Рішення

від 28.11.2024 по справі 910/9498/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2024Справа № 910/9498/24Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про скасування оперативно-господарської санкції,

за участю представників:

позивача: Шалденка Є.М.;

відповідача: Пікульської К.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Екоенергоефективність" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Компанія) про скасування застосованої останнім до позивача оперативно-господарської санкції, передбаченої пунктом 7.12. договору поставки від 27 січня 2022 року № УГВ 557/30-22, у формі притримання оплати за поставлений товар на суму 1 881 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 серпня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

8 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12 серпня 2024 року відкрито провадження у справі № 910/9498/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12 вересня 2024 року.

12 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про відмову у відкритті провадження у справі.

14 серпня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від цієї ж дати про зупинення провадження у справі.

3 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 2 вересня 2024 року, у якому останній зазначив, що застосована до позивача оперативно-господарська санкція відповідає умовам договору та чинному законодавству. Зокрема, у зв`язку з неналежним виконанням Товариством своїх зобов`язань у частині своєчасної поставки обумовленого договором товару, відповідачем були нараховані штрафні санкції на підставі пункту 7.9. договору. Оскільки позивач вказану суму неустойки не сплатив, відповідач, керуючись пунктом 7.12. договору, застосував до позивача спірну оперативно-господарську санкцію у вигляді притримання коштів на вищевказану суму. Крім того, Компанія заперечувала щодо наявності форс-мажорних обставин та підстав для звільнення позивача від відповідальності за прострочення поставки товару. При цьому, на думку відповідача, факт наявності цієї обставини не має значення для застосування до позивача спірної оперативно-господарської санкції.

10 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 9 вересня 2024 року з клопотанням про неврахування судом відзиву на позовну заяву. У вищевказаній заяві по суті справи Товариство зазначило, що у правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем, оперативно-господарська санкція застосована не за порушення господарського зобов`язання з поставки товару, а за порушення обов`язку з оплати штрафних санкцій. При цьому, від відповідача не надходило письмового повідомлення про факт застосування до позивача спірної оперативно-господарської санкції. Крім того, у відповідача були відсутні правові підстави для застосування спірної оперативно-господарської санкції, оскільки станом на 30 червня 2023 року (момент притримання Компанією оплати за поставлений товар) строк оплати позивачем штрафних санкцій не настав. Крім того, спірні правовідносини виключають можливість застосування оперативно-господарських санкцій як ефективного способу впливу на порушника зобов`язання після того, як воно вже фактично виконано, оскільки відносини між сторонами є припиненими, а у покупця відсутні збитки.

У підготовчому засіданні 12 вересня 2024 року судом була оголошена перерва до 26 вересня 2024 року.

12 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про зупинення провадження у справі.

17 вересня 2024 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення по справі від 16 вересня 2024 року, у яких Компанія навела свої аргументи на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив. Разом із вказаною заявою по суті справи відповідач також подав до суду письмові пояснення щодо обставин подання відзиву на позовну заяву та клопотання про поновлення строку на його подання.

У підготовчому засіданні 26 вересня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про відмову в задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі; про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та про продовження з власної ініціативи суду вказаного строку до 3 вересня 2024 року; про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 24 жовтня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31 жовтня 2024 року.

У судовому засіданні 31 жовтня 2024 року судом оголошено перерву до 28 листопада 2024 року.

У судовому засіданні 28 листопада 2024 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві й відповіді на відзив, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27 січня 2022 року між Компанією та Товариством в порядку, передбаченому Законом України "Про публічні закупівлі", укладено договір поставки № УГВ 557/30-22, за умовами якого останнє зобов`язалося поставити відповідачу товар, зазначений у специфікації/ях (додаток № 1), що додається/ються до цього правочину і є його невід`ємною/ими частиною/ами, а Компанія - прийняти й оплатити вказану продукцію (пункт 1.1. договору).

Даний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.

Найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю та загальна ціна договору вказується у специфікації/ях. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до договору та є його невід`ємною частиною (пункт 1.2. вказаного правочину).

Відповідно до пунктів 3.1.- 3.2. договору його ціна вказується в специфікації/ях у гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується, якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації/-ях до цього договору.

За приписами пункту 4.1. даного правочину розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника на умовах, зазначених у специфікації/ях до цього договору.

Пунктами 5.1., 5.2. договору передбачено, що строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в специфікації/ях та графіку поставки до цієї угоди. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 4 до нього (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата, підписана покупцем).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.1.1., 6.1.2. вищевказаного правочину покупець зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати його у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару або видатковою накладною.

У свою чергу, постачальник зобов`язався забезпечити поставку товару в строки, встановлені цим договором (пункти 6.3., 6.3.1., 6.3.2. даної угоди).

Пунктом 7.9. зазначеного правочину передбачено, що в разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару в строки, зазначені в графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості (з врахуванням ПДВ) непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості (з врахуванням ПДВ) непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

За порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі 0,001% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. На вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (пункт 7.11. договору).

Згідно з пунктом 7.12. вказаного правочину до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "відповідальність сторін" цієї угоди, покупець на суму таких штрафних санкції має право притримати оплату за товар.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності) за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2. цього правочину, і діє до 20 травня 2024 року (пункт 10.1. договору).

У специфікації № 1 до договору та графіку поставки (додаток № 3) (у редакції додаткової угоди від 17 січня 2023 року № 2, яку укладено в зв`язку з обмеженням експорту продукції подвійного призначення Державою Ізраїль) сторони погодили найменування, вартість товару, строк його поставки та умови оплати, зокрема: загальна вартість товару, що постачається, - 13 249 999,98 грн; строк поставки товару - 360 календарних днів після укладення договору, але не пізніше 20 березня 2023 року; умови та строки оплати - по факту поставки протягом 30-ти календарних днів з дати постачання й підписання сторонами акта прийому-передачі товару; країна виробник - Ірландія.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 червня 2024 року, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 6 листопада 2024 року, в справі № 910/12017/23 за позовом Товариства до Компанії про стягнення заборгованості за вказаним правочином, встановлено, що позивач поставив відповідачу обумовлений товар з порушенням погодженого сторонами строку, а саме - 26 травня 2023 року, що підтверджується видатковою накладною від 26 травня 2023 року № 2 та товарно-транспортною накладною від вказаної дати № Р2 на суму 13 249 999,98 грн. Копії зазначених документів, які підписані уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень і заперечень, також наявні в матеріалах даної справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 червня 2024 року в справі № 910/12017/23 також відхилені посилання відповідача на те, що датою спірної поставки товару є 1 червня 2023 року (дата проведення вхідного контролю приймання товарно-матеріальних цінностей та дата складання та підписання акта вхідного контролю), оскільки датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, тобто 26 травня 2023 року. У свою чергу, дії відповідача щодо приймання товару комісією вхідного контролю останнього знаходяться поза контролем позивача і не залежать від нього, а тому останній не може вважатись таким, що прострочив в період, коли відповідач отримав фактично товар і здійснює його приймання.

Цим же рішенням встановлено, що за поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково - на суму 11 368 499, 98 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи № 910/12017/23 копією платіжної інструкції від 30 червня 2023 року № 634234 на вказану суму та копією банківської виписки по особовому рахунку позивача від 30 червня 2023 року. Вказана обставина також не заперечувалася сторонами даної справи під час її розгляду судом.

З матеріалів справи № 910/9498/24 вбачається, що відповідач направив позивачу вимогу від 26 червня 2023 року вих. № 30.6-022-3054, у якій зазначив, що позивач має сплатити на користь Компанії штрафні санкції, нараховані в порядку пункту 7.9. договору, у загальному розмірі 1 881 500,00 грн та додатково проінформував, що відповідно до пункту 7.12. договору відповідач до моменту оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "відповідальність сторін" даного правочину має право притримати оплату за товар на суму таких штрафних санкцій.

У відповідь на вказану вимогу позивач у своєму листі від 27 червня 2023 року вих. № 38/06 просив скасувати штрафні санкції, враховуючи форс-мажорні обставини та поставку товару в повному обсязі. Однак, на час звернення до суду з даним позовом, відповідач, посилаючись на дію спірної оперативно-господарської санкції, повну вартість поставленої позивачем продукції не оплатив, у зв`язку з чим Товариство звернулося до суду з даним позовом про скасування застосованої до нього оперативно-господарської санкції.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується і позивачем не спростовано факт порушення останнім строку поставки обумовленого договором товару. Вказані обставини також встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 27 червня 2024 року в справі № 910/12017/23, яке набрало законної сили в установленому законом порядку.

Згідно з частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частин 1- 2 статті 235 ГК України за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. До суб`єкта який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Перелік видів оперативно - господарських санкцій встановлений у частині 1 статті 236 ГК України. При цьому, згідно з частиною 2 статті 236 ГК України такий перелік не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Статтею 237 ГК України передбачено, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

З аналізу положень статті 237 ГК України вбачається, що особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних санкцій, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов`язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 травня 2024 року в справі № 922/2786/23.

У свою чергу, штрафними санкціями, за приписами статті 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У пункті 7.12 договору сторони прямо погодили, що до оплати постачальником штрафу/ів та/або пені, передбачених розділом VІІ "відповідальність сторін", покупець, на суму таких штрафних санкцій, має право притримати оплату за товар.

У свою чергу, пунктом 7.9. договору прямо передбачено, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару в строки, зазначені у графіку поставки товару до даного правочину, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару (з врахуванням ПДВ) за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Верховний Суд в постанові від 12 березня 2024 року в справі № 910/12017/23 зробив висновок про те, що: "умова, встановлена сторонами в пункті 7.12. вищевказаного договору, за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством до цього виду господарських санкцій".

Суд також відхиляє посилання позивача на те, що спірна оперативно-господарська санкція не пов`язана з порушенням Товариством своїх зобов`язань щодо своєчасної поставки товару, а застосовується виключно у разі неоплати ним нарахованих відповідачем штрафних санкцій, строк оплати яких умовами укладеного між сторонами договору не визначений і на час застосовування Компанією оспорюваної санкції не настав, оскільки зі змісту укладеного між сторонами правочину та пункту 7.12. останнього вбачається, що і порядок застосування, і зміст спірної оперативно - господарської санкції передбачає забезпечення належного виконання позивачем його основного зобов`язання щодо поставки продукції, зокрема, у передбачені договором строки, шляхом встановлення права відповідача отримати суму нарахованих штрафних санкцій з суми, яка підлягає виплаті Товариству.

Аналогічна правова позиція щодо правової природи оперативно-господарської санкції у формі притримання оплати товару на суму нарахованих штрафних санкцій у зв`язку з простроченням продавцем виконання свого основного зобов`язання викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 травня 2024 року в справі № 922/2786/23.

Відтак, визначальною обставиною для застосування спірної оперативно-господарської санкції у даних правовідносинах є факт порушення позивачем свого основного зобов`язання стовно належної поставки обумовленого договором товару та подальшої несплати Товариством неустойки, якою забезпечується таке основне зобов`язання.

Враховуючи вищевикладені обставини даної справи, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право застосувати до позивача оперативно-господарську санкцію у формі притримання оплати за товар на суму нарахованих ним штрафних санкцій у силу пункту 7.12. договору.

Таких висновків дійшов і апеляційних суд у своїй постанові від 6 листопада 2024 року під час перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 27 червня 2024 року в справі № 910/12017/23.

При цьому, як вже зазначалося судом, статтею 237 ГК України прямо передбачено, що оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.

У свою чергу, пунктом 7.12. договору не встановлено порядку застосовування спірної оперативно-господарської санкції шляхом попередження позивача про її застосування Компанією, як і не встановлено форми та змісту такого попередження.

Крім того, з наявної у матеріалах справи копії листа Компанії від 26 червня 2023 року № 30.-6-022-3054 вбачається, що остання вимагала у позивача оплатити нараховані в порядку пункту 7.9. договору штрафні санкції за прострочення поставки товару, а також звернула увагу на положення пункту 7.12. договору, яким покупцю на суму таких штрафних санкцій надається право притримати оплату за товар. А вже після вказаного повідомлення про наявність нарахованих штрафних санкцій та про намір відповідача скористатися умовами пункту 7.12. договору, останній 30 червня 2023 року застосував до позивача спірну оперативну-господарську санкцію, - притримання відповідної суми оплати за товар.

У зв`язку з цим аргументи позивача щодо неповідомлення Товариства про застосування спірної санкції є необґрунтованими.

При цьому, позивачем у цій справі взагалі не надано жодних обґрунтованих заперечень щодо розміру нарахованих відповідачем у порядку пункту 7.9. договору штрафних санкцій, а також належних та допустимих доказів (контррозрахунку) на спростування їх розміру.

Судом також враховано, що предметом даного спору є скасування оперативно-господарської санкції у формі притримання оплати вартості товару, що передбачає дослідження судом виключно обставин наявності або відсутності передбачених договором та законом підстав для її застосування відповідачем. У свою чергу, правомірність нарахування відповідних штрафних санкцій, передбачених пунктом 7.9. договору, не входить до предмету доказування у даній справі, а підлягає дослідженню судом у порядку вирішення спору про стягнення таких штрафних санкцій, під час розгляду якого Товариство не позбавлене права та можливості заявляти про зменшення нарахованої Компанією суми неустойки у зв`язку з її необґрунтованістю або в порядку, передбаченому статтями 233 ГК України та 551 ЦК України.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами пунктів 8.1.- 8.4. договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим правочином у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі. Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про вищевказані обставини є страта права сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання/неналежного виконання зобов`язань за цим правочином. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу.

Частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах: Верховного Суду України: від 7 вересня 2016 року в справі № 910/6240/16, від 18 лютого 2016 року в справі № 910/24738/15; Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року в справі № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.

У свою чергу, порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється Регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин, який затверджено рішенням президії ТПП України від 18 грудня 2014 року за № 44(5) (далі - Регламент).

Відповідно до пункту 3.2. Регламенту не вважаються форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили): фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, недодержання/порушення своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів тощо.

Крім того, пунктом 4.2. Регламенту чітко розмежовано компетенцію ТПП України та її регіональних палат, зокрема, ТПП України уповноважує регіональні ТПП засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, за винятком засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що стосуються зобов`язань за: умовами зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів України; умовами зовнішньоекономічних договорів, контрактів, типових договорів, угод, у яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України; умовами договорів, контрактів, типових договорів, угод між резидентами України, в яких безпосередньо передбачено віднесення такої функції до компетенції ТПП України.

Вказана норма Регламенту є чинною, зміни до неї у встановленому законом порядку не вносилися.

Як вбачається із поданих відповідачем копій сертифікатів: № 4600-23-2977 від 23 червня 2023 року та № 4600-23-1436 від 24 березня 2023 року, - про форс-мажорні обставини, виданих Львівською ТПП, якими засвідчено існування форс-мажорних обставин за укладеним між позивачем і відповідачем договором у період з 20 березня 2023 року по 26 травня 2023 року, обставинами непереборної сили за цим правочином вважається: введення воєнного стану в України у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, військові дії, обмеження експорту продукції подвійного призначення Державою Ізраїль, збільшення строків виробництва та постачання приладів виробництва Satir Europe (Ireland) Company Limited, обмеження на вивезення товарів подвійного призначення в Угорщині.

Разом із цим, за умовами договору Товариство є лише постачальником обумовленого ним товару, а не її виробником.

При цьому, вказані у зазначених сертифікатах обставини - введення воєнного стану в України у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, існували з 24 лютого 2022 року, проте жодних повідомлень позивача в порядку та строки, встановлені пунктом 8.2. договору, стосовно настання для Товариства обставин непереборної сили, матеріали справи не містять.

У свою чергу, обмеження експорту продукції подвійного призначення Державою Ізраїль було підставою для укладення сторонами додаткової угоди від 17 січня 2023 року № 2, якою сторони змінили країну виробництва товару (з Держави Ізраїль на Республіку Ірландію), що також підтверджується листом позивача від 8 серпня 2022 року за вих. №19/08, у якому останній, як постачальник, повідомив відповідача про те, що товар виробництва Держави Ізраїль поставити неможливо у зв`язку з прийняттям зазначеною державою рішення про непостачання до України товарів подвійного призначення, якими є оптичні газодетектори (тепловізори).

Відтак, викладені у вказаних сертифікатах Львівської ТПП відомості щодо існування в період з 20 березня 2023 року по 26 травня 2023 року вищевказаних обставин непереборної сили за укладеним між сторонами правочином не відповідають умовам останнього, з урахуванням змісту додаткових угод до нього.

Разом із цим, вказані сертифікати, видані регіональною ТПП з порушенням приписів пункту 4.2. Регламенту, оскільки фактично підтверджують наявність обставин непереборної сили у правовідносинах за зовнішньоекономічним контрактом між позивачем та його контрагентом - Satir Europe (Ireland) Company Limited, який є нерезидентом та не є стороною договору з Компанією.

Як було зазначено вище, судом встановлено, що Товариство не є виробником товару, натомість матеріалами справи не підтверджено неможливість закупки позивачем обумовленого договором товару в іншого постачальника.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного договору.

Судом також враховано, що подані на підтвердження настання вказаних обставин непереборної сили докази були предметом розгляду в справі № 910/12017/23, за результатом розгляду яких судами першої та апеляційної інстанції факт настання форс-мажорних обставин для позивача за цим правочином не встановлено.

Поряд із цим, суд повторно звертає увагу позивача на те, що згідно зі статтею 236 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною, незалежно від вини суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, та наявності збитків у сторони, яка застосовує відповідну санкцію.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів жодними належними та допустимими доказами в справі відсутності передбачених договором та чинним законодавством правових підстав для застосування відповідачем до нього спірної оперативно-господарської санкції, як, зокрема, і припинення існування таких обставин на час розгляду даної справи судом.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами обґрунтованості своїх позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 9 грудня 2024 року.

СуддяЄ.В. Павленко