Рішення

від 09.12.2024 по справі 917/1677/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2024 Справа № 917/1677/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали

за позовною заявою ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області, вул. Центральна, 23, смт. Нові Санжари, Полтавський район, Полтавська область, 39300

про визнання права власності на нерухоме майно,

Секретар судового засідання: Ісенко М.В.

Без виклику учасників справи,

установив:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на громадський будинок магазин-кафе літ. "А-1" загальною площею 200,8 кв.м., що розташований за адресою : АДРЕСА_2 , в тому числі самовільну прибудову літ "а2" : літня зала № 12 площею 58,4 кв.м., прибудову літ. "а4": кухня № 4 площею 8,5 кв.м., кабінет № 5 площею 4,6 кв.м., склад № 11 площею 5,1 кв.м., тамбур літ. "а3" приміщення № 1 площею 1,9 кв.м.

Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що він здійснив добудову (самочинне будівництво) до належного йому на праві власності нерухомого майна, що розташоване на належній йому на праві оренди земельній ділянці; декларація про готовність об`єкту (добудови) до експлуатації була повернута Державною інспекцією архітектури та містобудування України через неподання відомостей про документ, який дає право на виконання будівельних робіт та проектної документації; за відсутності вказаних документів єдиним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання за ним права власності рішенням суду.

Правовими підставами позову визначено ст. 3, 16, 375, 376, 392 Цивільного кодексу України.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази в копіях : висновок про вартість майна, витяг з РБД від 20.10.23, витяг з містобудівної документації, договір оренди, звіт про тех.обстеження, інформація з ДЗК, інформація з ДРПП, паспорт, код ОСОБА_2 , постанова від 23.09.24, рішення від 03.11.2015, свідоцтво, витяг, тех.паспорт та витяг з РБД.

Інших заяв по суті спору до суду не надходило.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

09.10.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Новосанжарськаої селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання за позивачем права власності на громадський будинок магазин-кафе літ. "А-1" загальною площею 200,8 кв.м., що розташований за адресою : Полтавська область, Полтавський район, с. Руденківка, вул. Горіхова, буд. 14, в тому числі самовільну прибудову літ "а2" : літня зала № 12 площею 58,4 кв.м., прибудову літ. "а4" : кухня № 4 площею 8,5 кв.м., кабінет № 5 площею 4,6 кв.м., склад № 11 площею 5,1 кв.м., тамбур літ. "а3" приміщення № 1 площею 1,9 кв.м.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2024 справу № 917/1677/24 розподілено судді Ківшик О.В.

Суд ухвалою від 09.10.2024 прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державну інспекцію архітектури та містобудування України та встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

Відповідач клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суду не надав.

Відповідач правом на подачу відзиву на позов з дотриманням приписів ГПК України не скористався.

Третя особа правом на подачу письмових пояснень з дотриманням приписів ГПК України не скористалася.

Про це судове провадження та встановлені строки для подання відзиву та письмових пояснень відповідач та третя особа належним чином повідомлялися судом у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази (довідки про доставку електронного листа до електронного кабінету 10.10.2024 о 16:34).

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Із змісту ч. 9 ст. 165 ГПК України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

2. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Позивач на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.11.2005 року, що видано виконавчим комітетом Руденківської сільської ради та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.12.2005 року, який видано КП «ПБТІ Інвентаризатор» є власником нежитлової будівлі, що розташований за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с.Руденківка, вулиця Пархоменка (Горіхова), будинок 14, загальною площею - 123,6 кв.м. (а.с. 44).

18.03.2008 року між Позивачем та Руденківською сільською радою Новосанжарського району Полтавської області було укладено Договір оренди землі, за умовами якого Позивач орендує земельну ділянку площею 0,0731 га, кадастровий номер: 5323485501:01:001:0159, адреса: Полтавська область, Полтавський район, с.Руденківка, вулиця Пархоменка, строком 49 років (а.с. 18-21).

Договір зареєстровано в Державному реєстрі земель від 13.10.2008 року за № 49358221, про що вчинено напис на договорі та підтверджується Інформацією ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку від 03.10.2024 (а.с. 33).

Земельна ділянка площею 0,0731 га, кадастровий номер: 5323485501:01:001:0159 в с.Руденківка, є сформованою та обліковується в категорії земель: землі житлової та громадської забудови, вид використання: 1.11.3 для комерційної діяльності (роздрібної торгівлі та комерційних послуг, інформація ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку від 03.10.2024).

Рішенням Руденківської сільської ради від 30.11.2015 року вулиця Пархоменка була перейменована на вулицю Горіхова.

Право власності на нежитлову будівлю та право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 358855483 від 18.12.2023 (а.с. 34-35).

Як стверджує Позивач, ним було здійснено самовільне будівництво, а саме реконструкцію нерухомого майна (громадський будинок), що розташоване за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с.Руденківка, вулиця Пархоменка (Горіхова), будинок 14,шляхом здійснення добудов та прибудов, а саме були новозбудовані: прибудова літ. «а2»: літня зала № 12 площею 58,4 кв.м., прибудова літ. «а4»: кухня № 4 площею 8,5 кв.м., кабінет № 5 площею 4,6 кв.м., склад № 11 площею 5.1 кв.м тамбур літ. «а.3» приміщення № 1 площею 1,9 кв.м.

Після завершення будівництва за замовленням позивача було виготовлено ряд документів, які підтверджують можливість надійної та безпечної експлуатації самочинно збудованих об`єктів нерухомості:

- Технічний паспорт на громадський будинок, виготовлений 30.05.2022 ПП ПБТІ «Інвентаризатор», м. Полтава, реєстраційний № ТІ01:2286-2274-9368-4731, а.с. 45-48);

- Звіт про проведення технічного обстеження ФОП Соць В.М., за результатами якого встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації об`єкта: реконструкції громадського будинку (магазин) (літ. А-1) загальна площа 200,8 м2, основна площа 174,6 м2, розташованого в с.Руденківка по вул. Горіхова, 14 (а.с. -2230).

З метою введення в експлуатацію самочинного об`єкту будівництва Позивач звертався до Державної інспекції архітектури та містобудування України, а саме : подав декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с.Руденківка, вулиця Горіхова, будинок 14.

Державна інспекція архітектури та містобудування України згідно Витягу з Реєстру будівельної діяльності від 20.10.2023р. повернула декларацію про готовність до експлуатації об`єкта на доопрацювання. Підставою відмови є неподання відомостей про документ, що дає право на виконання будівельних робіт (містобудівні умови та обмеження), проектну документацію, авторський та технічний нагляд, що унеможливлює внесення відомостей до Реєстру будівельної діяльності (а.с. 8-10).

У позовній заяві Позивач стверджує, що реконструкція з добудовами та прибудовами здійснена Позивачем є самовільним будівництвом, оскільки була здійснено за відсутності дозвільних документів та без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єкту будівництва який за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), наведене не дозволяє Позивачу ввести в експлуатацію нерухомість та зареєструвати право власності, що порушує права Позивача та вимагає судового захисту.

ОСОБА_1 звертався з аналогічними позовними вимогам до Новосанжарського районного суду Полтавської області, який ухвалою від 21 червня 2024 року у справі №542/1183/24 відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Полтавський апеляційний суд постановою від 23.09.2024 року у справі № 542/1183/24 означену ухвалу залишив без змін, а скаргу позивача без задоволення.

При цьому суд з посиланням на правові висновки за постановами Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №914/1362/23, від 20.03.2024 у справі №908/217/2 констатував, що позивач у справі є учасником господарських відносин та спір виник саме у зв`язку із здійсненням позивачем підприємницької діяльності, самочинні прибудови він використовує у підприємницькій діяльності. З огляду на що, спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з цим позовом.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені до Новосанжарської селищної ради та спрямовані на визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва в порядку ст. 376 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Положення ч. 2 ст. 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу свої специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17.

Отже, для того, щоб новостворене майно стало об`єктом цивільно-правових відносин, потрібно виконання трьох умов: завершення будівництва; прийняття до експлуатації; державна реєстрація.

Об`єкт незавершеного будівництва за визначенням частини 3 статті 331 ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376 ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Таким чином, поняття "об`єкт незавершеного будівництва" (частина 3 статті 331 ЦК України) та "самочинно збудований об`єкт" (частина 1 статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 916/633/19.

Відповідно до змісту частини 4 статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2022 у справі № 369/14226/18.

З матеріалів справи вбачається та позивачем визнається, що спірну добудову збудовано без документа, який дає право виконувати будівельні роботи (тобто з порушенням вимог нормативно-правових актів), отже, вона (добудова) є самочинно збудованим об`єктом, а не є об`єктом незавершеного будівництва, та на допоміжну будівлю може бути визнано право власності за рішенням суду виключно на підставі статті 376 ЦК України.

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 760/21223/17-ц.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2019 року справа №306/2140/17, від 18 лютого 2019 року справа №308/5988/17-ц, від 26 грудня 2018 року справа №727/720/17, від 07 лютого 2018 року справа №127/18746/15-ц.

В матеріалах справи наявна копія витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 20.10.2023, відповідно до якого за наслідками розгляду декларації про готовність до експлуатації об`єкта (реконструкція нежитлової будівлі (магазин-кафе) по вул. Горіхова, 14 в с. Руденківка Полтавського району Новосанжарської територіальної громади Полтавської області документ повернуто до опрацювання. Причинами відмови визначено: у декларації про готовність до експлуатації об`єкта відсутні у повному обсязі відомості про проектну документацію; у декларації про документ у повному обсязі : документ, що дає право на виконання будівельних робіт, проєктну документацію, авторський та технічний нагляд.

Саме відмова Державної інспекції архітектури та містобудування України та повернення декларації на доопрацювання й свідчить про наявність спору про право позивача та й стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (ст. 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (ст. 95 Земельного кодексу України), особи, які набули право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки, або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

У частині 4 статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Частинами 3, 5 статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, нежитлова будівля, що розташована за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с.Руденківка, вулиця Пархоменка (Горіхова), будинок 14, загальною площею - 123,6 кв.м., яка належить на праві власності Позивачеві разом з добудовами та прибудовами без дозвільних документів, розташовані за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с.Руденківка, вулиця Пархоменка (Горіхова), будинок 14, на земельній ділянці з кадастровим номером : 5323485501:01:001:0159 в с.Руденківка, є сформованою та обліковується в категорії земель: землі житлової та громадської забудови, вид використання: 1.11.3 для комерційної діяльності (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), яка належить до комунальної власності Новосанжарської селищної ради та перебуває в оренді позивача згідно Договору оренди від 18.03.2008.

Суд приймає до уваги, що відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку станом на 03.10.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 5323485501:01:001:0159 відноситься до категорій земель: землі житлової та громадської забудови.

Разом з тим, за умовами Договору оренди земельна ділянка передавалася в оренду для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, цільове призначення : для комерційного використання.

Відповідно, матеріали справи не містять доказів, якими має бути підтверджено надання власником земельної ділянки позивачу у встановленому порядку для будівництва спірного нерухомого майна.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 375 Цивільного кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи, передбачених статтями 29-31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, станом на момент проведення будівництва спірного майна) проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до п. 9 Порядку розроблення проектної документації на будівництво, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16.05.2011 № 45 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23 березня 2012 року № 122) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.2011 за № 651/19389 (в редакції станом на момент здійснення будівництва спірного нерухомого майна, далі Порядок № 45) проектна документація на будівництво об`єктів розробляється з урахуванням вимог містобудівної документації, вихідних даних на проектування та дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, у тому числі вимог доступності для інвалідів та інших маломобільних груп населення.

Перелік осіб, які підписують проектну документацію, може уточнюватися залежно від складу і структури проектної організації (генпроектувальника, проектувальника). Технічні, технологічні та конструктивні рішення підписуються сертифікованими виконавцями згідно з державними стандартами, відповідальними за їх прийняття (п. 16.1 вказаного Порядку № 45).

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначений Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2011 № 461 (діла Порядок № 461).

Згідно пункту 10 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно з Законом України "Про архітектурну діяльність" одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою - підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці). Таким чином, законодавством передбачено особливий порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду, яке не звільняє позивача від обов`язку прийняття об`єкту в експлуатацію у встановленому порядку.

Відповідно до абз .3 п. 10 Порядку № 461 технічне обстеження включає такі етапи:

попереднє (візуальне) обстеження об`єкта, у тому числі огляд і фотографування об`єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об`єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);

детальне (інструментальне) обстеження об`єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).

Якщо етапи технічного обстеження об`єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.

Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об`єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об`єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об`єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об`єкта та створює з використанням Реєстру будівельної діяльності (e-construction.gov.ua) звіт про проведення технічного обстеження об`єкта з метою визначення можливості або неможливості його надійної та безпечної експлуатації у разі визнання судом права власності на самочинно збудований об`єкт.

Суд зазначає, що сама правова природа технічного обстеження нерухомого майна, на яке посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог, передбачає перевірку поточного стану будівельних конструкції та інженерних мереж об`єкта, та не може підміняти собою інші належні докази відповідності будівництва нерухомого майна вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил, як то проектна документація, складена у відповідності до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та вказаного вище Порядку № 45, а також висновок експерта, складений відповідно до положень статей 98, 99, 101 ГПК України.

З наданого звіту про проведення технічного обстеження спірного об`єкту нерухомості від 01.12.2023 вбачається, що вихідними даними для обстеження визначено, зокрема, технічний паспорт на громадський будинок.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2018 р. за № 1442/32894:

- технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику;

- технічна інвентаризація - комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта) та обов`язковим внесенням відомостей про об`єкт нерухомого майна до Реєстру об`єктів нерухомого майна (після створення цього Реєстру).

Тобто, технічна інвентаризація нерухомого майна та складений на його основі технічний паспорт, є тими документами, якими підтверджується технічні характеристики нерухомості, інформацію про місцерозташування (адресу), план та опис об`єкта, інформацію про власника та дані про суб`єкт, що виготовив цей технічний паспорт.

Сама лише наявність наданого позивачем звіту про технічне обстеження спірного нерухомого майна (яким лише встановлено технічну можливість експлуатації нерухомого майна), складеного за відсутності проектної документації на об`єкт будівництва та/або проведення у встановленому порядку будівельно-технічної експертизи, якою встановлено відсутність порушень державних будівельних норм при здійсненні добудови нерухомого майна позивача, не є беззаперечним доказом відповідності спірного об`єкту вимогам ч. 3 ст. 375 ЦК України.

За таких обставин, позивачем не надано суду доказів, якими має бути підтверджено додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил під час здійснення самочинного будівництва, як обов`язкової підстави для задоволення спору відповідної категорії.

Щодо підвідомчості спору господарському суду суд зазначає наступне.

Зі змісту позовних вимог та з встановлених в подальшому обставин справи вбачається, що спірне приміщення збудоване для здійснення позивачем підприємницької діяльності (кафе). З огляду на це спір є таким, що виник з господарської діяльності, тому належить до юрисдикції господарського суду. Опосередковано до аналогічного висновку прийшов Верховний суд у справі №906/524/21 залишивши без зміни судові рішення, тим самим визнавши належність спору у подібних правовідносинах до юрисдикції господарських судів.

Крім того, суд враховує факт відмови Гришаніну Ю.В. у відкритті провадження у справі № 542/1183/24 з аналогічними позовними вимогами за правилами цивільного судочинства.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.

Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, а тому у позові слід відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат.

При пред`явленні даного позову позивачем сплачено до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в загальному розмірі 3 067,07 грн, про що свідчить відповідна виписка.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

У позові відмовити.

Рішення підписане 09.12.2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя О.В.Ківшик