Постанова

від 10.12.2024 по справі 910/15155/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа№ 910/15155/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Тарасенко К.В.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 (повний текст складено 25.06.2024)

у справі № 910/15155/23 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО"

про стягнення 145 324,68 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У вересні 2023 року до Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО" (далі - ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО", відповідач) про стягнення 145 324,68 грн, з яких 140 744,52 грн - плата за користування вагонами та 4 580,16 грн - збір за зберігання вантажів у вагонах.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-41429938/2020-0001 від 07.08.2020 в частині здійснення оплати за користування вагонами, затриманими під час перевезення з причин, що не залежать від перевізника.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 у справі №910/15155/23 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" на користь АТ "Укрзалізниця" плату за користування вагонами в розмірі 140 744,52 грн, збір за зберігання вантажів у вагонах в розмірі 4 580,16 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що факт затримки вагонів на під`їзній колії ПАФ "Подоляка" при станції Решетилівка Півд. підтверджується актами загальної форми із конкретними причинами затримки, які залежали від вантажовласника (відповідача), у свою чергу відповідачем не доведено наявність визначених чинним законодавством обставин, які звільняють його від сплати спірних платежів.

Крім того, місцевий господарський суд, з приводу заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності вказав, що закінчення строку позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення із ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" заборгованості, припало на період дії воєнного стану, а відтак строк позовної давності щодо позовних вимог не сплинув.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" 12.07.2024 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 у справі №910/15155/23 скасувати; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю; стягнути з позивача на користь відповідача суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та витрати на правову допомогу.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що місцевий господарський суд помилково відмовив відповідачу у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності. Крім того, відповідач вказує, що до спірних правовідносин з перевезення вантажу в частині застосування строків позовної давності положення ст. 258, 925 ЦК України не застосовується, а застосовуються положення частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту, як спеціальні норми, що мають пріорітет у правозастосуванні.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024 справу № 910/15155/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Тарасенко К.В., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15155/23.

Відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 у справі №910/15155/23 до надходження до суду матеріалів справи.

29.07.2024 матеріали справи №910/15155/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 у даній справі відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 у справі №910/15155/23, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позиції інших учасників справи.

17.09.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що закінчення строку позовної давності для звернення до суду із позов про стягнення із ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" заборгованості, припало на період дії воєнного стану, відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що строк позовної давності щодо позовних вимог у даній справі не сплинув.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається із матеріалів справи, 23.07.2020 Залізницею (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БГС ТРЕЙДІНГ" (замовник, назва якого на даний момент змінена на ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО") шляхом обміну заявою № 41429938/2020-0001 про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення договору та повідомленням № 40-41429938/2020-0001 від 07.08.2020 укладено договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом.

Відповідно до пункту 1.1 Договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні Договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона Перевізника не є орендною платою.

Положеннями пункту 2.1.5 Договору визначено, що Замовник (відповідач) зобов`язався відшкодовувати Перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини.

Пунктом 7.3 договору сторонам узгоджено, що строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.

Відповідно до заявки (угоди) від 09.12.2021, яка погоджена позивачем 09.12.2021, відповідач просив вагони, які будуть прибувати в період з 29.11.2021 по 29.11.2022 для навантаження/вивантаження вантажу, подати на під`їзну колію ПАФ "Подоляка". При цьому, як вказано відповідачем у заявці, він ознайомлений з умовами договору № П/119123 від 09.12.2019, укладеного між позивачем та ПАФ "Подоляка". Розрахунки за подачу-забирання вагонів, маневрову роботу, користування вагонами будуть проводитись власником вантажу відповідно до умов вищевказаного договору.

Згідно з п. 6 договору № П/119123 від 09.12.2019 здача вагонів проводиться на місцях завантаження, вивантаження. Загальна кількість вагонів, які передаються на під`їзну колію однією групою, не більше 7 вагонів.

10.03.2022 на станцію Решетилівка Півд. під завантаження прибули 16 порожніх вагонів відповідача №№ 53225058, 95190435, 95466470, 95814158, 58542222, 95127262, 95253084, 95105938, 95109948, 95298659, 95324208, 95136370, 53227138, 95107124, 95256103, 95430822, відповідно до перевізних документів №№ 42366765, 42370429, 42370494, 42370585, 42370684, 42380279, 42380287, 72380345, 42380378.

По прибуттю маневрового локомотиву на під`їзну колію вагони №№ 53225058, 95190435, 95466470, 95814158, 58544222, 95127262, 95253084 були подані на під`їзну станцію, що підтверджується пам`яткою про подавання ф.ГУ-45 №31 від 11.03.2022, інші вагони №№ 95105938, 95109948, 95298659, 95324208, 95136370, 53227138, 95107124, 95256103, 95430922 були затримані на коліях станції з причини відсутності маневрового локомотиву, про що складані акти форми ГУ-23 № 200 від 10.03.2022, якими зафіксовано початок затримки вагонів з 15 год. 50 хв. 10.03.2022 з вини залізниці, та закінчення затримки вагонів об 11 год. 30 хв. 11.03.2022, про що складно акту форми ГУ-23 № 203 від 11.03.2023.

14.03.2022 на станцію Решетилівка на адресу відповідача прибули власні порожні вагони №№ 95226221, 95180642 відповідно до перевізних документів №№ 42366732, 42366773.

Як вказується позивачем, у зв`язку з зайнятістю фронту навантаження на під`їзній колії ПАФ "Подоляка" вагонами відповідача, прибуті вагони були затримані на станції в очікуванні подачі, про що складено акт форми ГУ-23 № 205, яким зафіксовано початок затримки вагонів з вини вантажовласника з 13.03.2022 о 20 год. 30 хв.

31.03.2022 сім вагонів були виставлені з під`їзної колії порожніми згідно пам`ятки про забирання форми ГУ-45 № 31 від 31.03.2022 о 16 год. 05 хв.

На одинадцять вагонів, які перебували на коліях станції, складено акти загальної форми ГУ-23 № 248 та № 249, згідно з якими затримка вагонів з вини вантажовласника закінчилась о 16 год 05 хв. 31.03.2022.

31.03.2022 на 17 вагонів, які перебували в порожньому стані, вантажовласником за якими є відповідач, було оформлено перевізний документ на відправлення № 43517523.

На 11 вагонів була сформована відомість плати ф. ГУ-46 № 08040002р у ручному режимі та нарахована плата за користування вагонами в розмірі 117 287,10 грн (без ПДВ) та накопичувальна карта ф. ФДУ-92 № 08040060 за збір за зберігання вантажу на коліях станції в розмірі 3 816,80 грн (без ПДВ).

Крім того, актами № 296 та № 297 від 12.04.2024 зафіксовано факт відмови відповідача від підписання накопичувальної карти ф.ГУ-46 № 08040002р та накопичувальної карти ф. ФДУ-92 № 08040060.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що відсутні підстави для звільнення відповідача від плати за користування вагонами в розмірі 140 744,52 грн (з ПДВ) та збору за зберігання вантажу у вагонах в розмірі 4 580,16 грн з ПДВ, позивач звернуся до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказав, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки підставою для подання позову до суду є акти загальної форми ГУ-23: № 200 від 10.03.2022, № 203 від 11.03.2022, № 204 від 11.03.2022, № 205 від 14.03.2022, № 248 від 31.03.2022, № 249 від 31.03.2022, №№ 296 та 297 від 12.04.2024, відтак позивач дізнався про порушення права відповідно 10.03.2022, 11.03.2022, 14.03.2022, 31.03.2022, 12.04.2022.

Таким чином, за твердженням відповідача, позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності, встановлений ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України та ст. 137 Статуту залізниць.

Крім того, умовами п. 7.3 договору між позивачем та відповідачем погоджено річний строк позовної давності, проте, як вказує відповідач, і такий строк був порушений, оскільки позивач з даним позовом звернувся лише у вересні 2023 року.

Заперечуючи проти вказаних доводів відповідача, позивач вказав на те, що строк позовної давності не був ним порушений, оскільки строки позовної давності, встановлені Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, були продовжені Перехідними положеннями вказаних кодексів, у зв`язку з введенням карантину, а потім зупинені у зв`язку з введенням воєнного часу (останній на даний момент триває).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Положеннями частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 2 статті 908 та статтею 920 Цивільного кодексу України, унормовано, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

За умовами статті 71 Статуту залізниць України взаємовідносини Залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

При цьому Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (стаття 2 Статуту залізниць України).

На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту Правила перевезень вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статуту залізниць України).

Згідно з статтею 6 Статуту залізниць України вантаж - матеріальні цінності, які перевозяться залізничним транспортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Відповідно до статті 46 Статуту залізниць України одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Статтею 119 Статуту залізниць України передбачено, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Згідно з статтею 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Як вбачається з матеріалів справи, за фактом затримки вагонів складено відповідні акти загальної форми ГУ-23.

Порядок та умови користування вагонами і контейнерами визначаються Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, відповідно до пункту 2 яких за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (вантажовласники) вносять плату.

Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам`яток про видачу/приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (п. 3 Правил користування вагонами).

Плата за користування нараховується за кожний вагон і контейнер після прийняття його залізницею від вантажовласника. У разі неповернення залізниці вантажовласником вагона (контейнера) протягом 15 діб після прийняття їх вантажовласником плата за користування за ці 15 діб, а потім за кожні 5 діб стягується, не очікуючи повернення вагона (контейнера) (пункт 5 Правил користування вагонами).

Відповідно до пункту 6 Правил користування вагонами час користування обчислюється окремо для кожного вагона і контейнера за його номером. Номерному обліку часу користування підлягають усі вагони і контейнери, подані під вантажні операції на місцях загального користування, а на місцях незагального користування - вагони і контейнери парку залізниць України й інших держав, передані на під`їзні колії або орендовані ділянки колій. Усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Час користування вагонами на залізничних під`їзних коліях, що обслуговуються локомотивами власників колії, обчислюється з моменту їх передавання на передавальних коліях (пункт 7 Правил користування вагонами).

У разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами).

Відповідно до пункту 13 Правил користування вагонами плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Розмір плати за користування вагонами і контейнерами в залежності від часу користування встановлюється згідно з чинним законодавством (пункт 14 Правил користування вагонами).

Обставини, за якими вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами, передбачені пунктом 16 Розділу ІІ Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113, а саме:

а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи;

б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником;

в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці; час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Причина звільнення від плати за користування вагонами і контейнерами зазначається у графі "Примітки" відомості плати за користування вагонами (контейнерами).

Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2020, передбачено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира складаються комерційні акти та акти загальної форми.

Акти загальної форми ГУ-23 складаються для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, не менш як двома особами.

Обставини затримки спірних вагонів на станції Решетилівка Південої залізниці підтверджуються складеними у передбаченому законодавством порядку актами загальної форми ГУ-23, копії яких містяться у матеріалах справи.

Як вбачається з актів загальної форми ГУ-23, останні не підписані зі сторони відповідача, однак відповідно до пункту 3 Правил складання актів акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, не менш як двома особами.

Вказані акти містять підписи двох працівників, а отже, складані належним чином, і, відповідно, є належними доказами у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

Порядок нарахування збору за зберігання вантажу визначено Правилами зберігання вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644.

Виходячи з положень пункту 8 Правил зберігання вантажів, збір за зберігання у вагонах у разі затримки з вини одержувача після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Термін безоплатного зберігання обчислюється:

- якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами: залізниці - з 24- години дати вивантаження вантажів; одержувача - з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження;

- при переадресуванні - після двох годин з моменту повідомлення про прибуття вантажу;

- при затримці - з моменту затримки.

Відповідно до пункту 9 Правил зберігання вантажів факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми.

Збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом, визначеним пунктом 2 Розділу III Збірні тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги (Тарифне керівництво № 1), затвердженого наказом Мінтрансзв`язку України від 26.03.2009 № 317.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Тарифного керівництва № 1 передбачено окремі ставки збору:

- при зберігання вантажів у вагонах - 4,0 грн. за одну тонну;

- за зберігання рухового складу на своїх осях - 5,9 грн. за добу.

У всіх випадках неповна доба зберігання вантажів округляється до повної.

Згідно з абзацом 3 пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості тати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість.

На підставі актів форми ГУ-23 Залізницею було розраховано плату за користування вагонами в сумі 140 744,52 грн, а також нараховано збір за зберігання вантажу в сумі 4 580,16 грн за накопичувальною карткою № 08040060 та відомістю № 08040002р.

При цьому під час розгляду даної справи сторонами не доведено, що відповідач був звільнений від сплати плати за користування вагонами, а також збору за зберігання вантажу.

За вказаних обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу в загальному розмірі 145 324,68 грн є обґрунтованими.

В той же час, як зазначалося раніше, апелянт не погоджується з відмовою у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності та підкреслює, що до спірних правовідносин з перевезення вантажу в частині застосування строків позовної давності положення ст. 258, 925 ЦК України не застосовується, а застосовуютьсяя положення частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту, як спеціальні норми, що мають пріорітет у правозастосуванні.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стст. 256, 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги визнані господарським судом обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але у будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Таким чином, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач вважає, що строк позовної давності для звернення до суду з позовом за кожним зі складених актів загальної форми ГУ-23 розпочався з 10.03.2022, 11.03.2022, 14.03.2022, 31.03.2022, 12.04.2022, а в силу положень статті 315 Господарського кодексу України, статті 137 Статуту залізниць України, строк позовної давності, який становить 6 місяців, по зазначеним актам загальної форми ГУ-23 сплив відповідно 11.09.2022, 12.09.2022, 15.09.2022, 01.10.2022, 15.10.2022 відповідно.

Разом з тим, відповідач зазначає, що з урахуванням п. 7.3 акцептованого відповідачем договору, відповідно до якого строк позовної давності за вимогами перевізника становить один рік, такий строк позовної давності також є пропущеним.

Таким чином, відповідач, керуючись статтею 315 Господарського кодексу України, статтею 137 Статуту залізниць України, статтею 267 Цивільного кодексу України, просив застосувати позовну давність та відмовити в позові, оскільки Акти загальної форми датовані 10.03.2022, 11.03.2022, 14.03.2022, 31.03.2022, 12.04.2022, визначений річний термін для пред`явлення позовних вимог перевізнику сплив 22.09.2023 - дата подання позовної заяви.

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У пункті 6 частини 3 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку із перевезенням вантажу, пошти.

Пунктом 3 статті 925 Цивільного кодексу України зазначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається до транспортних кодексів (статутів).

За статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина 1 статті 259 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до п. 7.3 договору перевезення вбачається, що сторони збільшили строк позовної давності за вимогами перевізника до замовника (зокрема, вантажовідправника) та встановили її строк у один рік.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк позовної давності повинен обраховуватися з дати складання комерційного акту, а отже 1-річний строк для пред`явлення позовних вимог зі складених залізницею актів загальної форми ГУ-23 спливає з 10.03.2023 по 12.04.2023.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено військовий стан в Україні. В подальшому військовий стан в Україні неодноразово продовжувався. Зокрема, строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 07.02.2025.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що закінчення строку позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення із ТОВ "БГС РЕЙЛ КАРГО" заборгованості, припало на період дії воєнного стану, а відтак, строк позовної давності щодо позовних вимог не сплинув.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі, з урахуванням меж апеляційного оскарження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, з урахуванням меж апеляційного оскарження, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, рішення в оскаржуваній частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2024 у справі № 910/15155/23, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційної скарги.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БГС РЕЙЛ КАРГО" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 у справі №910/15155/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2024 у справі №910/15155/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/15155/23 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

К.В. Тарасенко