Рішення

від 28.11.2024 по справі 902/974/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" листопада 2024 р. м. Вінниця Cправа № 902/974/24

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючий суддя Міліціанов Р.В.,

при секретарі Московчук Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Жмеринської окружної прокуратури, вул. Національна, 6а, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, код - 02909909, в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації, вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050, код - 20089290

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21000, код - 39767547

до: Станіславчицької сільської ради, вул. Центральна, 4, с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160, код - 04330450

про визнання незаконним і скасування наказу, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участю представників:

прокурора: Кавун Олена Іванівна

позивача: Мірошніченко Тетяна Дмитрівна

відповідача 1: Чугаєнко Катерина Євгенівна

відповідача 2: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

09.09.2024 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява (№ 52-354вих-24 від 05.09.2024 року) (вх. № 1015/24 від 09.09.2024 року) Керівника Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та до Станіславчицької сільської ради про:

- визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.12.2020 року № 18-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" у частині передачі у комунальну власність Станіславчицької сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га відповідно до акту приймання-передачі від 08.12.2020 року;

- усунення перешкод власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,00 га з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 шляхом:

- зобов`язання Станіславчицької сільської ради повернути державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею 6,00 га з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Станіславчицькою сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868724705210).

Ухвалою суду від 16.09.2024 року відкрито провадження у справі № 902/974/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 08.10.2024 року.

02.10.2024 року до суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву (б/н від 02.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/9677/24). Додатком до відзиву додано ряд документів.

07.10.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (б/н від 07.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/9805/24).

07.10.2024 року від представника відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (б/н від 07.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/9851/24).

В судовому засіданні 08.10.2024 року судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 07.11.2024 року.

Ухвалою суду від 09.10.2024 року повідомлено учасників справи про дату наступного судового засідання.

14.10.2024 року від Жмеринської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив № 52-3997вих-24 від 07.10.2024 року.

17.10.2024 року до суду від представника відповідача 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (б/н від 17.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/10537/24).

28.10.2024 року від Жмеринської окружної прокуратури надійшли письмові пояснення № 52-4246вих-24 від 25.10.2024 року.

28.10.2024 року до суду від представника відповідача 1 надійшла заява (б/н від 28.10.2024 року) (вх.канц. № 01-34/10560/24), в якій останній зазначає про сплив строку позовної давності та просить суд залишити позовну заяву без розгляду.

05.11.2024 року до суду Жмеринської окружної прокуратури надійшли заперечення щодо поданої заяви про застосування строку позовної давності № 52-4280вих-24 від 29.10.2024 року.

У судовому засіданні 07.11.2024 року постановлено ухвалу про закриття підготовчого судового провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.11.2024 року.

Ухвалою суду від 11.11.2024 року повідомлено учасників справи про дату розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 28.11.2024 року прийняли участь прокурор, представники позивача та відповідача 1. Представник відповідача 2 правом участі в судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Суд зазначає, про обізнаність відповідача 2 (Станіславчицької сільської ради) про судове провадження у справі.

Зокрема, згідно довідки про доставку електронного листа, що оформлена відповідальним працівником Господарського суду Вінницької області ухвалу суду від 11.11.2024 року надіслано Станіславчицької сільської ради та доставлено до електронного кабінету.

В силу п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: 1день отримання судом повідомлення про доставляння копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача 2.

Стислий виклад процесуальних позицій сторін.

В обґрунтування заявленого позову прокурор вказує на незаконну передачу у комунальну власність Лука-Мелешківської сільської ради земельних ділянок історико-культурного призначення з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228.

Оскільки, на вказаній земельній ділянці площею 6,00 га, яка знаходиться на території Станіславчицької сільської ради, розташована пам`ятка археології місцевого значення "Черняхівське поселення", Ш-ІІ ст. до н.е., охоронний № 24, місце розташування: Жмеринський район, с, Будьки, 0,5 км північніше села, яке згідно копії паспорта зазначеної пам`ятки культурної спадщини, взяте під охорону держави відповідно до постанови виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів від 26.06.1987 № 227. Пам`ятка паспортизована та наявна облікова документація на вказану пам`ятку археології.

Відповідно землі історико-культурного призначення є обмежено оборотоздатними та не можуть передавати з державної у комунальну власність.

Тому, прокурором подано негаторний позов з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.12.2020 року № 18-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" у частині передачі у комунальну власність Станіславчицької сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га відповідно до акту приймання-передачі від 08.12.2020 року; усунення перешкод власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,00 га з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 шляхом зобов`язання Станіславчицької сільської ради повернути державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею 6,00 га з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228; скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Станіславчицькою сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868724705210) (т. 1 а.с. 1-24).

У відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області не визнає заявлених позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позову. Доводи відповідача 1 зводяться до того, що спірна земельна ділянка відносяться до земель сільськогосподарського призначення з розміщеним на ній об`єктом культурної спадщини.

Відповідно до наявної інформації Державного земельного кадастру, земельну ділянку з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228, площею 6,0000 га, зареєстровано у відомостях Державного земельного кадастру на підставі «Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 2015 року (ФОП ОСОБА_1 ). Зазначена земельна ділянка утворилась шляхом поділу раніше сформованої проінвентаризованої земельної ділянки з цільовим призначенням 01 - для ведення товарного сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 0521086300:04:001:0223 площею 52,5433 га, розробником «Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» є ФОП « ОСОБА_2 », ОСОБА_3 .

При цьому зазначену земельну ділянку 11.09.2015 року сформовано за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 з категорією земель: землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Даний факт підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.09.2015 №НВ-0503306572015, виданого за результатами проведення державної реєстрації земельної ділянки.

22.11.2017 року державним кадастровим реєстратором було внесено зміни до поземельної книги (копія додається) в розділ І "Земельна ділянка. Загальні відомості", а саме змінено категорію земель на «землі історико-культурного призначення» на підставі заяви землекористувача ТОВ "Курланд".

Згідно Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок (який є додатком 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012) категорія: 08 - землі історико-культурного призначення не містять в переліку цільового призначення 01.01 - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Натомість, таке цільове призначення наявне в категорії земель 01 - землі сільськогосподарського призначення (т. 1, а.с. 86-89).

У відповіді на відзив прокурор зазначає, що посилання відповідача 1 у відзиві лише на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" в частині розгляду предмету даного позову, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га є необґрунтованим, так як застосовується спеціальне законодавство, що регулює дані правовідносини.

Головне управління Держгеокадстру у Вінницькій області підтверджує у своїх листах, що відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га з цільовим призначенням -01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відноситься до земель історико-культурного призначення.

Також, при виготовленні технічної документації із землеустрою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 19.08.2015 року за зазначенням, що спірна земельна ділянка сформована за категорію земель: землі сільськогосподарського призначення, цільове використання:01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не враховано наявний паспорт об`єкта пам`ятки археології.

Таким чином, землі історико-культурного призначення, на яких розташовані пам`ятки археології, є обмежено оборотоздатними об`єктами цивільних прав та не можуть передаватись із державної у комунальну чи приватну власність (т. 1, а.с. 196-198).

У запереченнях на відповідь на відзив Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (відповідач 1) зазначає, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту, а тому просить суд відмовити в задоволенні заявленого позову.

Також, позивачами не враховано те, що спірна земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що не відповідає категорії земель «історико-культурного призначення» (т. 1, а.с. 203-204).

У поданій до суду відповіді на відзив прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній пам`ятки археології.

Згідно з положеннями ЗК України (зокрема ст. ст. 43, 53) у передбачених законом випадках наявність режимоутворювального об`єкта на земельній ділянці визначає її правовий статус та цільове призначення, яке нерозривно пов`язане з таким об`єктом.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

За інформацією Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної (військової) адміністрації установлено, що на вказаній земельній ділянці площею 6,00 га, яка знаходиться на території Станіславчицької сільської ради, розташована пам`ятка археології місцевого значення "Черняхівське поселення", ІІІ-ІІ ст. до н.е., охоронний № 24, місце розташування: Жмеринський район, с, Будьки, 0,5 км північніше села, яке згідно копії паспорта зазначеної пам`ятки культурної спадщини, взяте під охорону держави відповідно до постанови виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів від 26.06.1987 № 227. Пам`ятка паспортизована та наявна облікова документація на вказану пам`ятку археології.

Також, самим Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомлено, що згідно наявних у відділі № 4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління планово-картографічних матеріалів (проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Тарасівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області) та даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га з цільовим призначенням - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відноситься до земель історико-культурного призначення.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність належних та допустимих доказів розташування на території спірної земельної ділянки пам`ятки археології місцевого значення "Черняхівське поселення", ІІІ-ІІ ст. до н.е., охоронний № 24, є безпідставними.

Окрім того, безпідставними є доводи, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення, оскільки на ній відсутні межі, площа та конфігурація пам`ятки археології місцевого значення "Черняхівське поселення".

Відповідно до ст. 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно паспорту та облікової картки пам`ятка археології місцевого значення "Черняхівське поселення" розташоване в урочищі "Бродацьке" в 0,5 км північніше села на схилах плато, 600 х 100 м, товщина культурного шару 0,10 м. Характеризується чорно-коричневою ліпною та сірою гончарною керамікою. Відноситься до Черняхівської культури і датується ІІІ-ІІ ст. до н.е.

Пам`ятка археології місцевого значення "Черняхівське поселення" не внесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України слід зазначити, що у відповідності до пункту 3 розділу X прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" всі об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Таким чином, будь-який об`єкт культурної спадщини, внесений до переліку пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" з прийняттям Закону України "Про охорону культурної спадщини" не втрачає свого спеціального статусу як пам`ятки (т.1, а.с. 215-221).

У запереченнях на відповідь на відзив доводи відповідача 1 зводяться до того, що спір виник через те, що Вінницькою обласною державною (військовою) адміністрацією не вживались заходи реєстрації земельної ділянки згідно правил чинного законодавства.

В зв`язку з неналежно обраним способом захисту, останній просить суд відмовити в задоволенні позову (т. 1, а.с. 237-238).

У письмових поясненнях прокурор підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає наступне.

Враховуючи те, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном (у цьому випадку - пам`ятка археології), п. 24 Перехідних положень ЗК України не міг призвести до переходу права на землю у межах пам`ятки археології від держави до територіальної громади.

Також, помилковим є твердження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо неналежного способу захисту інтересів держави та неможливість реєстрації Вінницької обласною військовою адміністрацією права власності на земельну ділянку історико-культурного призначення з цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка, яка відносяться до земель історико-культурного призначення, незаконно вибула із власності держави та була передана у комунальну власність Станіславчицької сільської ради.

Фізичне зайняття відповідної земельної ділянки та її використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (т. 1, а.с. 245-251).

Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що 0,5 км північніше с. Будьки Жмеринського району Вінницької області на схилі плато в урочищі "Бородацьке" що 0,5 км північніше села вздовж правого берега ставка, розташована пам`ятка археології місцевого значення - черняхівське поселення, III - ІV ст.ст. до н.е., що підтверджується паспортом такої пам`ятки. Площа 600x100м. Товщина культурного шару 0,10 м. Характеризується чорно-коричневою ліпною і сірою гончарною керамікою. На місцях розташування жител помічено велике скупчення попелу, вугілля і кісток тварин.

Пам`ятка взята на облік рішенням виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів №227 від 26.06.1987 року (т. 1, а.с. 29-36).

07.12.2020 року згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №18-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність" передано Станіславчицькій сільській раді Жмеринського району Вінницької області у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2121,8989 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Станіславчицької сільської територіальної громади, згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок (т. 1, а.с. 51).

08.12.2020 року на підставі акту приймання-передачі Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області передало із державної власності, а Станіславчицька сільська рада (Станіславчицька сільська територіальна громада) прийняла у комунальну власність земельні ділянки, у тому числі, земельну ділянку з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га з цільовим призначенням: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (згідно додатку) (т. 1, а.с. 58).

21.04.2021 року відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою в особі Станіславчицької сільської ради зареєстровано право комунальної власності на вказану земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868724705210, номер відомостей про речове право: 41695515) (т. 1, а.с. 59-60).

За інформацією Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної державної (військової) адміністрації (Управління) (лист № 07-15-815 від 10.06.2024 року) встановлено, що на вказаній земельній ділянці площею 6,00 га, яка знаходиться на території Станіславчицької сільської ради, розташована пам"ятка археології місцевого значення "Черняхівське поселення", ІІІ-ІІ ст. до н.е., охоронний № 24, місце розташування: Жмеринський район, с, Будьки, 0,5 км північніше села, яке згідно копії паспорта зазначеної пам`ятки культурної спадщини, взяте під охорону держави відповідно до постанови виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів від 26.06.1987 № 227. Пам`ятка паспортизована та наявна облікова документація на вказану пам`ятку археології (т. 1, а.с. 27-28).

За змістом листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №0-2-0.6-5058/2-24 від 06.06.2024 року встановлено, що згідно наявних у відділі № 4 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління планово-картографічних матеріалів (проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Тарасівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області) та даних Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га з цільовим призначенням - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відноситься до земель історико-культурного призначення (т. 1, а.с. 40).

За доводами прокурора оформлення права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га суперечить вимогам законодавства у сфері охорони культурної спадщини, що і слугувало підставою позову.

Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації, суд враховує.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.

У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З метою здійснення представництва інтересів держави у суді Вінницькою окружною прокуратурою у порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Вінницьку обласну державну адміністрацію про намір звернутися із відповідним позовом до суду (лист вих. №50-8534вих-24 від 05.06.2024).

Такому повідомленню передувало ряд запитів Вінницької окружної прокуратури на отримання інформації з метою з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

В свою чергу, відповідно до листа Управління містобудування та архітектури Вінницької обласної військової адміністрації вих. №07-15-815 від 10.06.2024 повідомлено, що обласна військова адміністрація не зверталася та не планує найближчим часом звертатися до суду з позовною заявою про повернення в державну власність земельних ділянок, враховуючи обмежені бюджетні асигнування для сплати судового збору.

Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Водночас протягом розгляду даної справи Вінницька обласна державна (військова) адміністрація не заперечила щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомила про намір самостійно звернутися з позовом до суду.

Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Надавши правову оцінку предмету спірних правовідносин, суд зауважує, що правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього й майбутніх поколінь регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" археологічний об`єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української PCP "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (у редакцій чинній на час прийняття рішення виконкому облради № 227 від 26.06.1987) до пам`яток історії та культури належать пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Частиною 2 статті 8 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" передбачено, що виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Як встановлено судом із наявних у матеріалах справи документів та сторонами не заперечується, на земельній ділянці з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га, яка знаходяться у комунальній власності Станіславчицької сільської ради, розташована пам`ятка археології місцевого значення - черняхівське поселення, III - ІV ст.ст. до н.е., що підтверджується паспортом такої пам`ятки, взята на облік рішенням виконкому Вінницької обласної Ради народних депутатів №227 від 26.06.1987.

Статтями 53, 54 Земельного кодексу України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Виходячи із приписів ст. 541 Земельного кодексу України з метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Обмеження у використанні земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, зон охорони, поширюються на усі розташовані в межах цих територій та об`єктів землі незалежно від їх цільового призначення. Межі території, на яку поширюються такі обмеження, визначаються відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини" і зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації, науково-проектній документації у сфері охорони культурної спадщини. Відомості про зазначені обмеження у використанні земель вносяться до Державного земельного кадастру.

Режим використання земель у межах території пам`ятки культурної спадщини, визначається науково-проектною документацією у сфері охорони культурної спадщини, а до затвердження такої документації - Законом України "Про охорону культурної спадщини".

У відповідності до ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до ст.ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.

Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство однозначно визначає для пам`яток археології та земель, на яких розташовані пам`ятки археології, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 звернула увагу, що землями історико-культурного призначення можуть бути визнані, зокрема, території, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини або на яких можлива їх наявність. В цій же постанові зазначено, що стаття 54 ЗК України врегульовує правовий режим усіх ділянок такої категорії земель як землі історико-культурного призначення незалежно від виду пам`яток, які на них розташовані (пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби). Натомість приписи частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" стосуються окремої підкатегорії із категорії земель історико-культурного призначення, а саме земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та запроваджують особливий правовий режим такої підкатегорії земель історико-культурного призначення, а також передбачають щодо них особливу охорону з боку держави.

Окрім того, відповідно до п.п. ґ) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності.

Оскільки згідно із п. 4 ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка археології - поселення трипільської культури є об`єктом нерухомого майна державної власності, ділянка під цією пам`яткою відповідно до п.п. ґ) п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України перебуває у державній власності.

З огляду на встановлені обставини, земельна ділянка з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га протиправно вибули із державної власності, оскільки земельні ділянки, на яких знаходиться пам`ятка археології, не підлягають передачі з державної до комунальної або приватної власності та належать до категорії земель історико-культурного призначення.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають установлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони культурної спадщини.

Водночас, відсутність затвердженої науково-проектної документації із встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам`ятки археології національного значення та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірній земельній ділянці вказаної пам`ятки, що знаходиться під охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Обставини розташування у межах спірної земельної ділянки пам`ятки археології місцевого значення "Черняхівське поселення", Ш-ІІ ст. до н.е., охоронний № 24, місце розташування: Жмеринський район, с, Будьки, 0,5 км північніше села, яке згідно копії паспорта зазначеної пам`ятки культурної спадщини, взяте під охорону держави відповідно до постанови виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів від 26.06.1987 № 227 підтверджено належними, допустимими та вірогідними засобами доказування.

Зокрема, схематичним планом до Облікової картки Черняхівського поселення (т. 1 а.с. 34-36), листом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (т. 1 а.с. 40, 41), інформацією ДЗК щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення (т. 1 а.с. 61-64), Договором оренди землі №34 від 14.03.2007 року про передачу земельної ділянки до земель історико-культурного призначення (т. 1 а.с. 95-97), координатами поворотних точок меж земельної ділянки (т. 1 а.с. 121, 122), відомостями Поземельної книги, а саме Записом №005 від 22.11.2017 року Розділу I щодо категорії земель: землі історико-культурного призначення (т. 1 а.с. 182, 183).

Згідно позиції відповідача ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області фактично підтверджено віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, заперечення зведено до неможливості перевірити відповідну категорію земель на момент прийняття оспорюваного наказу.

Однак, можливість перевірки зазначених обставин спростовується дослідженими та вищенаведеними доказами, якими доведено внесення відомостей щодо категорії земель зі статусом землі історико-культурного призначення 22.11.2017 року Розділу I Поземельної книги (т. 1 а.с. 182, 183), які перебували у віданні ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

Крім того, навіть якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав дотримався законодавства при внесенні запису про проведену державну реєстрацію права за іншою особою, це не є перешкодою для задоволення позову щодо скасування цього запису, якщо наявність такого запису порушує права чи охоронювані законом інтереси позивача (Постанова КГС ВС від 11.02.2020 у справі № 915/572/17).

Таким чином, належний власник земельної ділянки може вимагати усунення будь яких перешкод. котрі обмежують реалізацію права власності.

Визначаючись щодо обраного прокурором способу захисту порушених прав, суд враховує наступне.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 у справі № 906/656/19, від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 у справі № 922/1125/19.

Враховуючи встановлення судом обставин передачі у комунальну власність земельної ділянки історико-культурного призначення та розташування на ній пам`ятки археології, прокурором правомірно подано негаторний позов для захисту інтересів держави в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації.

З приводу ефективності обраних способів захисту, що заперечено ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, суд зазначає наступне.

Так, серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

При зверненні до суду з цим позовом прокурор посилався на те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.12.2020 року № 18-ОТГ в частині Станіславчицькій сільській раді Жмеринського району Вінницької області у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га суперечить вимогам земельного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини, оскільки на зазначених земельних ділянках розташована пам`ятка археології, що свідчить про їх належність до земель історико-культурного призначення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

З огляду на особливості правового регулювання земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірна земельна ділянка була передана в комунальну власність як земля сільськогосподарського призначення, суд констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування відповідного наказу ГУ Держгеокадастру за встановлених конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору.

З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини.

Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та підтримала у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Отже, суд дійшов висновку про протиправність передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність та про задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.12.2020 року № 18-ОТГ щодо такої передачі.

Щодо застосування частини третьої ст. ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню.

Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV встановлює, що у разі якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Чинне нині положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з урахуванням конкретних обставин справи та положень абзаців другого та третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності може призвести до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності (за умови, якщо суд, задовольнивши таку позовну вимогу, вирішить тим самим спір про право, наявний між сторонами) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Відтак, саме правові висновки відносно застосування ст. ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є релевантними до предмету спору у даній справі.

Крім того, з метою усунення перешкод у здійснення права державної власності на земельну ділянку прокурор просить скасувати державну реєстрацію права комунальної власності.

Відповідний спосіб захисту прямо передбачений ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Земельна ділянка кадастровий номер 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га зареєстрована на праві комунальної власності за Станіславчицькою сільською радою, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а.с. 59-60).

Згідно із ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, повноваженнями на здійснення правомочностей власника щодо земель історико-культурного призначення, розташованих за межами населених пунктів, наділені відповідні обласні державні адміністрації.

Подібні висновки щодо повноважень обласних державних адміністрацій на розпорядження землями державної власності історико-культурного призначення викладено в постановах Верховного Суду від 07.02.2024 № 922/2304/23, від 13.12.2023 у справі № 420/13194/22, від 09.08.2023 у справі № 925/3/20, від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №68/2022 "Про утворення районних військових адміністрацій" на базі існуючих районних державних адміністрацій утворено відповідні районні військові адміністрації.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у цьому спорі є Вінницька обласна військова адміністрація як розпорядник земельної ділянки історико-культурного призначення з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га, на якій розташована пам`ятка археології.

Отже, ефективним способом захисту права, яке прокурор, діючи в інтересах держави, як власника земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов`язання Станіславчицької сільської ради повернути державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації земельну ділянку площею 6,00 га з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228, згідно акту приймання-передачі, також підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача 2 з приводу відсутності позовних вимог про витребування земельної ділянки, визнання права державної власності в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації, можливості відновлення попереднього запису у державному реєстрі з інформацією про ГУ Держгеокадастру, як розпорядника земельної ділянки, відсутності вимог про зміну виду цільового призначення земельної ділянки (01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), суд виходив з наступного.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) зауважує, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.

Отже, відповідні висновки щодо уникнення зайвого формалізму при оцінці судом ефективних способів захисту, спрямовані на забезпечення диспозитивної можливості самостійно сформулювати позовні вимоги, стосуються також позовів, котрі подані прокурором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Вирішивши наявний між сторонами спір про право на користь позивача, суд тим самим в мотивувальній частині рішення виснував, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, правильно застосувавши положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) (Постанова ВП ВС від 21.12.2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Отже, на виконання останніх правових висновках ВП ВС та на основі наведених вище мотивів суд констатує, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га (категорія земель: землі історико-культурного призначення) належить державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації.

Даний висновок суду, викладений у мотивувальній частині цього судового рішення, є достатньою підставою для внесення державним реєстратором відомостей про право державної власності на спірну земельну ділянку.

Питання зміни виду цільового призначення земельної ділянки (01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) може бути вирішено Вінницькою обласною державною (військовою) адміністрацією у позасудовий спосіб, як належним розпорядником відповідної земельної ділянки.

Окрім того, враховуючи заявлення відповідачем 2 про застосування позовної давності, суд бере до уваги, що залежно від обставин справи вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97), Постанова КГС ВС від 09.08.2023 у справі № 922/1832/19).

Крім того, саме внаслідок оспорюваного наказу земельна ділянка вибула з державної власності, тому перебіг строків позовної давності припав на період введення в Україні карантину, а також воєнного стану.

Тобто, строки позовної давності не сплинули в силу п. п. 12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

Тому, суд відхиляє заяву відповідача про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 252-255).

Надавши оцінку наявним у справі доказам, суд доходить висновку про задоволення позову повністю з вищенаведених мотивів.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки прокурором заявлено три вимоги немайнового характеру, одна з яких спрямована до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, то у зв`язку із задоволенням позову у повному обсязі у відповідному співвідношенні на відповідачів покладаються витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви: 3 028,00 грн слід віднести на Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області; 6 056,00 грн - підлягають стягненню з Станіславчицької сільської ради.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.12.2020 року № 18-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" у частині передачі у комунальну власність Станіславчицької сільської ради земельної ділянки з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га відповідно до акту приймання-передачі від 08.12.2020 року.

3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Станіславчицькою сільською радою на земельну ділянку з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 площею 6,00 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 868724705210).

4. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050, код - 20089290) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,00 га з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228 шляхом зобов`язання Станіславчицької сільської ради (вул. Центральна, 4, с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160, код - 04330450) повернути державі в особі Вінницької обласної державної (військової) адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050, код - 20089290) земельну ділянку площею 6,00 га з кадастровим номером 0521086300:04:001:0228, згідно акту приймання-передачі.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21000, код - 39767547) на користь на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 3 028,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

6. Стягнути з Станіславчицької сільської ради (вул. Центральна, 4, с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160, код - 04330450) на користь Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050; код ЄДРПОУ 02909909) 6 056,00 грн - судових витрат зі сплати судового збору.

7. Примірник рішення надіслати учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також засобами електронного зв`язку: Жмеринській окружній прокуратурі - zhmerynka@vin.gp.gov.ua, позивачу - oda@vin.gov.ua, відповідачу 1 - vinnytsia@land.ua, відповідачу 2 - ІНФОРМАЦІЯ_1, Вінницькій обласній прокуратурі - zvern@vin.gp.gov.ua.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 09 грудня 2024 р.

Суддя Міліціанов Р.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - Жмеринській окружній прокуратурі (вул. Національна, 6а, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100)

3 - Вінницькій обласній державній (військовій) адміністрації (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050)

4 - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21000)

5 - Станіславчицькій сільській раді (вул. Центральна, 4, с. Станіславчик, Жмеринський район, Вінницька область, 23160)