Рішення

від 11.12.2024 по справі 936/1175/24

ВОЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа № 936/1175/24

Провадження № 2/936/257/2024

11.12.2024 селище Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді: Пвлюк С.С.,

при секретарі с/з Щербей А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Воловець в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Воловецької селищної ради Мукачівського району про визнання права власності на майно за набувальною давністю , -

В С Т А Н О В И В :

позивачзвернулася всудзпозовом доВоловецькоїселищноїради провизнанняправавласності занабувальноюдавністюна квартиру АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що гр. ОСОБА_1 проживала в будинку за адресою АДРЕСА_2 (наказ про заміну адреси №2 від 17.01.2024) 9 квартира АДРЕСА_3 , з 1982 року, про що свідчать відмітки в паспорті громадянина України та будинковій книзі. Облаштувавши будинок позивач проживає в ньому сама разом із своєю сім`єю. Протягом часу проживання за вказаною адресою позивач намагалася оформити право власності на згадане нерухоме майно, однак Воловецька селищна рада, згідно рішення 719 від 17.04.2024, відмовила у наданні дозволу на приватизацію квартири, оскільки квартира не перебуває в комунальній власності. Факт проживання позивача за вказаною адресою підтверджується актом обстеження квартири (будинку) від 30.05.2024 та місцем реєстрації (з 09.09.1982) зазначеного в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Воловецьким РВ УМВС в Закарпатській області 09.03.1996. Окрім того, позивачем 24.04.2001 укладено Договір про користування електричною енергією з Воловецьким РЕМ, для забезпечення потреб будинку. Таким чином, позивач стала добросовісним володільцем чужого майна, відкрито ним користується понад десять років

Позивач в судове засідання не з`явилася, її представник подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача, позов підтримує повністю та просить такий задовольнити.

Представник відповідача Воловецької селищної ради у судове засідання також не з`явився, однак звернувся до суду із заявою, в якій щодо задоволення позову не заперечує та просить справу розглядати у відсутності представника за наявними матеріалами справи.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень, викладених у ст. ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим цивільного процесуального кодексу відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст.55 Конституції України та ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметом спору євизнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Спірні відносини є цивільними правовідносинами і регулюються нормами цивільного законодавства,ст. 47 Конституції України; ст. ст.328,344,392 ЦК України, відповідно до яких кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є наймачем квартири за АДРЕСА_1 , що підтверджується договором про користування електричною енергією від 24.04.2001.

Згідно технічного паспорта на квартиру виготовленого на ОСОБА_1 21.01.2024 вбачається, що квартира загальною площею 52,77 кв.м., житлова площа 37,26 кв.м., розташована на 1-ому поверсі, складається з веранди кухні площею 7,27 кв.м., кладової площею 8,24 кв.м, житлової кімнати площею 7,11 кв.м., житлової кімнати площею 7,47 кв.м., житлової кімнати площею 11,37 кв.м., житлової кімнати площею 11,31 кв.м., інвентаризаційна вартість квартири становить 54394,00 грн.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2024/000115903 від 04.01.2024 про зараєстрованих осіб, позивач ОСОБА_1 з 09.09.1982 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно Акту обстеження квартири за АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та фактично проживають з 1982 року по теперішній час за адресою: по АДРЕСА_4 .

Як вбачається із рішення виконавчого комітету Воловецької селищної ради за №719 від 17.04.2024, ОСОБА_1 та членам її сім?ї відмовлено у дозволі на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , у зв?язку з тим, що дана квартира не перебуває у комунальній власності Воловецької селищної ради.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи зазначене про умови набуття права власності за набувальною давністю, не вбачає підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). (п. 14 Постанови).

Матеріалами справи підтверджується факт набуття ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю, оскільки вона добросовісно і відкрито користуються нерухомим майном напротязі більше 10 років, отже визнання права власності не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

У відповідності до вимог ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, позовні вимогипідлягають до задоволення в повному обсязі.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст.10, 11, 60, 206, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Воловецької селищної ради Мукачівського району про визнання права власності на майно за набувальною давністю - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право власностів порядкунабувальної давностіна квартиру АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду через Воловецький районний суд Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації : АДРЕСА_4 ;

відповідач: Воловецька селищна рада (ЄДРПОУ 04350240, адреса: вул. Героїв України, №7 селище Воловець Мукачівський район Закарпатська область).

Суддя: Павлюк С.С.