Рішення

від 26.11.2024 по справі 380/25826/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року справа № 380/25826/23

15 год 18 хв м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Кононюк Д.В., позивачки ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області, Державного нотаріуса Сулими Надії Наталії Богданівни, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, стягнення шкоди -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області, Державного нотаріуса Сулими Надії Наталії Богданівни, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, в якому просять:

- визнати протиправними дії Держави України суб`єкта владних повноважень державного нотаріуса Сулими Н.Б. Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області - постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 15.09.2023 № 754/02-31;

- скасувати постанову державного нотаріуса Сулими Н.Б. Першої львівської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 15.09.2023 № 754/02-31;

- зобов`язати держаного нотаріуса Першої Львівської державної нотаріальної контори Сулиму Н.Б. видати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті спадкодавця ОСОБА_4 ;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача Держави України суб`єкта владних повноважень, реєстратора до 2013 р. КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» протиправні відписки реєстратора від 20.01.2010 р. № 82 та від 18.12.2013 р. № 426 і скасувати їх;

- зобов`язати реєстратора КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» вчинити дії, щодо належної реєстрації майна і землі спадкодавця ОСОБА_4 та за спадкоємцями;

- встановити наявність чи відсутності компетенції (повноважень) відповідача суб`єкта владних повноважень, КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо реєстрації майна і землі спадкодавця ОСОБА_4 з 2009 р.;

- стягнути солідарно з відповідачів - Держави України - суб`єктів владних повноважень державного нотаріуса ОСОБА_5 . Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області, КП ЛОР "Дрогобицького міжміського Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» кошти 10000000,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

- зобов`язати Державу Україну зареєструвати право власності, за спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що на праві власності зареєстрована за спадкодавцем ОСОБА_4 отримане згідно Міждержавної угоди 15.02.1951 р. та внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (по новому).

В обґрунтування позову вказала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є спадкоємцями після смерті спадкодавця ОСОБА_4 1932р.н, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадкова справа № 6/2010, що складається з квартири АДРЕСА_1 , домоволодіння по АДРЕСА_2 , домоволодіння та землі 4,6 га в АДРЕСА_3 . Зазначили, що вказане майно належало померлому ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину по закону і договору дарування 14.08.1959 Міждержавної угоди від 15.02.1951. Повідомили, що після смерті ОСОБА_4 спадкодавця чоловіка ОСОБА_3 та батька ОСОБА_1 позивачі 2010 р. звернулись до Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області із заявою про прийняття спадщини і державний нотаріус відкрив спадкову справу № 6/2010. Під час формування спадкової справи № 6/2010, нотаріус не витребував від фізичних і юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій і не використав відомості єдиного та державного реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них і не виконав Міждержавної угоди 15.02.1951 та інструкції до неї, ст. 9 Конституції України. Вказали, що державний нотаріус перевіривши державний реєстр речових прав на право на будинковолодіння за адресою АДРЕСА_4 . Трускавця в постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій зазначив що воно зареєстроване за іншими особами (які не відомі позивачам) і не витребував з державного нотаріального архіву м. Дрогобича нотаріальних справ.

Обґрунтування позову зводиться до таких доводів: державний нотаріус умисно не взяв до уваги свідоцтво про право на спадщину від 29.10.1958 (сестра ОСОБА_6 ОСОБА_7 успадкувала домоволодіння у АДРЕСА_2 , державний нотаріус умисно не взяв до уваги чинний правовстановлюючий документ Договір дарування 14.08.1959 за реєстром 1-7251, відповідно до якого ОСОБА_7 подарувала зятю ОСОБА_8 домоволодіння, державний нотаріус умисно не врахував і умисно не виконав Міждержавної угоди 15.02.1951 згідно з якою приватне майно спадкодавця ОСОБА_4 знаходиться в с. Стрвяжик Нижньо-Устрицького р-н Дрогобицької області яку віддали Польщі. Зазначили, що оскаржена постанова завдала позивачам моральну та матеріальну шкоду.

Також стверджують, що відповідач КП ЛОР не виконав рішення Галицького районного суду у справі № 2-о-156/2009 від 19.11.2009 та надав неправдиву інформацію на запит нотаріуса, на які посилається нотаріус Сулима Н.Б. в постанові від 15.09.2023.

Від відповідача - Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 98639 від 22.12.2023) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що з матеріалів спадкової справи № 6/2010 слідує, що після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.01.2020 в Першу Львівську державну нотаріальну контору, до державного нотаріуса Бояківського О.В. звернулася ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець, який прийняв спадщину, оскільки зареєстрована (проживала) разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 . Зазначив, що з матеріалів спадкової справи слідує наявність спору про право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки житловий будинок, частину якого ОСОБА_1 зазначила як спадкове майно після смерті свого батька ОСОБА_4 , згідно інформації з КП ЛОР «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, належить не спадкодавцю, а іншій особі. Повідомив, що у зв`язку з цим позивачці ( ОСОБА_1 ) було рекомендовано звернутися за захистом своїх прав до суду. На прохання позивачки їй надано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.09.2023, з повним обґрунтуванням підстав такої відмови. Також зазначив, що неодноразові скарги і звернення ОСОБА_1 по цьому ж питанню, їй надавалися письмові пояснення на адресу ГУЮ у Львівській області, Західного міжрегіонального управління юстиції, а також Регіональному представництву Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

На адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 24531ел від 28.12.2023) у якій навели доводи, аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. Наголосили, що державним нотаріусом не вчинено передбачених законом дій щодо виявлення спадкового майна.

Від відповідача - Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» надійшов відзив (вх. № 10023 від 28.12.2023 вх. № 100369 від 29.12.2023) у якому вказав, що для пред`явлення нотаріусу видано ОСОБА_1 довідку про право власності на будинок на паперовому носії, оскільки в Реєстрі прав власності на нерухоме майно не було інформації про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 , а в інвентаризаційній/реєстраційній справі на день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності було зареєстровано за ОСОБА_9 на ід. частку будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08.12.1970 № 8010, виданого Першою Дрогобицькою державною нотаріальною конторою, та ОСОБА_10 на ідеальних частки на підставі свідоцтва про право на спадщину від 08.12.1970 № 8010 (1/4 ід. ч.) та рішення Дрогобицького народного суду від 20.10.1971 у справі № 2-118 (1/2 ід. ч.).

На адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 16181 від 29.02.2024), суть якої зводиться до доводів, викладених у позовній заяві.

Ухвалою від 08.11.2023 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі № 380/25826/23 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2024 витребувано додаткові докази у справі.

Ухвалою суду від 06.02.2024 закрито підготовче провадження у справі; справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 11.03.2024 заяву позивачок про встановлення судового контролю в адміністративній справі повернуто заявникам без розгляду.

Ухвалою суду від 19.03.2024 у задоволенні заяви позивачок від 19.03.2024 про відвід судді Качур Роксолани Петрівни в адміністративній справі № 380/25826/23 відмовлено.

Ухвалою суду від 02.04.2024 заяву позивачок про відвід судді Качур Р.П. Львівського окружного адміністративного суду визнано необґрунтованою, справу передано для вирішення питання про відвід судді відповідно до приписів статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 05.04.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивачок про відвід судді Львівського окружного адміністративного суду Качур Р.П.

Ухвалою суду від 09.04.2024 у задоволенні заяви позивачок про відвід судді Качур Р.П. в адміністративній справі № 380/25826/23 відмовлено.

Ухвалою суду від 09.04.2024 клопотання позивачок про витребування доказів судом залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 09.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_11 про залучення до участі у справі третьої особи.

Ухвалою суду 10.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 12.09.2024 провадження у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області, Державного нотаріуса Сулими Надії Наталії Богданівни, Комунального підприємства Львівської обласної ради Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, стягнення шкоди закрито в частині позовних вимог ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 12.09.2024 відмовлено у задоволенні заяви позивачки про заміну позивача у справі.

Ухвалою суду від 12.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотань позивачки про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представниця відповідача-1, відповідачка-2 у судовому засіданні проти позовних вимог заперечила. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представниця відповідача-3 у судовому засіданні проти позову заперечила. Просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухав пояснення позивачки, повноважних представників сторін, оглянув інвентаризаційну та спадкову справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив таке.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 звернулися до Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області із заявою № 2 від 13.09.2023 у якій просили видати заявникам свідоцтво про право на спадщину та майно: домоволодіння Оршака Івана с. Чорноріки Кроснянського повіту Жешівського воєводства Польща 1200 злотих, земля тощо; домоволодіння житлового будинку АДРЕСА_5 га землі; домоволодіння житловий будинок АДРЕСА_6 , який знаходиться за адресою АДРЕСА_4 , загальною площею 45,15 кв.м. 7 га землі Свідоцтво про право на спадщину від 29.10.1958; домоволодіння ОСОБА_12 (бездітний), який помер 1981 р від інсульту і захоронений на міському кладовищі в м. Нойзес ФРГ, переїхали в населений пункт Вестхайм ФРГ (де є спадкове майно).

Постановою від 15.09.2023 № 754/02-31 Державний нотаріус Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області Сулима Н.Б. відмовила заявникам у вчиненні нотаріальної дії видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину на частину будинковолодіння по АДРЕСА_4 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відмова обґрунтована тим, що ОСОБА_13 , державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори, що знаходиться в місті Львові по вулиці Саксаганського П., 6, 14 січня 2010 року заведено спадкову справу № 6/2010 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті проживав за адресою: АДРЕСА_7 . Вказано, що 14 січня 2010 року, до ОСОБА_13 , державного нотаріуса Першої львівської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_7 , як єдиний спадкоємець, який прийняв спадщину, оскільки була зареєстрована (проживала) разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину. З приводу встановлення складу спадкового майна встановлено, що ОСОБА_13 , державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори тричі робились запити в КП ЛОР Дрогобицьке міжміське БТІ та ЕО щодо надання інформації про будинок АДРЕСА_4 . Згідно з довідками, виданими Комунальним підприємством Львівської обласної ради Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 20.01.2010 року за № 82, від 18.12.2013 року за № 436, за ОСОБА_4 нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_8 ) не зареєстроване; відповідно до довідки від 30.05.2014 року за № 189, житловий будинок АДРЕСА_4 зареєстровано за іншими особами. Повідомлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав право власності на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано не за спадкодавцем ОСОБА_4 , а за іншими особами.

Не погодившись із такою відмовою нотаріуса, відписками реєстратора від 20.01.2010 р. № 82 та від 18.12.2013 р. № 426, позивачка звернулася до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується таким.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦКУ).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ст. 1223 ЦКУ).

Відповідно до ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. В особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом.

Судом встановлено, що відповідачем відкрито спадкову справу за місцезнаходженням нерухомого майна, що вказує на те, що місце проживання спадкодавця невідоме ( у тому числі і за межами України).

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно з ч. 1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Отже після звернення 14.01.2010 року із заявою про видачу свідоцтва та відкриттям спадкової справи, у позивачки через шість місяців, а саме з 14 червня 2010 року виникло право на отримання свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 № 3425-XII свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Про видачу свідоцтва про право на спадщину на ім`я неповнолітнього чи недієздатного спадкоємця нотаріус або уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування повідомляє органи опіки та піклування за місцем проживання спадкоємця для охорони його майнових інтересів.

Свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб, евакуйованих із зони відчуження, відселених із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, громадян України, які самостійно переселилися з територій, що зазнали радіоактивного забруднення, і на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерів з їх числа, які проживали у сільській місцевості, може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі трудової книжки (даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи засвідченого належним чином витягу з неї, за наявності в ньому відповідного запису, чи рішення суду, яке набрало законної сили, про членство в колективному або іншому сільськогосподарському підприємстві, що розташовувалося на цій території.

Свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) після смерті фізичних осіб може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) чи договорів купівлі-продажу, дарування, міни, чи свідоцтва про право на спадщину, чи рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів (правочинів щодо відчуження земельної ділянки, свідоцтва про право на спадщину), державного акта на право власності на землю.

Свідоцтво про право на спадщину на майно, що підлягає реєстрації, може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів.

Свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає реєстрації (крім земельної ділянки), може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів та довідки зазначеного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики будівлі, на яку видається свідоцтво.

Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого немає заповідального розпорядження, після смерті вкладника може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на загальних підставах.

Свідоцтво про право на спадщину видається після спливу строку для прийняття спадщини.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

При переході спадкового майна до держави свідоцтво про право на спадщину видається відповідному фінансовому органові.

Згідно зі ст. 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Спадкоємці за законом, які позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, можуть бути за письмовою згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи інших відносин із спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину.

Суд зазначає, що предметом судового розгляду у цій справі є правомірність прийняття державним нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 15.09.2023 № 754/02-31 щодо нерухомого майна домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_8 ).

Суд враховує, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Судом встановлено, що листом № 82 від 20.01.2010 Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» повідомило завідуючого Першої Львівської державної нотаріальної комісії Бояківського О.В. про те, що даних про наявність нерухомого майна, зареєстрованого за ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4 в КП ЛОР Дрогобицькому МБТІ та ЕО немає.

Крім того, листом № 436 від 18.12.2023 (а не від 18.12.2013 р. № 426, як зазначено в позовній заяві), Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» повідомило завідуючого Першої Львівської державної нотаріальної комісії ОСОБА_13 про те, що згідно з інвентаризаційною справою КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» за адресою м. Трускавець вул. Помірецька, 70 (колишня вул. Дзержинського 74) станом на 31.12.2012 за ОСОБА_4 нерухоме майно за даною адресою не зареєстроване.

З приводу наявності підстав для вчинення такої дії, суд зазначає, що відповідно до договору дарування від 09.08.1959 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_4 (зять) половину належного ОСОБА_7 домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_6 та складається в цілому з одного дерев`яного житлового будинку з одною кімнатою і одною кухнею і з дерев`яною верандою, розташованого на земельній ділянці розміром 819,04 кв. м.

У свою чергу, згідно з рішенням Народного суду м. Дрогобича Львівської області від 20.10.1971 у справі № 2-718 позов ОСОБА_4 до ОСОБА_14 про реальний розподіл будинковолодіння задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_14 на користь ОСОБА_4 807 крб. У власність ОСОБА_14 залишено будинковолодіння в АДРЕСА_9 , яка раніше належала ОСОБА_4 .

Докази скасування такого рішення у матеріалах справи відсутні. Таким чином суд критично оцінює доводи позивачки про нікчемність вищевказаного рішення Народного суду м. Дрогобича Львівської області від 20.10.1971 у справі № 2-718.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірне майно (домоволодіння, яке знаходиться у АДРЕСА_8 ).) не належало ОСОБА_4 станом на день смерті, а тому не могло бути включене до складу спадщини в розумінні Цивільного кодексу України.

У межах даної справи є неможливим встановлення дотримання всіх передумов для видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину на спірне майно, зокрема у зв`язку з відсутністю такого майна у спадкодавця.

Згідно з ст. 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо:

1) вчинення такої дії суперечить законодавству України;

2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії;

3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії;

4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства;

5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень;

6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності;

7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення;

8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням;

8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників.

Внесення до Єдиного реєстру боржників державного або комунального підприємства не є підставою для відмови у посвідченні договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства.

Внесення до Єдиного реєстру боржників державного підприємства не є підставою для відмови у посвідченні договору купівлі-продажу, укладеного у процедурі припинення державного підприємства, відповідно до Закону України "Про особливості припинення державних підприємств за рішенням Фонду державного майна України";

9) в інших випадках, передбачених законом.

Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону (ч. 2 ст. 49 Закону України «Про нотаріат»).

Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Тому дії державного нотаріуса, при винесенні спірної постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15.09.2023 № 754/02-31 вчинені у відповідності до ст. ст. 49, 67 Закону України «Про нотаріат», а позов в цій частині є необґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає.

Щодо протиправності «відписок» КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 20.01.2010 р. № 82 та від 18.12.2013 р. № 426, суд зазначає, що листами Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» повідомило завідуючого Першої Львівської державної нотаріальної комісії Бояківського О.В. про відсутність нерухомого майна, зареєстрованого за ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_4 .

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

В силу приписів статті 14 Закону № 2939-VI, розпорядники інформації зобов`язані:

1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (ч.ч. 1-3 ст. 19 Закону № 2939-VI).

Частиною 1 ст. 23 Закону № 2939-VI визначено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити ненадання відповіді на запит на інформацію (п. 3 ч. 2 ст. 23 Закону № 2939-VI).

Запитувач має право оскаржити надання недостовірної або неповної інформації, несвоєчасне надання інформації (п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 23 Закону № 2939-VI).

Зі змісту вказаних приписів Закону № 2939-VI суд дійшов висновку, що листи КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 20.01.2010 р. № 82 та від 18.12.2013 р. № 426 є не відповідями на запит на отримання публічної інформації позивачки, а тому не можуть бути оскаржені останньою. Фактично ж, вимога позивачки про скасування таких зумовлено тим, що ОСОБА_1 не погоджується із їх змістом. Однак, відсутність у ОСОБА_4 нерухомого майна по АДРЕСА_4 вже встановлена судом. Тому в цій частині позов є необґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає.

За таких умов не підлягають задоволенню і вимоги про зобов`язання реєстратора КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» вчинити дії, щодо належної реєстрації майна і землі спадкодавця ОСОБА_4 та за спадкоємцями та щодо зобов`язання Держави Україна зареєструвати право власності, за спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що на праві власності зареєстрована за спадкодавцем ОСОБА_4 отримане згідно Міждержавної угоди 15.02.1951 р. та внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (по новому).

Щодо вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) відповідача суб`єкта владних повноважень, КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо реєстрації майна і землі спадкодавця ОСОБА_4 з 2009 р, суд враховує таке.

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, та інші окремо визначені спори.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, оскільки участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

В постанові Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 820/3713/17 звернула увагу, що компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Аналогічна позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 800/566/17, від 10 липня 2018 року у справі № 825/1808/17, від 5 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі № 461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі № 808/4327/15, від 18.11.2021 у справі № 280/9295/20.

Так, як слідує зі змісту предмету заявленого позову, позивач (фізична особа) у цій справі, зокрема, просить встановити наявність компетенції (повноважень) у відповідача-3 - КП ЛОР "Дрогобицького міжміського бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» щодо реєстрації майна і землі спадкодавця ОСОБА_4 з 2009 р.

В той же час, з урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, можна дійти висновку, що оскільки позивачка у цій справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, вона не наділена адміністративною процесуальною дієздатністю на пред`явлення позову щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача.

Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо стягнення на користь позивача відшкодування шкоди у розмірі 10000000,00 грн, зазначає таке.

Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цю частину позовних вимог позивач мотивував загальними нормами законодавства.

Суд зауважує, що позивачка не довела наявності протиправності рішень, дій та/або бездіяльності відповідачів, які б спричинили позивачці моральну шкоду.

Також не встановлено і завдання відповідачами збитків матеріального характеру, що могло б бути підставою для стягнення матеріальної шкоди.

За сукупністю наведених обставин підстави для задоволення позову в частині стягнення шкоди відсутні.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені позивачем, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Предметом доказування відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Докази суду надають відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Першої Львівської державної нотаріальної контори Львівської області, Державного нотаріуса Сулими Надії Наталії Богданівни, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, стягнення шкоди відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2024.

Суддя Р.П. Качур