Рішення

від 09.12.2024 по справі 360/959/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 грудня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/959/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганській області, в якому просить суд стягнути з Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 13 січня 2022 року по 12 травня 2024 року у сумі 362477,70 грн. В обґрунтування позову зазначено, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації Луганської області від 29 березня 2021 року № 18К «Про звільнення ОСОБА_2 ». Вирішено поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства, будівництва, інфраструктури та надзвичайних ситуацій Кремінської районної державної адміністрації Луганської області з 01 квітня 2021 року, та стягнути з Кремінської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 р. по 12 січня 2022 р. в сумі 118805,40 грн.

Проте, в супереч вказаного рішення суду та положень чинного законодавства України лише 13 травня 2024 року розпорядженням голови Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області № 29-К позивача було поновлено на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області та прийнято рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 року по 12 січня 2022 року в сумі 118 805,40 грн. Таким чином, відповідач допустив затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі більш, ніж на 2 роки.

Ухвалою суду від 23.08.2024 залишено позов без руху.

Ухвалою суду від 12.09.2024 відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.11.2024 залишено позов без руху після відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 06.12.2024 продовжено розгляд справи.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому заперечували проти задоволення позову, оскільки негайне виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі № 360/2419/21, у разі подальшого скасування вказаного рішення судами вищих інстанцій, призвело б до необґрунтованого використання бюджетних коштів та спричинення шкоди Державному бюджету України.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі № 360/2419/21 за позовом ОСОБА_1 до Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Кремінської районної державної адміністрації Луганської області від 29 березня 2021 року № 18к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства, будівництва, інфраструктури та надзвичайних ситуацій Кремінської районної державної адміністрації Луганської області з 01 квітня 2021 року. Стягнуто з Кремінської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 року по 12 січня 2022 року в сумі 118805,40 грн (сто вісімнадцять тисяч вісімсот п`ять гривень 40 коп.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 13335,30 грн (тринадцять тисяч триста тридцять п`ять гривень 30 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024 апеляційну скаргу Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі № 360/2419/21 - залишено без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 січня 2022 року у справі № 360/2419/21 - залишено без змін.

13 травня 2024 року розпорядженням голови Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області № 29-К позивача поновлено на посаді начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської" області та прийнято рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 квітня 2021 р. по 12 січня 2022 р. в сумі 118 805,40 грн.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє дійти висновку, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).

Крім того, суд зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18 дійшов висновку, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

З огляду на викладене, суд вважає, що строк звернення до суду за захистом порушених прав слід обчислювати на підставі частини першої статті 233 КЗпП України, якою визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Такий висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, що врахований судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі № 360/2419/21 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу житлово-комунального господарства, будівництва, інфраструктури та надзвичайних ситуацій Кремінської районної державної адміністрації Луганської області з 01 квітня 2021 року підлягало до негайного виконання, проте фактично виконане шляхом видання розпорядження головою Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганської області від 13 травня 2024 року № 29-К.

Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 вказав, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Отже, у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у несвоєчасному виконанні рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 щодо поновлення позивача на роботі з 13 січня 2022 року по 12 травня 2024 року, що складає 598 робочих днів. Саме за цю кількість днів підлягає стягненню середній заробіток.

Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.

Визначаючи конкретний розмір середнього заробітку, суд враховує наступне.

Щодо визначення розміру середньоденного заробітку для проведення відповідного розрахунку, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з висновком Великої Палати ВС викладеним у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури зарплати.

Верховний суд у постанові від 04.08.2022 в справі № 380/6229/20 висловив позицію про те, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі.

Також суд застосовує правову позицію ВС, викладену в постанові від 12.08.2020 у справі № 2140/1510/18, що правова природа середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь працівника, якого поновлено на роботі та середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, є однаковими.

В правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 відображено, що виплата середнього заробітку проводиться за весь період вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, зокрема, можливого працевлаштування на іншу роботу та отримання на ній заробітної плати.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому пункт 10 Порядку №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлював, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 13.05.2021 у справі № 826/8588/18.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 у справі 360/2419/21, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2024, встановлено, що для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого протиправним звільненням з посади позивача, необхідно використовувати середньоденний заробіток у розмірі 606,15 грн. Тому вказана обставина при розгляді цієї справи не доказується.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення позивача на роботі за період з 13 січня 2022 року по 12 травня 2024 року становить: 606,15 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 598 робочих днів (кількість днів прострочення) та дорівнює 362477,70 грн.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 362477,70 грн. середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення його на роботі за період з 13 січня 2022 року по 12 травня 2024 року.

Згідно з позицією ВС в постанові від 15.02.2019 в справі № 826/6583/14, суми, які суд застосовує для стягнення на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу обраховується судом без відрахування сум податків і зборів. Дані податки і збори підлягають відрахуванню при виплаті працівникові розрахованих сум за судовим рішенням.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного, суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд, за правилами, встановленими ст. 90 КАС України, перевіривши наявні в справі докази, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При зверненні до суду із позовом, позивачем сплачено судовий збір 3 624,77 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки спірні правовідносини виникли внаслідок протиправних дій відповідача, а позовні вимоги фактично підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 3 624,77 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганській області (ЄДРПОУ 44107075, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби народів, 32) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду задовольнити.

Стягнути з Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 13 січня 2022 року по 12 травня 2024 року у розмірі 362477 (триста шістдесят дві тисячі чотириста сімдесят сім) гривень 70 копійок).

Сягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сєвєродонецької районної державної адміністрації Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 624,77 грн (три тисячі шістсот двадцять чотири грн. 96 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.О. Кисельова