Рішення

від 11.12.2024 по справі 755/9886/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/9886/24

Провадження №: 2/755/6206/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и в :

10 червня 2024 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення грошових коштів в сумі 3921,12 грн, що складається з: 706,90 грн. будинкових втрат тепла та втрати тепла на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення у розмірі 706,90 грн, донарахування до мінімальної частки середнього питомого споживання тепла у розмірі 957,61 грн, внесок до фонду модернізації системи пожежної безпеки у розмірі 393,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 1430,51 грн, та 3 % річних у розмірі 433,11 грн, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати, які пов`язані зі сплатою судового збору.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , який знаходиться в управлінні ОСББ «Шумського 1-Б». ОСББ «Шумського 1-б» як колективним споживачем в інтересах співвласників булиукладені договори: Договір купівлі-продажу теплової енергії №03/09/11/2017/ТЕ-1Б від 09 листопада 2017 року, Договір купівлі-продажу теплової енергії №03/18/10/18/ТЕ-16 від 18 жовтня 2018 року, Договір купівлі-продажу теплової енергії №04/1161/ТЕ/1Б від 01 листопада 2019 року, Договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії №01/15/10/20-ТЕН від 15 жовтня 2020 року, Договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії №29/09/21-ТЕН від 29 вересня 2021 року. Вказує, що розподіл спожитої теплової енергії здійснений ОСББ «Шумського1-Б» між усіма співвласниками квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , які є кінцевими споживачами теплової енергії на потреби централізованого опалення, здійснюється відповідно до вимог «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315. Рішенням загальним зборів ОСББ «Шумського 1-Б» від 24 лютого 2021 року, вирішено створити фонд модернізації системи пожежної безпеки; затвердити кошторис фонду з примітками у запропонованій редакції, встановити обов`яковий розмір внеску до фонду у розмірі 589,00 грн з кожного житлового приміщення (квартири) щомісячно протягом 7 місяців. Початок нарахування внесків до фонду - лютий 2021 рік. Також вказує, що ОСББ «Шумського 1-Б» утримує зазначений будинок та прибудинкову територію, уклало та виконує умови договорів з виконавцями та виробниками житлово-комунальних послуг, а відповідачка отримує за ці послуги та зобов`язана вчасно щомісяця сплачувати за це кошти. Позивач вказує, що відповідачем порушено зобов`язання в частині оплати внесків та платежів за спожиті житлово - комунальні послуги, що призвело до утворення заборгованості відповідача перед позивачем на загальну суму 3921,12 грн, що складається з: 706,90 грн. будинкових страт тепла та втрати тепла на функціонування внутрішньобудинкової системи опалення у розмірі 706,90 грн, донарахування до мінімальної частки середнього питмого споживання тепла у розмірі 957,61 грн, внесок до фонду модернізації системи пожежної безпеки у розмірі 393,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 1430,51 грн, та 3 % річних у розмірі 433,11 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою суду від 13 червня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

20 червня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що заборгованість в сумі 706,90 грн, виникла у зв`язку з тим що квартиру АДРЕСА_3 взимку 2017-2018 рр. було відключено від опалення, однак рахунки за вказаний період надалі надходили, хоча послуг з опалення відповідачка не отримувала. Вказує, що за період відсутності опалення, вона хоч і отримувала платіжні квитанції, однак не сплачувала заборгованість. Також вказує, що заборгованість у розмірі 393.00 грн внеску до фонду модернізації системи пожеженої безпеки відповідачем перераховано відповідно виконаних робіт, про що додає відповідні докази. Крім того відповідач заперечує щодо суми понесених позивачем судових витрат. Також просить застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності.

У відповіді на відзив позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вказує, що доводи відповідачки зводять до не згоди нарахованої суми боргу.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Згідно із статтею 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку. До компетенції загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку належить визначення розмірів платежів та внесків членів об`єднання.

За змістом статті 12 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління. За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації. Об`єднання самостійно визначає порядок управління багатоквартирним будинком та може змінити його у порядку, встановленому цим Законом та статутом об`єднання.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що у разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» з метою надання населенню, що проживає в багатоквартирних будинках, у яких створено об`єднання, пільг та субсидій для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг визначається розмір внесків (платежів) на відповідні потреби, затверджений загальними зборами об`єднання, але не більше найвищого у відповідному населеному пункті тарифу на відповідні комунальні послуги, встановленого відповідним державним органом або органом місцевого самоврядування для суб`єктів господарювання.

Положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Отже, відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником квартири, і водночас співвласником будинку, в якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об`єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих платежів по цим витратам.

Реалізація вказаних вище положень здійснюється на підставі статті 12 Закону, яка передбачає, що управління багатоквартирним будинком об`єднання здійснює через свої органи управління.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власностіє власником квартири АДРЕСА_1 . (а.с. 12)

ОСББ «Шумського 1-Б» діє на підставі Статуту, який затверджено установчими зборами співвласників об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б» з 26 січня 2016 року по 09 лютого 2016 рік. (а.с. 16-32)

Згідно пункту 1 Розділу ІІІ Статуту ОСББ «Шамо 10», метою створення Об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників та дотримання ними своїх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом.

Пунктом 2.2 Розділу ІІ Статуту визначено, що завданням та предметом діяльності Обєднання є: забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території; забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників; забезпечення сприяння співвласникам об`єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обгрунтованими цінами; забезпечення виконання співвласниками своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Статтею 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем.

За змістом ст. 319, 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог про стягнення боргу за теплову енергію.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСББ «Шумського 1-б» як колективним споживачем в інтересах співвласників були укладені договори: Договір купівлі-продажу теплової енергії №03/09/11/2017/ТЕ-1Б від 09 листопада 2017 року, Договір купівлі-продажу теплової енергії №03/18/10/18/ТЕ-16 від 18 жовтня 2018 року, Договір купівлі-продажу теплової енергії №04/1161/ТЕ/1Б від 01 листопада 2019 року, Договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії №01/15/10/20-ТЕН від 15 жовтня 2020 року, Договір з колективним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії №29/09/21-ТЕН від 29 вересня 2021 року. (а.с. 61-111)

Відповідно до Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630, регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги). (втратили чинність з 01.05.2022 року)

Централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання;

Відповідно до п. 12 Правил, у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку. У разі нездійснення таких заходів споживач не сплачує за опалення місць загального користування будинку. У разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання у таких випадках: у разі відсутності засобів обліку теплової енергії, встановлених у квартирі (будинку садибного типу); у разі несправності квартирних засобів обліку, що не підлягає усуненню, з моменту її виявлення; у разі відсутності у виконавця показань квартирних засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період з подальшим перерахунком відповідно до пункту 18 цих Правил.

Звертаючись з позовом позивач просить стягнути борг за опалення у розмірі 706,90 грн. за період з листопада 2017 року по березень 2018 року, що відображено у відповідному розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а. с. 117-118).

Згідно матіралів справи, відповідач зверталась з заявою до директора ОСББ «Шумського 1-Б» з заявою про надання відомостей про те, коли і на підставі якого рішення рішення квартира АДРЕСА_3 була відклячена від теплопостачання. Дане звернення датоване 30 січня 2018 року (а. с. 132)

У відповідь на вказаний запит, директор ОСББ «Шумського 1-Б» Коваленко Н. М. повідомив, що 07 листопада 2017 року прийнято рішення на підставі проведеного опитування співвласників будинку не подавати центральне теплопостачання та гаряче постачання до квартир і приміщень співвласників, які мають заборгованість з попередньої оплати. (а. с. 133)

06 лютого 2018 року № 8 директором ОСББ «Шумського 1-Б»

Коваленко Н. М. надано розгорнуту відповідь, в якій зазначено, зокрема що для вирішення питання теплопостачання квартири АДРЕСА_3 відповідачу про необхідність сплати боргу. (а. с. 138)

Тобто, не дивлячись на те, що відповідач не отримувала теплопостачання за період з листопада 2017 року по лютий 2018 року, у зв`язку з прийняттям відповідного рішення загальних зборів ОСББ, позивач продовжував нараховувати заборгованість за надані послуги з теплопостачання.

Натомість, за встановлених обставин у справі відповідачу послуги з теплопостачання

за спірний період не надавались взагалі, про що повідомив директор ОСББ «Шумського 1-Б», а тому і відсутні підстави для стягнення боргу за опалення у розмірі 706,90 грн. за період з листопада 2017 року по березень 2018 року.

Позивач у відповіді на відзив вказав, що втрати тепла на функіцонування внутрішньобудинкової системи опалення розподіляються між співвласниками у спірний опалювальний період 2017-2018 рр. шляхом поділу пропорціно опалювальної площам приміщень співвласників залишку загального обсягу спожитої у будинку теплової енергії, що залишилася нерозподіленою між власниками квартир за даними показників їх приладів обліку теплової енергії, однак, суд звертає увагу, що відповідальність за такі втрати не може бути покладена на особу яка послуги за опалння не отримувала.

Щодо позовних вимог про стягнення внеску до фонду модернізації системи пожежної безпеки у розмірі 393,00 грн.

Рішенням загальним зборів ОСББ «Шумського 1-Б» від 24 лютого 2021 року, вирішено створити фонд модернізації системи пожежної безпеки; затвердити кошторис фонду з примітками у запропонованій редакції, встановити обов`яковий розмір внеску до фонду у розмірі 589,00 грн з кожного житлового приміщення (квартири) щомісячно протягом 7 місяців. Початок нарахування внесків до фонду - лютий 2021 рік.

За таких обставин, відповідач мала сплатити суму боргу у розмірі 4123,00 грн (589,00 грн *7) відповідач сплатила суму у розмірі 3730,00 грн, що підтверджується розрахунком боргу та доданими відповідачем квитанціями.

За таких обставин, сума боргу у розмірі 393,00 грн за внесок до фонду модернізації системи пожежної безпеки у підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовних вимог про донарахування до мінімальної частки середнього питомого споживання тепла у розмірі 957,61 грн.

Представник позивача Золотопуп С. В. , розраховуючи суму боргу за надання послуг

за споживання теплової енергії посилається на методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року

№ 315 та розробленого на підставі цієї методики «Порядку розподілу обсягу спожитої теплової енергії в ОСББ «Шумського 1-Б», затвердженого Правлінням ОСББ «Шумського 1-Б» (протокол засідання правління №01 від 15 жовтня 2020 року).

Згідно розрахунку, заборгованість за донарахування до мінімальної частки середнього питомого споживання тепла у розмірі 957,61 грн виникла у відповідача в березні 2022 року, відповідач не спростувала наведений позивач розрахунок в цій частині, відтак вказані вимоги є обгрунтовані, підтверджуються належними доказами, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК

За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).

З огляду на те, що відповідач, як встановили суди попередніх інстанцій, прострочив виконання грошового зобов`язання, він на вимогу позивача повинний сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц.

Разом з тим, суд не погоджується з наданим стороною позивача розрахунком 3 відсотків річних та інфляційних збитків, оскільки, з огляду на Постанову КМУ №206 від 05.03.2022 року, якою установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Починаючи з 24 лютого 2022 року та на час звернення з даним позовом до судув Україні запроваджено воєнний стан.

Таким чином, три відсотки річних та інфляційні збитки мають бути розраховані до 24 лютого 2022 року та продовжуються нараховуватись з 01 січня 2024 року у зв`язку зі скасуванням такої заборони постановою КМУ від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг» №1405.

Суд звертає увагу представника позивача на те, що Постанова КМУ №206 в редакції від 05.03.2022 року не визнана нечинною, незаконною, не оскаржувалась в судовому порядку, а відтак її норми застосовуються в тій редакції, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обсавин, три відсотки річних та інфляційні збитки на суму 957,61 грн. потрібно розраховувати з 01 січня 2024 року по 15 квітня 2024 рік.

Таким чином, три відсотки річних та інфляційниі збитки за донарахування до мінімальної частки середнього питомого споживання тепла у розмірі 957,61 грн будуть становити 8,32 грн та 11,54 грн відповідно.

Щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних зитків по внеску до фонду модернізації системи пожежної безпеки у розмірі 393,00 грн.

З протоколу загальних зборів ОСББ «Шумського 1-Б» від 24 лютого 2021 року вбачається, що

вирішено створити фонд модернізації системи пожежної безпеки. Орієнтовна вартість модернізації складає 420 000,00 грн. Запропоновано встановити щомісячні внески у розмірі 589,00 грн за 1 об`єкт житлової нерухомості протягом 7 місяців, починаючи з лютого місяця 2021 року.

Однак зборами не врегулювано питання строку сплати таких внесків, у протоколі, який виготовлено 12 березня 2021 року, зазначення про необхідність сплати внесків у розмірі 589,00 грн за 1 об`єкт житлової нерухомості протягом 7 місяців, починаючи з лютого місяця 2021 року не визначено, що такі внески мають бути здійснені в той місяць за який вони нараховані.

Оскільки строк виконання зобов`язання не було врегульовано, до даних правовідносин застосовується частина друга статті 530 ЦК Украхни, яка передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Разом з тим, до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів щодо направлення боржнику вимоги про виконання покладених на неї зобов`язань, а відтак до даних правовідносин не застосовується стаття 625 ЦК України.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує заявлений стороною відповідача строк позовної давності.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено вимоги до яких застосовується спеціальна позовна давність, серед іншого, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, обмежене строком давності право на позов у матеріальному розумінні означає право позивача на судовий захист протягом певного часу, поза межами якого цей захист, за загальним правилом, є неможливим.

Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», установлено з 12 березня до 03 квітня 2020 р. на усій території України карантин.

В подальшому, дію карантину неодноразово було продовжено та постановою КМУ від 27 червня 2023 року №651, карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, з 01 липня 2023 року строки позовної давності мали б продовжуватись, однак.

Як вже зазначалось, 24 лютого 2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до теперішнього часу.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто вимоги які пред`явлені за період до 12 березня 2017 року пред`явлені поза межами строку позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2024 року позивач звернувся з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача, що підтверджується відповідним вхідним номером проставленим на позовній заяві (а. с. 1), таким чином, вимоги позивача пред`явлено в межами строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості частковому задоволенню, ухвалючи рішення, суд присуджує до стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 957,61 грн донарахування до мінімальної частки середнього питомого споживання тепла, внесок до фонду модернізації системи пожежної безпеки у розмірі 393,00 грн, втрати від інфляції у розмірі 11,54 грн, та 3 % річних у розмірі 8,32 грн, в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Щодо встановлення у рішенні суду порядку його виконання, та здійснення нарахування 3% річних та інфляційних збитків відповідно до норм ч. 2 статті 625 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд має право відповідно до частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2024 року

у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що вказівка в судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам зазначених норм ГПК України та ЦПК України, принципу верховенства права в частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

З огляду на викладене, на переконання Великої Палати ВС, зазначення судом першої інстанції в рішенні про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду є помилковим і таким, що не відповідає приписам ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин суд не вбачає за необхідне вказувати в судовому рішення порядок його виконання.

Відповідно до ч. 1. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 846,65 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Із матеріалів справи убачається, що 02 жовтня 2023 року між позивачем та адвокатом Адвокатським бюро «Тарас Кулачко та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги №02/10/2023.

Згідно з акту приймання-передачі юридичних послуг від 02 жовтня 2023 року адвокатським бюро надано перелік послуг зазеначений у акті на загальну суму 5407,36 грн. за 2 год 39 хв роботи.

За частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_1 заперечує проти розміру витрат на професійну правничу.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта

в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві,

в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав

і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону).

Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг

і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від

23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).

Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.

Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази щодо надання правової допомоги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.

Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19).

Суд, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що справедливим, співмірним та обгрунтованим розміром судових витрат на професійну правничу допомогу у даній справі становитиме сума у розмірі 1000,00 грн, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 319, 322, 625 ЦК України, ст. 151 ЖК України, Законом України «Про кооперацію», суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б»заборгованості за надані житлово - комунальних послуг з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних збитків у розмірі 1370 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 08 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б» судовий збір у розмірі 846,65 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн., а всього 1846,65 грн.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 11.12.2024 року.

Учасники справи:

Позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Шумського 1-Б» (02098, м. Київ, вул. Ю. Шумського, буд. 1-Б, код ЄДРПОУ 40458755);

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Суддя -