Рішення

від 02.12.2024 по справі 910/11200/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2024Справа № 910/11200/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ»

до Державного житлово-комунального підприємства національної академії наук України

про стягнення 1 370 345,68 грн,

Представники сторін:

від позивача: Розпаченюк А.С.

від відповідача: Семеняка В.В.

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВЕНЕРГО-БОРГ» до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України про стягнення 1 370 345,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов`язань із оплати теплової енергії за договором № 3010016 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001, внаслідок чого за період з 01.10.2017 по 01.05.2018 утворилася заборгованість у розмірі 1 370 345,68 грн, яка підлягає стягненню з Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ", як правонаступника енергопостачальної організації за вказаним договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11200/24, підготовче засідання призначено на 30.10.2024. Даною ухвалою суд встановив відповідачу у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив на позовну заяву; позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив. Крім того, зобов`язано відповідача надати відповіді на поставлені позивачем у позові питання в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

В підготовче засідання 30.10.2024 з`явився представник позивача. Відповідач своїх уповноважених представників не направив, однак про дату та місце проведення підготовчого засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань, а також письмового відзиву на позов не подав.

Оскільки під час підготовчого засідання судом здійснено всі необхідні дії для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи по суті, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а підстави для відкладення підготовчого засідання відсутні, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження у даній справі та призначити справу до розгляду по суті на 25.11.2024.

В судове засідання 25.11.2024 з`явилися представники сторін. Представником відповідача заявлено клопотання про відкладення судового засідання та надання часу для ознайомлення з матеріалами справи.

В судовому засіданні 25.11.2024 оголошувалась перерва до 02.12.2024.

02.12.2024 до суду через систему Електронний Суд від відповідача надійшло клопотання про огляд веб-сайту (сторінки), яка розміщена за наведеним в клопотанні посиланням в мережі Інтернет, для дослідження електронних доказів, які там зберігаються, а саме: документації аукціону за лотом №71, яка не містить копії Договору про постачання теплової енергії у гарячій воді №3010016 від 01.065.2021 та додатків до нього, облікових карток, довідки про стан розрахунків за спожиту теплову енергію, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги.

В судове засідання 02.12.2024 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача підтримав подане ним 02.12.2024 клопотання про огляд електронних доказів, просив суд задовольнити дане клопотання. Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував.

Суд, розглянувши дане клопотання, заслухавши пояснення представника відповідача та заперечення представника позивача дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Порядок огляду доказів (письмових, речових або електронних) за їх місцезнаходженням визначено в ст. 82 Господарського процесуального кодексу України.

Частинами 7, 8 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути веб-сайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб-сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Водночас, із приписів ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що саме в підготовчому засіданні суд вирішує питання, зокрема, щодо проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження.

Таким чином, лише в межах підготовчого провадження сторона може звернутися до суду із відповідним клопотанням про огляд електронних доказів, та у разі задоволення такого клопотання відповідні докази досліджуються судом під час розгляду справи по суті на стадії дослідження доказів.

Так, суд звертає увагу відповідача, що в ухвалі суду від 17.09.2024 про відкриття провадження у справі було зауважено сторонам на тому, що заяви/клопотання мають бути подані у підготовчому провадженні (п. 8 резолютивної частини вказаної ухвали).

Враховуючи зазначене, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, в судовому засіданні 02.12.2024 відмовив у задоволенні клопотання відповідача про огляд веб-сайту (сторінки).

В судовому засіданні 02.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують факт та обсяг постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідно і наявність заборгованості.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 02.12.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва установив таке.

01.05.2001 між Державним житлово-комунальним підприємством Національної академії наук України (надалі - відповідач, споживач) та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (постачальник) було укладено договір № 3010016 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі - Договір), згідно п. 1.1 якого предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених цим Договором.

Згідно з п. 2.2.1 Договору постачальник зобов`язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та обсягах згідно з Додатком №1 до цього Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили обсяги постачання теплової енергії абоненту (відповідачу).

Згідно з п. 1 додатку № 3 до Договору (Тарифи на теплову енергію) розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.2004 №2249 за кожну відпущену Гігакалорію (1 Гкал/грн) без урахування ПДВ. Пунктом 3 вказаного додатку передбачено можливість зміни тарифів під час дії цього Договору.

Відповідно до п. 2 додатку 4 до Договору (Порядок розрахунків за теплову енергію), відповідач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ №4 за адресою: вул. Борщагівська, 171/18 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки відповідач повертає МВРТ-4, платіжну вимогу - доручення, куди включенні вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктом 3 додатку 4 до Договору визначено, що сплата за вказаними в п. 2 цього додатку документами відповідач виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до Додатків № 4 до Договору "Акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін" межею розподілу балансів належності між енергопостачальною організацією та споживачем є зовнішня стіна гуртожитку по вул. Серпова 16/21 та зовнішня стіна гуртожитку по вул. Доброхотова, 24.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 8.1 ,8.4 Договору).

25.08.2021 відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 відбувся електронний аукціон з продажу майна (право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги) в процедурі банкрутства Акціонерного товариства "К.Енерго", порушеній Господарським судом Донецької області у справі №905/1965/19.

25.08.2021 згідно з протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" (яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" на підставі протоколу №1/2021 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" від 14.09.2021), на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ "К.Енерго" за лотом №71, придбано право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн.

За Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 Акціонерним товариством "К.Енерго" передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні №UA-PS-2021-08-10-000016-3 з придбання майна банкрута - Акціонерного товариства "К.Енерго" за лотом №71, а саме право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн.

Відповідно до наданого позивачем витягу з додатку № 1 до вказаного вище Акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" прийнято, зокрема, право вимоги на дебіторську заборгованість Державного житлово-комунального підприємства НАН України в розмірі 1 691 221,93 грн за договором № 3010016.

Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" 08.11.2021 було направлено на адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора та висунуто вимогу про погашення заборгованості, зокрема за договором №3010016 від 01.05.2001 на суму 1 691 221,93 грн.

У вимозі №3-К від 12.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" повторно вимагало у відповідача погашення заборгованості, зокрема за договором №3010016 від 01.05.2001 на суму 1 691 221,93 грн.

У відповіді на вимогу позивача Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України визнало борг за договором № 3010016 від 01.05.2001 станом на 01.02.20218 частково в сумі 844 269,96 грн та просило враховуючи воєнний стан та важкий фінансовий стан підприємства, укласти додаткову угоду про реструктуризацію вищезазначеного боргу на термін 36 місяців або надати в оренду позивачу для його потреб нежитлові приміщення з зарахуванням орендної плати в рахунок погашення боргу.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за Договором в частині оплати за використану теплову енергію протягом періоду з 01.10.2017 по 01.05.2018, яка станом на момент звернення із цим позовом становить 1 370 345,68 грн.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України «Про житлово-комунальні послуги».

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Положеннями ч. 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (ч. 3 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».

Частиною 1 ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов`язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України «Про теплопостачання».

Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до пункту 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Пунктом 4 Правил визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва.

Згідно частин 6 та 7 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Аналогічні обов`язки споживача містяться в п. 40 Правил користування тепловою енергією, згідно яких споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Обов`язок зі своєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, передбаченими умовами Договору.

Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем умов Договору в частині повної та своєчасної оплати за використану теплову енергію, у останнього утворилась заборгованість у сумі 1 370 345,68 грн. за період з 01.10.2017 по 01.05.2018.

Судом встановлено, що в матеріалах справи наявна підписана директором СВП «Київська енергопостачальна компанія» АТ «К.Енерго» - Л.М. Куніним та скріплена печаткою СВП «Київська енергопостачальна компанія» АТ «К.Енерго» довідка про стан розрахунків за спожиту від АТ «К.Енерго» теплоенергію ДЖКП НАН України за Договором № 3010016 від 01.05.2001, згідно з якою за відповідачем станом на 01.01.2021 рахується заборгованість у розмірі 1 691 221,93 грн.

В свою чергу, як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої АТ "К.Енерго" теплової енергії у гарячій воді за спірний період з боку відповідача до суду не надходило, докази пред`явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання теплової енергії у гарячій воді, а також будь-які заперечення щодо повного та належного виконання АТ "К.Енерго" умов Договору з боку відповідача відсутні.

Також, часткове визнання заборгованості відповідача за Договором підтверджується у відповіді на вимогу позивача, де Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України визнало борг частково, зокрема за договором №3010016 від 01.05.2001 на суму 844 369,96 грн. (станом на 01.02.2018) та просило враховуючи воєнний стан та важкий фінансовий стан підприємства в умовах воєнного стану, укласти додаткову угоду про реструктуризацію вищезазначеного боргу на термін 36 місяців або надати в оренду позивачу для його потреб нежитлові приміщення з зарахуванням орендної плати в рахунок погашення боргу (лист № від 29.09.2022 №09-180).

В свою чергу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 1 370 345,68 грн, яка за наданим позивачем розрахунком заборгованості виникла із урахуванням здійснених відповідачем погашень боргу та угоди № Р30573192-10/17.

За таких обставин судом встановлено, що АТ «К.Енерго» виконано прийняті на себе обумовлені Договором зобов`язання з постачання теплової енергії у гарячій воді у період жовтень 2017 року-травень 2018 року на суму 1 370 345,68 грн., а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію у вказаному обсязі без будь-яких зауважень.

Заперечуючи стосовно позовних вимог відповідач у судовому засіданні зазначив, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, які підтверджують факт та обсяг постачання теплової енергії у гарячій воді, а відповідно і наявність заборгованості.

Суд зауважує, що згідно з ч.ч.1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Відповідно до п. 2 додатку 4 до Договору споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в МВРТ №4 за адресою: вул. Борщагівська, 171/18, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент (відповідач) повертає В МВРТ №4), платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час здійснення постачальником постачання теплової енергії відповідачу) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Одночасно, судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки як доказів, неодноразово розглядалось у судовій практиці, що відображено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17 та від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, якими залишено без змін судові рішення, якими стягнуто заборгованість, наявність якої обґрунтовано посиланням на облікові картки (табуляграми).

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товарів чи послуг і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №3010016 від 01.05.2001 з оплати поставленої у період з 01.10.2017 по 01.05.2018 теплової енергії, за ним обліковується заборгованість в розмірі 1 370 345,68 грн, а свідченням фактичного постачання теплової енергії, на думку позивача, є наявні в матеріалах справи дублікати облікових карток.

Проте, за висновками суду, надані позивачем дублікати облікових карток не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплоенергії за договором, оскільки ці документи не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також печатки енергопостачальної організації, яка вимагається виходячи зі змісту документа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач придбав на аукціоні право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги, при цьому крім права вимоги сплати суми боргу, жодних інших прав за договором позивач не набув.

Водночас, оскільки позивач не став стороною договору, у нього відсутні повноваження на виготовлення первинних документів, у тому числі дублікатів, про що слушно зауважує відповідач.

Одночасно, суд вважає за доцільне звернути увагу відповідача на те, що дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20).

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку. Доцільність застосування вказаної доктрини при оцінці доказів також підтверджено Верховним Судом у постановах від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 07.11.2019 у справі № 910/124484/18, від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 31.03.2021 по справі №923/875/19, від 29.03.2023 по справі № 910/14105/21.

Як було встановлено вище, Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" 08.11.2021 було направлено на адресу відповідача повідомлення про заміну кредитора та висунуто вимогу про погашення заборгованості, зокрема за договором №3010016 від 01.05.2001 на суму 1 691 221,93 грн.

У вимозі №3-К від 12.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" повторно вимагало у відповідача погашення заборгованості, зокрема за договором №3010016 від 01.05.2001 на суму 1 691 221,93 грн.

У відповіді на вимогу позивача Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України визнало борг частково, зокрема за договором №3010016 від 01.05.2001 на суму 844 269,96 грн. (станом на 01.02.2018) та просило враховуючи воєнний стан та важкий фінансовий стан підприємства в умовах воєнного стану, укласти додаткову угоду про реструктуризацію вищезазначеного боргу на термін 36 місяців або надати в оренду позивачу для його потреб нежитлові приміщення з зарахуванням орендної плати в рахунок погашення боргу. Означений лист №09-180 від 29.09.2022 скріплено підписами директора та головного бухгалтера Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України відтиском печатки юридичної особи.

Наразі, відповідачем жодних доказів погашення визнаної суми заборгованості за договором № 3010016 від 01.05.2001 на суму 844 269,96 грн надано не було, зміст вказаного листа не спростовано.

Отже, за висновками суду, заперечення відповідача в частині стягнення заборгованості в сумі 844 269,96 грн суперечать доктрині venire contra factum proprium, оскільки означена сума заборгованості була визнана до звернення позивача до суду з розглядуваним позовом, а доказів її погашення матеріали справи не містять.

Виходячи з всього вище викледеного у сукупності, оцінюючи всі докази, що надані представниками обох сторін, суд дійшов висновку щодо достатньої доказової обґрунтованості вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" до Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України в частині стягнення заборгованості в сумі 844 269,96 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості, яка виникла у відповідача в спірний період в сумі 526 075,72 грн суд дійшов висновку про їх обґрунтованість із підстав та доказів наданих позивачем та з урахуванням того, що відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що в спірний період ним послуги з постачання теплової енергії у гарячій воді на спірну суму не отримувались.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Суд зазначає, що межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового боржника, є істотними умовами цього договору.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зважаючи на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, договір, укладений за результатами аукціону з продажу майна боржника в порядку статті 63 Кодексу України з процедур банкрутства, у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ЦК України, є належною підставою для виникнення та існування обумовлених цим договором прав і обов`язків сторін.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, продаж майнових прав банкрута АТ «К.Енерго» на аукціоні, який відбувся 25.08.2021, був формою примусової реалізації активів банкрута з метою задоволення вимог кредиторів.

У зв`язку з укладенням між ТОВ «Київенерго-Борг» та АТ «К.Енерго», у процесі ліквідації останнього, правочину щодо відступлення права вимоги, відбулася заміна кредитора у грошовому зобов`язанні Державного житлово-комунального підприємства національної академії наук України за договором №3010016 в загальному розмірі 1 691 221,93 грн.

У вимозі №3-К від 12.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" повторно вимагало у відповідача погашення заборгованості, зокрема за договором №3010016 від 01.05.2001 на суму 1 691 221,93 грн. та направило відповідачу документи, які підтверджують набуття права вимоги боргів відповідача перед ПАТ «Київенерго». У додатках до даної вимоги перелічені наступні документи: довідки про стан розрахунків за спожиту теплову енергію за всіма договорами, рахунок на оплату заборгованості, копія акту про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021, витяг з Додатку № 1 до акту придбання майна, копія протоколу загальних зборів учасників № 1/2021 від 14.09.21, копія довіреності представника на право підпису.

Доказів належної оплати за договором суду не надано.

З огляду на викладене, суд відзначає, що за результатами аукціону Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-СТМ», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг», набуло право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію за Договором 01.05.2001 №3010016, а отже права та обов`язки у матеріальних правовідносинах перейшли від АТ «К.Енерго» до його правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг».

З урахуванням викладеного, враховуючи, що факт надання визначених умовами Договору послуг постачання теплової енергії та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу, а відтак заборгованість у розмірі 1 370 345, 68 грн підлягає стягненню з відповідача.

Судовий збір покладається на відповідача у зв`язку з задоволенням позов у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного житлово-комунального підприємства національної академії наук України (03150, місто Київ, вулиця Антоновича, будинок 124-128; ідентифікаційний код: 30573192) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київенерго-Борг" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13; ідентифікаційний код: 32826328) грошові кошти у розмірі 1 370 345 грн 68 коп. та судовий збір у розмірі 16 444 грн 15 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 11.12.2024.

Суддя Т.Ю. Трофименко