Постанова
від 03.12.2024 по справі 916/3064/20
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3064/20Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Шафарчук О.В.,

від Одеської міської ради: Павлюк В.С.,

від ДП Інтергал-Буд ТОВ Фірма Інтергал: Коваленко С.О.,

від Дачно-будівельний кооператив Трудовий відпочинок: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2021, суддя в І інстанції Шаратов Ю.А., повний текст якого складено 07.06.2021, в м. Одесі

у справі №916/3064/20

за позовом: першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави

до відповідачів:

1.Одеської міської ради;

2.Дочірнього підприємства Інтергал-Буд Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Дачно-будівельний кооператив Трудовий відпочинок

про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2020 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та ДП Інтергал-Буд ТОВ Фірма Інтергал (далі Підприємство) в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 23 Переліку, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 № 4422-ІV Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках в частині включення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), орієнтовною площею 1 га;

- визнати незаконним та скасувати пункт 23 Додатку до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 №4842-IV Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні в частині, що стосується земельної за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), площею 1,0020 га;

- визнати недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 27.12.2005, укладеного між Одеською міською радою та Підприємством;

- визнати недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, виданого 18.07.2006 Підприємству;

- зобов`язати Підприємства повернути у власність держави в особі Одеської міської ради спірну земельну ділянку, вартістю 169 828 980,00 грн. шляхом складання акту.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням порядку передачі земельної ділянки у власність та відповідач-1 не лише не здійснює захист спірної земельної ділянки, а й сам допустив порушення.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.05.2021у справі №916/3064/20 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що до 05.01.2011, зокрема, станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми Водного кодексу України не передбачали автоматичного віднесення до меж прибережної захисної смуги морів пляжної зони, яка становить не менше 100 метрів від урізу води. Прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставини знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, тобто не доведено обставини приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, та не доведено незаконність її передачі у приватну власність з порушенням чинного земельного, водного та містобудівного законодавства.

Враховуючи законність рішень Одеської міської ради від 29.09.2005 № 4422-ІV і від 09.11.2005 № 4842-IV, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним Договору від 27.12.2005, у зв`язку з цим, господарський суд відмовив у задоволені й похідних вимог, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 915001, реєстровий номер 020650500027, виданого 18.07.2006 Підприємству Інтергал-Буд на земельну ділянку площею 1,0020 га з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005; про зобов`язання Підприємства повернути у власність держави в особі Одеської міської ради спірну земельну ділянку, вартістю 169 828 980,00 грн. шляхом складання акту приймання-передачі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом під час прийняття рішення не враховано, що законодавство, чинне на момент прийняття оскаржуваного рішення Одеської міської ради та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості, тобто виходячи з існування фактичної забудови спірної земельної ділянки, про що і зазначалось у позові.

На думку скаржника, судом не враховано, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги та не визначення відповідними органами державної влади на території відповідного населеного пункту межі прибережної захисної смуги в натурі не може розцінюватись як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість передавати у приватну власність ділянку, що підпадає під нормативно визначену двокілометрову зону від урізу води.

Прокурор вважає, що судом не надано оцінку тому факту, що спірна земельна ділянка, яку передано у приватну власність Підприємству Одеською міською радою, відповідно до Генерального плану м. Одеси 1989 року, що був чинний на час прийняття оскаржуваних рішень, знаходилась у зоні зелених насаджень.

Скаржник зазначає, що суд безпідставно в порушення ст. 86, ст. 236 ГПК України, не прийняв до уваги наявні в матеріалах справи докази, а саме відомості з Публічної кадастрової карти України, лист КП Одеське міське проектно-виробниче бюро архітектури та містобудування №1890 від 02.10.2020 та технічний звіт з геодезичних вишукувань, виготовлений на замовлення прокуратури, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка розташована у безпосередній близькості до моря, а саме на відставні 63м у найближчій точці відділення від урізу води.

Крім цього, апелянт вважає незрозумілим посилання суду на науково експертний висновок від 15.01.2021 №21/06 складений Інститутом водних проблем та меліорації, оскільки вказаний документ, на думку скаржника, не є належним доказом у розумінні ст. 76 ГПК України, так як він не спростовує доводів прокурора щодо знаходження спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги, а лише робить висновок, що висновок Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області при погодженні проекту землеустрою щодо відведення що земельна ділянка за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану розташована на відстані до урізу води Чорного моря більше 100м, можна вважати достовірним.

Також, прокурор зазначає, що земельна ділянка, що є предметом позовних вимог являє частину схилу біля моря, знаходиться у безпосередній близькості до моря та враховуючи відомості містобудівної документації, що була чинна на час прийняття рішення Одеської міської ради та на теперішній час, а також існуючу забудову, на думку апелянта, абсолютно точно входить до меж прибережної захисної смуги, а отже висновки суду щодо того, що прокурором не надано доказів та не доведено обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду є необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі №916/3064/20 (головуючий суддя Головей В.М., судді Колоколов С.І., Разюк Г.П.) рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2021 скасовано, прийняти нове, яким позов заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави залишено без розгляду.

Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що у прокурора не виникло право на позов в інтересах держави, що виключає підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Постановою Верховного Суду від 11.09.2024 касаційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі №916/3064/20 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Верховний суд визначив, що при поданні позовної заяви прокурор самостійно обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, а саме надав до позовної заяви докази звернення до відповідача-1 стосовно порушення інтересів держави із необхідністю здійснення відповідного реагування, та до звернення із позовом отримав від відповідача-1 відповідну відповідь, сам відповідач-1 із відповідним позовом до суду не звернувся, тому згідно частини п`ятої статті 53 ГПК України прокурор набув статусу позивача. Отже, прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

23.09.2024 справа №916/3064/20 надійшла до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКО ЛТД" на рішення Господарського суду Одеської області від 05.08.2024 у справі №916/1473/24, призначено розгляд даної справи на 05.11.2024 об 11:00 та в подальшому оголошено перерву в розгляді даної справи до 03.12.2024 о 10:50.

В засідання суду апеляційної інстанції 03.12.2024 прийняли участь представники учасників справи.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 14.09.2005 Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення Про внесення пропозицій щодо визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках № 530.

Вказаним рішенням запропоновано Одеській міській раді визначити та затвердити перелік земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів. Зокрема, у пункті 25 цього переліку вказано земельну ділянку з місцезнаходженням 13 станція Великого Фонтану (біля концертної площадки), орієнтовною площею 1 га, функціональне призначення території рекреаційно-оздоровча зона. (т. І а.с.73-75).

Цим рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 14.09.2005 № 530 доручено Одеському міському управлінню земельних ресурсів замовити виготовлення технічної документації, необхідної для складання технічного паспорта земельних ділянок, які виставляються на земельні торги. А також, надано згоду на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів.

29.09.2005 Одеською міською радою прийнято рішення Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках № 4422-ІV. Вказаним рішенням визначено та затверджено перелік земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів. Зокрема, у пункті 23 цього переліку вказано земельну ділянку з місцезнаходженням 13 станція Великого Фонтану (біля концертної площадки), орієнтовною площею 1 га, функціональне призначення території рекреаційно-оздоровча зона. (т. І а.с.22-25).

10.10.2005 начальником Одеського міського управління земельних ресурсів Ковріжних І.С. виконавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення погоджено Технічне завдання на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову (будівництво курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверхів) на земельних торгах шляхом проведення аукціону. (т. І а.с.78-79).

ТОВ Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціону, за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (біля концертної площадки). (т. І а.с.67-72).

Відповідно до цього проекту землеустрою межі та площі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005, що проектується для відведення під продаж суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, визначені у результаті геодезичних вимірів у натурі згідно з даними державного земельного кадастру. Запроектована до відведення земельна ділянка розташована в рекреаційній зоні та обмежена землями загального користування (проїзд) та землями Одеської міської ради. Земельна ділянка має форму багатокутника, рельєф спокійний, вільна від забудови.

Проектом відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передбачено відвести із земель, які знаходяться в розпорядженні Одеської міської ради, земельну ділянку загальною площею 1,0020 га для продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів (для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверхи) за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану. В Експлікації земельних угідь вказано категорію земель за цільовим призначенням землі рекреаційного призначення.

Під час розробки проекту землеустрою виконавцем - ТОВ Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення отримувались наступні погодження відведення земельної ділянки.

Умови відведення земельної ділянки від 20.10.2005 № 367-УВ, видані Старшим державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель м. Одеса Массовець О.Г. (т. І а.с.76-77).

20.10.2005 Санітарно-епідеміологічною станцією м. Одеси видано Висновок №1590-3338, згідно із яким, погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціону, за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (біля концертної площадки Х ділянка № 23). (т. І а.с.80-81).

20.10.2005 Одеськім міським управлінням земельних ресурсів Держаного комітету України по земельних ресурсах видано Висновок № 425-В по проекту відведення земельної ділянки, для продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на конкурентних засадах у формі аукціону (кадастровий номер 5110136900:35:001:0005, код УКЦВЗ 1.17 землі рекреаційного призначення). Проект відведення земельної ділянки погоджено управлінням, за умов: визначення правового статусу земель за вказаною адресою (наданих до введення в дію Земельного кодексу Української РСР); підготовки земельної ділянки для продажу на земельних торгах відповідно до вимог п. п. 2, 3, 4 ст. 136 Земельного кодексу України; визначення цільового використання земельної ділянки відповідно до вимог статей 5, 6, 12 Закону України Про основи містобудування та аналізом найбільш ефективного використання земель. (т. І а.с.85-87).

20.10.2005 Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації видано Висновок № 4985, яким погоджено проект відведення земельної ділянки для продажу на земельних торгах (форма проведення земельних торгів аукціон) для будівництва, обслуговування та експлуатації 3-4 поверхового курортно-рекреаційного комплексу площею 1,0020 га, за адресою: 13 ст. Великого Фонтану (біля концертного майданчика), Київський район, м. Одеса. (т. І а.с.88).

21.10.2005 Управлінням архітектури та містобудування Виконавчого комітету Одеської міської ради видано Висновок № 67п/5483, яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціону, за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (біля концертного майданчика), для проектування і будівництва курортно-рекреаційного комплексу, за умови погодження з управлінням інженерного захисту території міста і розвитку узбережжя (т.І а.с.84).

25.10.2005 Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області видано Висновок № 5906/03-06-12. Відповідно до пунктів 13, 14, 21 цього висновку, земельна ділянка межує: з півночі зелена зона схилу та кафе літнього типу; з півдня схилова частина середньої тераси; з заходу ґрунтова дорога та далі зелена зона верхнього схилу; зі сходу траса Здоров`я, зелена зона, схилова частина нижньої тераси, дорога та далі пляжна зона. Розташування земельної ділянки у відношенні до навколишньої території відстань до урізу води Чорного моря більше 100 м. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 1,0020 га, для будівництва об`єктів рекреаційно-оздоровчого призначення за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (біля концертної площадки) погоджується. (т. І а.с.82-83).

Державним комітетом України по земельних ресурсах проведено державну землевпорядну експертизу, за результатами якої складено Висновок від 01.11.2005 № 1858-05. У цьому висновку проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки оцінено експертами позитивно за умови його погодження з управлінням інженерного захисту території міста і розвитку узбережжя, а також зазначення, що земельна ділянка розташована в межах охоронної зони пам`яток архітектури. (т. І а.с.100-101).

02.11.2005 ТОВ Регіональне агентство оцінки складено Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,0020 га, для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверхи), яка підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності (форма проведення земельних торгів аукціон), розташованої за адресою: 13 ст. В. Фонтана (біля концертного майданчика), м. Одеса. (т. І а.с.104-126).

Відповідно до цього Звіту про експертну грошову оцінку оціночна вартість вказаної земельної ділянки станом на дату оцінки 31.10.2005 становить 13 091 221,00 гривень, у розрахунку на один квадратний метр ділянки 1 306,51 грн/кв.м.

03.11.2005 начальником Одеського міського управління земельних ресурсів Держкомзему України Массовець О.Г затверджено Технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги (форма проведення земельних торгів аукціон) площею 1,0020 га для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверхи) за адресою: м. Одеса, 13 ст. В. Фонтана (біля концертного майданчика), складеного 02.11.2005 ТОВ Регіональне агентство оцінки. (т. І а.с.35-40).

Відповідно до підпункту е пункту 2 розділу ІІ вказаного Технічного паспорту розташування земельної ділянки відносно функціональних зон населеного пункту рекреаційна.

09.11.2005 Одеською міською радою прийнято рішення Про продаж земельних ділянок, розташованих у м. Одеса, на земельному аукціоні № 4842-ІV. Вказаним рішенням затверджено технічні паспорти земельних ділянок, розташованих у м. Одеса, і призначених для продажу на земельних торгах у формі аукціону. Затверджено стартові ціни земельних ділянок згідно з додатком. Вирішено провести земельні торги у формі аукціону в 2005-2006 роках. Вирішено продати земельні ділянки переможцям аукціону за результатами земельних торгів. Доручено Одеському міському голові укладати договори купівлі-продажу земельних ділянок. У пункті 23 Додатку до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 № 4842-IV вказано земельну ділянку за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), площею 1,0020 га. (т. І а.с.26-29).

На виконання рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 № 4842-IV геодезистом ТОВ Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення в присутності представника Одеського міського управління земельних ресурсів складено Акт від 23.11.2005 визначення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, загальною площею 1,0020 га, за адресою: м. Одеса, 13 ст. В. Фонтана (біля концертної площадки). У цьому акті зазначено, що земельна ділянка площею 1,0020 га відноситься до земель 1.17 Рекреаційного призначення. (т. І а.с.33).

27.12.2005 між Територіальною громадою міста Одеса від імені якої діє Одеська міська рада (Продавець) та Дочірнім підприємством Інтергал-Буд товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Інтергал укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г., зареєстрований в реєстрі за № 4856 (далі Договір від 27.12.2005). (т. І а.с.30-31).

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 27.12.2005 Продавець продав, а Покупець купив на аукціоні майно комунальної власності у вигляді земельної ділянки під забудову площею 1,0020 га, що розташована за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика) (Об`єкт купівлі-продажу). Згідно Акту визначення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки від 23.11.2005 з додатком (кадастровий план земельної ділянки) загальна площа 1,0020 га, в тому числі по угіддях: відведених бід будівництво 1,0020 га. Опис меж від А до Б землі загального користування (проїзд), від Б до А землі Одеської міської ради. Опис земельної ділянки наводиться у Технічному паспорті земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, який затверджений Одеським міським управлінням земельних ресурсів Держкомзему України 03.11.2005, відповідно до якого кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:35:001:0005, категорія земель землі рекреаційного призначення, цільове призначення для будівництва рекреаційного комплексу (3-4 поверхи).

У пункті 1.3 Договору від 27.12.2005 зазначено про державну реєстрацію: встановлених обмежень (обтяжень) на використання земельної ділянки заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без погодженої у встановленому порядку проектної документації і розроблення проекту землеустрою що відведення земельної ділянки, умови розпочати і завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків, умови додержання природоохоронних вимог рекреаційно-ландшафтної зони (діють на всю площу земельної ділянки); земельних сервітутів право прокладання та експлуатації трубопроводів, дренажних лотків, право проходу через земельну ділянку (діє на частину земельної ділянки по погодженню з експлуатаційними службами).

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5, 3.2 Договору від 27.12.2005 стартова ціна продажу земельної ділянки складає 15 030 000,00 грн. Згідно з висновком експерта про оціночну (ринкову) вартість земельної ділянки несільськогосподарського призначення, затвердженого начальником Одеського міського управління земельних ресурсів 03.11.2005, виконаним ТОВ Регіональне агентство оцінки, оціночна (ринкова) вартість становить 13 091 221,00 грн. Висновок державної землевпорядної експертизи № 2026-05 від 25.11.2005. Згідно з протоколом аукціону від 16.12.2005 остаточна ціна продажу земельної ділянки складає 16 533 000,00 грн. Право власності на земельну ділянку виникає після одержання Державного акта на право власності на земельну ділянку в порядку, встановленому відповідно до чинного законодавства.

У пункті 4.1 Договору від 27.12.2005 Продавець гарантував, що земельна ділянка , як є предметом цього договору, входить до категорії земель, що можуть бути передані у власність шляхом її продажу згідно з чинним законодавством України, об`єкт продажу не входить до переліку об`єктів, що є проданими, переданими, заставленими, не знаходиться під арештом, судових справ щодо них не має, а також земельна ділянка є вільною від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, крім передбачених чинним законодавством, зазначених в цьому договорі, та тих, про які на момент підписання цього договору продавець чи покупець не могли не знати.

Договір від 27.12.2005 зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується відповідним Витягом від 27.12.2005 № 1963574. (т. І а.с.32).

18.07.2006 Дочірньому підприємству ІНТЕРГАЛ-БУД ТОВ ФІРМА ІНТЕРГАЛ видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 915001, реєстровий номер 020650500027, на земельну ділянку площею 1,0020 га з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005, за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика). Цільове використання (призначення) земельної ділянки для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверх). (т. І а.с.34).

Вважаючи, що Одеською міською радою було передано у власність земельну ділянку, яка є частиною рекреаційної території, що знаходиться у нормативно визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря, для забудови, тобто з порушенням вимог земельного та водного законодавства України прокурор в інтересах держави звернувся до суду з відповідним позовом.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Звертаючись до суду із позовом у даній справі як самостійний позивач, прокурор одним із співвідповідачів вказав Одеську міську раду, оскільки відповідач-1 розпорядився земельною ділянкою всупереч норм чинного законодавства та інтересам територіальної громади міста, внаслідок чого позбавив територіальну громаду права розпорядження земельною ділянкою прибережної захисної смуги, тобто відповідач-1 не лише не здійснює захист спірної земельної ділянки, а сам допустив порушення, тому прокурор подає позов самостійно.

При цьому прокурор зазначав, що позов спрямований на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішені суспільно значимого питання про повернення у володіння та розпорядження держави земельної ділянки, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Згідно вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

За таких обставин, прокурор правомірно визначив Одеську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах та звернувся до суду як самостійний позивач.

Щодо суті спору

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 та інших).

Так, прокурор зазначає, що містобудівною документацію не передбачена можливість будівництва курортно-рекреаційного комплексу на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), площею 1,0020 га з кадастровим номером 5110136900:35:00l :0005, а отже продаж земельної ділянки у 2005 році для вказаних цілей суперечить вимогам чинного на той час законодавства та містобудівній документації м. Одеси. Апелянт зазначає, що згідно з наявними доказами вбачається, що враховуючи близькість земельної ділянки до урізу води (63м), відсутність на ній забудови та положення містобудівної документації м. Одеса, відповідно до якої земельна ділянка знаходиться у зоні озеленених територій загального користування, остання відноситься до земель прибережної захисної смуги.

Аргументуючи свою правову позицію, викладену у позовній заяві, прокурор позиціонує вказаний позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у даному випадку - як визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Надаючи оцінку способу захисту, обраному прокурором, колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду щодо можливості захисту прав на земельні ділянки водного фонду шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц наголосила на такому.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Таким чином, правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, тобто передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Тобто, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження.

Водночас, як зазначено вище, заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Судова колегія зазначає, що для визнання незаконними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема щодо приватизації земельних ділянок, вчинення правочину, обов`язковою умовою є те, щоб порушення вимог законодавства існувало саме на час прийняття оспорюваних рішень.

Таким чином, першочергово у спірних правовідносинах дослідженню підлягає встановлення обставини знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Чорного моря станом на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент відчуження спірної земельної ділянки у власність відповідача-2 за договором купівлі-продажу від 27.12.2005.

Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 58 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 4 Водного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (пункт "ґ" частини третьої статті 83 цього Кодексу).

Згідно із частинами першою, другою статті 59 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Отже, чинне на той час законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Згідно із частинами першою, третьою статті 60 Земельного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Частиною другою статті 62 Земельного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Відповідно до частини першої статті 88 Водного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Частиною четвертою статті 88 Водного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Частиною п`ятою статті 88 Водного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Таким чином, у випадку визначення розміру прибережної захисної смуги у межах існуючих населених пунктів слід керуватися саме спеціальними нормами частини четвертої статті 88 Водного кодексу України, а не частини п`ятої цієї статті, чим спростовуються аргументи скаржника про визначеність цих меж нормативно із посиланням на частиною п`яту статті 88 Водного кодексу України (шириною не менше двох кілометрів від урізу води), оскільки у даному випадку спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами частини четвертої статті 88 цього кодексу, і нормами частини третьої статті 60 Земельного кодексу України, у редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, згідно із якими розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються з урахуванням конкретних умов, що склалися та містобудівної документації

Відповідно до Закону України Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг від 02.12.2010 № 2740-VI, який набрав чинності лише 05.01.2011 статтю 88 Водного кодексу України викладено у новій редакції, яка, зокрема, містить частину 10, якою передбачено, що у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Тобто, до 05.01.2011, зокрема, станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми Водного кодексу України не передбачали автоматичного віднесення до меж прибережної захисної смуги морів пляжної зони яка становить не менше 100 метрів від урізу води.

Відповідно до пунктів 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Згідно із частиною першою статті 17 Закону України Про основи містобудування від 16.11.1992 № 2780-XII, частиною першою статті 1 Закону України Про планування і забудову територій від 20.04.2000 № 1699-III, у редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо (частина перша статті 1 Закону України Про землеустрій від 22.05.2003 № 858-IV, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.).

Відповідно до частини першої, пунктів г, д частини другої статті 25 Закону України Про землеустрій від 22.05.2003 № 858-IV, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Видами документації із землеустрою, зокрема, є: проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; д) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Законодавство, чинне на момент прийняття оспорюваних рішень та укладення Договору купівлі-продажу від 27.12.2005, вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості.

Зазначене у повній мірі узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункти 66-77), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункти 56-67).

Згідно із частинами першою, третьою статті 74, частиною другою статті 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частинами першою, другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В якості підтвердження перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Чорного моря прокурор посилається на відомості публічної кадастрової карти України, лист КП Одеське міське проектно-виробниче бюро архітектури та містобудування від 02.10.2020 № 1890вих, технічний звіт з геодезичних вишукувань, виготовлений на замовленні Одеської обласної прокуратури ФОП Скальським І.В., за результатами геодезичної зйомки проведеної 12.12.2020, а також наданий третьою особою Технічний звіт з топографічного знімання земельної ділянки за адресою: м. Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (земельна ділянка між урізом води Чорного моря та земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005), виготовлений ФОП Грозовим І.Ф. 02.12.2019, з яких вбачається, що спірна земельна ділянка розташована у безпосередній близькості до моря, а саме на відстані 63 м.

Судова колегія вважає, що прокурором на підставі зібраних ним доказів з урахуванням наявних обставин справи не доведено факт перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Чорного моря, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи містять Науково-експертний висновок щодо дотримання вимог водного законодавства в частині відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005 площею 1,0020 га, що розташована в м. Одеса, 13 Станція Великого Фонтану (біля концертного майданчику) від 15.01.2021 № 12/06, складений Інститутом водних проблем та меліорації Національної академії аграрних наук України (т.3 а.с.204-217).

У Науково-експертному висновку від 15.01.2021 фахівцями підтверджується значні внутрішньорічні коливання рівня води в Чорному морі у періоді 1990-2020 років, а також про відповідні постійні зміни положення берегової лінії та ширини пляжної зони в залежності від пори року та часу доби.

Відповідно до даного висновку, у зв`язку з тим, що зміна положення берегової лінії залежить від рівня води в Чорному морі та переформування берегової смуги під впливом хвильового навантаження, час та умови виконання топогеодезичних робіт суттєво впливають на результати визначення ширини пляжної зони зазначеної частини Чорного моря, на підставі чого науковці дійшли висновку про те, що будь-які топогеодезичні роботи, які були проведені після відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005, не дадуть фактичну відстань від урізу води Чорного моря до межі земельної ділянки, що була встановлена під час розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки, за адресою: місто Одеса, 13 ст. Великого Фонтану (біля концертної площадки) у 2005 році.

Також визначено, що при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за спірною адресою Державне управління екології та природних ресурсів надало висновок від 25.10.2005, в якому визначено, що земельна ділянка розташована на відстані до урізу води Чорного моря більше 100 м, який, враховуючи вищенаведені факти, можна вважати достовірним.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що проведення позивачем вимірів через 15 років після відведення та продажу земельної ділянки не може бути доказом обставин, які бyли наявні в 2005 році, враховуючи певну специфіку спірних правовідносин. Також, як вже зазначалося вище, обов`язковою умовою є те, щоб порушення вимог законодавства існувало саме на час прийняття оспорюваних рішень.

При цьому, доводи скаржника про те, що науково експертний висновок від 15.01.2021 №21/06 складений Інститутом водних проблем та меліорації не може прийматися до уваги, оскільки вказаний документ, на думку скаржника, не є належним доказом у розумінні ст. 76 ГПК України, судова колегія відхиляє, оскільки судом першої інстанції вказаний доказ не було прийнято як висновок експерта, а правомірно враховано саме як письмовий доказ науковий результат, у визначенні наведеному у пункті 22 частини першої статті 1 Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність від 26.11.2015 № 848-VIII, отриманий за Договором про виконання науково-дослідних робіт від 18.12.2020 № 04.2.24-20, укладення якого врегульовано Главою 62 Цивільного кодексу України.

Отже, прокурор, враховуючи характер спірних відносин, повинен довести обставини приналежності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги саме станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент купівлі-продажу земельної ділянки в 2005 році.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом з цим, належних в розумінні ст.ст.73-76 Господарського процесуального кодексу України доказів з боку прокурора до матеріалів справи не було надано.

Тому, посилання апелянта на технічний звіт з геодезичних вишукувань, виготовлений на замовлення Одеської обласної прокуратури ФОП Скальським І.В., за результатами геодезичної зйомки проведеної 12.12.2020 та відомості публічної кадастрової карти України станом на момент подання позову, не можуть бути доказом відстані від межі ділянки з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005 до урізу води Чорного моря у 2005 році та не надають можливості встановлення фактичної відстані від урізу води Чорного моря до межі земельної ділянки у 2005 році, адже такі розрахунки не враховують постійних змін положення берегової лінії та ширини пляжної зони у період з 2005 по 2020 року. Вказане також стосується щодо наданих прокурором викопіювань з Зонінгу м. Одеси, затвердженого рішенням ОМР від 19.10.2016 № 1316-VII, і з Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням ОМР від 15.03.2015 № 6489-VI.

Судова колегія наголошує, що з наявних в матеріалах справи висновків уповноважених органів, отримані ТОВ Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення під час розробки Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вбачається, що вони не містять відомостей про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, зокрема, прибережної захисної смуги.

При цьому сам проект відводу спірної земельної ділянки не містить правових обмежень, які стосуються земель водного фонду.

Навпаки, як було вірно встановлено судом першої інстанції, усі погодження, надані стосовно спірної земельної ділянки - як землі рекреаційного призначення, для її відведення під забудову (будівництво) курортно-рекреаційного комплексу.

Так, згідно висновку Одеського міського управлінням земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах від 20.10.2005 № 425-В код УКЦВЗ 1.17 землі рекреаційного призначення.

У підпункті е пункту 2 розділу ІІ Технічного паспорту земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги (форма проведення земельних торгів аукціон) площею 1,0020 га для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверхи) за адресою: м. Одеса, 13 ст. В. Фонтана (біля концертного майданчика), складеного 02.11.2005 ТОВ Регіональне агентство оцінки та затвердженого 03.11.2005 Одеським міським управлінням земельних ресурсів Держкомзему України вказано розташування земельної ділянки відносно функціональних зон населеного пункту рекреаційна.

У пунктах 13, 14, 21 Висновку Державним управлінням екології та природних ресурсів в Одеській області від 25.10.2005 № 5906/03-06-12 зазначено, що земельна ділянка межує: з півночі зелена зона схилу та кафе літнього типу; з півдня схилова частина середньої тераси; з заходу ґрунтова дорога та далі зелена зона верхнього схилу; зі сходу траса Здоров`я, зелена зона, схилова частина нижньої тераси, дорога та далі пляжна зона. Тобто, від пляжної зони спірну земельну ділянку відділяють дві дороги та схилова частина нижньої тераси.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених доказів, спірна земельна ділянка не є частиною пляжної зони, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

При цьому, наявність відповідного погодження саме природоохоронного органу - Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області, який здійснює контроль за раціональним використанням та охороною природних ресурсів та матеріали проекту земельного відводу, свідчить про те, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду.

Матеріали справи містять наданий відповідачем висновок експертів судової комплексної будівельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 16.09.2020 № 20-4920/4932, відстань від земельної ділянки до урізу води Чорного моря складала станом на час відведення більше 100 м. Вказаний висновок було підготовлено для подання до суду в рамках адміністративної справи №420/2719/20. Експерти обізнані про кримінальну відповідальність за ст..384 КК України за надання завідомо неправдивого висновку. (т.2 а.с.159, зворотній бік).

Відповідно до Звіту від 31.10.2005 про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,0020 га, для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (3-4 поверхів), яка підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності (форма проведення земельних торгів аукціон), розташованої за адресою: 13 ст. В. Фонтана (біля концертного майданчика), м. Одеса, виготовленого ТОВ Регіональне агентство оцінки, вбачається, що оцінювана земельна ділянка розташована біля узбережжя Чорного моря на відстані більш ніж 100 м. від урізу води.

Згідно з викопіюваннями з Зонінгу м. Одеси, затвердженого рішенням ОМР від 19.10.2016 № 1316-VII, і з Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням ОМР від 15.03.2015 № 6489-VI вбачається знаходження спірної земельної ділянки поза межами прибережної захисної смуги відповідно до пропозиції Генерального плану. (т. І а.с.131).

Так само з наданого ДБК Трудовий відпочинок рішення Одеської міської ради Про затвердження проекту Схеми функціонально-планувальної організації приморських територій від 27.02.1997 № 122-ХХІІ та власне Схеми функціонально-планувальної організації приморських територій, розробленої Українським державним інститутом проектування міст ДІПРОМІСТО, не вбачається знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та у Переліку територій, що не підлягають приватизації. Вказані документи, які наявні у матеріалах справи, не дозволяють точно ідентифікувати будь-які земельні ділянки, зокрема, спірну.

На підставі викладеного, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурором у даній справі не доведено обставини приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Вказане, у свою чергу, свідчить про недоведеність незаконності її передачі у приватну власність з порушенням земельного, водного та містобудівного законодавства, а отже - про відсутність порушеного права позивача та вказує на не неможливість задоволення негаторного позову.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень Одеської міської ради Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках від 29.09.2005 № 4422-ІV і Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні від 09.11.2005 № 4842-IV, в частині, що стосується земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), площею 1,0020 га та як наслідок визнання недійсним Договору від 27.12.2005, а також вимогу про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 915001, реєстровий номер 020650500027, виданого 18.07.2006 Дочірньому підприємству ІНТЕРГАЛ-БУД ТОВ ФІРМА ІНТЕРГАЛ на земельну ділянку площею 1,0020 га з кадастровим номером 5110136900:35:001:0005 та про зобов`язання підприємство повернути у власність держави в особі Одеської міської ради спірну земельну ділянку шляхом складання акту приймання-передачі.

Судова колегія також звертає увагу прокурора, що ним при зверненні до суду з даним позовом застосована така правова конструкція своїх позовних вимог, яка свідчить, що ним одночасно заявлено в одному позові як віндикаційні, так і негаторні вимоги, зокрема, одночасно прокурор просить і скасувати та визнати незаконними пункти переліку до рішень ради, визнати недійсними договори купівлі-продажу, причому без застосування реституції взагалі, визнати недійсними Державні акти на право власності, і усунути перешкоди в користуванні спірними земельними ділянками власнику державі в особі територіальної громади, при чому шляхом повернення їх до права власності держави, що взагалі є взаємовиключним, бо, як вже зазначалося вище, при зверненні з негаторними вимогами презюмується факт того, що майно не вибувало з власності позивача, а його треба витребувати у незаконного володільця.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване.

Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи.

Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20, від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/21).

Отже, у даній справі, прокурор звертаючись з позовними вимогами, в тому числі, про визнання незаконними та скасування пукнту 23 Переліку, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 № 4422-ІV Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках в частині включення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), орієнтовною площею 1 га; визнати незаконним та скасувати пункт 23 Додатку до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 №4842-IV Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні в частині, що стосується земельної за адресою: м. Одеса, 13 станція Великого Фонтану (біля концертного майданчика), площею 1,0020 га, обрав спосіб захисту, який не є ефективним, оскільки такий спосіб захисту не відновить порушених його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог.

Судова колегія наголошує, що у даному разі, враховуючи той факт, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неналежним способом захисту прав позивача, підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок такі рішення бути не можуть.

Також колегія суддів зауважує, що, як зазначено Верховним Судом у постанові Великої Палати від 12.09.2023 року у справі №910/8413/21, підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України), а не свідоцтво про право власності чи інші документи, які свідчать про державну реєстрацію права приватної власності на цей об`єкт.

Така реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (подібна правова позиція викладена у постановах від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20.

Отже, у даному разі оспорюваний прокурором у справі Державний акт на право власності на земельні ділянки не потребує визнання його недійсним.

Крім того, функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Саме такою державною реєстрацією спірних земельних ділянок виступала видача відповідачу 2 Державного акту про право власності на земельну ділянку у даній справі.

Можливість визнання недійсними оспорюваних правочинів купівлі-продажу майна взагалі без застосування будь-якої реституції за нормами ст.216 Цивільного кодексу України, яка не була заявлена прокурором і така вимога може бути предметом розгляду іншого позовного провадження суперечить як приписам чинного законодавства України, так і висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, бо реституція при розгляді вимог про визнання недійсними правочинів повинна була бути застосована судом в обов`язковому порядку.

Так, у пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, яка є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладено такі висновки:

"Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".

Позовна вимога про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, які повністю виконані (здійснено повну оплату), заявлена прокурором без застосування двосторонньої реституції, що відповідно до правової позиції, наведеної у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Помилковим є вимоги прокурора в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні спірним майном шляхом його повернення у власність територіальній громаді.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Умовами подання негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Враховуючи той факт, що право власності, як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення, встановлення обставин порушення прав дійсного власника майна належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі №909/392/1, від 27.05.2020 року у справі № 910/1310/19.

В такому випадку належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов,

У даній праві прокурор посилався на заявлення негаторного позову з огляду на порушення норм Земельного та Водного кодексів України в частині розташування спірної земельної ділянки в певній відстані від урізу Чорного моря, тобто в прибережній смузі, але, як було судом встановлено вище, прокурором не доведено обставину приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Так, зміст права власності у суб`єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника: права володіння; права користування; права розпорядження. Отже, саме по собі володіння може бути законним, таким, що ґрунтується на законі, і незаконним, проте «право володіння» завжди є тільки законним, оскільки, як кожне право, завжди ґрунтується на якійсь правовій підставі. Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Тобто, право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ.

Так, право володіння чужим майном - це речове право особи, яка фактично тримає у себе майно, що належить на праві власності іншій особі.

Тобто, якщо порушено правомочність володіння, то застосовується віндикаційний позов, а якщо створюються перешкоди в користуванні - негаторний.

У п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 нагадала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Судова колегія ще раз наголошує, що з огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном;

- відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається з огляду на принцип реєстраційного підтвердження володіння;

- особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

Аналогічна позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду постійно звертається увага на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення ( витребування) його з чужого незаконного володіння.

Так, в даному випадку прокурор, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення нерухомого майна у власність держави, визначає територіальну громаду власником спірних земельних ділянок, яка не є фактичним володільцем такого майна, тобто, таким чином викладена позовна вимога є одночасним пред`явленням віндикаційного та негаторного позову, а кінцевою метою такого способу захисту не є усунення перешкод в користуванні майном, що взагалі не відповідає нормам чинного законодавства.

З урахуванням постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, належним способом захисту порушеного права власника спірного майна у такому випадку має бути витребування належного йому майна від відповідача, який є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, без оспорювання рішень, договорів та інших правочинів щодо спірних земельних ділянок і документів, що посвідчують відповідне право.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2021 у справі №916/3064/20.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2021 у справі №916/3064/20 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.05.2021 у справі №916/3064/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.12.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення03.12.2024
Оприлюднено12.12.2024
Номер документу123638871
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —916/3064/20

Постанова від 03.12.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Ухвала від 28.11.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Ухвала від 30.09.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Постанова від 11.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 05.09.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 13.12.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 16.11.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 21.10.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 21.10.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Постанова від 15.09.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Головей В.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні