Постанова

від 10.12.2024 по справі 473/2093/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

10.12.24

22-ц/812/1748/24

Провадження №22ц/812/1748/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 грудня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Колосовою О.М.,

за участю представника позивача адвоката Снігир Т.А.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №473/2093/24 заапеляційною скаргою Прибужанівської сільськоїради Вознесенськогорайону Миколаївськоїобласті на ухвалу, яку постановив Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Ротар Марини Миколаївни у приміщенні цього суду 08 жовтня 2024 року, дата складання повного тексту не зазначена, за заявою ОСОБА_1 про забезпечення його позову до Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права оренди земельної ділянки,

у с т а н о в и в :

У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представник адвокат Снігир Т.А., звернувся до суду із позовом до Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 09 березня 2006 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Вознесенською районною адміністрацією Миколаївської області був укладений договір оренди землі, посвідчений 09 березня 2006 року державним нотаріусом Другої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Кучеровою Н.М. і зареєстрований за №302 та 13 березня 2006 року зареєстрований у Вознесенському районному секторі реєстрації Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за №040601100001. На підставі договору оренди ОСОБА_2 прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 284,82 га, у тому числі під ставками - 249,61 га, під штучними водотоками (каналами) - 4,09 га, під гідроспорудою - 2,63 га, під пасовищами - 28,49 га в межах території Прибужанівської сільської ради. Пунктом 6 зазначеного договору строк оренди визначений у 25 років, тобто до 09 березня 2031 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. На підставі його заповіту єдиним спадкоємцем всього майна та майнових прав ОСОБА_2 є позивач ОСОБА_1 онук спадкодавця. Дружина померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від прийняті спадщини відмовилась, про що нею була подана відповідна заява приватному нотаріусу Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І.М., що підтверджується довідкою останнього. В установленні статтями 1268-1270 ЦК України порядку та строки спадщина була прийнята позивачем. Вищевказаним договором оренди передбачено,що уразі смертіорендаря договірзберігає чинністьдля спадкоємця,який прийнявспадщину, на умовах, передбачених договором на момент смерті орендаря. Також відповіднодо пункту32договору оренди правона орендовануземельну ділянкуу разісмерті фізичноїособи-підприємця-орендаря, засудженняабо обмеженняїї дієздатностіза рішеннямсуду переходить до спадкоємців. Позивач не тільки не відмовився від оренди земельних ділянок, але й повідомив відповідача про своє бажання продовжувати користуватись землею на правах оренди, що підтверджується, зокрема, його листом до сільського голови Прибужанівської сільської ради від 31 жовтня 2023 року, а крім того - зверненням позивача за продовженням права на вилов риби у водосховищі Лі с. Прибужани, зверненням для оформлення права на спадщину на землю, що є об`єктом оренди, сплатою орендних платежів. Позивачем також зареєстрований статус фізичної особи-підприємця з основним видом господарської діяльності «прісноводне рибальство», що забезпечить використання орендованої землі за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва(риборозведення). За таких обставин, враховуючи, що договір оренди діє до 09 березня 2031 року, умови договору оренди та чинне законодавство не встановлює заборони переходу права оренди в порядку спадкування, а сам договір оренди прямо передбачає, що в разі смерті фізичної особи-підприємця - орендаря, договір зберігає чинність для спадкоємця і право оренди переходить до нього, то позивач має право на оренду вищевказаних земельних ділянок після смерті ОСОБА_2 в порядку спадкування. Однак, підчас оформлення спадщини позивач дізнався про одностороннє припинення відповідачем права оренди ОСОБА_2 шляхом прийняття рішення Прибужанівської сільської ради №17 від 17 листопада 2023 року про припинення оренди. Зазначене рішення відповідачем позивачу не надсилалось і було отримане останнім лише 20 березня 2024 року Проте, як вважає позивач, підстави для припинення договору оренди в односторонньому порядку у відповідача відсутні, що свідчить про порушення відповідачем його прав на спадщину, зокрема, права на оренду вищевказаної земельної ділянки на умовах договору.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсним рішення Прибужанівської сільської ради №17 від 17 листопада 2023 року про припинення оренди за договором оренди землі, укладеним 09 березня 2006 року між приватним підприємцем ОСОБА_2 та Вознесенською районною адміністрацією Миколаївської області, посвідченим 09 березня 2006 року державним нотаріусом Другої Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Кучеровою Н. М. і зареєстрованим за №302 та зареєстрованим у Вознесенському районному секторі реєстрації Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» 13 березня 2006 року за №040601100001, а також визнати за позивачем право оренди земельної ділянки загальною площею 284,82 га, у тому числі під ставками - 249,61 га, під штучними водотоками (каналами) - 4,09 га, під гідроспорудою - 2,63 га, під пасовищами - 28,49 га, розташованої в межах території Прибужанівської сільської ради і межує із землями державної власності відповідно до плану земельної ділянки, та належить Прибужанівській сільській раді Вознесенського району Миколаївської області, на умовах договору оренди землі від 09 березня 2006 року р.№302 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк дії вищевказаного договору до 09 березня 2031 року, а також просив покласти судові витрати на відповідача.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 квітня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Роз`яснено позивачу право звернутися до суду з позовом в порядку господарського судочинства.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 червня 2024 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2024 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 квітня 2024 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 червня 2024 року вжито заходи забезпечення позову у вигляді заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам, у тому числі нотаріусам, вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно нерухомого майна - земельної ділянки площею 284,82 га, що розташована в межах території Прибужанівської сільської ради.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року ухвалу Вознесенського міськрайонного суду від 28 червня 2024 року скасовано та у задоволенні заяви представника позивача адвоката Снігир Т.А. про забезпечення позову відмовлено.

07 жовтня 2004 року представник позивача адвокат Снігир Т.А. подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822083800:09:000:0349, загальною площею 284,82 га, місце розташування - Миколаївська область, Вознесенський район, Прибужанівська сільська рада.

Заява мотивована тим, що між сторонами існує спір про право позивача на спадщину, а саме - про право позивача на оренду земельної ділянки загальною площею 284,82 га в межах території Прибужанівської сільської ради із земель водного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки рішенням Прибужанівської сільської ради №17 від 17 листопада 2023 року року було припинено право оренди земельної ділянки загальною площею 284,82 га, яка перебувала в оренді ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є позивач. Також відповідач вирішив здійснити державну реєстрацію припинення зазначеного права оренди земельної ділянки.

Крім того після винесення апеляційним судом постанови від 08 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову позивачу стало відомо 30 вересня 2024 року, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4822083800:09:000:0349.

На думку представника позивача, за таких обставин речове право оренди земельної ділянки може бути зареєстровано за третіми особами, а невжиття визначених заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду, якщо воно буде ухвалено на користь позивача.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2024 року заява представника ОСОБА_1 - адвоката Снігир Т.А. задоволена частково.

Вжито заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4822083800:09:000:0349 загальною площею 284,82 га, місце розташування: Миколаївська область Вознесенськимй район, Прибужанівська сільська рада.

Ухвала суду мотивована тим, що з урахуванням доведеності факту наявності між сторонами спору, суті позовних вимог, беручи до уваги те, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, суд дійшов до висновку про співмірність та відповідність виду забезпечення позову заявленим вимогам, у зв`язку з чим вважав за потрібне задовольнити заяву частково.

В апеляційній скарзі Прибужанівська сільська рада вказує, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати в повному обсязі та стягнути з позивача на його користь судовий збір.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду щодо доведеності факту наявності між сторонами спору, невжиття заходів забезпечення позову, яке в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду та співмірності виду забезпечення позову є хибним. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Виходячи із змісту заяви про забезпечення позову, на думку сторони заявника, у разі невжиття судом заходів забезпечення позову за наявності кадастрового номеру земельної ділянки, речове право оренди на неї може бути зареєстроване за третіми особами та отримання відповідачем кадастрового номеру на спірну земельну ділянку, на думку представника позивача, є доказом вчинення ним дій, спрямованих на передачу спірної ділянки в оренду третій особі. За такого, невжиття визначених заявником заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушуваних чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду. Разом з тим, Прибужанівська сільська рада зауважує, що слід враховувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21 листопада 2018 року (справа № 752/6255/18), що при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову мають бути надані докази необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Однак, жодних обґрунтованих доводів з підтвердженням їх відповідними доказами, на думку відповідача, стороною не надано. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що заява про забезпечення позову ґрунтується на припущеннях і не містить викладу обставин та доказів щодо наміру відповідача розпоряджатись спірною земельною ділянкою. Крім того, відповідач просить суд прийняти до уваги те, що відчуженню (передачі в оренду) земельних ділянок третім особам передує певна процедура прийняття рішення про проведення торгів, проведення торгів, державна реєстрація прав щодо земельної ділянки, зокрема, обов`язковим є наявність паспорту водного об`єкта. До того ж, при винесенні ухвали судом не було враховано, що заборона на вчинення реєстраційних дій перешкоджає відповідачу здійснювати свої повноваження як органу, що представляє власника земельної ділянки, та перешкоджає здійснити реєстрацію права власності за територіальною громадою та отримати підтвердження з боку держави, що спірна земельна ділянка належить Прибужанівській об`єднаній територіальній громаді на праві комунальної власності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Снігир Т.А. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що оскаржуваною ухвалою вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірної земельної ділянки в спорі про визнання речового права на земельну ділянку. Доводи відповідача, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до безпідставного твердження про недостатню обґрунтованість того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Крім того, посилання апелянта на те, що застосовані судом заходи із забезпечення позову перешкоджатимуть реєстрації за відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, виготовленню паспорту водного об`єкту, проведення торгів тощо не заслуховують на увагу, оскільки забезпечення позову шляхом заборони реєстраційних дій не перешкоджає виготовленню паспорту та проведення торгів, які фактично є складовою процедури передачі прав на земельну ділянку. До того ж, такий спосіб забезпечення позову як заборона здійснювати реєстраційні дії відповідає позовним вимогам, співмірний та пов`язаний з предметом позову не вплине на можливість володіння земельною ділянкою, а вжиті заходи забезпечення позову в даному випадку виступають виключно як гарантія захисту і реального поновлення прав позивача, в разі задоволення судом позову, в тому числі для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Найбільш дієвим, ефективним та відповідним принципу добросовісності, способом досягнути їх скасування було би забезпечення відповідачем розгляду позовної заяви по суті та припинення ним вчинення дій, спрямованих на безпідставне затягування справи. Представник позивача вказує, що забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки, право оренди якої є предметом позову, в даному випадку не спричиняє інших наслідків, окрім як унеможливлює наступні передачі прав на земельну ділянку іншим особам, а оскаржувана ухвала прийнята внаслідок та у зв`язку з присвоєнням за ініціативою відповідача земельній ділянці кадастрового номеру, тобто за усунення основного аргументу заперечень відповідача проти попередньої ухвали про забезпечення позову. ОСОБА_4 зауважує, що в даному випадку наявні ознаки зловживання відповідачем та його представником - адвокатом Вуїв О.В. процесуальними правами та, відповідно, наявні підстави для вжиття заходів процесуального примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону не повною мірою.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання недійсним рішення про припинення оренди та визнання права оренди земельної ділянки в порядку спадкування.

Позов мотивував тим, що 09 березня 2006 року між приватним підприємцем ОСОБА_2 (далі ПП ОСОБА_2 ) та Вознесенською районною адміністрацією Миколаївської області був укладений договір оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (риборозведення) № 302, загальною площею 284,82 га, посвідчений державним нотаріусом Другої вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Кучеровою Н. М. за № 302, зареєстрований у Вознесенському районному секторі реєстрації Миколаївської філії ДП «Центр ДЗК» 13 березня 2006 року за № 040601100001.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

На підставі заповіту, посвідченого 16 березня 2021 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І. М. за реєстровим № 195, ОСОБА_2 все майно заповів позивачу, який є його онуком.

ОСОБА_1 вказував, що під час оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_2 дізнався про одностороннє припинення відповідачем права оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку, шляхом прийняття Прибужанівською сільською радою рішення від 17 листопада 2023 року № 17 про припинення оренди.

Посилаючись на порушення своїх прав на спадщину, недотримання умов договору оренди землі, якими передбачено перехід до спадкоємців прав на орендовану земельну ділянку у разі смерті орендаря, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним рішення Прибужанівської сільської ради від 17 листопада 2023 року № 17 про припинення права оренди за договором оренди земельної ділянки, укладеного 09 березня 2006 року між ПП ОСОБА_2 та Вознесенською районною адміністрацією Миколаївської області;

- визнати за ОСОБА_1 право оренди земельної ділянки, загальною площею 284,82 га, в межах території Прибужанівської сільської ради на умовах договору оренди від 09 березня 2006 року № 302, укладеного з Вознесенською районною адміністрацією Миколаївської області в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , на строк дії договору до 09 березня 2031 року.

Також ОСОБА_1 через свого представника просив забезпечити свої позовні вимоги шляхом заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки і суд першої інстанції вважав відповідну заяву обґрунтованою в повному обсязі.

Вирішуючи питання правильності висновків суду, який задовольнив вимоги про забезпечення позову, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 2 цієї статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Як роз`яснено у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду підтвердила сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначила таке.

До набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) процесуальний закон передбачав, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

У частині першій статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких законодавець вирізняє накладення арешту на майно та заборону вчиняти певні дії.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Необхідним є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

З матеріалів справи, яка переглядається, вбачається, що між сторонами дійсно існує спір, пов`язаний із оспорюванням позивачем припинення відповідачем шляхом прийняття рішення від 17 листопада 2023 року № 17 про припинення оренди права оренди земельної ділянки ОСОБА_2 , чиїм спадкоємцем є позивач.

Тобто предметом оспорюваного в цій справі є майнове право право оренди земельної ділянки, власником якої є відповідач у справі і яка за договором оренди перебувала у користуванні ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є позивач.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач насамперед має на меті захистити своє майнове право орендаря земельної ділянки, яке, як він вважає, перейшло до нього за правом спадкування, але внаслідок прийняття Прибужанівською сільською радою рішення від 17 листопада 2023 року № 17, було припинено. Тому позивач вважає, що для досягнення такої мети необхідно визнати недійсним рішення відповідача про припинення права оренди та визнати за ним право оренди земельної ділянки, наслідком чого стане повернення спірної земельної ділянки у його користування.

Оскільки визнання недійсним рішення відповідача №17 від 17 листопада 2023 року та визнання за позивачем право оренди спірної земельної ділянки, вплине на подальший правовий режим цього нерухомого майна, то вибраний позивачем вид забезпечення позову заборона вчиняти певні реєстраційні дії щодо спірного майна є співмірним в цій справі з вимогами позову, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про їх неспівмірність в цілому.

Колегія суддів зауважує, що можливе подальше передання відповідачем в оренду спірної земельної ділянки третім особам об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача у випадку задоволення позову, а тому у такому разі не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.

Апеляційний суд бере до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідач має можливість безперешкодно розпорядитися спірною земельною ділянкою, зокрема передати її в оренду іншій особі, про що, до прикладу, може свідчити виготовлення 20 червня 2024 року технічної документації на спірну земельну ділянку, присвоєння їй кадастрового номера та проведення 02 липня 2024 року її державної реєстрації відповідно до долученого позивачем витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4822083800:09:000:0349 (а.с. 9-14), а тому відхиляє аргумент апеляційної скарги про те, що вимоги про забезпечення позову ґрунтуються на припущеннях.

При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 при вирішенні питання забезпечення позову про те, що «можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Водночас, колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги, а саме, що заборона на вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірного майна може перешкодити відповідачу здійснювати в повному обсязі свої повноваження як органу, що представляє власника спірної земельної ділянки, зокрема, здійснити реєстрацію права власності за територіальною громадою та отримати підтвердження з боку держави, що ця земельна ділянка належить Прибужанівській об`єднаній територіальній громаді на праві комунальної власності.

Натомість такі обставини не були враховані судом першої інстанції при задоволенні в повному обсязі заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 , який не зважив на можливість порушення прав відповідача, оскільки достатнім для захисту інтересів позивача буде забезпечення позову шляхом заборони вчиняти реєстраційні дії щодо відчуження спірної земельної ділянки та надання її в оренду, а тому ухвала суду частково не відповідає вимогам процесуального закону, який регулює спірні правовідносини.

Тому відповідно до вимог пункту 4 статті 376 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне оскаржувану ухвалу суду змінити, заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Снігир Т.А. про забезпечення позову задовольнити частково, вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації відчуження та іншого речового права права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822083800:09:000:0349 загальною площею 284,82 га.

При застосуванні такого забезпечення позову відсутні підстави вважати, що таке призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно залишається в його володінні.

З огляду на результати розгляду апеляційної скарги та положення статті 141 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, який має бути здійснений за наслідками розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргуПрибужанівської сільськоїради Вознесенськогорайону Миколаївськоїобласті задовольнити частково.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 жовтня 2024 року змінити.

Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Снігир Тетяни Анатоліївни про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову у вигляді заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо реєстрації відчуження земельної ділянки з кадастровим номером: 4822083800:09:000:0349, загальною площею 284,82 га, місце розташування: Миколаївська область Вознесенськимй район, Прибужанівська сільська рада, та іншого речового права права оренди цієї земельної ділянки.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 11 грудня 2024 року