Рішення

від 09.12.2024 по справі 320/4233/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року №320/4233/20

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщені суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомФермерського господарства «Агріатік» (вул. Веселкова, 8, с. Проців, Бориспільський район, Київська область, 08344, код ЄДРПОУ 24211813)доКиївського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (проспект Науки, 57, м. Київ, 03083, код ЄДРПОУ 39816845)провизнання протиправними та скасування постановвстановив:

Фермерське господарство «Агріатік» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, у якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати Постанови Державної служби України з безпеки на транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №179894, №179895, №179896, №179897 від 10 березня 2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на протиправність оскаржуваних постанов, виходячи з того, що водій перевозив сипучий вантаж (ґрунт), який може переміщуватись по всіх осях, тому зважування не може дати однозначних та достовірних результатів навантаження на вісь. Відсутність відповідної методики не може свідчити про беззаперечну достовірність отриманих внаслідок зважування результатів. Крім цього, позивача не було повідомлено про розгляд справи. З огляду на вказане просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 09.06.2020 (суддя Харченко С.В.) відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову відповідач послався на те, що під час перевірки був виявлений факт перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, тому дії посадових осіб при проведенні рейдової перевірки здійснені з додержанням вимог чинного законодавства та відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт», постанов Кабінету Міністрів України №1567 від 08 листопада 2006 року, №879 від 27 червня 2009 року, а відтак спірні постанови прийняті правомірно та скасуванню не підлягають.

Рішенням Вищої ради правосуддя №411/0/15-24 від 13 лютого 2024 ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №320/4233/20 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу №320/4233/20 прийнято до свого провадження суддею Білоноженко М.А. та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Уповноваженими особами Київського міжрегіонального управлінням Укртрансбезпеки 05 лютого 2020 року на відрізку дороги Р-03 під`їзд до М-03 км 4+100 було проведено перевірку транспортного засобу, який належить Позивачу, марки MAN TGX 18.400 (державний номер НОМЕР_1 ) з напівпричіпом марки REISCH RHKS-35 (державний номер НОМЕР_2 ), яким керував водій ОСОБА_2 (посвідчення водія НОМЕР_3 від 19.03.2008 та складено Акт №197978 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

В даному Акті №197978 вказано, що водій даного транспортного засобу не надав уповноваженим особам Київського міжрегіонального управлінням Укртрансбезпеки документа, шо посвідчує особу водія В Акті №197978 вказано-ще ряд правопорушень, зокрема, перевищення встановлених законодавством вагових норм від 5(п`яти)-10 (десять) відсотків під час перевезення вантажу без відповідного-дозволу; не оформлено посвідчення водія відповідної категорії, індивідуально-контрольної книжки водія, товарно-транспортної накладної. Також в Акті №197978 вказано, що водій після зважування з місця поїхав.

Цього ж дня і на цьому ж відрізку дороги уповноваженими особами Київського міжрегіонального управлінням Укртрансбезпеки було проведено перевірку транспортної засобу, який належить Позивачу, марки MAN TGX 18.400 (державний номер НОМЕР_4 ) з напівпричіпом марки FRUEHAUF LTD (державний номер НОМЕР_5 ), яким керував водій ОСОБА_3 (посвідчення водія НОМЕР_6 від 22.04.2017) та складено Акт №197977 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

В даному Акті №197977 вказано, що водій даного транспортного засобу не надав уповноваженим особам Київського міжрегіонального управлінням Укртрансбезпеки документа, що посвідчує особу водія, вказано ще ряд правопорушень, зокрема, перевищення встановлених законодавством вагових норм на 10 (десять) відсотків під час перевезення вантажу без відповідного дозволу: не оформлено посвідчення водія відповідної категорії, індивідуально-контрольної книжки водія, товарно- транспортної накладної. Також в Акті №197977 вказано, що водій після зважування з місця поїхав.

03 березня 2020 року Фермерським господарством «Агріатік» отримано лист від Державної служби України з безпеки на транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №16210/18-1/24-20 від 20 лютого 2020 року. Вказаним листом ФГ «Агріатік» повідомлено про розгляд справ про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом по актах №197978, №197977 03 березня 2020 року.

На підставі даних Актів №197977 та №197978 Державною службою України з безпеки на транспорті Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було винесено Постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів №179896 та №179897, №179894 та 179895 від 10 березня 2020 року

В Постановах про застосування адміністративно-господарських штрафів №179896 та №179897 від 10 березня 2020 року вказана інформація (дана інформація вказана і в Актах проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №197977 та 197978 від 05 лютого 2020 року), що перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм становить від 5 до 10% В результаті чого на ФІ «Агріатік» було накладено штрафу розмірі 8500 (восьми тисяч п`ятиста гривень) гри 00 коп по кожній постанові.

В Постановах про застосування адміністративно-господарських штрафів №179894 та №179895 від 10 березня 2020 року вказана інформація, що водії транспортних засобів мали неоформлені індивідуально-контрольні книжки водія, товарно-транспортні накладні та посвідчення водія. В результаті того на Позивача було накладено штраф у розмірі 1700 (однієї тисячі семиста гривень) грн 00 коп. по кожній постанові.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем постановами, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Київський окружний адміністративний суд виходить з наступного.

За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією України та іншими Законами України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Приписами статті 6 зазначеного Закону передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Статтею 1 Закону №2344 визначено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 8 вказаного Положення).

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (надалі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб`єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень передбачено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (надалі Порядок - №1567).

Згідно із зазначеним Порядком №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (надалі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (надалі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до частини дванадцятої статі 6 Закону №2344 та пункту 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону України «Про автомобільний транспорт»; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов`язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ «Про дорожній рух» з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За статтею 33 Закону України від 08 вересня 2005 року №2862-IV «Про автомобільні дороги» (надалі - Закон №2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

За пунктом 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (надалі - Порядок № 879) габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно з пунктами 3, 4, 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Позивач у позові зазначає, що ним перевозився сипучий вантаж, який може переміщуватись по всіх осях транспортного засобу під час руху, тому зважування не може дати достовірних результатів.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху передбачено, що рух транспортних засобів з перевищенням на осі або фактичну масу 40т у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється, тому чинним законодавством взагалі забороняється оформлення дозволу, яким дозволено рух великовагових транспортних засобів із подільним вантажем.

Але стаття 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не містить ніяких застережень стосовно виду вантажу - подільного або неподільного, який перевозиться. Також санкція статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачає відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу без будь-яких застережень стосовно виду вантажу.

Оскільки Закон має вищу юридичну силу ніж Правила дорожнього руху, тому суд застосовує норму Закону України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, автомобіль на ваги заїжджає повільно зі швидкістю 5-6 км на годину, тому така швидкість руху не може привести до зміщення вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року справі №803/1540/16.

Крім того, наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 2014 року «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу, які позивачем не були виконані.

В силу пунктів 8.14-8.15 Глави 8 зазначених правил завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.

Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.

Згідно з пунктом 12.1 Глави 12 зазначених правил, при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.

Пунктом 12.5 Глави 12 вказаних правил передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Також пунктом 8.20 Глави 8 зазначених правил визначено, що водій зобов`язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.

За змістом пункту 8.21 Глави 8 зазначених правил, виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов`язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України.

Таким чином водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому доводи позивача щодо сипучості вантажу суд вважає необґрунтованим.

Стосовно посилання позивача на відсутність Методики зважування транспортного засобу для підтвердження неможливості встановлення точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним вантажем, суд враховує наступне.

В розумінні підпункту 2 пункту 2 Порядку №879 вимірювання (зважування) процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 19 Порядку №879, у редакції чинній на час прийняття такого Порядку, встановлювалося, що регламент проведення вимірювання і зважування та технічні параметри вимірювального і зважувального обладнання визначаються Укравтодором згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року №385 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 і від 27 червня 2007 року №879» пункт 19 Порядку №879 викладено в такій редакції: «Під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансінспекція або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку». При цьому змін до підпункту 2 пункту 2 Порядку №879 внесено не було.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 «Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні» виключено пункт 19 Порядку №879.

З огляду на виключення пункту 19 Порядку №879 наявність у терміні «вимірювання» посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не розцінюється судом як наявність у відповідача обов`язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, суд вважає, що відповідачем правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача та складено відповідні довідку та розрахунок.

Крім того, позивачем не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку.

Відсутність методики не є підставою для невнесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів габаритні параметри яких перевищують нормативні та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу, не свідчить про те, що процедура зважування відбулась з порушенням норм чинного законодавства, або в зв`язку з відсутністю методики були спотворені дані зважування.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 02 серпня 2018 року у справі №820/1420/17 та від 21 вересня 2018 року у справі № 804/5296/17.

Стосовно посилання позивача на відсутність в акті та довідці будь-яких характеристик зважувального обладнання, яке було використано відповідачем при проведенні габаритно - вагового контролю, суд враховує наступне.

Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується Укртрансбезпекою, її територіальними органами, службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.

Власники (балансоутримувачі) пунктів габаритно-вагового контролю здійснюють фінансування робіт (послуг) з їх утримання, обслуговування та забезпечення функціонування.

Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Пунктами 12, 13 Порядку №879 визначено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Відповідно до пунктів 15, 16, 18, 20 Порядку №879 контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Таким чином, Порядком №879 не передбачено обов`язку щодо відображення в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунку, характеристик вимірювального та зважувального обладнання.

Відповідно до підпунктів 2, 3, 4 пункту 2 Порядку № 879 вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології; великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки; габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; пересувний пункт габаритно-вагового контролю (далі - пересувний пункт) - спеціальний транспортний засіб, обладнаний вимірювальною і зважувальною технікою для здійснення контролю. Ділянка дороги на відстані 100 метрів до пересувного пункту, 50 метрів за пересувним пунктом та узбіччя дороги за напрямком руху, де розташовано пункт, вважаються його межами. Місце здійснення габаритно-вагового контролю позначається відповідними тимчасовими дорожніми знаками.

Згідно з пунктом 28 Порядку №879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку №879.

Відповідно до пункту 11 Порядку №879 місце та режим роботи пересувного пункту встановлюється Укртрансбезпекою за погодженням з уповноваженим підрозділом Національної поліції. Забороняється експлуатація пересувних пунктів у темну пору доби, крім випадків, коли такий пункт розташовано на освітлених ділянках автомобільних доріг, у морських, річкових портах, вантажних терміналах, місцях формування вантажопотоків.

Пунктом 12, 13 Порядку № 879 передбачено, що вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Як було встановлено судом раніше, інспекторами Управління Укртрансбезпеки встановлено порушення транспортним засобом нормативно-габаритних параметрів, визначених пункту 22.5 Правил дорожнього руху, які перевищують нормативно допустимі вагові обмеження більш ніж на 2% (величина похибки).

При цьому, оскільки параметри великовагового транспортного засобу перевищили нормативно допустимі вагові параметри, то відповідно до частини четвертої статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги», пункту 4 Правил №30, обов`язковим документом для руху автомобільними дорогами мав бути відповідний дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції перевізнику після внесення ним плати за проїзд у розмірі, визначеному за ставками, затвердженими постановою КМУ №879 від 27 червня 2007 року, проте будь-яких доказів на підтвердження наявності у позивача, вказаного дозволу при перевезенні вантажу автомобілями суду не надано.

Матеріали справи свідчать, що підставою для видання спірної постанови про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу стали результати габаритно-вагового контролю транспортних засобів марки MAN, реєстраційні номери НОМЕР_7 та НОМЕР_8 з напівпричепами, реєстраційні номери НОМЕР_9 та НОМЕР_10 .

Відповідно до цих результатів вагові параметри вказаного транспортного засобу перевищують нормативно допустимі вагові обмеження більш ніж на 2 %, що дало підстави вважати цей транспортний засіб великоваговим, для руху якого, за правилами частини четвертої статті 48 Закону №2344-ІІІ, повинен бути відповідний дозвіл.

Суд встановив, що такого дозволу у позивача немає, а отже за описаних обставин відповідач мав достатні підстави для накладення штрафу відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ.

Аналогічну правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року по справі №803/1540/16, від 01 липня 2020 року по справі № 803/50/17.

Також позивач не надав суду доказів, що він звертався за видачею дозволу, а йому було відмовлено. Відтак, спірні постанови №179897 та №179896 від 10.03.2020 прийняті правомірно та скасуванню не підлягає.

Стосовно решти позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:

- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;

- додержання водієм режиму праці та відпочинку.

У свою чергу, абзацом 7 статті 34 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільний перевізник повинен забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Статтею 48 Закону № 2344-III обумовлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж та інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом 2 частини 2 статті 49 Закону №2344-III визначено, що водій транспортного засобу зобов`язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Таким чином, перелік необхідних документів не є вичерпним, оскільки у статті 48 Закону № 2344-III визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.

Відсутність усіх необхідних документів, визначених положеннями Закону № 2344-ІІІ, на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в актах проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №197977 та №197978 від 05.02.2020.

Слід зазначити, що статтею 48 Закону №2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Тобто, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути у водія на руках, а не в офісах інших осіб, саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи, на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини, зокрема, щодо перевізника.

Носієм доказової інформації щодо встановлених таким чином обставин є первинні документи контролю, що складаються контролюючим органом, акти, довідки - відповідно до зазначених вище правил і процедур, передбачених вищезгаданими профільними нормативно-правовими актами.

У даному випадку, на місці події (зупинки) за наданими водієм транспортного засобу матеріалами та відомостями складено акт, який є носієм доказової інформації (доказової бази), та встановлено, що перевізником у даному випадку є позивач.

Надані до позову матеріали відносно наявної товарно-транспортних накладних, долучених до позовної заяви, не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який саме, як вже зазначалося, і є первинним носієм доказової інформації.

Надання її (товарно-транспортної накладної) згодом, навіть не у зв`язку з розглядом справи Укртрансбезпекою, жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в акті проведення перевірки, не створює для цього акту наслідків юридично дефектного документу та не нівелює зафіксованих в акті обставин.

Як вбачається з акту, водій був з ним ознайомлений, від пояснень відмовився, але не заперечував щодо фактичного перевізника за даним перевезенням (позивача), який використовує транспортний засіб.

Позивач також звертає увагу на окремі процедурні порушення, зокрема те, що останнього не належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи, що в свою чергу, позбавило можливості позивача надати свої пояснення та заперечення.

Проте суд зазначає, що такі недоліки є несуттєвими та жодним чином не впливають на правомірність застосовування адміністративно-господарського штрафу за виявлене порушення.

Інформацією про відстеження пересилання поштових відправлень на офіційному сайт ПАТ «Укрпошта» позивача було викликано для розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яке прибуло у точку видачі 03 березня 2020 року, що в повній мірі відповідає вимогам та строкам такого строку листування.

Пунктом 27 Порядку № 1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Крім того, суд враховує, що у постанові від 22 травня 2020 року у справі №825/2328/16 Верховний Суд зазначив наступне:

«Порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справа №813/1790/18».

Водночас під час розгляду цієї справи судом не встановлено таких порушень процедури прийняття оскаржуваних постанов, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Фермерського господарства «Агріатік» (вул. Веселкова, 8, с. Проців, Бориспільський район, Київська область, 08344, код ЄДРПОУ 24211813) до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (проспект Науки, 57, м. Київ, 03083, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.