Рішення

від 09.12.2024 по справі 357/9093/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/9093/24

Провадження № 2-о/357/277/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 грудня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Махненко Б. В.,

представника заявника - Сидорчук В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вільнотарасівський старостинський округ Білоцерківської міської територіальної громади про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2024 року заявник ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою, заінтересована особа: Вільнотарасівська сільська рада Білоцерківського району Київської області про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, посилаючись на наступні обставини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , з яким заявниця проживала без шлюбу тривалий час.

Зазначене вище підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , паспортними даними та витягом з реєстру Білоцерківської територіальної громади від 17.06.2024.

Після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина у вигляді земельної ділянки (паю) площею 2.334 га.

Дане підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, серія І-КВ № 056972, виданого Білоцерківською райдержадміністрацією 04.09.2002.

У червні 2024 року заявниця звернулася до органу нотаріату щодо оформлення спадкових прав на майно після смерті ОСОБА_2 .

25.06.2024 державним нотаріусом Третьої Білоцерківської державної нотаріальної контори винесено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , із-за відсутності документів, що підтверджують факт родинних відносин між гр-кою ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 .

Зважаючи на вищенаведене, необхідність оформити спадщину після смерті ОСОБА_2 , заявниця звертається до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просить встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 .

Крім наданих письмових доказів, факт спільного проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 можуть підтвердити свідки, яких, за необхідності, заявниця зобов`язується закликати та доставити в судове засідання, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Заявниця не відмовлялася від спадщини після смерті ОСОБА_2 , та має намір прийняти спадщину, а тому звертається до суду з даною заявою.

Спору про право не існує, оскільки інших спадкоємців немає.

Просила суд встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ( а. с. 2-3 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 17 ) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 01 липня 2024 року постановлено прийняти заяву до розгляду та відкрито провадження у вищевказаній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами окремого провадження та призначено засідання у справі на 24 липня 2024 року ( а. с. 22 ).

В судовому засіданні 24.07.2024 заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 , кожний окремо, підтримала заяву, надали пояснення аналогічні викладеним в ній, просили її задовольнити та встановити факт проживання однією сім`єю без шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Крім того, в судовому засіданні 24.07.2024 в якості свідків було допитано ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .

Так, свідок ОСОБА_4 , яка є сестрою заявника в судовому засіданні пояснила, що її сестра ОСОБА_1 проживала із цивільним чоловіком ОСОБА_2 з 1977 року, в гостях в них була часто, вони вели спільний побут, були в добрих стосунках. Померлий був дуже ввічливим та добрим. Вони разом будували будинок за спільні кошти, заявниця працювала бухгалтером у колгоспі, а померлий працював також у цього ж колгоспі. Чому не уклали шлюб їй невідомо. Їй відомо, що жінка цивільного чоловіка заявниці померла чотири роки тому, в 2020-2021 роках, точно не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона донькою померлого ОСОБА_2 . Підтвердила, що її батьком разом із заявницею проживали разом з 1976-1977 року, вели господарство, будували за спільні кошти. Інших дітей її батько не мав, принаймні їй про це не відомо. Після смерті батька, вона написала заяву у нотаріуса про відмову від прийняття спадщини та не заперечує, щоб заявниця прийняла спадщину, яка залишилася після смерті батька у вигляді земельної ділянки. На питання суду зазначила, що її батько перебував у шлюбі з її матір`ю, яка померла чотири роки тому у 2020 році. Їй не відомо, чи було розірвано шлюб між ними.

Ухвалою суду від 24 липня 2024 року витребувано із Білоцерківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) інформацію про реєстрацію шлюбу та/або розірвання шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 36-37 ).

03 жовтня 2024 року на виконання ухвали суду від 24.07.2024 на адресу суду від Білоцерківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) надійшла копія актового запису про шлюб № 2 від 04.02.1962 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , складений виконавчим комітетом Вільнотарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області та повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00046930264 від 11.09.2024 ( а. с. 48, 49-51 ).

Ухвалою суду від 11.11.2024 за заявою заявника ( а. с. 66 ) було залучено до участі в справі як належну заінтересовану особу Вільнотарасівський старостинський округ Білоцерківської міської територіальної громади, виключивши із складу учасників неналежну заінтересовану особу Вільнотарасівську сільську раду Білоцерківського району Київської області ( а. с. 69-71 ).

За загальним правилом цивільного процесуального законодавства України, на заявника покладено обов`язок визначати заінтересованих осіб у справі.

Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі заявником.

Суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди заявника залучати інших заінтересованих осіб до участі у справі та зобов`язується вирішити справу за тією заявою, що пред`явлена, і стосовно тих осіб, які зазначені у ній.

Отже, визначення заінтересованих осіб у справі є правом заявника, а встановлення належності сторін у справі - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі в постанові від 16.10.2019 у справі № справа № 449/1352/15-ц (провадження № 61-27816св18).

У зв`язку із залученням до участі в справі як належну заінтересовану особу Вільнотарасівський старостинський округ Білоцерківської міської територіальної громади, розгляд справи було відкладено на 14 годину 00 хвилин 09 грудня 2024 року.

В судове засідання 09.12.2024 заявник ОСОБА_1 не заявилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення ( а. с. 75 ).

В судовому засіданні 09.12.2024 від представника заявника ОСОБА_5 інших доповнень не надходило, підтримав раніш надані пояснення.

Вільнотарасівський старостинський округ Білоцерківської міської територіальної громади в судове засідання 09.12.2024 свого представника не направив, про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином та завчасно, про що в матеріалах справи свідчить наявне поштове повідомлення про вручення, яке отримане 21.11.2024 ( а. с. 74 ).

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно ( ч. 5 ст. 128 ЦПК України ).

Водночас, з боку заінтересованої особи на адресу суду жодних заяв, клопотань, а також пояснень стосовно заяви ОСОБА_1 не надходило.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Саме таким чином заінтересована особа розпорядилася своїми правами.

Отже, не надання заперечень стосовно заяви ОСОБА_1 , розцінюється судом як погодження заінтересованої особи з даною заявою.

Оскільки заінтересована особа не надала своїх пояснень, заперечень стосовно заяви ОСОБА_1 , заяв та клопотань, при цьому належним чином повідомлені та завчасно у відповідності до вимог ЦПК України, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасника справи ( заінтересованої особи ), оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, вислухавши пояснення представника заявника, враховуючи свідчення свідків, наданих в судовому засіданні 24.07.2024, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 3 статті 294 ЦПК України встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Пунктами 1-9 частини 1 статті 315 ЦПК України визначено факти, справи про встановлення яких розглядаються судом, зокрема, пунктом 5 ч. 1.ст. 315 цього Кодексу - про проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Постановою Пленуму Верховного суду України за № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Так, у порядку окремого провадження суд може вирішити спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне, так як метою такого судового розгляду є лише встановлення наявності або відсутності самого факту, і факт, що встановлюється судом у порядку окремого провадження, повинен мати юридичне значення, і мати безспірний характер, оскільки якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд повинен залишити заяву без розгляду і роз`яснити заявнику право подачі позову на загальних підставах.

Відповідний порядок застосовується, зокрема, якщо встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

Справи про спадкування суди розглядають за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права та обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право (постанова Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів за наявності певних умов. Зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Тож справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки зробив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19 (провадження № 61-1128св20) зазначено, що «юридичні факти можуть бути встановленні лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, в разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження».

Матеріали справи містять відомості, які свідчить про те, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась ОСОБА_1 ( заявник ). Відомостей щодо наявності інших спадкоємців та заяв про прийняття спадщини матеріали не містить.

В свою чергу, свідок ОСОБА_6 , яка є донькою померлого ОСОБА_2 зазначала, що після смерті батька, вона написала заяву у нотаріуса про відмову від прийняття спадщини та не заперечує, щоб заявниця прийняла спадщину, яка залишилася після смерті батька у вигляді земельної ділянки.

До того ж, суд звертає увагу на те, що не було заперечень проти задоволення заяви і з боку представника Вільнотарасівського старостинського округу Білоцерківської міської територіальної громади.

Вказані обставини свідчать про те, що заява ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Заявник ОСОБА_1 звернулась з вищевказаною заявою до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ст. 316 ЦПК України, за місцем проживання ( реєстрації ) останньої, що підтверджується паспортними даними, з яких вбачається, що місце реєстрації (проживання) заявника: АДРЕСА_1 ( а. с. 4 ).

Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.

Так, згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 ( а. с. 5 ).

Заявник ОСОБА_1 зареєстрована за місцем своєї власності, що підтверджується доданим до матеріалів справи Витягом з реєстру територіальної громади ( а. с. 7 ).

З Витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади від 17.06.2024, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 22.12.2023 зареєстровано 2 осіб: ОСОБА_2 з 27.04.2021 та ОСОБА_1 з 17.01.2012 ( а. с. 9 ).

Крім того, реєстрація ОСОБА_2 за вищевказаною адресою з 27.04.2021 підтверджується і наявною в матеріалах справи копією паспорта останнього ( а. с. 8 ), місце проживання зареєстровано в АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_1 від 26.12.2023, виданого Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 85 років ( а. с. 13 ).

Так, після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належну останньому земельну ділянку, про що свідчить наявний в матеріалах справи Державний акт на право приватної власності на землю ( а. с. 15 ).

До матеріалів справи додано Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 02.04.2024 ( а. с. 14 ).

Згідно постанови державного нотаріуса Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Карапусь І.О. від 25.06.2024, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину, яка залишилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , оскільки відсутні документи, що підтверджують факт родинних відносин між гр. ОСОБА_1 і померлим ОСОБА_2 ( а. с. 16 ).

В зазначеній постанові державного нотаріуса Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Карапусь І.О. від 25.06.2024 зазначено, що спадкову справу за № 102/2024 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 було відкрито за заявою ОСОБА_1 , яка звернулася з заявою за № 327 від 02 квітня 2024 року. Інших спадкоємців не встановлено.

До позовної заяви заявником додано фотографії ( а. с. 10-12) з особами, нижче підписано про присутність на них ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також до додаткових пояснень ( а. с. 54 ) додано квитанції про сплату ОСОБА_2 податку за землю ( а. с. 55 ), податкової декларації про майновий стан ОСОБА_2 ( а. с. 56 ) та квитанції до прибуткового касового ордеру ( а. с. 57 ).

Звертаючись до суду з вищевказаною заявою, заявник наголошувала на тому, що з померлим ОСОБА_2 вона проживала однією сім`єю, тому просила встановити вказаний факт.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На «зміну суб`єктного склад осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18).

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 457/1853/14-ц (провадження № 61-16272св18).

З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Тривалість спільного проживання чоловіка та жінки як ознака наявності сім`ї на законодавчому рівні не визначена. Водночас строк спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу має бути достатнім для того, щоб стверджувати, що між чоловіком та жінкою склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц (провадження N 14-130цс19) зроблено висновок, що "вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)".

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 , яка є сестрою заявника та ОСОБА_6 , яка є донькою померлого ОСОБА_2 підтвердили, що заявник ОСОБА_1 і померлий ОСОБА_2 проживали разом з 1977 року, вели спільний побут, разом будували будинок за спільні кошти. Проживали разом до смерті ОСОБА_2 .

Водночас з матеріалів справи вбачається, що померлий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , складений виконавчим комітетом Вільнотарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, запис акту про одруження № 2 від 04 лютого 1962 року ( а. с. 49 ).

Зазначене підтверджується і Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00046930264 від 11.09.2024 ( а. с. 50-51 ).

Отже, Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00046930264 від 11.09.2024, не містить відомостей стосовно розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .

Встановлено, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 у віці 84 років, про що в матеріалах справи свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_2 від 06.10.2021, виданого Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) ( а. с. 58 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 104 СК країни, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

Отже, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було припинено в жовтні 2021 року, після смерті ОСОБА_9 .

Відповідно до статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Аналіз указаної норми дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень вищевказаної статті необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту не перебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19).

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Отже, перебування в зареєстрованому шлюбі виключає встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Вказана позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18).

Аналогійної позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц, провадження № 61-40658св18.

У вказані постанові судді ВС наголосили, що позовна вимога щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу особи_1 та особи_4 у період з лютого 2008 року до 21 серпня 2012 року суперечить вимогам ст. 25 СКУ, оскільки попередній шлюб особи_1 та особи_9 був розірваний лише 21 серпня 2010 року. Установивши, що особа_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з особою_9 з 29 лютого 1992 року до 21 серпня 2012 року, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у встановленні факту спільного проживання особи_1 з особою_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з лютого 2008 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з роз`ясненнями Верховного суду України від 01 січня 2012 року, викладеними у судовій практиці щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, термін спільного проживання (не менше п`яти років).

Отже, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу заявника ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_2 до жовтня 2021 року суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки попередній шлюб ОСОБА_2 з ОСОБА_9 припинився 03.10.2021 у зв`язку зі смертю ОСОБА_9 .

В свою чергу, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , тому після припинення попереднього шлюбу та до смерті останнього ( з жовтня 2021 року по грудень 2023 року ), термін спільного проживання складає менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини ( два роки два місяці та 19 днів ) (стаття 1264 ЦК України).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вимоги ч. 7 ст. 294 ЦПК України, понесені заявником судові витрати, пов`язані з розглядом справи, віднести за рахунок заявника.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 21, 25, 36, 74 Сімейного кодексу України, ст. ст. 1216, 1218, 1258, 1259, 1264 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 89, 128, 187, 263, 273, 293, 294, 315, 316, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, постановою Пленуму Верховного суду України за № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Вільнотарасівський старостинський округ Білоцерківської міської територіальної громади про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Заінтересована особа: Вільнотарасівський старостинський округ Білоцерківської міської територіальної громади ( адреса місцезнаходження: 09132, Київська область, Білоцерківський район, с. Вільна Тарасівка, вул. Травнева, буд. 2а ).

Повне судове рішення складено 11 грудня 2024 року.

Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов