Постанова

від 11.12.2024 по справі 911/65/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Справа№ 911/65/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.12.2024 у справі №911/65/24 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17»

на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024, повний текст якого складений 29.07.2024,

у справі № 911/65/24 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17»

про стягнення пайової участі у розмірі 1 748 092,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква у розмірі 1 133 120,00 грн., а також 513 829, 47 грн. інфляційних втрат та 101 142,60 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як забудовник, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту на протязі здійснення будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області, а отже зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Позивач повністю підтримав позовні вимоги прокурора та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- 31.07.2020 відповідачем отримано лише Дозвіл на виконання будівельних робіт № КС012200731279 та в період з 31.07.2020 по 04.01.2021 ним здійснювалися підготовчі роботи і лише після 11.01.2021 були розпочаті будівельні роботи;

- при цьому сама лише наявність дозвільних документів на будівництво не є підставою для звернення про визначення розміру пайової участі;

- ним норми законодавства України не порушувалися, оскільки чинне законодавство передбачало обов`язок сплати пайової участі до місцевого бюджету замовниками будівництва, будівництво яких розпочате у 2020 році, тоді як відповідач будівельні роботи розпочав у 2021 році.

Прокурор наголосив на тому, що супровідною документацією (Дозвіл виконання будівельних робіт № КС012200731279 від 31.07.2020, акт готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2021) підтверджується початок робіт липень 2020 року, а відповідач, посилаючись на судове провадження № 357/7480/20, яке було ініційоване прокуратурою про витребування земельної ділянки, на якій планувалося будівництво, стверджує, що будівельні роботи з об`єктивних причин не проводилися, а лише здійснювалися підготовчі роботи.

Рішенням Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 позовні вимоги задоволені повністю.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що спірне будівництво розпочато у 2020 році, а абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо звернення протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва до органу місцевого самоврядування та перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, відповідач, як замовник будівництва, зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України, що, відповідно, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги твердження відповідача про те, що у період з 31.07.2020 по 04.01.2021 ним здійснювалися підготовчі роботи і лише після 11.01.2021 були розпочаті будівельні роботи, пославшись на те, що відповідач з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю не звертався, документів, що надають право на виконання саме підготовчих робіт, які діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт не отримував.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції послався на правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 925/683/21 з якої вбачається, що у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об`єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність виключних підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах прокурором.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення прийнято внаслідок неповного з`ясування обставин справи, висновки, які викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, має місце порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, додатково зазначивши про те, що:

- відповідно до рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VII «Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 454-17- VII «Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» уповноваженим органом на залучення замовників будівництва до пайової участі був саме Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, який юридичною особою, а відтак саме він має бути як позивачем у спорі щодо стягнення з відповідача пайової участі, так і проводити розрахунок пайової участі;

- прокурор не надав жодних доказів на спростування факту початку будівництва після 11.01.2021;

- судом першої інстанції неправильно визначений період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки дата прийняття об`єкта в експлуатацію 27.10.2021, а відтак нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2021 по 27.10.2021 є безпідставним;

До апеляційної скарги апелянтом додані додаткові докази, частина з яких надана на підтвердження поважності причин пропуску строку на подання апеляційної скарги, що свідчить про те, що такі докази не є додатковими доказами саме по суті позовних вимог, а відтак питання щодо врахування їх при розгляді спору сторін по суті колегією суддів не розглядаються. Крім того відповідачем до апеляційної скарги додані копії запиту відповідача вих. 29-2/08/24 від 29.08.2024 та відповіді Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради вих.№ 3152/01-09 від 04.09.2024.

Також скаржником заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження вищевказаного рішення.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2024, справу № 911/65/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Іоннікова І.А., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/65/24, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 911/65/24.

25.09.2024 від Господарського суду Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

У період із 17.06.2024 по 26.09.2024 суддя Іоннікова І.А., яка не є головуючою суддею, перебуває у відпустці, у зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3543/24 від 26.09.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2024 визначену наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - Станік С.Р., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді - Яковлєва М.Л., суддів - Станіка С.Р., Гончарова С.А. та залишено без руху вказану скаргу з наданням строку для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу (Білоцерківській міській раді).

02.10.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

Крім того, 02.10.2024 від Київської обласної прокуратури до суду надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Листопад 17». У вказаних запереченнях заявник посилається на те, що в порушення положень ст.ст. 116, 256 ГПК України, апелянтом пропущений встановлений законодавством строк для подачі апеляційної скарги, а тому просить відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 задоволено клопотання Товариства з додатковою відповідальністю «Листопад 17» про поновлення строку оскарження рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24, зупинено дію рішення Господарського суду Київської області 27.06.2024 у справі № 911/65/24 до перегляду його у апеляційному порядку, розгляд апеляційної скарги призначено на 29.10.2024 об 11:15 год.

16.10.2024 до суду від Білоцерківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник, з посиланням на те, що рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 є законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене на підставі достовірних доказів, що відповідають обставинам, які мають значення для вирішення справи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

18.10.2024 до суду від Білоцерківської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

23.10.2024 до суду від позивача надійшло клопотання, в якому заявник просить слухати справу №911/65/24 без представника Білоцерківської міської ради за наявними матеріалами у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею, у період із 27.10.2024 по 22.11.2024 у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/4006/23 від 24.10.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/65/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Сибіга О.М., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2024 апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Сибіга О.М., Станік С.Р., розгляд апеляційної скарги призначено на 03.12.2024 об 11:45 год.

02.12.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до якого додані належним чином засвідчені копії заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024. У вказаному клопотанні відповідач просить долучити до матеріалів справи вказані докази.

03.12.2024 до суду від позивача надійшли письмові пояснення до яких додані належним чином засвідчені копії заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024, заяви відповідача №29-1/11/24 від 29.11.2024.

У вказаних поясненнях позивач зазначає про те, що:

- за результатами розгляду поданої відповідачем заяви № 25-1/11/24 від 25.11.2024 позивачем було виявлено, що при розрахунку розміру пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква, яку має сплатити відповідач, позивачем не було враховано рішення Білоцерківської міської ради № 781-32-VII від 25.05.2017 «Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 454-17- VII «Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква»;

- 28.11.2024 відповідачу надано відповідь з вірними розрахунками пайової участі, згідно з якими розмір пайової участі становить 209 560,27 грн., а 3 % річних розрахованих на вказану суму за період з 27.10.2021 по 28.12.2023 - 11 556,40 грн. (загальна сума 221 249,66 грн. - примітка суду);

- платіжною інструкцією № 162 від 28.11.2024 відповідач сплатив до місцевого бюджету кошти в сумі 221 249,66 грн., що свідчить про виконання позивачем у повному обсязі зобов`язання щодо сплати пайової участі за об`єкт будівництва.

З огляду на отримання вказаних пояснень та доказів, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.12.2024 о 10:00 год.

10.12.2024 до суду від Київської обласної прокуратури надішли заперечення на клопотання відповідача про долучення доказів від 02.12.2024 та пояснення Білоцерківської міської ради від 29.11.2024, в яких заявник просить вказані клопотання та пояснення залишити без розгляду з огляду на подання їх з порушенням строку та за відсутності підстав для поновлення такого строку.

Крім того у вказаних запереченнях заявник зауважує на тому, що:

- позивачем 21.11.2023 вже було проведено розрахунок розміру пайової участі для відповідача;

- рішенням Білоцерківської міської ради від 27.05.2021 № 861-13-VIII скасовані рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VII «Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» та рішення Білоцерківської міської ради № 781-32-VII від 25.05.2017;

- оскільки у період дії ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник будівництва до органу місцевого самоврядування для укладення договору про залучення до пайової участі не звертався, такий договір між позивачем та відповідачем не укладався, тому відсутні підстави для застосування у листопаді 2024 року норм Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква, який передбачав механізм оформлення та укладення договорів пайової участі у зв`язку зі здійсненням або намірами на здійснення будівництва через втрату його чинності ще з 01.01.2020;

- у наведеній позивачем формулі зазначено про необхідність індексувати норматив для одиниці створеної потужності для проведення розрахунку пайової участі, що був затверджений ще на 25.05.2017, до моменту його застосування і розрахунку, проте відповідний норматив для одиниці створеної потужності у розрахунку з травня 2017 року по жовтень 2021 року (тобто за понад 54 місяці) та з грудня 2023 року по листопад 2024 року (момент проведення міською радою безпідставного розрахунку), з урахуванням індексу інфляції за ці періоди, не обчислювався.

Щодо долучення до матеріалів додаткових доказів, а саме копії запиту відповідача вих.. 29-2/08/24 від 29.08.2024 та відповіді Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради вих.№ 3152/01-09 від 04.09.2024, а також заяви відповідача № 25-1/11/24 від 25.11.2024, листа позивача № 4494/01-07 від 28.11.2024 (відповідь на заяву відповідача), платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024, заяви відповідача №29-1/11/24 від 29.11.2024 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:

- системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);

- так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи;

- враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об`єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії;

- натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду всіх поданих учасниками судового процесу до суду апеляційної інстанції пояснень та доказів, оскільки такі пояснення та докази можуть підтвердити або спростувати правові позиції сторін та, відповідно, встановити наявність або відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Станом на 11.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач представників в судове засідання не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та інших письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з наступних підстав.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначає, що, в порушення вимог законодавства, відповідачем до закінчення будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області не сплачено пайовий внесок у розвиток інфраструктури м. Біла Церква та, як наслідок, за рахунок органу місцевого самоврядування, збережено у себе кошти у розмірі 1 133 120,00 грн., які мав сплатити як пайовий внесок для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту протягом будівництва об`єкту, а тому зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, а також сплатити 513 829,47 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.01.2021 по листопад 2023, та 101 142,60 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 01.01.2021 по 22.12.2023.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись у повній мірі не може з огляду на наступне.

Щодо наявності у заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Білоцерківської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що позивачем, як органом уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом, в той час як недоотримання коштів порушує права територіальної громади та суспільства.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, органом місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, ціна та у галузі будівництва є Білоцерківська міська рада.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Білоцерківська окружна прокуратура звернулася до Білоцерківської міської ради з листом від 08.09.2023 № 50-9168вих-23, в якому йшлося про вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства замовниками будівництва, які розпочали будівництво упродовж 2020 року та відповідно мали обов`язок звернутися до Білоцерківської міської ради для отримання розрахунку пайової участі та сплати пайової участі, однак в деклараціях про готовність до експлуатації об`єкта, зокрема щодо «Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області» зазначено, що пайова участь не сплачується.

Білоцерківська міська рада у відповідь на лист прокурора листом від 19.09.2023 № 2858/01-11 зазначила, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту скасована.

Білоцерківська окружна прокуратура листом від 22.12.2023 № 50-12839вих23 роз`яснила Білоцерківський міські раді порядок залучення коштів пайової участі від замовників будівництва, будівництво яких розпочате у 2020 році та відповідно просила надати інформацію чи укладався з відповідачем договір про пайову участь, чи проведено відповідачем оплату пайової участі, чи вживалися компетентним органом заходи реагування у випадку не укладення договору та несплати коштів, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Листом від 22.12.2023 № 4045/01-11 Білоцерківська міська рада повідомила орган прокуратури, що:

- договір пайової участі з відповідачем не укладався, відповідні розрахунки щодо розміру пайової участі не проводилися;

- Білоцерківською міською радою було направлено відповідачу претензію від 21.11.2023 № 3600/01-07, однак станом на дату направлення цього листа, відповідач не звернувся до міської ради для отримання розрахунку пайової участі щодо об`єкта будівництва: «Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області» та відповідно не сплатило 4 відсотки загальної кошторисної вартості;

- інші заходи реагування Білоцерківською міською радою не вживалися.

Білоцерківська окружна прокуратура звернулась до Білоцерківської міської ради з листом від 27.12.2023 № 50-12953вих23, в якому просила надати документи щодо спірних правовідносин з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.

Листом від 28.12.2023 № 4113/01-11 Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради надав прокуратурі затребувані документи.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, Білоцерківська міська рада обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно, є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного органу.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Згідно Дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2020 № КС012200731279, виданого відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради відповідачу, останнім виконано будівельні роботи із будівництва об`єкта: «Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області».

Будівництво проводилося на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:007:0029, площею 0, 2042 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування туристичної інфраструктури закладів громадського харчування.

20.10.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за номером АС01:7124-6684-4745-8469 зареєстровано акт про готовність об`єкта «Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області» до експлуатації.

Згідно з інформацією розміщеною на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 27.10.2021 відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2021 відповідачу видано сертифікат № КС122211020945, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації (а. с. 67-68).

Як вбачається з акту про готовність об`єкта до експлуатації, об`єкт будівництва має такі основні показники:

- найменування об`єкта згідно з проектом: «Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області»;

- дата початку робіт липень 2020 року, дата закінчення робіт липень 2021 року;

- кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 28 328 тис. гривень;

- кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX не сплачуються.

Прокурор зазначає про те, що, в порушення вимог законодавства, відповідачем до закінчення будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області не сплачено пайовий внесок у розвиток інфраструктури м. Біла Церква та, як наслідок, за рахунок органу місцевого самоврядування, збережено у себе кошти у розмірі 1 133 120,00 грн., які мав сплатити як пайовий внесок для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту протягом будівництво об`єкту, а тому зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, а також сплатити 513 829, 47 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.01.2021 по листопад 2023, та 101 142,60 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 01.01.2021 по 22.12.2023.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 3,4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтею 40 якого був встановлений обов`язок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначено механізм його реалізації який полягав у укладенні відповідного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено.

Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Водночас, абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва:

об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;

будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;

індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;

об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;

об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури;

об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;

об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;

об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових;

об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що:

- законодавцем під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», які полягали у виключенні ст. 40 вказаного закону, чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме те, що:

1) договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абз. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»);

2) якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»;

- водночас зміст абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» свідчить про те, що його положення застосовуються і до об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році;

- обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21 у подібних правовідносинах, на які здійснено посилання в касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Отже, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» відповідач, як замовник будівництва, був зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію, доказів чого матеріалів справи не містять.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 та за змістом якої для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Водночас, у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України. Наведені вище висновки зробив Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив про те, що ним норми законодавства України не порушувалися, оскільки чинне законодавство передбачало обов`язок сплати пайової участі до місцевого бюджету замовниками будівництва, будівництво яких розпочате у 2020 році, тоді як відповідач будівельні роботи розпочав у 2021 році.

Щодо вказаного колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено вище, відповідач Дозвіл на виконання будівельних робіт № КС012200731279 отримав 31.07.2020.

В свою чергу, з Акт готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2021, реєстраційний номер в ЄДЕССБ: АС01:7124-6684-4745-8469 встановлено що будівельні роботи виконано у строк: початок робіт липень 2020, закінчення робіт липень 2021.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 24.07.2020 чинній на момент видачі дозволу на виконання будівельних робіт) замовник фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок забудови територій, зокрема те, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4)виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції , законодавство визначає виконання підготовчих та будівельних робіт, як єдиний нерозділений етап будівництва щодо забудови території.

Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

В свою чергу, ст. 35 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Відповідні положення також містяться в Постанові Кабінету Міністрів України від 13.11.2011 за № 466 «Про деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт» (в редакції від 04.07.2020 чинній на початок будівництва, далі Постанова № 466).

Відповідно до абз. 4 пункту 3 Постанови № 466 визначено, що у разі коли об`єктом будівництва є комплекс (будова), до складу якого входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), а також комплекс (будова), до складу якого входять об`єкти з одним класом наслідків (відповідальності), що за сукупними показниками перевищують рівень, встановлений для об`єктів з відповідним класом наслідків (відповідальності), право на виконання будівельних робіт виникає після отримання документа, що дає право на виконання будівельних робіт, згідно з цим Порядком як для об`єкта з вищим класом наслідків (відповідальності).

Пунктами 4, 6 Постанови № 466 визначено, що підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).

Документи, що надають право на виконання підготовчих робіт, діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт. Документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.

З матеріалів справи слідує, що в даному випадку відбувалось нове будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К в м. Біла Церква Київської області за класом наслідків «СС2», що перед його початком потребувало відповідного дозволу, який надає право на виконання будівельних робіт.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт, так само як і докази отримання документів, що надають право на виконання саме підготовчих робіт, які діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт. Водночас з матеріалів справи слідує, що відповідач звернувся за отриманням дозволу саме на виконання будівельних робіт, яке надає право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2).

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно встановив, що твердження відповідача про те, що у період з 31.07.2020 по 04.01.2021 він проводив підготовчі роботи, які не є будівельними роботами, та не є будівництвом, не заслуговує на увагу та спростовується викладеним вище.

Щодо розміру обсягу пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Біла Церква.

З матеріалів справи слідує, що прокурор розраховує розмір пайової участі, яка підлягає сплаті відповідачем, виходячи з пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», згідно з якими розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що при проведенні вказаного розрахунку прокурором не враховано рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VII «Про внесення змін до рішення Білоцерківської міської ради від 28 грудня 2011 року № 454-17- VII «Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква», яким встановлений менший розмір пайової участі.

Так, згідно з п. 6.5 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква, який є додатком до рішення Білоцерківської міської ради від 25.05.2017 № 781-32-VII (далі Порядок) у разі якщо загальна кошторисна вартість не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (не подано замовником затвердженої в установленому порядку проектної документації в частині кошторису відповідно до підпункту 5.1.1 та пункту 6.3, 6.4 цього Порядку), вона визначається на основі затверджених Білоцерківською міською радою нормативів для одиниці створеної потужності (1 (одного) кв. м житлової та нежитлової площі) шляхом їх множення на відповідні площі об`єкта, що були створені внаслідок будівництва/ реконструкції.

У такому випадку розрахунок розміру пайової участі при новому будівництві, реконструкції визначається за формулою:

РПУ = S х К х І х 2 %, де

РПУ - розмір пайової участі об`єкта (грн.);

S - загальна площа новозбудованих квартир, нежитлових приміщень, об`єктів нежитлового призначення або створених нових площ квартир/житла, нежитлових приміщень та об`єктів нежитлового призначення внаслідок реконструкції (м2);

К - спеціальний норматив одиниці створеної потужності для будівництва житлових будинків, житлових комплексів та об`єктів нежитлового призначення (грн/м2);

Нормативи для одиниці створеної потужності (1 (одного) кв. м житлової та нежитлової площі) визначені в додатку до цього Порядку і затверджуються рішенням Білоцерківської міської ради.

I - індекс інфляції від місяця, в якому було затверджено відповідний норматив, діючий на момент розрахунку, до місяця, що передує тому, в якому здійснюється розрахунок пайової участі (включно). Якщо індекс інфляції менше 100 %, то до розрахунку береться показник 1,0. Для розрахунку застосовується індекс споживчих цін, що встановлюється Державною службою статистики України (Індекс інфляції).

Пунктом 4.1 Порядку встановлено, що підставою для розрахунку розміру пайової участі є звернення замовника до відділу капітального будівництва Білоцерківської міської ради про укладення договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об`єкта будівництва окремо.

Разом із зверненням замовник подає завірені належним чином зі свого боку копії таких документів:

- про затвердження в установленому порядку проектної документації;

- затвердженої в установленому порядку проектної документації в частині техніко-економічних показників об`єкта будівництва та кошторису (за наявності);

- позитивного висновку державної будівельної експертизи кошторису (за наявності );

- технічного паспорта об`єкта або довідки щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди (за наявності на дату подачі заяви);

- документи, що підтверджують техніко-економічні показники об`єкта до проведення реконструкції (у випадку реконструкції): документи на право власності (договір купівлі-продажу або свідоцтво на право власності) або технічний паспорт об`єкта;

- пропозицій щодо строків (графік) сплати пайової участі, викладені у тексті звернення.

На вимогу відділу капітального будівництва Білоцерківської міської ради замовник повинен пред`явити оригінали документів, передбачені цим пунктом.

Враховуючи, що відповідач не звернувся до відділу капітального будівництва Білоцерківської міської ради щодо укладення договору про пайову участь та, відповідно, не надав копії визначених 4.1 Порядку документів, розрахунок розміру пайової участі слід проводити за формулою наведеною у п. 6.5 Порядку, проте прокурор при проведенні розрахунку вказаного не врахував.

З наданих позивачем та відповідачем документів слідує, що розмір пайової участі, яку відповідач мав сплатити, розрахована за формулою наведеною у п. 6.5 Порядку, становить 209 693,26 грн. Колегія суддів перевірила вказаний розрахунок та визнала його арифметично вірним.

Колегія суддів вважає безпідставними твердження прокурора про те, що, з огляду на те, що договір пайової участі між позивачем та відповідачем не укладався, відсутні і підстави для застосування у листопаді 2024 року норм Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква, оскільки п. 1 вказаного положення передбачено, що він, серед іншого, визначає механізм розрахунку розмірів коштів пайової участі замовників(забудовників) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква.

Рішенням Білоцерківської міської ради від 27.05.2021 № 861-13-VIII скасовані рішення Білоцерківської міської ради від 28.12.2011 № 454-17- VII «Про встановлення порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі замовника (забудовника) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Біла Церква» та рішення Білоцерківської міської ради № 781-32-VII від 25.05.2017, проте вказане не свідчить про неможливість застосування цього порядку до спірних правовідносини, оскільки, по-перше спірне будівництво було розпочато у період дії такого положення, а по-друге прокурором не доведено дату набрання чинності рішенням Білоцерківської міської ради від 27.05.2021 № 861-13-VIII, так як п. 3 вказаного рішення встановлює, що воно набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення, проте прокурором доказів такого оприлюднення у період до дати закінчення будівельних робіт (липень 2021 року) суду не надано.

Слід окремо зауважити і на тому, що проведення розрахунку розміру коштів пайової участі віднесено до повноважень саме позивача, який, як слідує з матеріалів справи, при проведенні такого розрахунку визнав, що відповідач має сплатити кошти саме в сумі 209 693,26 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

За таких обставин колегією суддів встановлено наявність для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 209 693,26 грн. та, відповідно - відсутність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 923 426,74 грн. (1 133 120-209 693,26).

Водночас, колегія суддів зазначає про те, що наданими позивачем та відповідачем під час апеляційного перегляду копіями платіжної інструкції № 162 від 28.11.2024 підтверджено, що відповідач після отримання від позивача розрахунку розміру пайової участі за формулою наведеною у п. 6.5 Порядку, яку мав сплатити, відповідач сплатив позивачу 221 249,66 грн., які складаються з пайової участі в сумі 209 560,27 грн. та 3 % річних розрахованих на вказану суму за період з 27.10.2021 по 28.12.2023.

Апеляційний суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 916/3006/23, щодо можливості прийняття на стадії апеляційного розгляду справи доказів та закриття провадження у справі, якщо предмет спору припинив існування після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі:

« 7.35. Таким чином, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

7.36. Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.

7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:

- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;

- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України".

Крім того колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 09.08.2019 у справі № 910/12968/17, від 04.11.2019 у справі №916/313/18 зазначила, що, виходячи з телеологічного (цільового), логічного й системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №130/1001/17, від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі №914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 29.09.2021 у справі №166/1222/20, від 19.04.2023 у справі №909/615/15, від 27.07.2023 у справі №759/29344/21 від 15.09.2023 у справі №910/6804/23 тощо).

Отже, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду превалюють над висновками Верховного Суду.

Враховуючи, що при розгляді цієї справи колегією суддів не встановлено, що оскаржуване судове рішення в частині розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів пайової участі в сумі 1 133 120,00 грн. є у повній мірі законним та обґрунтованим, а також враховуючи те, що той розмір вказаних коштів, які відповідач має дійсно сплатити (209 693,26 грн.) ним на даний час вже сплачено, з огляду на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, рішення суду першої інстанції в частини позовних вимог про стягнення з відповідача пайової участі у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква у розмірі 1 133 120,00 грн. підлягає зміні з прийняттям нового рішення, яким у провадження у справі в частині позовних вимог на суму 209 693,26 грн. закривається на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у задоволенні позовних вимог на суму 923 426,74 грн. відмовляється.

Щодо позовних вимог про стягнення 513 829, 47 грн. інфляційних втрат та 101 142,60 грн. 3 % річних, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1, ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст.ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок щодо застосування ч. 2, ст. 625 Цивільного кодексу України викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.

За змістом ст.ст. 625, 1212 ЦК України положення ст. 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі №910/10156/17.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання та вимоги про повернення боргу до моменту його усунення.

З правового аналізу положень ч. 2, ст. 625 ЦК України та ч. 1, ст. 1212 ЦК України вбачається, що у випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключається можливість застосувати приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки у боржника виникає обов`язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання.

З матеріалів справи слідує, що прокурор нараховує інфляційні втрати за період з 01.01.2021 по листопад 2023, а 3 % річних - за період з 01.01.2021 по 22.12.2023.

Водночас, як встановлено вище, пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, а відтак вказані кошти відповідач мав сплатити до 27.10.2021 (дата видачі сертифіката № КС12221020945), а нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за період з 01.01.2021 по 27.10.2021 є безпідставним, проте вказаного як прокурором, так і судом першої інстанції враховано не було.

При цьому, з огляду на обставини, які встановлено вище, відповідний розрахунок слід проводити виходячи з суми боргу 209 693,26 грн.

За розрахунком колегії суддів загальні сума 3 % річних та інфляційних втрат розрахована за період з 27.10.2021 виходячи з дійсної суми заборгованості (209 693,26 грн.), право на стягнення яких має позивач, становить 13 563,99 грн. та 71 234,16 грн. відповідно.

Водночас, встановлено вище, платіжною інструкцією № 162 від 28.11.2024 відповідач сплатив до місцевого бюджету кошти в сумі 221 249,66 грн., в тому числі і 3 % річних в сумі 11 556,40 грн.

З огляду правові висновки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23 та наведені вище, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задовольняються частково, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 11 556, 40 грн. закривається на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 71 234,16 грн. та 3 % річних в сумі 2 007,59 грн. (13 563,99-11 556,40) задовольняються, у задоволенні решти позовних вимог відмовляється. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

З огляду на вказане, відповідно, до приписів ст. 129 ГПК України, перерозподілу підлягають і судові витрати за подачу позову з урахуванням суми заборгованості, яка існувала станом на дату звернення до суду з цим позовом.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, тому рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 підлягає зміні, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 71 234,16 грн. та 3 % річних в сумі 2 007,59 грн., провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пайової участі на суму 209 693,26 грн. та 3 % річних в сумі 11 556,40 грн. закривається на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» задовольняється частково, а витрати за її подачу покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог у задоволенні яких відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» на рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 в такій редакції:

« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) на користь Білоцерківської міської ради (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, код ЄДРПОУ 26376300) інфляційні втрати в сумі 71 234 (сімдесят одна тисяча двісті тридцять чотири) грн. 16 коп., 3 % річних в сумі 2 007 (дві тисячі сім) грн. 59 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 4 417 (чотири тисячі сімнадцять) грн. 37 коп. судового збору.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пайової участі на суму 209 693,26 грн. та 3 % річних в сумі 11 556,40 грн. закрити.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.»

4. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 27.06.2024 у справі № 911/65/24 в частині, яка не була змінена цією постановою.

5. Стягнути з Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Листопад 17» (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 32 706 (тридцять дві тисячі сімсот шість) грн. 01 коп.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області

7. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/65/24.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 11.12.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

О.М. Сибіга