Постанова

від 04.12.2024 по справі 924/59/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Справа № 924/59/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Лісокомунального сільськогосподарського підприємства "Красилівліс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22 липня 2024 року по справі №924/59/24 (суддя Грамчук І.В.)

час та місце ухвалення рішення: 22 липня 2024 року; м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1; повний текст рішення складено 26 липня 2024 року

за позовом Першого заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури

в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Заслучненської сільської територіальної громади в особі Заслучненської сільської ради

до Лісокомунального сільськогосподарського підприємства "Красилівліс"

про стягнення 2092941 грн 87 коп. збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища

за участю представників сторін:

від Прокурора - Сачук І.Р.;

від Позивача - Ступка Г.М.;

від Відповідача та Третьої особи - не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області (надалі - Позивач) звернувся в Господарський суд Хмельницької області з позовом до Лісокомунального сільськогосподарського підприємства "Красилівліс" (наділі Відповідач) про стягнення 2092941 грн 87 коп. збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. В справі брала участь третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Заслучненської сільської територіальної громади в особі Заслучненської сільської ради.

В обгрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилається на те, що 12 липня 2023 року слідчим відділом Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувані внесено відомості за №12022243000001567 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України. Встановлено, що 27 січня 2022 року Відповідач отримав лісорубний квиток №17 на суцільну рубку у виділі 6,2 кварталу №51 на площі 1,7 га на території Третьої особи із строком закінчення лісозаготівлі 31 грудня 2022 року. Згідно матеріалів відводу Відповідача в рубку відведено 581 дерево різних порід, а саме: породи «граб» 387 дерев, породи «черешня» - 18, породи «ясен» - 39, породи «дуб» - 25, породи «осика» - 46, породи «берест» - 66. Водночас, слідчим СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області за участі начальника управління Третьої особи Поліщука А.П., головного спеціаліста Держекоінспекції у Хмельницькій області Нагорного Д.В. під час огляду у виділі 6,2 кварталу №51 на площі 1,7 Га, проведеного в межах кримінального провадження №12022243000001567 від 12 липня 2022 року встановлено, що фактично незаконно зрубано не зазначену у матеріалах відводу наступну кількість дерев: породи «дуб» - 86 дерев, породи «черешня» - 49 дерев, про що складено протокол огляду місця події від 18 квітня 2023 року. На підставі вищезгаданого огляду місця події Державною екологічною інспекцією у Хмельницькій області проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної рубки дерев у кварталі №51 виділ № 6,2 Відповідача, що складає 2092941 грн 87 коп..

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22 липня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності у розмірі 2092941 грн 87 коп. (том 2, а.с. 75-78).

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. Констатував, що підставі наведених вище норм лісового, земельного, цивільного законодавства Відповідач зобов`язаний відшкодувати державі заподіяні внаслідок допущеної ним бездіяльності щодо незабезпечення заходів з охорони лісу збитки.

Окрім того, місцевий господарський суд зазначив, що щоб порахувати показник індексації за 2009 рік необхідно використати індекс інфляції за попередній рік, тобто за 2008 рік - 122,3 %, і так далі (за 2015 рік індекс інфляції за 2014 рік - 124,9 %), з урахуванням індексації (за 2008 рік індекс інфляції - 122,3 %, за 2009 рік - 112,3 %, за 2010 рік - 109,1 %, за 2011 рік - 104,6 %, за 2013 рік - 100,5 %, за 2014 рік - 124,9 %, за 2015 рік - 143,3 %, за 2016 рік - 112,4 %, за 2017 рік - 113,7 %, за 2018 рік - 109,8 %, за 2019 рік - 104,1 %, за 2020 рік 105,0 %, за 2021 рік 110,0%). Вказав, що індексацію проведено починаючи з 1 січня 2009 року, за 2012 рік індекс інфляції не перевищував 100 %, тому індексація, з урахуванням пункту 2 Порядку, за 2012 рік не проводилася. Коефіцієнти індексації застосовано згідно індексу споживчих цін, розрахованих Держстатом України.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статтей 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення Відповідачем норм лісового, земельного, цивільного законодавства, що у свою чергу призвело до понесення державою збитків, тому, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Суд першої інстанції виходив з того, що Відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасно не виявив таких порушень і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том 3, а.с. 3-12), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач вказує про те, що організовані злочинні дії ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які за попередньою змовою створили злочинну групу - для вчинення низки злочинів направлених на незаконну порубку дерев та отримання неправомірної вигоди, направили свої зусилля (дії) на створення відповідних умов для вчинення цих злочинів, забезпечили злочину групу: комп`ютерною технікою, бензином, маслом, автотранспортом, забезпечили підробленими документами (найшовши осіб, яким збувати товар-незаконно порубані дерева). Апелянт зазначив, що саме вище вказані дії злочинної групи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , повинні відповідати за заподіяну шкоду, за змістом, статті 1166 Цивільного кодексу України.

Також апелянт звертає увагу, що суд не прийняв до уваги, що на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурором попередньо, до звернення до суду 28 вересня 2023 року за № 50-63здійснив 80.вих23, повідомлення до Позивача про намір підстав для представництва інтересів держави шляхом скерування до Господарського суду Хмельницькій області позову про стягнення шкоди на користь органу місцевого самоврядування. Позивачем, в порядку визначеному частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави з наведених питань не оскаржувалась та що вказує, що Позивач надав відповідь, про те, що він не заперечує про те, щоб представництво інтересів держави в суді здійснював Прокурор у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору. Зазначає, що цим всім Прокурор і обмежився, але повідомлення Позивачу не направляв. Наголошує, що в суд дані про фінансовий стан Позивача не надавалися. Відповідач зазначає, що у незаконній порубці дерев, підробці документів тощо, приймала участь злочинна група у складі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і відносно них дані внесені до ЄРДР за №1202224000001567, №12023243000004076, 12024243000000131 про вчинення кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачено частиною 4 статтею 264 Кримінального кодексу України; частиною 1 статтею 366 Кримінального кодексу України, які на переконання Відповідача й мають відповідати за заподіяні збитки.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Хмельницької області по справі №924/59/24 та запропоновано Прокурору, Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на заяву з доказами його (доданих до нього документів) надсилання Відповідачу в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду 9 вересня 2024 року від Прокурора надійшов відзив, в котрому, Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Прокурор вказав, що згідно положень Статуту Відповідача, Відповідач може здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу діяльність, не заборонену законом. Зауважив, що Відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Внаслідок невиконання Відповідачем своїх обов`язків, завдано шкоди лісу. Прокурор вказав, що Відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особам (том 3, а.с. 105-112).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено, а розгляд апеляційної скарги призначено на 30 жовтня 2024 року об 14:00 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 вересня 2024 року заяву представника Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №924/59/24 задоволено. Забезпечено представнику Позивача участь в судовому засіданні по справі №924/59/24, яке призначено на 30 жовтня 2024 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У зв`язку із відпусткою судді - члена колегії Маціщук А.В. з 29 жовтня по 31 жовтня 2024 року включно, судове засідання у справі №924/59/24 призначене на 30 жовтня 2024 року о 14:00 год. не відбулося.

Учасники справи були повідомлені про неможливість проведення судового засідання шляхом розміщення відповідної інформації на сторінці суду офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет. Крім того, сторони повідомлені 29 жовтня 2024 року про неможливість проведення даного судового засідання у телефонному режимі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 вересня 2024 року розгляд апеляційної скарги Відповідача призначено на 4 грудня 2024 року об 14:00 год.

29 листопада 2024 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від директора Відповідача та представника Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи обгрунтоване хворобою адвоката Відповідача Білецького В.І..

В судове засідання від 4 грудня 2024 року представник Відповідача та Третьої особи не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання судом вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Суд констатує, що ухвалою суду (від 27 вересня 2024 року) сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).

При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В той же час розгляд апеляційної скарги станом на 4 грудня 2024 року перевищив встановлений ГПК України шестидесятиденний строк, а отже відкладення розгляду справи не відповідає завданню судочинства.

Також, колегія суддів звертає увагу, що дослідивши клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи вбачається, що директор Відповідача покликаючись на хворобу представника Відповідача не долучив жодного доказу, котрий би вказував на перебування його представника на лікарняному, окрім того директор не був позбавлений можливості взяти участь в даному судовому засіданні, зокрема, й в режимі відеоконференії поза межами приміщення суду. Дане ж вказує на необгрутованість поданих клопотань належними і допустимими доказами.

В той же час, згідно пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Відтак, колегія суду зважаючи на повторну неявку сторін вважає за можливе провести розгляд апеляційних скарг за відсутності представників Відповідача та Третьої особи за наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи, що в матеріалах справи є апеляційна скарга Відповідача, в котрій висвітлена його позиція з приводу доводів та заперечень рішення суду. Відповідно колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотань Відповідача щодо відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні від 4 грудня 2024 року, Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що Відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зазначив, що внаслідок невиконання Відповідачем своїх обов`язків, завдано шкоди лісу, та що твердження Відповідача про те. що саме його працівники не вжили усіх заходів щодо охорони лісу, не відповідає дійсності, оскільки Відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування його третіми невстановленими особам.

В судовому засіданні від 4 грудня 2024 року, представник Позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що Відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами. Представник також зауважив, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено Позивачем правомірно, з урахуванням діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев та коефіцієнтів індексації такс, у відповідності до вимог чинного законодавства з допомогою відповідних приладів.

Заслухавши пояснення Прокурора, представника Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Прокурором при виконанні повноважень, визначених статтею 1311 Конституції України, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт порушення інтересів держави в сфері охорони навколишнього природного середовища щодо відшкодування збитків внаслідок незаконної порубки дерев на землях лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні Відповідача на території Третьої особи.

12 липня 2023 року слідчим відділом Хмельницького районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувані внесено відомості за №12022243000001567 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України.

27 січня 2022 року Відповідачем отримало лісорубний квиток №17 на суцільну рубку у виділі 6,2 кварталу №51 на площі 1,7 Га на території Третьої особи із строком закінчення лісозаготівлі 31 грудня 2022 року.

Згідно матеріалів відводу Відповідача в рубку відведено 581 дерево різних порід, а саме: породи «граб» 387 дерев, породи «черешня» - 18, породи «ясен» - 39, породи «дуб» - 25, породи «осика» - 46, породи «берест» - 66.

Слідчим СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області за участі начальника управління Третьої особи Поліщука А.П., головного спеціаліста Третьої особи ОСОБА_4 під час огляду у виділі 6,2 кварталу №51 на площі 1,7 Га, проведеного в межах кримінального провадження №12022243000001567 від 12 липня 2022 року встановлено, що фактично незаконно зрубано не зазначену у матеріалах відводу наступну кількість дерев: породи «дуб» - 86 дерев, породи «черешня» - 49 дерев, про що складено протокол огляду місця події від 18 квітня 2023 року.

На підставі вищезгаданого огляду місця події Позивачем проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної рубки дерев у кварталі № НОМЕР_1 виділ №6,2 Відповідача, що становить 2092941 грн 87 коп..

Розрахунок розміру шкоди підтверджено висновком експерта №840/23-28 від 2 серпня 2023 року за результатами проведення інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12022243000001567 від 12 липня 2022 року.

Встановлено, що рішенням XIV сесії Хмельницької обласної Ради народних депутатів від 28 грудня 2000 року Відповідачу надано у постійне користування на підставі Державного акта на право постійного користування землею І-ХМ №001404 земельні ділянки загальною площею 3232 Га земель для ведення лісового господарства.

Враховуючи той факт, що працівниками Відповідача без наявності відповідних дозвільних документів (лісорубних квитків) здійснено порубку дерев у виділі 6,2 кварталу №51 на площі 1,7 Га, Прокурором подано позов про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності у розмірі 2092941 грн 87 коп..

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Предметом судового розгляду є поданий Прокурором позов в інтересах держави в особі Позивача до Відповідача, як постійного лісокористувача, про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу шляхом незаконної порубки дерев.

Питання представництва інтересів держави Прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України № 1697-VII "Про прокуратуру".

Абзацом 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року в справі № 923/35/19, від 23 липня 2020 року в справі № 925/383/18.

Водночас захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Аналогічні правові висновки наведені і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Доведення прокурором підстав для звернення із позовом в інтересах держави в особі визначеного ним позивача має ґрунтуватися на оцінці діяльності/бездіяльності компетентного органу щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах у поєднанні з перевіркою дотримання прокурором порядку попереднього, до звернення до суду, повідомлення цього органу про такий позов згідно з вимогами абзацу 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовом Прокурор визначив Позивача, в обґрунтування чого зазначив, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана саме місцевому бюджету, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища віднесено, зокрема формування і використання місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про рослинний світ» органи місцевого самоврядування включено до переліку органів, що здійснюють державне управління у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу.

При цьому, відповідно до пункту 1 підпункту Б частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Наявність підстав для звернення до суду із позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля передбачена підпунктом "б" статті 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якого місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Оскільки здійснення самовільних рубок здійснено у виділі 6,2 кварталу 51 лісництва Відповідача, що знаходяться на території Позивача, тому збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, у відповідності зі статтею 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 29 частини 3 пункту 7 та статті 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що, звертаючись до суду з даним позовом, Прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 Господарського процесуального кодексу України визначив у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі, оскільки згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурору достатньо довести, що орган, в інтересах якого заявлено позов, уповноважений на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах і суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи прокурора щодо наявності чи відсутності повноважень органу (-ів) влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення Прокурора про відсутність такого порушення.

Схожий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

Прокурором 15 грудня 2021 року та 17 лютого 2022 року на адресу Позивача направлялись листи щодо встановлення підстав здійснювати Прокуратурою представництва інтересів держави в особі Позивача щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу з Відповідача.

26 вересня 2023 року Позивачем повідомлено Прокуратуру листом про неможливість вжиття заходів, спрямованих на стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев в судовому порядку у зв`язку з недостатністю коштів для сплати судового збору.

При цьому, визначеним Прокурором Позивачу протягом розумного строку не були вжиті жодні заходи для усунення порушення інтересів держави.

Зважаючи на вище викладене та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судова колегія виснує, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивача.

Як зазначалось вище, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

В силу дії статті 16, частини 1 статті 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Пунктом 1 частини 2 статті 19 Лісового кодексу України унормовано, що постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

За частиною 1 статті 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

У відповідності до частини 5 статті 86 Лісового кодексу України, забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Статтею 90 Лісового кодексу України визначено, щоосновними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Пунктами 1, 5 частини 2 статті 105 Лісового кодексу України визначено, що відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у: незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Частиною 1 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 1 статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди містяться у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2018 року в справі №909/1111/16.

Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені у апеляційній скарзі, щодо того, що доказами, долученими до матеріалами справи не підтверджено складу цивільного правопорушення, вчиненого саме Відповідачем, зокрема, розмір збитків, протиправність поведінки, причинний зв`язок, то колегія суддів зазначає таке.

З огляду на предмет доведення Позивачем в позовній заяві обставин відшкодування збитків та заперечення Відповідачів, щодо відсутності доказів, які б вказували саме на протиправність поведінки Відповідача, колегія суддів досліджуючи наявні в матеріалах справи докази (щодо складу цивільного правопорушення) зазначає наступне.

Протиправна поведінка - це протиправне, шкідливе діяння фізичної або юридичної особи, що тягне застосування правовідновлюючих заходів.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Протиправна поведінка найчастіше виражається в активних діях, які спричинили збитки в майновій сфері особи чи немайнових відносинах.

Водночас, поведінка заподіювача шкоди може полягати не тільки в його активних діях, а й у бездіяльності. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа, яка зобов`язана вчинити певні дії, свідомо їх не виконує.

Бездіяльність - це пасивна поведінка особи, яка проявилася в невиконанні нею дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наслідки об`єктивно походять від певної дії чи бездіяльності).

З огляду на викладене вище, враховуючи той факт, що працівниками Відповідача без наявності відповідних дозвільних документів (лісорубних квитків) здійснено порубку дерев у виділі 6,2 кварталу №51 на площі 1,7 Га, то наявне порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у даному випадку, здійснено незаконну порубку дерев безпосередньо працівниками постійного лісокористувача.

У цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, внаслідок чого останній допустив самовільну вирубку лісу.

Відтак ураховуючи положення статтей 105, 107 Лісового кодексу України, статтей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, зокрема не здійснювався належний контроль зі сторони керівництва за діяльністю працівників Відповідача, в тому числі й майстра лісу підприємства під час здійснення санкціонованої порубки на підставі відповідного лісорубного квитка №17. Дане вказує на те, що Відповідач (діючи через власних працівників) діяв неправомірно, що призвело до незаконної порубки безпосередньо самими ж працівниками Відповідача дерев різних порід 4 (усього 135 шт), а відтак, Відповідач на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до відповідальності за правопорушення, тобто має відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок допущення ним незаконної вирубки дерев у сумі 2092941 грн 87 коп..

При цьому, з огляду на доводи апелянта, що Прокурор мав би звернутися безпосередньо до експрацівників Відповідача (вказаних ним в апеляційній скарзі), щодо котрих порушено кримінальні провадження, то суд критично ставиться до таких тверджень адже за аргументації наведеної Прокурором та в силу дії чинного Законодавства, за здійснене правопорушення та з огляду на бездіяльність Відповідача в аспекті охорони навколишнього середовища, у Прокурора (як встановлено в оспорюваному рішенні суду першої інстанції та в даній постанові апеляційного господарського суду) є усі правові підстави для пред`явлення такого позову та стягнення заподіяних збитків.

В той же час, апеляційний господарський суд акцентує увагу Відповідача на те, що у разі задоволення такого позову Відповідач не тільки не позбавлений права звернутися з позовом до вказаних ним осіб (експрацівників Відповідача) щодо відшкодування завданих збитків у порядку регресу, але й з огляду на те, що в діях щодо незаконної вирубки приймав участь екскерівник Відповідача - звернутися з позовом до такого екскерівника про стягнення завданої підприємству шкоди, право на що передбачено частиною 12 статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що законодавством про охорону навколишнього природного середовища передбачено дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, які мають різні підстави застосування до особи порушника. У даному випадку підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допущено самовільну вирубку лісу.

В той же час, вищевказані покликання Відповідача в апеляційній скарзі щодо наявністі вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб Відповідача за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на лісокористувача цивільно-правової відповідальності саме на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України (за якою звернувся Прокурор).

Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів КГС від 18 травня 2023 року в справі №914/669/22.

Водночас, з огляду на наведене вище, посилання Відповідача на те, що окремим працівникам, що перебували у трудових відносинах із Відповідачем повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення щодо незаконної порубки дерев та направлення обвинувальних актів відносно них до суду, жодним чином не впливає на безпосередню відповідальність постійного лісокористувача за незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду внаслідок чого допущено незаконну порубку 581 дерев (лише судове рішення у справі, що розглядається в поєднанні з вироком суду в кримінальних справах дасть можливість звернутися до цих осіб безпосередньо Відповідачу щодо відшкодування в порядку регресу; що ж до позову до екскерівника, то для пред`явлення такого позову до нього в господарському суді Відповідачу достатньо довести існування збитків та факту того, що вони спричинені діями безпосередньо екскерівника.

Підсумовуючи апеляційний господарський суд констатує, що враховуючи вищезгадані вимоги законодавства та судову практику, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев).

Помилковим також є довід апеляційної скарги Відповідача щодо можливого подвійного відшкодування шкоди як з лісокористувача за незабезпечення належної охорони лісу від незаконних порубок, так і з особи, визнаної винною у незаконній рубці лісу, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести 5 такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавана шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. На позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, на час його виявлення.

При цьому вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Доводи Відповідача стосовно того, що саме винна особа (що була працівником Відповідача), яка безпосередньо завдала шкоду навколишньому природному середовищу шляхом незаконної рубки дерев, має відшкодовувати збитки є хибними, та не звільняють Відповідача від обов`язку з забезпечення охорони лісів на підвідомчій йому території від незаконної рубки, та не позбавляють його права на звернення до такої особи із позовом в порядку регресу у майбутньому (за умов, що описані вище).

При цьому неможливе подвійне стягнення шкоди (про яку вказує апелянт) і з Відповідача і з винних осіб, з огляду на те, що з позовом до винних осіб (у разі їх встановлення у кримінальному процесі чи доведення вини екскерівника у господарськомву процесі) у разі задоволення позову у даній справі та набрання рішенням щодо стягнення таких збитків законної сили, може звернутися саме Відповідач.

Поряд з тим, у даній господарській справі судом встановлено з доказів, долучених до матеріалів справи, Відповідачем як постійним лісокористувачем, порушено норми статтей 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України та Статуту, що полягає у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, тобто, Відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості різних порід 4 (усього 135 шт).

Вказані обставини підтверджено наданими Прокурором доказами, а саме: листом Третьої особи № 1847/5/2-06 від 13 червня 2022 року із додатком - розрахунком шкоди; висновком експерта Міністерства внутрішніх справ України Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 26 серпня 2022 року СЕ-19/118-22/7854-ЕК. Доказів, що спростовують дані обставини, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не подано.

Отже, відповідно до норм вищевказаного законодавства та положення статтей 105, 107 Лісового кодексу України, статтей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", колегія суду зазначає, що Відповідач допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев породи береза (усього 581 шт.).

При цьому, колегія суддів констатує, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків.

Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Аналогічні висновки при розгляді даної категорії справ містяться у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 23 серпня 2018 року справа № 917/1261/17, від 20 вересня 2018 року справа №909/495/17, від 07 червня 2019 року справа № 914/1960/17.

Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів констатує, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

При цьому, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності вини Відповідача в даному випадку, то колегія суддів зазначає, що не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічні правові позиції щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статтей 19, 63, 64, 105, 107 Лісового кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, наведені Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 15 лютого 2018 року справа № 927/1096/16, від 20 лютого 2020 року справа № 920/1106/17, від 24 лютого 2021 року у справі № 906/366/20

Відтак, підсумовуючи усе вищеописане колегія суддя приходить до висновку, що в даних правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування.

Беручи до уваги все вищенаведене, колегія суддів зазначає, що Відповідач не виконав обов`язків, покладених на нього законодавством з охорони лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов`язків завдано шкоди лісу.

При цьому, зважаючи на доводи апелянта, щодо того, що саме Відповідачем (а не Третьою особою) складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, то колегія суддів, зазначає, що складення акту огляду місця вчинення правопорушення саме Відповідачем, не нівелює обставин порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків. Крім того, зважаючи на такі твердження Відповідача, чим не наведено будь-якої норми законодавства чи практики Верховного Суду, що вказували б на таке порушення в разі складення акту Відповідачем.

Згідно пункту 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративне правопорушення, затвердженої наказом Держкомлісу № 262 від 31 серпня 2010 року, виявлення та фіксація порушень лісового законодавства є обов`язком посадових осіб органів лісового господарства, а не функцією з охорони та збереження лісового фонду.

В той же час, зважаючи на доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів, котрі б свідчили про встановлення саме такого розміру шкоди, котрий зазначено в позовній заяві, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір шкоди, заподіяної лісу, визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

Слідчим СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області за участі начальника управління Державного екологічного нагляду та контролю біоресурсів Держекоінспекції у Хмельницькій області Поліщука А.П., головного спеціаліста Позивача під час огляду у виділі 6,2 кварталу №51 на площі 1,7 га, проведеного в межах кримінального провадження №12022243000001567 від 12 липня 2022 року встановлено, що фактично незаконно зрубано не зазначену у матеріалах відводу наступну кількість дерев: породи «дуб» - 86 дерев, породи «черешня» - 49 дерев, про що складено протокол огляду місця події від 18 квітня 2023 року.

На підставі вищезгаданого огляду місця події Позивачем проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, внаслідок незаконної рубки дерев у кварталі №51 виділ №6,2 Відповідача, що становить 2092941 грн 87 коп..

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому неважливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Аналогічний висновок, викладений і у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 9 серпня 2018 року № 909/976/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2018 року в справі № 920/1293/16, від 19 вересня 2018 року в справі № 925/382/17, від 9 грудня 2019 року у справі № 906/133/18, від 20 лютого 2020 року в справі № 920/1106/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 926/2174/20.

Із встановлених обставин справи вбачається, що Відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу.

Недотримання Відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев у лісовому масиві (кварталі та виділі) лісництва Відповідача.

Наслідком протиправної поведінки Відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою Відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов`язкових умов щодо збереження лісу.

Вина Відповідача у здійсненні незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України він як постійний користувач лісу не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів.

Відтак Відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.

Щодо заявленого в позові розміру шкоди, судом враховується, що згідно з пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", починаючи з 1 січня 2009 року проводиться індексація затверджених цією постановою такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу, проводиться відповідно до "Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665, в якому зазначено, що індексація такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу проводиться починаючи з 1 січня 2009 року за формулою Ні = Нп х І / 100, де Ні - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у поточному році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; Нп - проіндексований розмір такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу у попередньому році, гривень з копійками (з округленням до двох десяткових знаків) за одну одиницю; І - індекс споживчих цін (індекс інфляції) за попередній рік, відсотків.

Щоб порахувати показник індексації за 2009 рік необхідно використати індекс інфляції за попередній рік, тобто за 2008 рік - 122,3 %, і так далі (за 2015 рік індекс інфляції за 2014 рік - 124,9 %).

Судом апеляційної інстанції проведено розрахунок заподіяної шкоди з урахуванням індексації (за 2008 рік індекс інфляції - 122,3 %, за 2009 рік - 112,3 %, за 2010 рік - 109,1 %, за 2011 рік - 104,6 %, за 2013 рік - 100,5 %, за 2014 рік - 124,9 %, за 2015 рік - 143,3 %, за 2016 рік - 112,4 %, за 2017 рік - 113,7 %, за 2018 рік - 109,8 %, за 2019 рік - 104,1 %, за 2020 рік 105,0 %, за 2021 рік 110,0%).

Індексацію проведено починаючи з 1 січня 2009 року, при цьому за 2012 рік індекс інфляції не перевищував 100 %, тому індексація, з урахуванням пункту 2 Порядку, за 2012 рік не проводилася. Коефіцієнти індексації застосовано згідно індексу споживчих цін, розрахованих Держстатом України.

При цьому, при здійсненні даного розрахунку судом апеляційної інстанції (як і місцевим господарським судом) встановлено правильність розрахунку здійсненого при подачі позову Прокурором, а відтак і правильність визначеної шкоди.

Відтак, зважаючи на те, що як встановлено судом, розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено Третьою особою (що й підтверджено висновком експертизи) правомірно з урахуванням діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев та коефіцієнтів індексації такс, у відповідності до вимог чинного законодавства) у суду є правові підстави для задоволення позову щодо стягнення 2092941 грн 87 коп. збитків.

Підсумовуючи усе вищеописане колегія суддів констатує, що Відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубувань на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування третіми невстановленими особами.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлені обставини щодо протиправної бездіяльності у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, Відповідач діяв неправомірно, що призвело до незаконної рубки дерев, підстав для стягнення з Відповідача шкоди завданої природному середовищу в сумі 2092941 грн 87 коп., суд апеляційної інстанції задоволює позовні вимоги Прокурора повністю.

Дане рішення прийнято й місцевим господарським судом з огляду на що колегія суду залишає без змін оспорюване рішення.

З врахуванням серйозності та важливості основного доводу Прокурора Відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев, Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Прокурора, Позивача, Відповідача, як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження стягнення збитків.

Доводи наведені Відповідачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній постанові.

Відтак апеляційний господарський суд залишає оспорюване рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Відповідача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Відповідачем.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Лісокомунального сільськогосподарського підприємства "Красилівліс" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 22 липня 2024 року по справі №924/59/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 22 липня 2024 року по справі №924/59/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 924/59/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 9 грудня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.