Постанова

від 11.12.2024 по справі 908/1341/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року м.Дніпро Справа № 908/1341/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Кощеєв І.М., Дармін М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 (повний текст рішення складено 01.07.2024, суддя Боєва О.С.) у справі № 908/1341/24

за позовом: Концерну Міські теплові мережі, м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА, с.Великі Дмитровичі, Обухівський район, Київська область

про стягнення суми 179762,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну Міські теплові мережі про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА суми 179762,00 грн заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії за період з жовтня 2023 року по березень 2024 (включно) року до нежилого приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52 (магазин).

Позовні вимоги мотивовані зокрема тим, що відповідно до приписів ч. 5 ст. 13, ч. 7 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між позивачем та відповідачем з 01.11.2021 укладений Типовий індивідуальний договір № 73204981 про надання послуги з постачання теплової енергії до нежилого приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52, приміщення ХІ, яке є власністю відповідача та знаходиться у житловому будинку, оснащеному приладом комерційного обліку теплової енергії.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 у справі № 908/1341/24 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА, код ЄДРПОУ 44090444 (08713, Київська область, Обухівський район, село Великі Дмитровичі, вул. Щаслива, буд. 30/17) на користь КОНЦЕРНУ МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ, код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м.Запоріжжя, вул. Героїв полку Азов, буд. 137) суму 179 762 (сто сімдесят дев`ять тисяч сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА, код ЄДРПОУ 44090444 (08713, Київська область, Обухівський район, село Великі Дмитровичі, вул. Щаслива, буд. 30/17) на користь КОНЦЕРНУ МІСЬКІ ТЕПЛОВІ МЕРЕЖІ, код ЄДРПОУ 32121458 (69091, м.Запоріжжя, вул. Героїв полку Азов, буд. 137) суму 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА, засобами поштового зв`язку, звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 року у справі № 908/1341/24, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Концерну «Міські теплові мережі» відмовити в повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції, є необґрунтованим, оскільки має місце не повне дослідження обставин справи, під час розгляду справи судом першої інстанції порушено норми матеріального права, суд першої інстанції прийняв рішення за відсутності належних доказів.

Скаржник вказує, що в обґрунтування задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за нібито спожиту теплову енергію суд першої інстанції в своєму Рішенні зазначив, що «Нежитлове приміщення, яке є власністю відповідача, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями. За таких обставин, відповідач зобов`язаний відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

На підтвердження вартості наданих послуг позивачем надано до матеріалів справи копії рахунків за надані послуги за договором № 73204981 за період з жовтня 2023 по березень 2024 включно, які містять посилання на договір, розмір опалювальної площі відповідача, показники вузла розподільного обліку, тип приладу. За неопалювальний період здійснено нарахування абонентської плати та за послуги з постачання теплової енергії (умовно-постійна частина). Рахунки були сформовані та виставлені споживачу в електронній формі, про що свідчить додана до позовної заяви копія роздруківки скірншоту екрану про надсилання ТОВ «ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА» рахунків за спірний період в електронній формі за допомогою програми M.E.Doc.»

Отже, на думку Господарського суду Запорізької області Позивач належними та допустимими доказами підтвердив обсяг наданої послуги та її вартість.

Проте, Відповідач не погоджується з таким твердженням, зокрема виходячи з наступного:

Нежитлове приміщення загальною площею 694,7 кв.м., що належить Відповідачу (вбудоване) знаходиться в житловому будинку за адресою: вулиця Чарівна, 52.

Як зазначено у позові, житловий будинок по вулиці Чарівна 52 оснащений комерційним засобом обліку. Відтак, згідно п.11 типового договору, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг наданої послуги здійснюється за даними комерційного засобу обліку.

В той же час, відповідного акта приймання в експлуатацію приладу комерційного обліку теплової енергії матеріали справи не містять.

При цьому також Позивачем не доведено належними і допустимими доказами помісячного обсягу теплоносія, поданого на вказаний житловий будинок, зокрема і Відповідачу. Звідси не підтверджені первинними документами (актами зняття показань лічильника, актами наданих послуг) дані, наведені у щомісячних рахунках, які виставлені Відповідачу.

Відповідач зауважує, що до позову взагалі не додано належного розрахунку заборгованості із зазначенням спожитого обсягу теплової енергії по місяцям, її вартість, складові, що є підставою для нарахування такої заборгованості тощо.

Апелянт вказує, що Позивачем не зазначено площі місць загального користування та функціонування, котрі є складовою величиною майже всіх розрахунків. Також Позивач, проводячи розрахунки детального розподілу теплової енергії в багатоквартирному будинку між споживачами житлових та нежитлових приміщень, складовою, яких є розрахунок спожитої теплової енергії на ЗПБ, використовує дані про загальну площу будівлі, яка не підтверджується жодними доказами. Разом з тим, загальна площа будинку впливає на розрахунок енергії, що споживається.

Скаржник наголошує, що, в той же час, для правильного вирішення спору Позивач має довести не тільки факт надання послуги, а й підтвердити обсяг наданої послуги у спірний період на заявлену у позові суму, що не було здійснено Позивачем.

В апеляційній скарзі зазначено, що нежитлове приміщення Відповідача не обладнано комерційним приладом обліку спожитої теплової енергії, а Позивачем не надано акти зняття показань з будинкового засобу обліку житлового будинку по вулиці Чарівна 52, з яких би вбачалося, що вони відповідають вимогам п. 14 Правил №630 (наявні належні докази повноважень представника Позивача; наявні підписи представника споживача).

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази направлення позивачем на адресу відповідача актів приймання передачі теплової енергії.

Також скаржник відмічає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 915/641/19 наголосив, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Відзиву на апеляційну скаргу Концерном Міські теплові мережі не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 29.07.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/1341/24. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 908/1341/24.

09.08.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 у справі № 908/1341/24 залишено без руху, надавши апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів доплати судового збору, у сумі 907 грн.50 коп.

18.09.2024 від представника скаржника до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів скарги докази сплати судового збору у розмірі 907,50 грн (доплата), що підтверджується квитанцією від 18.09.2024.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 у справі № 908/1341/24 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 у справі № 908/1341/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Позивач Концерн «Міські теплові мережі» є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України «Про природні монополії» та за приписами статті 19 Закону України «Про теплопостачання» як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА» є власником нежитлового приміщення, магазину ХІ літ А-14, А, загальною площею 694,70 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52.

02 жовтня 2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання (за посиланням в мережі Інтернет http://teploseti.zp.ua, вкладка «Споживачам»).

Відповідне повідомлення про розміщення 02.10.2021 на сайті Концерну «МТМ» публічних договорів опубліковано також на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (https://zp.gov.ua/uk, вкладка Новини, Всі новини, Місто, у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням: https://zp.gov.ua/uk/articles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-).

Згідно з п. 1 оприлюдненого Концерном «Міські теплові мережі» Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (послуга) індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

На виконанням умов Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 73204981 теплопостачальна організація відпустила Відповідачу теплову енергію за період з жовтня 2023 року по березень 2024 (включно) року на загальну суму 179762,00 грн, за яку жодних коштів не сплачено.

Задовольняючі позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що враховуючи приписи законодавства, якими врегульовано правовідносини у сфері надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, через відсутність відповідного рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування 02.10.2021 позивачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на офіційному веб-сайті Концерну Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, з 01.11.2021 між Концерном «МТМ» та ТОВ «ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА» укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, якому присвоєно номер № 73204981.

В частині 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Відповідно до підпункту 11 п. 40 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, Споживач має право відключитися від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) відповідно до Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, що затверджений наказом Мінрегіону від 26 липня 2019 р. № 169; це право не звільняє споживача від зобов`язання відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Враховуючи знаходження належного Товариству з обмеженою відповідальністю «ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА» приміщення в багатоквартирному будинку, відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення, вказане приміщення є опалювальним.

Факт отримання послуги з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52, в якому знаходиться нежитлове приміщення відповідача, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2023-2024 років, які розміщені в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Запорізької міської ради та відповідно до яких позивачем був розпочато та закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження вартості наданих послуг позивачем надано до матеріалів справи копії рахунків за надані послуги за договором № 73204981 за період з жовтня 2023 по березень 2024 включно, які містять посилання на договір, розмір опалювальної площі відповідача, показники вузла комерційного обліку, тип приладу. За неопалювальний період здійснено нарахування абонентської плати та за послуги з постачання теплової енергії (умовно-постійна частина). Рахунки були сформовані та виставлені споживачу в електронній формі, про що свідчить додана до позовної заяви копія роздруківки скірншоту екрану про надсилання ТОВ «ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА» рахунків за спірний період в електронній формі за допомогою програми M.E.Doc.

Суд першої інстанції зазначив, що електронний документообіг «M.E.Doc» (Му Electronic Document) - це поширене українське програмне забезпечення для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів та встановлених судом першої інстанції обставин справи, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що позивач виконав свої зобов`язання відносно надання послуги з постачання теплової енергії у заявлений спірний період, а відповідач зобов`язаний її сплатити.

Відповідач доказів виконання зобов`язання з оплати наданих послуг, в тому числі здійснення часткових оплат, не надав.

Таким чином, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 179762,00 грн є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних мотивів.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст.509 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст.173 Господарського кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 ст.179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч.1 ст.630 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається оскільки вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.

Частиною 6 ст.633 Цивільного кодексу України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг постачання теплової енергії.

Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Відповідно до пункту 3 Правил користування тепловою енергією, споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (ст.1 Закону України «Про теплопостачання»).

Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (ч.4 ст.19 Закону України «Про теплопостачання»).

Частинами 1,3 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

У статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», визначено:

- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

- виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

- споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач;

- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

- внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення.

Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Частиною першою ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:

1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;

2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;

3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.

Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.

За приписами ч.7 ст.14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.

Згідно з частиною п`ятою ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом (ч.7 ст.21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до абз. 1 п. 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг (абз.2 п.3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1022 від 08.09.2021) встановлено, що ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (надалі по тексту- споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (надалі по тексту - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.

Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.

За змістом п.13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст.13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.

Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що через відсутність відповідного рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-деного строку з моменту опублікування 02.10.2021 позивачем відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на офіційному веб-сайті Концерну Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, з 01.11.2021 між Концерном «МТМ» та ТОВ «ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА» укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, якому присвоєно номер № 73204981. Відтак є обов`язковим для виконання сторонами, у тому числі і щодо своєчасної та повної оплати відповідачем наданих позивачем послуг.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач отримував та споживав теплову енергію у період з жовтня 2023 по березень 2024 включно за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52, що підтверджується сформованими та наданими споживачу рахунками за постачання теплової енергії, що надсилалися щомісячно по програмі «M.E.Doc», що підтверджується доданою до позовної заяви копією роздруківки скріншоту екрану про надсилання ТОВ «ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА» рахунків за спірний період в електронній формі за допомогою програми «M.E.Doc».

Факт отримання та споживання Відповідачем теплової енергії у період з жовтня 2023 по березень 2024 за адресою м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52, свідчить про вчинення ним конклюдентних дій, що підтверджують прийняття пропозиції (оферти) укласти індивідуальний договір.

Також колегією суддів встановлений факт того, що у спірний період приміщення відповідача було опалювальним, а матеріали справи не містять документів на підтвердження відключення вказаного приміщення від мережі опалення багатоквартирного будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Чарівна, буд. 52.

Опалювальний період у свою чергу підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2023-2024 років, які розміщені в загальному доступі в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Запорізької міської ради та відповідно до яких позивачем був розпочато та закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі.

Окрім цього, скаржником не доведено наявності інших показань вузлів комерційного обліку, ніж ті, що зазначені у рахунках позивача, що є прямим доказом споживання послуг теплової енергії відповідачем у визначених об`ємах.

Апеляційний суд, беручи до уваги встановлені обставини справи та оцінюючи наведені докази, вважає достатніми та допустимими доказами наданих послуг долучені до матеріалів справи рахунки на оплату спожитої послуги з постачання теплової енергії за договором № 73204981: за жовтень 2023 року на загальну суму 22489,54 грн, за листопад 2023 року на загальну суму 19819,64 грн, за грудень 2023 року на загальну суму 37964,78 грн, за січень 2024 року на загальну суму 41804,26 грн, за лютий 2024 року на загальну суму 31077,68 грн, за березень 2024 року на загальну суму 26606,10 грн, усього за спірний період 179762,00 грн.

Також, для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться у рахунках, а саме покази приладу обліку, площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщення відповідача, тарифи, що діяли в розрахунковому періоді.

Вищенаведеним, апеляційний суд відхиляє доводи скаржника щодо того, що Позивач має довести не тільки факт надання послуги, а й підтвердити обсяг наданої послуги у спірний період на заявлену у позові суму.

Стосовно доводів апелянта щодо того, що Позивачем не доведено належними і допустимими доказами помісячного обсягу теплоносія, поданого на вказаний житловий будинок, зокрема і Відповідачу, звідси не підтверджені первинними документами (актами зняття показань лічильника, актами наданих послуг) дані, наведені у щомісячних рахунках, які виставлені Відповідачу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 11 Типового індивідуального договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).

Положеннями п. 3 Розділу І Методики розподілу передбачено, що розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду.

Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

Нежитлове приміщення, яке є власністю відповідача, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями. За таких обставин, відповідач зобов`язаний відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Згідно з підпунктами 7, 9, 10, 12 пункту 40 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії споживач має право, зокрема: на перевірку кількості та якості послуги в установленому законодавством порядку; без додаткової оплати отримувати від виконавця на зазначений споживачем засіб зв`язку детальний розрахунок розподілу обсягу спожитої послуги між споживачами будинку та інформацію про проведені виконавцем нарахування плати за послугу (з розподілом за періодами та видами нарахувань) та отримані від споживача платежі у строк, визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації»; після закінчення опалювального періоду отримувати в міжопалювальний період перерахунок за спожиту теплову енергію з урахуванням здійсненого авансового платежу та показань вузлів обліку теплової енергії.

Житловий будинок № 52 по вул. Чарівна, оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії SHARKY 775, заводський номер 81015818. До матеріалів справи додано архів показів опалення по вул. Чарівна, 52. Даний архів показів опалення містить інформацію щодо зняття показань лічильника, в тому числі рік, місяць, попередні показання, поточні показання, різницю між ними, дату зняття показань та кількість гігакалорій.

Крім того, рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування, зокрема щодо встановленого приладу комерційного обліку (за яким відбуваються нарахування на будинок/будівлю), його показів, загальної площі будівлі, опалювальної площі споживача тощо. Крім того, у рахунках міститься інформація щодо спожитої будинком теплової енергії. Вказана інформація також міститься у детальному розрахунку, що наданий позивачем. В своїй сукупності наведені дані дозволяють встановити кількість спожитої теплової енергії приміщенням.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що до позову взагалі не додано належного розрахунку заборгованості із зазначенням спожитого обсягу теплової енергії по місяцям, її вартість, складові, що є підставою для нарахування такої заборгованості тощо, колегія суддів зазначає наступне.

Розрахунок заборгованості, доданий до позовної заяви не суперечить положенням цивільного процесуального законодавства України та господарського процесуального законодавства України, адже нормами ЦПК та ГПК не передбачено вимоги, відповідно до яких повинен бути оформлений розрахунок заборгованості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд визнає його правильним, а також враховує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, а також не надано альтернативного розрахунку.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відсутності в матеріалах справи належних доказів направлення позивачем на адресу відповідача актів приймання передачі теплової енергії, апеляційний господарський суд зазначає, що за умовами п. 34 Типового договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. Отже, сторони у договорі визначили порядок розрахунків, який не ставить у залежність оплату наданої послуги від отримання споживачем актів приймання передачі теплової енергії та рахунків.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що позивач виконав свої зобов`язання відносно надання послуги з постачання теплової енергії у період з жовтня 2023 по березень 2024 року на загальну суму 179762,00 грн, а відповідач зобов`язаний її сплатити.

Апеляційний господарський суд зауважує, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 у справі № 908/1341/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОМЕГА ПЛЮС УКРАЇНА на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 у справі № 908/1341/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.07.2024 у справі № 908/1341/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв