Рішення

від 05.12.2024 по справі 910/11567/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2024Справа № 910/11567/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі», м. Київ

до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», м. Київ

про стягнення 52 921,40 грн -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23.09.2023 року Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські регіональні електромережі» (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (відповідач) суми заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії та плати за перетікання реактивної електричної енергії в розмірі 59 921,40 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2023 року матеріали справи №910/11567/24 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою від 02.10.2024 року позовну заяву прийняти до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 02.10.2024 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 02.10.2024 року міститься в матеріалах справи).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 17.10.2024 року (включно).

02.0109.2023 року (в строк визначений судом) відповідачем надіслано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що наданий позивачем договір є проектом і ніким не підписаний, а в оборотній відомості та акті звіряння розрахунків зазначено невірну адресу відповідача. Також відповідачем зазначено, що він не має ТП за адресою зазначеною позивачем, оскільки там знаходиться інша юридична особа, а саме - Бородянська державна сортодослідна станція. Окрім того, акти контрольного огляду з боку споживачів не підписані.

Позивач правом на подачу до суду відповіді на відзив не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено в позові, 23.10.2012 між позивачем (оператор систем розподілу) та відповідачем (споживач) було укладено Договір про постачання електричної енергії №230017900, який регулював відносини між енергопостачальником та споживачем електричної енергії до 31.12.2018 року.

В подальшому, як вказує позивач, відповідно до п. 2 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року за №312 «Про затвердження Правил роздрібного риинку електричної енергії» укладення договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів приєднання (договору споживача про неадання послуг з розподілу електричної енергії, відповідних договорів про постачання електричної енергії) на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідними постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.

Позивач зазначив, що розподіл електричної енергії на об`єкті відповідача на момент виникнення спірних правовідносин та виникнення заборгованості здійснювався на підставі Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якої споживач приєднався відповідно до Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року за №312 згідно паспорту точки (точок) розподілу електричної енергії від 01.12.2020 року №230017900.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначив, що за період з квітня 2022 року по листопад 2023 року заборгованість відповідача перед позивачем за Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №230017900 за розподілену електричну енергію становить 45 844,18 грн та згідно Додатку 10 Договору про надання послуг з розподілу із забезпеченням перетікань реактивної електричної енергії борг становить 12 647,60 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що не має виробничої бази за вказаною позивачем адресою і договорів з позивчем він не укладав.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При зверненні до суду із даним позовом позивач зазначив, що 23.10.2012 між позивачем (оператор систем розподілу) та відповідачем (споживач) було укладено Договір про постачання електричної енергії №230017900, який регулював відносини між енергопостачальником та споживачем електричної енергії до 31.12.2018 року, а в пордальшому, відповідно до Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року за №312 між позивачем та відповідачем було укладено Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Так, в матеріалах справи наявний типовий Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, однак він не містить реквізитів сторін між якими він укладався, а Договір про постачання електричної енергії №230017900 від 23.10.2012 року, на який посилається позивач в обгрунтування позовних вимог, в матеріалах справи відсутній.

Окрім того, згідно наявного в матеріалах справи Паспорту точки (точок) розподілу електричної енергії вказується, що відповідач має виробничу базу за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

При цьому, відповідач у відзиві зазначає, що не має виробничої бази у власності чи оренді за адресою: АДРЕСА_1 та не має нежитлового приміщення у власності чи оренді за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Державного реєстру реових прав на нерухоме майно.

Так, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Державного реєстру реових прав на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_2 знаходиться Бородянська державна сортодослідна станція (код ЄДРПОУ 13715798), яка не є підрозділом відповідача, а Транформаторна підстанція за адресою АДРЕСА_1 не перебуває у власності чи користуванні відповідача.

При цьому, згідно наданих позивачем до матеріалів справи Актів встановлення/заміни/технічної перевірки/контрольного огляду/збереження пломб вузла обліку (засобів обліку) №435847 та №435845 від 17.11.2023 року не вбачається, що засоби обліку типу СКN5030 із заводчтким номером 0124S86 та NIK2300 із заводським номером 8816000 належать відповідачу.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять обгрунтованих доказів на підтвердження існування договірних відносин між сторонами в межах даного позову з огляду на:

- відсутність в матеріалах справи Договору про постачання електричної енергії №230017900 від 23.10.2012 року,

- відсутність доказів приналежності засобів обліку, з яких було знято показання лічильника, відповідачу,

- відсутність договірного погодження між сторонами послуг з розподілу електричної енергії та послуг з розподілу із забезпеченням перетікань реактивної електричної енергії за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

За таких обставин, враховуючи відсутність в матеріалах справи обгрунтованих та первинних доказів на підтвердження отримання відповідачем послуг, зазначених позивачем, суд приходить до висновку про відсутність обгрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх задоволення.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028,00 грн, у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити за Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські регіональні електромережі» судовий збір, сплачений до державного бюджету.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ