Ухвала

від 09.12.2024 по справі 380/23553/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

09 грудня 2024 рокусправа № 380/23553/24

Суддя Львівського окружного адміністративного суду Морська Галина Михайлівна , розглянувши у м. Львові матеріали позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить: - стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за кожен місяць за період з 01.06.2007 по 25.05.2023 за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) за 2005-2006 роки у вигляді індексації заробітної плати при звільненні.

Ухвалою від 25.11.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме:

- надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказати обставини, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів;

- надання документу про сплату позивачем судового збору в сумі 1211,20 грн.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав заяву, у якій посилаючись на п.13 ч.2 ст.3 та ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір", зазначає "...Керуючись т.60 Конституції України на даний час в мене відсутні законні підстави виконання вимог ухвали від 25.11.2024 у справі №380/23553/24 щодо сплати судового збору у сумі 1211,20 грн...".

Крім того позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до суду суду у якому позивач вказав "...Позовна заява мною була подана для захисту моїх конституційних прав гарантованих ст.40,43,56 Конституції України , а саме:

1.«. право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.»

2. «...Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом ...»

3. «... право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень»

безпосередньо на підставі Конституції України і згідно статті 55 Конституції України «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.....» і на даний час мої порушені права судом не поновлені, керуючись ст.8 Конституції України згідно якої «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується», прошу суд :

- поновити строк звернення до суду пропущений з поважних причин.".

Розглядаючи подану заяву, суд зазначає наступне.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 року №R(81)7.

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху позивачу було наголошено, що у пункті 57 постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Відтак, суд не приймає посилання позивача на ч.1 ст.5 ЗУ "Про судовий збір", як на підставу для не справляння судового збору за подання цієї позовної заяви.

Також суд критично ставиться до твердження позивача про те, що його позовна заява стосується "відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду" з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Наведене вище положення Закону України "Про судовий збір" передбачає звільнення від сплати судового збору у разі відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а отже, для звільнення від сплати судового збору на цій підставі, на час звернення із вимогою про відшкодування шкоди ця бездіяльність повинна бути визнана судовим рішенням незаконною.

Суд наголошує, що предметом оскарження у даній справі не є стягнення з відповідача матеріальної чи моральної шкоди заподіяної діями відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення, а є застосування до Головного управління МВС України у Львівській області особливого виду відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (передбачена ст.117 КЗпП України).

Відтак, позивачу належало сплатити судовий збір або надати інші підстави для звільнення від сплати судового збору.

Щодо клопотання позивача про поновлення пропущеного строку варто зауважити наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи предметом цієї позовної заяви є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.20007 по дату фактичної виплати 25.05.2023.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Отож звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України ) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Відтак, суд не приймає до уваги посилання позивача на порушення його конституційних прав, передбачених ст.40,43 та 56 Конституції України, оскільки в даному випадку, до позивача, як особи, яка проходила публічну службу, застосовуються положення частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Варто наголосити, що під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Оскільки позивач не навів інших причин пропуску строку звернення до суду, які, з урахуванням викладеного, можуть бути визнані поважними причинами, відсутні підстави для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк .

Аналізуючи зазначені норми та у зв`язку з не усунення позивачем недоліків, зазначених в ухвалі суду від 25.11.2024, позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ч. 4 ст. 169, 243, 248 КАС України

у х в а л и л а :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення коштів повернути позивачу.

Роз`яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна