Рішення

від 09.12.2024 по справі 910/11678/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2024Справа № 910/11678/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича , м. Кременчук, Полтавська обл.,

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша», м.Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Транс-Авто-Д», м.Волочиськ

про визнання відмови неправомірною та стягнення 204 893,00 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Бородавченко Костянтин Юрійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про визнання відмови неправомірною та стягнення 204 893,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на прийняття відповідачем неправомірного рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за страховим випадком, у зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 21.03.2024 внаслідок зіткнення транспортного засобу Man TGX 26.460, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить Приватному підприємству «Транс-Авто-Д», з рекламним щитом, що на праві власності належить позивачу. Відтак, здійснивши оплату за ремонт пошкодженого рекламного щиту, на думку позивача, у нього виникло право вимоги на сплату страхового відшкодування (збитків) до відповідача, як особи, що застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.

Ухвалою від 30.09.2024 залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

07.10.2024 на адресу господарського суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича про усунення недоліків позову.

Ухвалою від 14.10.2024 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляється самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Приватне підприємство «Транс-Авто-Д».

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов`язані сприяти страховику в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Лише 10 травня 2024 року позивачем надано пояснення про факт та обставини настання ДТП та заяву про страхове відшкодування за наслідками події, що трапилась 21.03.2024. З метою належного виконання вимог закону, відповідачем замовлено суб`єкта оціночної діяльності для проведення огляду пошкодженого майна позивача та його оцінки для визначення суми страхового відшкодування. Проте, страховика було повідомлено про те, що за місцем огляду об`єкт відсутній, проведення огляду та експертної оцінки не є можливим. Отже, відповідач вказує, що позивачем порушено вимоги ст. 33 п. 33.3 Закону, за якими власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник, а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна. Саме через невиконання позивачем обов`язку, встановленого ст. 33 п. 33.3 Закону, призвело до неможливості зафіксувати факт і розмір пошкодженого майна та визначити, в порядку встановленому чинним законодавством України, розмір заподіяної шкоди.

Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечував з огляду на те, що

позивач не був присутній під час оформлення ДТП, оскільки територіально знаходиться та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Дізнався про подію від представника Приватного підприємства «ТУРБО-ПАЛИВО». Після чого, одразу було направлено клопотання про залучення до участі у справі Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича як потерпілого. В клопотанні про залучення потерпілим Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича зазначається, що поліція не встановила потерпілих осіб, а не той факт, що він був присутнім на місці ДТП. В постанові Ананьївського районного суду Одеської області зазначено про дослідження письмових пояснень потерпілого.

Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в яких вказано, що відповідно до ст. 269 Кодексу України про адміністративні правопорушення, потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Додаткового процесуального документа для набуття статусу потерпілого за наслідками ДТП процесуальним законодавством не передбачено. Тому, хибна позиція у відповіді на відзив про те, що звернення в страхову компанію саме 10.05.2024 відбулось у зв`язку з набуттям статусу потерпілого. Додані до відповіді на відзив додаток № 1 та акт приймання-передачі не містять жодної згадки про те, що вони укладені як такі, що вносять зміни до існуючих чи є виправленням через «технічну помилку», як сказано позивачем. Крім того, це аналогічні документи з іншою оціночною вартістю рекламної стели й відповідно загальною вартістю переданого в оренду майна.

Третьою особою також було надано пояснення по суті справи, згідно змісту яких підтримано правову позицію відповідача.

Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.10.2001 було здійснено державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича , про що внесено запис №25850170000005770. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань видами діяльності Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича визначено, в тому числі, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

20.10.2017 між ОСОБА_2 (продавець) та Бородавченком Костянтином Юрійовичем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами п.1 якого продавець продає, а покупець приймає у власність (купує) частку нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що в цілому складається з нежитлової будівлі автозаправної станції літ.А площею 19 кв.м, з допоміжними будівлями та спорудами: навіс літ.Б, дворова вбиральня літ.В, огорожа №1, хвіртка №2, ворота №3, №4, хвіртка №5, огорожа №6, №7, замощення І, ІІ площадка паливних резервуарів ІІІ, бензоколонки ІV, та знаходить на земельній ділянці комунальної власності 0,1536 га.

21.10.2017 ОСОБА_2 (продавець) та Бородавченком Костянтином Юрійовичем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами п.1 якого продавець продає, а покупець приймає у власність (купує) частку нежитлової будівлі, що розт ашована за адресою: АДРЕСА_2 , що в цілому складається з нежитлової будівлі автозаправної станції літ.А площею 19 кв.м, з допоміжними будівлями та спорудами: навіс літ.Б, дворова вбиральня літ.В, огорожа №1, хвіртка №2, ворота №3, №4, хвіртка №5, огорожа №6, №7, замощення І, ІІ площадка паливних резервуарів ІІІ, бензоколонки ІV, та знаходить на земельній ділянці комунальної власності 0,1536 га.

Відповідні майнові права позивача було зареєстровано, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

12.11.2020 між Бородавченком Костянтином Юрійовичем (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) було укладено договір про надання послуг з виготовлення та монтажу рекламної стели за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно акту №ДА-00000001 від 15.12.2020 послуги з виготовлення та монтажу стели на суму 210 000 грн було прийнято замовником.

01.08.2022 між Фізичною особою-підприємцем Бородавченком Костянтином Юрійовичем (орендодавець) та Приватним підприємством «Транс-Авто-Д» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №01/08/22, за умовами п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (виробничі приміщення, резервуари, будівлі та споруди АЗС; комплекс будівель господарської бази з резервуарним парком), що визначене у додатках до цього договору.

За актом №1 від 01.08.2022 об`єкт оренди було передано орендодавцем у строкове платне користування орендаря. До складу об`єкта оренди включено також рекламну стелу оціночною вартістю 40 000 грн.

Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №477543 від 21.03.2024, 21.03.2024 року о 09 год. 10 хв. у м.Ананьїв, по вул. Єврейській №93 водій ОСОБА_4 керуючи автомобілем MAN TGX 26.460 з номером НОМЕР_1 не врахував дорожні обставини, не витримав безпечний інтервал, внаслідок чого допустив наїзд на рекламний щит, а саме: Стелу АЗС «Турбо-Паливо», в результаті чого стела (рекламний щит) отримала механічні пошкодження.

Постановою Ананьївського районного суду Одеської області від 24.04.2024 року водія ОСОБА_4 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 21.03.2024 цивільно-правова відповідальністю власника транспортного засобу MAN TGX 26.460 з номером НОМЕР_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» згідно полісу №215333733. Ліміт відповідальності по майну згідно вказаного полісу становить 160000 грн, розмір франшизи нуль гривень.

Листом №21/1 від 21.03.2024 орендарем було повідомлено орендодавця про пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди стели автозаправної станції та необхідність негайного її відновлення, оскільки згідно Постанови №1442 від 20.12.1997 Кабінету міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» відомості про роздрібні ціни, марки та види нафтопродуктів, що реалізуються на автозаправних станціях, автогазозаправних станціях, в автогазозаправних пунктах, повинні бути зазначені на інформаційному табло, яке встановлюється на в`їзді та біля оператора автозаправної станції, автогазозаправної станції, автогазозаправного пункту.

26.03.2024 між Фізичною особою-підприємцем Бородавченком Костянтином Юрійовичем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації» (виконавець, суб`єкт оціночної діяльності) було укладено договорів на проведення оцінки вартості нанесеного збитку. Вартість проведення оцінки була визначена в сумі 5000 грн та сплачена замовником згідно квитанції до прибуткового касового ордера №36 віл 29.03.2024 на суму 5000 грн.

На підставі означеного договору суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації» було складено висновок №1148/20/1.1/1.2/.1.3-26032024-3 від 21.04.2024, згідно змісту якого вартість матеріального збитку за прогнозованими витратами, завданого власнику нерухомого майна малої архітектурної форми - рекламного щита типу «стела» з логотипом «Турбо паливо», внаслідок ДТП, яке відбулось 21.03.2024 за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням його фізичного зносу, становить 204 893 грн.

17.04.2024 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було складено калькуляції щодо ремонту стели, а саме №ДА-00000001 від 17.04.2024 на суму 117 817,51 грн, №ДА-00000002 від 17.04.2024 на суму 15281,45 грн, №ДА-00000003 від 17.04.2024 на суму 15 065,89 грн.

За наслідками здійснення відновлювального ремонту Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем Бородавченком Костянтином Юрійовичем було складено та підписано акти №ДА-00000016 від 28.06.2024 на суму 117 817,51 грн, №ДА-00000017 від 28.06.2024 на суму 15065,89 грн, №ДА-00000018 від 28.06.2024 на суму 15281,45 грн.

Ремонтні роботи з відновлення стели автозаправної станції було оплачено позивачем на підставі платіжних доручень №5898 від 10.05.2024 на суму 57 817,51 грн, №5909 від 16.05.2024 на суму 30 000 грн, №5896 від 10.05.2024 на суму 15065,89 грн, №5897 від 10.05.2024 на суму 15281,45 грн та №5978 від 01.07.2024 на суму 30000 грн що загалом становить 148 164,85 грн.

Як вказують позивач та відповідач, 10.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Листом №ЦВ24-0768 від 31.05.2024 відповідачем було повідомлено Фізичну особу-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича про прийняття страховиком рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку із невиконанням обов`язку, встановленого п.33.3 ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Листом №17/1 від 17.06.2024 Фізичною особою-підприємцем Бородавченком Костянтином Юрійовичем у відповідь на лист №ЦВ24-0768 від 31.05.2024 Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» висловлено непогодження із відмовою у виплаті страхового відшкодування.

30.07.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією №29/1 від 29.07.2024 щодо сплати матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Проте, як вказує позивач, та не заперечує відповідач, відшкодування шкоди, завданої пошкодженням майна Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 21.03.2024 з вини водія автомобіля MAN TGX 26.460 з номером НОМЕР_1 ОСОБА_4 , Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Перша» здійснено не було. Означені обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем вказано, що особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов`язані сприяти страховику в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Лише 10 травня 2024 року позивачем надано пояснення про факт та обставини настання ДТП та заяву про страхове відшкодування за наслідками події, що трапилась 21.03.2024. З метою належного виконання вимог закону, відповідачем замовлено суб`єкта оціночної діяльності для проведення огляду пошкодженого майна позивача та його оцінки для визначення суми страхового відшкодування. Проте, страховика було повідомлено про те, що за місцем огляду об`єкт відсутній, проведення огляду та експертної оцінки не є можливим. Отже, відповідач вказує, що позивачем порушено вимоги ст. 33 п. 33.3 Закону, за якими власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник, а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна. Саме через невиконання позивачем обов`язку, встановленого ст. 33 п. 33.3 Закону, призвело до неможливості зафіксувати факт і розмір пошкодженого майна та визначити, в порядку встановленому чинним законодавством України, розмір заподіяної шкоди.

Оцінюючи доводи учасників судового процесу та наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог. При цьому, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» .

Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Нормами статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У пункті 33.1.4 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Згідно п.33.3 ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов`язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) представник (працівник або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Особи, зазначені в цьому пункті, звільняються від обов`язку збереження пошкодженого майна (транспортних засобів) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, у разі якщо не з їхньої вини протягом десяти робочих днів після одержання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду його уповноважений представник не прибув до місцезнаходження такого пошкодженого майна.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Частиною 1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені у статті 37 Закону, їх перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов`язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 65/4621/16-к, провадження № 13-24кс19, зазначила, що у системному зв`язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права. Крім цього, у підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 Закону № 1961-IV передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди. Отже, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації і надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Адже підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Як було встановлено вище, 26.03.2024 між Фізичною особою-підприємцем Бородавченком Костянтином Юрійовичем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації» (виконавець, суб`єкт оціночної діяльності) було укладено договорів на проведення оцінки вартості нанесеного збитку. Вартість проведення оцінки була визначена в сумі 5000 грн та сплачена замовником згідно квитанції до прибуткового касового ордера №36 віл 29.03.2024 на суму 5000 грн.

На підставі означеного договору суб`єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро технічної інвентаризації» було складено висновок №1148/20/1.1/1.2/.1.3-26032024-3 від 21.04.2024, згідно змісту якого вартість матеріального збитку за прогнозованими витратами, завданого власнику нерухомого майна малої архітектурної форми - рекламного щита типу «стела» з логотипом «Турбо паливо», внаслідок ДТП, яке відбулось 21.03.2024 за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням його фізичного зносу, становить 204 893 грн.

17.04.2024 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було складено калькуляції щодо ремонту стели, а саме №ДА-00000001 від 17.04.2024 на суму 117 817,51 грн, №ДА-00000002 від 17.04.2024 на суму 15281,45 грн, №ДА-00000003 від 17.04.2024 на суму 15 065,89 грн.

За наслідками здійснення відновлювального ремонту Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем Бородавченком Костянтином Юрійовичем було складено та підписано акти №ДА-00000016 від 28.06.2024 на суму 117 817,51 грн, №ДА-00000017 від 28.06.2024 на суму 15065,89 грн, №ДА-00000018 від 28.06.2024 на суму 15281,45 грн.

Ремонтні роботи з відновлення стели автозаправної станції було оплачено позивачем на підставі платіжних доручень №5898 від 10.05.2024 на суму 57 817,51 грн, №5909 від 16.05.2024 на суму 30 000 грн, №5896 від 10.05.2024 на суму 15065,89 грн, №5897 від 10.05.2024 на суму 15281,45 грн та №5978 від 01.07.2024 на суму 30000 грн, що загалом становить 148 164,85 грн.

Як вказують позивач та відповідач, 10.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Тобто, наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність у відповідача можливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру, а отже, невиконання позивачем свого обов`язку, що передбачений п.33.3 ст.33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», незабезпечення можливості страховика здійснити огляд пошкодженого майна та звернення до страховка біль як через місяць після настання страхового випадку у даному випадку не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування судом враховано, що у ч.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказано, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Враховуючи, що в матеріалах справи наявні докази понесення позивачем витрат на відновлення пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майна - стели автозаправної станції на загальну суму 148 164,85 грн, суд дійшов висновку щодо наявності у відповідача, як у особи, відповідальної за шкоду, завданому водієм забезпеченого транспортного засобу, обов`язку із відшкодування шкоди саме в цьому обсязі, а не в розмірі, який визначено у висновку №1148/20/1.1/1.2/.1.3-26032024-3 від 21.04.2024.

Одночасно, означені висновки суду ніяким чином не спростовуються обставинами визначення в акті №1 від 01.08.2022 приймання-передачі об`єкта оренди, до складу якого віднесено рекламну стелу її оціночної вартості в сумі 40 000 грн, оскільки фактично означені дані мають значення саме для сторін договору оренди, проте, ніяким чином не для правовідносин відшкодування шкоди завданої пошкодженням майна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

До того ж, відповідачем жодних доказів, які б спростовували обґрунтованість вартості відновлюваного ремонту майна позивача, розмір якої встановлено на підставі калькуляцій, актів надання послуг, платіжних доручень надано не було.

Судом враховано, що згідно полісу №215333733 ліміт відповідальності по майну становить 160000 грн, розмір франшизи нуль гривень.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» в частині стягнення шкоди підлягають задоволенню частково, а саме на суму 148 164,85 грн.

Щодо вимоги позивача про визнання відмови Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «ПЕРША» у виплаті страхового відшкодування неправомірною, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Проте, виходячи зі змісту спірних правовідносин, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав як - визнання відмови Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «ПЕРША» у виплаті страхового відшкодування неправомірною не є ефективним, а фактично є лише вимогою про встановлення факту. Правова оцінка поведінці страховика в розрізі його відмови у виплаті страхового відшкодування була надано судом при розгляді вимоги про стягнення шкоди.

За таких обставин, виходячи з вище викладеного, позов в частині визнання відмови Приватного Акціонерного Товариства «Страхова Компанія «ПЕРША» у виплаті страхового відшкодування неправомірною задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи та на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів (ч.4 ст.127 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесення витрат на експертний висновок позивачем долучено до матеріалів справи договір від 26.03.2024 на проведення незалежної оцінки вартості нанесеного збитку, акт приймання-передачі виконаних робіт від 20.04.2024 та квитанцію до прибуткового касового ордера №36 від 29.03.2024 на суму 5000 грн.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6813 грн позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги №25032024 від 25.03.2024, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правової допомоги, акт надання правничої допомоги від 16.09.2024 на суму 6813 грн.

Наразі, судом враховано, що за умовами п.4.4 договору №25032024 від 25.03.2024 оплата за даним договором здійснюється у безготівковій формі після набрання рішенням законної сили.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі N 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

У постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 Великої Палати Верховного Суду також наголошено, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Наразі, за висновками суду, надані позивачем докази, є належними та достатніми доказами підтвердження понесення в межах розглядуваної справи витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6813 грн. Підстави для їх зменшення відсутні.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду щодо часткового задоволення позову, судовий збір та витрати позивача на професійну правничу допомогу та експертизу покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 127, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про визнання відмови неправомірною та стягнення 204 893,00 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (03150, м.Київ, вул..Фізкультури, буд.30, ЄДРПОУ 31687672) на користь Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) розмір шкоди в сумі 148164,85 грн, судовий збір в сумі 1777,97 грн, витрати на проведення експертизи в сумі 1821,27 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2481,67 грн.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Бородавченка Костянтина Юрійовича до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про визнання відмови у виплаті страхового відшкодування неправомірною та решти позовних вимог про стягнення шкоди у розмірі 56 728,75 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено 09.12.2024.

Суддя В.В. Князьков