Рішення

від 27.11.2024 по справі 916/2906/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2906/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Болградської міської ради Одеської області (код ЄДРПОУ 04057008, 68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Шпитальна, буд. 45)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГ-ФРЕЙЯ" (код ЄДРПОУ 41182867, 68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Руслана Прусова, 101)

про стягнення 284617,86 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Позивач Болградська міська рада Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГ-ФРЕЙЯ" про стягнення 284617,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди землі від 29.09.2017 №559 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 15.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2024, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено судове засідання у справі на 07.11.2024.

У судове засідання 07.11.2024 з`явився представник позивача.

У судовому засіданні 07.11.2024 господарський суд оголосив перерву до 27.11.2024.

14.11.2024 позивачем подано додаткові пояснення та уточнений розрахунок заявленої до стягнення заборгованості.

В судове засідання 27.11.2024 представники сторін не з`явились.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, суд зауважує наступне.

Так, копія ухвали суду про відкриття провадження у справі була направлена "ТГ-ФРЕЙЯ" на адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та отримана уповноваженою особою відповідача, що підтверджено повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Також, ухвала суду від 28.10.2024 про призначення судового засідання у справі отримана уповноваженою особою відповідача, що підтверджено повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

В свою чергу, ухвала суду від 07.11.2024, направлена відповідачу, повернулась до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".

Суд враховує, що відповідно до п.5 ч.6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.

В судовому засіданні 27.11.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, постановлено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 29.09.2017 між Болградською міською радою Одеської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТГ-ФРЕЙЯ" (орендар) укладено договір оренди землі №559, за умовами п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з кадастровим номером 5121410100:02:005:0099, яка розташована: 68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Пушкіна, 101.

За умовами п. 2 договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,6945 га.

Відповідно до п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору становить 3548770,73 гривень.

Згідно з п. 8, цей договір укладено на 49 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

За умовами п. 9 та 10 договору, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: з дня підписання сторонами договору оренди до дня державної реєстрації у розмірі 12% від нормативно грошової оцінки земель у сумі 425852,49 гривень в рік, з дня державної реєстрації до закінчення терміну дії в розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земель, що становить у сумі 106463,12 гривень на рік. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Відповідно до п. 11 договору, орендна плата вноситься у такі строки: відповідно до Податкового кодексу України.

За умовами п. 12 договору, розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни граничних розмірів орендної плати, визначених Податковим кодексом України, підвищенням цін і тарифів, зміни коефіцієнтів, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності; в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 13 договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючого на кожний такий день.

Відповідно до п.35 договору, за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

За умовами п. 37 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Сторони не бажають нотаріально посвідчувати цей договір.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 23.04.2024, земельна ділянка з кадастровим номером 5121410100:02:005:0099 на праві власності належить територіальній громаді м. Болград в особі Болградської міської ради Одеської області.

Право оренди земельної ділянки строком на 49 років відповідно до умов договору було зареєстровано 03.10.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, з якого вбачається, що станом на дату формування цього запиту (07.07.2017) нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3548770,73 грн.

14.02.2018 між сторонами було підписано додаткову угоду № 797-Д до договору оренди землі, в якій сторони домовились викласти п. 9 договору в наступній редакції: " 9. З 01.01.2018 року орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 106463,12 грн. на рік".

До матеріалів справи позивачем долучено лист Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2024 №21-131/0/1-24, з якого слідує, що за період з 2017 по 2020 роки індексація нормативної грошової оцінки земель не проводилась, за 2021 рік для земель несільськогосподарського призначення застосовується коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель 1,1, за 2022 - 1,15, за 2023 - 1,051.

Таким чином, у 2022 році розмір орендної плати за договором оренди становив - 117109,43 грн., у 2023 - 134675,84 грн., у 2024 - 141544,31 грн.

Відповідно до інформації Фінансового управління Болградської міської ради Одеської області, ТОВ "ТГ-ФРЕЯ" сплатило за період з січня по грудень 2022 - 35487,68 грн. орендної плати за землю, за період з січня по грудень 2023 - 48871,92 грн., за період з січня по березень 2024 надходжень не було.

Як слідує з матеріалів справи, загальна заборгованість відповідача за договором оренди землі від 29.09.2017 №559 складає 202811,72 грн.

Позивач зауважує, що з метою досудового врегулювання спору відповідач неодноразово запрошувався на засідання комісії з питань контролю та аналізу надходжень коштів до бюджету Болградської міської ради, однак заборгованість так і не було сплачено, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.

Окрім основної заборгованості в розмірі 202811,72 грн., позивач нарахував та заявив до стягнення 18148,51 грн. інфляційних збитків, 6853,66 грн. 3% річних та 56803,97 грн. пені.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Земельного кодексу України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси його континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України, державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з ст.ст. 80, 83 ЗК України, суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно ст. 60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, житловий і нежитловий фонд, тощо. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. При цьому, комунальне майно має використовуватися ефективно та сприяти наповненню бюджету, внаслідок чого територіальна громада буде спроможна реалізувати програму економічного та соціального розвитку населеного пункту.

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (ст. 96 ЗК України).

Згідно з ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Положеннями статті 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 761 цього Кодексу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII "Плата за землю" Податкового кодексу України, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.

Згідно з підп. 14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

За змістом підп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п. 284.1. ст. 284 ПК України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до п. 271.1. ст. 271 ПК України, базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

- для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Відповідно до п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Положеннями частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України "Про оцінку земель" визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що між Болградською міською радою та ТОВ "ТГ ФРЕЯ" укладено договір оренди землі № 559 від 29.09.2017 щодо земельної ділянки площею 1,6945 га, яка знаходиться за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Пушкіна, 101.

В силу положень Закону України "Про оренду землі", Цивільного кодексу України, а також виходячи зі змісту додаткової угоди, що становить невід`ємну частину договору оренди землі, з 01.01.2018 орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 106463,12 грн. на рік.

При цьому, за умовами п. 10 договору оренди землі, обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Як на час укладання договору оренди земельної ділянки, так і на час виникнення спору, обов`язковим елементом визначення розміру орендних платежів була нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею. Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Як зазначає позивач та з огляду на наявні відомості щодо фактичної оплати, заборгованість відповідача за договором оренди землі на момент звернення із позовом до суду становить за 2022 рік - 81621,75 грн., за 2023 рік - 85803,92 грн. та за 2024 рік - 35386,05 грн.

Станом на день розгляду справи доказів виконання обов`язку зі сплати орендних платежів у визначеній сумі відповідач не надав.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 202811,72 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України, наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї інфляційної індексації, 3% річних та пені, передбаченої п. 13 та 35 означеного договору.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216, ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Згідно з ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд враховує, що умовами п.11 укладеного між сторонами договору визначено, що орендна плата вноситься у такі строки: відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Під час розгляду справи у суду виникла необхідність в отриманні пояснень позивача щодо здійсненого ним розрахунку пені, 3% річних та збитків від інфляції, у зв`язку з чим ухвалою від 28.10.2024 було призначено судове засідання із викликом представників сторін.

В судовому засіданні 07.11.2024 судом було запропоновано позивачу надати розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, збитків від інфляції та пені з урахуванням положень п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України.

14.11.2024 позивачем було подано до суду додаткові пояснення разом з уточненим розрахунком 3% річних, збитків від інфляції та пені, здійсненим з урахуванням умов договору, положень п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України та з огляду на часткову оплату заборгованості відповідачем.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних збитків, суд зазначає, що належною до стягнення сумою є 3553,29 грн. 3% річних та 8037,45 грн. збитків від інфляції, що відповідає уточненим розрахункам позивача.

У задоволенні вимог в частині 3300,37 грн. 3% річних та 10111,06 грн. збитків від інфляції слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивач пені.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 14 договору сторони погодили, що у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка визначається із розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України за кожен такий день.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що умовами договору сторони не передбачили можливості нарахування неустойки понад шість місяців.

Водночас, Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності 02.04.2020, розділ ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "7. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Статтею 232 ГК України, зокрема, встановлено, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов`язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, приписи ст.232 ГК України з урахуванням положень пункту 7 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України продовжували на строк дії карантину можливість нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання більше ніж за шість місяців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", встановлено карантин з 12.03.2020 на всій території України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства, судом встановлено, що припис пункту 7 "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України є визначеним та не передбачає розширеного чи звуженого тлумачення.

За таких обставин, з урахуванням зазначених вище норм чинного законодавства, суд здійснив розрахунок пені. При цьому, позивачем невірно обрано початок нарахування пені в окремих періодах, що враховано судом при здійсненні перерахунку.

Розрахунок пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ:

1) період з 01.07.2022 по 31.03.2024, сума боргу 9759 грн.

01.07.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ)

9759,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 365 днів (прострочення) : 100 = 4879,50 грн.

2) період з 01.08.2022 по 31.03.2024, сума боргу 9759 грн.

01.08.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ)

9759,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 334 днів (прострочення) : 100 = 4465,08 грн.

3) період з 01.09.2022 по 31.03.2024, сума боргу 9759 грн.

01.09.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ)

9759,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 303 днів (прострочення) : 100 = 4050,65 грн.

4) період з 01.10.2022 по 31.03.2024, сума боргу 9759 грн.

01.10.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ)

9759,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 273 днів (прострочення) : 100 = 3649,60 грн.

5) період з 01.11.2022 по 31.03.2024, сума боргу 9759 грн.

01.11.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ)

9759,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 242 днів (прострочення) : 100 = 3235,18 грн.

6) період з 01.12.2022 по 31.03.2024, сума боргу 9759 грн.

01.12.2022 - 30.06.2023 : 25,00 (облікова ставка НБУ)

9759,00 (Сума боргу) x (2 x 25,00 : 365) x 212 днів (прострочення) : 100 = 2834,12 грн.

7) період з 01.08.2023 по 31.03.2024, сума боргу 11221 грн.

01.08.2023 - 14.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 45 днів (прострочення) : 100 = 608,70 грн.

15.09.2023 - 26.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 516,47 грн.

27.10.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 = 482,04 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 = 156,79 грн.

01.01.2024 - 31.01.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366) x 31 днів (прострочення) : 100 = 285,12 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 2049,13 грн.

8) період з 01.09.2023 по 31.03.2024, сума боргу 11221 грн.

01.09.2023 - 14.09.2023 : 22,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 22,00 : 365) x 14 днів (прострочення) : 100 = 189,37 грн.

15.09.2023 - 26.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 42 днів (прострочення) : 100 = 516,47 грн.

27.10.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 = 482,04 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 = 156,79 грн.

01.01.2024 - 29.02.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366) x 60 днів (прострочення) : 100 = 551,85 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 1896,53 грн.

9) період з 01.10.2023 по 31.03.2024, сума боргу 11221 грн.

01.10.2023 - 26.10.2023 : 20,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 20,00 : 365) x 26 днів (прострочення) : 100 = 319,72 грн.

27.10.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 49 днів (прострочення) : 100 = 482,04 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 = 156,79 грн.

01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366) x 74 днів (прострочення) : 100 = 680,62 грн.

15.03.2024 - 31.03.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366) x 17 днів (прострочення) : 100 = 151,15 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 1790,31 грн.

10) період з 01.11.2023 по 31.03.2024, сума боргу 11221 грн.

01.11.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 44 днів (прострочення) : 100 = 432,85 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 = 156,79 грн.

01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11 221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366) x 74 днів (прострочення) : 100 = 680,62 грн.

15.03.2024 - 31.03.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366) x 17 днів (прострочення) : 100 = 151,15 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 1421,40 грн.

11) період з 01.12.2023 по 31.03.2024, сума боргу 11221 грн.

01.12.2023 - 14.12.2023 : 16,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 16,00 : 365) x 14 днів (прострочення) : 100 = 137,73 грн.

15.12.2023 - 31.12.2023 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 365) x 17 днів (прострочення) : 100 = 156,79 грн.

01.01.2024 - 14.03.2024 : 15,00 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 15,00 : 366) x 74 днів (прострочення) : 100 = 680,62 грн.

15.03.2024 - 31.03.2024 : 14,50 (облікова ставка НБУ)

11221,00 (Сума боргу) x (2 x 14,50 : 366) x 17 днів (прострочення) : 100 = 151,15 грн.

Всього штрафних санкцій за період: 1126,28 грн.

Всього пені з урахуванням подвійної облікової ставки - 31397,78 грн.

Розрахунок пені з урахуванням п.13 договору:

31397,78 : 10 х 6 = 18838,67 грн.

Отже, належною до стягнення сумою пені є 18838,67 грн.

У задоволенні решти вимог в частині пені в сумі 37965,30 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Так з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 202811,72 грн. основного боргу, 18838,67 грн. пені, 8037,45 грн. інфляційних збитків, 3553,29 грн. 3% річних.

У задоволенні решти вимог суд відмовляє.

У зв`язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГ-ФРЕЙЯ" (код ЄДРПОУ 41182867, 68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Руслана Прусова, 101) на користь Болградської міської ради Одеської області (код ЄДРПОУ 04057008, 68702, Одеська обл., Болградський р-н, м. Болград, вул. Шпитальна, буд. 45) - 202811 (двісті дві тисячі вісімсот одинадцять) грн. 72 коп. основного боргу, 18838 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 67 коп. пені, 8037 (вісім тисяч тридцять сім) грн. 45 коп. інфляційних збитків, 3553 (три тисячі п`ятсот п`ятдесят три) грн. 29 коп. 3% річних, 3498 (три тисячі чотириста дев`яносто вісім) грн. 62 судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судовий збір у розмірі 770,65 грн. покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 09 грудня 2024 р.