Рішення

від 09.12.2024 по справі 911/378/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2024 р. Справа № 911/378/17 (911/3158/23)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовомКомунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства",

Київська область, м. Славутич

доТовариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРА-ПЛЮС", м. Київ

простягнення 260658,56 грн

В межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р.

Наразі триває процедура санації Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства".

16.10.2023 р. надійшла позовна заява Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про стягнення 260 658,56 грн з товариства з обмеженою відповідальністю "Сфера-Плюс", з яких: 117 146,85 грн основного боргу за договором № 40-21-Т від 01.10.2021 р.; 51 056,08 грн інфляційних втрат, 8 238,83 грн 3% річних, 84 216,80 грн пені, судових витрат в розмірі 3 909,88 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що як стверджує позивач, ним було поставлено позивачу теплову енергію за період грудень 2021 р., січень 2022 р., проте відповідач оплатив за поставлену теплову енергію лише частково та заборгованість відповідача перед позивачем за період з 01.12.2021 р. по 31.01.2022 р. станом на 04.10.2023 р. становить 117 146,85 грн.

Ухвалою господарського суду від 20.10.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; роз`яснено відповідачу, що відзив на позовну заяву подається до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (частина перша статті 251 ГПК України). У зазначений строк відповідач має подати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копії відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до частини сьомої статті 252 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано позивачу у строк до п`яти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення у порядку, передбаченому статтями 166, 167, 251 Господарського процесуального кодексу України; зобов`язано учасників справи всі заяви, пояснення, клопотання, заперечення у справі викладати в письмовій формі (частина друга статті 169 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) визначено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Наведена ухвала суду була надіслана сторонам у справі у встановленому порядку.

27.11.2023 р. до господарського суду від позивача надійшов лист № 01.07-15/1908 від 20.11.2023 р. з долученими документами, до яких входить текст мирової угоди, в якому позивач повідомив суд про надходження до нього від позивача пропозиції про укладення мирової угоди, щодо чого питання вирішується між сторонами.

29.11.2023 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшов лист № 01.07-15/1931 від 29.11.2023 р., в якому позивач повідомляє суд про те, що керуючим санації не узгоджено пропозицію відповідача щодо укладення мирової угоди між сторонами у цій справі.

05.12.2023 р. до господарського суду від позивача надійшов лист № 01.07-15/1931 від 29.11.2023 р.

07.12.2023 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов Відзив на позовну заяву від 06.12.2023 р. з долученими документами, в якому відповідач просить суд визнати причини пропущення строку подання відзиву поважними та взяти до уваги викладені у відзиві заперечення та подані письмові докази; задовольнити позовні вимоги позивача частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за теплову енергію 72 011,46 грн основного боргу, в іншій частині позовних вимог відмовити; розподілити судові витрати 3909,88 грн між сторонами пропорційно задоволених вимог. Відзив відповідача вмотивовано наступним. Відповідач вказує на те, що позивач, будучі платником ПДВ в супереч вимог податкового законодавства, зокрема пунктів 201.1., 201.10. ст. 201 ПК України, не реєструє податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних при цьому нараховуючи ПДВ у розмірі 20% чим порушує господарське зобов`язання - надану ним гарантію, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом в розмірі суми ПДВ, який визначено договором в складі ціни. В наслідок зазначеного відповідач втратив право включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, що призводить до збитків відповідача. Також у відзиві відповідач зазначає, що згідно поданих з позовною заявою актів про використану теплову енергію ним у грудні 2021 р. як споживачем використано 18,69 Гкал тепла на загальну суму 80 833,69 грн без ПДВ та 97 000,43 грн з ПДВ (ПДВ становить 16 166,74 грн) за тарифом 4 324,97 грн/Гкал; за січень 2021 р. споживачем використано 21,43 Гкал на загальну суму 92 684,11 грн без ПДВ, 111 220,93 грн з ПДВ (ПДВ становить 18 536,82 грн)за тарифом 4324,97 грн/гкал, зауважуючи, що про зміну тарифу позивач не повідомляв відповідача. У відповідях на претензії позивача відповідач просив позивача усунути порушення щодо ПДВ, затвердити графік погашення визнаної заборгованості без урахування ПДВ, обґрунтовував причини непогодження з основним боргом,де на питання щодо ПДВ відповіді не отримав. Також відповідач вказує на те, що за період грудень 2021 р. січень 2022 р. за Договором № 40-21-Т від 01.10.2021 р. позивач поставив відповідачу теплової енергії на суму 270 812,33 грн в т.ч. ПДВ 20%, та станом на 30.11.2023 р. відповідачем перераховано позивачу 153 665,48 грн, однак позивач в порушення пунктів 201.1., 201.10. ПК України не зареєстрував жодної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Виходячи з наведеного з позиції відповідача сума боргу відповідача становить станом на 30.11.2023 р. 72 011,46 грн. Стосовно нарахування інфляційних втрат, 3% річних, пені, відповідач вказує на те, що позивач, з позиції відповідача не є потерпілою стороною, а відповідач не є правопорушником, оскільки відповідач очікував на справедливе врегулювання спору та вжив всіх можливих заходів для недопущення правопорушення, в зв`язку з чим нарахування штрафних санкцій вважає неправомірним.

Крім того, відповідач повідомляє про те, що пропущення ним строку для подання відзиву зумовлено тим, що не відмовляючись від сплати за отриману теплову енергію без нарахованого ПДВ, перебуваючи в скрутному фінансовому становищі, відповідач активно намагався вирішити спір в досудовому порядку шляхом укладення мирової угоди з узгодженням графіку погашення заборгованості. 26.10.2023 р. директор відповідача звернувшись до позивача в особі виконавчого директора позивача з пропозицією про укладення мирової угоди, отримав позитивну відповідь. 04.11.2023 р., розраховуючи на подачу до суду мирової угоди до сплину строку для подання відзиву, відповідачем було надіслано позивачу підписану зі свого боку мирову угоду, проте 29.11.2023 р. отримано відповідь позивача про недоцільність її укладення.

18.12.2023 р. до господарського суду від позивача надійшла Відповідь на відзив № 01.07-15/2038 від 12.12.2023 р., в якій позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. У Відповіді на відзив позивач повідомляє суд про те, що вважає причину пропущення строку для подачі відзиву відповідачем з посиланням на направлення на розгляд мирової угоди безпідставним; з позиції позивача, відзив не містить жодних правових підстав, з яких позов підлягає задоволенню частково та доводи відзиву не звільняють відповідача від обов`язку сплачувати вартість спожитих послуг в повному обсязі у встановлені строки. Також позивач повідомляє суд про те, що він є платником ПДВ та до вартості наданих послуг входить ПДВ у розмірі 20%. Відповідно до норми пункту 187.10. статті 187 ПК України, позивач як платник податку, що постачає теплову енергію, - визначає дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом, за яким згідно підпункту 14.1.266 пункту 14.1. статті 14 ПК України, дата виникнення податкових зобов`язань визначається як дата зарахування (отримання)коштів на рахунки платника податків. Таким чином, податкове зобов`язання КП "УЖКГ" як податкового агента, який поставив теплову енергію виникає з моменту отримання оплати за цю послугу в розмірі 20% від отриманої суми, і лише після отримання плати за послуги у позивача виникає податкове зобов`язання у розмірі 20% від отриманих коштів та обов`язок скласти, зареєструвати та надати контрагенту податкову накладну на дану суму ПДВ. Таким чином позивач вважає, що підстави для задоволення позову без врахування ПДВ відсутні. Стосовно тарифу позивач вказує на те, що після укладення договору між позивачем та відповідачем мала місце зміна тарифу відповідно до рішення виконавчого комітету Славутицької міської ради № 438 від 12.10.2021 р., про що у встановленому порядку ним було повідомлено відповідача. Позивач посилається на те, що ним щомісяця надавались відповідачу акти про використану теплову енергію, в зв`язку з чим акти про використану теплову енергію, які є предметом спору є узгодженими; питань щодо застосованого тарифу відповідач не мав. З позиції позивача, визнання боргу без ПДВ з боку відповідача є неправомірним;порядок визначення вартості комунальних послуг встановлений законом та не може бути змінений сторонами договору, а зменшення вартості послуг на суму ПДВ не має законодавчих підстав.

25.12.2023 р. до господарського суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли Заперечення (на відповідь на відзив) від 25.12.2023 р., в яких відповідач повідомляє суд про те, що він не погоджується з обґрунтуванням Відповіді на відзив позивача № 01.07/2038 від 12.12.2023 р. та відхиляє його, в тому числі стосовно позиції позивача, за якою поданням відзиву відповідач зловживає процесуальними правами; відповідач наголошує на тому, що на його переконання, позивач не планував вирішувати спір мирним шляхом, а мав на меті подати суду примірник мирової угоди у якості доказу визнання відповідачем боргу з урахуванням ПДВ, який позивач вважає недопустимим доказом у розумінні ст. 77 ГПК України. Крім того, відповідач повідомляє суд про те, що визнає борг станом на 25.12.2023 р. у сумі 72 011,46 грн, а також про те, що позивач отримавши частково кошти від відповідача у сумі 91 074,51 грн не здійснив реєстрації відповідних податкових накладних.

Детально дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання відповідача про визнання причини пропущення строку подання відзиву поважною та взяття до уваги заперечень відповідача з поданими суду доказами, дослідивши доводи відповідача з цього приводу, суд дійшов висновку про те, що відзив відповідача підлягає розгляду судом, а клопотання, - задоволенню.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Відповідно до Договору № 10-09/21 оренди нежитлового приміщення від 10.09.2021 р., акту приймання-передачі від 13.09.2021 р. до договору оренди № 10-09/21 від 10.09.2021 р., у товаристваз обмеженою відповідальністю "СФЕРА-ПЛЮС" у строковому платному користуванні перебуває нежитлова будівля, загальною площею 1 926,1 кв.м., розташована за адресою: м. Славутич, Сосновий проїзд, будинок 7. Відповідно до пункту 5.2. вказаного договору, договір діє до 31.07.2024 р.

01.10.2021 р. між Комунальним підприємством "Управління житлово-комунального господарства" (теплопостачальна організація) та товариством з обмеженою відповідальністю "СФЕРА-ПЛЮС" (споживач) укладено договір про постачання теплової енергії № 40-21-Т (надалі за текстом "Договір"), відповідно до п. 1.1. якого, за цим договором теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію в потрібних обсягах на об`єкт нежитлової будівлі, загальною площею 1 926,1 м.кв., розташований за адресою: 07101, Київська область, м. Славутич, Сосновий проїзд, будинок 7, а споживач зобов`язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими відповідними органами влади тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води для опалення та підготовки гарячого водопостачання.

Згідно з пунктом. 2.4. Договору, теплопостачальна організація та споживач у рамках виконання умов цього договору свою діяльність повинні виконувати у відповідності з вимогами "Правил користування тепловою енергією".

Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р., споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно додатку 1 до Договору (пункти 1-3), теплопостачальна організація постачає споживачу в період з 01.10.2021 р. по 30.09.2022 р. теплову енергію в межах Q рік = 183 Гкал/рік. Орієнтовна вартість теплової енергії, що постачається споживачу, за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 348 509,59грн у т.ч. ПДВ 58 084,93 грн. Тариф на теплову енергію згідно Рішення Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 28.05.2021 р. № 214, становить 1587,02 грн/Гкал без ПДВ" за 1 Гкал (без ПДВ). Дата зняття споживачем показань приладів обліку - 21-е число поточного місяця; подання звіту теплопостачальній організації - не пізніше 23-го числа. Розподіл теплової енергії в гігакалоріях по місяцям: січень "43", грудень "28".

Відповідно до пункту 3.2.2. Договору, споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.

Пунктом 4.2.6. Договору передбачено, що до обов`язків теплопостачальної організації належить повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів.

Згідно з п. 5.1. Договору облік споживання теплової енергії проводиться приладним способом.

Відповідно до пунктів 5.7., 5.8. Договору, акт є документом, що підтверджує факт отримання споживачем теплової енергії у відповідному місяці. В акті зазначаються фактичні обсяги споживання теплової енергії, ціна та вартість спожитої теплової енергії у відповідному розрахунковому місяці. Споживач має належним чином засвідчити (підписати та скріпити відбитком печатки, а у випадку відсутності печатки - підписати) акт та повернути один примірник акту теплопостачальній організації протягом трьох календарних днів з моменту отримання такого акту. У випадку неповернення належним чином засвідченого акту споживачем протягом вказаного строку, акт вважається чинним (погодженим сторонами даного договору), а теплова енергія отриманою споживачем в кількості, вказаній в акті. Споживач підтверджує, що підписаний (погоджений) сторонами акт за розрахунковий місяць означає повне виконання теплопостачальною організацією своїх зобов`язань за цим договором у відповідному місяці.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що вартість теплової енергії визначається відповідно до затверджених уповноваженим державним органом тарифів та обсягів спожитої теплової енергії.

Пунктом 6.2. Договору сторони обумовили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. За домовленістю сторін розрахунки за теплову енергію можуть проводитись і іншими не забороненими чинним законодавством формами.

Згідно з п. 6.3. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до пункту 6.4. Договору, споживач зобов`язується проводити оплату за теплову енергію шляхом перерахування коштів на банківський рахунок теплопостачальної організації в термін: - до 1-го числа місяця споживання попередню оплату в розмірі 70% відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів; - остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію проводиться споживачем до 25 числа місяця, наступного за місяцем споживання.

Відповідно до п. 6.5. Договору, за наявності заборгованості в споживача за цим договором, теплопостачальна організація зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за одержану теплову енергію спожиту в минулі періоди незалежно від призначення платежу.

Пунктами 7.1., 7.3.4. та 7.3.5. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов`язань, крім випадку письмової відмови сторони. У разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється за прострочення виконання грошового зобов`язання через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пунктів 10.1., 10.2. Договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання представниками сторін і діє до 30.09.2022 р., а в частині проведення розрахунків до повного їх виконання. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до пунктів 12.2., 12.3. Договору, всі зміни та доповнення до цього договору повинні бути викладені в письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Всі зміни та доповнення до цього договору являються невід`ємною частиною Договору.

У пункті 12.6. Договору сторони дійшли згоди про те, що для постійного зв`язку з теплопостачальною організацією та узгодження питань, пов`язаних з виконанням умов цього договору, споживач призначає відповідального за теплове господарство в особі: Тайченачев Сергій Миколайович.

Договір, додатки до Договору підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток позивача та відповідача.

Згідно Рішення Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 438 від 12.10.2021 р., тариф на теплову енергію без врахування витрат на утримання та ремонт ЦПТ становить 4324,97 грн/Гкал без ПДВ.

Відповідно до долучених до позовної заяви актів про використану теплову енергію за грудень 2021 р., за січень 2022 р., застосовано тариф за теплову енергію у розмірі 4 324,97 грн без ПДВ.

Відповідач у Відзиві на позовну заяву від 06.12.2023 р. вказує на те, що про зміну тарифу під час здійснення розрахунків за грудень 2021 р., позивач не повідомляв відповідача.

Позивач в свою чергу у відповіді на відзив № 01.07-15/2038 від 12.12.2023 р. вказує на те, що після укладення договору тариф змінено відповідно до рішення виконавчого комітету Славутицької міської ради № 438 від 12.10.2021 р. про що, у встановленому чинним законодавством порядку повідомлено всіх споживачів в засобах масової інформації та як передбачено п. 4.2.6. умов Договору додатково письмово споживача. На підтвердження факту повідомлення відповідача про зміну тарифу позивач долучив до матеріалів справи копію листа позивача, адресованого відповідачу № 01.04/1798 від 26.10.2021 р "Про зміну тарифу". Відповідно до тексту вказаного листа, доводиться до відома відповідача інформація, що тариф на теплову енергію без урахування витрат на утримання на ремонт ЦПТ, згідно Рішення Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 12.10.2021 р. № 438, яке набирає чинності з 12.10.2021 р. становить 4324,97 грн/Ккал без ПДВ. Даний лист вважати невід`ємною частиною Договору про постачання теплової енергії № 40-21-Т від 01.10.2021 р.

Дослідивши вказаний лист позивача № 01.04/1798 від 26.10.2021 р."Про зміну тарифу", судом встановлено, що останній містить напис виконаний від руки зі змістом "Отримав", підпис "Тайченачев С.М.", який відповідно до погодженого сторонами пункту 12.6. Договору є призначеною споживачем (відповідачем) відповідальною особою за теплове господарство для постійного зв`язку з теплопостачальною організацією та узгодження питань, пов`язаних з виконанням умов цього договору. Інших відомостей, заперечень, тощо, вказаний документ не містить.

Від відповідача жодних заперечень щодо викладених обставин до суду не надійшло.

Таким чином, належними доказами підтверджено, що 26.10.2021 р. позивачем було повідомлено уповноважену особу відповідача про зміну тарифу на постачання теплової енергії до 4 324,97 грн/Гкал.

Позивач стверджує, що він в повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором за грудень 2021 р., січень 2022 р., на підтвердження чого долучив акти про використану теплову енергію за грудень 2021 р., січень 2022 р. до Договору, рахунки-фактури № тп-000000702 від 31.12.2021 р., № тп-000000102 від 31.01.2022 р., зауважуючи, що направляв дані акти, рахунки-фактури відповідачу, проте останній їх не повернув позивачу. Відповідно до позовної заяви відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором за поставлену позивачем у вказаний період теплову енергію не розрахувався в повному обсязі. Так, згідно позовної заяви від відповідача надійшли на розрахунковий рахунок позивача оплати: 05.08.2022 р. в сумі 1074,51 грн., 15.09.2022 р. в сумі 5000,00 грн, 30.09.2022 р. в сумі 10 000,00 грн., 07.10.2022 р. в сумі 5 000,00 грн., 14.10.2022 р. в сумі 5 000,00 грн, 25.10.2022 р. в сумі 10 000,00 грн., 11.11.2022 р. в сумі 10 000,00 грн., 23.11.2022 р. в сумі 15 000,00 грн., 02.12.2022 р. в сумі 10 000,00 грн, 28.07.2023 р. в сумі 5000,00 грн, 01.09.2023 р. в сумі 5000,00 грн, 11.09.2023 р. в сумі 5000,00 грн, 25.09.2023 р. в сумі 5000,00 грн, - відповідно до виставленого рахунка-фактури № тп-000000702 від 31.12.2021 р. та акту про використану теплову енергію за грудень 2021 р. Через неналежне виконання грошових зобов`язань, у відповідача виникла заборгованість за період з 01.12.2021 р. по 31.01.2022 р. станом на 04.10.2023 р. у сумі 117 146,85 грн.

На переконання позивача, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання на підставі пунктів 6.3., 6.4., 7.3.4., 7.3.5. Договору, ст. 625, 549 ЦК України, статей 230, 231 ГК України, він має сплатити на користь позивача, крім основного боргу, 8 238,83 грн 3% річних, 51 056,08 грн інфляційних втрат, а також 84 216,80 грн пені.

Відповідач у Відзиві на позовну заяву визнає суму боргу за поставлену теплову енергію за спірний період у сумі 72 011,46 грн без урахування ПДВ 20%.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Приписами частини першої статті 173 Господарського кодексу України (надалі за текстом "ГК України") встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України(далі - "ЦК України"), зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Нормами частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами частин першої, другої статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Нормами частини першої статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами частини другої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина перша статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з частиною другою статті 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частин першої, другої статті 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що в пунктах 6.3., 6.4. Договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач зобов`язується проводити оплату за теплову енергію шляхом перерахування коштів на банківський рахунок теплопостачальної організації в термін: - до 1-го числа місяця споживання попередню оплату в розмірі 70% відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів; - остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію проводиться споживачем до 25 числа місяця, наступного за місяцем споживання.

Судом враховано, що виходячи із умов Договору, визначених сторонами на власний розсуд, акт є документом, що підтверджує факт отримання споживачем теплової енергії у відповідному місяці. В акті зазначаються фактичні обсяги споживання теплової енергії, ціна та вартість спожитої теплової енергії у відповідному розрахунковому місяці. Споживач має належним чином засвідчити (підписати та скріпити відбитком печатки, а у випадку відсутності печатки - підписати) акт та повернути один примірник акту теплопостачальній організації протягом трьох календарних днів з моменту отримання такого акту. У випадку неповернення належним чином засвідченого акту споживачем протягом вказаного строку, акт вважається чинним (погодженим сторонами даного договору), а теплова енергія отриманою споживачем в кількості, вказаній в акті (п. 5.7. Договору).

Як слідує з пункту 5.7. Договору, направлення споживачу акту щодо отриманої теплової енергії, її обсягу, ціни, вартості здійснює теплопостачальна організація.

Судом встановлено, акти про використану теплову енергію до Договору № 40-21-Т від 01.10.2021 р. за період грудень 2021 р.- січень 2022 р., наявні в матеріалах справи, не підписані відповідачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що ним надсилались відповідачу за адресою: м. Київ, вул. Княжий затон, буд. 9, літ. А, офіс 369 рахунки-фактури та акти про використану теплову енергію за грудень 2021 р. - січень 2022 р., вказуючи, що відповідач їх не повернув підписаними з свого боку позивачу, у зв`язку з чим, з позиції позивача, викладеної у Відповіді на відзив від 12.12.2023 р., акти є угодженими.

На підтвердження надсилання позивачем відповідачу актів про використану теплову енергію за грудень 2021 р. та за січень 2022 р. до договору № 40-21-Т від 01.10.2021 р. позивач долучив копії листа № 01.07-16/266 від 14.02.2021 р. про повторне надсилання відповідачу рахунків фактури № ТП-000000702 від 31.12.2021 р., № тп-000000102 від 31.01.2022 р., актів про використану теплову енергію в тому числі за грудень 2021 року, січень 2022 р. з описом вкладення до цінного листа 0710100952790, скріпленого відбитком штампу Укрпошти датованого 14.02.2022 р., накладної Укрпошти зі штрихкодовим ідентифікатором 0710100952790 від 14.02.2022 р., чеком Укрпошти від 14.02.2022 р.; копію листа № 01.07-16/1084 від 15.09.2022 р. "Щодо повторного направлення рахунків-фактури та актів про використану теплову енергію", згідного якого позивач повторно надсилає рахунки фактури та акти про використану теплову енергію за грудень 2021 року, січень 2022 р., з долученими з описом вкладення до цінного листа 071010203791, скріпленого відбитком штампу Укрпошти датованого 15.09.2022 р., накладної Укрпошти зі штрих кодовим ідентифікатором 071010203791 від 15.09.2022 р., чеком Укрпошти від 15.09.2022 р. В останньому поштовому відправленні позивачем було направлено відповідачу також претензію № 53 (01.07-13/1083) від 15.09.2022 р. про сплату боргу за надані послуги з постачання теплової енергії за Договором станом на 15.09.202 р. у сумі 207 146,85 грн.

Також позивачем разом з актами та рахунками фактури було надіслано претензію № 7 від 14.02.2022 р. (№ 01.07-13/265) про сплату боргу за надані послуги з постачання теплової енергії відповідно до договору № 40-21-Т від 01.10.2021 р., в якій позивач повідомляє відповідача про наявну заборгованість за Договором станом на 10.02.2022 р. у сумі 249 146,85 грн., та претензію № 50 від 07.09.2022 р. (№ 01.07-13/1046) про сплату боргу за надані послуги з постачання теплової енергії відповідно до договору № 40-21-Т від 01.10.2021 р., в якій позивач повідомляє відповідача про наявну заборгованість за Договором станом на 06.09.2022 р. у сумі 207 146,85 грн з доказом направлення претензії відповідачу (квитанції Укрпошти з штрих кодовим ідентифікатором 0710102005322 від 07.09.2022 р.).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що копія листа № 01.07-16/266 від 14.02.2021 р. про повторне надсилання відповідачу рахунків фактури № ТП-000000702 від 31.12.2021 р., № тп-000000102 від 31.10.2022 р., актів про використану теплову енергію в тому числі за грудень 2021 р., січень 2022 р. з описом вкладення до цінного листа 0710100952790, скріпленого відбитком штампу Укрпошти датованого 14.02.2022 р., копіями накладної Укрпошти зі штрих кодовим ідентифікатором 0710100952790 від 14.02.2022 р., чеку Укрпошти від 14.02.2022 р. є належними доказами надсилання позивачем відповідачу актів наданих послуг за договором № 40-21-Т від 01.10.2021 за грудень 2021 р. та січень 2022 р., в зв`язку з чим в силу положень 5.7., 5.8. Договору, оскільки акти не були підписані відповідачем та повернуті позивачу, є чинними та погодженими сторонами Договору, а теплова енергія отриманою споживачем (відповідачем в кількості, вказаній в акті).

Докази, що відповідач направляв позивачу заперечення до актів про використану теплову енергію за грудень 2021 р., січень 2022 р. щодо кількості спожитої теплової енергії, якості або тарифу, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором за грудень 2021 р., січень 2022 р., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів наданих послуг до Договору № 40-21-Т від 01.10.2021 р. за грудень 2021 р., січень 2022 р., рахунків фактури № ТП-000000702 від 31.12.2021 р., № тп-000000102 від 31.10.2022 р. та доказів надсилання даних документів позивачем відповідачу засобами поштового зв`язку (лист № 01.07-16/266 від 14.02.2021 р., надісланий з описом вкладення до цінного листа з штрихкодовим ідентифікатором 0710100952790), що породжує у споживача за Договором (відповідача) обов`язок з оплати наданих послуг.

Пунктами 6.1., 6.2. Договору узгоджено, що вартість теплової енергії визначається відповідно до затверджених уповноваженим державним органом тарифів та обсягів спожитої теплової енергії та розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Відповідно до актів про використану теплову енергію за грудень 2021 р., за січень 2022 р. за Договором, тариф за використану теплову енергію становив 4324,97 грн/гКал. Судом встановлено, що документально підтверджено, що позивачем було повідомлено уповноважену особу відповідача про зміну тарифу на постачання теплової енергії до 4 324,97 грн/Гкал.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 06.12.2023 р. вказує на те, що ТОВ "СФЕРА-ПЛЮС" визнає суму вартості поставленої позивачем теплової енергії за весь опалювальний сезон грудень 2021 січень 2022 р. без урахування 20 % ПДВ, що на його переконання становить 72 011,46 грн, наголошуючи, що ніколи не відмовлявся від сплати за отриману теплову енергію у сумі без нарахованого ПДВ. З наведеного слідує, що відповідач у поданих суду документах не заперечує проти сплати за спожиту теплову енергію за тарифом 4324,97 грн/Ккал. Заперечень відповідач позивачу щодо зміненого тарифу не направляв, докази чого відсутні.

Судом встановлено, що відповідно до довідки головного бухгалтера позивача про нарахування та оплату послуг за період 01.12.2021 р.- 31.01.2022 р. за договором № 40-21-Т від 01.10.2021 р. відповідачем здійснено оплати за Договором:05.08.2022 р. в сумі 1074,51 грн., 15.09.2022 р. в сумі 5 000,00 грн, 30.09.2022 р. в сумі 10 000,00 грн., 07.10.2022 р. в сумі 5 000,00 грн, 14.10.2022 р. в сумі 5 000,00 грн, 25.10.2022 р. в сумі 10 000,00 грн, 11.11.2022 р. в сумі 10 000,00 грн, 23.11.2022 р. в сумі 15 000,00 грн, 02.12.2022 р. в сумі 10 000,00 грн, 28.07.2023 р. в сумі 5 000,00 грн, 01.09.2023 р. в сумі 5 000,00 грн, 11.09.2023 р. в сумі 5 000,00 грн, 25.09.2023 р. в сумі 5 000,00 грн, всього сплачено 91 074,51 грн.

Розглядаючи доводи заперечень відповідача по основному боргу з поставленої теплової елегії за грудень 2021 р. січень 2022 р. судом встановлено наступне.

Відповідач вказує на те, що в порушення чинного законодавства позивач за спірний період не здійснив реєстрацію податкових накладних на сплачену суму, що спричиняє збитки для відповідача. Позивач з метою спростування доводів відповідача у Відповіді на відзив надав пояснення, відповідно до яких, він будучі платником податків, який постачає теплову енергію на підставі п. 187.10 статті 187 ПК України визначає дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 187.10. статті 187 ПК України, платники податку, які постачають теплову енергію, природний газ (крім скрапленого), надають послуги з транспортування та/або розподілу природного газу, інші житлово-комунальні послуги, перелік яких визначений законом, нараховують плату за абонентське обслуговування, послуги (роботи), вартість яких включається до складу плати за послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій чи послугу з управління багатоквартирним будинком, фізичним особам, бюджетним установам, незареєстрованим як платники податку, а також житлово-експлуатаційним конторам, управителям багатоквартирних будинків, квартирно-експлуатаційним частинам, об`єднанням співвласників багатоквартирних будинків, іншим платникам податку, які здійснюють збір коштів від зазначених покупців з метою подальшого їх перерахування продавцям таких товарів (надавачам послуг) у рахунок компенсації їх вартості, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом.

Належні докази належності відповідача за спірний період до вказаної категорії покупців,визначених зазначеною нормою в матеріалах справи відсутні.

В свою чергу, відповідно до пункту 44 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, тимчасово, до 1 січня 2026 року, платники податку, які здійснюють постачання, передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, надають послуги із забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії та/або послуги із зменшення навантаження відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", постачання вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702 та товарної підпозиції 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД, надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, нараховують плату за абонентське обслуговування, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом. {Абзац перший пункту 44 підрозділу 2 розділу XX в редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1914-IX від 30.11.2021, № 2480-IX від 29.07.2022} Норма цього пункту поширюється на операції, за якими дата виникнення першої з подій, визначених у пункті 187.1 статті 187 та у пункті 198.2 статті 198 цього Кодексу, припадає на звітні (податкові) періоди до 1 січня 2026 року.

Відповідно до підпункту 14.1.266. пункту 14.1. статті 14 ПК України, касовий метод для цілей оподаткування згідно з розділом V цього Кодексу визначений як метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов`язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на рахунки платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг, на електронний гаманець у емітента електронних грошей та/або на рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у касу платника податків або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з рахунків платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг, з електронних гаманців у емітента електронних грошей та/або з рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, дата видачі з каси платника податків або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р., споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Як встановлено судом, пунктом 6.1. Договору визначено, що вартість теплової енергії визначається відповідно до затверджених уповноваженим державним органом тарифів та обсягів спожитої теплової енергії .

Відповідно до пункту 12.4. Договору, теплопостачальна організація є платником податку на додану вартість.

Відповідно до п. 2.1. Договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору. Укладаючи додаток 1 до Договору (пункт 2), сторони погодили, що вартість теплової енергії визначається в тому числі з податком на додану вартість.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що споживач повинен сплачувати теплопостачальній організації вартість спожитої теплової енергії з податком на додану вартість.

Окремо, суд зауважує щодо посилань відповідача на те, що дії позивача щодо не здійснення реєстрації податкових накладних призвели до втрати його права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та як наслідок, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання, що призводить до збитків відповідача (Відзив на позовну заяву від 07.12.2023 р.), в зв`язку з чим відповідач не визнає борг в частині заявленого ПДВ, - суд не приймає такі твердження, подані в обґрунтування заперечень до уваги, оскільки не здійснення/здійснення реєстрації податкових накладних не стосуються предмету доказування у цій справі та не є підставою невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про постачання теплової енергії № 40-21-Т від 01.10.2021 р.

На підставі викладеного судом встановлено, що на виконання умов Договору про постачання теплової енергії від 01.10.2021 р. № 40-21-Т позивачем було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується копіями актів наданих послуг до Договору № 40-21-Т від 01.10.2021 р. за грудень 2021 р., за січень 2022 р., доказами направлення зазначених актів відповідачу, а також рахунків-фактури за вказані місяці на суму 208 221,36 грн.

Жодних заперечень від відповідача щодо кількості, якості, вартості поставленої теплової енергії від відповідача не надходило.

Відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за вказаним Договором, за поставлену позивачем протягом грудня 2021 р., січня 2022 р. теплову енергію повністю не розрахувався, а розрахувався лише частково, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість: за грудень 2021 р. у сумі 5 925,92 грн, за січень 2022 р. у сумі 111220,93 грн, разом на загальну суму 117 146,85 грн. з ПДВ. Доводи відповідача щодо зменшення вартості спожитої теплової енергії на суму розміру ПДВ відхиляються судом, оскільки умовами Договору визначено зобов`язання по сплаті вартості теплової енергії з урахуванням ПДВ у розмірі 20%, та одностороння зміна умов договору згідно з частиною першою статті 629 ЦК України, частиною першою статті 525 ЦК України, не допускається.

Як встановлено судом, належним доказом направлення позивачем відповідачу актів про використану теплову енергію за Договором за грудень 2021 р., січень 2022 р. є лист позивача № 01.07-16/266 від 14.02.2022 р., направлений засобами поштового зв`язку 14.02.2022 р.

Враховуючи положення пункту 6.4. Договору, днем прострочення плати за спожиту теплову енергію слід вважати за грудень місяць 01.12.2021 р. 70 % відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів попередньої оплати та з 26.01.2022 р. щодо остаточного розрахунку за місяць, за січень 2022 р., 01.01.2022 р. 70 % відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів попередньої оплати та 26.02.2022 р. щодо остаточного розрахунку за місяць.

Відповідачем доказів повної оплати заборгованості за спожиту теплову енергію за Договором за грудень 2021 р., січень 2022 р. суду не надано. Заперечень стосовно сум та дат здійсненої часткової оплати відповідачем за Договором за спірний період за обліком позивача, від відповідача до суду не надходило.

Таким чином позивачем було направлено відповідачу акти про використану теплову енергію за грудень 2021 р., за січень 2022 р.,та відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, за поставлену позивачем у грудні 2021 р., січні 2022 р. розрахувався лише частково, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість за вказаний період поставки теплової енергії у сумі: 5 925,92 грн. за грудень 2021 рік, 111 220,93 грн. за січень 2022 р., що разом становить 117 146,85 грн. з ПДВ. Cудом, на підставі наявних доказів встановлено, що відповідач є таким, що прострочив строк виконання зобов`язань за отриману теплову енергію у грудні 2021 р. та у січні 2022 р .

Відповідно до бухгалтерської довідки позивача всього за поставлену теплову енергію за січень 2022р. та грудень 2021 р. відповідачем було сплачено 91 074,51 грн. У Запереченнях (відповідь на відзив) відповідача від 25.12.2023 р. відповідач підтверджує перерахування кошів позивачу у сумі 91 074, 51 грн.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за спожиту теплову енергію закон покладає на відповідача.

Як встановлено судом з метою досудового врегулювання спору, позивачем неодноразово направлялись відповідачу претензії та вимоги про сплату заборгованість. Так, 14.02.2022 р. позивачем було направлено відповідачу претензію про сплату боргу за надані послуги з постачання теплової енергії № 7 (01.07-13/265 від 14.02.2022 р.) за Договором, факт направлення підтверджено документально (опис вкладення до цінного листа 0710100952790), в якій вимагав від відповідача перерахувати заборгованість в сумі 249 146,85 грн, до якої входить заборгованість за спірний період, що підтверджено долученою бухгалтерською довідкою станом на 10.02.2022 р. 07.09.2022 р. позивачем направлено відповідачу претензію № 50 (№ 01.07-13/1046) від 07.09.2022 р. про сплату боргу за надані послуги з постачання теплової енергії за Договором, факт направлення підтверджено документально (квитанція АТ "Укрпошта", 0710102005322), в якій вимагав сплатити борг в сумі 207 146,85 грн за спірний період; 22.06.2023 р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 137 146,85 грн № 01.07.16/1016 від 22.06.2023 р., факт направлення підтверджено документально; 04.09.2023 р. позивач направив відповідачу претензію № 10 (№ 01.07-13/1527) від 04.09.2023 р. про сплату боргу за надані послуги за спірний період в сумі 132 146,85 грн за рахунками фактури тп-000000702 від 31.12.2021 р., тп-000000102 від 31.01.2022 р., факт направлення підтверджено документально.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач направляв позивачу відповіді на претензії позивача, зокрема № 1509-01 від 15.09.2022 р., факт направлення підтверджено документально (копією рекомендованого повідомлення про вручення зі штрих кодовим ідентифікатором 0710102036996), в якій повідомляв про те, що позивачем не зареєстровані податкові накладні, що позбавляє відповідача можливості включити суму вхідного ПДВ до складу податкового кредиту, повідомляв про скрутне фінансове становище, спричинене форс-мажорними обставинами військової агресії та просив погодити графік погашення заборгованості в межах фінансової можливості; відповідачем направлялась позивачу "Відповідь на лист № 01.07.-16/1016 від 22.06.2023 р." № 0307-01 від 03.07.2023 р. (що підтверджено описом вкладення з штрих кодовим ідентифікатором 0710102206611) з проханням погодити графік погашення заборгованості.

Крім того відповідач направляв позивачу мирову угоду по справі № 911/378/17 (911/3158/23), що підтверджено документально та визнано позивачем у справі.

Таким чином, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу за грудень 2021 р. січень 2022 р. обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, включаючи акти про використану теплову енергію за грудень 2021 р. січень 2022 р., складені на виконання Договору від 01.10.2021 р. № 40-21-Т про постачання теплової енергії, та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений і його розмір не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу за грудень 2021 р. січень 2022 р. у сумі 117 146,85 грн по оплаті вартості поставленої відповідачу теплової енергії за Договором є обґрунтованою і доведеною позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню. Відповідачем до суду не подано заперечень чи доказів, які б спростовували доводи позову. Відповідачем доказів сплати зазначеної заборгованості суду не надано, наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 51 056,08 грн інфляційних втрат, 8 238,83 грн 3% річних(період нарахування інфляційних втрат та 3% річних на борг за поставлену теплову енергію в грудні 2021 р. з 26.01.2022 р. по 05.10.2023 р., з урахуванням часткового погашення; період нарахування на борг за поставлену теплову енергії в січні 2022 р. з 26.02.2022 р. по 05.10.2023 р.), 84 216,80 грн пені (період нарахування пені на борг за поставлену теплову енергію в грудні 2021 р. з 26.01.2022 р. по 05.10.2023 р., з урахуванням часткового погашення; період нарахування на борг за поставлену теплову енергії в січні 2022 р. з 26.02.2022 р. по 25.02.2023 р.), за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву від 06.12.2023 р. відповідач серед іншого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог по стягненню пені, індексу інфляції, 3% річних, обґрунтовуючи в тому числі положенням частин першої, другої статті 217, частини другої статті 218 ГК України з посиланням на те, що позивач не є потерпілою стороною, а відповідач не є правопорушником, оскільки очікував на мирне врегулювання спору. Крім того, відповідач повідомляє суд про те, що не відмовлявся від сплати за отриману теплову енергію, вживав заходів з врегулювання з позивачем питання щодо не реєстрації позивачем податкових накладних, вживав заходи з мирного врегулювання погашення заборгованості шляхом укладення мирової угоди (реструктуризації заборгованості), яку направляв позивачу з метою її укладення. Також у поданих документах відповідач вказує на те, що у своїх відповідях на претензії позивача просив погодити графік погашення заборгованості; повідомляє про скрутне фінансове становище, в тому числі спричинене умовами військової агресії. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зауважує на висновках рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. у справі № 7-рп/2013 підкреслюючи, що неустойка має на мені стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих прибутків для кредитора. На підтвердження вжиття позивачем перелічених заходів, включаючи заходи з врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, відповідачем долучено докази її вручення позивачу (факт отримання пропозиції щодо укладення мирової угоди від відповідача підтверджено позивачем у поданих документах (лист № 01.07-15/1908 від 20.11.2023 р.)),докази надсилання відповіді на претензію позивача з запропонованим графіком погашення заборгованості (15.09.2022 р.).

Позивач у відповіді на відзив підтримує заявлені позовні вимоги.

Досліджуючи позовні вимоги та заперечення відповідача в даній частині позову, судом встановлено наступне.

Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту третього частини першої статті 611 цього ж кодексу, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктами 7.3.4. та 7.3.5 Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється за прострочення виконання грошового зобов`язання через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено судом,врахувавши положення пункту 6.4. Договору відповідач є таким, що прострочив строк виконання зобов`язань за Договором:за грудень місяць з 01.12.2021 р. щодо 70 % відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів попередньої оплати та з 26.01.2022 р. щодо остаточного розрахунку за місяць, за січень 2022 р., 01.01.2022 р. щодо 70 % відповідно до заявлених обсягів постачання та затверджених тарифів попередньої оплати та з 26.02.2022 р. щодо остаточного розрахунку за місяць.

Зважаючи на те, що заявлені обсяги постачання теплової енергії за Договором значно перевищують фактично спожиту відповідачем кількість теплової енергії за спірний період, розрахунки зобов`язань справедливо здійснити від фактично спожитих обсягів теплової енергії за спірний період.

Відповідно до частин першої, другої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 1078). Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення (Правова позиція Верховного Суду у Постанові від 25.08.2020 р. у справі № 924/534/19).

В постанові від 19.06.2019 р. Верховний Суд у справі № 703/2718/16-ц, Провадження № 14-241цс19 вказав на те, що за змістом цієї норми закону (ст. 625 ЦК України), нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 04.07.2024 р. у справі №910/2440/23 зауважив, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі N 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі N 686/21962/15-ц (провадження N 14-16цс18), від 19.06.2019 у справі N 646/14523/15-ц)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 р. у справі N 910/4590/19 (провадження N 12-189гс19) Верховний Суд вказав, що "Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43).

Дослідивши матеріли справи суд дійшов висновку про те, що підстави для відмови у позовних вимогах про стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3 % річних, відсутні, доводи відповідача відхиляються судом.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині 3% річних, з урахуванням наведеного позивачем періоду нарахування, судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено вірно, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 238,83 грн 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині інфляційних втрат, з урахуванням наведеного позивачем періоду нарахування, судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено вірно, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 51 056,08 грн 3% річних.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача 84 216,80 грн пені, суд зазначає таке:

Здійснивши перевірку розрахунку пені, нарахованої на борг, що виник у зв`язку з не здійсненням оплати поставленої теплової енергії за період: грудень 2021 р. січень 2022 р., судом встановлено, що такий розрахунок здійснено не вірно, позивачем не враховано положення пункту 6.4. Договору та положення пункту 7.3.5. Договору, згідного якого нарахування пені припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано; за результатом перевірки розрахунку позивача по пені судом встановлено, що за вірним розрахунком пеня за заявлений період складає 70 456,93 грн.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з частинами першою, другою статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 р. у справі № 911/2269/22 виклав правову позицію та висновок щодо правил визначення неустойки, де наголосив на наступному.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання (пункт 7.10.). При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі N 918/116/19 (7.17).

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі N 910/14591/21) (7.18).У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого. Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (7.19). Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості (7.20). Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (7.24). Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.(7.25).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі N 911/378/17 (911/2223/20) (7.26.).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі N 910/11733/18) (7.27). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі N 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі N 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі N 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі N 904/3551/18) (7.28.).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі N 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі N 910/18718/21 тощо) (7.30)".

Детально дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази і обставини справи у сукупності, судом встановлено, що позивачем в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача 84 216,80 грн пені, нарахованої за прострочення сплати відповідачем основного боргу у сумі 117 146,85 грн, що становить 71,89 відсотка від заявленого основного боргу відповідача.

Врахувавши поведінку відповідача, зокрема такі обставини як:систематичне часткове погашення відповідачем основного боргу за Договором (за грудень 2021 р.) на загальну суму 91 074,51 грн з серпня 2022 р. по вересень 2023 р., що підтверджує як позивач так і відповідач; неодноразове вжиття відповідачем заходів спрямованих на розстрочення боргу та врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди, що підтверджено документально; беручи до уваги причину несвоєчасного виконання зобов`язання відповідачем фінансову кризу, обумовлену воєнним станом в державні, керуючись принципами справедливості, розумності, добросовісності, маючи на меті дотримання розумного балансу між інтересами позивача та відповідача, врахувавши співвідношення нарахованої позивачем пені та основного боргу, враховуючи, що санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, та заявлений розмір пені є надмірним у порівнянні з розміром основного боргу, - зазначені обставини, що мають індивідуальний характер для правовідносин у цій справі, за яких можливе зменшення пені, в зв`язку з чим суд вирішив зменшити розмір пені (за вірним розрахунком за заявлений позивачем період) до справедливого розміру пені у сумі 35 228,47 грн (що становить 50% від розміру пені за вірним розрахунком за заявлений позивачем період), що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, судом взято до уваги те, що заявлені до стягнення суми пені, індексу інфляції та 3% річних за позовом складають 143 511,71 грн, що є очевидно неспівмірним у порівнянні з заявленим до стягнення основним боргом (117 146,85 грн) та з урахуванням систематичного часткового погашення відповідачем боргу за грудень 2021 р., суд вважає не справедливими обставини, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, у зв`язку з чим, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, обмежити розмір пені до 35 228,47 грн, та відмовити у решті заявленої пені (з урахуванням вірного розрахунку, здійсненого судом) з цих підстав.

В іншій частині вимоги позивача та відповідача відхиляються судом.

У параграфі 58 Рішення Європейського суду з права людини у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, 10.02.2010 р., Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Аргументи сторін справи судом ретельно вивчені та відхиляються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Приписами частин першої, другої статті 73, частини першої статті 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що встановлений судом борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд задовольняє позов частково та стягує з відповідача на користь позивача 117 146,85 грн основного боргу, 35 228,47 пені, 8 238,83 грн 3 % річних, 51 056,08 грн інфляційних втрат,в іншій частині в задоволенні позову відмовляє.

Витрати позивача зі сплати судового збору, у відповідності до вимог п. 2 частини першої статті 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "СФЕРА-ПЛЮС" (місто Київ, вул. Княжий Затон, будинок 9, літ. А, офіс 369, 02095; код ЄДРПОУ 32824011) на користь Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" (вул. Військових Будівельників, буд. 8, м. Славутич, Київська область, 07100; код ЄДРПОУ 31476318):117 146 (сто сімнадцять тисяч сто сорок шість) гривень 85 копійок основного боргу; 8 238 (вісім тисяч двісті тридцять вісім) гривень 83 копійки 3% річних; 51 056 (п`ятдесят одна тисяча п`ятдесят шість) гривень 08 копійок інфляційних втрат; 35 228 (тридцять п`ять тисяч двісті двадцять вісім) гривень 47 копійок пені; 3175 (три тисячі сто сімдесят п`ять) гривень 21 копійка судового збору.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання 09.12.2024 р.

Суддя А.В. Лопатін