Рішення

від 09.12.2024 по справі 320/21664/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року м. Київ № 320/21664/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Вищого господарського суду України,

Верховного Суду

провизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вищого господарського суду України (далі відповідач 1), в якому просить суд

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження нарахування, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати Вищий господарський суд України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно, обчислену відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що постановою Верховної Ради України від 02 листопада 2006 року № 308-У «Про обрання суддів» її обрано суддею Вищого господарського суду України безстроково.

Наказом Вищого господарського суду України від 14 листопада 2006 року № 733-к позивача зараховано на посаду судді цього суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12 березня 2024 року № 714/0/15-24 позивач переведена на посаду судді Північного апеляційного господарського суду України.

Наказом Вищого господарського суду України від 18 березня 2024 року № 15-к позивача відраховано зі штату цього суду, а наказом Північного апеляційного господарського суду України від 21 березня 2024 року № 57-к з 22 березня 2024 року зараховано до штату цього суду за переведенням.

Крім того, позивач вказує, що з 18 квітня 2020 року належна до виплати позивачу суддівська винагорода була обмежена 10 мінімальними розмірами заробітної плати, що становить 47 230,00 грн до відрахування з неї податків та зборів.

На переконання позивача, відповідачем 1 безпідставно та в порушення вимог законодавства у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року не нараховано та не виплачено суддівську винагороду у повному обсязі.

Також, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач послалась на те, що частина третя статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року прямо суперечить нормам Конституції України та нормам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача 1 у відзиві на позовну заяву послався на те, що 13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, та яким встановлено обмеження при нарахуванні суддівської винагороди до розміру, що не перевищує 10 розмірів мінімальних заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, тобто, 47 230,00 грн на місяць.

У зв`язку з чим, як зазначає представник відповідача 1, при виплаті суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року, відповідач не мав правових підстав для не застосування обмежень, що передбачені Законом України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення аніж наступний: положення Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 14 грудня 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто, дія частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» втратила чинність саме з 28 серпня 2020 року.

Також, представник відповідача 1 наголосив на тому, що, на його переконання, вказане рішення Конституційного Суду України не поширюється на спірні правовідносини, оскільки ці правовідносини виникли до прийняття такого рішення, а також останнє не містить положень, які б поширювали свою дію на ці правовідносини.

Більш того, представник відповідача 1 послався й на те, що з грудня 2017 року Вищий господарський суд України не є головним розпорядником бюджетних коштів, яким згідно абзацу 2 частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України є Верховний Суд з цього часу.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача 2 послався на аналогічні обставини тим, що викладені у відзиві на позовну заяву відповідача 1 щодо суті спору, а також вказав на те, що чинним законодавством України передбачено, що до повноважень ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України відноситься безпосереднє здійснення фінансування видатків, пов`язаних з завершенням процедури ліквідації Вищого господарського суду України. Фінансування заходів з припинення, розпорядником бюджетних коштів вищого рівня, яким є Верховний Суд, здійснюється на підставі відповідних звернень виключно ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України.

Таким чином, на переконання представника відповідача 2, з моменту призначення ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України, виключно голова ліквідаційної комісії повноважний здійснювати нарахування та виплату заробітної плати працівникам апарату і суддям Вищого господарського суду України.

Також, представник відповідача 2 зазначив, що надані суду роздруківки розрахункових листів за березень 2020 року вересень 2020 року не можуть братись до уваги під час вирішення цього спору, оскільки не містять інформації про особу, яка їх видала.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача 2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Копія вказаної ухвали суду від 21 травня 2024 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені на юридичну адресу відповідача 1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань рекомендованим листом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено Верховний Суд (далі відповідач 2).

Копію ухвали суду від 15 жовтня 2024 року направлені на юридичні адреси відповідачів, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань рекомендованим листом.

Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що постановою Верховної Ради України від 02 листопада 2006 року № 308-V ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого господарського суду України безстроково.

Наказом Вищого господарського суду України від 14 листопада 2006 року № 733-к ОСОБА_1 зараховано з 15 листопада 2006 року на посаду судді Вищого господарського суду України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 12 березня 2024 року № 714/0/15-24 (https://www.hcj.gov.ua/en/doc/doc/44367) суддю Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на посаду судді Північного апеляційного господарського суду України.

Наказом Вищого господарського суду України від 18 березня 2024 року № 15-к ОСОБА_1 відраховано зі штату Вищого господарського суду України 21 березня 2024 року.

Наказом Північного апеляційного господарського суду України від 21 березня 2024 року № 57-к ОСОБА_1 з 22 березня 2024 року зараховано до штату Північного апеляційного господарського суду за переведенням з Вищого господарського суду України.

Розрахунковими листами за період з березня 2020 року по липень 2020 року підтверджується, що позивачеві нараховувалася суддівська винагорода у розмірі 69 9996,60 грн, у серпні 2020 року 70 942,50 грн, у вересні 2020 року 76 435,22 грн.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX), пунктом 10 якого Закон України «Про Державний бюджет на 2020 рік» доповнено статтею 29, що установлювала, що у квітні 2020 року та на період до завершення карантину, запровадженого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Судом встановлено та не спростовано відповідачами, що ліквідаційною комісією Вищого господарського суду України з 18 квітня 2020 року на підставі Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX установлено обмеження при нарахуванні суддівської винагороди десятьма розмірами мінімальної заробітної плати, установленої станом на 01 січня 2020 року.

Як вбачається із розрахункових листів Вищого господарського суду України, у квітні 2020 року розмір обмеження суддівської винагороди позивача склав 8 672,99 грн, у травні-липні 2020 року 68 299,80 грн (22 766,60*3), у серпні 2020 року 21 057,48 грн (з урахуванням компенсації за вересень 2020 року у розмірі 2655,02 грн). Загальний розмір обмеження за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року склав 98 030,27 грн.

Вважаючи, що розмір суддівської винагороди було обмежено протиправно, позивач звернулась до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно пункту 3 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

У статті 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Законом, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII).

У статті 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII зазначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Згідно частинами першою-п`ятою та сьомою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук з відповідної спеціальності у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Вирішено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX, пунктом 10 розділу І якого Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі -Закон України віл 14 листопада 2019 року № 294-IX) доповнено статтею 29 такого змісту (у редакції, яка діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020): «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша). Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга). Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами та абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

Положення Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами та Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

Зі змісту викладених положень чинного законодавства випливає, що в питанні забезпечення суддів, які продовжують обіймати посади у Вищому господарському суді України, Закон України від 02 червня 2016 року 1402-VIII відсилає до положень Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI, відповідно до якого суддівська винагорода судді Вищого адміністративного суду України складається з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, помноженого на коефіцієнт 1,2, та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Водночас Законом України від 13 квітня 2020 року №553-IX до Закону № України від 14 листопада 2019 року № 294-IX, внесено зміни, відповідно до яких розмір суддівської винагороди не може перевищувати 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Питання правомірності виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, установленого статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX, вже було предметом оцінки Верховного Суду у низці справ.

Вперше висновки щодо окресленого питання були викладені в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.

Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору, суб`єктний склад спірних правовідносин, і частково правове регулювання, адже у справі, що розглядається, в частині забезпечення суддів Вищого господарського суду України Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII відсилає до Закону від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Проте, зважаючи на підстави виникнення спірних правовідносин та суть порушеного права, за захистом якого подавався позов у справі № 340/1916/20, у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

У розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, яким Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд звернув увагу на те, який саме нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди.

Так, у справі № 340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенній частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року), не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Наведене свідчить, що для правовідносин у сфері організації судової влади щодо забезпечення суддівської винагороди Закони України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII і від 07 липня 2010 року № 2453-VI є спеціальними, тобто, їхні норми мають пріоритет над іншими нормативно-правовими актами.

Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, з набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX доповнено статтею 29, не змінилося правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у спірних правовідносинах були відсутні передбачені Конституцією України чи Законами України від 02 червня 2016 року №1402-VIII, від 07 липня 2010 року № 2453-VI підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.

Як вбачається з змісту позовних вимог, позивачка просила суд визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди з квітня по серпень 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX, зобов`язати Вищий господарський суд України нарахувати і виплатити недоплачену суддівську винагороду.

Як вже зазначено судом, Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 зазначив, що правильне вирішення справи, предметом якої є невиплачена за період з квітня по серпень 2020 року суддівська винагорода у зв`язку із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX, залежить від правильного визначення розпорядників бюджетних коштів, від яких залежить фінансування того чи іншого суду (зокрема встановлення статусу ДСА), а також від встановлення ким із розпорядників фактично прийнято рішення про виплату суддівської винагороди з відповідними обмеженнями.

Щодо питання належного розпорядника бюджетних коштів, суд зазначає, що частиною першою статті 148 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 148 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Отже, саме Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

При цьому, у значенні Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.

Таким чином, Вищий господарський суд України не є вищим спеціалізованим судом у розумінні Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, а відтак і головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.

Одночасно з цим, ДСА також не здійснює фінансового забезпечення діяльності Вищого господарського суду України.

Додатком № 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначений розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік на «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя» (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (КПКВК ДБ) 0501020).

Відповідно до паспорту бюджетної програми на 2020 рік, погодженої Міністерством фінансів України 06 лютого 2020 року, затвердженої ДСА 07 лютого 2020 року за № 58, головним розпорядником коштів видатків Державного бюджету України на 2020 рік за КПКВК ДБ 0501020 є ДСА.

Вказаною програмою витрат на Вищий господарський суд України не передбачено.

Водночас, пунктами 4, 5 розділу XII Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що протягом дванадцяти місяців з дня набрання чинності цим Законом утворюється Верховний Суд у порядку та у складі, що визначені цим Законом.

Верховний Суд створюється на матеріально-технічній базі Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України.

Згідно з пунктом 7 розділу XII Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України у разі утворення державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у цьому періоді здійснюється в межах видатків, передбачених державним органам, які ліквідуються або реорганізуються у зв`язку з утворенням таких нових державних органів.

У разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді забезпечення їх діяльності у наступних бюджетних періодах до завершення процедур ліквідації або реорганізації здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Статтею 21 Закону України «Про Державний бюджет на 2019 рік» передбачено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України провадитимуть процедури ліквідації у 2019 році відповідно до вимог абзацу другого частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України Верховному Суду.

Аналіз викладених положень розділу XII Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII у взаємозв`язку із зазначеними приписами бюджетного законодавства дає підстави для висновку, що до завершення процедури ліквідації Вищого господарського суду України у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, забезпечення діяльності Вищого господарського суду України здійснюється в межах видатків, передбачених у Державному бюджеті України Верховному Суду.

Щодо питання ким із розпорядників фактично прийнято рішення про виплату суддівської винагороди з відповідними обмеженнями, то судом встановлено, що наказом Верховного Суду від 06 лютого 2020 року №15 було затверджено паспорт бюджетної програми на 2020 рік за КПКВК ДБ 0551010 «Здійснення правосуддя Верховним Судом», пунктом 9 якої на забезпечення ліквідації Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України передбачено 92 297,1 тис. грн.

Наказами Верховного Суду від 26 лютого 2020 року, від 12 травня 2020 року, від 03 липня 2020 року, від 15 жовтня 2020 року, від 30 грудня 2020 року, копії яких наявні у справі, до вказаної програми вносилися зміни, проте розмір видатків, передбачених пунктом 9 програми, було залишено без змін (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pokazniki-diyalnosti/pasport/).

Поряд з цим, судом також встановлено, що обмеження, що застосовуються з 18 квітня 2020 року при нарахуванні суддівської винагороди суддям Вищого господарського суду України в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року були встановлені ліквідаційною комісією Вищого господарського суду України.

Таким чином, в спірних правовідносинах виплата суддівської винагороди позивачці з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX, здійснювалося на підставі відповідного наказу Ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наведене в сукупності свідчить, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях також сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Зокрема, у пункті 64 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

З урахуванням викладених критеріїв ефективного засобу юридичного захисту, беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі № 340/1916/20, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій Вищого господарського суду України щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX).

Водночас, щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно, обчислену відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд зазначає, що вказаний спосіб захисту порушеного права не відповідає змісту спірних правовідносин, характеру порушеного права і не забезпечить досягнення мети адміністративного судочинства ефективного захисту порушених прав, а відтак, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, суд вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Вищого господарського суду України за рахунок видатків Верховного Суду на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 98 030,27 грн, залишивши без задоволення позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача 1 вчинити певні дії з підстав викладених вище.

При цьому, суд звертає увагу, що розмір недоотриманої суддівської винагороди судом обчислено без урахування податків і зборів, що підлягають утриманню відповідно до вимог чинного законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

VI. Судові витрати.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-262, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищого господарського суду України (01016, місто Київ, вулиця Олександра Копиленка, будинок 6, код ЄДРПОУ 00018738), Верховного Суду (01043, місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, будинок 8, код ЄДРПОУ 41721784) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Вищого господарського суду України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX.

3. Стягнути з Вищого господарського суду України за рахунок видатків Верховного Суду на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 98 030,27 грн (дев`яносто вісім тисяч тридцять гривень 27 копійок), утримавши з неї передбачені чинним законодавством України податки і збори.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.