8тис.м3/рік (а.с. 140-143 том 1).

Таким чином, підставою для визначення та встановлення компетентним органом - Державним агентством водних ресурсів України нормативів водокористування, згідно з дозволом на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.2017 року, повинні були стати вихідні дані, надані відповідачем, в яких, зокрема, відображені об`єми забору технічної води на власні потреби загальний показник 2 310,6тис.м3/рік, а також передача води населенню та вторинним водокористувачам - загальний показник 675,8тис.м3/рік.

Однак, при видачі дозволу на спеціальне водокористування №15/ДП/49д-17 від 18.07.2017 року Державним агентством водних ресурсів України було допущено неточності в частині зазначення загального розміру забору води з річки Дніпро, а саме - не враховано кількість води, яка передається вторинному водокористувачу - Комунальному підприємству Кам`янської міської ради Центральні тепломережі в об`ємі - 675,8тис.м3/рік.

Викладене підтверджується листом Державного агентства водних ресурсів України №183/11 від 28.01.2020 року (а.с. 99 том 1).

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що у зв`язку із помилковим відображенням об`ємів води у виданому відповідачу дозволі, останнім були здійснені дії щодо отримання нового дозволу на спеціальне водокористування із встановленими лімітами використання води з поверхневих джерел у обсязі 17758,14тис.м3/рік, з урахуванням об`ємів для інших водокористувачів.

Оскільки зазначені неточності допущені Державним агентством водних ресурсів України під час видачі дозволу, тому АТ "Дніпровська теплоелектроцентраль" не може нести відповідальність за помилково вказані ліміти, оскільки відсутність його вини в цьому підтверджена і скаржником під час апеляційного перегляду справи не спростована.

За доводами апелянта скаржник акцентує увагу на бездіяльності відповідача, який отримав дозвіл на спеціальне водокористування на 2018 рік, а звернувся для отримання нового дозволу на спеціальне водокористування (номер справи 301003-008675-348-01-2020) з коректним описом передачі води вторинним користувачам після проведення позивачем перевірки та нарахування збитків.

Такі доводи скаржника колегія суддів відхиляє з огляду на положення ст.19 Конституції України, за якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даній справі встановлено, зазначено в оскаржуваному рішенні та не спростовано позивачем, що Державним агентством водних ресурсів України помилково не було зазначено передачу води із річки Дніпро вторинним водокористувачам КП Тепломережа, хоча ці дані відповідачем надавались і зазначені вони лише на сторінці 3 в таблиці Інші характеристики спеціального водокористування.

Отже, відсутність вини відповідача у тому, що орган, який видав йому дозвіл на спеціальне водокористування, не належним чином врахував надані відповідачем дані і сам це визнав, підтверджують правильність висновку суду першої інстанції про те, що недоведеність вини відповідача у спричиненні збитків державі є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18).

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів також звертає увагу, що одним із завдань господарського судочинства є справедливе вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності.

В даному випадку формальний підхід до вирішення даного спору, як на тому наполягає скаржник, є порушенням права відповідача саме на справедливе вирішення даної справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції при вирішенні даного спору. Рішення суду є законним та обґрунтованим. Апеляційна скарга не доведена і задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2024 року у справі №904/9/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2024 року у справі №904/9/24 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 09.12.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя В.Ф. Мороз