Рішення

від 03.12.2024 по справі 916/3068/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" грудня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3068/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод Конструкторське бюро «Альфа» (71100, Запорізька обл, м. Бердянськ, вул. Будівельна, буд.4В, код ЄДРПОУ 39805084, електронна адреса: alfa-zavod@ukr.net)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Агро ЛТД» (65013, м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, буд. 253, код ЄДРПОУ 31427962)

про стягнення

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Корчевський М.Ю.

Представники сторін:

Від позивача: Фещенко М.Л. - на підставі ордера серії СА №1087577 від 03.06.2024р.;

Від відповідача: Піньковська А.О. - на підставі довіреності №01/11/23 від 01.11.2023р.

В засіданні брали участь:

Від позивача: Фещенко М.Л. - на підставі ордера серії СА №1087577 від 03.06.2024р.;

Від відповідача: не з`явились.

Суть спору: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод Конструкторське бюро «Альфа» (далі - ТОВ «МЗКБ «Альфа»), звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Велес-Агро ЛТД» про стягнення заборгованості у розмірі 691 200 грн 01 коп., 3% річних у розмірі 46 901 грн 79 коп., інфляційних втрат у розмірі 213 036 грн 23 коп.

Ухвалою суду від 16.07.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/3068/24, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 08.08.2024р. Ухвалою суду від 08.08.2024р. відкладено судове засідання на 29.08.2024р. Протокольною ухвалою від 29.08.2024р. відкладено судове засідання на 24.09.2024р. Протокольною ухвалою від 24.09.2024р. відкладено судове засідання на 10.10.2024р. Протокольною ухвалою від 10.10.2024р. відкладено судове засідання на 19.11.2024р. Ухвалою від 19.11.2024р. відкладено судове засідання на 03.12.2024р.

Позивач - ТОВ «МЗКБ «Альфа», підтримує позовні вимоги в повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач - ТОВ «Велес-Агро ЛТД», проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у їх задоволення у повному обсязі, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву вх.№.29066/24 від 02.08.2024р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява №30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Позивач у справі - ТОВ «МЗКБ «Альфа», зазначає, що 02.02.2022р. між ним (Покупець) та ТОВ «Велес-Агро ЛТД» (Постачальник) було досягнуто домовленості щодо поставки товару.

В порядку виконання наведеної угоди, відповідач надав Покупцю рахунок на оплату №269 від 02.02.2024р., згідно якого Постачальник взяв на себе зобов`язання поставити Покупцеві наступний товар: Ступиця АГН-6,3-36.100 в зборі з підшипниками у кількості 400 шт. на загальну суму 1 382 400 грн (в т.ч. ПДВ - 230 400 грн).

Позивач стверджує, що на виконання частини свого зобов`язання за вказаним договором 03.02.2022р. перерахував на рахунок відповідача 691 200 грн 01 коп. у якості передплати 50% від основної суми договору, що підтверджується платіжною інструкцією №2913 від 03.02.2022р.

При цьому, позивач зазначив, що згідно ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. А ч. 2 ст. 206 Цивільного кодексу України - що юрособі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За таких умов, на думку позивача, вбачається, що ТОВ «МЗКБ «Альфа» та ТОВ «Велес - Агро ЛТД» уклали договір поставки шляхом видання документів, що підтверджують підставу сплати та суму одержаних грошових коштів - відповідно : Рахунку на оплату №269 від 02.02.2024р. та Платіжної інструкції №2913 від 03.02.2022р. Максимальний строк для виконання відповідачем свого зобов`язання відповідно до законодавства становив один рік.

Позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якою передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як заявляє позивач, станом на даний час відповідач своє зобов`язання щодо поставки товару не виконав та не здійснював жодних заходів щодо його виконання, у звязку із чим позивач звернувся до ТОВ «Велес-Агро ЛТД» з листом (вих.№13 від 05.01.2023р.) з пропозицією повернути переплату, яка виникла станом на 01.01.2024р. в сумі 691 200 грн 01 коп. на поточний рахунок ТОВ «МЗКБ «Альфа», та повідомив відповідача про свою технічну можливість зареєструвати розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) відповідно до ст. 201.10 Податкового кодексу України.

Однак, у відповіді від 17.01.2024 р. за вих. №1701 відповідач повідомив про неможливість повернення коштів через те, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підприємство ТОВ «МЗКБ «Альфа» зареєстроване у м. Бердянськ, яке є на дату складання листа окупованою територією. В обґрунтування своєї позиції відповідач послався на ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207-VII та Закон України від 03.03.2022р. № 2108-ІХ щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність.

Заперечуючи на такі посилання, позивач зазначає, що він має відкритий поточний рахунок у філії РУ АТ КБ «ПриватБанк», МФО 313399, що зареєстрований та працює на території України, видаткові операції по ньому не зупинялися і саме його реквізити були надані відповідачу для повернення передплати.

Також, як стверджує позивач, посадова особа ТОВ «МЗКБ «Альфа» - генеральний директор О. Пасічник, не знаходиться на тимчасово окупованій території України, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Позивач звертає увагу суду, що укладення та виконання договору зі сторони позивача здійснювалось (рахунок надано 02.02.2022р. та передплату відправлено 03.02.2022р.) до початку вторгнення Російської Федерації на територію України (24.02.2022р.) та відповідно, до видання наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 р., яким затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Крім того, позивач вважає, що у зв`язку із невиконанням відповідачем своїх зобовязань щодо повернення передплати, у відповідача виникла заборгованість у сумі 691 200 грн 01 коп. та наявні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму передплати на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача розмір 3% річних за період прострочення з 01.03.2022р. по 03.06.2024р. склав 46 901 грн 79 коп., а розмір інфляційних втрат за період березень 2022р. - березень 2024р. склав 213 036 грн 23.коп.

Враховуючи все викладене, позивач просить суд стягнути з позивача заборгованість у розмірі 691 200 грн 01 коп., 3% річних у розмірі 46 901 грн 79 коп. та інфляційні втрати у розмірі 213 036 грн 23коп.

В обгрунтування позовних вимог позивач також посилається на положення ст.ст. 509, 625, 639, 693 Цивільного кодексу України та ст.ст. 174, 193, 230, 232, 265, 267 Господарського кодексу.

Відповідач - ТОВ «Велес-Агро ЛТД», проти позовних вимог заперечує та зазначає, що дійсно 02.02.2022р. між ним та ТОВ «МЗКБ «Альфа» було досягнуто домовленості щодо поставки товару, за який 03.02.2022р. позивачем було сплачено 50% його вартості - 691 200 грн 01 коп. в якості передплати, яку відповідач отримав та почав виготовлення товару, а саме: ступиці АГН-6,3-36.100 в зборі з підшипниками у кількості 400 шт.

ТОВ «Велес-Агро ЛТД» зазначає, що виготовило замовлений товар та 23.02.2022р. передало ТОВ «Транспортна компанія «САТ» для доставки позивачу даний товар. Вантаж був відправлений з адреси вул. Миколаївська дорога, 253, м. Одеса.

Згідно ТТН 994667711 вантаж слідував до м. Бердянськ, вул. Будівельників, 4В, одержувачем вантажу виступає ТОВ «МЗКБ «Альфа», контактний номер телефону НОМЕР_1 , про що було проінформовано за вказаним телефоном та у особистому кабінеті перевізника.

У зв`язку з вищенаведеним, ТОВ «Велес-Агро ЛТД» вважає, що своє зобов`язання виконало, а саме: виготовило та передало в обумовлені строки товар Покупцеві.

Також, відповідач зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 01.04.2022р. ТОВ «Велес-Агро ЛТД» призупинило повністю дію трудових договорів з працівниками, а тому не мало змоги відслідковувати вантаж.

Після відновлення трудових відносин ТОВ «Велес-Агро ЛТД» звернулося до ТОВ «Транспортна компанія «САТ» з листом від 065.06.2024р. за №0606 щодо надання інформації про вантаж згідно ТТН 994667711 та з відповіді ТОВ «Транспортна компанія «САТ» встановило, що вантаж до міста Бердянськ не доїхав, адже з метою збереження вантажу 24.02.2022р. його було розвантажено на транзитному складі в м. Дніпро, а 16.09.2022р., вантаж з м. Дніпро було відправлено для збереження на склад до м. Київ, де 17.09.2022р. вантаж було розвантажено. Так як, від відправника та одержувача не надходило повідомлень за період від 24.02.2022р. до 15.01.2024р., щодо розпорядження вантажем, вантаж у цей період знаходився на складі у м. Київ.

Як зазначає відповідач, 15.01.2024р. він звернувся до ТОВ «Транспортна компанія «САТ» з проханням перенаправити вантаж на адресу відправника та 19.01.2024р. товар було видано на складі м. Одеса відділення № 4, представнику компанії відправника- ТОВ «Велес-Агро ЛТД» - Дремлюга Віталій Ігорович, що підтверджується листом ТОВ ««Транспортна компанія «САТ».

Відповідач звертає увагу суду, що в період з 24.02.2022р. по 19.01.2024р. «ТОВ «МЗКБ «Альфа» не зверталося до ТОВ «Транспортна компанія «САТ» з проханням перенаправити вантаж на адресу місцезнаходження Одержувача, хоча був проінформований про відправку та переадресацію Товару, що підтверджується листом від 16.11.2023р. за №1611, а також перепискою у Viber.

При цьому, відповідач зазначає, що для виготовлення товару він поніс витрати сировини та матеріалів, витрати на заробітну плату, витрати палива, електричної енергії, витрати на доставку та зберігання вантажу на складі і тд.

Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що він виконав свої зобов`язання, у зв`язку із чим відсутні підстави для повернення грошових коштів, отриманих у якості передплати.

Курім того, відповідач зазначив, що згідно ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами- підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у ЄДР.

Відповідач зазначає, що місцезнаходженням позивача є Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Будівельна. 4в, що наразі є окупованою територією. Зміни в адресі не відбувалися на підконтрольну Україні територію, керівники та засновники можуть займатися ворожою діяльністю проти безпеки держави Україна, тому, щоб не потрапити під відповідальність за колабораційну діяльність, за яку в Україні передбачено кримінальну відповідальність за вчинення низки діянь, що сприяють збройній агресії на території України, ТОВ «Велес-Агро ЛТД» відмовилось повернути сплачену передоплату за Товар.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормами ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 ст. 639 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

За приписами ч. 1,2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів та передбачає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч., ч. 1, 3 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв`язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Як передбачено ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Велес-Агро ЛТД» надало ТОВ «МЗКБ «Альфа» рахунок на оплату №269 від 02.02.2022р. на суму 1 382 400 грн. за виготовлення товару, а саме: ступиця АГН-6,3-36.100 в зборі з підшипниками у кількості 400 шт., зі строком оплати до 09.02.2022р.

Згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів №2913 від 03.02.2022р. ТОВ «МЗКБ «Альфа» перерахувало на рахунок ТОВ «Велес-Агро ЛТД» грошові кошти у розмірі 691 200 грн., з призначенням платежу: «оплата 50% за ступицю з-но рах. №269 від 02.02.2022р. в т.ч. ПДВ 20% 115 200 грн.»

Частиною 2 ст. 206 Цивільного кодексу України визначено, що юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Частинами 1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, між сторонами склалися правовідносини щодо купівлі-продажу товару.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України законодавець також встановив, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суд вважає за необхідне зауважити, що матеріали справи не містять доказів домовленості сторін щодо строків поставки товару, порядку його оплати, у зв`язку із чим незрозумілою є оплата Покупцем лише 50% від загальної вартості товару, але сторони у справі щодо такого прядку оплати товару не заперечують.

Згідно з матеріалами справи, у зв`язку із виготовленням товару, 23.02.2022р. ТОВ «Велес-Агро ЛТД» передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «САТ» (далі - ТОВ «ТК «САТ») вантаж за ТТН (ННВ) №9946667711, згідно заявки №299322505 від 23.02.2022р., за адресою: м. Одеса, Суворовський р-н, Миколаївська дорога, вул. Будівельників, 4.

Відповідно до інформації з ТТН (ННВ) №994667711 від 23.02.2022р. відправником вантажу виступає ТОВ «Велес-Агро ЛТД», одержувачем вказано - ТОВ «МЗКБ «Альфа», м. Бердянськ, контактний телефон +380992904363.

Отже, як підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем, ТОВ «Велес-Агро ЛТД» виконало свої зобов`язання за усним договором, виготовило та відправило товар на адресу ТОВ «МЗКБ «Альфа».

Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України запроваджено воєнний стан з 5:30 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022р., затверджено Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні). До вказаного Переліку входить Бердянська міська територіальна громада.

Суд вважає за необхідне зазначити, що м. Бердянськ було фактично окуповано 24.02.2022р.

Як вбачається з листування між ТОВ «Велес-Агро ЛТД» та ТОВ «ТК «САТ», задля збереження вантажу 24.02.2022р. його було розвантажено на транзитному складі в м. Дніпро, а 16.09.2022р. вантаж з м. Дніпро було відправлено для збереження на склад до м. Київ, де 17.09.2022р. його було розвантажено.

При цьому, згідно листа №1611 від 16.11.2023р. відповідач звертався до позивача з проханням перенаправити вантаж на адресу місцезнаходження ТОВ «МЗКБ «Альфа» та забрати його, однак відповіді отримано не було.

Також, відповідач надав до суду роздруківку листування у месенджері Viber між ним та представником ТОВ «МЗКБ «Альфа» щодо отримання вантажу останнім.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.06.2023р. у справі № 916/3027/21 зауважено, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що позивач не заперечував проти представленої роздруківки листування між сторонами у справі, господарський суд доходить до висновку, що ТОВ «МЗКБ «Альфа» було обізнане про готовність замовленого товару та його місцерозташування.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що, як вже зазначалося вище, у матеріалах справи відсутні докази щодо досягнення сторонами у письмовій формі домовленості щодо строків поставки товару.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи не містять вимоги Покупця - ТОВ «МЗКБ «Альфа», до ТОВ «Велес-Агро ЛТД» щодо поставки товару, у звязку із чим відсутні підстави вважати простроченою поставку товару відповідачем.

Поза тим, ТОВ «МЗКБ «Альфа» звернулось до ТОВ «Велес-Агро ЛТД» з листом №13 від 05.01.2024р. про повернення передплати у розмірі 691 200 грн 01 коп.

Судом встановлено, що через відсутність дій щодо отримання товару позивачем, 15.01.2024р. ТОВ «Велес-Агро ЛТД» звернулось до ТОВ «ТК «САТ» з проханням переадресувати вантаж з м. Київ до м. Одеси.

Вантаж було видано 19.01.2024р. на складі м. Одеса відділення №4, представнику ТОВ «Велес-Агро ЛТД» - Дремлюга В.І., що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Отже, ТОВ «Велес-Агро ЛТД» 23.02.2022р. передало товар перевізникові ТОВ «ТК «САТ», тим самим виконало свої зобов`язання за усним договором з ТОВ «МЗКБ «Альфа» у повному обсязі та згідно положень ст. 267 Господарського кодексу України та ст. 664 Цивільного кодексу України.

Дійсно, як вірно зазначає позивач, відповідно до положень ст. 267 Господарського кодексу України, якщо в договорі поставки строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Якщо в договорі поставки не визначено порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору, то такий договір вважається укладеним на один рік.

При цьому, відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За приписами ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, зобовязання не припиняється закінчення строку договору.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Звідси законодавством покладено на покупця зобов`язання щодо вчинення певних дій для забезпечення передання та одержання товару відповідно до вимог, що звичайно ставляться (повідомити адресу та найменування одержувача товару, оглянути товар, здійснити перевірку його кількості, якості, асортименту тощо).

Суд зазначає, що позивачем не надано жодного доказу для підтвердження вчинення ним дій для отримання товару чи відмову від його отримання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 691 200 грн 01 коп., сплачених ТОВ «МЗКБ «Альфа» як передплата за товар.

Вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у даному випадку є похідними від вимоги щодо стягнення заборгованості, у зв`язку із чим також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покласти на позивача відповідно до положень ст. 129 ГПК України.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Машинобудівний завод Конструкторське бюро «Альфа» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Агро ЛТД» про стягнення заборгованості у розмірі 691 200 грн 01 коп., 3% річних у розмірі 46 901 грн 79 коп., інфляційних втрат у розмірі 213 036 грн 23 коп. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повний текст рішення складено 09 грудня 2024 р.

Суддя Н.В. Рога