Справа № 276/2420/24
Провадження по справі №2/276/910/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2024 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Збаражського А.М., з участю:
секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
представника позивача адвоката Дубка С.М.,
представника відповідача адвоката Ващук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рижанського ліцею Житомирської області про стягнення середнього заробітку, -
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Дубок С.М., звернулася до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ директора Рижанського ліцею Житомирської області № 47-к від 19.07.2022 року в частині зупинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку; стягнути з Рижанського ліцею Житомирської області на користь ОСОБА_1 310316,86 грн. середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 30.09.2024 року включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 01.03.2011 року працює в Рижанському ліцеї Житомирської області (далі відповідач) на посаді вчителя хімії та біології. З 30.10.2019 року позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 поза межами АДРЕСА_1 . Військова частина НОМЕР_1 розташована в АДРЕСА_2 . За період з 30.10.2019 року по 18.07.2022 року включно відповідач щомісячно виплачував позивачу середній заробіток в розмірі 12015,08 грн. на місяць із 31 календарним днем та 11468,94 грн. на місяць із 30 календарним днем. Однак з 19.07.2022 року виплату середнього заробітку відповідач не здійснює, оскільки відповідач зупинив виплату середнього заробітку наказом від 19.07.2022 року № 47-к. Позивач через свого представника просив поновити виплату позивачу середнього заробітку та доплатити належні суми за період з моменту зупинення виплати, проте отримав відмову, а виплату позивачу середнього заробітку відповідач не здійснив.
На переконання позивача, вона, будучи педагогічним працівником закладу освіти, має право на збереження середнього заробітку в силу статтей 57, 57-1 Закону України «Про освіту». Відповідач неправомірно зупинив виплату позивачу середнього заробітку з 19.07.2022 року, чим позбавив останню державних соціальних гарантій передбачених статтями 57, 57-1 зазначеного Закону.
У позовній заяві зазначено, що стягненню з відповідача підлягає середній заробіток в сумі 310316,86 грн., який розраховано позивачем за період з 19 липня 2022 року по вересень 2024 року.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 04.11.2024 року відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Представником відповідача адвокатом Ващук Ю.С. подано до суду відзив на позов, в якому представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На підтвердження своїх заперечень проти позову зазначив, що ОСОБА_2 на підставі наказу №20 від 01.03.2011 року було прийнято на роботу в Рижанський ліцей Житомирської області на посаду вчителя хімії та біології. ОСОБА_2 неодноразово змінювала прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , а пізніше на ОСОБА_5 . На підставі наказу «Про увільнення та призначення виплат на період дії контракту ОСОБА_4 » від 01.11.2019 № 130а-к ОСОБА_6 увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом зі збереженням посади та середнього заробітку. В силу внесення змін в частину 3 ст.119 КЗПП України, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні. З урахуванням зазначеного, підстав для збереження середнього заробітку ОСОБА_1 не було, наказ від 19.07.2022 року №47-к було прийнято правомірно. Також у відзиві зазначено, що норми статтей 57, 57-1 Закону України «Про освіту» не є підставою для нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність підстав для скасування наказу та стягнення з Рижанського ліцею Житомирської області середнього заробітку. Окрім того, в відзиві на позов представником відповідача зазначено, що орієнтовний розмір судових витрат, які відповідач поніс та які очікує понести в зв`язку з розглядом справи становить 15000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Докази розміру понесених судових витрат з відповідним клопотанням будуть подані у встановлений ЦПК України строк.
Позивач відповідь на відзив до суду не надала.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити з наведених в позовній заяві підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечивши проти їх задоволення з наведених у відзиві на позовну заяву підстав. Також просив застосувати строк позовної давності у зв`язку з пропуском позивачем трьохмісячного строку звернення до суду. Повідомив, що докази розміру понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу з відповідним клопотанням будуть подані додатково у встановлений ЦПК України строк.
Згідно зі статтями12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно достатті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановленихстаттею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
За змістом частини 1статті 89 ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно достатті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Заслухавши учасників справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) 01.03.2011 року була прийнята на роботу в Рижанський ліцей Житомирської області на посаду вчителя хімії та біології, що підтверджується копією витягу з наказу №20 від 01.03.2011 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 30.10.2019 року №85-РС позивача прийнято на військову службу у Збройних Силах України за контрактом на три роки, що підтверджується відповідним витягом з наказу.
На підставі наказу директора Рижанського ліцею «Про увільнення та призначення виплат на період дії контракту Голяченко» від 01.11.2019 № 130а-к, позивача увільнено від роботи на час проходження військової служби за контрактом зі збереженням посади та середнього заробітку.
Наказом директора Рижанського ліцею Житомирської області «Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_6 » від 19.07.2022 № 47-к, у зв`язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX, позивачу припинено нараховувати та виплачувати середній заробіток з 19.07.2022 року із збереженням місця роботи.
Згідно довідки Рижанського ліцею Житомирської області від 01.10.2024 року №80 за період з 01.03.2022 року до 19.07.2022 року включно відповідачем було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток в сумі: березень 2022р. - 12 015,08 грн., квітень 2022р. - 11 468,94 грн., травень 2022р. -12 015,08 грн., червень 2022р. - 12 015,08 грн., липень 2022р. - 6553,68 грн. В довідці зазначено, що з 19.07.2024 року виплата призупинена у зв`язку зі змінами, внесеними до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2022 року №277 було продовжено строк контракту з 30.10.2022 року до оголошення демобілізації військовослужбовцю військової служби за контрактом солдату ОСОБА_6 , що підтверджується відповідним витягом з наказу.
У зв`язку з цим, на підставі наказу директора Рижанського ліцею «Про увільнення ОСОБА_7 від роботи у зв`язку з продовженням строку контракту» від 01.11.2022 № 84-к, позивача увільнено від роботи з 30.10.2022 року на період проходження військової служби за контрактом зі збереженням місця роботи та посади.
Позивач вважає припинення їй з 19.07.2022 року виплати середнього заробітку протиправною, оскільки вона перебуває на посаді вчителя та продовжує проходити військову службу, у зв`язку з чим в силу норм ст. 57 та 57-1 Закону України «Про освіту» має право на отримання середнього заробітку за період з липня 2022 року по вересень 2024 року.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Як зазначено у з ч. 2ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»(у редакції від 14.04.2022) громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьоюстатті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті53і частиною другою статті57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другоюстатті 46 Закону України "Про вищу освіту".
Відповідно до ч. 3статті 119 Кодексу законів про працю України(у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
24 лютого 2022року Указом Президента України № 64/2022на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині 3статті 119КЗпП Українислова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Отже, з 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 210/4194/22 та постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 210/4198/22, «із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні».
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23 (провадження № 61-10909св23), 22 листопада 2023 року у справі № 711/5198/22 (провадження № 61-2999 св 23), від 08 грудня 2023 року у справі № 638/5055/22 (провадження № 61-8486св23), від 08 лютого 2023 року у справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23).
Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 3 статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Згідно з вимогами ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, проходить військову службу у Збройних Силах України на підставі контракту з 30 жовтня 2019 року, з подальшим його продовженням з 30 жовтня 2022 року до оголошення демобілізації.
Із набранням чинностіЗаконом № 2352-IXвідбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобтоз 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.
Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Тому з урахуванням положень ч.3ст.119 КЗпП Україниза позивачем, як працівником Рижанського ліцею Житомирської області зберігається середній заробіток до 18.07.2022 року включно.
Як встановлено судом, а також не заперечується позивачем, позивачу виплачено середній заробіток за період по 18.07.2022 року.
Відповідно до частини 1статті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені встатті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок проходження військової служби у Збройних Силах України, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленомузакономрозмірі.
28.02.2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року по справі №235/343/23.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що положення ч. 3ст. 119 КЗпП Українив частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ. А починаючи з 19 липня 2022 року відповідач не має обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток.
Що стосується посилань позивача стосовно того, що на неї, як педагогічного працівника, який проходить військову службу, поширюються гарантії щодо збереження середнього заробітку, які визначені у ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», то суд виходить з наступного.
Згідно положеньч.2ст.57Закону України«Про освіту»(уредакції,чинній начас виданняоспорюваного наказу)у разізахворювання педагогічногочи науково-педагогічногопрацівника,яке тимчасовоунеможливлює виконанняним посадовихобов`язків іобмежує можливістьперебування уколективі осіб,які навчаються,або тимчасовогопереведення зацих чиінших обставинна іншуроботу чипроходження військовоїслужби запризовом підчас мобілізації,на особливийперіод,або військовоїслужби запризовом осібіз числарезервістів вособливий періодза такимпрацівником зберігаєтьсяпопередній середнійзаробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Тобто, за педагогічним чи науково-педагогічним працівником середній заробіток зберігається у двох випадках: у разі проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період .
Як встановлено судом, позивач 30.10.2019 року уклала контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на три роки. Згідно з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2022 року №277 було продовжено строк контракту до оголошення демобілізації військовослужбовцю військової служби за контрактом солдату ОСОБА_6 . 01.11.2022 року було прийнято наказ №84-к про увільнення ОСОБА_7 від роботи у зв`язку з продовженням строку контракту зі збереженням місця роботи і посади.
Відповідно достатті 2Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» від25березня 1992року №2232-ХІІпроходження військовоїслужби здійснюєтьсягромадянами України-у добровільномупорядку (законтрактом) або за призовом.
Частиною 6 статті 2 вказаного Закону визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
За таких обставин, виходячи з норм ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту», ч.ч.2, 6 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та враховуючи, що позивач проходить військову службу за контрактом, тобто в добровільному порядку, а не за призовом, а тому гарантії, передбачені ч. 2 ст.57 Закону України «Про освіту», на позивача не поширюються.
До такого ж висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 14 серпня 2023 року по справі № 349/1607/22 (провадження № 61-7739св23), яка є аналогічною за обставинами, залишивши без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову працівника, який проходив військову службу за контрактом, та просив стягнути середній заробіток.
Тобто, правові підстави для нарахування та виплати позивачу згідно ст.57 ЗУ «Про освіту» середнього заробітку з серпня 2022 року по вересень 2024 року відсутні.
Крім того, Законом України № 3494-ІХ від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року в частину 2 статті 57 Закону України «Про освіту» було внесено зміни, які скасовують виплату середнього заробітку педагогічним чи науково-педагогічним працівникам, у зв`язку з проходженням ними військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
З 24.12.2023 року ч. 2 ст. 57 ЗУ «Про освіту» викладена в наступній редакції: «У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності».
Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.
Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі № 158/2181/23 (провадження № 61-16956св23).
Не є підставою для нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 також і норма ст. 57-1 ЗУ «Про освіту», на яку посилається позивач у своєму позові.
Відповідно до частини першої статті 57-1 Закону України «Про освіту» здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується: організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників; збереження місця роботи, середнього заробітку, здійснення виплати стипендії та інших виплат, передбачених законом; місце проживання (пансіон, гуртожиток тощо) та забезпечення харчуванням (у разі потреби).
З аналізу положень зазначеної норми, а також її взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» слідує, що передбачені нею гарантії стосуються працівників, які були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування), зокрема у зв`язку з умовами воєнного стану.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року по справі № 757/22437/22-ц (провадження № 61-14921св23).
Тобто, ст. 57-1 Закону України «Про освіту» стосується працівників, які були вимушені залишити своє місце проживання через його окупацію чи близькість до зони ведення бойових дій. Ця норма жодним чином не створює додаткові гарантії для працівника, який в 2019 році уклав контракт на проходження військової служби та вибув зі свого постійного місця проживання до військової частини.
Отже, підсумовуючи все вищенаведене та враховуючи, що починаючи з 19 липня 2022 року частиною 3статті 119 КЗпП України не передбачено збереження за працівниками прийнятими на військову службу за контрактом середнього заробітку на підприємстві, а передбачено лише збереження місця роботи, посади, суд приходить до висновку, що підстави для скасування наказу директора Рижанського ліцею Житомирської області №47-к від 19.07.2022, а також нарахування і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 19 липня 2022 року по теперішній час відсутні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо заявлених представником відповідача підстав для застосування судом позовної давності у зв`язку з пропуском позивачем трьохмісячного строку звернення до суду, суд зазначає, що наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
За таких обставин, оскільки суд прийшов до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні, то підстави для застосування судом позовної давності відсутні.
Керуючись статтями4, 11- 13,247, 258,259, 263-265,268,273,352,354ЦПК України, суд, -
у х в а л и в:
У задоволенні позову ОСОБА_1 доРижанського ліцеюЖитомирськоїобластіпро стягненнясередньогозаробітку відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: Рижанський ліцей Житомирської області, адреса місцезнаходження: вул. Центральна, 44, с. Рижани, Житомирського району Житомирської області; код ЄДРПОУ: 06669394.
Повний текст рішення складено 09.12.2024 року.
Суддя А.М. Збаражський
Суд | Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області |
Дата ухвалення рішення | 02.12.2024 |
Оприлюднено | 12.12.2024 |
Номер документу | 123641749 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про виплату заробітної плати |
Цивільне
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області
ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М.
Цивільне
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області
ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М.
Цивільне
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області
ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М.
Цивільне
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області
ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні