Постанова

від 10.12.2024 по справі 560/7917/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/7917/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

10 грудня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2016, 2017;

- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2016, 2017 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2018, 2019;

- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату грошової допомоги на оздоровлення передбаченої статтею 10-1 та частиною 3 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2018, 2019 з урахуванням індексації грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 № 3551-ХІІ;

- зобов`язати здійснити перерахунок та доплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 № 3551-ХІІ з урахуванням індексації грошового забезпечення.

В обґрунтування позову зазначив, що під час проходження військової служби йому було виплачено грошову допомогу на оздоровлення за 2016, 2017 без врахування у розрахунку індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової винагороди, а за 2018-2020 без врахування у розрахунку індексації грошового забезпечення. Також було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки без врахування індексації грошового забезпечення.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня року позов задоволено.

Визнано протиправним неврахування військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 рік, неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019 та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 з урахуванням при обрахунку індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2018, 2019 роки, компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з урахуванням при обрахунку розміру індексації грошового забезпечення.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 №160 від 12.07.2019 ОСОБА_1 з 13 липня 2019 виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 у справі №380/4509/22 зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум. Також зобов`язано здійснити нарахування та виплату на користь позивача індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 27 вересня 2018 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позивач, вважаючи, що йому в неповному обсязі здійснено нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2016, 2017, 2018, 2019 роки та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, звернувся з цим позовом до суду.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач необґрунтовано не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислена грошова допомога на оздоровлення, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 за 2016, 2017 рік та протиправно не враховував розмір індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на проведення перерахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з урахуванням при обрахунку індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із такими судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до пункту 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка набрала чинності 16 грудня 2016 року (далі - Інструкція № 550), винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі командира (начальника) військової частини (установи, організації), тобто не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.

Індексація не є складовою грошового забезпечення, а є компенсаційною виплатою, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання товарів і послуг.

Також апелянт вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно із частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Частиною 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено, що один раз в рік військовослужбовцям виплачується грошова допомога на оздоровлення обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Частиною 14 статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям які не використали щорічну або додаткову відпустку їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки обрахунок якої здійснюється виходячи з розміру місячного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій (далі Постанова № 889) було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Цією постановою Кабінету Міністрів України передбачено виплату вказаним у ній категоріям військовослужбовців щомісячної додаткової грошової винагороди, яка має постійний щомісячний характер та у відповідності до положень пункту 2 статті 9 Закону №2011-XII включається до складу грошового забезпечення даних осіб.

Стосовно доводів апеляційної скарги на врахування положень Інструкції № 550, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до п.2 Постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої п. 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання Постанови № 889 Міністерство оборони України наказом від 24 жовтня 2016 року № 550 затвердило Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка набрала чинності 16 грудня 2016 року (далі - Інструкція № 550).

Положеннями пункту 8 Інструкції № 550 передбачено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно із п.9 Інструкції №550 розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.

Водночас, застосовуючи Інструкцію № 550 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, частиною четвертою статті 9 Закону України № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Таким чином, відповідач, застосовуючи норми вищезазначених Інструкцій, не врахував пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 у справі № 520/3505/19, від 24.10.2019 у справі № 820/3211/17, від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18, від 14.04.2020 у справі № 820/3719/18, від 24.03.2020 у справі №810/2734/17, від 14.07.2020 у справі № 820/1784/17, від 16.10.2020 у справі № 826/4043/16, від 29.12.2020 у справі № 240/1095/20.

Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі № 380/2427/20 констатував наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача в частині нарахування та виплати позивачу допомоги на оздоровлення в 2016 та 2017 роках без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016 та 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої вищевказаною постановою.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 та від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам додаткового виду щомісячного грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.

Таким чином, судом першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач необґрунтовано не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислена грошова допомога на оздоровлення, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 889 за 2016, 2017 рік.

Щодо врахування індексації при розрахунку допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, судова колегія зазначає наступне.

Частинами 3-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців підлягає індексації та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Статтею 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії (далі - Закон № 2017-ІІІ) визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина 2 статті 19 Закону № 2017-ІІІ).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення (далі Закон №1282-ХІІ).

Згідно із статтею 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відтак, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078, встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу не регулюється положеннями Закону №2011-ХІІ.

Відповідно до ст. 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (в редакції до 01.01.2016 в розмірі 101 відсоток).

У разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Відповідно до пункту 2 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.

Згідно з пунктом 1.1 Порядку №1078 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. До 01.01.2016 поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсоток (внесені зміни постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 №77).

Пунктом 5 Порядку №1078 (редакції від 15.12.2015, вступив в дію з 01.12.2015) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, яким визначаються види (складові) грошового забезпечення військовослужбовців, ним не врегульовані питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з яких обчислюється грошова допомога на оздоровлення. Відтак, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи.

Виходячи із зазначеного, неврахування відповідачем розміру індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення є протиправним, отже така виплата підлягає перерахунку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21 грудня 2021 у справі №820/3423/18, постанові від 29 квітня 2020 по справі №240/10130/19, постанові від 19 березня 2020 по справі №820/5286/17, постанові від 26 лютого 2021 у справі №620/3346/19, предметом розгляду у яких було включення індексації до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обрахунок та визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні. Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 03 квітня 2019 у справі №638/9697/17, від 11 грудня 2019 у справі №638/5794/17, від 27 грудня 2019 у справі №643/11749/17, предметом розгляду у яких було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, індексації грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач має право на проведення перерахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з урахуванням при обрахунку індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди.

Щодо доводів апелянта (відповідача) в частині строку звернення до суду, колегія суддів враховує, що спір у цій справі є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, предметом спору якої також є недотриманням законодавства про оплату праці.

У рішенні від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22 предметом дослідження Верховним Судом було, зокрема, і питання строку звернення до суду з таким позовом, по суті якого сформований наступні висновки:

"Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, Суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності".

Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Рішення Верховного Суду від 06.04.2023 у зразковій справі набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.

Аналогічний підхід щодо застосування приписів статті 233 Кодексу законів про працю України застосовано Верховним Судом у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.

А отже, позивач не пропустив строк звернення до суду із цим позов.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для їх скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.