Постанова

від 24.12.2007 по справі 5/295а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/295А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

            24.12.07                                                                                           Справа№ 5/295А

За позовом: Державної податкової інспекції у Франківськом районі м. Львова

до відповідача 1: Приватного підприємства “Науково-виробниче приватне підприємство “Спаринг-віст Центр”, м. Львів

до відповідача 2: Приватного підприємства “Спецкомплект”, м. Ужгород

про: визнання недійсним господарського зобов‘язання, що вчинене з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільмтва та стягнення в дохід держави коштів, одержаних за таким господарським зобов'язанням

Суддя І.Петрик

Секретар С.Печений

За участю представників:

від позивача: Кармелюк Т.Б. - представник (довіреність №3/10 від 18.05.2007 р.)

від відповідача 1: Лотоцький Г.М. - представник

від відповідача 2: не з'явився

Суть спору: Позов заявлено ДПІ у Франківському районі м. Львова до ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” та до ПП “Спецкомплект” про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло між ПП “НВПП “Спаринг-віст Центр” та ПП “Спецкомплект” на підставі договору №05/10/2003  від 01.10.2003 р., та про застосування передбачених ст.208 Господарського кодексу України наслідків за наявності умислу в діях відповідача 2, а саме: зобов'язати ПП “Спецкомплект” повернути ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” все одержане ним в результаті виконання господарського зобов'язання, а з ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” стягнути 450640,50 грн. в доход держави.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив його задоволити з підстав, наведених у позовній заяві. Зокрема зазначив, що спірне господарське зобов'язання, яке виникло між ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” та ПП “Спецкомплект” на підставі договору №05/10/2003 від 01.10.2003 р. повинно бути визнано недійсним з підстав того, що згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області  від 07.12.2006 р.  визнано недійсними статут Відповідача 2  (ПП “Спецкомплект”), свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП “Спецкомплект” з моменту їхньої реєстрації. Таким чином, оспорюване господарське зобов'язання підлягає визнанню недійсним, оскільки очевидною є наявність умислу в діях відповідача 2 щодо несплати належних сум податків.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, наведених в письмовому запереченні на позовну заяву від 05.11.07р. Зокрема, відповідач 1 зазначає, що саме по собі визнання в судовому порядку недійсними Статуту  ПП “Спецкомплект” та свідоцтва платника ПДВ не є підставою для визнання спірної угоди такою, що укладена з метою суперечною інтересам держави та суспільства. На момент видачі визначених позивачем податкових накладних ПП “Спецкомплект” перебувало в ЄДРПОУ, мало свідоцтво платника ПДВ та було наділене всіма правоздатними ознаками такого платника податку. Тому ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” мав право на час укладання договору і здійснення господарських операцій посилатись на дані Єдиного державного реєстру про включення ПП “Спецкомплект”, як на достовірні, оскільки не знало про недостовірність даних контрагента, а також про його незаконну фінансово-господарську діяльність. Щодо вимоги позивача щодо застосування судом наслідків, передбачених ст.208 ГК України, то в силу ст.250 ГК України строк застосування таких санкцій сплив.

Відповідач 2 вимоги ухвал суду не виконав, письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Суд розглядає справу в порядку ст.71 КАС України на основі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача  та відповідача 1, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

ДПІ у Франківському районі  м. Львова проведено планову документальну перевірку ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства за період з 01.04.2004 р. по 31.03.2007 р., про що було складено Акт від 06.07.2007 р. № 2472/23-2/22362867. В ході перевірки встановлено, що підприємство мало взаємовідносини з ПП “Спецкомплект”.

Відповідно до укладеного між відповідачами договору №05/10/2003 від 01.10.2003 р., проведено господарські операції на загальну суму 450640,50 грн., в тому числі ПДВ в розмірі 75106,75 грн, що підтверджується  податковими накладними:   від 22.04.2004р. №30, від 22.04.2004р. №31, від 07.04.2004р. №7, від 13.04.2004р. № 15, від 12.05.2004р. №16, від 14.05.2004р. №31,  від 24.05.2004р. №24, від 14.05.2004р. № 17/1, від 18.05.2004р. № 18/1, від 20.05.2004р. № 19, від 14.05.2004р. № 17/3, від 18.05.2004р. №18/4, від 18.05.2004р. №18/5, від 18.06.2004р. № 21/1, від 18.06.2004р. № 22,  від 18.06.2004р. № 21/2,  від 14.06.2004р. № 13,  від 18.06.2004р. №21, від 22.06.2004р. № 29/8,  від 22.06.2004р. № 29/1,  від 22.06.2004р. № 29/10,  від 22.06.2004р. № 29/13,  від 25.06.2004 р. № 35,  від 22.06.2004р. № 29/12, від 08.07.2004р. № 31,  від 08.07.2004р. № 30,  від 15.07.2004р. № 39,  від 14.07.2004р. № 35,  від 05.07.2004р. № 19,  від 23.07.2004р. № 65,  від 04.08.2004р. № 21,  від 19.07.2004р. № 46,  від 04.08.2004р. № 20,  від 18.08.2004р.  №54,  від 13.08.2004р. № 31,  від 13.08.2004р. № 30,  від 05.08.2004р. № 23,  від 18.08.2004р. №53,  від 18.08.2004р. № 70 .

Згідно  з рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області  від 07.12.2006 р.  визнано недійсними статут ПП “Спецкомплект” та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП “Спецкомплект” з моменту їхньої реєстрації.

Відповідно до витягу ЄДРПОУ Головного  управління статистики Закарпатської області  від 04.12.07р. № 04/1-5-10/4743, ПП “Спецкомплект” (код ЄДРПОУ 32579814) перебуває в ЄДРПОУ.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного.

Відносини, пов'язані з реєстрацією та здійсненням підприємницької діяльності суб'єктами господарської діяльності, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного та господарського права.

Згідно статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, адміністративній  або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ті обставини.

Таким чином, факти встановлені судом загальної юрисдикції під час розгляду справи пов'язаної із застосуванням норм приватного права та прийняття ним вищенаведеного рішення про визнання недійсними з моменту реєстрації  статуту приватного  підприємства „Спецкомплект”, не є обов'язковим для Господарського суду при розгляді  даного спору і не звільняє Позивача ( ДПІ у Франківському районі м. Львова) від обов'язку доведення умислу на укладання угоди, що суперечить інтересам держави і суспільства..

Отже, встановлення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області під час розгляду цивільної справи (за позовом ДПІ у м. Ужгород до ПП „Спецкомлект” про визнання  недійсними статуту ПП „Спецкомплект  з моменту  його реєстрації) факту відсутності у засновника підприємства ПП ”Спецкомплект»наміру займатися підприємницькою діяльністю та прийняття рішення щодо визнання недійсними з моменту реєстрації Статуту ПП „Спецкомлект” та  свідоцтва про реєстрацію цього підприємства як платника податку на додану вартість не може бути безумовною підставою для визнання недійсним господарського зобов'язання між ПП “НВПП»Спаринг-Віст Центр та ПП «Спецкомплект” у зв'язку із його нікчемністю.

На  обгрунтування  позову  позивач  зробив  посилання  на  наявність  протиправного  умислу   у   відповідача-2 ( ПП „Спецкомплект”).

Однак позивачем не  було  доведено наявність  умислу у відповідача-2 на  укладання  угоди, що  суперечить інтересам  держави  і  суспільства. Ця угода не  є  такою, що  суперечить інтересам  держави  і  суспільства, зокрема продаж  таких  товарів законом  не  забороняється, на  їх  продаж  не  вимагається  ліцензія  та  інші  дозволи  державних  органів.

Як вбачається  із  судової  практики що  склалася (Постанова колегії  суддів  Судової  палати  в  адміністративних  справах Верховного суду  від 14.02.2006р № 21-321 во 05) наявність умислу  не  може  бути  підтверджене  лише  рішенням  районного  суду  про  визнання  установчих  документів  цієї  сторони  договору  недійсними та скасування  державної  реєстрації,  оскільки  предметом  дослідження  у  такій  справі є  відповідність установчих  документів  вимогам  чинного  законодавства,  а  не  наяність  протиправного  умислу  при  укладанні  угоди,  що  мала  місце  під  час  здійснення  підприємницької  діяльності.  суб'єкта.

Статею.18 Закону України від 15.05.2003р. № 755-IV„Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” визначено:

1.якщо відомості, які  підлягають внесенню до  Єдиного державного  реєстру,  були  внесені  до  нього, то такі  відомості  вважаються  достовірними  і  можуть  бути  використані  в  спорі  з  третьою  особою  доки  до них  не  внесено  відповідних  змін.

2. Якщо відомості, які  підлягають  внесенню  до Єдиного  державного  реєстру, є недостовірними  і  були  внесені  до  нього, то  третя  особа  може  посилатися  на  них  у  спорі  як  на  достовірні. Третя особа  не  може  посилатися  на  них  у  спорі  у  разі, якщо вона  знала  або  могла  знати  про  те  що б такі  відомосі  э  недостовірними.

Позивачем при  розгляді справи не  були  надані докази  що відповідач-1(ПП „НВПП „Спаринг Віст Центр”  при проведенні  господарських  операцій з  відповідачем-2 (ПП „ Спецкомплект”)  знав про недостовірні  відомості ПП „Спецкомлект”, які   були внесенні  до Єдиного державного  реєстру і, що  дане підприємство займалося  незаконною  фінансово-господарською  діяльністю.

На  дату  укладання  угоди відомості  відповідача-2  були  внесені  до  Єдиного державного  реєстру  і йому було видане  свідоцтво  платника ПДВ.  Тому  відповідач-2 (ПП”Спецкомплект”  мав  право  укладати  угоду.

За таких  обставин  покупець„НВПП „Спаринг Віст Центр”  не   може  нести  відповідальність як  за  незаконне  здійснення   фінансово-господарської  діяльності, так  і  за недостовірність відомостей відповідача-2”( ПП „Спецкомплект”),  включених  до  Єдиного  державного  реєстру,  за  умови необізнаності  покупця  щодо недостовірності  таких  відомостей.

Ужгородський міжрайонний  суд визнав  недійсними  з  моменту реєстрації   Статут ПП”Спецкомплект”, оскільки  була  встановлена  невідповідність  установчих  документів вимогам  чинного  законодавства. Однак суд не  прийняв  рішення  щодо припинення  юридичної  особи.

Відповідно до ч.2  ст.38 Закону України „Про державну  реєстрацію юридичних  осіб та фізичних  осіб-підприємців підставами  для  постановлення  судового  рішення  щодо  припинення  юридичної  особи,  що  не  пов'язано з  банкрутством юридичної  особи, є;

-визнання недійсним  запису  про  проведення  державної  реэстрації  через  порушення  закону, допущені  при  створені  юридичної  особи, які  не  можна  усунути;

-провадження нею  діяльності,  що  суперечить  установчим  документам,  або  такої, що  заборонена  законом;

-невідповідність  мінімального  розміру  статутного  фонду  юридичної  особи  вимогам  закону

-наявність  в  Эдиному  державному  реэстрі  запису  про  відсутність  юридичної  особи  за  вказаним  її місцезнаходженням.

Отже, виходячи із  наведеного позивач не  надав  господарському  суду Львівської області   судового  рішення  щодо припинення юридичної  особи . Крім  того в  Єдиному  державному  реєстрі відсутній  також  запис  про  судове  рішення,  щодо припинення  юридичної  особи, який  вноситься  відповідно  до  вимог  ч.3 ст.38  цього  Закону.

Юридичним  наслідком  скасування  державної  реєстрації  підприємства  з  підстав  визнання  його  установчих  документів недійсними, мала б  бути здійснена  ліквідаційна  процедура відповідно до  вимог  ст..38 вказаного Закону, під  час  якої мали  бути  вирішені питання  про  задоволення  вимог  кредиторів, в  тому  числі  і  держави.

 Більше того  на  дату  розгляду  спору  така  ліквідаційна  процедура  не  була  здійснена., свідоцтво про державну  реєстрацію ПП „Спецкомплект” є  чинним, а дане підприємство зазначене  в  Єдиному   державному   реєстрі.

 Звідси сам факт  визнання  недійсними з  моменту реєстрації  Статуту  приватного  підприємства „Спецкомплект”не спричиняє припинення  юридичної  особи  і визнання  недійсності  всіх  угод, укладених  з  моменту його  державної  реєстрації  і  до  моменту  виключення  з  Єдиного  державного  реєстру.

Податковим законодавством не визначенi відповідні наслідки у сфері правовідносин, які регулюються цивільно-правовими нормами, у разі визнання недійсними установчих документів суб'єктами підприємницької діяльності , в  тому числі і свідоцтва про  реєстрацію підприємства як  платника податку  на  додану  вартість.

Згідно ст.1 Цивільного кодексу України положення цивільного права до податкових відносин не застосовується.

 Отже   Господарський суд  Львівської області при  розгляді  даної справи не може брати до уваги рішення Ужгородського міськрайоного суду Закарпатської області щодо визнання недійсними з моменту реєстрації свідоцтва про реєстрацію ПП „Спецкомплект” як платника податку  на  додану  вартість, оскільки це  не  передбачено податковим  законодавством.

Згідно п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР„Про податок на додану вартість” та п.25  Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.200р. №79, реєстрація діє до дати анулювання яке відбувається у випадках якшо;

а)    платник податку, який  до  місяця, в якому  подається  заява  про  аналювання  реєстрації, зареєстрованим більше 24 календарних  місяців, включаючи  місяць  реєстрації, та  має  за  останні дванадцять  поточних  календарних  місяців обсяги  оподаткованих  операцій, менші за  визначені  зазначеним підпунктом”;

б) ліквідаційна  комісія  платника  податку, оголошеного  банкрутом, припиняє  роботу  або платник  податку  ліквідується  за  власним  бажанням чи за рішенням суду.;

в) особа, зареєстрована як  платник  податку, реєструється  як платник  єдиного податку або стає  суб'єктом інших  спрощених  систем  оподаткування, які  визначають особливий порядок нарахування чи  сплати  податку  на  додану  вартість, відмінних  від  тих,  що встановлені  цим  Законом,  чи  звільняють  таку особу  від  сплати  цього  податку  за  рішенням  суду або  з  будь-яких інших  причин;

г) зареєстрована  як  платник  податку  особа  обирає  відповідно  до цього  Закону  спеціальний  режим  оподаткування  за  ставками, іншими, ніж  зазначені  у ст.6 та ст.81 цього Закону;

ѓ) особа, зареєстрована як платник  податку, не  надає  податковому  органу декларацій з  цього податку протягом дванадцяти послідовних  податкових місяців  або  подає  таку декларацію (податковий  розрахунок яка (який) свідчить  про  відсутність  оподаткованих  поставок  протягом  такого  періоду, а також у  випадках,  визначених  законодавством  стосовно  порядку  реєстрації  суб'єктів  господарювання.

Аналювання реєстрації на  підставах, визначених у підпунктах „б”-„ґ” цього пункту здійснюється за  ініціативою податкового  органу або  такої  особи.    

Згідно п.п.25.2..2 вказаного вище Положення рішення  про  анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом  про  анулювання реєстрації платника  податку  на  додану  вартість , а згідно п.25.3 Положення орган державної податкової служби здійснює таке анулювання на  дату затвердження  акта про анулювання  реєстрації якщо не визначений граничний  термін дії Свідоцтва.

Таким чином  податковим законодавством не передбачено анулювання  реєстрації підприємства  платником податку на  додану вартість з дати його реєстрації.

Поряд з  цим також не  можуть вважатися недійсними податкові  накладні , які були видані  ПП ”Спецкомлект”з  моменту  реєстрації платника податку  на  додану  вартість., оскільки  нормами  податкового  законодавства не передбачено визнання  недійсними  податкових  накладних з  дати  реєстрації  підприємства як  платника податку  на  додану  вартість.

Нормами податкового законодавства  передбачено визнання  податкових  накладних недійсними (п.2,п.5 Порядку заповнення податкової накладної затвердженої Наказом Державної  податкової адміністрації від 30ю05ю1997р. № 165)у разі заповнення  її особою яка не зареєстрована платником  податку  на  додану вартість і якій не присвоєно індивідуальний  податковий номер. Із матеріалів  справи встановлено, що підпис  особи  на податкових  накладних  посвідчено  круглою  печаткою  продавця ПП „Спецкомплект”, а  тому  у  суду  є  всі  підстави  вважати,  що  її  підписала  уповноважена  особа  такого  продавця.   

Судом встановлено  факт, що  на  момент      виконання   зобов'язання  по Договору  № 05/10-2003 від 01.10.2003р.   ПП  „Спецкомлект” було зареєстроване в  органах  державної  податкової інспекції  платником  податку  на  додану  вартість і йому було присвоєно індивідуальний податковий номер  платника ПДВ.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Ст.173 ГК України визначає поняття „господарського зобов'язання”: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 ГК України, є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

У відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України, особа,  яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є  недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 ст. 179 ГК України, передбачено, що майново-господарські  зобов'язання,  які   виникають   між суб'єктами  господарювання  або  між  суб'єктами  господарювання і негосподарюючими  суб'єктами  -  юридичними  особами  на  підставі господарських договорів,  є   господарсько-договірними зобов'язаннями.

У відповідності із статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Господарське зобов'язання, яке виникло між ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” та ПП “Спецкомплект”, та підтверджується виданими ПП “Спецкомплект” податковими накладними від 22.04.2004р. №30, від 22.04.2004р. №31, від 07.04.2004р. №7, від 13.04.2004р. № 15, від 12.05.2004р. №16, від 14.05.2004р. №31,  від 24.05.2004р. №24, від 14.05.2004р. № 17/1, від 18.05.2004р. № 18/1, від 20.05.2004р. № 19, від 14.05.2004р. № 17/3, від 18.05.2004р. №18/4, від 18.05.2004р. №18/5, від 18.06.2004р. № 21/1, від 18.06.2004р. № 22,  від 18.06.2004р. № 21/2,  від 14.06.2004р. № 13,  від 18.06.2004р. №21, від 22.06.2004р. № 29/8,  від 22.06.2004р. № 29/1,  від 22.06.2004р. № 29/10,  від 22.06.2004р. № 29/13,  від 25.06.2004 р. № 35,  від 22.06.2004р. № 29/12, від 08.07.2004р. № 31,  від 08.07.2004р. № 30,  від 15.07.2004р. № 39,  від 14.07.2004р. № 35,  від 05.07.2004р. № 19,  від 23.07.2004р. № 65,  від 04.08.2004р. № 21,  від 19.07.2004р. № 46,  від 04.08.2004р. № 20,  від 18.08.2004р.  №54,  від 13.08.2004р. № 31,  від 13.08.2004р. № 30,  від 05.08.2004р. № 23,  від 18.08.2004р. №53,  від 18.08.2004р. № 70  на загальну суму 450640,50 грн., в тому числі ПДВ –75106,75 грн., спрямоване на приховування від оподаткування доходів відповідачем 2 (ПП “Спецкомплект”).

Зокрема, після здійснення фінансово-господарських операцій та поставки товару у  ПП “Спецкомплект” виникли податкові зобов'язання з ПДВ, які останній згідно ст.3, ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами і доповненнями) повинен був відобразити у деклараціях по податку на додану вартість та сплатити відповідну суму податку у встановлений Законом термін до державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Франківському  районі м. Львова  просить визнати недійсним господарське зобов'язання між ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” та ПП “Спецкомплект” та застосувати  правові наслідки  передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, обґрунтовуючи це тим, що накладні та податкові накладні  виписані від імені ПП “Спецкомплект” і підписані від імені Гуранича В.С. особами, які не належать до кола осіб, наділених таким правом у визначеному законом порядку.

Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Позивачем не доведено, що спірне господарське зобов'язання вчинене відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою. Матеріали справи не вказують на те, що спірне господарське зобов'язання  містить зобов'язання сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків відповідачем 2 у даному випадку не може тягнути за собою недійсності такого господарського зобов'язання.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Окрім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними” № 01-8/481 від 20.04.2001 року передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

При цьому уповноважений податковий орган (за наявності встановлених законом підстав) не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності –порушнику податкового законодавства –відповідачу 2 у справі, оскільки статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Водночас слід зазначити, що положення ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому у разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній частині, а не в резолютивній частині судового рішення (відповідає викладеному у Постанові Верховного суду України від 26 вересня 2006 року у справі за позовом ДПІ у м. Судаку про визнання недійсного договору та стягнення 109930936,68 грн.).

Таким чином, у зв'язку із нікчемністю вищеописаного правочину, укладеного між ПП “НВПП “Спаринг-Віст Центр” та ПП “Спецкомплект”, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, як і відображення висновку про це в резолютивній частині судового рішення.

Окрім цього, ч.1 ст.208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, як такі, що відповідають визначенню ч.1 ст.238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

Статтею 250 ГК України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Виписування накладних та податкових накладних мало місце за період з 07.04.2004 року по 18.08.2004 року, а позов подано позивачем до суду 11.09.2007 року, отже вказане свідчить про прострочення самих строків можливого застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст.208 ГК України, до відповідачів по даному спору.

Суд ухвалив відхилити клопотання позивача про забезпечення позову у вигляді заборони відповідачам вчиняти будь-які дії щодо відчуження активів, оскільки позивач не представив суду докази в підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, неможливості чи ускладнення захисту їх без вжиття заходів забезпечення позову.

Виходячи із вищенаведеного, керуючись ст.ст. 19, 61, 67 Конституції України, ст.ст.17, 48, 60, 69-71, 86, 158, 160, 162, 163, 167, п.6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні позову відмовити повністю.

2.          Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

          3.          Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.          

Суддя