Постанова

від 11.12.2024 по справі 904/1775/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2024 року м.Дніпро Справа № 904/1775/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/1775/24 (суддя Мілєва І.В.)

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України, м. Київ

до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про стягнення 65 547,78 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до господарського суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 65 547,78 грн, з яких: 64 044,84 грн витрат сплаченого відшкодування потерпілій особі, 1502,94 грн витрат на встановлення розміру відшкодування.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/1775/24 позов задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 65 547,78 грн, з яких: 64 044,84 грн витрат сплаченого відшкодування потерпілій особі, 1502,94 грн витрат на встановлення розміру відшкодування.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що в результаті ДТП, яке відбулося 08.06.2022 о 12:30 год по вул. Черкасова поблизу будинку №17 за участю водія ОСОБА_1 , який керуючи транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , не забезпеченим чинним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, про що свідчить відсутність інформації щодо страхування вказаного транспортного засобу в єдиній централізованій базі даних МТСБУ, доступ до якої є вільним в мережі Інтернет, не врахував зміну дорожньої обстановки, виконуючи маневр лівого повороту, не переконався у безпечності своїх дій та допустив зіткнення з автомобілем volkswagen passat д.н.з. НОМЕР_3 що належить ОСОБА_2 , пошкодивши його. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.3 Б, 10.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Власник пошкодженого автомобіля з метою отримання відшкодування звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з відповідною заявою від 30.08.2022 (а.с. 15). Наказом Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 11) Департаменту фінансів наказано сплатити на рахунок ОСОБА_2 64 044,84 грн за шкоду, заподіяну в результаті ДТП

МТСБУ 07.10.2022 здійснило виплату відшкодування потерпілій особі в розмірі 64 044,84 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 934553 від 07.10.2022 (а.с. 12).

Крім того, як зазначає позивач, витрати МТСБУ на встановлення розміру відшкодування потерпілій особі склали 1502,94 грн. Так, МТСБУ сплачено ФОП Саракурову А.О. за огляд транспортного засобу із фотофіксацією, складання протоколу огляду, складання звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту 1502,94 грн, що підтверджується актом виконаних робіт відповідно до листа МТСБУ від 25.08.2022 по справі МТСБУ № 86174 (а.с. 9), рахунком № НОМЕР_4 від 21.09.2022 (а.с. 9) та платіжною інструкцією № 934132 від 26.09.2022. Вищенаведені витрати знаходяться в причинному зв`язку з пошкодженням ТЗ з вини відповідача та повинні бути відшкодовані відповідачем.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Військова частина НОМЕР_1 , в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Військова частина НОМЕР_1 звертає увагу суду на ту обставину, що як вбачається з постанови Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.07.2022 року по справі № 215/2120/22 (копія якої додається до цього відзиву), 08.06.2022 року 12:30 год. водій ОСОБА_1 рухаючись по вул. Черкасова поблизу будинку № 17, керував транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував зміну дорожньої обстановки, виконуючи маневр лівого повороту, не переконався у безпечності своїх дій та допустив зіткнення з автомобілем Уоікзлуацеп Раззаі д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 , який виконував маневр обгону, внаслідок чого відбулось зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальний збиток. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.3 Б, 10.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. У вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП визнано винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, враховуючи вищенаведені ч. 1 ст. 1191 ЦК України, підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, відповідачем по справі повинен бути водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який керував транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , та якого постановою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.07.2022 року по справі № 215/2120/22 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП.

ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 не може бути відповідачем по цій справі, а тому вимоги МТСБУ про стягнення з ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 заборгованості за вказаним договором є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України, в зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не взяв до уваги доводи Відповідача, а прийняв до уваги виключно доводи Позивача, що є порушенням Вимог ГПК України щодо рівності та змагальності сторін.

Військова частина НОМЕР_1 вважає, що оскаржуване рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 року іїО цій справі є таким, що постановлено судом першої інстанції з не правильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправомірного стягнення з ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 на користь МТСБУ грошових коштів в розмірі 67 970,18 гривень, а саме: 65547,78 гривень, з яких: 64 044,84 гривень - витрат сплаченого відшкодування потерпілій особі, 1502,94 гривень - витрат на встановлення розміру відшкодування, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 гривень, та з порушенням норм процесуального права, внаслідок чого судом було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що в підсумку свідчить про незаконність та необгрунтованість оскаржуваного рішення та наявність визначених ст. 277 ГПК України підстав для його скасування в апеляційному порядку.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Дармін М.О. (доповідач), судді - Кощеєв І.М., Чус О.В.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 12.07.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/1775/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

17.07.2024 матеріали справи №904/1775/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/1775/24 залишено без руху.

Скаржнику надано можливість протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: сплатити судовий збір у сумі 4542,00 грн та надати докази направлення скарги Моторному (транспортному) страховому бюро України.

До канцелярії суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої на виконання ухвали суду додано відповідні докази.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/1775/24.

Розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

08.06.2022 о 12:30 год. водій ОСОБА_1 рухаючись по вул. Черкасова поблизу будинку №17, керував транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував зміну дорожньої обстановки, виконуючи маневр лівого повороту, не переконався у безпечності своїх дій та допустив зіткнення з автомобілем volkswagen passat д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 , який виконував маневр обгону, внаслідок чого відбулось зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальний збиток. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.3 Б, 10.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Вина водія ОСОБА_1 у скоєнні вищезазначеної ДТП підтверджується постановою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 13.07.2022 по справі № 215/2120/22 (а.с. 21).

Позивач зазначає, що в результаті зазначеної ДТП був пошкоджений автомобіль volkswagen passat д.н.з. НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_2 .

Відповідно до відповіді від НПУ (а.с. 7-8) власником автомобіля КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 є Військова частина НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» зобов`язує МТСБУ протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна (п.34.2. ст.34 Закону). Положенням п.40.3 ст.40 Закону передбачено право МТСБУ залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитку у випадках, визначених у ст.41 Закону. Таким чином, обов`язковою умовою прийняття МТСБУ рішення про здійснення регламентної виплати на користь потерпілої особи - є залучення відповідного експерта для встановлення розміру відшкодування. Виконання вказаних робіт є платними та оплачуються замовником, що МТСБУ визначається як наслідок шкоди, завданої особою винною у ДТП. Згідно з п.41.4 ст.41 Закону МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин події, за якими може бути проведена регламентна виплата. Для встановлення розміру відшкодування у справі №86174 МТСБУ надало доручення суб`єкту оціночної діяльності ФОП Сарокуров Андрій Олександрович, яким була визначена вартість відновлювального ремонту т/з VOLKSWAGEN passat р/н НОМЕР_5 .

Так, відповідно до звіту про оцінку майна за визначенням оціночної вартості матеріального збитку спричиненого власнику автомобіля volkswagen passat реєстраційний номер НОМЕР_3 внаслідок пошкодження № 088/МЗ-22 від 21.09.2022 (а.с. 22-28) оціночна вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу складає 64 044,83 грн.

Позивач зазначає, що зазначена шкода особисто винуватцем не була відшкодована потерпілій особі.

На час скоєння вказаного ДТП транспортний засіб відповідача КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 не був забезпечений чинним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Про це свідчить відсутність інформації щодо страхування вказаного транспортного засобу в єдиній централізованій базі даних МТСБУ, доступ до якої є вільним в мережі Інтернет.

Автомобіль «volkswagen passat» р/н НОМЕР_5 на час ДТП був забезпечений за полісом № НОМЕР_6 .

Позивач зазначає, що власник пошкодженого автомобіля з метою отримання відшкодування звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з відповідною заявою від 30.08.2022 (а.с. 15).

Наказом Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с. 11) Департаменту фінансів наказано сплатити на рахунок ОСОБА_2 64 044,84 грн за шкоду, заподіяну в результаті ДТП.

МТСБУ 07.10.2022 здійснило виплату відшкодування потерпілій особі в розмірі 64 044,84 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 934553 від 07.10.2022 (а.с. 12).

Крім того, як зазначає позивач, витрати МТСБУ на встановлення розміру відшкодування потерпілій особі склали 1502,94 грн. Так, МТСБУ сплачено ФОП Саракурову А.О. за огляд транспортного засобу із фотофіксацією, складання протоколу огляду, складання звіту про оцінку вартості відновлювального ремонту 1502,94 грн, що підтверджується актом виконаних робіт відповідно до листа МТСБУ від 25.08.2022 по справі МТСБУ № 86174 (а.с. 9), рахунком № 86174 від 21.09.2022 (а.с. 9) та платіжною інструкцією № 934132 від 26.09.2022. Вищенаведені витрати знаходяться в причинному зв`язку з пошкодженням ТЗ з вини відповідача та повинні бути відшкодовані відповідачем. Таким чином, фактичні витрати МТСБУ на відшкодування витрат пов`язаних з регламентною виплатою по страховому випадку складають в сумі 65 547,78 грн, з яких: 64 044,84 грн витрати сплаченого відшкодування потерпілій особі, 1502,94 грн витрати на встановлення розміру відшкодування. Позивач зазначив, що виконав покладений на нього обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який не забезпечив цивільно-правову відповідальність. Після виплати потерпілому вартості матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у Моторно транспортного страхового бюро України, виникло право на звернення до відповідача щодо стягнення сплаченої суми відшкодування, як до роботодавця чий працівник на транспортному засобі спричинив дорожньо-транспортну пригоду та як до власника наземного транспортного засобу, який не застрахував цивільно-правову відповідальність. Відповідачем не здійснено добровільне відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування сумі 64 044,84 грн та витрат на встановлення розміру відшкодування в сумі 1502,94 грн, що і стало причиною звернення до суду із даною позовною заявою.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України ,колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що в результаті ДТП, яке відбулося 08.06.2022 о 12:30 год по вул. Черкасова поблизу будинку №17 за участю водія ОСОБА_1 , який керуючи транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , не забезпеченим чинним договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, про що свідчить відсутність інформації щодо страхування вказаного транспортного засобу в єдиній централізованій базі даних МТСБУ, доступ до якої є вільним в мережі Інтернет, не врахував зміну дорожньої обстановки, виконуючи маневр лівого повороту, не переконався у безпечності своїх дій та допустив зіткнення з автомобілем volkswagen passat д.н.з. НОМЕР_3 що належить ОСОБА_2 , пошкодивши його, своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.3 Б, 10.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

В постанові Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі № 923/236/19, викладено наступний правовий висновок:

« Верховний Суд зауважує, що відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити в т.ч. зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову».

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом, Моторне (транспортне) страхове бюро України, в тому числі зазначало про наступне:

«… 08 червня 2022 року о 12 год. 30 хв. в м. Кривий Ріг, по вул. Черкасова поблизу буд. №17, мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участі автомобіля «КРАЗ» р/н НОМЕР_2 , що належить Військовій частині НОМЕР_1 , - Відповідачe за цим позовом, під керуванням водія ОСОБА_1 , який здійснив зіткнення з автомобілем «VOLKSWAGEN PASSAT» р/н НОМЕР_5 під керуванням ОСОБА_3 , в результаті чого власнику транспортного засобу - ОСОБА_2 було спричинено майнової шкоди. …».

Відповідно до пунктів частини 3 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив повинен, в тому числі, містити:

4) обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується;

5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права;

6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання;

Колегія суддів констатує, що у своєму відзиві, визнаючи факт дорожньо транспортої пригоди 08.06.2022 о 12:30 год по вул. Черкасова поблизу будинку №17 за участю транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 : « Згідно підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV із змінами (далі Закону № 1961-IV), МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 звертає увагу суду на ту обставину, що як вбачається з постанови Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.07.2022 року по справі № 215/2120/22 (копія якої додається до цього відзиву), 08.06.2022 року 12:30 год. водій ОСОБА_1 рухаючись по вул. Черкасова поблизу будинку № 17, керував транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував зміну дорожньої обстановки, виконуючи маневр лівого повороту, не переконався у безпечності своїх дій та допустив зіткнення з автомобілем volkswagen passat д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 , який виконував маневр обгону, внаслідок чого відбулось зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження, чим завдано матеріальний збиток. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.3 Б, 10.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. У вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП визнано винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, враховуючи вищенаведені ч. 1 ст. 1191 ЦК України, підпункт 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, відповідачем по справі повинен бути водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який керував транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , та якого постановою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.07.2022 року по справі № 215/2120/22 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП.» відповідач не заперечував того, що є власником цього траспортного засобу.

Відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів визнає встановленим той факт, що транспортний засіб КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 станом на момент скоєння ОСОБА_1 ДТП було закріплено за Військовою частиною НОМЕР_1 .

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 Цивільного кодексу України.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров`ю у зв`язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України" особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

У ст. 10 Закону України "Про Збройні Сили України" встановлено, що Міністерство оборони України здійснює, зокрема, військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України, забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України провадять свою діяльність на засадах, в т.ч. комплектування шляхом призову громадян на військову службу та прийняття на військову службу за контрактом.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Особливості правового режиму майна Збройних Сил України визначаються відповідним законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності) належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Статтею 137 Господарського кодексу України визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

З наведеного вбачається, що до структури Збройних сил України входять військові частини, комплектування особовим складом яких забезпечується Міністерством Оборони України, як уповноваженим органом управління, в т.ч. шляхом прийняття громадян України на військову службу за контрактом, а також те, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2,3 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, вирішуючи спір, пов`язаний з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, зокрема, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини.

Згідно з ч.1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Викладене спростовує доводи апеляційної скарги в частині того, що : «…враховуючи вищенаведені ч. 1 ст. 1191 ЦК України, підпункт 38.2.1 пункт/ 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, відповідачем но справі повинен бути водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який керував транспортним засобом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 . та якого постановою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.07.2022 року по справі № 215/2120/22 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП.

ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 не може бути відповідачем по цій справі, а томм вимоги МТСБУ про стягнення з ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_1 заборгованості за вказаним договором є безпідставними, необгрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормау чинного законодавства України, в зв`язку з чим не підлягають задоволенню…»

Як вище встановлено судом, транспортний засіб КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 станом на момент скоєння ОСОБА_1 ДТП було закріплено за Військовою частиною НОМЕР_1 .

З огляду на викладене, а також враховуючи приписи ст. 1172, 1187 Цивільного кодексу України, господарський суд дійшов висновку про те, що в даному випадку, особою, відповідальною за завданий збиток, є саме відповідач.

Згідно з п.21.1, п.21.4 ст. 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи (ч. 2 п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі (підп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону (п. 40.3 ст. 40 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат (п. 41.4 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Згідно з пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1статті 13 цього Закону.

Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах (п.1.6 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди потерпілій особі у ДТП саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та визначаючи особу, відповідальну за її відшкодування, слід враховувати нормативні приписи статті 1187 Цивільного кодексу України щодо необхідності встановлення належної правової підстави (право власності, право господарського відання, право оперативного управління, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіння особою транспортним засобом.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, врахувавши доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, який на час скоєння ДТП керував транспортним транспортом КРАЗ 25751 д.н.з. НОМЕР_2 , закріпленим за Військовою частиною НОМЕР_1 , а також, що станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати у сумі 64 044,84 грн, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 64 044,84 грн та витрат на встановлення розміру відшкодування у розмірі 1502,94 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, викладені в розділі « II. Порушення судом норм процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення:», які зводяться до тверджень апелянта про те, що « …суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не взяв до уваги доводи Відповідача, а прийняв до уваги виключно доводи Позивача, що є порушенням вимог ГПК України щодо рівності та змагальності сторін…» відхиляляються як такі, що не відповідають змісту мотивувальної частини оспорюваного рішення суду першої інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/1775/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4542,00 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/1775/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі №904/1775/24 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4542,00 грн покласти на Військову частину НОМЕР_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяМ.О. Дармін

СуддяІ.М. Кощеєв

СуддяО.В. Чус