Рішення

від 10.12.2024 по справі 910/7509/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.12.2024Справа № 910/7509/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Доля і КО.ЛТД"</a>;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a>;

про усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання вчинити дії.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Колесников І. В., адвокат, ордер серії ВВ № 1038783 від 28.05.2024;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Доля і КО.ЛТД"</a> звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить суд:

- усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Доля і КО.ЛТД"</a> у користуванні нерухомим майном, житловим будинком, розташованим за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, шляхом встановлення відсутності місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a> за адресою: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a> внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про зміну місцезнаходження товариства з адреси: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, на іншу адресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі 910/7509/24, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 20.08.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 910/7509/24 до судового розгляду по суті.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 10.12.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 10.12.2024 представник відповідача не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, ухвали суду надсилалися відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, яка зазначена у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Старонаводницька, 17/2, м. Київ, 01015, проте з указаної адреси поштові відправлення повернулися з відміткою оператора поштового зв`язку про причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/7509/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду від 24.06.2024, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

10.12.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Доля і КО. ЛТД" (далі також - позивач, ТОВ "Доля і КО. ЛТД") є власником нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, з 11.08.2023.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням (юридичною адресою) Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a>, ідентифікаційний код 35917585 (далі також - відповідач, ТОВ "Петронафт Україна"), зазначено місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2.

Як вказує позивач, він, як власник нерухомого майна за вказаною адресою, не укладав жодних договорів з ТОВ "Петронафт Україна" на користування нерухомим майном за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, що може бути підставою для місцезнаходження відповідача за вказаною адресою, та використання і зазначення цієї адреси як достовірних відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Станом на день придбання нерухомого майна посадові особи та будь-яке майно ТОВ "Петронафт Україна" не знаходилося та не знаходиться за даною адресою.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58)).

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії) від зобов`язаних осіб. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 березня 2024 року у cправі № 911/1375/22.

Матеріалами справи встановлено, що позивач є власником нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 з 11 серпня 2023 року, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 11.08.2023.

ТОВ "Петронафт Україна" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 23.11.2006, номер запису: 10701020000023984, тобто в належному на праві власності позивачу нерухомому майну.

Доказів укладення між сторонами будь-яких цивільно-правових угод, що надають відповідачу право на користування належним позивачу нерухомим майном, суду не надано.

Вищезазначеним підтверджується, що ТОВ "Петронафт Україна" за адресою: вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 не знаходиться та діяльність за вказаною адресою не здійснює.

Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (попередній власник нерухомого майна), у відповіді № 0000609/12218-24 від 19.04.2024 на адвокатський запит від 09.04.2024 № 09/04-1 повідомив, що за період з 19.08.2009 по 11.08.2023, період протягом якого банк був власником вищевказаного нерухомого майна, договір користування цим нерухомим майном з відповідачем не укладався.

Також суд звертає увагу, що згідно листа ДПС України ГУ ДПС у м. Києві від 03.04.2024 № 33907/6/26-15-12-01-07 за адресою місцезнаходження нерухомого майна Позивача - місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 зареєстровано 12 юридичних осіб.

Так, відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статтею 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950", Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17.07.1997р. № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушенні і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння.

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 911/1659/19 та постанови ОП КГС ВС від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17.

Отже, пред`явлення негаторного позову (про усунення порушень права власності) відповідає змісту суб`єктивного права, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Частиною третьою статті 89 Цивільного кодексу України встановлено, що до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі за текстом - Закон України № 755-IV).

Так, відповідно до статті 1 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, відокремленого підрозділу юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту десятого частини другої статті 9 Закону України № 755-IV в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи.

Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно з пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до частини 4 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються: рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, а також установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі.

Отже, вирішення питання про зміну місцезнаходження відповідача з внесенням змін віднесено до виключної компетенції уповноваженого органу управління юридичної особи - відповідача.

Таким чином, відсутність за зареєстрованою адресою відповідача органів управління товариства та фактичного місця ведення діяльності чи розташування офісу суперечить ст.93 Цивільного кодексу України, п.45.2. ст.45 Податкового кодексу України, п.10 ч.2 ст.9 та ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

Використання адреси нерухомого майна для визначення місцезнаходження юридичної особи та отримання від цього відповідної вигоди, без отримання згоди власника об`єкта нерухомого майна, є порушенням права власності та створює перешкоди власнику (в даному разі позивачу) у здійсненні ним своїх прав вільно та на власний розсуд користуватись та розпоряджатись майном.

Матеріалами справи встановлено, що позивач звертався до загальних зборів, директора відповідача та засновника Аль Друбі Місбах, в якому повідомив, що ТОВ "Доля і Ко.ЛТД" є власником нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 з 11 серпня 2023 року та просив терміново змінити місцезнаходження "Петронафт Україна" з будинку 17/2 вулиця Старонаводницька, міста Києва на інше місцезнаходження (адресу). Вказані листи повернуто за закінченням терміну зберігання, ТОВ "Петронафт Україна" зміна місцезнаходження не відбувалася.

Вказане вище свідчить, що позивачем вчинялися засоби для досудового врегулювання спору щодо зміни місцезнаходження відповідача, проте бажаного результату не отримано.

Отже, оскільки питання про зміну місцезнаходження ТОВ "Петронафт Україна" не вирішено, суд вважає, що порушуються права позивача, як власника нерухомого майна, що підлягають судовому захисту.

Суд зазначає, що формальне використання адреси (місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2) ТОВ "Петронафт Україна" для визначення місцезнаходження юридичної особи, без згоди власника об`єкта нерухомого майна, створює перешкоди у здійсненні права власності та є порушенням прав позивача, а відтак позивач має право на усунення таких порушень, шляхом встановлення відсутності місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a>, код 35809939 за адресою: місто Київ, вул. Старонаводницька, будинок 17/2.

Таким чином, вимога позивача про усунення перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Доля і Ко. ЛТД" код 01043342, у користуванні нерухомим майном, житловим будинком розташованим за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, шляхом встановлення відсутності місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a>, ідентифікаційний код 34728880 за адресою: місто Київ, вул. Старонаводницька, будинок 17/2 є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

У той же час, рішення про зміну місцезнаходження юридичної особи є виключним правом вищого органу управління товариства. При цьому, приймаючи судове рішення суд не може підміняти повноваження органів управління юридичної особи.

Суд зазначає, що станом на дату ухвалення даного рішення місцезнаходження відповідача з адреси належного позивачу нерухомого майна не змінено, про що відповідно не внесено відомостей до Єдиного державного реєстру, які фактично містять недостовірну інформацію стосовно відповідача, а чинне законодавство України не містить будь-яких інших механізмів, які дозволяють позивачу встановити певний факт та вплинути на відповідача, ніж вирішення спору судом

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a>, ідентифікаційний код 34728880, внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про зміну місцезнаходження товариства з адреси: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 на іншу адресу.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи у судових засіданнях в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Доля і КО. ЛТД" (01015, м. Київ, провулок Памви Беринди, 4, ідентифікаційний код 01043342) у користуванні нерухомим майном, житловим будинком, розташованим за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, шляхом встановлення відсутності місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a> (ідентифікаційний код 34728880) за адресою: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a> (01015, м. Київ, Старонаводницька, 17/2, ідентифікаційний код 34728880), внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про зміну місцезнаходження товариства з адреси: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 на іншу адресу.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Петронафт Україна"</a> (01015, м. Київ, Старонаводницька, 17/2, ідентифікаційний код 34728880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Доля і КО. ЛТД" (01015, м. Київ, провулок Памви Беринди, 4, ідентифікаційний код 01043342) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.12.2024.

Суддя О.В. Мандриченко