Рішення

від 11.12.2024 по справі 202/12842/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/12842/24

Провадження № 2/202/5346/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 202/12842/24

за позовом

ОСОБА_1

до

Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області

про визнання права власності, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

28.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15.03.1994 є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано у КП БТІ м. Донецька 25.03.1994 за № 4908.

На час набуття ним права власності на квартиру Державних реєстрів речових прав на нерухоме майно не було і право власності реєструвалось в Бюро технічної інвентаризації.

З метою отримання компенсації пошкодженої квартири, внаслідок військових дій, вона звернулася із заявою до державного реєстратора, проте у здійсненні реєстрації їх права власності було відмовлено рішенням в проведенні реєстраційних дій № 74113476 від 15.07.2024 у зв`язку з тим, що неможливо отримати підтвердження інформації від БТІ, що проводило реєстрацію права власності до 01.01.2013 про зареєстровані права на вищевказану квартиру.

Вважає, що у зв`язку з неможливістю зареєструвати у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно вже наявне у неї право власності на квартиру, її право власності не визнається державною, що призводить до неможливості здійснення ним своїх правомочностей власника.

Враховуючи викладене, посилаючись на ст.392 ЦК України, проси суд визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

04.11.2024 по справі відкрите загальне позовне провадження та відповідачу визначено строк для подання відзивів на позов.

Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позов не подав.

25.11.2024 підготовче провадження по справі закрито, справа призначена до судового розгляду.

Повідомлений про час та місце судового розгляду позивач у судове засідання не з`явився, але через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача - Авдіївської міської ВЦА Покровського району Донецької області про час та місце судового розгляду повідомлений судовою повісткою, яка доставлена до його кабінету у системі «Електронний суд», надав заяву про розгляд справи без його участі. Проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Приписами ч.1 ст.223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути справу без учасників справи, оскільки про дату, час і місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином (отримання судових повісток в підсистемі «Електронний суд», оголошення про виклик), причини неявки суду невідомі.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 15.03.1994 виданого Виконавчим комітетом Авдіївської міської ради Донецької області, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано у КП БТІ м. Донецька 25.03.1994 за № 4908, що підтверджується відповідним реєстраційним написом від 25.03.1994.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв`язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Громадянин набував права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (частина друга статті 12 цього Закону)

Відповідно до ч.2 ст.15 ЗУ «Про власність» наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Крім того, за положеннями статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.

Приписами чинноїст.328Цивільного кодексуУкраїни визначено,що правовласності набуваєтьсяна підставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, 15.03.1994 ОСОБА_1 набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 , як у розумінні ЗУ «Про власність» (який діяв на момент виникнення правовідносин), так і у розумінні діючої ст.328 ЦК України.

Належна ОСОБА_1 квартира, згідно даних технічного паспорту, є однокімнатною, загальною площею 31,30 кв.м., житловою площею 14,90 кв.м.

Стаття 181 ЦК України визначає поняття нерухомої та рухомої речі. Зокрема, до рухомих речей відносяться речі, які можна вільно переміщувати у просторі; до нерухомих належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, на відміну від рухомих речей, підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Отже вирішуючи спір, що випливає з правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України та тривають до цього часу, суд, вирішуючи питання про набуття права власності на майно, відповідно до положень статті 5 цього Кодексу виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, встановлює час та підстави виникнення права власності, з`ясовує чи відноситься майно до нерухомих речей та чи підлягає воно реєстрації відповідно до законодавства, яке діяло на той час та на момент виникнення спору.

При цьому, встановлюючи правовий статус майна, суд, відповідно до статей 181, 188 ЦК України встановлює і вид цього майна (нерухоме майно, рухоме майно, зокрема гараж, будівельні матеріали, складна річ тощо).

В даній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України.

Станом на 13.08.1996 процедура державної реєстрації об`єктів нерухомого майна була унормована Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженими Наказом Державного комітету з житлово-комунального господарства №56 від 13.12.1995, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19.01.1996 за №31/1056.

З 09.06.1998 по 06.08.2012 державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснювалась у відповідності до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 №121, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за №399/2839.

Відповідно доп.1.4-1.6вказаної Інструкціїдержавній реєстраціїв бюротехнічної інвентаризаціїпідлягають об`єктинерухомості,розташовані навсій територіїУкраїни (населених пунктах,військових містечках,військових частинах,аеропортах,річкових іморських портах,заповідниках,заказниках,на дорогах,полігонах іт.п.). Державнуреєстрацію прававласності наоб`єктинерухомого майназдійснюють державнікомунальні підприємства-бюро технічноїінвентаризації. Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Як встановлено судом у даній справі, ОСОБА_1 набувши право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрував своє право власності у КП «БТІ м. Донецька» у порядку передбаченому на момент виникнення права (15.03.1994).

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб судом встановлено, що КП «БТІ м. Донецька» зареєстроване за адресою: м. Донецьк, вул. Кобозева, 66.

Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню у даній справі, є факт, що починаючи з 07.04.2014 м. Донецьк тимчасово окуповано, що також визначено у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.

Суду не надано доказів переміщення КП «БТІ м. Донецька» з м. Донецька, як не надано і доказів евакуації реєстраційних справ щодо нерухомого майна з м. Донецька.

Відтак, суд приходить до висновку, що станом на 28.10.2024 доступу до реєстраційних справ, які зберігаються у КП «БТІ м. Донецька», ОСОБА_1 та державні реєстратори не мають.

03.08.2004 набув чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а з 01.01.2013 в Україні запроваджено систему державної реєстрації прав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484) затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами абз.1 п.3 ч.3 ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що вони не містять відомостей щодо права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

У той же час судом встановлено, що 23.08.2024 державним реєстратором прав на нерухоме майно Одринською О.В., Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, було прийняте рішення № 74724383 про відмову у проведенні реєстраційних дій на підставі заяви № 61903966 від 09.07.2024 через не усунення обставин, які були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, у зв`язку з неможливістю отримання від БТІ інформації про зареєстровані права до 01.01.2013 на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки зазначений населенний пункт знаходиться в тимчасово окупованій території України.

Частиною другоюстатті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або закономчи судом у визначенихзакономвипадках.

Предметом даної справи є визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру, оскільки це право не визнається іншими учасниками цивільних відносин.

Підставою позову є ст.392 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосуваннястатті 392 ЦКУкраїни є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц

В даній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, але не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з відсутністю відомостей про його право власності у державному реєстрі речових на нерухоме майно та об`єктивною неможливістю внести вказані відомості до реєстру з зазначених вище причин.

При цьому суд зазначає, що у ОСОБА_1 відсутній інший, окрім звернення до суду, шлях для відновлення свого порушеного права власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.4,10,12,76,141,263-265,280-281ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,30 кв.м., житловою площею 14,90 кв.м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Датою рішення, у відповідності до ч.5 ст. 268 ЦПК України та правової позиції ОП КЦС ВС у справі 1519/2-5034/11 від 05.09.2022, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суддя склав 11.12.2024.

Суддя А. О. Михальченко