Ухвала

від 15.11.2024 по справі 361/6005/19

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/6005/19

провадження № 2/361/45/24

15.11.2024

УХВАЛА

15 листопада 2024 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретаря Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства Заліське, Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про відновлення становища, встановлення компетенції, визнання незаконним та скасування рішення,

в с т а н о в и в :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила відновити становище, яке існувало до 20 серпня 2016 року, визнати загальні збори членів Садівничого товариства Заліське (далі СТЗаліське) від 20 серпня 2016 року відповідно до протоколу №2 такими, що не відбулися, та визнати рішення загальних зборів членів СТЗаліське від 20 серпня 2016 року не прийнятими; встановити відсутність компетенції Богданівської сільської ради Броварського району Київської області (далі Богданівська с/рада), правонаступником якої є Великодимерська селищна рада Броварського району Київської області (далі Великодимерська с/рада), на розпорядження земельною ділянкою в адміністративних межах Богданівської с/ради в СТЗаліське площею 0,06 га по вулиці Дачна, 33; визнати незаконним та скасувати рішення Богданівської с/ради за №717-20-VII від 12 жовтня 2017 року Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земель загального користування (під дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування) у власність для ведення колективного садівництва на території СТЗаліське в межах Богданівської с/ради.

02 жовтня 2023 року та 15 січня 2024 року представник відповідача Великодимерської с/ради Андруша О.М. подала до суду клопотання, у яких вона вказувала на те, що заявлені позивачем ОСОБА_1 у п. 1 позовної заяви вимоги, зокрема, відновити становище, яке існувало до 20 серпня 2016 року, визнати загальні збори членів СТЗаліське від 20 серпня 2016 року відповідно до протоколу №2 такими, що не відбулися, визнати рішення загальних зборів членів СТЗаліське від 20 серпня 2016 року не прийнятими, згідно із п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України підлягають розгляду господарським судом, а заявлені вимоги у п. п. 2, 3 позовної заяви, а саме встановити відсутність компетенції Богданівської с/ради, правонаступником якої Великодимерська с/рада, на розпорядження земельною ділянкою в адміністративних межах Богданівської с/ради в СТЗаліське площею 0,06 га по вулиці Дачна, 33; визнати незаконним та скасувати рішення Богданівської с/ради №717-20-VII від 12 жовтня 2017 року Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земель загального користування (під дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування) у власність для ведення колективного садівництва на території СТЗаліське в межах Богданівської с/ради відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС підлягають розгляду адміністративним судом. Просила суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 України закрити провадження у даній цивільній справі, оскільки ця справа не підлягає розгляду судом у порядку цивільного судочинства.

20 лютого 2024 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заперечення на клопотання про закриття провадження у цивільній справі, у якому посилалася на те, що правовідносини у даній справі виникли не в межах Статуту товариства, а на підставі земельного законодавства та є спором щодо набуття прав на земельну ділянку, тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

11 листопада 2024 року представник відповідача СТЗаліське Гудінова І.Л. подала до суду клопотання, яке аналогічне за змістом клопотанню, поданому представником відповідача Великодимерської с/ради, у якому теж посилалася на те, що заявлені позивачем ОСОБА_1 вимоги у п. 1 позовної заяви відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України підлягають розгляду господарським судом, а заявлені нею ж вимоги у п. п. 2, 3 позовної заяви підлягають розгляду адміністративним судом. Просила суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 України закрити провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

14 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, у якій просила суд провести наступне засідання, яке відбудеться після 29 серпня 2024 року, без її участі.

Враховуючи те, що після 29 серпня 2024 року, наступна дата судового засідання у справі призначена на 29 жовтня 2024 року, однак справа була знята з розгляду у зв`язку із зайнятістю судді в іншому судовому провадженні, та наступне судове засідання у цій справі призначено на 15 листопада 2024 року, слід дійти висновку, що позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про проведення цього судового засідання 15 листопада 2024 року без її участі.

Відповідач СТЗаліське у судове засідання не з`явилося, представник СТЗаліське Гудінова І.Л. подала до суду заяву, у якій просила суд розглянути клопотання про закриття провадження у цивільній справі за її відсутності та задовольнити це клопотання.

Відповідач Великодимерська с/рада у судове засідання теж не з`явилася, її представник Андруша О.М. подала до суду заяву, у якій просила здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача Великодимерської с/ради та задовольнити подане клопотання.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася із вказаним вище позовом до Броварського міськрайонного суду Київської області.

Автоматизованою системою розподілу судових справ між суддями зазначена цивільна справа була розподілена для розгляду судді Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинському В.С.

18 вересня 2019 року ухвалою суду провадження у даній цивільній справі відкрито, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

27 жовтня 2020 року ухвалою суду підготовче провадження у цій справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

18 жовтня 2023 року на підставі розпорядження керівника апарату Броварського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2023 року №1007 проведено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями, головуючим у справі визначено суддю Броварського міськрайонного суду Київської області Дутчака І.М.

19 жовтня 2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до СТЗаліське та Великодимерської с/ради про відновлення становища, встановлення компетенції, визнання незаконним та скасування рішення ухвалою суду прийнято до провадження судді Дутчака І.М.

Представники відповідачів Великодимерської с/ради Андруша О.М. та СТЗаліське Гудінова І.Л., вважаючи, що дана цивільна справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, подали до суду клопотання про закриття провадження у справі, оскільки заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають розгляду судом у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із п. п. 1, 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: верховенство права; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У ч. ч. 1, 3 ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року №1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є, зокрема, суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно із ч. 2 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За змістом ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У ст. 20 ГПК України визначено коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, до якого віднесено справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2019 року у цивільній справі №361/1478/17 за позовом фізичної особи до Масиву садівничих товариств Ялинка та голови правління товариства про визнання недійсним рішення конференції та зобов`язання вчинити дії виклала правовий висновок та роз`яснила, що при визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань: за змістом ч. ч. 1-3 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у ст. 3 ГК України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За змістом ст. ст. 83, 85, 86 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарською діяльністю згідно із ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (ст. 3 ГК України).

Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (ст. 2, ч. 6 ст. 3 ГК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у цивільній справі №695/2665/16-ц за позовом фізичних осіб до Об`єднаного садівничого товариства Славутич про визнання такими, що не відбулися, загальних зборів садівничого товариства, визнання недійсним та скасування протоколу загальних зборів садівничого товариства, виклала у справі правовий висновок та роз`яснила, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства, а правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає саме Закон України Про кооперацію.

Згідно із ст. 1 Закону України Про кооперацію від 10 липня 2003 року №1087-IV (далі Закон №1087-IV) кооперація система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

За визначеннями ст. 2 Закону №1087-IV кооператив юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Обслуговуючий кооператив кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

За змістом ст. 6 Закону №1087-IV кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

У ст. 8 Закону України Про кооперацію передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.

Згідно із ст. 12 Закону №1087-IV основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм, корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією, інші правомочності передбачені законом і статутами.

Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу, незалежно від напряму його діяльності, є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами (у тому числі учасником, який вибув) та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Садівниче товариство Заліське є юридичною особою, зареєстрованою 13 жовтня 1992 року; організаційно-правова форма садівниче товариство; види діяльності комплексне обслуговування об`єктів (основний). Таким чином, відповідач СТЗаліське є господарською організацією юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

У п. 1 прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 заявлено вимогу про визнання загальних зборів членів СТЗаліське від 20 серпня 2016 року відповідно до протоколу №2 такими, що не відбулися, та визнання рішення цих загальних зборах не прийнятими.

Із протоколу №2 від 20 серпня 2016 року загальних зборів членів СТЗаліське видно, що 20 серпня 2016 року проведені загальні збори членів СТЗаліське, на яких були прийняті рішення, що відображені у протоколі №2, та вирішувалися питання, а саме: 1)звіт ревізійної комісії; 2)звіт голови СТЗаліське; 3)звіт правління цього товариства за період із 09 липня по 20 серпня 2016 року; 4)обрання нового голови СТЗаліське; 5)доповідь ОСОБА_2 із приводу нескінчених судових спорів по озеру в межах СТ; 6)звільнення та дообрання членів правління до потрібної кількості у 12 членів; 7)обговорення змін та доповнень до статуту і його реєстрації до кінця грудня 2016 року; 8)затвердження кошторису на 2016 рік; 9)затвердження кошторису на 2017 рік; 10)обговорення радикальних заходів, направлених на припинення розкрадання електроенергії; 11)обговорення питань, які були поставлені членам СТЗаліське та членам правління за вказаний вище період із 09 липня по 20 серпня 2016 року; 12)розгляд питань членів товариства по заявах (наданих до загальних зборів); 13)інші питання.

Таким чином, зі змісту зазначеного рішення загальних зборів членів СТЗаліське, слід дійти висновку, що 20 серпня 2016 року на загальних зборах членів СТЗаліське прийняті рішення, що відображені у протоколі №2, якими вирішувалися питання стосовно діяльності та управління СТЗаліське.

Позивач ОСОБА_1 у позовнійзаяві вказуєна те,що вонає членомСТЗаліське,на підтвердженнячого подаладо судукопію членськоїкнижки садовода, виданої їй 10 серпня 1990 року, а відповідач СТЗаліське посилається на те, що позивач ОСОБА_1 є колишнім членом цього садівничого товариства.

Виходячи із заявлених позовних вимог у п. 1 позовної заяви, із урахуванням питань, що розглядалися 20 серпня 2016 року на загальних зборах СТЗаліське, та прийняті на них рішення, які фактично оскаржується позивачем ОСОБА_1 , та враховуючи зазначені норми законодавства, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, слід дійти висновку, що заявлені позивачем ОСОБА_1 вимоги у цій частині стосуються діяльності та управління СТЗаліське, тобто вони є корпоративним, а тому відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України підлягають розгляду у цій частині господарським судом.

Доводи позивача ОСОБА_1 про те, що правовідносини між нею і відповідачем СТЗаліське виникли не в межах статуту товариства, а на підставі земельного законодавства та є спором стосовно набуття прав на земельну ділянку і не є корпоративними, суд до уваги не приймає, оскільки, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог у п. 1 прохальної частини позовної заяви та обґрунтування цієї вимоги, позивач ОСОБА_1 фактично оскаржує рішення загальних зборів членів СТЗаліське від 20 серпня 2016 року, якими вирішувалися питання, пов`язані з діяльністю та управлінням СТЗаліське.

Будь-яких відомостей про те, що на зазначених загальних зборах вирішувалося питання про земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_1 , у СТЗаліське, яку має бажання отримати у власність позивач ОСОБА_1 , дане рішення не містить.

Також доводи ОСОБА_1 про те, що посилання сторони відповідача на ст. 167 ГК України до правовідносин у цій частині є неприпустимими, оскільки 27 липня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України Про акціонерні товариства №2465-ІХ, який набрав чинності з 01 січня 2023 року та яким, зокрема, виключено ст. ст. 82, 85 і 167 ГК України, не ґрунтуються на вимогах законодавства, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 із цим позовом до суду звернулася у серпні 2019 року, норми ст. 167 ГК України щодо визначення змісту корпоративних прав і корпоративних відносин на той момент були чинними.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

У ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплено один із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 у справі №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також ОСОБА_1 у п.п.2,3позовної заявизаявлено вимогипро встановленнявідсутності компетенціїБогданівської с/ради,правонаступником якої є Великодимерська с/рада, на розпорядження земельною ділянкою в адміністративних межах Богданівської с/ради в СТЗаліське площею 0,06 га по вулиці Дачна, 33, та визнання незаконним і скасування рішення Богданівської с/ради від 12 жовтня 2017 року №717-20-VII Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земель загального користування (під дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування) у власність для ведення колективного садівництва на території СТЗаліське в межах Богданівської с/ради.

За змістом ст. 1 КАС України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Відповідно доп.п.1,2ч.1ст.4КАС Українисправа адміністративноїюрисдикції це переданийна вирішенняадміністративного судупублічно-правовийспір,у якомухоча бодна стороназдійснює публічно-владніуправлінські функції,в томучислі навиконання делегованихповноважень,і спірвиник узв`язку ізвиконанням абоневиконанням такоюстороною зазначенихфункцій;або хочаб однасторона надаєадміністративні послугина підставізаконодавства,яке уповноважуєабо зобов`язуєнадавати такіпослуги виключносуб`єкта владнихповноважень,і спірвиник узв`язку ізнаданням абоненаданням такоюстороною зазначенихпослуг;або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У п. 1 ч. 2 ст. 19 КАС України встановлено, що на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2022 року у справі №383/1263/21 роз`яснив, що, враховуючи норми ЗК України, які регулюють процес набуття громадянами права власності на земельні ділянки із земель державної чи комунальної власності, та те, що набуття особами права власності на земельну ділянку відбувається поетапно починаючи з отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проєкту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність, то правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. При прийнятті рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна органу державної влади у публічно-правових відносинах. Спір, як щодо рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою, так і щодо оскарження дій суб`єкта владних повноважень про надання чи відмову в наданні такого дозволу, є публічно-правовим.

Зі змісту п. п. 2, 3 прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що нею фактично оскаржуються дії та рішення суб`єкта владних повноважень, наділеного владними управлінськими функціями, тому дослідженню та з`ясуванню у цій частині вимог підлягають виключно владні, управлінські рішення і дії суб`єкта владних повноважень, який наділений владними управлінськими функціями, приймати рішення, тому заявлені позивачем вимоги у цій частині мають розглядатися судом за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, із матеріалів справи вбачається, що права на земельну ділянку ОСОБА_1 на час пред`явлення позову не набула, а оскарження нею рішення №717-20-VII від 12 жовтня 2017 року Богданівської с/ради Про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земель загального користування (під дорогами, проїздами, будівлями і спорудами загального користування) у власність для ведення колективного садівництва на території СТЗаліське в межах Богданівської с/ради, з яким не погоджується позивач, саме по собі не породжує виникнення у ОСОБА_1 права власності чи права користування спірною земельною ділянкою. Такі дії є лише одним із етапів набуття такого права в майбутньому. Тобто, майнові права позивача у спірних правовідносинах не можуть бути порушені.

Виходячи з наведеного, враховуючи норми законодавства, чинного на час виникнення правовідносин, правові висновки, викладені Верховним Судом у подібних справах, суд дійшов висновку, що розгляд даної цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до СТЗаліське та Великодимерської с/ради про відновлення становища, встановлення компетенції, визнання незаконним і скасування рішення в частині вимог у п. 1 позовної заяви належить до компетенції господарського суду та мають розглядатися судом у порядку господарського судочинства, інші позовні вимоги, заявлені ОСОБА_3 у п. п. 2, 3 позовної заяви, належить до компетенції адміністративного суду та мають розглядатися судом у порядку адміністративного судочинства.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання представників відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про закриття судом провадження у даній цивільній справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а провадження у цій справі на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підлягає закриттю, оскільки цивільна справа за вказаним вище позовом ОСОБА_1 розгляду судом у порядку цивільного судочинства не підлягає.

Згідно із ч. 1. ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права, протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови, звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Із правового аналізу вказаної правової норми вбачається, що заява про направлення справи за встановленою юрисдикцією, подається до суду, який прийняв судове рішення про закриття провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду у п. 52 постанови від 29 вересня 2020 року у справі №368/561/19 виклала правовий висновок та вказала, що оскільки Велика Палата Верховного Суду залишила в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, вона відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України в редакції Закону №460-IX роз`яснює позивачу її право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до суду, який закрив провадження у справі, із заявою про її направлення до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Таким чином, у разі закриття провадження у цивільній справі судом першої інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України та відсутності апеляційної скарги на ухвалу суду про закриття провадження у цивільній справі, суд першої інстанції не позбавлений права, яким цивільний процесуальний закон наділяє суди апеляційної та касаційної інстанцій, за заявою позивача передати справу за встановленою законом відповідною юрисдикцією.

В іншому випадку на позивача буде покладено додатковий тягар по сплаті судового збору в більшому розмірі до належного суду та у вчиненні дій щодо повернення раніше сплаченого судового збору. Крім того, позивач може стикнутися із труднощами у поновленні строку для звернення до суду, у разі його пропущення з підстав зміни судової практики щодо визначення юрисдикції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 13, 81, 89, 182, 259, 260, 263 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання представників відповідачів задовольнити.

Закрити провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства Заліське, Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області про відновлення становища, встановлення компетенції, визнання незаконним та скасування рішення.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що заявлені нею вимоги у п. 1 позовної заяви належать до юрисдикції господарського судочинства, а вимоги у п. п. 2, 3 позовної заяви належать до юрисдикції адміністративного судочинства.

Роз`яснити позивачу право звернутися протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали до Броварського міськрайонного суду Київської області із заявою про направлення справи у частині відповідних вимог до суду господарської чи адміністративної юрисдикції.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя Дутчак І. М.