Рішення

від 29.11.2024 по справі 304/173/24

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/173/24 Провадження № 2/304/179/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2024 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання Галас А.Ю.,

представника відповідача Ердик Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 304/173/24 за позовом ОСОБА_1 до Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області, про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток з подальшою виплатою різниці невиплачених сум, -

У С Т А Н О В И В:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом (з урахуванням позовної заяви зі збільшеними позовними вимогами від 16 лютого 2024 року), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ т.в. директора Перечинського ліцею Перечинської міської ради № 124 від 19 липня 2022 року «Про припинення виплати середнього заробітку», зобов`язати відділ освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради нарахувати та виплатити середній заробіток за час проходження військової служби у період із 19 липня по 19 вересня 2022 року та провести перерахунок відпускних за 2021-2022 роки та за 2022-2023 роки, з подальшою виплатою різниці невиплачених коштів, а також нарахування та виплату зазначених сум коштів провести з урахуванням компенсації приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) за кожний місяць затримки виплати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що працює у Ліцеї імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області (до перейменування Перечинський ліцей Перечинської міської ради Закарпатської області) на посаді заступника директора з виховної роботи з 14 червня 2021 року. 28 лютого 2022 року був призваний на військову службу під час загальної мобілізації. 19 липня 2022 року на підставі наказу т.в. директора ліцею № 124 «Про припинення виплати середнього заробітку» йому було припинено нарахування та виплату середнього заробітку за місцем роботи як мобілізованому працівнику, що серед іншого підтверджується довідкою про доходи за 2022 рік № 47 від 28 грудня 2022 року, виданою Відділом освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради. 19 вересня 2022 року його звільнено з військової служби. Після того, як дізнався про припинення нарахування та виплати йому середнього заробітку з 19 липня 2022 року, спочатку усно, а 21 березня 2023 року письмово звернувся до Перечинського ліцею Перечинської міської ради та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради із проханням розглянути питання про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час проходження військової служби у період з 19 липня по 19 вересня 2022 року та проведення перерахунку відпускних, з подальшою виплатою різниці невиплачених коштів, відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», якою передбачено, що за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зберігається попередній середній заробіток, та згідно листа Міністерства освіти і науки України № 1/10241-22 від 06 вересня 2022 року «Про збереження середнього заробітку педагогічним та науково-педагогічними працівниками закладів освіти, які призвані на військову службу». Однак 06 квітня 2023 року отримав відповідь відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради, а 20 квітня 2023 року ще й аналогічну відповідь Перечинського ліцею Перечинської міської ради про відсутність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 19 липня по 19 вересня 2022 року, а також для перерахунку відпускних. Відповіді містять лише посилання на Кодекс законів про працю України і жодного посилання на Закон України «Про освіту». Звертає увагу на те, що КЗпП є загальним нормативно-правовим актом, який регулює трудові відносини між роботодавцем та працівником, а Закону України «Про освіту» - спеціальним, оскільки регулює питання трудових відносин педагогічних працівників. За загаданим правилом пріоритетів є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносин або коли про це йдеться в спеціальному законі. Частина друга статті 57 Закону України «Про освіту» щодо збереження за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками попереднього середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, чинна і має реалізовуватися в повному обсязі. Крім того, реалізація даної норми гарантована ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Крім цього зазначає, що статтею 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (а. с. 1-4, 73-81).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 січня 2024 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі визначено суддю Чепурнова В.О. (а. с. 19).

Ухвалою судді Перечинського районного суду від 29 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області про скасування наказу та стягнення середнього заробітку, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відтак призначено судове засідання та визначено відповідачам строк для подачі відзиву на позовну заяву (а. с. 22-23).

П`ятого лютого 2024 року представник відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області ОСОБА_2 подала відзив на позову заяву (у тому числі в електронній формі через систему «Електронний суд»), в якому просила відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області про скасування наказу та стягнення середнього заробітку, з огляду на наступне. По перше, позивачем подано позовну заяву про скасування наказу та стягнення середнього заробітку до суду поза межами строку, встановленого для звернення до суду в такій категорії справ. Так, стаття 32 Закону України «Про оплату праці» регламентує питання вирішення трудових спорів з питань оплати праці та передбачає, що трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори. У відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. При цьому жодних приписів стосовно того, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, ні у ст. 233 КЗпП України, ні у Законі України «Про оплату праці», ні у положеннях інших нормативно-правових актів немає. Сам позивач стверджує, що у відповідності до п. 7 ч. 3 ст. 175 ЦПК України ним проводилися заходи досудового врегулювання спору у формі усних та письмових звернень до уповноважених установ, які питання так і не вирішили. Водночас, як випливає із викладених у позовній заяві фактичних обставин справи, а також доказів, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, про порушення, як вважає позивач, свого права він дізнався тоді, коли звертався з письмовими заявами про виплату середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 19 липня по 19 вересня 2022 року до відповідачів Перечинського ліцею та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради та у квітні 2023 року отримав офіційні відповіді за результатами розгляду цих заяв. Відповіді з роз`ясненнями, в яких йшлося про відсутність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час проходження військової служби за вказаний період, як стверджує сам позивач, ним отримано відповідно 06 квітня та 20 квітня 2023 року. Зазначене беззаперечно свідчить про те, що про порушення свого права позивач дізнався у квіті 2023 року. Таким чином, очевидно пройшло більше трьох місяців з моменту, коли позивачу стало відомо про порушення, на його думку, свого права, а з позовною заявою до суду він звернувся лише 16 січня 2024 року, тобто поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Статтею 268 ЦК України чітко визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, однак серед цих вимог відсутня вимога про стягнення середнього заробітку. По друге, вважає вимогу позивача про виплату середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 19 липня по 19 вересня 2022 року необґрунтованою. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, що набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до статті 119 КЗпП України, якою передбачено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків. У відповідності до цих змін ч. 3 ст. 119 КЗпП України викладено в іншій редакції, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Частиною 1 статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про праці регулює трудові відносини усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Таким чином, згідно з внесеними змінами до ст. 119 КЗпП України, що набрали чинності з 19 липня 2022 року, а також наказу тимчасово виконувача обов`язків директора Перечинського ліцею Перечинської міської ради № 124 від 19 липня 2022 року про припинення виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року припинено нарахування та виплату середнього заробітку. Також вважає помилковими твердження позивача щодо пріоритетності норм Закону України «Про освіту», який позивач розглядає як спеціальний закон, стосовно Кодексу законів про працю України. Так, ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин та на даний час є працівником закладу загальної середньої освіти Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради. У свою чергу Закон України «Про повну загальну середню освіту», який є спеціальним законом, не містить жодних положень щодо збереження за педагогічними працівниками середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації. Аналогічна положенням частини 1 статті 2 Закону України «Про освіту» норма міститься і у статті 4 КЗпП України, згідно з якою законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. У даному конкретному випадку, що стосується спірних правовідносин, зважаючи на те, що і Кодекс законів про працю України, і Закон України «Про освіту» мають однакову юридичну силу, є актами загального законодавства, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Зміни до ст. 119 КЗпП України були внесені Законом № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року та набрали чинності з 19 липня 2022 року. Частина друга статті 57 Закону України «Про освіту» на момент виникнення спірних правовідносин була чинною в останній редакції, викладеній у відповідності до змін, внесених Законом №1357-ІХ від 30 березня 2021 року. тобто застосуванню у спірних правовідносинах, на її переконання, підлягали саме норми ст. 119 КЗпП України. По третє, враховуючи те, що відділ освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради не вбачає підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку з огляду на викладене вище обґрунтування своєї позиції по суті спору, то відповідно і нарахування компенсаційних сум (індексу інфляції) не може розглядатись. Тому вважає, що доводи позивача про незаконність наказу про припинення виплати йому середнього заробітку, а також про підстави для нарахування та стягнення на його корись середнього заробітку за період з 19 липня по 19 вересня 2022 року із врахуванням індексу інфляції не є обґрунтованими (а. с. 27-33, 42-46).

Восьмого лютого 2024 року представник Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області Гунка Ф.Ф. подав відзив на позову заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області про скасування наказу та стягнення середнього заробітку. Обгрунтування даного відзиву аналогічні обґрунтуванням відзиву, поданого представником відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області (а. с. 62-66).

Двадцять шостого лютого 2024 року представник відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області Барзак О.І. подала заперечення проти заяви про збільшення позовних вимог (у тому числі в електронній формі через систему «Електронний суд»), в якому просила залишити без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 16 лютого 2024 року, а також відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області про скасування наказу та стягнення середнього заробітку у повному обсязі, з огляду на наступне. Як передбачено ч. 1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). У заяві про збільшення позовних вимог від 16 лютого 2024 року позивач додатково просить про проведення перерахунку відпускних і за 2022-2023 роки з подальшою виплатою різниці невиплачених коштів, що слід розглядати як ще одну вимогу. Водночас, позивачем не наведено жодних аргументів та не викладено обґрунтування стовно правових підстав для заявлення такої вимоги чи щодо того, яким чином вимога про перерахунок відпускних і за 2022-2023 роки пов`язана з підставою виникнення з основною вимогою про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби за період з 19 липня по 19 вересня 2022 року або поданими ним у справі доказами. Нових доказів на обгрнтування заявлення додаткової вимоги про перерахунок відпускних і за 2022-2023 роки позивачем до заяви про збільшення позовних вимог також не додано. Окрім того, зазначає, що чинним ЦПК України не передбачено подання позивачем після пред`явлення позову до суду такого виду процесуального документу як позовна заява у новій редакції (а. с. 91-93, 95-97).

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 березня 2024 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі визначено суддю Ганька І.І. (а. с. 102).

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги, викладені в позовній заяві (у новій редакції) підтримує та просить такі задовольнити.

Представник Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області у судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив.

У судовому засіданні представника відповідача відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області Ердик Н.М. просила у задоволенні позову відмовити, при цьому посилаючись на обґрунтування, раніше висловлені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Ліцеєм імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області (до перейменування Перечинський ліцей Перечинської міської ради Закарпатської області) та обіймає посаду заступника директора з виховної роботи, вчителя історії.

Як вбачається з військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 29 червня 2017 року, ОСОБА_1 був призваний по мобілізації 28 лютого 2022 року на підставі наказу Президента України № 69/2022 та 19 вересня 2022 року на підставі нач. ком в/ч НОМЕР_2 № 207 від 18 вересня 2022 року п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за пп «г» (за сімейними обставинами) звільнений в запас (а. с. 8).

Наказом Перечинського ліцею Перечинської міської ради Закарпатської області від 19 липня 2022 року № 124, відповідно до прийнятих змін до ст. 119 КЗпП, припинено нараховувати та виплачувати середній заробіток ОСОБА_1 , заступнику директора з ВЧ, вчителю історії, з 19 липня 2022 року (а. с. 10).

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23)).

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.

У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що «на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації і встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.

Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.

Підсумовуючи наведене, слід дійти висновку про те, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.

Такий правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 158/2181/23 (провадження № 61-16956св23).

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 є педагогічними працівником, який 28 лютого 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та з 19 вересня 2022 року звільнений в запас, а тому відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, мав право на отримання середнього заробітку до 19 вересня 2022 року.

Поряд з цим, суд звертає увагу на наступне.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, що діяла до 18 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Поряд з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, зокрема, частини першу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, яка діє і на момент ухвалення рішення, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Як зазначає позивач ОСОБА_1 , письмово про порушення свого права він дізнався з відповідей відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спору Перечинської міської ради від 06 квітня 2023 року № 01-30/318 та Перечинського ліцею Перечинської міської ради Закарпатської області від 20 квітня 2023 року № 01-22/80. Копії вказаних відповідей долучено до позовної заяви самим позивачем (а. с. 12-15, 16).

Таким чином, станом на квітень 2023 року, тобто на момент отримання позивачем ОСОБА_1 відмови у нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час проходження військової служби у період з 19 липня по 19 вересня 2022 року, строк звернення до суду за вирішенням трудового спору становив три місяці.

Натомість ОСОБА_1 за захистом своїх порушених прав звернувся тільки 16 січня 2024 року, тобто далеко поза межами строку звернення до суду.

У даному випадку суд також враховує наступне.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Заявляючи відповідне клопотання про поновлення вказаного строку, особа не повинна наводити конкретних причин його пропуску, окрім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, оскільки строк звернення до суду не пропущено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Вказане свідчить, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом (16 січня 2024 року), в Україні вже не діяв встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що був безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) зазначено, що встановлений статтею 223 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін. Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (постанова Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18).

Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 зазначено, що «як поважні причини пропуску строку, встановленого в ч.1 ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

Також, Верховний Суд неодноразово виснував, що відмовити у задоволенні позову через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року по справі №158/2439/22, у статті 234 КЗпП не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, позивачем ОСОБА_1 пропущено встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, а клопотання про поновлення такого строку не заявлено. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з відповідним позовом, а також того, що його своєчасному зверненню перешкоджали непереборні обставини, які зробили неможливим або значно утруднили таке звернення.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу т.в. директора Перечинського ліцею Перечинської міської ради № 124 від 19 липня 2022 року «Про припинення виплати середнього заробітку», а також про зобов`язання відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради нарахувати та виплатити середній заробіток за час проходження військової служби у період із 19 липня по 19 вересня 2022 року слід відмовити у зв`язку із пропуском строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради провести перерахунок відпускних за 2021-2022 роки та за 2022-2023 роки, з подальшою виплатою різниці невиплачених коштів, а також нарахування та виплату зазначених сум коштів провести з урахуванням компенсації приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) за кожний місяць затримки виплати, то оскільки такі вимоги є похідними та безпосередньо залежать від вирішення вимог про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання виплатити середній заробіток, а тому також не підлягають до задоволення.

Одночасно суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що на даний час у провадженні Конституційного Суду перебуває Конституційне подання Верховного Суду №4/337 (24) від 16 вересня 2024 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Згідно із ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору у разі залишення позову без задоволення судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі наведеного та керуючись ст. 4, 119, 233, 234 КЗпП України, ст. 16 ЦК України, ст. 2, 12, 76-83, 89, 141, 258-259, 264, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

у задоволенні зміненого позову ОСОБА_1 до Ліцею імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області та відділу освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області, про визнання протиправним і скасування наказу та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток з подальшою виплатою різниці невиплачених сум відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Ліцей імені Героїв 68-го батальйону Перечинської міської ради Закарпатської області, ЄДРПОУ 26463140; місцезнаходження: 89200 Закарпатська область Ужгородський район м. Перечин, вул. Світавська, 1.

Відповідач: Відділ освіти, культури, сім`ї, молоді та спорту Перечинської міської ради Закарпатської області, ЄДРПОУ 41625530; місцезнаходження: 89200 Закарпатська область Ужгородський район м. Перечин, вул. Ужанська, 19 б.

Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року.

Головуючий: Ганько І. І.