Рішення

від 05.12.2024 по справі 910/11474/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2024Справа № 910/11474/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ГП», Київська область, м. Буча

до Фізичної особи-підприємця Жукова Дмитра Сергійовича, м. Київ

про стягнення 139 213,63 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.09.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БК ГП» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Жукова Дмитра Сергійовича (відповідач) суми боргу в розмірі 123 239,00 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 11 553,03 грн та суми 3% річних в розмірі 4 421,60 грн, у зв`язку неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом №2-0502-2024 від 05.02.2024 року в частині оплати наданих позивачем послуг перевезення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 року, матеріали справи №910/11474/24 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у ній матеріалами та встановлено строк сторонам для подання відповідних заяв по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідачів, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 02.10.2024 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600292039988 не отримав ухвалу суду від 02.10.2024 про відкриття провадження у справі.

При цьому, 09.10.2024 року відповідачем засобами поштового зв`язку було надіслано на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що оскільки позивач не направив йому оригіналів рахунків за надані послуги та накладних у відповідача не настав строк оплати, а підписання акту виконаних робіт не слід ототожнювати з подією настання строків оплати.

21.10.2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що всі документи по транспортним послугам направлялись відповідачу, більше того, відповідач провів частковий розрахунок з позивачем, що свідчить про отримання відповідачем всіх документів по Договору від позивача.

Правом на подачу до суду заперечень на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.02.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БК ГП» (перевізник) та Фізичною особою-підприємцем Жуковим Дмитром Сергійовичем (експедитор) був укладений Договір транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом №2-0502-2024 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконання кожного перевезення, що здійснюється в рамках даного Договору, здійснюється на підставі окремих заявок експедитора на конкретні перевезення, узгоджених перевізником.

Вартість перевезення та інших послуг визначається на підставі заявок експедитора, узгоджених перевізником, та вказується у виставлених перевізником рахунках. (п. 5.1. Договору).

Для проведення експедитором оплати послуг по виконаній заявці перевізник протягом 5 календарних днів з моменту розвантаження автомобіля повинен надати експедитору оригінали наступних документів: акт виконаних робіт, рахунок за надані послуги, CMR або ТТН, інші документи, які підтверджують факт перевезення чи понесені додаткові витрати. (п. 5.2. Договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2024 року. (п. 10.2. Договору).

Як зазначено в позові, 05.02.2024 року складено Заявку №2 на здійснення перевезення вартістю 115 доларів США (Умови оплати - 5 календарних днів з моменту отримання скан-копій необхідних документів для проведення оплати).

Факт здійснення перевезення за вказаною заявкою підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR та Актом надання послуг №62 від 29.02.2024 року на суму 123 151,06 грн.

05.02.2024 року також складено Заявку №3 на здійснення перевезення вартістю 115 доларів США (Умови оплати - 5 календарних днів з моменту отримання скан-копій необхідних документів для проведення оплати).

Факт здійснення перевезення за вказаною заявкою підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR та Актом надання послуг №63 від 11.03.2024 року на суму 143 627,56 грн.

05.02.2024 року складено Заявку №1 на здійснення перевезення вартістю 131 долар США (Умови оплати - 5 календарних днів з моменту отримання скан-копій необхідних документів для проведення оплати).

Факт здійснення перевезення за вказаною заявкою підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR та Актом надання послуг №65 від 20.03.2024 року на суму 182 567,00 грн.

23.02.2024 року складено Заявку №4 на здійснення перевезення (Умови оплати - 5 календарних днів з моменту отримання скан-копій необхідних документів для проведення оплати).

Факт здійснення перевезення за вказаною заявкою підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR та Актом надання послуг №67 від 15.04.2024 року на суму 140 948,50 грн.

23.02.2024 року складено Заявку №5 на здійснення перевезення (Умови оплати - 5 календарних днів з моменту отримання скан-копій необхідних документів для проведення оплати).

Факт здійснення перевезення за вказаною заявкою підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR та Актом надання послуг №68 від 15.04.2024 року на суму 143 239,00 грн.

Отже, загальна вартість наданих позивачем відповідачу транспортних послуг складає 733 533,12 грн.

В подальшому, відповідачем здійснено частковий розрахунок з позивачем на суму в розмірі 610 294,12 грн (банківські виписки по рахунку позивача містяться в матеріалах справи).

У зв`язку з непроведенням повної оплати вартості послуг позивачем направлено на адресу відповідача претензію від 21.05.2024 року про сплату заборгованості, яку останнім залишено без відповіді.

Звертаючись до суду позивачем зазначено, що суму основного боргу в розмірі 123 239,00 грн відповідачем не оплачено, у зв`язку з чим, позивач просить їх стягнути в судовому порядку, а також нараховує до стягнення з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 11 553,03 грн та суму 3% річних в розмірі 4 421,60 грн.

Відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що акти наданих послуг не є доказом настання строків оплати для відповідача, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір, укладений між сторонами, належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір є договором транспортного експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 929 ЦК України, яка узгоджується із положеннями статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Статтею 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Замовлення на перевезення вантажів - документ, який подає вантажовідправник перевізникові на доставляння обумовленої партії вантажів в узгоджені терміни (ст. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363) (надалі - Правила).

Приймання вантажу - подання вантажовідправником підготовленого для відправлення вантажу та товарно-транспортних документів перевізнику з наступним навантаженням на транспортний засіб та оформлення документів про прийняття вантажу перевізником для відправлення. (ст. 1. Правил).

Здавання вантажу - подання вантажоодержувачу перевізником вантажу, згідно з товарно-транспортним документом, з наступним розвантаженням і оформленням документів про його передачу вантажоодержувачу. (ст. 1. Правил).

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами. (ст. 1. Правил).

При перевезеннях вантажів контроль за своєчасним прибуттям транспорту протягом дня, регулювання його розстановки, подачі під завантаження, використання транспорту, що звільнився, у зворотному напрямку, облік завантаження, часу прибуття та відправлення рухомого складу виконується Перевізником або Замовником залежно від прийнятої ними схеми перевезень. (п. 8.3. Правил).

Як встановлено вище, на підставі Договору відповідачу було надано послуги на загальну суму в розмірі 733 533,12 грн, що підтверджується зазначеними вище первинними доказами.

Відповідачем, в свою чергу, оплату вказаних послуг здійснено на суму в розмірі 610 294,12 грн.

Як передбачено ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, пунктом 5.2. Договору сторонами встановлено, що Для проведення експедитором оплати послуг по виконаній заявці перевізник протягом 5 календарних днів з моменту розвантаження автомобіля повинен надати експедитору оригінали наступних документів: акт виконаних робіт, рахунок за надані послуги, CMR або ТТН, інші документи, які підтверджують факт перевезення чи понесені додаткові витрати.

Враховуючи наявність в матеріалах справи підписаних сторонами актів надання послуг, а також факт здійснення відповідачем часткової оплати вартості послуг, заперечення відповідача в частині ненастання строків для здійснення оплати не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Враховуючи відсутність доказів повної оплати вартості перевезення, згідно встановлених строків, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов`язання з оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором на загальну суму в розмірі 123 239,00 грн.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. (ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 ГПК України).

У свою чергу, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.03.2019 року в справі №914/843/18.

Враховуючи викладене, відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум суду не надано.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Факт наявності основної заборгованості за Договором в розмірі 123 239,00 грн у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належними доказами не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими на вказану суму.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 4 421,60 грн суми 3% річних та 11 553,03 грн інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 4 421,60 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 11 553,03 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основної заборгованості в розмірі 123 239,00 грн, сума інфляційних втрат в розмірі 11 553,03 грн та сума 3% річних в розмірі 4 421,60 грн.

Судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Жукова Дмитра Сергійовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ГП» (ідентифікаційний код 43938992, місцезнаходження: 08292, Київська область, м. Буча, вул. Качинського Леха, буд. 3) суму боргу в розмірі 123 239,00 грн (сто двадцять три тисячі двісті тридцять дев`ять гривень 00 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 11 553,03 грн (одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят три гривни 03 копійки), суму 3% річних в розмірі 4 421,60 грн (чотири тисячі чотириста двадцять одна гривна 60 копійок) та суму судового збору у розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ