Рішення

від 09.12.2024 по справі 910/11494/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2024Справа № 910/11494/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардинал-технології" до Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про стягнення 73 096,68 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кардинал-технології" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом, посилаючись на те, що 31 січня 2022 року між ним та Державним підприємством "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - Підприємство) було укладено договір 3101/22-0, за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачу охоронні послуги з забезпечення охорони об`єктів нерухомого майна. Оскільки Підприємство свої зобов`язання за вищевказаним правочином у частині повної та своєчасної опати наданих Товариством послуг на загальну суму 48 456,12 грн не виконало, останнє на підставі статтей 525, 526, 530, 549, 610, 611, 625, 901, 903 Цивільного кодекс України (далі - ЦК України) та статтей 193, 216, 218, 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) просило суд стягнути з відповідача вищевказану суму основного боргу, а також 15 602,84 грн пені, 2 490,32 грн трьох процентів річних та 4 674,47 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

1 жовтня 2024 року на адресу суду від позивача надійшли на виконання вимог вказаної ухвали документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 жовтня 2024 року вищенаведену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11494/24 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

25 жовтня 2024 року через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив від 22 жовтня 2024 року № 9-0.22-175/2-24, у якому Підприємство не заперечувало факт неналежного виконання покладеного на нього обов`язку з оплати наданих позивачем послуг за укладеним між ними договором та суму наявної заборгованості перед Товариством. Разом із цим, Підприємство вказало, що у зв`язку з військовим станом в Україні, відсутністю прибутку та великою кількістю боргів перед іншими контрагентами, блокуванням рахунків Підприємства в межах виконавчих проваджень, відповідач позбавлений можливості оплатити надані позивачем послуги. Тобто, невиконання Підприємством зобов`язань за договором зумовлене дією форс-мажорних обставин. Крім того, на думку відповідача, позивач діяв недобросовісно, без дотримання порядку досудового врегулювання спору, оскільки замість укладання додаткової угоди про реструктуризацію заборгованості звернувся до суду з даним позовом.

4 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 1 листопада 2024 року, у якій Товариство вказано на дотримання ним претензійного порядку врегулювання спору. При цьому, як вбачається з відповіді на претензію, укладення угоди про реструктуризацію боргу відповідача не мало б наслідків для вирішення спору, оскільки, як зазначало саме Підприємство, його рахунки арештовані в межах відкритих стосовно нього виконавчих проваджень. Крім того, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення відповідача від виконання спірних зобов`язань за договором. Разом із цим, відповідач не надав жодних доказів повідомлення позивача про настання для нього обставин непереборної сили в передбаченому договором порядку. Так само відсутні правові підстави для відтермінування відповідачу сплати заборгованості за вищевказаним правочином.

6 листопада 2024 року через систему "Електронний суд" позивач подав заяву від цієї ж дати про збільшення розміру позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача 73 096,68 грн, з яких: 48 456,12 грн - основна заборгованість, 16 484,19 грн - пеня, 2 684,94 грн - три проценти річних, 5 471,43 грн - інфляційні втрати. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2024 року вказану заяву позивача прийнято до розгляду.

Інших заяв чи клопотань від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2024 року між Підприємством та Товариством укладено договір № 3101/22-0, за умовами якого останнє зобов`язалося надавати охоронні послуги із забезпечення охорони об`єктів нерухомого майна, яке перебуває на балансі Підприємства, вказані в дислокації постів (додаток № 1), а Підприємство - своєчасно здійснювати оплату зазначених послуг (пункт 1.1 вказаної угоди).

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 3.1. договору (у редакції додаткової угоди від 1 березня 2022 року № 1) його ціна становить 350 880,00 грн без ПДВ, згідно з протоколом погодження вартості охоронних послуг та розрахунку вартості охоронних послуг (додатки №№ 4, 5).

Розрахунки за цим правочином проводяться шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства в розмірі вартості фактично наданих послуг, вказаних в акті наданих послуг, протягом 15-ти банківських днів з дати його підписання сторонами (пункт 4.1. договору)

За пунктами 5.1.- 5.3. вказаного правочину: місце надання послуг - місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 3, будівля літера "А", згідно з планом розташування приміщень об?єктів (додаток № 7); строк надання послуг - з дати підписання сторонами актів приймання об?єктів під охорону до 31 грудня 2022 року. Система охорони об?єктів та розташування постів узгоджується сторонами, про що останні складають акти обстеження об?єкта.

У пункті 6.1. договору Підприємство зобов`язалося своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані Товариством послуги. Підприємство має право зменшувати обсяг закупівлі наданих послуг та загальну вартість цього договору залежно від реального фінансування витрат, про що сторонами вносяться зміни до даного правочину.

Договір набирає чинності з дати його підписання та діє по 31 грудня 2022 року. Закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за невиконання чи несвоєчасне виконання умов договору, яке вони допустили протягом строку дії останнього (пункти 10.1. та 10.3. вказаного правочину).

Додатковою угодою від 1 березня 2022 року № 1 сторони внесли зміни до договору в частині обсягу закупівлі наданих послуг та зменшення ціни вищевказаного правочину.

Судом встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору позивач у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року надав Підприємству охоронні послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів надання послуг: від 31 грудня 2022 року № 85 на суму 31 620,00 грн, від 30 листопада 2022 року № 78 на суму 30 600,00 грн, від 31 жовтня 2022 року № 73 на суму 31 620,00 грн, від 30 вересня 2022 року № 68 на суму 30 600,00 грн, від 31 серпня 2022 року № 60 на суму 31 620,00 грн, від 31 липня 2022 року № 45 на суму 31 620,00 грн, від 30 червня 2022 року № 42 на суму 30 600,00 грн, від 31 травня 2022 року № 33 на суму 31 620,00 грн, від 30 квітня 2022 року № 25 на суму 30 600,00 грн, від 31 березня 2022 року № 14 на суму 31 620,00 грн та від 28 лютого 2022 року № 9 на суму 38 760,00 грн. Вищевказані акти підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками цих юридичних осіб без будь-яких зауважень щодо якості наданих послуг.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку замовника претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов цього правочину.

Проте всупереч умовам вищенаведеної угоди відповідач взятий на себе обов`язок по оплаті вартості наданих позивачем послуг за спірний період у встановлений строк не виконав, заборгувавши таким чином Товариству 48 456,12 грн.

Зі змісту наявної у матеріалах справи копії акта звірки взаємних розрахунків за період з 1 січня 2022 року по 15 травня 2024 року, підписаного уповноваженими представниками обох сторін та скріпленим печатками вказаних юридичних осіб, вбачається, що Підприємство визнало наявну в нього станом на 15 травня 2024 року заборгованість за договором за вищевказаними актами в загальному розмірі 48 456,12 грн. Під час розгляду даної справи відповідач розмір наявної у нього основної заборгованості також не заперечував.

У зв`язку з цим позивач направив на адресу Підприємства претензію від 12 червня 2024 року № 29, у якій просив погасити наявну заборгованість за договором. Однак, ця вимога була залишена відповідачем без задоволення та виконання.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 48 456,12 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги останнього про стягнення з Підприємства зазначеної суми боргу, у зв`язку з чим така вимога підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просив суд стягнути з Підприємства (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 2 684,94 грн трьох процентів річних та 5 471,43 грн інфляційних втрат, нарахованих на вищевказану суму основного боргу за період прострочення з 1 січня 2023 року по 5 листопада 2024 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок вказаних компенсаційних виплат, оскільки позивачем невірно визначено періоди прострочення грошового зобов`язання відповідача та базу нарахування (суми основного боргу) у такі періоди.

Зокрема, з матеріалів справи та наданого позивачем акта звірки взаєморозрахунків вбачається, що сума спірної основної заборгованості в розмірі 48 456,12 грн є неоплаченою заборгованістю відповідача за послуги, надані в листопаді 2022 року в розмірі 16 836,12 грн (акт наданих послуг від 30 листопада 2022 року № 78) та у грудні 2022 року в розмірі 31 620,00 грн (акт наданих послуг від 31 грудня 2022 року № 85).

У свою чергу, пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки за цим правочином проводяться протягом 15-ти банківських днів з дати підписання сторонами відповідного акта наданих послуг.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 статті 255 ЦК України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Таким чином, відповідач мав оплатити надані йому послуги за актом наданих послуг від 31 грудня 2022 року № 85 на суму 31 620,00 грн протягом 15-ти банківських днів, тобто до 20 січня 2023 року.

За розрахунком суду, обґрунтований розмір трьох процентів річних складає 2 632,97 грн, у зв`язку з чим позов у частині стягнення з Підприємства вказаної компенсаційної виплати підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. Вимога про стягнення 51,97 грн трьох процентів річних є необґрунтованою, а відтак не підлягає задоволенню.

Разом із цим, оскільки заявлений позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розрахованої судом суми вказаної компенсаційної виплати, дана вимога позивача підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором позивач просив суд стягнути з відповідача 16 484,19 грн пені, нарахованої на відповідну суму боргу в розмірі 48 456,12 грн за період з 1 січня 2023 року по 5 листопада 2024 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За частиною 2 зазначеної статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 даної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов`язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Слід також зазначити, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 ГК України, застосовуються у разі порушення строків виконання негрошового зобов`язання.

Судом встановлено, що Підприємство відноситься до суб`єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 ГК України).

Зі змісту положень статті 231 ГК України вбачається, що остання носить диспозитивний характер, оскільки передбачає можливість встановлення сторонами розміру пені безпосередньо в укладеному між ними договорі.

Так, у пункті 7.6. договору сторони погодили, що за порушення строку оплати вартості наданих послуг Підприємство сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Однак, оскільки Товариство невірно визначило базу нарахування (суму основного боргу) за договором та періоди прострочення під час розрахунку пені за вказаною угодою, судом здійснено перерахунок суми цієї неустойки, яка за розрахунком суду становить 16 043,05 грн. Відтак, вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у зазначеному розмірі. Вимога про стягнення 441,14 грн пені є необґрунтованою, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

При цьому, суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за вказаними договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

За умовами пунктів 8.1.- 8.3. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов?язань за цим правочином у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час його укладання та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інші бойові дії тощо). Сторона, що не може виконувати зобов?язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили повинна не пізніше ніж протягом п?яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Несвоєчасне повідомлення про існування обставин непереборної сили та надання підтверджуючих документів позбавляє відповідну сторону права посилатися на них як на обставини, що звільняють від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язання. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є довідка Торгово-промислової палати України.

Проте частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

У порушення приписів чинного законодавства та умов договорів на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав належних документів.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили в розумінні вищевказаних приписів чинного законодавства.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договорів у матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Суд також звертає увагу відповідача на те, що інші обставини, на які він посилався як на підставу неможливості оплати наданих йому послуг: арешт коштів у межах виконавчих проваджень, примусове вилучення основних фондів Підприємства, - не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, а також не є обставинами, які звільняють боржника від відповідальності за невиконання його зобов`язань за договором у силу приписів статті 617 ЦК України.

Також прийняття рішення щодо приватизації єдиного майнового комплексу Підприємства не є правовою підставою для звільнення відповідача від його зобов`язань за договором та відповідальності за його порушення, оскільки є обставиною, яка забороняє виключно виконавцю вчиняти виконавчі дії стосовно такого об`єкта приватизації у межах виконавчого провадження.

У свою чергу, досудовий порядок врегулювання спору є додатковим, а не основним засобом правового захисту, і його використання чи невикористання жодним чином не впливає на можливість подання позову до суду та не є окремою підставою для відмови в його задоволенні.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було дотримано порядок досудового врегулювання спору шляхом направлення в порядку статті 222 ГК України відповідної претензії відповідачу. З наявної в матеріалах справи копії відповіді Підприємства від 21 червня 2024 року вих. № 28.0.20-102/2-14 вбачається, що останнє не пропонувало позивачу врегулювати даний спір шляхом укладання відповідної угоди про реструктуризацію заборгованості.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З метою належного виконання своїх зобов`язань за договором та уникнення порушення умов останнього, у разі наявності обставин, які зумовлювали неможливість подальшої оплати наданих позивачем послуг, Підприємство не було позбавлене права та можливості у період дії договору зменшити обсяг закупівлі у порядку пункту 6.2.3. вказаного правочину.

Разом із цим, суд звертає увагу Підприємства на те, що за приписами частини 2 статті 193 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу, у тому числі на стадії виконання рішення суду.

Судом враховано, що в мотивувальній частині відзиву на позовну заяву відповідач просив суд розглянути можливість відтермінування сплати заборгованості вперед позивачем. Однак, у прохальній частині відзиву відповідне клопотання Підприємством заявлено не було, так само як і не було подано окремого клопотання чи заяви про відстрочення/розстрочення виконання рішення суду в даній справі в установленому законом порядку. У зв`язку з цим у суду відсутні правові підстави для розгляду питання щодо відстрочення чи розстрочення виконання даного рішення.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позовні вимоги Товариства підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (03115, місто Київ, вулиця Серпова, будинок 3; ідентифікаційний код 00699773) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кардинал-технології" (03039, місто Київ, вулиця Голосіївська, будинок 7, корпус 3, літера А; ідентифікаційний код 44249269) 48 456 (сорок вісім тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн 12 коп. основної заборгованості, 2 632 (дві тисячі шістсот тридцять дві) грн 97 коп. трьох процентів річних, 5 471 (п`ять тисяч чотириста сімдесят одну) грн 43 коп. інфляційних втрат, 16 043 (шістнадцять тисяч сорок три) грн 05 коп. пені та 2 406 (дві тисячі чотириста шість) грн 06 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 9 грудня 2024 року.

Суддя Є.В. Павленко