Рішення

від 02.12.2024 по справі 160/26377/24

НЕ ВКАЗАНО

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 рокуСправа №160/26377/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Преформ" до Державної служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, -

УСТАНОВИВ:

02.10.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Преформ" до Державної служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, з вимогами:

- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт від 11.09.2024 року №042098.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що 11.09.2024 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», прийнято постанову № 042098 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00грн. за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», що підтверджується актом №039960 від 23.07.2024 року. Позивач зазначає, що акт перевірки не наводить жодних обґрунтувань, доказів, аргументів та підстав, що підтверджують висновки правопорушення. Окрім того, позивач зазначає, що мав Міжнародні сертифікати технічного огляду, що відповідно чинного законодавства є альтернативою протоколу технічного нагляду технічного стану. Таким чином, встановлене порушення не має місця та при перевірці водієм було надано повний обсяг необхідних документів. Наведені підстави, на думку позивача, є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

28.10.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив проти позову. Відповідач заперечує позовні вимоги в повному обсязі, в обґрунтування своїх заперечень вказує, що під час перевірки виявлено порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній протокол перевірки технічного стану транспортних засобів, чим порушено вимоги ст. 35 ЗУ «Про автомобільний транспорт». У тому числі порушення відповідальність за яке передбачена вимогами статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» абзац третій частина 1. Відповідач зауважує, що обов`язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світло пропускання скла, газобалонного обладнання ( за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища. При цьому чинне законодавство не має посилання про те, що обов`язковому технічному контролю не підлягають транспортні засоби, які отримали Міжнародний сертифікат. Тобто, отримання Міжнародного сертифікату не звільняє від обов`язку позивача пройти обов`язковий технічний огляд та отримати Протокол перевірки технічного стану.

Міжнародний сертифікат технічного огляду не замінює національний протокол, який у всіх випадках є обов`язковим і лише він у межах України підтверджує проходження обов`язкового технічного огляду транспортного засобу.

Також зазначає, що повідомлення про розгляд справи було надіслано в строк передбачений законодавством засобами поштового зв`язку. Таким чином, відповідачем вжито усіх заходів щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, оскільки здійснено повідомлення у спосіб, визначений Порядком № 1567.

З огляду на вищевикладене вважає прийняту постанову правомірною та просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

28.10.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив проти позову, що за змістом дублює попередній.

31.10.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «Завод ПРЕФОРМ» надано відповідь на відзив проти позову, в якій позивачем наголошується на безпідставності заперечень відповідача та позивач просить задовольнити адміністративний позов. Зауважує, що оскаржувана постанова не кореспондується з актом рейдової перевірки за висвітленими порушеннями та зазначає, що позивач не порушив вимоги ЗУ «Про автомобільний транспорт», оскільки автомобіль та причеп знаходились в належному технічному стані та обов`язковий технічний контроль ним було пройдено. Зважаючи на вищевикладене вважає прийняту відповідачем постанову протиправною та просить задовольнити адміністративний позов.

Відповідно до ч.1ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частиною 4статті 243 Кодексу адміністративного Українивстановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5ст.250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст.257,262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

23.07.2024 року на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 08 липня 2024 року № 001511 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області було проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільний транспортом щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод ПРЕФОРМ».

В ході проведення перевірки було зупинено транспортний засіб марки SCANIA WIELTON н.з. НОМЕР_1 , НОМЕР_2 та виявлено порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», абз. 3 ч. 1 перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених ст. 48 цього Закону, а саме: відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу SCANIA н.з. НОМЕР_1 та протокол перевірки технічного стану транспортного засобу WIELTON н.з. НОМЕР_2 .

За результатами проведеної перевірки відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області складено акт № 039960 від 23.07.2024 року.

Водій з актом ознайомлений та отримав копію, про що свідчить підпис Ю.О. Коломоєць.

Внаслідок виявленого порушення начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 042098 від 11.09.2024 року, що передбачено абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», якою на позивача накладено штраф у розмірі 17000,00грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою про накладення адміністративно - господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Оцінивши доводи, що викладені у позовній заяві, відзиві на позов, надані до матеріалів справи докази, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно з ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюютьсяЗаконом України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ від 05.04.2001(далі - Закон № 2344-ІІІ).

Статтею 2 Закону № 2344-ІІІвизначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цьогоЗакону,законів України «Про транспорт», «;Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Відповідно дост. 2 Закону України «Про транспорт»нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, організації безпеки руху тощо є обов`язковими для власників транспорту.

Статтею 48 Закону № 2344-ІІІпередбачено перелік обов`язкових документів на підставі яких виконуються вантажні перевезення, для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Однак, перелік документів, визначенийст. 48 Закону № 2344-ІІІ, не є вичерпним.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2020 по справі № 820/4624/17, зазначив, що аналіз положеньстатті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено на необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Згідно зстаттею 22 Закону №2344-ІІІтехнічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та їх складових виконують з метою підтримання їх у належному стані та забезпечення встановлених виробником технічних характеристик під час використання, зберігання або утримання протягом періоду експлуатації.

Виконавцями технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів є суб`єкти господарювання, які відповідають таким вимогам: мають власні або орендовані засоби технічного обслуговування і ремонту, що відповідають установленим законодавством вимогам; роботи з технічного обслуговування і ремонту здійснює персонал необхідного рівня професійної кваліфікації відповідно до видів цих робіт; мають виробничі споруди, засоби технічного обслуговування і ремонту, що відповідають встановленим законодавством вимогам.

Відповідно дост. 23 Закону №2344-ІІІконтроль технічного стану транспортних засобів включає: обов`язковий технічний контроль транспортних засобів; перевірку технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками. Перевірку технічного стану транспортних засобів під час обов`язкового технічного контролю транспортних засобів здійснюють суб`єкти господарювання, визначені відповідно доЗакону України «Про дорожній рух»в порядку, який встановлює Кабінет Міністрів України. У період між обов`язковими технічними контролями відповідність технічного стану транспортних засобів вимогам законодавства забезпечує перевізник.

Отже, порядок проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України. Перевірка технічного стану транспортних засобів автомобільними перевізниками здійснюється в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Відповідно дост. 35 Закону України «Про дорожній рух»транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті.

Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Перелік обладнання, необхідного для одержання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, а також документів, що подаються суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю для одержання такого права, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Періодичність проходження обов`язкового технічного контролю становить:

для легкових автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажних автомобілів (незалежно від форми власності) вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепів до них із строком експлуатації більше двох років - кожні два роки;

для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку;

для автобусів та спеціалізованих транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, незалежно від строку експлуатації - двічі на рік.

На кожний транспортний засіб, що пройшов обов`язковий технічний контроль і визнаний технічно справним, суб`єкт проведення обов`язкового технічного контролю складає протокол перевірки його технічного стану, який видається водію транспортного засобу. У протоколі зазначається строк чергового проходження обов`язкового технічного контролю транспортного засобу відповідно до періодичності проходження, встановленої частиною восьмою цієї статті.

Відповідно до пункту 1 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 137 від 30.01.2012, порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів (даліПорядок 137) визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку, періодичність проходження обов`язкового технічного контролю становить для вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, причепів до них та таксі незалежно від строку експлуатації - щороку.

Судом встановлено, що транспортний засіб з причепом, які використовувалися позивачем для надання послуг вантажних перевезень, відносяться до категорії вантажних автомобілів вантажопідйомністю більше 3,5 тонни, та які відповідно до статті 35 «Про дорожній рух», пункт 3 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого Порядком № 137, підлягають проходженню обов`язкового технічного контролю.

У відповідності із ч.1ст. 37 Закону України «Про дорожній рух»забороняється експлуатація транспортних засобів, що підлягають обов`язковому технічному контролю, але не пройшли його.

Враховуючи наведене вище суд поділяє твердження відповідача, що оскільки документи щодо проходження технічного контролю транспортного засобу передбачені законодавством та є обов`язковими при експлуатації транспортного засобу, то такі документи водій повинен мати та пред`являти на вимогу органів державного контролю. Тобто, необхідність наявності у водія документів щодо проходження технічного контролю, охоплюється положеннямистатті 48 Закону № 2344-III, а їх відсутність є підставою для застосування штрафних санкцій на підставі абз.3 ч.1ст.60 Закону № 2344-III.

Відповідно до абз.3 ч.1ст.60 Закону № 2344-IIIза перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями39і48цьогоЗакону, до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративно-господарського штрафу спірною постановою слугував висновок відповідача щодо перевезення вантажу транспортним засобом за відсутності протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу.

Разом з цим суд встановив, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що до перевірки водієм надавалися Міжнародні сертифікати придатності до експлуатації вантажних автомобілів та причепу SCANIA н.з. НОМЕР_1 , WIELTON н.з. НОМЕР_2 , які повинні були бути враховані відповідачем під час перевірки в силу вимог Угоди про прийняття єдиних умов періодичних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів.

Однак, на переконання суду, такі аргументи є помилковим з оглядну на наступне.

Так, Україна є учасником ряду міжнародних договорів у сфері дорожнього руху та дотримання безпеки на дорогах.

Національне законодавство щодо дорожнього руху та його безпеки побудоване на нормах Конвенції про дорожній рух. Конвенція є базовим міжнародним документом, яким регулюється міжнародний дорожній рух та встановлюються вимоги до безпеки ТЗ та їхнього технічного стану. Зокрема, Конвенція містить вимоги щодо проведення технічних оглядів.

Європейська Угода 1971 р., що доповнює Конвенцію про дорожній рух, передбачає видачу Міжнародного сертифікату технічного огляду. Строк дії МСТО не більше одного року.

Крім того, періодичні технічні огляди є предметом окремої Віденської Угоди 1997 р., затвердженуУказом Президента №159/2006(159/2006) від 28.02.2006, яка має на меті забезпечити більшу однаковість і узгодженість принципів застосування приписів в цій сфері. Ця Угода забезпечує правову основу та процедуру для прийняття одноманітних норм, які стосуються проведення технічних оглядів транспортних засобів, які знаходяться в експлуатації та видачі міжнародних сертифікатів.

Так, відповідно до п. 18 Порядку 137, перевірка конструкцій і технічного стану транспортних засобів проводиться згідно з Вимогами до перевірки. У разі позитивного результату після проведення обов`язкового технічного контролю транспортного засобу замовникові видається протокол перевірки технічного стану із самоклейною міткою радіочастотної ідентифікації, яка розміщується в правій верхній частині вітрового скла (на внутрішньому боці) транспортного засобу. У разі негативного результату або невідповідності даних у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу даним ідентифікації транспортного засобу складається акт невідповідності технічного стану транспортного засобу за формою згідно з додатком 4.

Положеннями п. 19 Порядку № 137 визначено, що якщо протокол перевірки технічного стану застосовується як альтернатива Міжнародному сертифікату технічного огляду (на вимогу замовника), його видають акредитовані згідно із Законом України Про акредитацію органів з оцінки відповідності виконавці відповідно до Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів із зазначенням у протоколі слів такого змісту: Міжнародний технічний огляд проведено.

За поданням Мінінфраструктури, згідно з пунктом 4 доповнення 2 до Віденської Угоди 1997 р., протокол обов`язкового технічного контролю нотифіковано рішенням сесії Комітету з внутрішнього транспорту ЄЕК ООН від 14.06.2013.

Аналіз наведених вище нормЗаконівта Порядку № 137 дає підстави для висновку, що для всіх транспортних засобів, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані у органах Україні обов`язковим є наявність протоколу перевірки їх технічного стану. Наявність Міжнародного сертифікату технічного огляду є необхідною умовою при виконанні міжнародних автоперевезень до країн, що є учасниками Угоди про прийняття єдиних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, затвердженоїУказом Президента України від 28.02.2006 №159/2006.

При цьому, якщо перевізник має національний протокол з відміткою про проведення міжнародного технічного огляду, додатково Міжнародний сертифікату технічного огляду оформляти не потрібно.

Разом з цим, Міжнародний сертифікату технічного огляду не замінює національний протокол, який у всіх випадках є обов`язковим і лише він у межах України підтверджує проходження обов`язкового технічного огляду транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом в постанові від 31.05.2024 у справі № 380/23519/23.

Більше того, суд звертає увагу, що Віденською Угоди 1997 р., затвердженоюУказом Президента №159/2006(159/2006) від 28.02.2006, встановлено зразок міжнародного сертифіката технічного огляду (далі - МСТО), який наведений у доповненні 2 до вказаної Угоди.

Міжнародний сертифікат техогляду (МСТО)це документ, який підтверджує відповідність транспортного засобу вимогам державних стандартів і технічних норм країн-учасників Віденської угоди 1997 року.

Натомість з матеріалів справи слідує, що представлені до перевірки сертифікати, на які посилається позивач не відповідають формі, затвердженій Угодою.

Так, судом встановлено, що під час перевірки водієм надано посадовим особам сертифікати придатності до експлуатаціїЄКМТ сертифікати №UA1273684 від 06.11.2023 та №UA1273685 від 06.11.2023.

За змістом Порядку проведення конкурсу та видачі дозвільних документів Європейської Конференції Міністрів Транспорту, який затвердженонаказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2004 року №757, сертифікат на відповідність резолюціям Європейської Конференції Міністрів Транспорту (ЄКМТ)це документ, який підтверджує відповідність транспортного засобу вимогам резолюцій Європейської Конференції Міністрів Транспорту. ЄКМТ видається після проведення техогляду транспортного засобу на уповноваженій станції техогляду терміном на 30 днівжовтий та 365 днівзелений.

Обидва підвиди техогляду МСТО і ЄКМТ є обов`язковими для транспортних засобів, які виїжджають за межі України та не підміняють один одного, а тому в даному випадку позивач помилково посилається на положення Віденської Угоди.

Відтак, враховуючи, що на момент проведення перевірки у позивача був відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу відповідачем правомірно прийнято спірну постанову.

При цьому, суд також критично оцінює доводи позивача про те, що вона не є перевізником, а відтак не є суб`єктом відповідальності з огляду на положенняст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Так, відповідно до вказаної норми у товарно-транспортній накладній обов`язково зазначається автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім`я, по батькові водія та номер його посвідчення.

Правила № 363 визначають, що товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до п. 11.1 Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Сторони можуть внести до товарно-транспортної накладної будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають необхідною.

Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а такожпостанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні визначають, що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов`язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах.

У постанові від 14 грудня 2023 року у справі № 140/6000/22 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбаченастаттею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу. У тій самій постанові зазначено також, що першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, та в кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять інформацію щодо предмета перевірки, зокрема про автомобільного перевізника.

Відтак, на думку суду, зазначення позивача в графі «автомобільний перевізник» товарно-транспортної накладної №12487641 від 22.07.2024, на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу у спірних правовідносинах, спростовує доводи позивача про те, що вона не є перевізником, а тому і суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільні перевезення.

Наведений висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06.07.2023 у справі № 560/514/22.

Підсумовуючи вищевказане, порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт знайшло своє підтвердження в акті перевірки, а постанова відповідача про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №042098 від 11 вересня 2024 року є правомірною та не підлягає скасуванню.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом" "

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.88, "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 09.06.98, "Яллог проти Німеччини" від 11.07.2006, "Шабельник проти України" від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі "Лавентес проти Латвії" та від 08.02.2011 по справі "Берктай проти Туреччини" наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій".

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Враховуючи викладене, суд не вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст.9,72-77,242-246,250,262,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Преформ" до Державної служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук