Рішення

від 27.11.2024 по справі 914/1628/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2024 Справа № 914/1628/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі

позивача: Львівської міської ради,

до відповідача: Приватного підприємства «БУДЗАХІД»,

про: витребування майна з чужого незаконного володіння,

представники:

позивача: Тимощук О.О.,

відповідача: не з`явився,

прокурор: Кульчицький Є.Г.,

ВСТАНОВИВ:

24.06.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Приватного підприємства «БУДЗАХІД» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

01.07.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу у цій справі, відповідно до якої, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.08.2024р.; явку представників сторін та прокурора у судове засідання визнати обов`язковою; викликати представників сторін та прокурора у підготовче засідання.

Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.

25.09.2024р. на адресу суду відповідачем подано заяву про визнання позову, в якій викладено клопотання розглядати справу без його участі (№233332/24).

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Виходячи з визначеного позивачем предмету та підстав даного позову, питання наявності права власності на витребовуване майно у позивача, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача є обставинами, які господарський суд має встановити за результатом всебічного і повного з`ясування всіх фактичних обставин цієї справи та об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів у судовому засіданні.

Протокольною ухвалою від 07.10.2024р. суд ухвалив: відмовити у прийнятті визнання позову відповідачем, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 06.11.2024р.

Суть спору: прокурор стверджує про відсутність правових підстав набуття відповідачем права власності на квартиру, вважаючи, що спірна квартира вибула із комунальної власності міста Львова поза волею власника.

Позиція прокурора: змістом позову прокурора є вимога про витребування з власності відповідача на користь Львівської міської ради квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 28,1 м2, житловою площею 16,4 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2793171546060).

Прокурор стверджує, що Львівська міська рада та жоден її виконавчий орган не приймали жодних рішень, які б свідчили про правомірність набуття відповідачем вказаного нерухомого майна чи зміну титулу власності на майно, а сама процедура приватизації цього житла не здійснювалася.

Позиція позивача: позовні вимоги підтримує.

Позиція відповідача: позовні вимоги визнає.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень учасників справи, суд встановив наступне:

Франківською окружною прокуратурою міста Львова Львівської області під час здійснення нагляду за додержанням законів під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023141З90000974 від 07.10.2023р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.358 Кримінального кодесу України встановлено підстави для звернення до суду із позовною заявою про витребування квартири АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м.Львова.

Як слідує з інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 2З.08.2023р. державним реєстратором Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області Стойко С.І. проведено державну реєстрацію права приватної власності (із відкриттям розділу та реєстрація об`єкта нерухомого майна) Приватне підприємство «БУДЗАХІД» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 28,1 м2, житловою площею 16,4 м2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2793171546060).

В якості підстави для виникнення права приватної власності відповідача на вказану квартиру, державним реєстратором зазначено: контракт №133 від 11.04.2005р., виданий АТ «Львівська товарно-фондова біржа» та акт приймання передачі №332-333 від 02.05.2023р. виданий приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М.

Водночас, прокурор стверджує, що наявні достатні підстави вважати, що ПП «БУДЗАХІД» не є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , оскільки така незаконно вибула з власності її попереднього законного власника, з огляду на наступне.

Так, зі змісту контракту №133 від 11.04.2005р., зареєстрованого АТ «Львівська товарно-фондова біржа» слідує, що фізична особа ОСОБА_1 (продавець) зобов`язується поставити (передати у власність), а фізична особа ОСОБА_2 прийняти житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 21 000 доларів США, що еквівалентно 105 210,00 грн.

Вказаний контракт укладений в простій письмовій формі, містить підписи сторін та печатку з підписом директора АТ «Львівська товарно-фондова біржа».

Водночас, у зареєстрованому АТ «Львівська товарно-фондова біржа» контракті №133 від 11.04.2005р. відсутня вказівка на наявність у ОСОБА_1 (продавця) прав на відчуження вищевказаної квартири, як і немає посилання на правовстановлюючі документи щодо цього об`єкту нерухомості, які підтверджують право власності на нього та реєстрацію такого права у встановленому законом порядку.

Більше того, у зазначеному контракті немає інформації щодо основних характеристик відчужуваної квартири, а саме: загальної та житлової площ, складових частин та їх площ.

ОСОБА_2 , не набувши у відповідності до вимог чинного на той момент законодавства право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна передав його до статутного капіталу Приватного підприємства «БУДЗАХІД», що підтверджується відповідним актом, засвідченим 02.05.2023р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М.

Від імені ПП «БУДЗАХІД» по вищевказаному акту прийому майна до статутного капіталу, спірну квартиру прийняв ОСОБА_3 на підставі довіреності, виданої 02.05.2023р. ОСОБА_2 та посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лозинською О.М.

Приватне підприємство «БУДЗАХІД» засноване ОСОБА_2 , який одночасно також є директором на цьому підприємстві.

Відсутність будь-яких майнових прав ОСОБА_1 та законних підстав для відчуження ним спірної квартири підтверджується листом Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №1304 від 10.04.2024р., у якому повідомляється наступне:

-державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не здійснювалась;

-окрема інвентаризаційна (реєстраційна) справа на квартиру АДРЕСА_1 у відділі технічної та інвентаризаційної інформації ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не обліковується;

-в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_3 відсутня інформація про приватизацію квартири АДРЕСА_4 ;

-в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_3 відсутні звернення фізичних/юридичних осіб щодо отримання інформації про право власності та щодо виготовлення технічних паспортів на квартиру АДРЕСА_4 ;

-в інвентаризаційній справі міститься лише контракт №133 від 11.04.2005р. АТ «Львівська товарно-фондова біржа», відповідно до якого продавець ОСОБА_1 продав, а покупець ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 ;

-інформація про проведену реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також про внесені відповідні записи, в реєстрову книгу - в БТІ відсутня.

Так, державним реєстратором Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області 29.08.2023р. подано запит №02-21/1328 про надання інформації, із вимогою надати інформацію чи проводилась державна реєстрація права власності до 01.01.2013р. на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . У випадку реєстрації реєстратор просив надати відомості про об`єкт та суб`єкт права власності на майно.

Листом №3569 від 06.09.2023р. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на вказаний запит повідомило, що згідно архівних даних станом на 29.12.2012р. квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі контракту АТ «Львівська товарно-фондова біржа» від 11.04.2005р. за №133.

Крім встановленого, прокурор у позовній заяві зазначає наступне.

До моменту укладення контракту №133 від 11.04.2005р., у квартирі АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_4 , 1956 р.н., яка була прописана за даною адресою ще з 08.02.1984р., аж до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з чим була знята з реєстрації лише 03.05.2023р.

Вказана інформація наведена у листах Львівського комунального підприємства «Сяйво» №2-689 від 23.11.2023р. та №2-414 від 30.05.2024р., з яких слідує, що вищевказана квартира є державною (комунальною), а ОСОБА_4 була основним квартиронаймачем у ній до дня смерті.

При цьому, листом Львівського комунального підприємства «Сяйво» №2-414 від 30.05.2024р. підтверджується, що ОСОБА_4 була основним квартиронаймачем спірної квартири згідно рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м.Львова №555 від 18.11.1986р., яким вирішено переоформити особисті рахунки з переукладенням договорів найму житлового приміщення у відповідних ЖЕД, зокрема, ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , із однієї кімнати - 16,4 м2 та кухні з усіма комунальними вигодами.

У вказаному рішенні виконкому також зазначено, що ОСОБА_4 прописана і проживає з 1984 року у даній квартирі, яка рахується службовою ЖЕО Залізничного району.

Так, у відповідності до розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №113 від 16.01.2019р. затверджено акт про списання багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 з балансу Львівської міської ради (ЛКП «Богданівка»).

Згідно із вказаним актом, при списанні вказаного будинку комісією встановлено та підтверджено, зокрема, 6 квартир комунальної форми власності у вищевказаному будинку, серед яких квартира АДРЕСА_4 , що підтверджується додатком у вигляді акта приймання-передачі на облік неприватизованих квартир у житловому будинку АДРЕСА_3 .

Одночасно прокурор звертає увагу на те, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №557 від 30.06.2017р. внесено зміни до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №876 від 30.09.2016р., яким затверджено Порядок списання з балансу міської ради багатоквартирних будинків, у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності, виклавши п.17 в наступній редакції, «якщо під час списання з балансу багатоквартирного будинку комісією буде встановлено, що окремі житлові квартири перебувають у державній власності або у комунальній власності територіальної громади м. Львова та право власності на які не зареєстровано, то такі квартири не списуються з балансу, а передаються на облік відповідної районної адміністрації, яка щомісячно до 25 числа подає у департамент житлового господарства та інфраструктури звіт про такі квартири. У разі вивільнення квартири районна адміністрація повідомляє департамент житлового господарства та інфраструктури про вивільнене житло.

Згідно листа Департаменту житлового господарства Львівської міської ради №2501-вих-87824 від 19.06.2024р. слідує, що з червня 2023 року до цього департаменту періодично надавалась інформація про звільнення квартири АДРЕСА_1 .

Вказані обставини підтверджуються листами Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №4-43-24193 від 06.06.2023р., №4-32-28943 від 04.07.2023р.; №Ф-32-11309 від 23.08.2023р.; №4-32-12079 від 22.09.2023р.; №4-32-14305 від 23.10.2023р.; №4-32-15651 від 22.11.2023р.; №4-32-58918 від 1812.2023р.

Так, у листі Юридичного департаменту Львівської міської ради №2901 вих-55398 від 22.04.2024р. зазначено, що у вищевказаній квартирі з 08.02.1984р. була зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була знята з реєстрації 03.05.2023р. у зв`язку із смертю ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Поряд з тим, у вказаному листі наголошено на тому, що будинок на АДРЕСА_3 зареєстрований за місцевими радами ЖЕО Залізничного району м.Львова згідно рішення Залізничної районної ради народних депутатів м.Львова №109 від 10.03.1987р.

Так, згідно наданого Архівним відділом Львівської міської ради витягу №110003-вих-42455 від 28.03.2024р., рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м.Львова №109 від 10.03.1987р. «Про затвердження реєстру №1 та реєстрацію житлових будинків (споруд), які належать місцевим Радам народних депутатів по Залізничному району м.Львова» вирішено затвердити реєстр №1 житлових будинків (споруд), належних місцевим Радам по Залізничному району м.Львова згідно додатку, серед яких є будинок АДРЕСА_5 (колишня назва АДРЕСА_3 .

У відповідь на запит окружної прокуратури, Юридичним департаментом Львівської міської ради листом від 29.04.2024р. №2901-вих-59704 повідомлено, що квартира АДРЕСА_1 не була приватизована у встановленому законодавством порядку, а відтак набута не на підставах, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Вказана обставина також підтверджується листом Юридичного департаменту Львівської міської ради №2901-вих-55З98 від 22.04.2024р., а також листом Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлвоrо фонду» № 4-290З-16901 від 15.12.2023р.

З огляду на виикладене, прокурор вказує, що квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою, утворює державний житловий фонд та перебуває у віданні Львівської міської ради, проте неправомірно вибула з власності територіальної громади м.Львова, що підтверджується висновком органу приватизації державного житлового фонду у листі №2901-вих-59704 від 29.04.2024р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (частина 1 статті 345 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках), де мешкають два і більше наймачів.

Відповідно до ст.8 вказаного Закону, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Відсутність будь-яких майнових прав ОСОБА_1 та законних підстав для відчуження ним спірної квартири підтверджується листом Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №1304 від 10.04.2024р., у якому повідомляється, зокрема, про те, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не здійснювалась; інформація про проведену реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також про внесені відповідні записи, в реєстрову книгу - в БТІ відсутня.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 цього Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 цього Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Положеннями частини 4 статті 18 Закону обумовлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Умови, підстави та процедура проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015р.

Згідно з пунктами 6 та 7 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.

Відповідно до пункту 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Порядком визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені.

З огляду на закріплені у статтях 9 та 19 Закону положення, порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяження.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Листом №3569 від 06.09.2023р. ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на запит №02-21/1328 від 29.08.2023р. державного реєстратора Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області повідомило, що згідно архівних даних, станом на 29.12.2012р., квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі контракту АТ «Львівська товарно-фондова біржа» від 11.04.2005р. за №133.

Прокурор ствердив про те, що документів, які підтверджують державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру в розпорядженні ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» немає, оскільки державна реєстрація на таке майно до 01.01.2013р. не здійснювалась.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на момент укладення контракту №133 від 11.04.2005р.), договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відтак, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 контракт не відповідає вимогам ст.1 ст.657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на 11.04.2005р.) та вимогам положень ст.182 (державна реєстрація прав на нерухомість) та ст.657 (Форма окремих видів договорів купівлі-продажу) чинного Цивільного кодексу України.

Отже, спірна квартира незаконно вибула із володіння територіальної громади міста Львова поза волею власника та перебуває у незаконному володінні відповідача.

Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1 статті 388 Цивільного кодексу України).

Причиною виникнення спору між сторонами є вибуття із володіння територіальної громади міста Львова квартири, загальною площею 28,1 м2, житловою площею 16,4 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2793171546060).

Спірна квартира вибула із володіння власника поза його волею.

Прокурор в інтересах органу місцевого самоврядування звернувся з позовом до відповідача про витребування майна на користь міської ради.

Метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (Такий висновок наведено у пункті 37 постанови Великої плати Верховного Суду від 06.07.22р. у справі №914/2618/16).

Цивільне законодавство розрізняє право володіння, як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (Такий висновок наведено у пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.18р. у справі № 653/1096/16-ц).

Володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння, як складова права власності на нерухоме майно, завжди належить власникові майна.

Особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння, як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння майном шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, чи набув або не набув володілець право власності (і відповідно право володіння) на таке майно.

Володіння, як фактичний стан, слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість, така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може. (Такі висновки наведені у пунктах 62-67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.21р. у справі №359/3373/16-ц).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовну презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. (Такі висновки наведені у пунктах 62-67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.21р. у справі №359/3373/16-ц).

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.22р., справа №199/8324/19)

Якщо позивач вважає, що його право власності порушене тим, що воно зареєстроване за відповідачем (зокрема без достатньої правової підстави), то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна. Рішення суду про його задоволення дозволяє внести відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.22р., справа №914/2618/16).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. (Такі висновки наведено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.18р. у справі №488/5027/14-ц).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (Такі висновки наведено у пунктах 80-83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.21р. у справі №359/3373/16-ц).

Не є порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Натомість таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Приватне підприємство «БУДЗАХІД», засноване ОСОБА_2 , який одночасно також є директором на цьому підприємстві, не може вважатись добросовісним набувачем спірного майна, оскільки ОСОБА_2 не могло не бути відомо про вищенаведені обставини незаконності набуття права власності на спірну квартиру на підставі угоди з ОСОБА_1 .

Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно, якщо вона знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Відповідач, якому було відчужено нерухоме майно, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність набуття ними цього майна. Тому відповідач не може вважатися таким, який покладався на легітимність та добросовісність своїх дій.

Дії відповідача з набуття майна є недобросовісними.

Внаслідок незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нерухомим майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) і далі повинно належати його власнику. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння тієї особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 388 Цивільного кодексу України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача.

Водночас, з огляду на висновок про відсутність добросовісного набуття права власності на спірне майно відповідачем та особою, яка відчужила відповідачу таке майно, зазначені норми не підлягають застосуванню в частині вимог до відповідача. Відповідач не набув права власності на спірну квартиру, яка перебуває у комунальній власності.

Недобросовісне заволодіння відповідачем чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Витребування майна від відповідача без будь-якої компенсації у даному випадку не є порушення справедливого балансу, є пропорційним та відповідає легітимній меті втручання у право на володіння майном. Витребування майна від відповідача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Одним і способів судового захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння.

З огляду на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули у встановленому законом порядку право власності на квартиру АДРЕСА_1 з наведених вище підстав, а Львівською міською радою (її уповноваженим органом), як дійсним власником майна не приймались жодні рішення про приватизацію, відчуження чи передачу спірного нерухомого майна на їх користь, то спірну квартиру слід вважати такою, що вибула з володіння власника поза його волею.

На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про вибуття майна із володіння позивача поза його волею, всупереч закону та внаслідок недобросовісних дій відповідача.

Вимогу прокурора про витребування з незаконного володіння Приватного підприємства «БУДЗАХІД» на користь власника Львівської міської ради квартири, загальною площею 28,1 м2, житловою площею 16,4 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2793171546060) слід визнати обґрунтованою, спосіб захисту обраний прокурором є належним та ефективним, відповідно суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1 та 2 статі 5 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що під час розгляду справи, суд має керуватись принципом juranovitcuria («суд знає закон»). При цьому, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019р. у справі №48/340 (провадження №12-14звг19), від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17.

Підстави представництва прокурором інтересів держави у справі.

В Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (стаття 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 виснувала, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що системне тлумачення абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Львівська міська рада та її структурні підрозділи, у відповідності до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні та представляє територіальну громаду м.Львова, здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України, а згідно ст.60 Закону є суб`єктом права комунальної власності.

Відтак, Львівська міська рада, є компетентним органом, уповноваженим здійснювати захист інтересів держави у даній сфері.

Пуктом 28 Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021р. передбачено, що в сферу компетенції Юрдичного департаменту Львівської міської ради, серед іншого, належить розгляд питань щодо приватизації державного житлового фонду.

Львівська міська рада, як компетентний орган, була обізнана про порушення інтересів територіальної громади за наслідками повідомлення її про таке порушення листом окружної прокуратури №14.51/04-14-2286-вих-24 від 27.03.2024р., яким також запропоновано здійснити їх захист шляхом звернення до суду із відповідною позовною заявою.

У відповідь окружною прокуратурою отримано листи Юридичного департаменту ЛМР №2901-вих-55398 від 22.04.2024р. та №2901-вих-59704 від 29.04.2024р., з яких слідує, що Юридичним департаментом Львівської міської ради не вживались заходи претензійно-позовного характеру.

Суд дійшов висновку, що сам факт незвернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси позивача свідчить про те, що Львівська міська рада неналежно виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави шляхом припинення порушень відповідача, які виникли внаслідок неналежної поведінки відповідача, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з цим позовом.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019р. у справі № 903/129/18 та у постанові Верховного Суду у справі № 910/7916/20.

Бездіяльність Львівської міської ради є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду з метою захисту інтересів держави, оскільки Львівська міська рада впродовж тривалого часу не відновила майнових прав та інтересів територіальної громади, у спільній власності якої перебуває спірне майно.

Враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор у цій справі належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

Підстав для залишення позову без розгляду суд не встановив.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена прокуратурою сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №1244 від 07.06.2024р. на суму 20 112,45 грн.

Відповідно до ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Оскільки позов підлягає задоволенню, судові витрати у справі, а саме 20 112,45 грн. судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Витребувати з чужого незаконного володіння Приватного підприємства «БУДЗАХІД» (місцезнаходження: Україна, 79015, Львівська обл., місто Львів, вул.Федьковича Ю., будинок 58; ідентифікаційний код: 45121682) до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради (місцезнаходження: Україна, 79008, Львівська обл., місто Львів, пл.Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) об`єкт нерухомого майна - квартиру, загальною площею 28,1 м2, житловою площею 16,4 м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2793171546060).

3.Стягнути з Приватного підприємства «БУДЗАХІД» (місцезнаходження: Україна, 79015, Львівська обл., місто Львів, вул.Федьковича Ю., будинок 58; ідентифікаційний код: 45121682) на користь Львівської обласної прокуратури (місцезнаходження: Україна, 79005, Львівська обл., місто Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код - 02910031) 20 112,45 судового збору.

4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 09.12.2024 р.

СуддяКороль М.Р.