Рішення

від 09.12.2024 по справі 927/947/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

09 грудня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/947/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

Позивач: Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго»,

код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, буд. 55-Б, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Відділ культури, молоді і спорту Ріпкинської селищної ради,

код ЄДРПОУ 43966291, вул. Любецька, буд. 3, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000

Предмет спору: про стягнення 484 905,60 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Облтеплокомуненерго» звернулось до суду з позовом до Відділу культури, молоді і спорту Ріпкинської селищної ради, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача 484 905,60 грн, з яких 451 289,68 грн заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії, 8764,96 грн пені, 17 666,57 грн інфляційних втрат та 7184,39 грн 3% річних.

Процесуальні дії у справі.

07.10.2024 позивач подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 09.10.2024 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 09.10.2024 о 17:02, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 25.10.2024.

14.10.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.10.2024 відмовлено відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

24.10.2024 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, який суд долучив до матеріалів справи, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з його урахуванням.

У відзиві на позов відповідач частково визнає позовні вимоги в частині заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 236 324,45 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову в частині заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 236 324,45 грн, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

07.11.2024 позивач через підсистему суд подав до суду відповідь на відзив з доданими до неї документами та заяву про продовження строку на її подання.

Позивач у своєму клопотанні зазначив про неможливість подати відповідь на відзив у встановлений судом строк, оскільки для формування обґрунтованої позиції і надання додаткових пояснень на доводи відповідача, зазначені у відзиві на позовну заяву, необхідно було отримати інформацію з різних відділів АТ «ОТКЕ», що потребувало значного часу.

Відповідно до квитанції про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС позивач отримав відзив на позовну заяву 24.10.2024, а отже останнім днем для надання відповіді на відзив є 29.10.2024.

Отже, позивач подав відповідь на відзив з пропуском строку, встановленого судом на її поданням.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.

Оскільки позивач подав заяву про продовження строку 07.11.2024, тобто після спливу строку, встановленого судом для подання відповіді на відзив, такий строк не може бути продовжений.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) учасника справи, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. Норма про можливість поновлення процесуальних строків може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому ГПК України не пов`язує право суду визнати поважною причину пропуску процесуального строку з вичерпним колом обставин, що його спричинили. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування заяви (клопотання) про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України (заява №24402/02)).

У свою чергу, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 13 ГПК України.)

Зазначені позивачем обставини щодо неможливості подати відповідь на відзив у встановлений судом строк у зв`язку з необхідністю отримати певної інформації з інших відділів АТ «ОТКЕ» не можуть бути розцінені як поважна причина чи непереборна обставина, яка перешкоджала вчасному поданню до суду відповіді на відзив, оскільки про спірну ситуацію з відповідачем та його незгоду із здійсненими позивачем розрахунками кількості теплової енергії йому було відомо задовго до подання позову, а відтак він мав завчасно зібрати усі докази, які можуть мати значення для вирішення цього спору.

Отже, несвоєчасне подання відповіді на відзив пов`язано із суб`єктивною поведінкою позивача, яка полягає у неналежній підготовці до подання позову та розгляду цієї справи.

За наведених обставин суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про продовження (поновлення) строку на подання відповіді на відзив.

Відповідно до ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, відповідь на відзив, яка подана з пропущенням процесуальних строків, підлягає залишенню судом без розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії від 02.02.2024 в частині оплати за надані послуги з постачання теплової енергії за період лютий-березень 2024 року, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач заперечує проти позову в частині стягнення заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 214 965,23 грн, пені, інфляційних втрат та 3% річних та просить відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині, з огляду на наступне:

- позивач визначив обсяг спожитої теплової енергії, яка постачалась до об`єкту - будинку культури, за лютий та березень 2024 року не за показаннями лічильника, а розрахунковим методом, у зв`язку з тим, що лічильник, на думку позивача, працював некоректно. Проте вказаний лічильник був справний, що підтверджується свідоцтвами про його повірку, а тому визначення обсягу спожитої теплової енергії розрахунковим методом є неправомірним та призвело до завищення суми, яку необхідно сплатити;

- внаслідок неправомірного нарахування позивачем обсягу спожитої на об`єкті будинок культури теплової енергії розрахунковим методом та його відмови надати документи до сплати по опалювальним об`єктам, щодо яких немає суперечностей, відповідач не зміг зареєструвати бюджетне зобов`язання в частині суми, яку він визнає, а тому вважає, що пеня, інфляційні втрати та 3% річних стягненню з нього не підлягають.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 236 324,45 грн відповідач визнає.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

02.02.2024 між АТ «Облтеплокомуненерго» (далі - Теплопостачальна організація) та Відділом культури, молоді і спорту Ріпкинської селищної ради (далі - Споживач) укладений договір № 17-0051-24 на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії (далі Договір).

За умовами п. 1.1-1.3 Договору Теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання виробляти, транспортувати та постачати Споживачеві теплову енергію для опалення, а Споживач зобов`язався сплачувати Теплопостачальній організації за теплову енергію за встановленими тарифами/двоставковими тарифами в терміни та на умовах, передбачених Договором.

Тарифи/двоставкові тарифи на теплову енергію змінюються за поданням Теплопостачальної організації до органів державної влади (місцевого самоврядування) за умови їх затвердження (погодження) в установленому діючим законодавством України порядку. Нові тарифи/двоставкові тарифи є обов`язковими для застосування та набувають чинності для сторін без укладення додаткових угод.

Ціна цього Договору на день його підписання становить 741 187,65 грн, у тому числі ПДВ 123 531,28 грн. Ціна цього Договору складається з вартості виробництва, транспортування та постачання за цим Договором теплової енергії. Вартість виробництва, транспортування та постачання за Договором теплової енергії визначається на підставі встановлених тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії та кількості спожитої теплової енергії, визначеної згідно з умовами цього Договору.

Абонентська плата (умовно-постійна частина тарифу) в разі застосування двоставкових тарифів, в опалювальний та міжопалювальний періоди нараховується Теплопостачальною організацією та сплачується споживачем незалежно від наявності чи відсутності засобів (приладів) обліку теплової енергії.

Відповідно до п. 2.1 Договору теплова енергія виробляється, транспортується та постачається Споживачу для об`єктів, перерахованих у додатку № 1, який є невід`ємною частиною Договору.

Виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється протягом всього опалювального періоду, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування або органами виконавчої державної влади (п. 2.3 Договору).

Згідно з п. 5.1, 5.4, 5.5 Договору облік споживання теплової енергії проводиться за показниками засобів (приладів) обліку або розрахунковим методом відповідно до даних, вказаних у додатку № 1 Договору, встановлених норм споживання (витрат) теплової енергії, а також з урахуванням вимог діючих нормативно-правових актів України (норм, правил і таке інше) в сфері теплопостачання та «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України», затверджених Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993.

Споживач, який має засоби обліку, повинен щомісячно подавати Теплопостачальній організації підписаний та скріплений печаткою Споживача Звіт, в якому відображаються зняті візуально показання засобу (приладу) обліку теплової енергії в одиницях виміру засобу (приладу) обліку теплової енергії. Звіт подається до останнього дня календарного поточного місяця. У випадку, коли останній день календарного поточного місяця збігається з вихідним днем або святковим днем, то день подання Звіту переноситься на попередній робочий день. В разі ненадання споживачем вказаного звіту, Теплопостачальна організація має право виконати облік спожитої теплової енергії розрахунковим методом відповідно до умов цього Договору.

Кількість (обсяг) спожитої теплової енергії визначається за показаннями засобів (приладів) обліку або, при їх відсутності, несправності, пропуску Споживачем строків проведення державної метрологічної повірки або на період відсутності засобу (приладу) обліку, пов`язаної з проведенням державної метрологічної повірки розрахунковим методом відповідно до даних, вказаних в додатку № 1 Договору, встановлених норм споживання (витрат) теплової енергії, а також з урахуванням вимог діючих нормативно-правових актів України (норм, правил і таке інше) в сфері теплопостачання та «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України», затверджених Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993. В разі, якщо засіб (прилад) обліку теплової енергії визначає кількість спожитої теплової енергії в будь-яких інших розрахункових одиницях ніж гігакалорія, то для визначення обсягу спожитої теплової енергії в гігакалоріях застосовуються показання такого засобу (приладу) обліку та розрахунковий метод відповідно до встановлених норм споживання (витрат) теплової енергії, а також з урахуванням вимог діючих нормативно-правових актів України (норм, правил і таке інше) в сфері теплопостачання та «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в України», затверджених Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993.

У випадку, коли момент несправності засобу (приладу) обліку теплової енергії встановити неможливо, то кількість спожитої теплової енергії визначається вищевказаним розрахунковим методом з моменту складання останнього акту обстеження (перевірки) такого засобу (приладу) обліку теплової енергії.

За умовами пунктів 6.1, 6.3, 6.4, 6.9 Договору розрахунки за теплову енергію споживач здійснює щомісячно в грошовій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Теплопостачальної організації відповідно до всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим в установленому порядку тарифом та згідно з умовами цього Договору.

Розрахунки Споживача з Теплопостачальною організацією за теплову енергію здійснюються щомісячно згідно з показаннями засобів (приладів) обліку або в випадках, передбачених Договором, розрахунковим методом, що передбачений цим Договором, у відповідності та з урахуванням всіх платежів/ставок та порядку оплати, що передбачені затвердженим тарифом та згідно з умовами Договору. Розрахунковим період є календарний місяць.

Розрахунки за теплову енергію Споживач здійснює за умовами Договору щомісячно до 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, незалежно від того чи є 7-е число місяця вихідним, святковим чи робочим днем.

Сторони підписують Акт прийому-передачі теплової енергії на підставі Звіту, який передбачений п. 5.4. Договору, та з урахуванням архівних даних засобу (приладу) обліку теплової енергії споживача та даних журналу обліку споживання теплової енергії споживача. В разі, якщо архівні дані засобу (приладу) обліку або дані журналу обліку споживання теплової енергії споживача були зняті Теплопостачальною організацією в періодах, що слідують за періодом оформлення будь-якого Звіту, передбаченого п. 5.4. Договору, Теплопостачальна організація здійснює в поточному періоді донарахування за спожиту теплову енергію та відображає фактичне споживання теплової енергії в попередніх періодах. Акт складається Теплопостачальною організацією, яка має направити в двох примірниках такий Акт споживачу для підписання та скріплення печаткою Споживача. Споживач зобов`язаний протягом трьох робочих днів з моменту одержання Акту підписати та скріпити печаткою та повернути другий екземпляр Акта Теплопостачальній організації.

У п. 7.3.3 Договору сторони передбачили, що Споживач несе відповідальність за порушення порядку розрахунків, передбаченого п. 6.4 цього Договору, - сплачує на користь Теплопостачальної організації пеню у розмірі 1% від сум простроченого платежу за кожний день прострочення, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3% річних від простроченої суми.

Договір діє до 31.12.2024 включно, набирає чинності з дня його підписання. Строк дії цього Договору є строком поставки теплової енергії з урахуванням вимог п. 2.3. Договору. Сторони домовилися про те, що умови цього Договору розповсюджуються на правовідносини, що склалися до моменту його укладення, а саме з 01.01.2024 (п. 11.1 Договору).

У разі невиконання Споживачем обов`язку, передбаченого п. 3.2.26. Договору, та/або неповернення належного Теплопостачальній організації примірника Акта у визначений строк, теплова енергія у звітному розрахунковому періоді вважається такою, що надана в повній відповідності до умов Договору, в обсязі визначеному умовами цього Договору (п. 12.3).

Додаток №1 до Договору містить перелік об`єктів Споживача, у які здійснюється постачання теплової енергії, а саме: центральна бібліотека площею 495,90 кв. м (вул. Любецька, 1, смт Ріпки); музей площею 301,50 кв. м (вул. Любецька, 3, смт Ріпки); будинок культури площею 883,00 кв. м (вул. Святомиколаївська, 89, смт Ріпки).

Рішенням Виконавчого комітету Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області № 244 від 31.08.2023 встановлено тариф на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії АТ «Облтеплокомуненерго» для потреб бюджетних організацій та установ у розмірі:

тариф на теплову енергію 5884,33 грн/Гкал (без ПДВ) за такими складовими:

тариф на виробництво теплової енергії 4068,01 грн/Гкал (без ПДВ);

тариф на транспортування теплової енергії 1798,09 грн/Гкал (без ПДВ);

тариф на постачання теплової енергії 18,23 грн/Гкал (без ПДВ);

тариф на послугу з постачання теплової енергії 7061,20 грн/Гкал (з ПДВ).

Згідно з п. 6 цього рішення тарифи, встановлені цим рішенням, застосовуються з 01.10.2023 по 30.09.2024 включно.

Відповідно до розпоряджень Ріпкинської селищної ради від 13.10.2023 № 194-р та від 05.04.2024 №34-р опалювальний сезон 2023-2024 років тривав з 17.10.2023 по 08.04.2024.

У позовній заяві позивач зазначає, що у період з лютого по березень 2024 року він поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 451 289,68 грн, на підтвердження чого надав:

·за лютий 2024 року:

-звіти про спожиту теплову енергію в об`єктах музей та центральна бібліотека;

-акт прийому-передачі теплової енергії від 05.03.2024, відповідно до якого відповідач спожив теплову енергію обсягом 35,5136 Гкал на загальну суму 250 687,96 грн з ПДВ. Вказаний акт не підписаний відповідачем;

-рахунок-фактуру №17-0051-24 від 05.03.2024 на сплату коштів за спожиту теплову енергію на суму 250 687,96 грн;

-повний розрахунок нарахувань згідно з рахунком №17-0051-24 до Договору, відповідно до якого розрахунок нарахувань обсягу спожитої теплової енергії за об`єктом будинок культури здійснено на підставі паспорта послуг 18,2245 Гкал на суму 107 204,53 грн без ПДВ; за іншими об`єктами - на підставі приладів обліку: бібліотека - 9,55312 Гкал та музей - 7,73598 Гкал;

·за березень 2024 року:

-звіти про спожиту теплову енергію в об`єктах музей та центральна бібліотека;

-акт прийому-передачі теплової енергії від 08.04.2024, відповідно до якого відповідач спожив теплову енергію обсягом 28,41816 Гкал на загальну суму 200 601,72 грн з ПДВ. Вказаний акт не підписаний відповідачем;

-рахунок-фактуру №17-0051-24 від 08.04.2024 на сплату коштів за спожиту теплову енергію на суму 200 601,72 грн;

-повний розрахунок нарахувань згідно з рахунком №17-0051-24 до Договору, відповідно до якого розрахунок нарахувань обсягу спожитої теплової енергії за об`єктом будинок культури здійснено на підставі паспорта послуг 12,22846 Гкал на суму 71 933,16 грн без ПДВ; за іншими об`єктами - на підставі приладів обліку: бібліотека 8,93714 Гкал та музей 7,25256 Гкал.

24.07.2024 позивач направив відповідачу претензію від 24.07.2024№1320/13, у якій запропонував в десятиденний термін сплатити суму заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 451 289,68 грн. Вказана претензія отримана відповідачем 26.07.2024.

Відповідач не погоджується із визначенням позивачем обсягу спожитої теплової енергії за об`єктом будинок культури розрахунковим методом та зазначає, що встановлений на цьому об`єкті лічильника тепла був справний.

Відповідач надав:

-свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №255 від 14.07.2022 (чинне до 14.07.2026), а саме теплолічильника Суперком-01 у складі: теплообчислювача Суперком-01 зав. №01-40-0471, термоперетворювачей опору Pt 500, зав. №007100, у якому зазначено, що за результатами повірки встановлено відповідність ЗВТ вимогам ДСТУ EN 1434 по класу 2;

-свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №П71МТ 135 329 24 від 29.05.2024 (чинне до 29.05.2028), а саме лічильника тепла у складі: обчислювача Supercal 531, зав. №152275657, термометрів опору РТ 500, витратоміру ТП-М-32, зав. №1010671, у якому зазначено, що за результатами повірки встановлено відповідність ЗВТ вимогам ДСТУ EN 1434 по класу 2.

Листом від 11.03.2024 №01-32/17 відповідач звернувся до позивача, у якому зазначив про незгоду із звітом про спожиту теплову енергію у приміщенні будинку культури та просив зробити архів даних з 01.02.2024 по 29.02.2024.

У листах від 27.03.2024 №01-32/21, від 30.07.2024 №01-32/48, адресованих позивачу, відповідач просив здійснити перерахунок обсягу спожитої теплової енергії на об`єкті будинок культури за показниками приладу обліку, а не розрахункового методу.

Позивач у листі від 16.09.2024 повідомив відповідача наступне:

- під час зняття показань у лютому 2024 року з приладу обліку теплової енергії марки Supercal 531, зав. №152275657, за адресою: АДРЕСА_1 , були зафіксовані показники 2935,233 ГДж, при цьому спожитий обсяг становив 2,564 Гкал, тоді як в інших місяцях був спожитий більший обсяг;

- спеціалістами Ріпкинської дільниці АТ «ОТКЕ» у присутності споживача було складено акт про те, що прилад не рахує теплову енергію;

- 21.03.2024 були зняті архівні дані з зазначеного приладу, аналіз яких підтвердив некоректність ведення обліку теплової енергії.

У зв`язку з зазначеними обставинами позивач відмовив відповідачу у здійсненні перерахунку обсягу теплової енергії за показниками лічильника.

Позивач надав відповідачу копію знятих архівних даних з обчислювача Supercal 531 від 21.03.2024, у якому зафіксовані Error з кодами « 0» та « 2», а також письмовий аналіз знятих архівних даних приладу обліку теплової енергії Supercal 531 №152275657, АДРЕСА_1 .

У вказаному аналізі знятих архівних даних приладу обліку зроблено висновок, що прилад працює некоректно, враховуючи те, що:

- на зворотному трубопроводі перетворювач температури фіксує температуру теплоносія до 129 oС;

- періодично фіксується ? t (дельта температур різниця температур теплоносія подавального та зворотного трубопроводів та зворотного трубопроводів в точці обліку) менше 3 oС (згідно з п. 2.1 розділ 2 «Технічні дані» паспорту приладу обліку теплової енергії Supercal 531 для обчислення теплової енергії, діапазон різниця температур теплоносія в подавальному та зворотному трубопроводі повинен становити не менше 3 oС);

- фіксується помилка Err2 (пошкодження датчика температури на зворотному трубопроводі).

За інформацією відповідача обсяг споживання теплової енергії на об`єкті будинок культури за даними лічильника становив: у лютому 2024 році 10,7350 Гдж (2935,2330-2924,4980), що становить 2,56401 Гкал; у березні 2024 році 37,7920 Гдж (2973,0250-2935,2330), що становить 9,02646 Гкал.

Відповідно до звіту про спожиту теплову енергію про візуальне зняття показань засобу (приладу) обліку теплової енергії на об`єкті - будинок культури, прилад обліку - Supercal 531, обсяг спожитої у березні 2024 року теплової енергії становив 37,7920 Гдж (2973,0250-2935,2330), що становить 9,02646 Гкал (2973,0250-2935,2330).

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до приписів ст. 3 Закону України «Про теплопостачання» відносини між суб`єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 1 цього Закону теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Як встановив суд, 02.02.2024 між сторонами був укладений договір № 17-0051-24 на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, за умовами якого позивач взяв на себе зобов`язання виробляти, транспортувати та постачати відповідачу теплову енергію для опалення, а відповідач зобов`язався сплачувати кошти за спожиту теплову енергію до 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до Додатку №1 до Договору постачання теплової енергії здійснюється до трьох об`єктів відповідача, а саме: центральної бібліотеки; музею площею та будинку культури.

Позивач зазначає, що у період з лютого по березень 2024 року він поставив до об`єктів відповідача теплову енергію на загальну суму 451 289,68 грн, на підтвердження чого надав, зокрема, акти прийому-передачі теплової енергії, проте вони не підписані відповідачем.

З наданих позивачем документів вбачається, що обсяг спожитої відповідачем теплової енергії за об`єктами - бібліотека та музей на підставі показань приладів обліку, а за об`єктом будинок культури здійснено розрахунково на підставі паспорта послуг у зв`язку з тим, що, на думку позивача, лічильник теплової енергії працював некоректно.

Відповідач визнає вартість наданих у лютому-березні 2024 року послуг з постачання теплової енергії до об`єктів - бібліотека та музей та заперечує проти визначення обсягу спожитої теплової енергії на об`єкті будинок культури розрахунковим методом, посилаючись на справність лічильника теплової енергії.

Отже, спірним є питання правомірності визначення позивачем обсягу спожитої теплової енергії на об`єкті будинок культури розрахунковим методом

Частинами 1, 3 статті 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» передбачено, що комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

У разі виходу з ладу або втрати вузла комерційного обліку, зазначеного в частині першій цієї статті, до відновлення його роботи або заміни комерційний облік здійснюється розрахунково відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, з урахуванням середнього споживання: теплової енергії - протягом попереднього опалювального періоду.

Таким чином, статтею 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» встановлено підстави для здійснення розрахунку відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, якими є: вихід з ладу або втрата вузла комерційного обліку.

Згідно з 20 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінет Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі Правила), облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці.

У разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Отже, облік теплової енергії у разі відсутності приладів комерційного обліку здійснюється відповідно до порядку зазначеного у пункті 20 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198.

Таким чином, для з`ясування законності визначення позивачем обсягу теплової енергії розрахунковим методом необхідно встановити факт виходу з ладу (несправності) лічильника теплової енергії, встановленого на будинку культури.

Як вбачається з наданих сторонами документів, облік теплової енергії в будинку культури у спірний період здійснювався лічильником марки Supercal 531, зав. №152275657.

Позивач вважає, що зазначений лічильник був несправний, оскільки під час зняття показань у лютому 2024 року з цього приладу обліку встановлено, що спожитий обсяг є значно меншим ніж у попередні місяці (листопаді-грудні 2023 року, січні 2024 року), про що зазначено у листі від 16.09.2024.

21.03.2024 позивачем були зняті архівні дані з лічильника марки Supercal 531, зав. №152275657, зроблено їх аналіз, за результатами якого встановлено некоректність ведення обліку теплової енергії вказаним лічильником.

Натомість відповідач стверджує, що спірний лічильник був справний, що підтверджуються свідоцтвами про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 14.07.2022 та від 29.05.2024.

Разом з тим, відповідач надав свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №255 від 14.07.2022 (чинне до 14.07.2026), а саме теплолічильника Суперком-01 у складі: теплообчислювача Суперком-01 зав. №01-40-0471, термоперетворювачей опору Pt 500, зав. №007100, тобто іншого лічильника, який був встановлений на іншому об`єкті музеї.

Проте матеріали справи не містять доводів, обґрунтувань та доказів позивача про те, що спірний лічильник не був повіреним та не був готовим до експлуатації перед початком опалювального сезону.

Відповідно до наданого відповідачем свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №П71МТ 135 329 24 від 29.05.2024 (чинного до 29.05.2028 лічильник тепла у складі: обчислювача Supercal 531, зав. №152275657, термометрів опору РТ 500, витратоміру ТП-М-32, зав. №1010671, за результатами повірки відповідає вимогам ДСТУ EN 1434 по класу 2.

Щодо вказаних позивачем обставин, на підставі яких він встановив некоректну роботу спірного лічильника, суд зазначає наступне.

Так, в аналізі архівних даних лічильника зазначено, що «на зворотному трубопроводі перетворювач температури фіксує температуру теплоносія до 129 oС», проте позивач не навів жодних обґрунтувань як саме ця обставина (температура теплоносія) впливає на облік теплової енергії.

Також позивач зазначив, що «періодично фіксується ? t (дельта температур різниця температур теплоносія подавального та зворотного трубопроводів та зворотного трубопроводів в точці обліку) менше 3 oС (згідно з п. 2.1 розділ 2 «Технічні дані» паспорту приладу обліку теплової енергії Supercal 531 для обчислення теплової енергії, діапазон різниця температур теплоносія в подавальному та зворотному трубопроводі повинен становити не менше 3 oС)».

Однак позивач не надав ані паспорту приладу обліку теплової енергії Supercal 531 для обчислення теплової енергії, ані будь-якої технічної документації, внаслідок чого неможливо встановити чи відповідає дійсності вказана ним обставина щодо нижньої межі діапазону різниці температур теплоносія.

Крім того, в аналізі архівних даних вказано, що «фіксується помилка Err2 (пошкодження датчика температури на зворотному трубопроводі)».

Проте за відсутності паспорту спірного лічильника також неможливо встановити, що саме фіксує помилка «Err2». Більш того, позивач не надав доказів, що зазначений ним датчик температури на зворотному трубопроводі є складовою приладу обліку теплової енергії Supercal 531 (свідоцтво про повірку спірного лічильника від 29.05.2024 не містить такої інформації) і помилка в роботі цього датчика якимсь чином впливає на облік спожитої теплової енергії.

При цьому, як вбачається з архівних даних помилка «Err2» фіксувалась лише раз 23.02.2024 тривалістю 90 хвилин, що не може беззаперечно свідчити про неправильний облік на протязі двох місяців.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами несправність лічильника Supercal 531, встановленого на будинку культуру, у спірний період.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Оцінивши подані докази та застосувавши стандарт вірогідності доказів, передбачений ст. 79 ГПК України, суд вважає найбільш вірогідним, що лічильник відповідача, встановлений на будинку культури, був справний у спірний період, а споживання теплової енергії у лютому 2024 році обсягом, яким є меншим за попередні місяці, могло мати інші причини (наприклад, економія споживання).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позивач безпідставно визначив обсяг спожитої теплової енергії на об`єкті відповідача - будинку культури у лютому-березні 2024 року розрахунковим методом, а такий обсяг має визначатися на підставі показань приладу обліку.

За показаннями лічильника Supercal 531 обсяг спожитої теплової енергії у лютому 2024 році становив - 2,56401 Гкал, а у березні 2024 році 9,02646 Гкал.

Отже, загальна вартість спожитої у лютому-березні 2024 року теплової енергії на спірному об`єкті становить 81 816,29 грн ((2,56401+9,02646)*5882,44+20%).

З урахуванням спожитої теплової енергії на інших двох об`єктах відповідача, усього заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 318 140,74 грн (81816,29+236 324,45).

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не сплатив кошти за послуги з постачання теплової енергії у встановлений у Договорі строк, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 318 140,74 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії підлягають частковому задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати коштів за теплову енергію, позивач заявив до стягнення 8764,96 грн пені, нарахованої за період з 08.03.2024 по 01.10.2024.

Частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Зі ст. 230 Господарського кодексу України випливає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Сторони у п. 7.3.3 Договору встановили відповідальність відповідача за порушення порядку розрахунку, передбаченого п. 6.4 цього Договору, у вигляді сплати пені у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Отже, сторони у Договорі не встановили більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж визначено ч. 6 статті 232 ГК України.

Відповідач вважає, що пеня, інфляційні втрати та 3% річних стягненню з нього не підлягають, оскільки несплата коштів за поставлену теплову енергію обумовлена неправомірним нарахуванням позивачем обсягу спожитої на об`єкті будинок культури теплової енергії розрахунковим методом та його відмовою надати документи до сплати по опалювальним об`єктам, щодо яких немає суперечностей, внаслідок чого відповідач не зміг зареєструвати бюджетне зобов`язання в частині суми, яку він визнає.

Відповідно до положень абз. 1 частини першої статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 1.4 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов`язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 (далі Порядок №309), бюджетне фінансове зобов`язання - зобов`язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду відповідно до законодавства.

Реєстрація бюджетних зобов`язань в електронній формі - процедура внесення даних про бюджетні зобов`язання і бюджетні фінансові зобов`язання розпорядників бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів) до системи Казначейства засобами електронного документообігу з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» і «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Пунктом 2.2 Порядку №309 передбачено, що розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов`язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов`язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів (далі - Реєстр) за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку в паперовій формі (у двох примірниках) разом із електронним носієм інформації, на якому записано файл проєкту цього документа, і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов`язання.

Згідно з п. 2.7 Порядку №309 після перевірки підтвердних документів по одному примірнику Реєстру та/або Реєстру фінансових зобов`язань і заявки на видачу готівки повертаються розпоряднику бюджетних коштів, а інші примірники цих документів залишаються на зберіганні в органі Казначейства. Форма заявки на видачу готівки затверджується Мінфіном.

Документи, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов`язання та/або бюджетного фінансового зобов`язання, повертаються розпоряднику з відміткою «зареєстровано та взято на облік».

Отже, для реєстрації бюджетного зобов`язання відповідач мав подати до відповідного органу Казначейства підтвердні документи.

Разом з тим, відповідач не погодився з нарахованою позивачем сумою вартості теплової енергії на спірному об`єкті.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (провадження № 14-137цс20) зроблено висновок, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах. Крім того, ефективним способом захисту прав є і вимога зобов`язати відповідача списати з особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.

Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.

Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом. Водночас у цій справі позивачка вважає, що борг відсутній.

Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок.

Отже, у разі невизнання відповідачем порядку нарахування обсягу спожитої теплової енергії на спірному об`єкті, він міг звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, однак цього не зробив.

Відповідач зазначає, що позивач відмовив надати йому документи до сплати по опалювальним об`єктам, щодо яких немає суперечностей, проте доказів на підтвердження цього не надав.

З наданих відповідачем листів, вбачається, що він просив здійснити перерахунок обсягу спожитої теплової енергії за показаннями приладу обліку, а не розрахунковим методом, проте відповідного прохання про надання окремих документів на сплату коштів за іншими двома об`єктів надані ним листи не містять.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач не довів належними доказами вжиття ним усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому підстави для звільнення його від відповідальності у вигляді сплати пені у суду відсутні.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, нарахування пені здійснено ним у розмірі 0,01% від сум простроченого платежу за кожний день прострочення, а не у розмірі 1%, як передбачено умовами п. 7.3.3 Договору.

За приписами ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, враховуючи приписи ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що здійснення позивачем розрахунку пені за меншою процентною ставкою, ніж та, що передбачена Договором, є диспозитивним правом позивача і не тягне за собою жодних негативних наслідків для відповідача.

Відтак суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням її розміру 0,01% за кожний день прострочення, а саме: за період з 08.03.2024 по 08.09.2024 на суму заборгованості у розмірі 140 141,68 грн та за період з 08.04.2024 по 01.10.2024 на суму заборгованості у розмірі 177 999,06 грн.

За перерахунком суд розмір пені становить 5743,20 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Відтак позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.

Щодо заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Позивач також просить стягнути з відповідача 7184,39 грн - 3% річних за період з 08.03.2024 по 01.10.2024 та 17 666,57 грн інфляційних втрат за період з березня по серпень 2024 року.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

При цьому сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Отже, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.

За перерахунком суд розмір 3% річних, розрахований за період з 08.03.2024 по 01.10.2024 на суму заборгованості у розмірі 140 141,68 грн та за період з 08.04.2024 по 01.10.2024 на суму заборгованості у розмірі 177 999,06 грн, становить 4 971,75 грн, а отже є меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Розмір перерахованих судом інфляційних втрат становить 12 296,78 грн і також меншим ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у зазначених судом розмірах.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 7273,58 грн.

Частиною 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

У зв`язку з визнанням відповідачем позову в частині стягнення боргу у розмірі 236 324,45 грн, позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого за подання позовної вимоги в цій частині, що становить 1772,43 грн.

Решта сплаченого позивачем судового збору підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 3344,85 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 46, 73-80, 86, 129, 130, 165, 191, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу культури, молоді і спорту Ріпкинської селищної ради (код ЄДРПОУ 43966291, вул. Любецька, буд. 3, смт Ріпки, Чернігівська область, 15000) на користь Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, буд. 55-Б, м. Чернігів, 14000) 318 140,74 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, 5743,20 грн пені, 4971,75 грн 3% річних, 12 296,78 грн інфляційних втрат та 3344,85 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити.

4. Повернути Акціонерному товариству «Облтеплокомуненерго» (код ЄДРПОУ 03357671, вул. Реміснича, буд. 55-Б, м. Чернігів, 14000) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 1772,43 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №3479 від 02.10.2024.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду є підставою для повернення сплаченої суми судового збору з державного бюджету.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун