Рішення

від 11.12.2024 по справі 711/7444/24

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/7444/24

Провадження № 2-а/711/81/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді: Скляренко В.М.

при секретарі Копаєвій Є.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення протиправною та її скасування, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову поліцейського серії ЕНА №3017568 від 10.09.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що підставою притягнення позивача до відповідальності в оскаржуваній постанові зазначено те, що він 09.09.2024 керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування транспортними засобами. Натомість позивач стверджує про відсутність правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності, посилаючись на наступні обставини: 1) відсутність правових підстав для здійснення поліцейськими зупинки транспортного засобу, яким керував позивач, оскільки під час руху позивач не порушував жодних вимог правил дорожнього руху; 2) ненадання позивачу можливості викласти пояснення по суті обставин, які стали підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності; 3) відсутність в постанові мотивів відхилення доводів позивача; 4) відсутність доказів події адміністративного правопорушення; 5) не набрання законної сили судовим рішенням про позбавлення позивача права керування транспортними засобами, внаслідок його апеляційного оскарження, та відсутність виконання такого судового рішення; 6) упереджене ставлення з боку поліцейських до особи позивача, яке обумовлене зверненням позивача до правоохоронних органів із заявами про проведення розслідування злочинних дій відносно нього, що мали місце раніше. Тож позивач вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови було порушено презумпцію невинуватості через неправомірні дії поліцейських, внаслідок чого оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Одночасно з позовом позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому позивач просив поновити йому відповідний строк, оскільки він пропущений з поважних (формальних) підстав. В обґрунтування клопотання позивач посилається на те, що має незадовільний стан здоров`я та зазнав моральних втрат, внаслідок систематичного приниження честі і ділової репутації через безпідставні звинувачення, погрози та спроби психологічного тиску, які обумовили моральне та фізичне виснаження, що у сукупності суттєво обмежило здатність позивача своєчасно подати позовну заяву. Додатково у позовній заяві позивач зазначив, що обчислював десятиденний строк звернення до суду у робочих днях і подав позов на десятий робочий день після винесення оскаржуваної постанови.

Відповідач надав суду відзив на позов, в якому заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у позові. В обґрунтування своєї позиції відповідач послався на те, що інспектором ВП №1 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Мусійовським Є.В. не було порушено жодних, передбачених законом вимог щодо порядку та процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП. Вказується на те, що відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Під час перевірки у позивача документів було встановлено, що він позбавлений права керування транспортними засобами постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024, яка набрала законної сили 29.07.2024, що й обумовило притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Оскільки оскаржувана постанова складена відповідачем відповідно до норм КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейським матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 №1395, то посилання позивача на порушення відповідачем законодавства в даному випадку є безпідставними та необґрунтованими, а позовні вимоги не підлягають задоволенню.

10.10.2024 судом відкрито провадження у справі.

22.10.20224 від позивача на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення, в яких наведені доводи позивача щодо неправомірності дій поліцейських в частині направлення позивача для проходження медичного огляду та складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП, без врахування особливостей стану здоров`я позивача, що також мало місце під час подій, внаслідок яких було винесено оскаржувану постанову, а тому позивач вважає дії поліцейських свавільними і вчиненими без належної правової підстави.

23.10.2024 на адресу суду надійшов письмовий відзив відповідача проти позову, в якому викладено обґрунтування заперечень проти позовних вимог.

24.10.2024 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив. Позивач вказує на необґрунтованість відзиву відповідача, оскільки в ньому відсутня конкретизація обставин справи, відсутні належні докази та юридичні аргументи, що спростовують доводи позивача, а позиція відповідача викладена формально, без реального аналізу та аргументації.

24.10.2024 від представника відповідача Олексій В.В., який діє на підставі довіреності від 05.10.2022, - надійшла заява про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем десятиденного строку звернення до суду та відсутності поважних причин для поновлення такого строку.

25.10.2024 від позивача надійшли заперечення на заяву представника відповідача, в яких позивач просив відхилити заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду.

За клопотанням позивача 28.10.2024 судом постановлено ухвалу про забезпечення участі позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції із застосуванням його власних технічний засобів через захищений відеоконференцзв`язок.

28.10.2024 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

13.11.2024 від представника відповідача надійшла заява, в якій він просив розглядати справу без участі ГУ НП в Закарпатській області.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Відповідач в судове засідання не з`явився та не повідомив про причини неявки. Враховуючи, що відповідач про час і місце судового розгляду справи був повідомленим належним чином, то його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши надані учасниками справи суду докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024 по судовій справі №308/4659/24 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Відповідна постанова суду набрала законної сили 29.07.2024.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 29.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024, а апеляційну скаргу від 07.08.2024 з доданими до неї матеріалами повернуто апелянту.

Зазначені обставини підтверджуються відомостями з ЄДРСР і є загальнодоступними, а тому не підлягають доказуванню.

Натомість 30.08.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся до Закарпатського апеляційного суду з апеляційною скаргою на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024 та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідного судового рішення /т. 1 а.с. 25-43/. Відповідно до повідомлення Закарпатського апеляційного суду від 12.09.2024 розгляд справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 був призначений до розгляду в апеляційному суді на 20.11.2024 /т. 1 а.с. 23/.

09.09.2024 о 22год 53хв в с. Оноківці по вул. Головна позивач керував транспортним засобом марки Субару Імпреза, д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, чим порушив п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху (далі ПДР).

У зв`язку з виявленням правопорушення екіпажем патрульної поліції, до складу якого входив поліцейський ВП №1 (с. Оноківці) Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області Мусійовський Є.В. (далі інспектор Мусійовський Є.В.), останнім було проведено розгляд справи про адміністративне правопорушення та оголошено рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектором Мусійовським Є.В. було винесено постанову серії ЕНА №3017568 від 10.09.2024 про накладення на позивача штрафу в розмірі 20400 грн. /т. 1 а.с. 13-15/.

Копія оскаржуваної постанови була вручена позивачу на місці відразу після її складання.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Надаючи оцінку доводам сторін в контексті пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом суд виходить з наступного.

Приписами ст. 289 КУпАП передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Вказана норма також кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 286 КАС України, де зазначено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно з ч. 2 ст. 291 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 300-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За матеріалами справи судом встановлено, що копія оскаржуваної постанови була отримана позивачем 10.09.2024 на місці її винесення, а відтак десятиденний строк для її оскарження в судовому порядку спливає 20.09.2024.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 24.09.2024. В обґрунтування причин недотримання десятиденного строку звернення до суду позивач послався на те, що обчислював відповідний строк у робочих днях, а також на незадовільний стан свого здоров`я, в тому числі і моральне виснаження, яке обумовлене безпідставними звинуваченнями та психологічним тиском з боку представників правоохоронних органів, що зумовило використання позивачем різних способів захисту його прав, в тому числі і позасудових (ініціювання різних видів проваджень щодо перевірки законності дій представників органів державної влади відносно позивача).

Надаючи оцінку доводам позивача щодо поважності пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом суд бере до уваги, що фактично позивачем пропущений відповідний строк на один робочий день. При цьому обставини, на які посилається позивач, як підставу обґрунтування причин пропуску такого строку, підтверджуються належними доказами. В цьому контексті суд виходить з того, що забезпечення права на доступ до суду має бути практичним та ефективним і не може обмежуватись виключно з формальних міркувань, оскільки у такому випадку не буде забезпечено визначальної гарантії прав громадян на справедливий суд.

Враховуючи обставини спірних правовідносин (стан здоров`я позивача, що підтверджується відповідними медичними документами; помилкове обчислення позивачем відповідного строку у робочих днях) та зважаючи на незначну тривалість пропуску відповідного строку, то суд доходить висновку, що позивач з поважних причин пропустив строк звернення до суду, а тому відсутні підстави для залишення позову без розгляду. За таких обставин клопотання сторони відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню, а винесений на розгляд суду спір необхідно вирішувати по суті заявлених позовних вимог.

Надаючи оцінку доводам сторін по суті позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Порядок здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, регулюється положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII (далі Закон №580), Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015р. №1395 (далі Інструкція №1395) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону №580 поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно п. 1 розділу IV Інструкції №1395, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Пунктом 2 розділу ІІІ Інструкції №1395 встановлено, що постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 4 ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Пунктами 4-5 Розділу І Інструкції №1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону №580 поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху або якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу.

Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух, не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом та ін.

Порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306.

Пунктом 1.3 ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п. 2.4-а ПДР на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР України.

Пунктом 2.1 «а» ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Пунктом 1.9 ПДР передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно із ч. 4 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Частиною 4 статті 258 КУпАП визначено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону №580 визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За обставинами події, що стала підставою винесення оскаржуваної позивачем постанови, судом встановлено, що на момент перевірки поліцейським документів позивача, останній не мав при собі діючого водійського посвідчення.

Як вказує позивач, підставою для зупинки його транспортного засобу працівниками поліції стала невідповідність дій водія маневру руху, керованого ним транспортного засобу (безпідставне увімкнення покажчика повороту). Натомість відповідні дії самі по собі не містили ознак порушення водієм вимог ПДР, але стали підставою для перевірки документів водія. При цьому за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що під час перевірки документів у позивача працівниками поліції було виявлено наявність підстав для проходження медичного огляду водієм на виявлення ознак сп`яніння, за наслідком чого відносно позивача 10.09.2024 поліцейським було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП. Всі зазначені факти не заперечуються самим позивачем і підтверджуються наявними в матеріалах справи документами.

Отже, зупинка позивача була правомірною, як і вимога поліцейського пред`явити для перевірки діюче водійське посвідчення, але позивачем не виконано вимоги вищенаведеного законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності, а відтак твердження позивача про безпідставне притягнення його до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою є необґрунтованим.

Суд бере до уваги, що підставою позову та заперечень позивачем наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, є відсутність умислу на вчинення такого правопорушення, що обумовлюється відсутністю судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення позивача права керування транспортними засобами.

В цьому контексті суд звертає увагу, що за змістом ст. 9 КУпАП винним діянням (дія або бездіяльність), яке є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, є вчинення особою діяння умисно або з необережності. Диспозиція ч. 4 ст. 126 КУпАП не визначає наявності обов`язкової форми вини у вигляді умислу, а відтак такою нормою передбачена відповідальність і за вчинення відповідних діянь з необережності.

Необережність як форма вини у теорії права розглядається як самовпевненість та недбалість. Діючи самовпевнено особа передбачає можливість настання негативних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на те, що такі наслідки не настануть. При недбалості особа не передбачає можливості настання негативних наслідків свого діяння, хоча повинна була та могла їх передбачити, якби діяла добросовісно. Об`єктивний критерій недбалості передбачає наявність у особи обов`язку передбачити протиправний характер своїх дій та негативні наслідки свого діяння, а суб`єктивний наявність у особи фактичної можливості передбачити протиправний характер своїх дій та відповідні наслідки.

За обставинами справи судом встановлено, що позивач знав про те, що постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024 по судовій справі №308/4659/24 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Також позивачу було відомо, що відповідна постанова суду набрала законної сили 29.07.2024. Про обізнаність позивача з такими обставина свідчить те, що позивач оскаржив відповідну постанову суду в апеляційному порядку, але поза межами строку подання апеляційної скарги, внаслідок чого ним заявлялось клопотання про поновлення відповідного строку, але постановою Закарпатського апеляційного суду від 29.08.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024. Натомість 30.08.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся до Закарпатського апеляційного суду з апеляційною скаргою на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024 та повторно подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження відповідного судового рішення, яке до теперішнього часу не вирішене судом апеляційної інстанції.

Таким чином твердження позивача про те, що на момент події, внаслідок якої поліцейським Мусійовським Є.В. було винесено оскаржувану постанову за ч. 4 ст. 126 КУпАП, не було такого, що набрало законної сили судового рішення про позбавлення позивача права керування транспортними засобами, є необґрунтованим.

Помилковими є доводи позивача про те, що внаслідок оскарження ним в апеляційному порядку постанови суду від 19.07.2024 автоматично відтерміновується строк набрання такою постановою законної сили. В цьому контексті суд звертає увагу, що системне тлумачення змісту положень ст.ст. 289, 291, 294, ч. 2 ст. 299, ст. 304, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 317-1 КУпАП свідчить, що подання апеляційної скарги на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення поза межами строку його апеляційного оскарження не має автоматичним наслідком зупинення чинності оскаржуваного судового рішення. Питання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення вирішується апеляційним судом одночасно з вирішенням клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, зважаючи на причини пропуску відповідного строку та наявність обставин, що мають значення для справи.

В даному випадку суд звертає увагу, що позивач оскаржив постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024 поза межами строку на апеляційне оскарження такого судового рішення і постановою Закарпатського апеляційного суду від 29.08.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення відповідного строку. Отже, позаяк, починаючи з 29.08.2024 позивач, діючи розумно і добросовісно, зобов`язаний був утримуватись від керування транспортними засобами протягом періоду часу, визначеного постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Окремо слід звернути увагу, що судові рішення всіх судів є у вільному доступі на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, де серед іншого, наявна інформацію про дату набрання судовим рішенням законної сили, що усуває можливість подвійного тлумачення чи розуміння дати набрання чинності таким судовим рішенням в інший термін, ніж зазначений у ЄДРСР.

За таких обставин позивач мав об`єктивну можливість знати та достеменно знав про дату набрання законної сили постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024, яка згідно відомостей ЄДРСР визначена конкретним терміном 29.07.2024.

Отже з урахуванням вищевикладеного суд відхиляє доводи сторони позивача про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП через відсутність в його діях умислу на порушення вимог судового рішення, а також не набрання постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19.07.2024 законної сили, як визначальної передумови можливості притягнення позивача до відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП.

За матеріалами справи судом встановлено, що виявивши порушення ПДР, інспектором Мусійовським Є.В. було здійснено розгляд справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення із дотриманням порядку, передбаченого КУпАП та у відповідності до вимог розділу ІІІ Інструкції, а накладене на позивача стягнення відповідає межам санкції, передбаченої ч. 4 ст. 126 КУпАП.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Докази суду надають учасники справи.

По обставинам даної справи суду не надано доказів, які б свідчили про істотне порушення законних прав і свобод позивача, а також про необґрунтованість чи протиправність притягнення його до адміністративної відповідальності оскаржуваною постановою.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність ознак протиправної діяльності в діях інспектора Мусійовського Є.В., а доводи позивача про протиправність та необґрунтованість оспорюваної постанови та відсутність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованими.

Що стосується інших доводів позивача, то фактично вони зводяться до тлумачення стороною позивача особливостей та його суб`єктивної оцінки належності ставлення до нього з боку правоохоронних органів, внаслідок обставин, які обумовлюються іншими подіями (проактивна позиція позивача по відстоюванню своїх прав та законних інтересів). Натомість, в контексті обставин спірних правовідносин, які мають значення для правильного вирішення справи за даним позовом, відповідні доводи позивача не мають значення, оскільки не впливають на правильність висновків суду.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Тож з урахуванням всіх обставин справи, перевіривши відповідність дій інспектора Мусійовського Є.В. вимогам ст. 2 КАС України при прийнятті постанови серії ЕНА №3017568 від 10.09.2024, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова є законною і обґрунтованою, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки позовні вимоги не підлягають до задоволення, то понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2, 9, 20, 77, 241-246, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.9, 126, 245, 251, 283-285, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений 11 грудня 2024 року.

Головуючий: В.М. Скляренко