Постанова

від 18.11.2024 по справі 924/1024/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Справа № 924/1024/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Черначук А.Д.

за участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача: Демчук Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23, ухвалене суддею Крамар С.І., повний текст рішення складено 06.03.2024 р.

за позовом Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м. Хмельницький

до Хмельницької міської ради, м. Хмельницький

про визнання незаконним і скасування рішення

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23. Прийняти нове рішення про задоволення позову Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви до Хмельницької міської ради про визнання незаконним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 04.04.2023 №1 щодо припинення права постійного користування РО "Управлінню Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", на земельну ділянку площею 0,64 га по вул.Володимирській, 113, м.Хмельницький, кадастровий номер 6810100000601:008:0560. Стягнути з відповідача суму понесених судових витрат за подання апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Хмельницької області.

15.04.2024 матеріали справи №924/1024/23 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2024 р. апеляційну скаргу Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23 - залишено без руху. Запропоновано Релігійній організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", у випадку відсутності здійснити його реєстрацію, на виконання вимог ст.6 ГПК України.

30.04.2024 р. на адресу апеляційного господарського суді від представника Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.06.2024 р. о 10:30 год.

07.05.2024 р. представник Хмельницької міської ради через систему «Електронний суд» надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23 без змін.

07.05.2024р. в системі "Електронний суд" було сформовано клопотання від представника Хмельницької міської ради, про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції забезпечення проведення якої просить доручити господарському суду Хмельницької області, Хмельницькому апеляційному суду, Хмельницькому міськрайонному суду Хмельницької області або Хмельницькому окружному адміністративному суді.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 р клопотання представника Хмельницької міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/1024/23 - задоволено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2024 р. виправлено описку, допущену у резолютивній частині ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2024 р. у справі №924/1024/23, зокрема вказано, що розгляд апеляційної скарги призначено на "20" червня 2024 р. об 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2(ВКЗ).

23.05.2024р. в системі "Електронний суд" було сформовано клопотання від представника Хмельницької міської ради, про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції забезпечення проведення якої просить доручити господарському суду Хмельницької області, Хмельницькому апеляційному суду, Хмельницькому міськрайонному суду Хмельницької області або Хмельницькому окружному адміністративному суді.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2024 р. клопотання Хмельницької міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/1024/23 - задоволено.

17.06.2024р. в системі "Електронний суд" було сформовано клопотання від предстаника Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції забезпечення проведення якої просить доручити господарському суду Хмельницької області.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 р. клопотання представника Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/1024/23 - задоволено.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "22" серпня 2024 р. о 10:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "26" вересня 2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "28" жовтня 2024 р. о 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2024 р. виправити описку, допущену у резолютивній частині ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 р. у справі №924/1024/23. Пункт 1 резолютивної частини ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 р. у справі №924/1024/23 викладено у такій редакції: Розгляд апеляційної скарги відкласти на "04" листопада 2024 р. о 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2(ВКЗ).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на "18" листопада 2024 р. о 12:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2(ВКЗ). Доручено забезпечити проведення відеоконференції Господарському суду Хмельницької області (місцезнаходження: майдан Незалежності, 1, м.Хмельницький, 29000).

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача у судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції вказав те, що організація, зокрема з назвою Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м.Хмельницький, як зазначено у позовній заяві, не може здійснювати діяльність релігійної організації за законодавством України. Позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку. Враховуючи, що статут позивача втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації, але саме товариство на даний час є зареєстрованим в ЄДРПОУ (код ЄДРПОУ 21326071), не є реорганізованим чи ліквідованим у встановленому законодавством порядку, у позові Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м.Хмельницький до Хмельницької міської ради, м.Хмельницький про визнання незаконним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 4 квітня 2023 №1, щодо припинення права постійного користування РО "Управління Хмельницької єпархії Української Православної церкви" код ЄДРПОУ 21326071, на земельну ділянку прощею 0,64га по вул.Володимирській,113, м.Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:01:008:0560, належить відмовити.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" в апеляційній скарзі не погоджується із висновком Господарського суду Хмельницької області стосовно відсутності у позивача статусу релігійної організації та відповідно, можливості мати на праві постійного користування земельну ділянку, що мало наслідком відмову у задоволенні позову без дослідження обставин справи, поданих доказів та нормативних обґрунтувань, з огляду на наступне.

На думку апелянта, положення ст. 13, 15, 16 ЦК України у взаємозв`язку із приписами ч. 2 ст. 5 ГПК України дають підстави стверджувати, що суд не може відмовити у позові з підстав втрати чинності статуту в частині, якою визначається офіційна назва релігійної організації.

Системний аналіз наведених Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст. 141-143 ЗК України, зокрема, право постійного користування земельною ділянкою припиняється при добровільній відмові землекористувача в порядку приписів ст. 142 ЗК України або у випадках, визначених статтею 143 ЗК України. У таких випадках для припинення права постійного користування землею мають бути наявні докази добровільної відмови користувача від 5 права постійного користування земельною ділянкою, посвідченого відповідним державним актом, або підстави, визначені ст. 143 ЗК України для примусового припинення права користування землею.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, а також у постанові Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №909/108/19. Звертаємо увагу суду апеляційної інстанції на тому, що матеріали даної справи не містять доказів припинення діяльності та/або добровільної відмови Управлінню Хмельницької єпархії УПЦ від права постійного користування спірною земельною ділянкою, підстави закріплені у ст. 141 ЗК України також відсутні.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Сулу України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

За таких обставин, ухвалення оскаржуваного рішення, всупереч вимогам ст.19 Конституції України, виключно на підставі наявності суб`єктивних критеріїв та вимог політичної доцільності є нічим іншим як неправомірною відмовою Управлінню Хмельницької єпархії УПЦ у праві доступу до правосуддя (ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та позбавленням можливості захистити своє цивільне право та інтерес як законного землекористувача земельною ділянкою по вул. Володимирській, 113, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:01:008:0560 (ст.13, 16 ЦК України, ст.152 ЗК України).

Також, судом першої інстанції неправильно застосовано вимоги ст. ст. 7, 12, 13, 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», Закону України від 26.12.2018 №2662-VІІІ «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України».

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що не виконання вимог Закону України № 2662- VІІІ не має та не може мати наслідком унеможливлення господарської діяльності релігійної організації, в тому числі, на цій підставі позбавлення юридичної особи правосуб`єктності на право постійного користування земельною ділянкою.

Приписи Закону України № 2662-VIII безпосередньо вказують на нечинність статутів релігійних організацій (об`єднання) УПЦ лише в частині визначення офіційної назви, а не всього установчого документа цілком. Скаржник, звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що будь-яких інших норм з приводу втрати чинності в повному обсязі статутом, чи визнання статуту недійсним за певних обставин зазначений закон не містить.

Що стосується посилань суду першої інстанції на результати проведеної Міністерством культури України релігієзнавчої експертизи позивач стверджує, що на сьогодні питання релігієзнавчої експертизи є не врегульованим на законодавчому рівні, залишаючись поза рамками наукових досліджень. Крім того, законодавством не врегульовано такі питання, як природа і ознаки релігієзнавчої експертизи, умови і спеціальні методи її проведення, предмет і об`єкт експертизи, статус експерта при провадженні релігієзнавчої експертизи і межі застосування спеціальних знань, проблеми комплексної і комісійної релігієзнавчої експертиз тощо. Тобто, такого виду експертизи як релігієзнавча експертиза в даний час законодавством не визначено.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, Хмельницька міська рада вказує, що позивачем (апелянтом) не дотримано вимог чинного законодавства і правопорядку, не зареєстровано відповідні зміни до статуту, який визначає правоздатність юридичної особи як релігійної організації, а його статут, що наданий до матеріалів справи, втратив чинність у частині, якою визначається його повна офіційна назва та статус як релігійної організації. За таких обставин позивач не є релігійною організацією України, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України він не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Також відповідач акцентує увагу суду апеляційної інстанції на позовні вимоги позивача у даній справі - визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування. Хмельницька міська рада рішенням від 04.04.2023 № 1, розглянувши пропозицію постійної комісії з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, керуючись Земельним кодексом України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації» та «Про внесення зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, враховуючи рішення позачергової сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2022 №6, припинила право постійного користування Управлінню Хмельницької єпархії Української Православної Церкви, код ЄДРПОУ 21326071, на земельну ділянку площею 0,64 га, кадастровий номер 6810100000:17:008:0560 по вул. Володимирській, 113.

На сьогодні відсутні порушені права та законні інтереси позивача (апелянта) у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення Хмельницької міської ради, а, як висловився Верховний Суд у постанові від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.

Крім того, релігієзнавчою експертизою Держслужби з питань свободи совісті засвідчено, що УПЦ є структурним підрозділом Російської православної церкви. Більш того, жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, члени експертної групи не виявили.

Відтак, відсутні підстави стверджувати щодо порушення права позивача на доступ до правосуддя чи права на справедливий та неупереджений суд. Поданий позивачем позов був належним чином повно, всебічно та об`єктивно розглянутий судом з врахуванням всіх поданих сторонами доказів у справі, та прийняте законне та обгрунтоване рішення з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права та врахуванням практики Верховного Суду.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", м.Хмельницький (далі - позивач) створена 12 серпня 1991 відповідно до законодавства України, що підтверджується зареєстрованим статутом юридичної особи та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивачу у постійне користування було надано земельну ділянку площею 0,64га по вул.Володимирській,113, у м.Хмельницькому, кадастровий номер 6810100000:01:008:0560 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

Рішенням Хмельницької міської ради від 04.04.2023 №1 припинено управлінню Хмельницької єпархії УПЦ право постійного користування земельною ділянкою площею 0,64 га, кадастровий номер 6810100000:17:008:0560 по вул.Володимирській,113.

На земельній ділянці по вул. Володимирській, 113 знаходиться приміщення Хмельницького Свято-Покровського кафедрального собору, власником якого згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є Хмельницький Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ (ЄДРПОУ 23564751), перейменований на сьогодні в релігійну організацію «Хмельницький Свято-Покровський кафедральний собор Православної Церкви України» (ЄДРПОУ 23564751).

В подальшому рішенням Хмельницької міської ради від 22.06.2023 №3 було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельна ділянка площею 3858 кв.м. з кадастровим номером 6810100000:01:008:1038 та земельна ділянка площею 2589 кв.м. з кадастровим номером 6810100000:01:008:1037.

Рішенням Хмельницької міської ради від 22.06.2023 № 7 земельну ділянку площею 3858 кв.м. з кадастровим номером 6810100000:01:008:1038, на якій знаходиться приміщення собору, було надано в постійне користування власнику об`єкта нерухомого майна - релігійній організації «Хмельницький Свято-Покровський кафедральний собор Православної Церкви України» (ЄДРПОУ 23564751). Зазначене речове право було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.08.2023.

Земельна ділянка площею 2589 кв.м. з кадастровим номером 6810100000:01:008:1037, на якій перебуває приміщення управління Хмельницької єпархії об`єкт нерухомого майна, перебуває в запасі міста.

В свою чергу, Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Хмельницької міської ради про визнання незаконним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 4 квітня 2023 №1, щодо припинення права постійного користування РО "Управління Хмельницької єпархії Української Православної церкви" код ЄДРПОУ 21326071, на земельну ділянку прощею 0,64га по вул.Володимирській,113, м.Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:01:008:0560.

Релігійна організація "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" посилається на те, що за відсутності волевиявлення позивача, як постійного користувача земельної ділянки, на добровільну відмову від права користування землею, відповідач не мав законних підстав для припинення права користування такою земельною ділянкою. Дії органу місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23 у задоволенні позову відмовлено.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч.1 ст.3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (ч.1 ст.123 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Земельна ділянка на праві постійного користування може перебувати у релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно з ст.13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації. Статут (положення) може містити й інші відомості, пов`язані з особливостями діяльності даної релігійної організації. Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача до відповідача про визнання незаконним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 04.04.2023 №1 щодо припинення права постійного користування РО "Управлінню Хмельницької єпархії Української Православної Церкви", на земельну ділянку площею 0,64 га по вул. Володимирській, 113, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000601:008:0560. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є порушення його права на землю оспорюваним рішенням міської ради.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви є релігійною організацією, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій, установ 12 серпня 1991 року.

Також, з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що спершу позивач мав назву Хмельницький Свято-Покровський кафедральний собор УПЦ (ЄДРПОУ 23564751), в подальшому собор було перейменований в релігійну організацію «Хмельницький Свято-Покровський кафедральний собор Православної Церкви України» (ЄДРПОУ 23564751).

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №917/1061/23.

Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст.12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній із 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Водночас імперативним приписом пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Отже, обов`язок релігійних організацій (об`єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки ч. 7 ст. 12 Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23.

Системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за ч. ч. 7, 8 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній з 26.12.2018) зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом строку, встановленого Законом, є втрата чинності статуту в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №917/1061/23.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 2 та абз. 1 ч. 6 ст. 11 ГПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Водночас колегія суддів враховує, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та стаття 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визнані такими, що відповідають Конституції України.

Як зазначив Конституційний Суд України, аналіз ст. 90 ЦК України, ч. 3 ст. 8, ч. 1, 5 ст. 12, ст. 13, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV свідчить про те, що Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що приписи розділу I Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проекту Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, ухваленого в подальшому як Закон України, з`ясував, що цей Закон розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також з метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією.

Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) та знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Відтак Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

При цьому Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35, частині 1 статті 36 Конституції України в частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли би державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України свідчать про те, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України зазначив, що установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I зазначеного Закону. Таку мету Конституційний Суд України визнав легітимною (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Водночас Конституційний Суд України визнав юридично безпідставним твердження про те, що держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". При цьому Конституційний Суд України констатував, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зобов`язані дотримуватися вимог чинного законодавства. Тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, за висновком Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу 2, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не суперечить Конституції України.

Крім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання/недотримання процедури ухвалення Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" із принципом юридичної визначеності який, на його думку, вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Крім того, суб`єкт права на конституційне подання зазначав, що порушення законодавчої процедури стосується, зокрема, положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало би не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції, якби законодавча процедура була дотримана.

Однак Конституційний Суд України, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, зазначив, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є чіткими та однозначними, вони є передбаченими за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Тому підстав для визнання Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Враховуючи наведене, колегія суддів під час перегляду оскаржуваного рішення у цій справі №924/1024/23 бере до уваги, що питання щодо конституційності приписів Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності наведених приписів законодавства положенням Конституції України.

Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, чинній з 26.12.2018) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Наведене положення кореспондується як із приписами пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами частини 1 статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації, тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 Цивільного кодексу України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

Отже, з врахуванням системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів констатує, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Отже, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

За результатами релігієзнавчої експертизи, проведеної Міністерством культури України відповідно до розділу II "Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України щодо зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" на інтернет-сайті газети "Урядовий кур`єр" оприлюднено перелік релігійних організацій, які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", та мають пряме підпорядкування російській православній церкві.

У вказаному переліку за номером 48 перебуває управління Хмельницької єпархії УПЦ (код ЄДРПОУ 21326071), адреса м.Хмельницький, вул.Володимирська,113. Зазначене підтверджується листом департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОДА від 28.09.2023 № 04-1514.

З урахуванням установлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, позивач на сьогодні не виконав умови вищевказаного спеціального Закону, який безпосередньо регулює статус та діяльність релігійних організацій, та у встановлений ним термін не змінив офіційної назви у статуті, відповідно до норм зазначеного Закону статут позивача на сьогодні втратив чинність в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.

За таких обставин суд апеляційної інстанції констатує, що відповідно до статті 92 Земельного кодексу України позивач не є суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності, оскільки він не подав до суду будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення Хмельницької міської ради, прийнятого нею на виконання положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Оскільки судом апеляційної інстанції достовірно встановлено той факт, що позивач у встановлений строк не вніс передбачених Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, колегія суддів з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23 та від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що статут позивача втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак не може вважатися суб`єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду відповідають матеріалам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Релігійної організації "Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.02.2024 р. у справі №924/1024/23 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №924/1024/23 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "10" грудня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.