Рішення

від 11.12.2024 по справі 911/378/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Справа № 911/378/17 (911/3076/23)

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу

за позовомКомунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства",

Київська область, м. Славутич

доКомунального підприємства "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської

ради, Київська область, м. Славутич

про стягнення 182 079,66 грн.

В межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/378/17 за заявою Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою суду від 06.07.2017 р.

Наразі триває процедура санації Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства".

09.10.2023 р. до суду надійшла позовна заява Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" про стягнення з Комунального підприємства "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради 182 079,66 грн., з яких: 124 918,35 грн основного боргу; 6 400,22 грн інфляційних втрат, 3 108,37 грн 3% річних, 47 652,72 грн пені.

Ухвалою господарського суду від 11.10.2023 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в межах провадження у справі № 911/378/17 про банкрутство Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства"; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; роз`яснено відповідачу, що відзив на позовну заяву подається до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження (частина перша статті 251 ГПК України). У зазначений строк відповідач має подати суду відзив, який повинен відповідати вимогам статті 165 ГПК України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копії відзиву та доданих до нього документів відповідач має надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзиву до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивом на позов; встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до частини сьомої статті 252 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано позивачу у строк до п`яти днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення у порядку, передбаченому статтями 166, 167, 251 Господарського процесуального кодексу України; зобов`язано учасників справи всі заяви, пояснення, клопотання, заперечення у справі викладати в письмовій формі (частина друга статті 169 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) визначено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Наведена ухвала суду була надіслана сторонам у справі у встановленому порядку.

Відповідач вимог ухвали суду не виконав, проти позову в установленому порядку не заперечив, відзиву на позовну заяву не подав.

Таким чином, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Згідно із частиною дев`ятою статті 165 та частиною другою статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до вище перелічених норм Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

11.04.2024 р. через систему "Електронний суд" представником позивача подано Клопотання про витребування доказів від 11.04.2024 р., в якому він просить суд поновити строк подання клопотання та витребувати у відповідача належним чином завірену копію витягу з журналу реєстрації вхідних документів, що підтверджує отримання листа позивача за вхідним номером 118 від 15.02.2023 р. Дане клопотання вмотивовано тим, що позивачем при поданні позовної заяви в якості доказу було додано лист вих. № 01.04/271 від 15.02.2023 р. про повторне надання та підписання актів та рахунків наданих послуг з наявним відбитком реєстраційного номеру та датою. У рішенні у справі № 377/378/17 (911/3075/23) від 10.04.2024 р. Господарський суд Київської області не прийняв до уваги аналогічний лист з даною відміткою та дійшов висновку, що останній є не належним доказом надсилання, вручення позивачем або отримання відповідачем актів наданих послуг. В зв`язку з наведеним позивач вважає за потрібне витребувати завірену копію витягу з журналу реєстрації вхідних документів відповідача, оскільки даний доказ підтверджує факт отримання відповідачем актів та рахунків наданих їм послуг. На момент подання позову позивач не знав про виникнення необхідності витребування даного доказу, в зв`язку з чим просить поновити строк подання клопотання та вважати цю причину поважною.

Відповідно до частини першої статті 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною другою статті 80 ГПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з частиною другою статті 81 ГПК України, у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Частинами першою, другою статті 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже клопотання про витребування доказів судом повинно бути подане позивачем разом з поданням позовної заяви у разі неможливості самостійно надати докази.

Судом встановлено, що клопотання про витребування доказів позивача надійшло 11.04.2024 р., - після звернення до суду з позовом; у поданому клопотанні про витребування доказів в порушення вимог пунктів четвертого, п`ятого частини другої статті 81 ГПК України відсутні відомості про заходи, яких вжив позивач для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно позивачем.

Також, позивач вказує на те, що на момент подання позову позивач не знав про виникнення необхідності витребування даного доказу, проте вимоги щодо належності доказів, визначені нормою статті 76 ГПК України.

На підставі викладеного, суд залишає без задоволення клопотання позивача про витребування доказів від 11.04.2024 р.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, та об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

01.10.2021 р. між Комунальним підприємством "Управління житлово-комунального господарства" (теплопостачальна організація) та Комунальним підприємством "Житлово-комунальний центр" Славутицької міської ради (споживач) укладено договір про постачання теплової енергії № 42-21-Т (надалі за текстом "Договір"), відповідно до п. 1.1. якого за цим договором теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію в потрібних обсягах на об`єкт, розташований за адресою: м. Славутич, Каштановий проїзд будівля гуртожитка № 8, а споживач зобов`язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими відповідними органами влади тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору у вигляді гарячої води для опалення та підготовки гарячого водопостачання.

Згідно з пунктом. 2.4. Договору, теплопостачальна організація та споживач у рамках виконання умов цього договору свою діяльність повинні виконувати у відповідності з вимогами "Правил користування тепловою енергією" затвердженою постановою КМУ від 03.10.2007 р. № 1198.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету міністрів України № 1198 від 03.10.2007 р., споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно додатку 1 до Договору (пункти 1-3), теплопостачальна організація постачає споживачу в період з 01.10.2020 р. по 01.10.2021 р. теплову енергію в межах Q рік = 160 Гкал/рік. Орієнтовна вартість теплової енергії, що постачається споживачу, за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 304 707,84 грн у т.ч. ПДВ 50 784,64 грн. Тариф на теплову енергію згідно Рішення Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 28.05.2021 р. № 214, становить 1587,02 грн/Гкал без ПДВ" за 1 Гкал (без ПДВ). Дата зняття споживачем показань приладів обліку 21-е число поточного місяця; подання звіту теплопостачальній організації не пізніше 23-го числа.

Пунктом 3 Додаткової угоди № 1 від 03.11.2021 р. до договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р. про постачання теплової енергії, сторони внесли зміни до п. 2 додатку № 1 до договору та узгодили, що Орієнтовна вартість теплової енергії, що постачається споживачу, за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору, становить 259 253,76 грн у т.ч. ПДВ 43 208,96 грн. Тариф на теплову енергію згідно Рішення Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 12.10.2021 р. № 438, яке набирає чинності з 12.10.2021 р., становить 1 350,28 грн за 1 Гкал (без ПДВ).

Відповідно до пп. 3.2.2. Договору, споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені даним договором.

Згідно з п. 5.1. Договору облік споживання теплової енергії проводиться приладним способом.

Відповідно до пунктів 5.6., 5.7. Договору, акт є документом, що підтверджує факт отримання споживачем теплової енергії у відповідному місяці. В акті зазначаються фактичні обсяги споживання теплової енергії, ціна та вартість спожитої теплової енергії у відповідному розрахунковому місяці. Споживач має належним чином засвідчити (підписати та скріпити відбитком печатки, а у випадку відсутності печатки - підписати) акт та повернути один примірник акту теплопостачальній організації протягом трьох календарних днів з моменту отримання такого акту. У випадку неповернення належним чином засвідченого акту споживачем протягом вказаного строку, акт вважається чинним (погодженим сторонами даного договору), а теплова енергія отриманою споживачем в кількості, вказаній в акті. Споживач підтверджує, що підписаний (погоджений) сторонами акт за розрахунковий місяць означає повне виконання теплопостачальною організацією своїх зобов`язань за цим договором у відповідному місяці.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що вартість теплової енергії визначається відповідно до затверджених уповноваженим державним органом тарифів та обсягів спожитої теплової енергії.

Пунктом 6.2. Договору сторони обумовили, що розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. За домовленістю сторін розрахунки за теплову енергію можуть проводитись і іншими не забороненими чинним законодавством формами.

Згідно з п. 6.3. Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 6.4. договору, за наявності заборгованості в споживача за цим договором, теплопостачальна організація зараховує кошти, що надійшли від споживача, як погашення заборгованості за одержану теплову енергію спожиту в минулі періоди незалежно від призначення платежу.

Пунктами 7.1., 7.3.4. та 7.3.5. Договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов`язань, крім випадку письмової відмови сторони. У разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється за прострочення виконання грошового зобов`язання через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пунктів 10.1., 10.2. Договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання представниками сторін і діє до 30.09.2022 р., а в частині проведення розрахунків до повного їх виконання. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до пункту 12.3. Договору, всі зміни та доповнення до цього договору являються невід`ємною частиною цього договору.

Договір, додатки до Договору та додаткова угода до нього підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток позивача та відповідача.

Виходячи з наявних матеріалів справи, згідно з п. 10.2. Договору, останній був пролонгований на наступний рік (до 30.09.2023 р.). Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Позивач стверджує, що він в повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором за березень, квітень, листопад, грудень 2022 р., січень-квітень 2023 р., на підтвердження чого долучив акти наданих послуг. Відповідно до позовної заяви відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за Договором за поставлену позивачем у вказаний період теплову енергію не розрахувався, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість у сумі 124 918,35 грн.

На переконання позивача, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання на підставі пунктів 6.3., 7.3.4., 7.3.5. Договору, ст. 625 ЦК України він має сплатити на користь позивача, крім основного боргу, 3 108,37 грн 3% річних, 6 400,22 грн інфляційних втрат, а також 47 652,72 грн пені.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до статті 165 ГПК України, здійснює розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Судом встановлено, що на підставі Договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р. сторонами без зауважень підписано акти наданих послуг до Договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за січень, лютий, березень, квітень 2023 р., відповідно до яких теплопостачальною організацією надано послуги з постачання теплової енергії у Гкал, що відповідають вимогам Договору та задовольняють вимоги споживача, всього за актами за січень, лютий, березень, квітень 2023 р. на загальну суму 75 070,17 грн. Акти наданих послуг до Договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за період січень-квітень 2023 р. підписані позивачем та відповідачем, скріплені відтисками печаток юридичних осіб, та відповідно до пункту 5.6. Договору є належними доказами отримання відповідачем теплової енергії від позивача згідно актів наданих послуг в січні-квітні 2023 р.

В свою чергу, акти наданих послуг до Договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за період березень, квітень, листопад, грудень 2022 р., наявні в матеріалах справи, не підписані відповідачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги за період: березень, квітень, листопад, грудень 2022 р. позивач посилається на те, що ним надсилались відповідачу за адресою: м. Славутич, Київський квартал, буд. 14 рахунки-фактури та акти наданих послуг за вказані періоди, вказуючи на те, що відповідач так їх і не повернув підписаними з його боку позивачу, у зв`язку з чим, з позиції позивача, згідно п. 5.6. договору, акти вважаються чинними (погодженими сторонами договору), а теплова енергія отриманою споживачем в кількості, вказаній у акті.

На підтвердження надсилання позивачем відповідачу актів до договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р., в тому числі за березень, квітень, листопад, грудень 2022 р. позивач долучив копію листа № 01.04/271 від 15.02.2023 р. "Про повторне надання та підписання актів та рахунків наданих послуг". У нижньому правому куті листа наявний напис "вхід. № 118" під яким є ознаки дати, проте засвідчувальний напис позивача про відповідність копії документа оригіналу виконаний безпосередньо на даті, що унеможливлює розпізнання її змісту. Доказів на підтвердження обставини надсилання вказаних актів за березень, квітень, листопад, грудень 2022 р. засобами поштового зв`язку позивачем відповідачу, суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що копія листа № 01.04/271 від 15.02.2023 р. не є належним доказом отримання відповідачем або надсилання, вручення позивачем відповідачу актів наданих послуг за договором № 42-21-Т від 01.10.2021 за березень, квітень, листопад, грудень 2022 р., оскільки зазначена копія листа не містить ознак та не доводить факту отримання перелічених актів саме відповідачем, його уповноваженою особою або вручення позивачем саме відповідачу, його уповноваженій особі. На підставі наведеного копія листа № 01.04/271 від 15.02.2023 р. відхиляється судом як неналежний, недопустимий доказ.

Поряд з наведеним, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором за період за січень 2023 р. - квітень 2023 р., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями актів наданих послуг до Договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за січень, лютий, березень, квітень 2023 р., копіями рахунків-фактур за січень, лютий, березень, квітень 2023 р. Підписані сторонами акти наданих послуг за січень 2023 р. - квітень 2023 р. за умовами Договору породжують у замовника обов`язок з оплати наданих послуг.

В свою чергу з урахуванням ст. 14, 73, 74, 76, 77, 78 ГПК України, пунктів 5.6, 5.7. Договору, матеріалами справи достовірно не підтверджується надсилання, передачу позивачем відповідачу (його уповноваженій особі) актів наданих послуг за договором № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за березень 2022 р., квітень 2022 р., листопад 2022 р., грудень 2022 р.; позивачем згідно з умовами Договору не доведено за допомогою належних та допустимих доказів факт отримання споживачем теплової енергії у березні, квітні, листопаді, грудні 2022 р., її фактичні обсяги споживання, та не доведено факт повного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором у перелічені місяці, а відтак, виникнення у відповідача обов`язку з оплати теплової енергії.

Судом встановлено, що відповідно до довідки головного бухгалтера позивача про нарахування та оплату послуг за період 01.03.2022 р. - 30.04.2023 р. за договором № 42-21-Т від 01.10.2021 р. заборгованість за січень, лютий, березень, квітень 2023 р. обліковується у сумі 75 070,17 грн.

Приписами частини першої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до частини другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Нормами частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами частини першої статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами частин першої, другої статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Нормами частини перша статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами частини другої статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина перша статті 629 ЦК України, частина перша статті 525 ЦК України передбачають, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно з частиною другою статті 614 ЦК України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до частин першої, другої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що у Договорі строк (термін) виконання обов`язку з оплати одержаної теплової енергії не встановлений.

В актах наданих послуг до Договору за січень, лютий, березень, квітень 2023 р. наявна вимога позивача перерахувати кошти, а саме: 26 524,90 грн (в акті за січень 2023 р.), 24 240,23 грн (в акті за лютий 2023 р.), 18 439,43 грн (в акті за березень 2023 р.), 5 865,61 (в акті за квітень 2023 р.).

Відповідачем доказів сплати зазначеної заборгованості суду не надано.

Таким чином, позивачем було пред`явлено відповідачу вимогу по оплаті одержаної теплової енергії за січень-квітень 2023 р. та відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, за поставлену позивачем у січні, лютому, березні, квітні 2023 р. теплову енергію не розрахувався, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість за вказаний період поставки у сумі 75 070,17 грн.

Cудом на підставі наявних доказів встановлено, що відповідач є таким, що прострочив строк виконання зобов`язань за отриману теплову енергію у січні-квітні 2023 р.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 76, частини першої статті 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, обов`язок доведення факту належної оплати за спожиту теплову енергію закон покладає на відповідача.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем 03.08.2023 р. було направлено на адресу відповідача претензію № 9 про сплату боргу за надані послуги з постачання теплової енергії від 01.08.2023 р. № 01.07-13/1333, відповідно до змісту якої позивач повідомляє відповідача про наявність у останнього станом на 31.07.2023 р. боргу за договором про постачання теплової енергії №42-21-Т у розмірі 124 918,35 грн та просить здійснити його погашення (копії вказаних документів та доказів їх направлення долучено до матеріалів справи).

04.09.2023 р. позивачем було направлено відповідачу претензію № 16 про сплату боргу за надані послуги № 01.07-13/1530 від 04.09.2023 р., в якій позивач також вимагає у відповідача сплатили заборгованість перед позивачем за надані послуги в розмірі 269 896,83 грн. (копії вказаних документів та квитанції АТ Укрпошта від 04.09.2023 р. долучено до матеріалів справи).

Крім того, позивач долучив до матеріалів справи копію листа № 01.04/998 від 19.06.2023 р. "Щодо погашення заборгованості" та "вимоги про сплату заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 269 896,83 грн" № 01-07.16/1024 від 22.06.2023 р., адресовані відповідачу, які долучені без належних доказів направлення відповідачу або вручення уповноваженій особі відповідача, в зв`язку з чим відхиляються судом.

Відповідач відзиву на позов не надіслав, належних та допустимих доказів, які б спростовували викладені позивачем обставини суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом враховано, що виходячи із умов Договору, визначених сторонами на власний розсуд, акт є документом, що підтверджує факт отримання споживачем теплової енергії у відповідному місяці. В акті зазначаються фактичні обсяги споживання теплової енергії, ціна та вартість спожитої теплової енергії у відповідному розрахунковому місяці (п. 5.6. Договору).

На підставі викладеного, судом встановлено, що на виконання умов Договору про постачання теплової енергії від 01.10.2021 р. № 42-21-Т позивачем було надано відповідачу послуги з постачання теплової енергії, що підтверджується копіями актів наданих послуг до Договору № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за січень 2023 р., лютий 2023 р., березень 2023 р., квітень 2023 р., рахунків-фактури за вказані місяці на суму 75 070,17 грн.

Відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань за вказаним Договором, за поставлену позивачем протягом січня-квітня 2023 р. теплову енергію не розрахувався, у зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість за період: січень 2023 р.- квітень 2023 р. на загальну суму 75 070,17 грн.

Таким чином, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи арифметичну відповідність суми боргу за січень-квітень 2023 р. обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам, включаючи акти наданих послуг за січень-квітень 2023 р., підписані сторонами без зауважень, складені на виконання Договору від 01.10.2021 р. № 42-21-Т про постачання теплової енергії, та враховуючи, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений і його розмір не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача за період січень-квітень 2023 р. 75 070,17 грн. по оплаті вартості поставленої відповідачу теплової енергії за Договором є обґрунтованою і доведеною позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню. Відповідачем до суду не подано жодних заперечень чи доказів, які б спростовували доводи позову. Відповідачем доказів сплати зазначеної заборгованості суду не надано, наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано.

В свою чергу, позивачем за допомогою належних, допустимих, достовірних доказів не доведено належне виконання ним своїх зобов`язань за договором № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за березень, квітень 2022 р., листопад 2022 р., грудень 2022 р., зокрема факт отримання споживачем (відповідачем) теплової енергії у вказані періоди, її обсяг, в зв`язку з чим та позовні вимоги в частині позовних вимог по стягненню з відповідача основного боргу за березень, квітень 2022 р., листопад 2022 р., грудень 2022 р. задоволенню не підлягають та відхиляються судом.

Відповідно до довідки головного бухгалтера позивача про нарахування та оплату послуг за період 01.03.2022 30.04.2023 р. за договором № 42-21-Т від 01.10.2021 р., 21.04.2023 р., 10.05.2023 р., 21.06.2023 р., 21.06.2023 р., у позивача обліковується погашення заборгованості відповідача за рахунком фактурою №ТП-000000276 за березень 2022 року. Беручи до уваги положення пункту 6.4. Договору, часткове зарахування погашення заборгованості відповідача за березень 2022 року суд не розцінює у якості визнання відповідачем боргу за березень 2022 року, оскільки в матеріалах справи відсутні платіжні документи, які б засвідчували за який період сплачував кошти відповідач, зараховані за березень 2022 р.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 6 400,22 грн. інфляційних втрат, 3 108,37 грн. 3% річних, 47 652,72 грн пені, нарахованих за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним Договором по рахункам фактури: ТП-000000276 від 31.03.2022 р., № тп-000000347 від 30.04.2022 р., № тп-000000415 від 30.11.2022 р., № тп-000000483 від 31.12.2022 р., по рахунку фактури № тп-000000053 від 31.01.2023 р. (заборгованість за січень 2023 р., акт наданих послуг за січень 2023 р.) - нарахування за період з 01.03.2023 р. по 27.09.2023 р. в сумі 26 524,90 грн; по рахунку фактури № тп-000000108 від 28.02.2023 р. (заборгованість за лютий 2023 р., акт наданих послуг за лютий 2023 р.) (нарахування за період з 01.04.2023 р. по 27.09.2023 р. в сумі 24 240,23 грн); по рахунку фактури № тп-000000166 від 31.03.2023 р. (заборгованість за березень 2023 р., акт наданих послуг за березень 2023 р.) (нарахування за період з 01.05.2023 р. по 27.09.2023 р. в сумі 18 439,43 грн); по рахунку фактури № тп-000000206 від 30.04.2023 р. (заборгованість за квітень 2023 р., акт наданих послуг за квітень 2023 р.) (нарахування за період з 01.06.2023 р. по 27.09.2023 р. в сумі 5 865,61 грн), суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 цього ж кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом на підставі наявних доказів встановлено, що згідно з частиною другою статті 530 ЦК України, відповідач є таким, що прострочив строк виконання зобов`язань за Договором за січень 2023 р. з 08.02.2023 р., за лютий 2023 р. з 08.03.2023 р., за березень 2023 р., - з 08.04.2023 р., за квітень 2023 р., - з 06.05.2023 р.

Пунктами 7.3.4. та 7.3.5 Договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію споживач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, 3 % річних та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який оплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється за прострочення виконання грошового зобов`язання через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача основного боргу за Договором № 42-21-Т від 01.10.2021 р. за період березень 2022 р, квітень 2022 р., листопад 2022 р., грудень 2022 р., підстави для задоволення позовних вимог зі стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних, пені (в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який оплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу), що нараховані позивачем за прострочення сплати відповідачем основного боргу за березень, квітень, листопад, грудень 2022 р., - відсутні.

Відповідно до частин першої, другої статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем грошових вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за поставлену у січні 2023 р. теплову енергії (період нарахування з 01.03.2023 р. по 27.09.2023 р.), судом встановлено, що позивачем відповідний розрахунок здійснено невірно, однак відповідно до розрахунку суду, здійсненого в межах визначеного позивачем періоду нарахування, інфляційні втрати є більшими, від заявлених позивачем, а відтак, з урахуванням положень, зокрема статті 14 ГПК України, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за поставлену у січні 2023 р. теплову енергії підлягають задоволенню в межах суми заявленої позивачем, а саме: 259,22 грн.

Водночас, здійснивши перерахунок заявлених позивачем грошових вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості за поставлену у лютому-квітні 2023 р. теплову енергії (періоди нарахування: на борг за лютий 2023 р. з 01.04.2023 р. по 27.09.2023 р.; на борг за березень 2023 р. з 01.05.2023 р. по 27.09.2023 р.; на борг за квітень 2023 р. з 01.06.2023 р. по 27.09.2023 р.), судом встановлено, що у період нарахування визначений позивачем мала місце дефляція, а відтак, відсутні інфляційні втрати, які б підлягали задоволенню, нараховані на суму заборгованості за поставлену у лютому-квітні 2023 р. теплову енергії.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем вимог в частині 3% річних, нарахованих на борг, що виник, у зв`язку з не здійсненням оплати поставленої теплової енергії за період: січень - квітень 2023 р., судом встановлено, що відповідний розрахунок здійснено вірно, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 103,34 грн. 3% річних.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, нарахованої на борг, що виник, у зв`язку з не здійсненням оплати поставленої теплової енергії за період: січень - квітень 2023 р., судом встановлено, що такий розрахунок здійснено вірно, а відтак, пеня, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період прострочення виконання грошового зобов`язання, з урахуванням умов Договору, якими сторони погодили продовження строку нарахування пені становить 17 516,88 грн.

Приписами частин першої, другої статті 73, частини першої статті 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що встановлений судом борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується поданими позивачем доказами та не спростований відповідачем, суд задовольняє позов частково та стягує з відповідача на користь позивача 75 070,17 грн. основного боргу за період січень-квітень 2023 р., 17 516,88 грн. пені, 1 103,34 грн 3% річних та 259,22 грн. інфляційних втрат, в іншій частині в задоволенні позову відмовляє.

Витрати позивача зі сплати судового збору, у відповідності до вимог п. 2 частини першої статті 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 237-238, 240 ГПК України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства "ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИЙ ЦЕНТР" СЛАВУТИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Київський Квартал, буд. 14, м. Славутич, Київська обл., 07101; код ЄДРПОУ 32631821) на користь Комунального підприємства "Управління житлово-комунального господарства" (вул. Військових Будівельників, буд. 8, м. Славутич, Київська область, 07100; код ЄДРПОУ 31476318) 75 070 (сімдесят п`ять тисяч сімдесят) гривень 17 копійок основного боргу; 1 103 (одна сто три) гривні 34 копійки 3% річних; 259 (двісті п`ятдесят дев`ять) гривень 22 копійки інфляційних втрат; 17 516 (сімнадцять тисяч п`ятсот шістнадцять) гривень 88 копійок пені; 1 409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 24 копійок судового збору.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Видати наказ.

Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання 11.12.2024 р.

Суддя А.В. Лопатін