Рішення

від 04.12.2024 по справі 914/2619/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024 Справа № 914/2619/24

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бау Україна»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс»

про: стягнення 116 852,53 грн.,

представники:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

23.10.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бау Україна» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» про стягнення 116 852,53 грн.

28.10.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 20.11.2024р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов`язковою.

Хід справи викладено в ухвалах суду і відображено в протоколах судових засідань.

20.11.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру річних відсотків до 3% від заявленої позивачем суми (вх.№28014/24).

27.11.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№28805/24).

27.11.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про долучення доказів щодо підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх.№28802/24).

03.12.2024р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло доповнення до клопотання про зменшення розміру річних відсотків до 3% від заявленої позивачем суми, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат (вх.№29362/24).

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині оплати поставленого позивачем товару, зокрема, тим, що відповідачем не здійснено оплату за отриманий товар в повному обсязі та у встановлені договором строки.

Відповідач не заперечив щодо стягнення заборгованості за договором поставки, однак за змістом поданих клопотань, не погоджується із позовними вимогами в частині стягнення відсотків річних та інфляційних втрат.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

13 липня 2023 року між постачальником ТзОВ «Бау Україна» та покупцем ТзОВ «Цикада Плюс» укладено договір поставки №13/07/23-1 (далі Договір), згідно п.п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити покупцю будівельні суміші (далі Товар), а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити вартість Товару. Асортимент, кількість та ціни Товару, який поставляється за цим Договором, погоджуються Сторонами у видаткових накладних, які, після підписання їх Сторонами, мають юридичну силу специфікацій та є невід`ємною частиною Договору.

На виконання вказаного договору постачальником 10 серпня 2023 року поставлено покупцю товар «Штукатурка гіпсова ЄС-75 Premium (30 кг) у кількості 675 штук, загальною вартістю 162 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №690 від 10 серпня 2023 року та товарно-транспортною накладною №Р90 від 10 серпня 2023 року.

Крім того, 15 вересня 2023 року постачальником поставлено покупцю товар «Штукатурка гіпсова ЄС-75 Premium (30 кг) у кількості 90 штук, загальною вартістю 21 600,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №850 від 15 вересня 2023 року та товарно-транспортною накладною №Р850 від 15 вересня 2023 року.

Крім того, 27 вересня 2023 року постачальником поставлено покупцю товар «Штукатурка гіпсова ЄС-75 Premium (30 кг) у кількості 225 штук, загальною вартістю 54 000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №907 від 27 вересня 2023 року.

Таким чином, загальна вартість поставленого товару склала 237 600,00 грн.

Водночас, покупцем ТзОВ «Цикада Плюс» частково оплачено вищезгаданий товар, а саме 21 липня 2023 року в розмірі 162 000,00 грн, 01 березня 2024 року в розмірі 20 000,00 грн, у зв`язку з чим заборгованість покупця перед постачальником склала 55 600,00 грн, що слідує з акту звірки взаємних розрахунків.

Згідно з п.2.2 Договору, оплата вартості Товару за цим Договором здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 7 (сім) днів з моменту поставки Товару на підставі видаткової та/або товарно-транспортної накладної. На вимогу Постачальника Сторони можуть в усній формі можуть погодити повну або часткову оплату вартості Товару

Таким чином, враховуючи те, що покупець оплатив товар, поставлений згідно видаткової накладної №690 від 10 серпня 2023 року, на суму 162 000,00 грн, а також частково оплатив товар, поставлений згідно видаткової накладної № 850 від 15 вересня 2023 року, на суму 20 000,00 грн, залишок оплати за останньою накладною в розмірі 1 600,00 грн він був зобов`язаний оплатити до 23 вересня 2023 року включно. Оплату за накладною №907 від 27 вересня 2023 року в розмірі 54 000,00 грн покупець був зобов`язаний здійснити до 05 жовтня 2023 року включно.

Втім, поставлений товар так і не оплачений в повному обсязі протягом передбачених Договором строків, проти чого відповідач не заперечив.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що протягом строку дії цього Договору, грошові зобов`язання Покупця існують і підлягають сплаті у національній валюті України гривні. У зв`язку із тим, що Товар може оплачуватися Покупцем не в день поставки Товару та в тому випадку, якщо середній обмінний комерційний курс продажу іноземних валют (долар США, Євро) до гривні на день фактичної оплати Товару є вищим за курси даних іноземних валют, що були на дату поставки Товару, ціна Товару, що вказана у видатковій накладні та загальна сума Договору, яка підлягає до оплати Покупцем в гривнях, підлягає коригуванню в сторону збільшення за наступною формулою:

Ц2 = Ц1 * К2 / К1, де: Ц2 ціна Товару в гривнях, що підлягає до сплати Покупцем; Ц1 ціна Товару в гривнях на дату поставки Товару згідно із видаткової накладної; К1 середній обмінний комерційний курс продажу долара США або Євро до гривні на день поставки Товару згідно із видаткової накладної; К2 середній обмінний комерційний курс продажу долара США або Євро в день фактичних розрахунків за Товар.

У п.2.4 Договору сторони погодили, що середній обмінний комерційний курс продажу долара США та Євро до валюти України і їх співвідношення визначаються згідно даних, які вказані за посиланням: https://minfin.com.ua/ua/currency/banks/.

Встановлено, що середній комерційний курс продажу долара США станом на день поставки товару згідно видаткової накладної №850 15 вересня 2023 року становив 38 грн 40 коп. за 1 долар США, а згідно накладної №907 27 вересня 2023 року становив 38 грн 30 коп. за 1 долар США, що підтверджується витягами

з веб-сайту https://minfin.com.ua/ua/currency/banks.

Станом на 23 жовтня 2024 року, середній комерційний курс продажу долара США становить 41 грн 60 коп за 1 долар США, що підтверджується витягом з веб-сайту https://minfin.com.ua/ua/currency/banks.

Таким чином, 1 600 грн * 41 грн 60 коп. / 38 грн 40 коп. = 1 733 грн 33 коп. сума, яка підлягала сплаті покупцем на користь постачальника станом на 23 жовтня 2024 року за поставлений і недооплачений товар згідно видаткової накладної №850 від 15 вересня 2023 року;

54 000 грн * 41 грн 60 коп. / 38 грн 30 коп. = 58 652 грн 74 коп. сума, яка підлягала сплаті покупцем на користь постачальника станом на 23 жовтня 2024 року за поставлений і недооплачений товар згідно видаткової накладної №907 від 27 вересня 2023 року.

З огляду на вказане, основна заборгованість покупця становить 60 386 грн 07 коп.

Крім того, п.4.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати (неоплати) Товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченого або несвоєчасно оплаченого Товару, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення.

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором здійснюється без обмеження строку.

Відтак, стороною позивача нараховано пеню за весь період заборгованості, розрахунки якої додано до позовної заяви.

Враховуючи викладене, розмір пені у зв`язку з неоплатою вартості поставленого товару згідно видаткової накладної №850 від 15 вересня 2023 року за розрахунками позивача склав 507 грн 12 коп., згідно видаткової накладної №907 від 27 вересня 2023 року такий розмір склав 16 405 грн 07 коп., що в сумі становить 16 912 грн 19 коп. пені.

Окрім цього, п.4.2 Договору передбачено, що у разі прострочення покупцем строків (термінів) оплати Товару (його партії) більш ніж на три календарні дні, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від заборгованості.

Відтак, за розрахунками позивача, розмір штрафу у зв`язку з простроченням покупцем оплати згідно видаткової накладної №850 від 15 вересня 2023 року склав 160,00 грн, згідно видаткової накладної №907 від 27 вересня 2023 року 5 400,00 грн, що в сумі складає 5 560,00 грн штрафу.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що за порушення грошового зобов`язання покупець зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочки та 50 % річних від простроченої суми.

Розрахунки інфляційних втрат та відсотків річних долучено до позовної заяви.

Згідно вказаних розрахунків, у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання за видатковою накладною №850 від 15 вересня 2023 року, позивач просить стягнути з відповідача: 50 % річних за період з 24 вересня 2023 року по 23 жовтня 2024 року в розмірі 866 грн 17 коп., інфляційні втрати за період з 24 вересня 2023 року по 23 жовтня 2024 року в розмірі 137 грн 63 коп.

Також, у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання за видатковою накладною № 907 від 27 вересня 2023 року, позивач просить стягнути з відповідача: 50 % річних за період з 06 жовтня 2023 року по 23 жовтня 2024 року в розмірі 28 345 грн 45 коп., інфляційні втрати період з 06 жовтня 2023 року по 23 жовтня 2024 року в розмірі 4 645 грн 02 коп.

Відтак, за розрахунками позивача, загальний розмір інфляційних втрат склав 4 782 грн 65 коп., загальних розмір відсотків річних склав 29 211 грн 62 коп., що в загальній сумі становить 33 994 грн 27 коп.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача загальний розмір заборгованості, який становить 116 852 грн 53 коп. і складається з 60 386 грн 07 коп. основної заборгованості, 16 912 грн 19 коп. пені, 5 560 грн штрафу, 29 211 грн 62 коп відсотків річних, 4 782 грн 65 коп. інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частинами першою та другою ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 ст. 693 ЦК України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтею 611 ЦК України передбачені наслідки порушення зобов`язання.

Згідно з ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, між сторонами існували господарські відносини, які виникли на підставі договору поставки №13/07/23-1 від 13 липня 2023 року.

Судом встановлено, що згідно видаткових накладних, наявних в матеріалах справи, позивачем передано у власність відповідачу товар, за змістом яких, покупець не має жодних претензій до прийнятого товару.

Як ствердив позивач, повного розрахунку з покупцем не проведено, станом на момент подання позову та з урахуванням умов договору заборгованість складає 60 386,07 грн.

Відповідачем не було надано суду будь-яких заперечень щодо факту отримання ним від позивача товару.

Крім того, в письмових поясненнях відповідач не заперечив щодо стягнення основної заборгованості.

Доказів виконання зобов`язань перед позивачем у повному обсязі відповідач суду не надав.

Згідно з матеріалами справи та наявними доказами у сукупності суд дійшов до висновку, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Враховуючи умови договору та те, що строк оплати за поставлений товар настав, враховуючи відсутність доказів оплати в повному обсязі, вимога позивача про стягнення заборгованості за договором поставки товару підлягає задоволенню, а саме у розмірі 60 386,07 грн., оскільки матеріалами справи підтверджується відповідний розмір заборгованості, який повністю узгоджується з умовами укладеного договору.

Щодо суми пені та штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що уразі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові уразі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.4 Договору сторони погодили, що відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором здійснюється без обмеження строку.

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі несвоєчасної оплати поставленого товару, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що він є вірним.

Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума пені, яка підлягає задоволенню, становить 16 912,19 грн.

Також, позивач заявив до стягнення штраф у розмірі 5 560,00 грн.

П.4.2 Договору передбачено, що у разі прострочення покупцем строків (термінів) оплати Товару (його партії) більш ніж на три календарні дні, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від заборгованості.

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі № 910/12876/19.

Перевіривши наданий розрахунок штрафу, суд встановив, що заявлена до стягнення сума вказаних нарахувань є вірною та підлягає стягненню.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення 4 782,65 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Згідно зі ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Поряд з цим, частина друга вказаної норми допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.

З огляду на викладене, норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Такий правовий висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2018р. у справі № 905/192/18

Як вже зазначалося, за умовами укладеного між сторонами у справі Договору поставки остаточна ціна товару (сума договору) визначається за результатом перерахунку (коригування) фактично орієнтовної ціни. Такий перерахунок полягає у тому, що фактично здійснені Покупцем платежі в рахунок оплати товару за орієнтовною сумою договору коригуються на курс долара США/Євро до гривні станом на дату фактичної оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України, частиною першою покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена, виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, умови укладеного між сторонами у справі Договору поставки передбачають можливість зміни ціни договору, що є правом сторін та узгоджується з принципом свободи договору та положеннями ст. 632 ЦК України.

З огляду на викладене, грошове зобов`язання Покупця хоч і виражене у гривні, проте має прив`язку до середнього комерційного курсу продажу валюти. При цьому, визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати товару за фактично в результаті орієнтовною вартістю. Встановлена у Договорі відповідна умова має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості товару, які позивач, як постачальник отримав унаслідок зміни курсу гривні до долара США/Євро. Отже, враховуючи те, що орієнтовна вартість товару перераховується (коригується) відповідачем станом на дату саме фактичної оплати товару (не залежно від того, чи своєчасно, чи ні була здійснена ця оплата) з урахуванням курсу долара США/Євро до гривні, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції, зокрема, і у разі порушення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на фактично в результаті орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.04.2021р. у справі № 910/11077/20.

З урахуванням наведеного, зважаючи на правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 4 782,65 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення 29 211,62 грн. - 50% річних, суд виходить з наступного.

У спірних правовідносинах сторонами було погоджено застосування 50% річних.

Тобто, підвищені проценти за статтею 625 ЦК України встановлені й узгоджені самими сторонами.

Суд, враховуючи доведення існування порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором у частині своєчасної оплати поставленого товару, перевіривши розрахунки 50% річних, долучені позивачем до матеріалів справи, встановив, що розрахунки є арифметично правильними. Позивачем правомірно визначено періоди та здійснено нарахування на суму основного боргу, з урахуванням зменшення суми основного боргу, за рахунок часткових сплат відповідачем основного боргу.

Водночас, відповідач у поданих клопотаннях просить зменшити розмір 50% річних до 3% від суми, що підлягає до стягнення.

В обґрунтування таких доводів відповідач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18, в якій така, зокрема, дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір, як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних, як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися, як спосіб отримання кредитором доходів.

У справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду встановила, що щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом складала 98381,92 грн, сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму основної заборгованості.

Натомість, у даній справі (№918/2619/24) розмір 50% річних становить 29 211,62 грн., які нараховувались на суму основного боргу. Тобто, 50% річних складають 48,8% від суми основної заборгованості, що не може свідчити про надмірне збагачення кредитора внаслідок стягнення на його користь цієї суми.

Також, суд звертає увагу на те, що у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

При цьому, у даній справі (№918/2619/24) відсотки річних нараховані позивачем відповідно до умов договору, яким між сторонами відсотки річних не збільшувалися, тому стягнення 50% річних у розмірі 29 211,62 грн. не може бути розцінена судом, як безпідставне збагачення кредитора, оскільки таке стягнення, з урахуванням його розміру, носить саме компенсаційний характер.

Отже, враховуючи наведене, суд звертає увагу на те, що дана справа №918/2619/24 не є подібною зі справою №902/417/18, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних у справі 918/2619/24 відсутні.

Крім того, суд враховує висновки Верховного Суду викладені у пункті 20 постанови Верховного Суду від 10.06.2021р. у справі №910/6471/20, згідно з якими: обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача.

Умови договору щодо встановлення іншого (50%), ніж передбачено законом (3%) розміру відсотків річних відповідають положенням законодавчих актів, сторонами зміненими не були, договір в цій частині недійсним не визнавався, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині сплати належних платежів (у строки, у розмірі та в порядку, визначених договором) не виконав, допустив прострочення платежів та існування у ті чи інші періоди тих чи інших сум заборгованостей, а тому сплата відсотків річних на рівні 50% є його договірним зобов`язанням перед позивачем та компенсацією позивачу за прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Водночас, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (постанова Верховного Суду від 20.10.2021р. у справі №910/8396/20).

Відповідно до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на викладене, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 50% річних у розмірі 29 211,62 грн. та відсутність підстав для задоволення клопотання про зменшення розміру нарахованих відсотків річних до розміру 3%.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за поставлений товар. Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у встановленому судом розмірі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанцією про сплату №3291-0590-0675-3242 від 23.10.2024р. на суму 2 422,40 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а саме у сумі 2 323,25 грн.

Щодо заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані з проведенням експертизи (частина 3 статті 123 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною 5 статті 126 ГПК України, в разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020р. у справі №910/4201/19).

У постанові від 11.11.2021р. у справі №910/7520/20 Верховний Суд вказав, що суд має визначити, чи є обгрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України незалежно від відсутності клопотання про зменшення витрат.

Відповідно, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

Суд зазначає, що за змістом положень ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката, такі є по-суті оплатою відповідачем наданих послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг відповідачем не має беззаперечного статусу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

У позовній заяві позивач повідомляв, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката становить 25 000,00 грн., а також заявив, що докази на підтвердження понесених стороною позивача судових витрат будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

27.11.2024р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про долучення доказів щодо підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу (вх.№28802/24).

Відповідно до поданої заяви, позивач поніс судові витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції на суму 24 000,00 грн., що підтверджується наступними документами:

-копія договору про надання правничої допомоги №19/24 від 17 липня 2024 року, яким підтверджується надання адвокатом Кінашем Д.В. правничої допомоги ТзОВ «Бау Україна»; -копія додаткової угоди №1 від 17 липня 2024 року до Договору про надання правничої допомоги №19/24 від 17 липня 2024 року, згідно якого правнича допомога адвокатом Кінашем Д.В. надається ТзОВ «Бау Україна» щодо стягнення заборгованості з ТзОВ «Цикада Плюс», а також погоджено фіксовану вартість правничої допомоги, а саме 3 000 грн за юридичні консультації та погодження способу захисту, 18 000 за підготовку і подання позовної заяви, 9000 грн за підготовку і подання відповіді на відзив, 3 000 грн за участь у одному судовому засіданні;

-копія акту №1 приймання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом) від 20 листопада 2024 року, яким підтверджується надання адвокатом Кінашем Д.В. та приймання ТзОВ «Бау Україна» правничої допомоги на суму 24 000,00 грн.

Суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 24 000,00 грн з урахуванням всіх аспектів і складності справи, а також час, який би міг витратити адвокат на вивчення матеріалів справи та підготовку заяв по суті справи, як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат та критерію розумності їх розміру.

Суд зазначає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 24 000, 00 грн не є співмірними із складністю справи.

Відтак, оскільки стягнення адвокатських витрат у заявленому розмірі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача, суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає 8 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.

Отже, на підставі викладеного, враховуючи що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд вважає адекватним розміром професійної правничої допомоги, яка може бути покладена на відповідача при розгляді справи, складає розмір 8 000,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикада Плюс» (місцезнаходження: Україна, 81600, Львівська обл., Миколаївський р-н, місто Миколаїв, вулиця Лисенка, будинок 45; ідентифікаційний код - 36788145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бау Україна» (місцезнаходження: Україна, 81507, Львівська обл., Городоцький р-н, село Вовчухи, вулиця Зелена, будинок 205; ідентифікаційний код - 38636579) заборгованість у розмірі 112 069, 88 грн., яка складається з 60 386,07 грн. основної заборгованості, 16 912,19 грн. пені, 5 560,00 грн. штрафу, 29 211,62 відсотків річних та 2 323,25 грн. судового збору, 8 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст рішення складено 09.12.2024 р.

СуддяКороль М.Р.