РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
10 грудня 2024 р. Справа № 120/19553/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: Управління МВС України у Вінницькій області в особі ліквідаційної комісії про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління МВС України у Вінницькій області в особі ліквідаційної комісії про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 01.09.1996 року по 16.04.2014 року проходив службу в ДАІ УМВС у Вінницькій області. Проте, відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення, яка є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, та передбачена Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078. Крім того, листом Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Вінницькій області позивачу було відмовлено у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.09.1996 по 16.04.2015.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позову відмовити. Зазначено, що Головне управління ДАІ МВС України в Вінницькій області ліквідовано та чинним законодавством не визначено порядок і процедуру правонаступництва.
Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 16.04.2014 року був звільнений з органів внутрішніх справ з посади старшого інспектора ДПС взводу з обслуговування стаціонарного поста №3 роти дорожньо-патрульної служби ДАІ УМВС України у Вінницькій області.
Позивач звернувся до відповідача із проханням надати інформацію та фінансові документи стосовно нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за час проходження служби останнього.
Листом від 15.12.2023 його повідомлено, що за період з 1994 по 2014 роки нарахована індексація грошового забезпечення в сумі 19 281, 99 грн. Також повідомлено, що повноваження у ліквідаційної комісії щодо встановлення повноти здійснення виплати індексації колишнім співробітникам не передбачено.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період його служби в органах МВС України з 1996 по 2014, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент їх виникнення, суд зазначає таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні та організаційні основи індексації грошових доходів населення України врегульовані нормами Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».
21.11.1996 прийнято Закон України «Про визнання такими, що втратили чинність, Декрету Кабінету Міністрів України «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення», відповідно до якого Декрет Кабінету Міністрів України «Про тимчасове припинення індексації грошових доходів населення» втрачає чинність з 01.01.1997.
У зв`язку із зазначеним, 01.01.1997 було відновлено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та розпочато обчислення індексу споживчих цін з наростаючим підсумком для індексації грошових доходів громадян.
Таким чином, індексації грошових доходів населення підлягають доходівпочинаючи з 01.01.1997, відтак у задоволенні позовних вимог за період з 01.09.1996 по 31.12.1996 належить відмовити.
Відповідно до статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1282), Індексація встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Разом із тим, статтею 4 Закону № 1282 передбачено, що обчислення індексу споживчих цін з наростаючим підсумком для індексації грошових доходів громадян починається з 1 січня 1997 року, і індексація провадиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).
Обчислення індексу споживчих цін для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків.
Статтею 4 Закону № 1282 (у редакції від 01.07.2002) передбачено, що індексація грошових доходів громадян провадиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсоток.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів громадян провадиться з наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для здійснення подальшої індексації грошових доходів громадян обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 1 Порядку № 1078 (у редакції від 17.07.2003) передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Із урахуванням викладеного, грошове забезпечення підлягає обов`язковій індексації, як державна соціальна гарантія, яка надається для підтримки населення в умовах зростання цін. Право індексації виникає тоді, коли індекс споживчих цін, розрахований наростаючим підсумком перевищить поріг індексації: в 105 відсотків з 01.01.1997 до 01.07.2002 та в 101 відсоток з 01.07.2002 по день звільнення позивача зі служби.
У свою чергу обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації покладається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач протиправно не виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення за період із 01.01.1997 по 01.06.2007, з 01.07.2007 по 30.11.2008, з 01.11.2012 по 16.04.2014.
Щодо позовних вимог позивача за липень 2007 суд зазначає, що відповідно до довідки про нарахування грошового забезпечення за період з 01.09.1996 по 16.04.2014, позивачу у липні 2007 року було виплачено індексацію в сумі 840,24 грн, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною утверджувати та забезпечувати її права.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, пункт 64, від 15.10.2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що особа не зазнала страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Проте, суд наголошує, що матеріалами справи та жодним доказом не підтверджені моральні страждання позивача, наприклад, висновком експертизи моральної шкоди, консультативними висновками лікарів тощо.
Крім того, позивачем також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена до відшкодування сума у розмірі 15000 гривень.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період його служби в органах МВС України за період з 01.01.1997 по 01.06.2007, з 01.07.2007 по 30.11.2008, з 01.11.2012 по 16.04.2014.
Зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період його служби в органах МВС України з з 01.01.1997 по 01.06.2007, з 01.07.2007 по 30.11.2008, з 01.11.2012 по 16.04.2014.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Ліквідаційна комісія управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10. код ЄДРПОУ 08592106)
Суддя Комар Павло Анатолійович
Суд | Вінницький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.12.2024 |
Оприлюднено | 12.12.2024 |
Номер документу | 123648525 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Комар Павло Анатолійович
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Комар Павло Анатолійович
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Комар Павло Анатолійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні