Рішення

від 31.10.2024 по справі 910/8303/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2024Справа № 910/8303/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у закритому судовому засіданні

справу № 910/8303/24

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ ГРУП (П)"

про визнання недійсним п. 3.1 договору № 487/2210.014Г від 23.11.2022 та стягнення 203 030,45 грн

За участю представників учасників справи:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача Фесун Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась з позовом Військова частина НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТ ГРУП (П)" про визнання недійсним п. 3.1 договору № 487/2210.014Г від 23.11.2022 та стягнення 203 030,45 грн.

23.07.2024 судом було відкрито провадження у справі № 910/8303/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання неодноразово відкладалося.

24.09.2024 від відповідача надійшов відзив на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.10.2024.

У судовому засіданні суд, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з`ясувавши обставини, дослідив у порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 31.10.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом з дотриманням вимог статей 222-223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

23.11.2022 між позивачем (замовником) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 487/2210.014Г, за умовами якого постачальник зобов`язався передати замовнику товари, зазначені в специфікації (додаток № 1), представник замовника прийняти ці товари, а замовник оплатити їх (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 1.1 договору предметом договору є «Код 0921000-4 - Мастильні засоби (09211000-1 Мастильні оливи та мастильні матеріали (моторні оливи, трансмісійні мастила, гідравлічні рідини, гальмівні рідини), код 24950000-8 Спеціалізована хімічна продукція, код 24951000-5 (змазки та мастильні матеріали).

Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору становить 1 218 182,71 грн, у т.ч. ПДВ 203 030,45 грн.

Згідно з п. 10.1 договору останній набирає чинності з дня його підписання і діє до 18.12.2022, а в частині розрахунків - до повного їх проведення.

Крім того, між сторонами погоджено специфікацію до вказаного договору (додаток 1).

Як встановлено судом під час розгляду даної справи, відповідачем (постачальником) відповідно до видаткових накладних № 80 від 05.12.2022 на суму 270 900,00 грн та № 9 від 13.12.2022 на суму 947 282,71 грн поставлено, а позивачем прийнято товар на загальну суму 1 218 182,71 грн, у т.ч. ПДВ 203 030,45 грн.

Позивачем платіжними дорученнями № 1915 від 08.12.2022 на суму 270 900,00 грн та № 2035 від 14.12.2022 на суму 947 282,71 грн проведено оплату отриманого від відповідача товару.

Проте, як вказує позивач у позові, Північним офісом Держаудитслужби проведено перевірку, за результатами якої складено висновок № 262607-14/172-2024 від 08.01.2024, в якому зафіксовано, що у порушення вимог підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 № 2755-VI та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» суб`єктами господарювання безпідставно включено у вартість товарів податок на додану вартість на загальну суму 565 660,87 грн, зокрема, відповідачем безпідставно включено до вартості олив та розчинів податок на додану вартість у сумі 203 030,45 грн, а ВЧ НОМЕР_1 зайво сплачено податок на додану вартість на вказану суму, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) Державному бюджету України.

Пунктом 6 вказаного висновку № 262607-14/172-2024 від 08.01.2024 зобов`язано позивача провести претензійно позовну роботу до контрагентів щодо стягнення з останніх грошових коштів у сумі 565 660,87 грн, якими поставлено товари по завищеній вартості (безпідставно включено у вартість товарів податок на додану вартість) за укладеними договорами на закупівлю товарів за державні кошти.

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним п. 3.1 договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 203 060,45 грн, а також стягнення з відповідача сплаченого ПДВ у сумі 203 060,45 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що при укладенні договору позивач не вказував, що такий договір укладено на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а відтак до відносин сторін не мала застосовуватись нульова ставка податку на додану вартість. Крім того, відповідач зазначив, що предметом позову є вимога позивача про внесення змін до договору шляхом визнання недійсним п. 3.1 договору, проте, за твердженням відповідача, істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, не настала, у зв`язку з чим відсутні підстави для внесення змін до договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників учасників справи, оцінивши подані сторонами докази, суд зазначає про наступне.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022.

Строки дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалися відповідними нормативно-правовими актами, воєнний стан тривав при укладенні та виконанні сторонами договору.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України [далі - ГК України]).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 ГК України.

За приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Слід зазначити, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

ЦК України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й "автономність" такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.

Відповідно до статті 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

Частиною сьомою статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Частиною першою статті 42 ГК України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд зазначає, що станом на момент підписання спірних договорів сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціна та строк виконання зобов`язань відповідно до вимог частини третьої статті 180 ГК України.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 ГК України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Податок на додану вартість, визначений у підп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу. (п. "а" п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Згідно з підп. г) підп. 195.1.2 ст. 195 Розділу V ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 178, відповідно до якої (в редакції на момент укладення між сторонами договору) визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

У Постанові № 178 зазначено, що її прийняття обумовлене виконанням мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні".

Відповідно до листа-роз`яснення ДПС України від 29.07.2022 № 8271/6/99-00-21-03-02-06 нульова ставка податку на додану вартість відповідно до підп. «г» підп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 розділу V Кодексу та постанови КМУ № 178 застосовується як до операцій з постачання пального, так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту, за умови, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб`єктів, що визначені постановою КМУ № 178. Норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої чинним законодавством ставки податку є обов`язком, а не правом платника податку.

Також ДПС України наголосила, що застосування нульової ставки ПДВ до відповідних операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку.

Тобто незалежно від того, був сформований чи ні постачальником податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші пально-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених постановою КМУ № 178 категорій суб`єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оборону України» та статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України» фінансування потреб національної оборони та Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 3 Закону України «Про оборону України» передбачено, що підготовка держави до оборони включає забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою та іншою технікою, а також створення високоефективних засобів збройної боротьби.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

Військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство, яке відповідно до статті 10 Закону України «Про оборону України», пункту 3 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою КМУ від 26.11.2014 № 671, є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Зі змісту наданих до матеріалів позовної заяви доказів вбачається, що укладання спірного договору і фактична поставка товару за договором відбулася після набрання чинності Постановою № 178, у зв`язку з чим товар, що є предметом спірних договорів, віднесено до товару, який обкладається податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Отже, включення податку на додану вартість до ціни товару суперечить вимогам Постанови № 178 та ПК України.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, такого змісту:

«Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але це передбачено й підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022, яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість».

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі № 911/1870/23, правовідносини у якій, як і у справі № 910/2416/23, є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається, що підлягає врахуванню в силу приписів частини четвертої статті 236 ГПК України.

Разом з тим, у пункті 3.1 договору включено до договірної ціни податок на додану власність.

Таким чином, суд зазначає, що здійснення постачання товару на виконання умов спірного договору підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою, а, отже, умови пункту 3.1 спірного договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість є безпідставними.

Верховний Суд у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 вказав, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Верховний Суд у вказаній постанові відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору), та зазначив про незгоду із висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/22319/16, від 08.08.2019 у справі № 911/1626/18.

Враховуючи викладене вище, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що визначення сторонами у пункті 3.1 спірного договору ціни з урахуванням 20% ПДВ здійснено в порушення Постанови № 178 та Податкового кодексу України, що свідчить про недодержання при укладенні спірних договорів встановлених статтею 203 ЦК України вимог, а тому є підставою для визнання означених пунктів в частині недійсними в силу приписів статті 215 ЦК України.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача, що при укладенні договору позивач не попередив, що договір між сторонами укладається на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже, товар, який постачається, не підпадає під оподаткування за нульовою ставкою податку, оскільки, незважаючи на те, що Постанова № 178 прийнята з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, проте в ній чітко вказано, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Крім того, судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що позивачем заявлена вимога про внесення змін до умов договору шляхом визнання недійсним п. 3.1 договору, оскільки визнання недійсним договору або його частини не є тотожним з внесенням змін до договору, оскільки недійсним договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України), у той час як відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Тобто при недійсності договору такий договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, в той час як при зміні договору зобов`язання змінюється або з моменту досягнення згоди або з моменту набрання рішенням законної сили.

Враховуючи викладене, суд вважає вимогу позивача про визнання недійсним п. 3.1 договору № 487/2210.014Г від 23.11.2022, укладеного між позивачем та відповідачем, в частині включання до договірної ціни податку на додану вартість 203 030,45 грн обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 203 030,45 грн суд вказує про наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що за укладеним спірним договором позивачем сплачено відповідачу грошові кошти в т.ч. у розмірі 203 030,45 грн, останні підлягають поверненню відповідачем позивачу, у зв`язку з чим суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 203 030,45 грн обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Суд зазначає, що іншим доводам учасників справи оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір покладається судом на відповідача у розмірі 6 073,46 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п. 3.1 договору № 487/2210.014Г від 23.11.2022, укладеного між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВТ ГРУП (П)» (04119, м. Київ, вул. Джонса Гарета, буд. 8, офіс 7, код 44737692), у частині включання до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 203 030,45 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТ ГРУП (П)» (04119, м. Київ, вул. Джонса Гарета, буд. 8, офіс 7, код 44737692) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) суму сплаченого податку на додану вартість у розмірі 203 030,45 (двісті три тисячі тридцять грн 45 коп.) та судовий збір у розмірі 6 073,46 грн (шість тисяч сімдесят три грн 46 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2024.

Суддя О.Г. Удалова